РОЗВИТОК МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ТА ОНЛАЙН-РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ:

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

 

В аналітичній записці окреслені основні засади глобального управління Інтернет та регулювання його розвитку на сучасному етапі, подані ключові кількісні показники „всесвітньої павутини”, відповідні рейтинги регіонів та країн. Подано рейтинги українського сегменту Інтернет (Уанет) на тлі загальносвітових і регіональних показників, особливості його розвитку, проаналізована структура та динаміка кількості вітчизняної онлайн‑аудиторії, а також перспективи зростання вітчизняної галузі комп’ютерного зв’язку та телекомунікацій. Виходячи з цього, зроблений середньостроковий прогноз розвитку означених сфер в Україні.

 

РОЗВИТОК МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ТА ОНЛАЙН-РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ:

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

 

Актуальність проблеми. Нові інформаційно-комунікаційні технології спричинили революційні зміни у сфері медіа, хоча безпрецедентні можливості, що вони відкривають перед людством, тільки починають використовуватись. Сьогодні найбільш перспективною технологічною платформою для подальшого розвитку інфраструктур масової інформації та комунікації – як на глобальному, так і на локальному рівнях – вважається саме Інтернет і пов’язані з ним нові види медіа‑сервісів. Уже сьогодні всесвітня мережа є інтегральною складовою більшості аспектів людського життя, але завдяки розповсюдженню та вдосконаленню ІКТ її вплив на глобальний політичний, економічний, гуманітарний розвиток продовжує швидко зростати.

Водночас, за самою своєю природою та архітектурою „всесвітня павутина” є структурою, функціонування і розвиток якої дуже складно спрогнозувати, а тим більше – скерувати. Втілена на сьогодні модель Інтернет являє собою принципово „горизонтальну”, децентралізовану і неієрархічну структуру, позбавлену якогось єдиного осередку контролю та керування.

Аналіз проблеми. Особливості Інтернет приблизно з середини 90‑х рр. минулого століття (коли він почав набувати масштабів глобального феномену) неодноразово спонукали представників фінансово-промислових кіл та уряди деяких країн підіймати питання про підвищення рівня його керованості, зміну архітектури, введення обмежень тощо. У 1999 р. зафіксовані перші спроби застосування цензури в Інтернет. У низці країн (Саудівська Аравія, Іран, Єгипет, Китай, деякі пострадянські держави) на офіційному рівні обмежується доступ населення до Інтернет, передбачені жорсткі покарання, застосовується технічне блокування певних серверів і сайтів політичного, релігійного, розважального характеру. У США та Західній Європі також усвідомлюють загрози, пов'язані з безконтрольним поширенням інформації у всесвітній мережі, але намагаються контролювати інформаційні обміни в Інтернеті дозовано, з одного боку обмежуючи явища, небезпечні для суспільства, економіки, приватної власності та державних інститутів, а з іншого – охороняючи невід'ємні (у даному разі – інформаційні) права особистості.

Загалом, у сучасному світі поки що вдається дотримуватись проголошеного ще у 80‑х рр. минулого століття принципу „Інтернет нікому не належить”. На сьогодні існує низка міжнародних координаційних та/або консультативних органів, що опікуються питаннями глобального розвитку Інтернет, проте жоден з них не позиціонує себе як центральна інституція з директивно-керівними повноваженнями. Зокрема, на ІІІ Форумі з керування Інтернет (IGF – Internet Governance Forum), що відбувся у грудні 2008 р. у м. Хайдерабаді (Індія), серед іншого, обговорювались питання охоплення доступом до Інтернет „наступного мільярда” населення земної кулі та боротьби з кіберзлочинністю.

Водночас, варто підкреслити, що в структурі всесвітньої мережі все ж існують вагомі технологічні та адміністративні передумови для її монополізації. Наприклад, один зі „стовпів” Інтернету, всесвітня служба DNS (Domen Name System – Система доменних імен) функціонує на основі 13 машин, т. зв. „кореневих серверів”, пов'язаних з кількома тисячами проміжних серверів‑реле по всій земній кулі. Десять з цих машин, включаючи головний сервер „А”, що контролює розподіл доменів в залежності від географічної зони (наприклад, .fr для Франції, .de для Німеччини, .ua для України) та/або від сектору діяльності (.com, .net, .org, .aero тощо), знаходяться на території США. Весь світовий ансамбль доменних імен перебуває під наглядом та управлінням ICANN (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers – Інтернет-корпорація з призначення імен та номерів), яка була створена у 1998 р. за контрактом з Департаментом Торгівлі США. Але кореневий сервер „А” залишається під безпосереднім контролем цього департаменту. І в принципі адміністратор DNS має технічну можливість „редагувати” контент всесвітньої мережі. Утім, на сьогодні це лише теоретично припустима можливість.

Згідно з результатами дослідження, проведеного компанією ComScore, у грудні 2008 р., нині світова Інтернет-аудиторія складає приблизно 1,07 млрд осіб.

За кількістю користувачів Інтернет на першому місці знаходиться Китай (179 млн осіб), на другому місці – США з більш ніж 163-мільонною Інтернет-аудиторією, на третьому – Японія (60 млн осіб). Росія посіла 8‑е місце – близько 29 млн користувачів.

На Європу припадає 28 % світової Інтернет-аудиторії – насамперед завдяки Німеччині (3,7 %), Сполученому Королівству (3,6 %), Франції (3,4 %) та Італії (2,1 %). Активні користувачі складають в цих країнах у середньому від 40 % до 60 % всього населення, але це не найвищі показники. Серед країн ЄС найбільшою популярністю Інтернет користується в Нідерландах, де зі 100 осіб близько 90 є користувачами. У Норвегії цей показник складає 85 на 100, у Швеції – 80 на 100, у Бельгії – 70 на 100. Найменше у Євросоюзі охоплення населення мережею Інтернет має Греція – 20 на 100.

Що ж до України, то вона досі зберігає один з найнижчих в Європі показників доступу населення до Інтернет – нині він складає 17,8 користувачів на 100 жителів. З іншого боку, наявною є висока динаміка інформатизації країни і зростання вітчизняної Інтернет-аудиторії: наприкінці 2007 р. названа пропорція складала 12 користувачів всесвітньої мережі на 100 мешканців, у 2006 р. – 9 на 100*.

За результатами дослідження агентства Gemius – лідера онлайн‑вимірювань у регіоні Центрально-Східної Європи – абсолютна кількість української Інтернет-аудиторії у 2008 р. склала 7,1 млн користувачів (real users) у віці 16 років і більше. Це на 1,7 млн користувачів, або на 30 % більше, ніж у попередньому році.

Ключовими чинниками зростання чисельності вітчизняної Інтернет-аудиторії є досить інтенсивна інформатизація країни – розбудова телекомунікаційних мереж, швидке впровадження ІКТ на тлі підвищення (принаймні до четвертого кварталу минулого року) платоспроможності населення. Сегмент послуг комп’ютерного зв’язку, зокрема надання доступу до Інтернет, є найбільш динамічним на вітчизняному ринку зв’язку. Лише у 2008 р. доходи від послуг комп’ютерного зв’язку зросли в 1,5 разу, у тому числі від надання доступу до Інтернет – на 148 %.

Одним з пріоритетних напрямків розвитку телекомунікаційних мереж залишається будівництво сучасних волоконно-оптичних ліній зв’язку з впровадженням технологій CWDM та DWDM*, розвиток мережі широкосмугового доступу, в тому числі бездротового за технологіями Wi-Fi та WiMAX. Зростає аудиторія абонентів широкосмугового доступу до мережі Інтернет: на кінець 2008 р. цей показник складав близько 1,2 млн користувачів. Рівень проникнення широкосмугового доступу перевищив 8 % від загальної кількості сімей в Україні.

Торік операторами зв’язку усіх форм власності збудовано та введено в експлуатацію понад 2,5 тис. км волоконно-оптичних ліній зв’язку, з них 2,1 тис. км – ВАТ "Укртелеком". Таким чином, у цій сфері також зберігається позитивна динаміка, хоча варто підкреслити, що наведені цифри є значно меншими за показники 2007 (5,7 тис. км) та 2006 (близько 4 тис. км) років.

Разом з цим, уже багато років дуже нерівномірним залишається розподіл користувачів Інтернет по регіонах. Торік позицію абсолютного лідера, як і раніше, продовжував займати Київ – 58 % загальної чисельності користувачів. Далі, у порядку зменшення частки користувачів, ідуть Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Крим та Запоріжжя (їх сумарна частка складає 31 %). На решту ж регіонів припадає лише 11 %. Далі, якщо у розвинених країнах зазвичай немає суттєвої різниці між охопленням населення Інтернет‑сервісами у місті й на селі, то в Україні в сільській місцевості мешкають лише 10 % від загальної кількості користувачів. Щоправда, у 2008 р. ці диспропорції дещо пом'якшилися активністю регіональних користувачів – за обсягом трафіку і часу перебування в мережі вони в середньому майже наздогнали столичних.

Триває повільне, але стабільне зростання національного сегменту Інтернет, за яким серед користувачів та медіа-експертів вже міцно закріпилася назва „Уанет” (від доменних присвоєнь .ua i .net, що можна перекласти як „українська мережа” – UAnet). У 2008 р. кількість українських веб-сайтів сягнула 41,5 тис. (для порівняння: наприкінці 2007 р. – 40,3 тис., у 2006 р. – 36,0 тис.), кількість реальних хостів у національному домені мережі Інтернет – 215,5 тис. (у 2007 році – 200,5 тис.), кількість діючих доменів в українському сегменті мережі Інтернет – 89,2 тис.

Найбільшими ресурсами українського сегменту Інтернет нині є Meta.ua, Bigmir.net, Korrespondent.net, Marketgid.com, I.ua, Liga.net, Pravda.com.ua, Online.ua, сайти групи Обоз, Unian.net та інші.

Традиційно приналежність ресурсу до того чи іншого національного сегменту визначають за двома базовими критеріями: національний домен (наприклад – .ru, .de, .fr, .ua) та мова. Останній критерій для Уанету підходить лише частково через мовнокультурну амбівалентність нашого суспільства, практично всі громадяни якого вільно володіють російською, зате далеко не всі – українською. Саме через це чимало вітчизняних онлайн-ресурсів є повністю російськомовними, деякі репрезентують механічну суміш української та російської, треті існують у двомовному (подекуди – з англійською – тримовному) варіанті. При цьому майже завжди йдеться про орієнтацією не на зовнішню, неукраїнську аудиторію, а саме на вітчизняного користувача. У такій ситуації природним конкурентом Уанету стає російській сегмент вебу – Рунет, який, будучи значно розвиненішим й насиченішим інформаційно, донині легко перебирає на себе більшу частину української аудиторії.

Змальоване становище почало поступово виправлятися лише приблизно після 2006 р., – в основному за рахунок збільшення в Уанеті специфічно українського контенту, але без помітного зростання питомої ваги української мови.

За одностайною думкою фахівців, Уанет у своєму розвитку на декілька років відстає не лише від світових лідерів, але й від найближчих сусідів (Росія, Польща, країни Балтії). Відставання це спостерігається, насамперед, за такими напрямками:

        відсоток користувачів в населенні країни;

        обсяг, частотність оновлення, якість контенту, питома вага контенту власного виробництва;

        сектор інтерактивного Інтернет Web 2.0 (форуми, блоги, соціальні мережі, аукціони, Вікіпедія тощо), що розглядається експертами як найперспективніший вектор розвитку всесвітньої мережі на найближче десятиліття;

        сервіси Уанету творять фрагментарне, недостатньо структуроване інформаційне поле з багатьма „лакунами”, значну частину інформації доводиться шукати поза межами національного сегмента;

        нормативно-правова неврегульованість галузі, відсутність перевіреного практикою і сприйнятого спільнотою кодексу корпоративної етики;

        обсяг ринку Інтернет-комерції та онлайн-реклами.

Загалом, український сегмент Інтернет, наслідуючи алгоритми розвитку інших країн регіону, у найближчі 3-5 років буде, очевидно, планомірно рухатись у напрямку подолання вищеозначених проблем. Водночас, немає вагомих підстав очікувати його „проривного”, випереджаючого розвитку, який необхідний, зокрема, для успішної конкуренції з Рунетом.

У поточному році додатковим стимулом для його розвитку, однак, може стати сприятлива кон'юнктура для ринку онлайн-реклами. Сьогодні обсяг цього ринку, за різними оцінками, складає від 18 до 22 млн дол., і можна досить впевнено прогнозувати його зростання щонайменше на 20‑40 % завдяки, зокрема, таким чинникам: а) швидке зростання аудиторії; б) наявність значної кількості дешевих рекламних площ на тлі зростання розцінок в інших різновидах медіа; в) широкі можливості варіювання рекламних стратегій, форм подачі інформації, вибору „нішових” аудиторій.

Висновки та пропозиції

Ступінь інтегрованості країни у глобальний веб-простір можна визначити за трьома тісно пов'язаними між собою показниками: а) щільність й технологічна досконалість телекомунікаційних мереж; б) кількість Інтернет-аудиторії; в) питома вага та рейтинг національного сегменту у всесвітній мережі. Україна поки що помітно відстає від більшості розвинених країн за всіма цими показниками. Однак спостерігається достатньо висока динаміка їх зростання протягом 2006-2008 рр., причому вагомих підстав очікувати кардинального зламу даної тенденції у середньостроковій перспективі, навіть з урахуванням впливу світової кризи, немає.

Так, не дивлячись на кризові явища, у 2009 р. найімовірніше триватиме активний розвиток ринку телекомунікацій і насамперед – комп'ютерного зв'язку, широкосмугового доступу в Інтернет з використанням технологій CWDM та DWDM, а також підготовки до масового впровадження 3G у стандарті UMTS (широкосмугового мобільного Інтернет). До такого прогнозу спонукають три чинники: 1) значні невикористані можливості українського ринку; 2) наявність сильних гравців, в принципі здатних працювати в загальнонаціональному масштабі – „Укртелеком”, „Воля-Кабель”, „Київстар”, „МТС-Україна”, „Телесистеми України”, „Інтертелеком” та інших; 3) швидка окупність впровадження названих технологій, особливо DWDM.

Можна також констатувати, що розвиток телекомунікацій в Україні відбувається в загалом оптимальному на сьогоднішній день напрямку – поступового впровадження інноваційних технологій, зокрема мереж останнього покоління, розрахованих на чимдалі глибшу конвергенцію інформаційних, мультимедійних, комп'ютерних форматів та сервісів.

Позитивна динаміка на ринку телекомунікацій природним чином сприятиме подальшому зростанню вітчизняної Інтернет-аудиторії. Малоймовірно, що кризові явища і пов'язане з ними зниження платоспроможності населення суттєво сповільнять цей процес, оскільки: а) буде збільшуватись відсоток територій та населення, охоплених телекомунікаційними мережами нового покоління при збереженні відносно стабільних тарифів на підключення й обслуговування; б) за своєю вартістю Інтернет-послуги в Україні нині є цілком доступними для широких верств населення – у 2008 р. майже половина вітчизняної веб-аудиторії складалася з людей з низьким рівнем доходів (до 3000 грн.) при тому, що 83 % українських користувачів мали домашнє підключення до Інтернет.

Національний сегмент Інтернет (Уанет) за більшістю основних показників (див. стор. 6) дещо відстає від інших держав регіону, демонструючи при цьому багато в чому аналогічні напрямки та алгоритми розвитку. У середньостроковій перспективі немає вагомих підстав очікувати його випереджаючого зростання, що необхідне, зокрема, для успішної конкуренції з Рунетом. Таким чином, найімовірнішим сценарієм є стабільний розвиток зі збереженням відставання.

Основне завдання держави на даній стадії розвитку мережі Інтернет та її національного сегменту в Україні вбачається у подальшому розвитку та оптимізації відповідної нормативно-правової бази за такими напрямками: а) регулювання „онлайнових” секторів економіки (торгівля, надання фінансових і банківських послуг, реклама тощо); б) впровадження електронного документообігу, здійснення експортно-імпортних операцій, сертифікаційних процедур з використанням електронного цифрового підпису; в) оптимізація порядку державної реєстрації та звітності суб'єктів підприємницької діяльності, які діють в Інтернет; г) захист авторських прав в Інтернет.

У зв'язку з двома останніми пунктами окремої уваги заслуговує питання засобів масової інформації у всесвітній мережі. Сьогодні серед вітчизняних фахівців нині немає єдиної думки щодо необхідності державної реєстрації Інтернет-видань національного сегменту. Треба, однак, підкреслити, що чітке законодавче визначення поняття „онлайн-ЗМІ” та його юридично-правового статусу, є ефективним важелем вирішення таких проблем як порушення авторських прав, неоподатковані доходи від реклами, недостовірна інформація, матеріали, що зачіпають честь та гідність людини, поширення порнографії, кіберзлочинність тощо.

Відділ гуманітарної політики

(CГнатюк)



* Тут і далі джерело інформації (якщо в тексті не вказане інше) – офіційний сайт Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України: http://www.stc.gov.ua/uk/index

* CWDM (Coarse Wavelength Division Multiplexing – грубе спектральне мультиплексування) та DWDM (Dense Wavelength Division Multiplexing – щільне спектральне мультиплексування) – сучасні технології передачі та ущільнення даних, що, порівняно з більш традиційними, дозволяють різко збільшити кількість та швидкість обміну інформацією. Крім того, вони уможливлюють “широкосмуговий” трафік, тобто одночасну незалежну передачу одним оптоволоконним каналом різних інформаційних сервісів з різними швидкостями (від 100 Мбіт/сек. до 2,5 Гбіт/сек).