ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ КОШТІВ НА РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

 

Анотація

 

Необхідність формування ефективної моделі розвитку вітчизняної культури актуалізує потребу в розгляді та аналізі зарубіжного досвіду використання альтернативних джерел та нових підходів щодо фінансування культури.

В аналітичній записці проаналізовано зарубіжний досвід фінансування культури (на прикладі країн-членів ЄС, США, Російської Федерації) та сформовано пропозиції щодо можливостей його застосування в українських умовах, зокрема, стосовно залучення позабюджетних коштів як додаткового джерела фінансування культури.

 

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ КОШТІВ НА РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

 

У країнах Європейського Союзу існує розгалужена система залучення додаткових джерел фінансування культурної сфери. Скорочення бюджетних видатків на культуру та запровадження механізмів залучення позабюджетних коштів на розвиток культури стало характерною тенденцією останніх десятиліть у більшості європейських країн. Зокрема, у Великобританії державні витрати на культуру почали скорочуватись ще у 1979 р. з приходом до влади уряду Маргарет Тетчер; у Польщі бюджетне фінансування культури різко скоротилось у 1989 р.; в Австрії ця тенденція набула свого поширення з 2002 р.

За умов ринкової економіки сфера культури не може розраховувати лише на державне фінансування. Аналіз тенденцій розвитку менеджменту культури доводить, що в країнах ЄС, США держава дотримується стратегії підтримки культури, яка спрямована не тільки на бюджетне фінансування, але, насамперед, на створення сприятливих умов для залучення позабюджетних коштів.

У європейських країнах поширені наступні моделі стимулювання позабюджетного фінансування культури:

-         налагодження зв’язків між організаціями культури та бізнесу (фандрейзинг),

-         установлення “специфічних” податків (парафіскальні джерела).

 

Налагодження зв’язків між культурою та бізнесом

(фандрейзинг)

Фандрейзинг – створення на законодавчому рівні стимулів для заохочення комерційних організацій інвестувати кошти в культуру. Практика фандрейзингу є процесом формування сприятливих умов залучення позабюджетних коштів для реалізації мистецьких проектів і/або підтримки діяльності організацій культури.

Як механізм фінансування культури, фандрейзинг передбачає розвиток зв’язків організацій культури та бізнесу, вироблення різних форм та можливостей їх взаємовигідної співпраці, а також формування громадської думки на користь підтримки культури. Інвестування ресурсів у культурні проекти стало одним з інструментів маркетингу комерційних організацій. Основними мотивами, що спонукають представників бізнесу спрямовувати кошти на культурний розвиток є:

-         рекламні можливості (промоція бренду чи продукції компанії) в рамках культурного проекту;

-         створення позитивного іміджу компанії, демонстрація політики соціальної відповідальності;

-         доступ до цільової аудиторії в рамках проведення мистецького заходу з метою промоції власної продукції/послуг.

Практика фандрейзингу вперше була застосована в США через обмеженість фінансової підтримки культурної сфери з боку держави. Зокрема, державні кошти в бюджеті американських організацій культури становить лише 9 %. Натомість держава створює в країні необхідні умови для розвитку культури через комплексну систему пільг та заохочень для потенційних донорів та спонсорів.

Упровадження механізмів фандрейзингу надало можливість урядам країн (Франція, Австрія, РФ), які до цього орієнтувалися на 100 % державну підтримку культури, значно скоротити бюджетні видатки на культуру та адаптувати організації культури до роботи в ринкових умовах. Унаслідок проведення фандрейзингових реформ в Австрії сформувалися усталені практики співпраці організацій культури з бізнесом. Зокрема, 73 % австрійських організацій культури розробляють власні культурні проекти з урахуванням комерційних інтересів партнерів-донорів.

У США, Франції, Великобританії та Німеччині створюються незалежні організації, які здійснюють посередництво між державою, культурою та бізнесом. Серед них: Initiativen Wirtschaft fur Kunst, Kulturkontakt в Австрії; Art and Business у Великобританії; Admical у Франції. Значною мірою ці організації сприяли формуванню нового світогляду щодо ролі культури в суспільному житті, а також нової моделі фінансування культури в європейських країнах.     У 1983 р. Art and Business визначила наступні аргументи для взаємодії в трикутнику “культура – уряд – бізнес”:

·        для культури – “ми активізуємо підтримку з комерційного сектора, що доповнить державне фінансування”;

·        для держави – “ми залучимо позабюджетні кошти, якщо держава здійснить зустрічне фінансування культурного проекту (програми)”;

·        для бізнесу – “ми сприятимемо вашим комерційним інтересам, якщо ви вкладете кошти в культуру”.

В європейських країнах держава фінансує не тільки державний, але й недержавний (громадський та приватний) сектор культури. Розподіл бюджетних асигнувань здійснюється переважно на конкурсній основі під патронатом недержавних інституцій (фонди, творчі асоціації, громадські інститути культури). Культурні та мистецькі проекти отримують державні гранти в конкурентному змаганні. При цьому держава здійснює суворий контроль за якістю реалізації проекту (програми) та цільовим використанням коштів. Наприклад, у Великобританії фінансування культури здійснюється через Раду по культурі (Arts Council), яка є самостійною, незалежною організацією (третину складають діячі мистецтва).

За виключенням постійного фінансування діяльності невеликої кількості національних закладів культури, передусім у сфері професійного мистецтва, розподіл бюджетних коштів здійснюється за наступними критеріями:

·        культурні програми оцінюються незалежними організаціями з позицій культурно-мистецької цінності, соціальної значущості та економічної рентабельності;

·        державні кошти виділяють після експертної оцінки та за умови суміжного фінансування (державні кошти виділяються за наявності партнерів-представників бізнесу);

·        суміжне фінансування вважається запорукою успішності та комерційної рентабельності проекту.

У США модель фінансування відповідних проектів реалізується у співвідношенні 1:3 (одна частка – державні кошти, три частки – кошти з комерційного сектору). Аналогічне співвідношення фінансування культурних програм існує у Великобританії, проте, наприклад, у Франції передбачена значно більша участь держави в системі зустрічного фінансування – 5:1.

 

Благодійництво у сфері культури

Благодійництво – надання набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги від фізичних та юридичних осіб. Специфічними формами благодійництва в культурі є меценатство (некомерційна підтримка організацій культури, мистецьких проектів і водночас механізм покращення іміджу компанії) та спонсорство (підтримка культури з метою досягнення організацією-донором певних бізнес-цілей).

Стимулювання розвитку благодійництва (спонсорства і меценатства) здійснюється державою через:

1.                 Податкові пільги – держава розробляє систему податкових пільг, яка заохочує надходження від комерційного сектора на розвиток культури.

У Бельгії та Великобританії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються.

Система податкових пільг суттєво різниться по країнам. Розміри вкладів комерційних організацій на потреби культури, що не обкладаються податком, вимірюються у процентному відношенні до їх сукупного річного прибутку. За експертними оцінками цей показник у Франції складає 0,2-0,3 %, Португалії – 0,2 %, Австрії – 10 %, Нідерландах – 6 %, Бельгії – меньше 5 %.

2.                 “Відсоткову філантропію” (меценатство) – інноваційна правова норма кран, що приєднались до ЄС у 2004 та 2007 рр. Суть її полягає в можливості переадресувати певний відсоток сплаченого податку на суспільні/культурні потреби.

“Відсоткова філантропія” була запроваджена Угорщиною в 1996 р. Згодом до ініціативи приєднались Словаччина, Польща, Литва і Румунія. На шляху до законодавчого закріплення ця норма знаходиться у Чехії.

“Відсоткова філантропія” у сфері культури є не стільки джерелом позабюджетного фінансування культури, скільки ефективним механізмом залучення широких верств суспільства до підтримки її розвитку та формування громадської відповідальності за культуру.

3.                 Створення іміджу престижності – політика популяризації соціальної відповідальності за культуру, позиціонування державою благодійництва як методу формування позитивного іміджу компанії.

У США економічні стимули (пільгове оподаткування) сприяють залученню лише 10 % спонсорських коштів. Основним стимулюючим механізмом залучення благодійних коштів на розвиток культури є формування у громадської думки іміджу престижності статусу “мецената” у сфері культури.

У Франції одним з таких стимулюючих механізмів є щорічна спонсорська премія “Les Oscars”, заснована у 1980 році незалежною організацією Admical. Премія має національний статус, а її основною ідеєю є заохочення розвитку благодійництва у сфері культури.

Комерційний сектор в європейських країнах проявляє дедалі більшу зацікавленість у підтримці культурних проектів. Унаслідок публічності та соціальної значущості, сфера культури містить потужні можливості формування та просування позитивного іміджу представників бізнесу, позитивно впливає на репутацію комерційних організацій. Представники бізнесу дедалі більше надають перевагу цьому напряму промоції перед традиційною рекламою.

4.            Взаємовигідне співробітництво залишається одним з основних принципів налагодження зв’язків між культурою та бізнесом. У Франції значного поширення набуло «корпоративне меценатство» – механізм покращення іміджу компанії шляхом некомерційної підтримки в культурній сфері. Проте ця форма підтримки передбачає надання донорам певних привілеїв та послуг у ході реалізації культурних програм.

У Російській Федерації та деяких країнах Європи поширеною формою подібного взаємовигідного співробітництва є надання меценатам безкоштовних квитків або запрошень на мистецькі заходи, можливість використання приміщення для корпоративних цілей компанії-донора тощо.

 

Парафіскальні джерела фінансування культури

Деякими країнами використовується механізм бюджетного субсидування з парафіскальних джерел тих галузей культурного розвитку, що перебувають під патронатом держави, або ж відносяться до пріоритетів державної політики. Він здійснюється шляхом установлення спеціальних видів податків на певні види продукції (послуг) з метою цільового спрямування цих надходжень на розвиток певних сфер культури.

Так, механізм залучення коштів на розвиток культури з парафіскальних джерел в Австрії отримав назву “культуршилінг” – надбавка до ліцензованої плати за радіо- і телетрансляцію, що в подальшому спрямовується державою на фінансування дотаційних галузей культури та покриває 25 % видатків держави на культуру.

У Франції та інших країнах Європи існує розвинений механізм фінансування культури з парафіскальних джерел через запровадження розгалуженої системи специфічних податків:

·        податок від торгівлі книжками спрямовується на підтримку літературної діяльності;

·        податок з прибутку нових телевізійних каналів, у тому числі кабельного й супутникового телебачення, спрямовується на підтримку виробництва кіно -, аудіо -, відеопродукції;

·        податок від театрально-концертної діяльності спрямовується на розвиток театрального мистецтва.

Значним додатковим ресурсом фінансування культури у Великобританії є надходження від Національної лотереї. На так звані «good causes» – соціально важливі проекти – йде 27 % надходжень, з них на сферу культури – 16,6 %,    40 % – на реконструкцію культурних об’єктів, 60 % – на підтримку діяльності організацій культури.

 

Висновки

1. Європейські країни, зберігаючи бюджетне фінансування організацій культури різних форм власності (державних та приватних), сформулювали нові підходи до залучення додаткових коштів з комерційного сектору. У розвинених країнах питання фінансування культури набуло особливої ваги, спонукаючи до постійних пошуків альтернативних джерел фінансового забезпечення культурного розвитку.

2. Застосовуючи нові підходи до фінансування сфери культури, країнам-членам ЄС вдалося перетворити культуру (культурні індустрії) на прибутковий сегмент національних економік. На сьогодні в країнах ЄС у сфері культури (наданні культурних послуг) зайнято близько 7 млн осіб. Це більше ніж 5 % загальної кількості в цілому зайнятих в економіці Європейського Союзу (2001 р.). Частка цього сегменту економіки ЄС у загальному обсязі ВВП у 2003 році склала 2,6 % (Нідерландів – 3,2 %, Швеції – 9 %).

3. Порівняння вітчизняної та зарубіжної систем фінансування сфери культури дає підстави для висновку, що в Україні слабо розвинені механізми залучення позабюджетних коштів на розвиток культури, а бюджетна підтримка орієнтована переважно на державні та комунальні заклади культури. Водночас існує необхідність підтримки діяльності культурних організацій різних форм власності (громадських, приватних) та адаптації бюджетних установ до роботи у ринкових умовах.

Серед першочергових рекомендацій, що містяться в експертному висновку Ради Європи “Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів”, наголошується на необхідності встановлення партнерства та кооперації між культурою, бізнесом та органами державної влади, що дозволить залучити ширші можливості та ресурси для розвитку кожного сектора.

4. Необхідність вироблення ефективної моделі фінансування вітчизняної культури, адекватної потребам сучасного суспільства, зумовлюють необхідність застосування досвіду та стандартів фінансування культури в європейських країнах.

 

Пропозиції щодо створення умов для залучення позабюджетних коштів

1. З метою залучення коштів на розвиток культури в рамках благодійної допомоги, коштів меценатів та спонсорів необхідно розробити сприятливе законодавче поле.

У ст. 20 Закону України № 3091-III від 07.03.2002 “Про благодійництво та благодійні організації” необхідно чітко встановити якими саме “податковими та іншими пільгами” користуються “фізичні та юридичні особи, які віддають частину своїх прибутків, заощаджень або майна на благодійну діяльність”. Відповідні норми також необхідно врахувати у проекті Податкового кодексу України та внести ці положення до Закону “Про державний бюджет України на 2008 рік”.

В Україні необхідно розробити й ухвалити законопроект “Про меценатство”, який би сприяв розвитку не лише корпоративного, але й приватного меценатства. Розглянути можливість запровадження механізму “відсоткової філантропії” (меценатства).

При розробці законодавства про культуру передбачити спеціальний розділ про механізми позабюджетного фінансування сфери культури та фінансову підтримку не лише “базової мережі закладів культури”, але й неприбуткових організацій культури – тих, які не ставлять отримання прибутку за основну мету своєї діяльності. У подальшій роботі над проектом основного закону про культуру необхідно передбачати програмний підхід до фінансування сфери культури та механізми залучення позабюджетних коштів на її розвиток.

2. Актуальним для України є розробка ефективного та прозорого механізму розподілу бюджетних коштів на конкурсній основі, який би стимулював конкуренцію на ринку культурних послуг, програм, проектів.

3. Сприяти формуванню позитивного іміджу меценатів і спонсорів через соціальні рекламу в засобах масової інформації. Одним із подібних заходів може стати введення окремої номінації для донорів-партнерів у сфері культури в рамках щорічного національного конкурсу “Благодійник року” із власним преміальним фондом та широкою PR кампанією.

4. Державний протекціонізм щодо культури може здійснюватися шляхом застосування парафіскальних джерел. Наприклад, доцільно розглянути можливість спрямування певного відсотка від прокату зарубіжної кінопродукції на розвиток національного кінематографу.

5. Розглянути можливість спрямування частки надходжень від проведення загальнонаціональних лотерей на дотацію культурного сектора. Отримані кошти стануть додатковим джерелом реалізації загальнодержавної стратегії культурного розвитку.

Відділ соціокультурних

та етнонаціональних досліджень

(В. Бакальчук, О. Кузьмук)