МІСЦЕВА САМООРГАНІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

 

В аналітичній записці розглядається зарубіжний досвід місцевої самоорганізації населення. Особлива увага приділяється дослідженню форм місцевої самоорганізації, кола повноважень органів місцевої самоорганізації населення, умов їх фінансової спроможності, системи заходів державного стимулювання самоорганізації та розбудови громад. Аналізується можливість впровадження позитивних результатів колективної інтеграції та самоорганізації в межах локальних співтовариств зарубіжних країн.

 

МІСЦЕВА САМООРГАНІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Громадянська самоорганізація відіграє важливу роль у стабілізації політичної системи. Становлення дієвої громадянської самоорганізації спроможне забезпечити легітимність владних інститутів та представництво суспільних інтересів, що сприятиме подальшому демократичному розвитку держави. В умовах становлення демократичних традицій особливо актуалізуються проблеми впливу громадян на формування місцевої політики через органи самоорганізації населення (далі – органи СОН), які є найбільш впливовими інституціями у житті місцевих спільнот та здатні акумулювати та задовольнити їх потреби та інтереси. У процесі формулювання напрямів із удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності органів СОН та реалізації їх потенціалу особливої уваги потребує зарубіжний досвід як країн із міцним громадянським суспільством та правовою державою, так і країн, в яких демократичні інститути тільки формуються.

Форми місцевої самоорганізації населення

Звертаючись до зарубіжного досвіду країн із давніми демократичними традиціями необхідно відзначити, що у більшості з них, зокрема у Сполученому Королівстві Великобританії і Північній Ірландії (далі – Сполученому Королівстві), США, Швеції, Австралії та інших не існує такого механізму участі громадян у вирішенні проблем територіальної громади як органи СОН. Самоорганізація громадян на місцевому рівні здійснюється через інститути неприбуткового сектору, найбільш поширеними серед яких є центри місцевих співтовариств (community centres; village centres); сусідські співтовариства (neighborhood associations) та сусідські трасти (neighborhood trusts). Зазначені інституції є благодійницькими та переважно функціонують у формі асоціацій і трастів, легалізація яких не потребує створення юридичної особи. Вибір організаційно-правової форми в першу чергу залежить від поглядів засновників на управління власністю. Якщо засновником є одна особа, яка має кандидатури на роль „довірчих власників”, то, як правило, обирається форма трасту. Якщо засновників декілька або є бажання мати можливість у подальшому змінити керівний орган, обирається форма асоціації.

Отримати статус юридичної особи та відповідні гарантії учасників від особистої фінансової відповідальності неприбуткові організації можуть після реєстрації, так званої, інкорпорованої асоціації. Створення інкорпорованої асоціації може відбуватися у формі товариства з обмеженою відповідальністю; суспільно корисного товариства або кооперативу; благодійницької компанії; благодійницької інкорпорованої організації[1].

Окремої уваги потребує розгляд особливостей благодійницької інкорпорованої організації, яка є найновішою формою громадянської самоорганізації у Сполученому Королівстві. У результаті консультацій Управління у справах Третього Сектору (Office of the Third Sector) та Комісії з питань благодійництва було вироблено низку пропозицій щодо спрощення процедури реєстрації та умов діяльності благодійницької інкорпорованої організації. Зокрема, пропонується найближчим часом установити одноетапну реєстрацію благодійницьких інкорпорованих організацій лише у Комісії з питань благодійництва, передбачити спрощену форму звітності тільки перед Комісією з питань благодійництва, а також звільнити дані організації від реєстраційних зборів. Такі зміни нададуть суттєвих переваг благодійницьким інкорпорованим організаціям перед благодійницькими компаніями, які відповідно до Акту „Про благодійництво” спочатку мають зареєструватися в Реєстрі Компаній (Registrar of Companies at Companies House), а потім в Комісії з питань благодійництва[2].

У країнах пострадянського простору, зокрема у Російській Федерації (далі – РФ), Білорусі та Польщі органи самоорганізації населення є елементом системи місцевого самоврядування. Федеральний Закон РФ „Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації” територіальне громадське самоврядування визначає як самоорганізацію громадян за місцем їх проживання на частині території поселення для самостійного і під свою відповідальність здійснення власних ініціатив з питань місцевого значення, яке може здійснюватися безпосередньо через збори і конференції громадян, а також через створення органів ТГС. Органи ТГС обираються на зборах або конференціях громадян, які мешкають на відповідній території. ТГС вважається створеним з моменту реєстрації статуту ТГС органом місцевого самоврядування. Органи ТГС можуть бути юридичною особою та підлягають державній реєстрації в організаційно-правовій формі некомерційної організації.

Російське законодавство передбачає такі форми територіальної самоорганізації населення як: органи ТГС; товариства власників житла; будівельні кооперативи; деякі громадські організації та деякі органи громадської самодіяльності. При цьому остання форма територіальної самоорганізації населення не має аналогів у законодавстві України. Орган громадянської самодіяльності є громадським об’єднанням без членства, яке створюється для спільного вирішення різних соціальних проблем, що виникають у громадян за місцем проживання, роботи чи навчання, його діяльність спрямована на задоволення потреб необмеженого кола осіб, чиї інтереси пов’язані із досягненням статутних цілей і реалізацією програм органу громадянської самодіяльності за місцем його створення. Органи громадянської самодіяльності можуть приймати на себе обов’язки юридичної особи після державної реєстрації.

Закон Республіки Білорусь „Про місцеве управління та самоврядування в Республіці Білорусь” визначив органи територіального громадського самоврядування як організаційну форму здійснення громадянами територіального громадського самоврядування. Органи ТГС підзвітні у своїй діяльності місцевому зібранню, що його заснувало або обрало, та відповідній Раді. При цьому, на відповідній частині адміністративно-територіальної одиниці може бути створений тільки один орган ТГС. Серед форм органів ТГС зазначаються одноосібні та колегіальні.

Колегіальний орган ТГС може функціонувати без створення юридичної особи або як юридична особа. Колегіальний орган ТГС без статусу юридичної особи створюється та діє відповідно до положення про орган ТГС, затвердженого місцевими зборами на базі примірного положення, затвердженого Радою обласного рівня. Колегіальний орган ТГС із статусом юридичної особи реєструється як некомерційна організація.

Одноосібний орган ТГС (староста, старійшина та інші) створюється і діє відповідно до положення, затвердженого відповідною Радою на підставі примірного положення, затвердженого Радою обласного рівня. Облік одноосібних органів ТГС здійснюється відповідними виконавчими та розпорядчими органами первісного рівня. Існування одноосібних органів самоорганізації є притаманним і для інших країн світу (на зборах жителів відкритим голосуванням в Польщі обирається солтис, в Болгарії – кмет, в Індонезії та Таїланді – староста села та міського кварталу). 

Найбільш подібними за статусом до органів СОН у законодавстві Польщі можна назвати „допоміжні органи”, які створюються в «допоміжних одиницях». Закон Польщі „Про гмінне самоврядування” у ст. 5 установив, що самоврядна громада – гміна – „може утворити допоміжні одиниці: сільські округи, райони, селища тощо”. На практиці гмінами також створювалися такі допоміжні одиниці, як сільські староства на селі, дільниці й мікрорайоні в містах. Допоміжна одиниця може бути утворена лише радою гміни шляхом прийняття нею окремого рішення. Крім цього, рада ухвалює статут цієї одиниці, де визначаються питання організації та сфера діяльності відповідного допоміжного органу. Що стосується порядку утворення, об’єднання, поділу, а також ліквідації допоміжних одиниць, то він визначається в статуті гміни. Слід також відзначити, що обов’язковим елементом створення допоміжних одиниць є думка мешканців, які проживають на відповідній території. Така думка виявляється або у формі ініціативи самих мешканців шляхом подачі заяви до ради про утворення допоміжної одиниці, або у формі консультації – ознайомлення із ставленням мешканців до ініціативи, висунутою радою гміни. Так, наприклад, у м. Краків із 750 тис. населенням, за рішенням ради міста було створено 18 допоміжних дільниць[3].

Сфера діяльності та повноваження органів місцевої самоорганізації населення

Найменш прийнятним для України видається досвід Польщі, оскільки допоміжні органи повністю залежні від рішень рад гмін, які визначають сферу діяльності допоміжних органів, принципи передачі їм окремого майна у користування, а також принципи передачі бюджетних коштів для виконання завдань, покладених на ці одиниці. Незважаючи на це, громадські ради мікрорайонів міст привертають увагу органів місцевого самоврядування до проблем жителів міст, ефективно використовують надані їм кошти та майно, забезпечують утримання та організацію роботи бібліотек, клубів, гуртків, влаштовують подорожі та конкурси для підлітків та молоді, видають власні журнали, на сторінках яких висвітлюється робота відповідного допоміжного органу.

Федеральний Закон РФ „Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації” встановлює обмежений та імперативний перелік повноважень органів ТГС: представництво інтересів населення, яке проживає на відповідній території; забезпечення виконання рішень, прийнятих на зборах і конференціях громадян; здійснення господарської діяльності для забезпечення потреб населення, в тому числі за рахунок коштів місцевого бюджету; внесення до органів місцевого самоврядування проектів муніципальних актів, які підлягають обов’язковому розгляду цими органами та відповідними посадовими особами.

Суттєво погіршили можливості органів ТГС останні зміни Закону Республіки Білорусь „Про місцеве управління та самоврядування в Республіці Білорусь” від 17.12.2009 року. Попередня редакція Закону надавала органам ТГС право „вносити на розгляд Ради та її органів, виконавчих комітетів та місцевих адміністрацій пропозиції по всіх питаннях місцевого значення; брати участь за запрошеннями державних органів у розгляді ними питань місцевого значення; скликати зібрання на відповідній території для обговорення питань місцевого значення; акумулювати в порядку, визначеному законодавством Республіки Білорусь, зароблені кошти, добровільні внески і пожертвування громадян та юридичних осіб і направляти їх на розвиток соціальної інфраструктури території, проведення культурно-просвітницьких, оздоровчих заходів; приймати від Рад, виконавчих та розпорядчих органів, інших юридичних осіб у володіння та користування будівлі, приміщення, ігрові та спортивні майданчики, клуби, інші об’єкти соціально-культурного призначення, історико-культурні цінності; вносити на розгляд Ради, виконавчого комітету та місцевої адміністрації пропозиції з питань організації діяльності та розміщення підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, закладів охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури та спорту, інших об’єктів соціальної сфери, а також визначення режиму їх роботи”. Крім того, передбачалося, що Рада може делегувати органу ТГС окремі повноваження у здійсненні самоврядування на відповідній території.

Нова редакція закону викладає широкий перелік завдань органів ТГС, серед яких: сприяння в реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян; надання допомоги виконавчим та розпорядчим органам, Радам в роботі з громадянами; вивчення, аналіз та облік думки громадян з питань економічного та соціального розвитку, охорони навколишнього середовища; залучення громадян до вирішення питань покращення експлуатації, ремонту, благоустрою житлових будинків та прибудинкових територій; участь у заходах із соціальної підтримки сімей та різних категорій громадян, які потребують такої підтримки; сприяння і організації дозвілля громадян; участь в організації роботи із неблагополучними сім’ями; сприяння у благодійності; сприяння відродженню та збереженню культурних цінностей, національних звичаїв та традицій, розвитку художньої та технічної творчості; сприяння уповноваженим органам у здійсненні діяльності з профілактики правопорушень; сприяння у здійсненні нормотворчої ініціативи громадян з питань місцевого значення. Разом з тим, у Законі тепер відсутній перелік повноважень органів ТГС, а також не передбачається можливість делегування повноважень з боку Рад.

Виходячи з імперативного характеру завдань органів ТГС, викладених у законодавчих нормах РФ та Білорусі, доводиться констатувати, що у даних органів відсутні атрибутивні ознаки інституту громадянського суспільства. Лише здійснення господарської діяльності та реалізація нормотворчої ініціативи у законодавстві зазначених країн сформульовано як право органів ТГС.

Досвід місцевої самоорганізації країн із сталими традиціями демократії, демонструє наявність свободи дій неприбуткових організацій у вирішенні питань місцевого значення. Сусідські трасти (neighborhood trusts) мають право займатися будь-яким видом діяльності, що належить до благодійницьких, надаючи членам територіальної мікрогромади послуги у різнорідних сферах. Центри місцевих співтовариств створюються з метою задоволення потреб членів відповідних територіальних мікрогромад та мають можливість швидко реагувати на ці потреби, переходячи від одного виду благодійницької діяльності до іншого.  Часто для цього їм навіть не потрібно дотримуватися ніяких формальностей (вносити зміни до статутних документів, отримувати дозволи від муніципальних органів). Центрам місцевих співтовариств притаманні декілька наступних функцій:

        функція надання послуг (в тому числі популяризація інновацій та соціального підприємництва);

        функція розвитку співтовариств (в тому числі популяризація взаємної допомоги та сприяння розвитку особистості);

        правозахисна функція (в тому числі через мобілізацію громадян на певні політичні дії, об’єднання їх у групи тиску);

        функція надання ресурсів іншим інститутам добровільного сектору та координації їхніх дій[4].

Найбільшою державною та муніципальною підтримкою користується програма охорони громадського порядку населення „Сусідські спостерігачі” (Neighbourhood Watch). Метою програми є надання допомоги населенню у  захисті себе та своєї власності, зменшення ризику злочинів завдяки покращенню безпеки осель, підвищенню уважності, повідомленню про підозрілі випадки поліції та заохоченню добросусідства. Виконувати завдання програми „Сусідські спостерігачі” громадяни можуть шляхом об’єднання в окремі групи або в межах центрів місцевих співтовариств та сусідських співтовариств як напрямок їх діяльності. Проект „Сусідські спостерігачі” ефективно реалізується та отримав державну підтримку у США, СК, Австралії, Новій Зеландії, Норвегії[5].

Ще однією сферою місцевої самоорганізації громадян слід відзначити захист прав мешканців будинків. У Швеції житлові права мешканців будинків захищаються цілим рядом неприбуткових організацій – Шведський Союз квартиронаймачів. Структурно Шведський Союз квартиронаймачів складається з національної, регіональних, міських та місцевих організацій. Відповідно національна організація працює з парламентом та урядом країни, регіональні – з регіональним парламентом та урядом, міські організації мають справи з міськими радами та муніципальними житловими компаніями, а місцеві організації – з власниками будинків та самими мешканцями. Локальні організації самостійно визначають територію, на якій вони діють, а також завдання, які вони вирішують. Найкращою базою для створення локальної організації є будинок або квартал (мікрорайон). Існує більш 3500 „контактних комітетів” – локальних асоціацій квартиронаймачів, кожна з яких представляє інтереси від 100 до 400 сімей. Локальні (контактні) комітети контролюють всю житлову сферу мікрорайону. Правління комітетів зустрічаються з місцевою експлуатуючою організацією для обговорення рівня обслуговування, бюджетів та різних заходів по збереженню або зниженню рівня споживання електроенергії та води. Міські організації організують переговори щодо розміру квартплати, а кошти на їх проведення надають житлові компанії, головною серед яких є Шведська асоціація муніципальних житлово-експлуатаційних компаній (SABO). Міські організації квартиронаймачів також докладають зусиль для підвищення престижу та привабливості мікрорайону для квартиронаймачів.

Останніми роками у Швеції отримали поширення „колективні будинки” (co-housing). Сучасна модель колективних будинків опирається на спільну роботу з обслуговування будинку та спільну відповідальність за його утримання. У випадку колективних будинків існує спеціальна угода між мешканцями та муніципальною експлуатуючою компанією про передачу мешканцям різних функцій з управління, утримання та ремонту свого будинку. Будинок при цьому залишається муніципальним, а його мешканці – квартиронаймачами. У такому випадку у мешканців таких колективних будинків більше прав на участь у вирішенні цих питань. Рада мешканців будинку веде переговори з муніципальною компанією від імені мешканців та підписує з нею спеціальний контракт, згідно якого ця організація мешканців бере на себе обов’язки та відповідальність за виконання всіх або деяких із указаних функцій[6].

Важливість розвитку сусідських співтовариств як дієвої форми демократичної самоорганізації громадян було визнано як в країнах Західної Європи та США, так і в країнах Східної Європи. Сусідські співтовариства беруть участь у вирішенні питань:

        захисту своєї території: протести проти розміщення на території небажаних будинків, прокладання автомагістралей, проблемних об’єктів, а останнім часом проти реконструкції мікрорайонів, що фактично руйнують уклади життя;

        покращення середовища проживання: благоустрій та озеленення, освітлення, збереження середовища проживання при реконструкції;

        дозвілля громадян;

        покращення соціальних послуг;

        покращення іміджу території, підвищення її привабливості для нових мешканців та інвесторів, адреса як показник соціального статусу мешканців. Ці проблеми є важливими для залучення мешканців до участі у місцевому самоврядуванні не тільки країн Заходу, який мають багатий історичний досвід становлення сусідських співтовариств, але й в посткомуністичних країнах, особливо Угорщини, Словаччини та Польщі.

        боротьби з бідністю та деградацією мікрорайонів, створення нових робочих місць, протидії вселенню небажаних груп мешканців та покращення взаємодії між мешканцями[7].

Фінансова спроможність органів СОН

Частка державної фінансової підтримки організацій неприбуткового сектору в країнах усталеної демократії традиційно залишається доволі значною та продовжує зростати. Так, у Швейцарії частка державних субсидій, спрямованих на підтримку НПО, у 2008 р. зросла до 58 %[8]. Протягом трьох останніх років лише через урядову програму „Grassroots Grants більше 38 млн фунтів стерлінгів отримали благодійницькі організації Сполученого Королівства[9]. Основним джерелом фінансування діяльності благодійницьких інститутів є державні гранти та кошти, отриманні за виконання державних та муніципальних контрактів. Задля запобігання ризику відхилення благодійницьких інститутів від мети їх діяльності заради отримання фінансування законодавство забороняє діяльність, що суперечить цілям, встановленим при їхньому заснуванні. Сучасною тенденцією у відносинах між інститутами публічного та неприбуткового сектору є трансформація системи грантів у систему контрактів, що створює для неприбуткових організацій відповідні юридичні обов’язки та відповідальність за невиконання умов контрактів. Розповсюджується практика, коли державні органи повністю делегують інститутам неприбуткового сектору вирішення певних соціальних проблем (бездомність, ВІЛ тощо), фінансуючи їх діяльність. Разом з тим, розвиток контрактних відносин спричинив зростання взаємозалежності між органами державної влади та неприбутковими інституціями. Для збереження фінансової самостійності останні вдаються до пошуку альтернативних джерел фінансування. Все частіше вони встановлюють плату за свої послуги та застосовують фандрайзінг[10].

Законодавство Польщі також визначає порядок здійснення фінансово-господарської діяльності допоміжних органів. Оскільки вони не є юридичними особами, їх керівники проводять діяльність самостійно на підставі доручення, виданого правлінням гміни. Допоміжна одиниця управляє і користується комунальним майном та розпоряджається доходами з цього джерела в межах, встановлених статутом. Статут, крім цього, встановлює також межі діяльності, яку самостійно здійснює допоміжна одиниця в межах належного їй майна. Ефективним засобом залучення вільних грошових коштів мешканців на вирішення проблем населених пунктів у сфері житлово-комунального господарства є практика часткового оподаткування та інвестиції на решту суми із місцевого бюджету, що дозволяє вирішити значну кількість проблем мешканців. Однак, порядок залучення таких коштів та інвестування встановлюється радою міста[11].

У РФ органи ТГС можуть здійснювати господарську діяльність для благоустрою території, іншу господарську діяльність, спрямовану на задоволення соціально-побутових потреб громадян, які мешкають на відповідній території, як за рахунок коштів громадян, так і на підставі договору між органами ТГС та органами місцевого самоврядування з залученням бюджетних коштів. Федеральний Закон РФ „Про громадські об’єднання” від 19.05.1995 р. надає право органам громадської самодіяльності для досягнення статутних цілей здійснювати підприємницьку діяльність і створювати господарські товариства й інші господарські організації.  Доходи від підприємницької діяльності не можуть бути розподілені між членами чи учасниками об’єднання і повинні бути використані або на власні статутні, або на будь-які благодійницькі потреби.

Заходи державного стимулювання самоорганізації та розбудова громад

Репрезентативним у даному сенсі є досвід Сполученого Королівства, де активізація руху територіальної самоорганізації та місцевого самоврядування вже багато років залишається важливим напрямом державної політики. У червні 2007 р. Гордон Браун підкреслював, що розвиток територіальної самоорганізації населення є важливим тому, що вона має локальний характер, а отже заповнює прогалини не тільки між сусідськими співтовариствами і державою, але й підвищує рівень довіри між ними, і тому що її розвиток сприяє розвитку громадянського суспільства, на який держава може лише опосередковано впливати, а не здійснювати самостійно. Його останньою ініціативою у сфері підтримки територіальної самоорганізації населення, яка сприймається дуже неоднозначно, є оголошена 12.04.2009 р. ідея включення до виборчої програми лейбористської партії обов’язку кожного громадянина Сполученого Королівства до 19 років відпрацювати 50 годин на користь місцевих добровільних або благодійних інститутів, щоб зробити внесок у побудову кращого суспільства[12].

Департамент Уряду Сполученого Королівства з питань місцевих співтовариств та місцевого управління реалізує наступні напрями розвитку локальної самоорганізації:

        фінансування організацій третього сектору шляхом укладення угод з органами місцевої влади щодо пріоритетів розвитку територій та забезпечення зміцнення партнерських відносин з місцевими співтовариствами (Local Area Arrangement);

        зменшення центральних приписів щодо визначення головних проблем місцевого самоврядування та розширення можливостей місцевих громад самостійно сформувати пріоритетні напрями реформування місцевої політики;

        розробка програм, спрямованих на залучення успішних організацій неприбуткового сектору до надання консультаційної, інформаційної та іншої підтримки новоствореним організаціям;

        спрямування фінансових ресурсів бюджету Управління Третього Сектору на підтримку саме локальних співтовариств[13].

Розбудова громад передбачає роботу з територіальними мікрогромадами. Так, у США в проблемних громадах працюють спеціалісти із розбудови громад, зарплатню яким сплачують органи місцевого самоврядування. У Сполученому Королівстві функціонують спеціальні агенції добровільної діяльності, звернувшись до яких, громадянин може отримати інформацію про види суспільно-корисної роботи. Для залучення широкого кола осіб до роботи у сусідських центрах мери міст запроваджують нагороди для підвищення престижу добровольчої праці. Завдяки таким заохочувальним заходам меру м. Саутворк у 2006 р. вдалося залучити до благодійництва 52 % населення, працю яких було оцінено у 26 млн фунтів стерлінгів[14].

Висновки та пропозиції

1.      Аналіз зарубіжної практики свідчить про існування двох основних підходів до нормативного закріплення правового статусу органів місцевої самоорганізації громадян. У країнах з розвинутою локальною демократією громадяни реалізують своє право на участь у вирішенні проблем місцевого значення через організації неприбуткового сектору, тому різні форми місцевої самоорганізації не входять до системи муніципального управління. У пострадянських країнах, з якими Україна має спільне історичне минуле, за своїм правовим статусом органи місцевої самоорганізації населення є елементом системи місцевого самоврядування та наближені до публічних органів. 

2.      У процесі удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності органів самоорганізації населення запозичення практики США, Сполученого Королівства, Швеції та інших держав з давніми демократичними традиціями виявляється можливим лише вибірково. Досвід РФ, Білорусі та Польщі демонструє наявність більш жорсткого контролю за діяльністю органів самоорганізації населення з боку місцевих рад ніж це передбачено у вітчизняному законодавстві. Розширення можливостей органів СОН у даному випадку досягається завдяки нормативно-правовій регламентації на локальному рівні. 

3.      Узагальнюючи позитивний зарубіжний досвід, доцільним видається уведення у Закон України „Про органи самоорганізації населення ”:

        норми, яка б надавала можливість органам СОН здійснювати господарську діяльність в межах їх основних завдань. Така новація покращить фінансовий стан органів СОН та мінімізує можливості використання їх фінансової неспроможності місцевої владою;

        одноосібної форми самоорганізації населення, використання якої вбачається актуальним для тих сільських населених пунктів, в яких немає власних органів місцевого самоврядування;

        спрощеного порядку реєстрації органів самоорганізації населення.

4.      У процесі удосконалення державної підтримки місцевої самоорганізації громадян вартий втілення досвід Сполученого Королівства щодо вироблення різних форм стратегічного партнерства органів державної і місцевої влади та місцевих співтовариств у сфері розвитку територіальних громад: укладення контрактів, делегування інститутам громадянського суспільства повноважень щодо розв’язання проблем місцевого значення, постачання товарів та послуг, програм залучення активної громадськості для покращення благоустрою та місцевого середовища, захисту інших прав.

5.      Ефективними технологіями популяризації суспільно-корисної діяльності у зарубіжних країнах залишаються потужна інформаційна допомога, фінансові заохочення та пільговий режим оподаткування суспільно-корисних організацій.

6.      Враховуючи сучасні тенденції розвитку благодійництва вважаємо необхідним прийняття нової редакції Закону України „Про благодійництво та благодійницькі організації”, в якому:

        розширити перелік сфери благодійної діяльності, серед яких передбачити розвиток територіальних громад;

        спростити процедуру створення благодійних організацій: обмежити здійснення реєстрації лише державними реєстраторами; звільнити благодійні фонди від плати за внесення змін до установчих документів; скасувати вимоги внесення мінімального капіталу для благодійних фондів;

        запровадити додаткові джерела майна для благодійної діяльності;

створити сприятливі умови оподаткування благодійної діяльності.

Відділ стратегій розвитку

громадянського суспільства та протидії корупції

(Н. Пеліванова)



[1]       Мішина Н. В. Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження: монографія / Одеська національна юридична академія. - О. : Друкарський дім, 2009. – С. 78-81, С. 99-100.

[2]       Charitable Incorporated Organisation (CIO) // Режим доступу : http://www.charity-commission.gov.uk/registration/charcio.asp

[3]       Орловський О. С. Органи самоорганізації населення: досвід Білорусії, Росії та Польщі : [Електронний ресурс] / О.С. Орловський // Теоретичні та прикладні питання державотворення. – 2007. – Вип. №1. // Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2007-1/07oosbrp.htm/odyframe.htm

[4]       Мішина Н. В. Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження: монографія / Одеська національна юридична академія. - О. : Друкарський дім, 2009. – С. 152-154.

[6]       Жители и дома, Организации Третьего сектора в жилищной сфере: [Електронний ресурс] // http://www.up.mos.ru/ObIntSaj/zitdom/kniga-ii.htm#ann1

[7]       Шомина Е. С. Соседское сообщество – ТОС – МСУ. Шаги к местному самоуправлению (дом, подъезд, микрорайон) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.my-sosedi.ru/lib/

[8]       Nollert M., Budowski M. Government Policy and the Nonprofit Sector: Switzerland: Working Papers of the Johns Hopkins Comparative Nonprofit Sector Project. - №. 48. Baltimore: The Johns Hopkins Center for Civil Society Studies, 2009. – p. 14.

[9]      Ресурси сайту Уряду Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.cabinetoffice.gov.uk/third_sector/news/news_stories/100310_grg_q3stats.aspx

[10]     Osbourne S. P. Waterston P. Defining contracting // The contract culture in public services: studies from Britain, Europe and USA / edited by 6 P., Kendall J. – Aldershot: Arena, 1997. – p.17-25.

[11]     Орловський О. С. Органи самоорганізації населення: досвід Білорусії, Росії та Польщі : [Електронний ресурс] / О. С. Орловський // Теоретичні та прикладні питання державотворення. – 2007. – Вип. № 1. // Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2007-1/07oosbrp.htm/odyframe.htm

[12]     Мішина Н .В. Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження: монографія / Одеська національна юридична академія. - О. : Друкарський дім, 2009. – С. 84.

[13]     Third Sector Strategy for Communities and Local Government : Discussion Paper / Department for Communities and Local Government: London, June 2007. – 24 p.

[14]    Stars One and All // Southwark News - 2006. – November. -2 P. 21.