Інституційне забезпечення розвитку сфери туризму

в українсько-польському транскордонному регіоні

Анотація

 

Туризм є потенційно інвестиційно привабливим видом економічної діяльності в межах українсько-польського транскордонного регіону. Проте на сьогодні рівень реалізації його потенціалу залишається низьким та є всі підстави стверджувати про наявність асиметрії його розвитку в Україні та Польщі, які обумовлені передусім відмінностями у інституційному забезпеченні внаслідок: нестабільності інститутів управління туристичною сферою; недостатньої співпраці між туристичними інституціями в транскордонному регіоні; незадовільного наукового супроводу розвитку туризму; асиметричності територіально-регіонального представлення туристичних організації з просування і підтримки туризму. Інституційне забезпечення в сфері туризму в Польщі є досконалішим, саме тому імпорт окремих ефективних інститутів управління Польщі дозволить в межах українсько-польського транскордонного регіону налагодити туристичне співробітництво між інституціями та покращити інституційне забезпечення туристичної діяльності в Україні.

 

Інституційне забезпечення розвитку сфери туризму

в українсько-польському транскордонному регіоні

 

Обґрунтування важливості проблеми

Туризм є потенційно інвестиційно привабливим видом економічної діяльності в межах українсько-польського транскордонного регіону. Проте на сьогодні рівень реалізації його потенціалу залишається низьким та, більше того, є всі підстави стверджувати про наявність асиметрії його розвитку в Україні та Польщі, які обумовлені передусім відмінностями у інституційному забезпеченні внаслідок: 1) значних відмінностей організаційно-економічного та правового регулювання туризму в Україні та Польщі; 2) недостатньої співпраці між окремими українськими та польськими туристичними організаціями; 3) істотних відмінностей у пріоритетах та програмуванні розвитку туризму на державному і регіональному рівні.

Суть та масштаби проблеми

Основними проявами недостатньо сформованого інституційного забезпечення сфери туризму в українсько-польському транскордонному регіоні є:

1.      Нестабільність інститутів та часті зміни підходів до управління туристичною сферою в Україні та Польщі. Незважаючи на те, що туризм в Україні визнано одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури, державна політика щодо формування механізму управління туристичною сферою характеризується недостатньою послідовністю, що обумовлюється реструктуризацією та реорганізацією органів управління туристичною сферою, частими змінами пріоритетів і обсягів фінансування розвитку туризму (Додаток 1). При реорганізації у 2005 р. центральним органом державної виконавчої влади стало Міністерство культури і туризму, при створенні якого вищі органи держави керувалися трьома намірами: підвищити статус туризму і курортів серед інших видів економічної діяльності; намаганням наблизити туристичну діяльність до національного культурного надбання через включення до туристичних маршрутів відповідних об’єктів культурної спадщини; створенням привабливого іміджу сфери туризму і курортів на міжнародному та внутрішньому ринках шляхом використання культурного потенціалу.

Державним органом управління в туристичній сфері у Польщі є департамент туризму, який спочатку діяв при Міністерстві економіки, а у 2007 р. став складовою нового Міністерства спорту та туризму. Необхідність цієї реорганізації безперечно обумовлена проведенням в Польщі фінальної частини чемпіонату футболу Євро-2012, що зумовлює важливість скоординованого розвитку сфери туризму та спорту.

Асиметрії в підходах до управління розвитком туризму в Україні та Польщі створюють перешкоди комплексній реалізації заходів, належному їх фінансуванню, призводять до втрати кваліфікованих управлінських кадрів та напрацьованих напрямів міждержавного співробітництва.

2.   Недостатність співпраці між туристичними інституціями в транскордонному регіоні. В українсько-польському транскордонному регіоні завдання розвитку туризму покладено на робочі комісії з питань розвитку туризму Карпатського Єврорегіону та Єврорегіону „Буг”. Водночас, незважаючи на значний туристичний потенціал прикордоння, координування спільної туристичної діяльності в межах транскордонного регіону, в т.ч. в рамках  єврорегіонів та Програми добросусідства Польща-Білорусь-Україна, здійснюється слабо та неефективно. Низька ефективність участі України у Програмі добросусідства та загалом реалізації проектів транскордонного співробітництва пов’язана з відсутністю: кваліфікованих проектних менеджерів як в органах місцевого самоврядування, так і в громадських організаціях; належного інформаційного супроводу; фінансових ресурсів, необхідних для внеску організаціями-заявниками та ін. (Додаток 2).

3.   Незадовільний науковий супровід розвитку туризму. Необхідним елементом системи управління туризмом є науково обґрунтований підхід до формування стратегічних програмних документів, заходів просування туристичних продуктів, дослідження туристичних ринків та прогнозування і планування показників розвитку галузі. В Україні наукове забезпечення державної політики в сфері туризму здійснює Науковий центр розвитку туризму, у ПольщіІнститут туризму, істотним недоліком співпраці яких є відсутність взаємодії та, як наслідок, – спільних досліджень транскордонного та міжрегіонального українсько-польського співробітництва у сфері туризму.

4.   Асиметричність територіально-регіонального представлення туристичних організації з просування і підтримки туризму в Україні та Польщі. Серед вітчизняних організацій найбільш інтенсивно та ефективно виконують функції з розвитку туристичної галузі, просування українських туристичних продуктів та лобіювання інтересів представників туристичної діяльності Державна служба курортів та туризму і Всеукраїнська громадська організація „Туристична асоціація України”. Діяльність інших організацій (ДП „Українська туристична інфраструктура”, ДП „Національний туристичний офіс” та ін.) здебільшого є формальною, а обсяги здійснюваних ними заходів обмежені відсутністю державного фінансування їх діяльності.

Українські туристичні організації поступаються у функціональності та ефективності діяльності польським організаціям, що пов’язано з кількома істотними чинниками, які притаманні останнім: 1) між польськими туристичними організаціями існує чіткий розподіл функцій, які виконує кожна з них; 2) діяльність організацій взаємопов’язана та взаємоузгоджена; 3) фінансування діяльності здійснюється повною мірою; 4) організаційна структура не обмежена головним офісом, а має розгалужену мережу як в країні, так і за кордоном[1].

Відсутність регіональних представництв туристичних інституцій в Україні та осередків за кордоном, зокрема в Польщі, створюють асиметрію рівнів співробітництва (регіональний у Польщі, державний в Україні).

5.   Нестача інформаційних туристичних центрів (ТІЦ) у транскордонному регіоні. Для українсько-польського транскордонного регіону ТІЦ є важливим елементом інфраструктури, оскільки значна частка туристів є неорганізованими  і потребують інформації. Проте, у прикордонних регіонах України, які межують з Польщею ТІЦ функціонують лише у кількох містах (у Закарпатській області – у мм. Берегове, Рахів, Ужгород, Мукачево, Міжгір’я, Косів; у Волинській – у м. Луцьк; у Львівській – у мм. Жовква, Львів), а у польському прикордонні мережа ТІЦ розвинена нерівномірно (у Любельському воєводстві ТІЦ функціонують у мм. Бяла Подласка, Хельм, Люблін, Замость, а у Подкарпатському воєводстві функціонують 36 ТІЦ у мм. Бірч, Цісна, Дукла, Динув, Горинець Здруй, Іваніч Здруй, Ярослав, Ясло, Команьча, Кросно, Леско, Лежайськ, Лютовіска, Ланьцут, Полянчик, Перемишль, Риманув Здруй, Жешув, Санок, Свільча, Устшики Дольні, Пшеворськ, Стальова Воля).

Польські ТІЦ більш розвинені та функціонують у формі підрозділів органів влади або на базі музеїв чи туристичних баз. В Україні при створенні ТІЦ виникають питання щодо юридичного статусу, виділення місця та фінансування їх діяльності.

Головними причинами та перешкодами покращання інституційного забезпечення розвитку туризму в українсько-польському транскордонному регіоні є:

1.      Розпорошеність функцій управління та координування туристичної діяльності в Україні та Польщі. Йдеться про те, що туристична сфера підпорядковується міністерству, яке одночасно курирує туризм, культуру або спорт. Це не дозволяє сфокусувати заходи державної політики на просуванні туризму на міжнародний ринок внаслідок розсіювання управлінських, фінансових, організаційних стратегічних планових ресурсів. Досвід більшості країн, в яких успішно розвивається туристична галузь, свідчить, що лише окреме міністерство або адміністрація може ефективно здійснювати державну політику в сфері туризму.

2.       Недостатній ресурсно-методологічний та незадовільний науковий супровід туристичної діяльності в Україні, пов’язаний з нерозвиненою системою підготовки кваліфікованих спеціалістів; відсутністю фінансування ґрунтовних досліджень вітчизняного туристичного ринку, ринків країн‑генераторів та країн-реципієнтів туристичних потоків; недосконалою системою статистичних спостережень у сфері туризму.

3.      Неадекватні ринковій ситуації обсяги фінансування створення туристичних представництв України за кордоном, передбачені Державною програмою розвитку туризму на 2002-2010 рр., у т.ч. в країнах, які є найбільшими генераторами в’їзного туризму в Україну. Досвід багатьох європейських країн, які отримують значні доходи від міжнародного туризму, свідчить про доцільність створення туристичних представництв за кордоном, які ефективно пропагують національні туристичні продукти.

4.      Відсутність регіональних представництв туристичних організацій, а також невеликі за кількістю штатних одиниць управління культури та туризму при обласних державних адміністраціях внаслідок обмеженого державного фінансування, що не дозволяє повною мірою виконувати всі завдання, покладені на організації, ефективно здійснювати туристичну промоцію, об’єднувати розрізненні туристичні підприємства у професійні організації.

5.      Відсутність належної зацікавленості та науково-обґрунтованої державної програми розвитку мережі туристичних інформаційних центрів через брак фінансування та кваліфікованого персоналу, незацікавленість у наданні безкоштовної інформації для туристів.

Стан нормативно-правової урегульованості проблеми

В окремих нормативно-правових актах України, прийнятих протягом останніх років, простежується зацікавленість держави в правомірному і регульованому процесі розвитку туризму в Україні та українсько-польському транскордонному регіоні. Проте, за результатами компаративного аналізу можна стверджувати, що вітчизняне законодавство та інституційне забезпечення у сфері туризму певною мірою поступається інституційному забезпеченню туристичної сфери Республіки Польща. Зокрема:

1.      Існують неузгодженості між основоположними документами, які регулюють туристичну діяльність в Україні (Закон України Про внесення змін до Закону України „Про туризм”) та в Польщі (Закон „Про туристичні послуги”), які полягають у такому:

-        відповідність норм законів директивам ЄС в туристичній сфері, в першу чергу Директиві ЄС від 13 червня 1990 р. № 90/314 ЄЕС про комплексний туризм, відпочинок та тури (польський закон більшою мірою відповідає вимогам директив ЄС; стаття 20 українського закону в частині інформування туристів не відповідає Директиві  № 90/314 ЄЕС і відрізняться від норм польського закону);

-        польський закон на відміну від українського є більш прикладним, а не декларативним, і містить основні вимоги та механізми реалізації послуг туристичних підприємств, готельних об’єктів, туристичних провідників та екскурсійних гідів; регулює видачу воєводами дозволів на господарську діяльність з організації туристичних заходів та туристичне посередництво, набуття дозволів туристичними провідниками та екскурсійними гідами, питання категоризації готельних об’єктів;

-        у польському законі окреслені вимоги щодо обов’язковості спеціалізованої освіти та практики роботи з надання туристичних послуг, знання іноземних мов для співробітників туристичних підприємств, туристичних провідників та екскурсійних гідів.

2.      У порівнянні з польськими стратегіями та програмами розвитку туризму (Стратегія розвитку туризму в 2001-2006, 2007-2013 рр.), українські програмні документи (Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 рр., Стратегія розвитку туризму та курортів України) в більшості є декларативними через недостатню наукову обґрунтованість пріоритетів і напрямів розвитку туризму та відсутність належного фінансування; не контрольовані через відсутній громадський моніторинг та публічне звітування органів управління про пророблену роботу та виконання програмних завдань.

3.   Повністю відсутня міждержавна взаємоузгодженість заходів та операційних завдань з активізації транскордонного співробітництва в туристичній сфері у державних документах, які визначають напрями та пріоритети регіонального розвитку. У Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року розвиток туристично-рекреаційного комплексу як державний пріоритет визначений для окремих регіонів, в тому числі для прикордонних (Волинської, Закарпатської, Львівської, Івано‑Франківської областей), а у Національній стратегії регіонального розвитку Польщі на період 2007-2013 рр. пріоритет збереження і використання культурної і природної спадщини, розвиток туризму визначений для всіх без винятку воєводств. Проте у згаданих документах не відображені напрями та спільні заходи активізації транскордонного й міжрегіонального співробітництва у туристичній сфері.

4.   Відсутність конкретних скоординованих заходів поглиблення транскордонного туристичного співробітництва та його інституціоналізації у регіональних програмах і стратегіях розвитку областей України та воєводств Польщі.

Зауважимо, що у стратегічних документах Львівської, Волинської та Закарпатської областей врахована необхідність розвитку транскордонного співробітництва, в тому числі у сфері культури та туризму, проте відсутні чіткі заходи реалізації співробітництва.

У прикордонних воєводствах України та Польщі пріоритетність розвитку туризму та рекреації визначена в регіональних програмах та стратегіях розвитку. Стратегія розвитку Львівської області до 2015 р. визначає доцільність використання переваг прикордонного розташування з метою забезпечення відкритості і активізації міжнародних контактів Львівської області, співробітництва з місцевими і регіональними органами влади Польщі, єврорегіонами, польськими інституціями та підприємствами. Сильними сторонами стратегічних документів Волинської області (Стратегія соціально‑економічного розвитку Волинської області на 2004-2015 рр., Програма розвитку туризму у Волинській області на 2002-2010 рр.) є чітко окреслений транскордонний аспект розвитку туризму, слабкою стороною розвитку транскордонного співробітництва є відсутність структури, в завдання якої входила б розробка спільних програм, проектів і механізму їх реалізації, а також координація й узгодження дій між зацікавленими сторонами. У Регіональній стратегії розвитку Закарпатської області до 2015 року, Стратегії розвитку екологічного туризму та еколого-освітньої діяльності на території Закарпатської області та Програмі розвитку туризму та рекреації в Закарпатській області на 2002–2010 рр. визначається не лише пріоритетність розвитку туризму та рекреації, але й необхідність розвитку конкретних видів туризму (зеленого, сільського, санаторно-курортного, оздоровчого, екстремального, розвиток екологічної освіти), які забезпечать покращення соціально-економічних показників розвитку регіону. Пріоритетним напрямом розвитку окреслене й транскордонне співробітництво, в межах якого передбачена освітня та інституціональна складові.

У польських прикордонних воєводствах туризм також визначений пріоритетним напрямом розвитку у відповідних стратегіях: у Подкарпатcькому – Стратегія розвитку туризму в Подкарпатському воєводстві на 2007-2013 рр., Стратегія розвитку Подкарпатського воєводства на 2007-2020 рр. та Регіональна операційна програма розвитку Подкарпатського воєводства на 2007-2013  рр.; у Любельському – Стратегія розвитку Любельського воєводства до 2020 року, Регіональна операційна програма Любельського воєводства на 2007-2013 рр. Проте лише Стратегія розвитку туризму в Подкарпатському воєводстві на 2007‑2013 рр. передбачає розвиток інституційного українсько-польського співробітництва у сфері туризму.

5.   Декларативність та необов’язковість стратегій та концепцій розвитку транскордонного регіону, розроблених в межах українсько‑польських транскордонних проектів внаслідок відсутності концентрації трудових та фінансових ресурсів для їх реалізації.

До основних проблем, в т.ч. інституційного забезпечення розвитку транскордонного туризму, які не відображені у „Спільній українсько‑польській стратегії транскордонного співробітництва на 2005‑2015 рр.” та „Польсько‑українській стратегії транскордонного співробітництва на 2007‑2015 рр.”, але потребують взаємоузгодженого вирішення в українсько‑польському транскордонному регіоні віднесемо такі:

-        спільний розвиток туристичної та суміжної інфраструктури, підвищення рівня якості послуг та використання можливостей спільного просування продукту на внутрішньому, транскордонному, європейському та міжнародному ринках;

-        застосування альтернативних форм транскордонного співробітництва у сфері туризму, доцільність використання яких обумовлюється депресивністю економік прикордонних регіонів та необхідністю об’єднання людських, фінансових та інших матеріальних ресурсів для забезпечення туристичної конкурентоспроможності на інноваційних засадах розвитку;

-        формування спільного туристичного іміджу, в т.ч. до чемпіонату з футболу Євро-2012;

-        інформаційне забезпечення розвитку туристичного комплексу українсько-польського транскордонного регіону (створення спільних ТІЦ).

Зважаючи на наведений аналіз стратегій і програм розвитку туризму в Польщі та Україні можна відзначити, що інституційне забезпечення у сфері туризму в Польщі є досконалішим, про що свідчить: 1) значна кількість організацій з розвитку та просування туризму на внутрішньому і закордонному ринках; 2) раціональне географічне розміщення мережі представництв туристичних організацій по території країни та за кордоном; 3) збалансований розподіл обов’язків та функцій між туристичними організаціями; 4) високий рівень координування співробітництва між туристичними організаціями, державними органами влади та представниками підприємництва; 5) належне фінансування діяльності туристичних організацій. В Україні кількість інституцій є незначна, фінансування їх діяльності не постійне, регіональна мережа інституцій відсутня, ефективність роботи існуючих організацій не забезпечує в достатній мірі реалізацію заходів, необхідних для популяризації туризму в країні і за кордоном.

Пропозиції щодо вирішення проблеми

В контексті спільної підготовки України та Польщі до фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро-2012 проблема інституційного забезпечення розвитку сфери туризму в українсько-польському транскордонному регіоні значно актуалізується. Для її вирішення необхідно:

1.   Активізувати діяльність Державної служби курортів та туризму України спільно з регіональними управліннями культури та туризму у напрямі вивчення проблем міжрегіонального, транскордонного та інтеррегіонального туристичного співробітництва та обґрунтування пріоритетів покращення взаємодії туристичного підприємництва в межах українсько-польського транскордонного регіону.

2.   Створити туристичне представництво України в Польщі, а також у країнах, з яких очікуються найбільші обсяги туристичних потоків під час проведення Євро-2012 для своєчасного та повного інформування потенційних відвідувачів чемпіонату та туристів про всі аспекти перебування в Україні.

3.   Державній службі курортів та туризму, Національному центру розвитку туризму спільно з найбільш успішними туристичними інформаційними центрами України розробити науково-обґрунтовану концепцію створення та розміщення ТІЦ по території України з визначенням найоптимальніших організаційно-правових форм, окресленням першочергових завдань, джерел фінансування їх діяльності; налагодити співробітництво з польськими ТІЦ і на основі домовленостей здійснювати обмін інформаційними матеріалами, особливо в прикордонних регіонах; ініціювати створення в прикордонних регіонах спільних українсько-польських ТІЦ.

У випадку відсутності належного фінансування створення всеукраїнської мережі ТІЦ доцільно розробити альтернативний варіант форми діяльності ТІЦ на базі туристичних підприємств з визначенням граничної кількості та обсягу надання пільгових  послуг.

4.   З метою ґрунтовного наукового супроводу інституційного забезпечення туристичної галузі в межах виконання державних наукових тем залучати профільні навчальні заклади та науково-дослідні установи.

Для підготовки вузькоспеціалізованих фахівців у сфері туризму Міністерству культури та туризму спільно з Міністерством освіти та науки України на основі вивчення досвіду польських навчальних закладів розробити нові напрями підготовки спеціалістів у туристичній сфері.

Регіональний філіал НІСД у м. Львові

(Ю. Мігущенко)

 

Додаток 1

Таблиця 1

Етапи реорганізації органів державного управління

у туристичній сфері України


Період

Орган управління туристичною сферою та основні результати його діяльності

до 1988 р.

Головінтурист України

1989 -1993 рр.

Відсутній орган  управління туристичної сферою

1993 – 1999 рр.

Державний комітет України з туризму (підпорядкований Кабінету Міністрів України): виведено з тіньового сектору діяльність туристичних підприємств; зменшено кількість випадків шахрайств під час організації подорожей за кордон; розширено асортимент та підвищено якість туристичних послуг; Україна стала Дійсним членом Всесвітньої туристичної організації; в Україні вперше відзначено Всесвітній день туризму.

1999 – 2001 рр.

Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму: повністю дотаційні молодіжна та фізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну сферу на третій план; сумарні показники туристичної галузі у 1999-2000 рр. були найгіршими за всі роки незалежності.

2001 – 2002 рр.

Державний департамент туризму проіснував лише півроку, протягом яких нічого визначного для туристичної сфери не було зроблено.

2002 – 2005 рр.

Державна туристична адміністрація України: відбулися зміни в національному законодавстві щодо регулювання інвестиційної діяльності, функціонування туристичних підприємств та організацій, готельного бізнесу, розробляється нормативна база для інвентаризації ресурсів туристично-рекреаційної сфери та розвитку сільського туризму, розбудовується договірно‑правова база двостороннього співробітництва з країнами ЄС; ухвалено нову редакцію Закону України „Про туризм” (2003 р.); скасовано дискримінаційний готельний збір, надано можливість інвестувати шляхом концесійної діяльності у процесі будівництва та експлуатації туристичних об’єктів, встановлювати рівні ціни й тарифи на послуги, що надаються як українцям, так і іноземцям; створено Науковий центр розвитку туризму для забезпечення наукового супроводу державної політики у туристичній сфері, прогнозування та визначення перспектив її розвитку і шляхів впровадження новітніх розробок (2002 р.); розроблено Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 рр. та Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 рр.; розроблені та затверджені національні стандарти „Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги” та „Послуги туристичні. Класифікація готелів” (2004 р.); створено ДП „Українська туристична інфраструктура” (2004 р.) для реалізації заходів Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.; Україна стала учасницею Європейської туристичної комісії на максимально вигідних умовах (2005 р.) та Міжнародної федерації молодіжних хостелів (2003 р.)

2005 р. – до тепер

Державна служба туризму та курортів у складі Міністерства культури і туризму: розбудовується договірно-правова база двостороннього співробітництва (49 угод підписано, понад 20 проектів угод розроблено); активне співробітництво з Всесвітньою туристичної організацією (офіційні візити Генерального секретаря ЮНВТО до України, заходи та семінари під егідою ЮНВТО); багатостороннє співробітництво у форматі Ради по туризму СНД, Робочої групи по туризму ОЧЕС, ГУАМ, Центральноєвропейської ініціативи  в галузі туризму; здійснюється адаптація законодавства України до відповідних Директив ЄС (переклад та аналіз національного законодавства у сфері туризму країн-лідерів світового туризму, в т. ч. базових законів про туризм і нормативно-правових документів по напрямах туристичної діяльності, а також актів міжнародних організацій, що регулюють світовий туризм; робочі візити до міністерств і відомств, інших організацій, підприємств і установ сфери туризму провідних туристичних країн світу для ознайомлення з законодавчими, організаційними та економічними засадами функціонування високорентабельної індустрії туризму); за сприяння МЗС вжито дієвих заходів по спрощенню формальностей, пов’язаних з в’їздом в Україну для громадян держав-членів Європейського Союзу, Швейцарської Конфедерації та Князівства Ліхтенштейн, Японії, Канади, Сполучених Штатів Америки, Князівства Андорра, Держави-міста Ватикан, Республіки Ісландія, Князівства Монако, Королівства Норвегія та Республіки Сан-Марино; створення рекламного ролику про Україну та представлення його світовій спільноті через канал СNN.


Додаток 2

Результати вивчення громадської думки щодо проблемних питань українсько-польського транскордонного співробітництва у Львівській, Волинській, Закарпатській областях України та Подкарпатському, Любельському воєводствах Польщі, здійсненого Регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові у 2008-2009 рр.

Рис.1. Рівень підготовленості працівників для управління проектами транскордонного співробітництва, %

 

Рис. 2. Рівень достатності інформації щодо програм/проектів транскордонного співробітництва, %

Рис. 3. Причини невдач реалізації проектів

транскордонного співробітництва, %

Джерело: Транскордонне співробітництво – стратегічний ресурс розвитку прикордонних територій України [Текст]. / За заг. ред. к.е.н. В.Борщевського. – Львів : Ін‑т міжнар. екон. дослід. – Регіон. філіал Націон. ін-ту стратег. дослідж. в м. Львові, 2008. – 160с. – ISBN 978-966-8386-65-7.


Додаток 3

Таблиця 2

Основні організації в сфері туризму України і Польщі

та їх основні напрями роботи

Україна

Польща

1

Державне управління туристичної сферою

Державна служба курортів та туризму при Міністерстві культури та туризму

Департамент туризму при Міністерстві спорту та туризму

2

Науковий супровід розвиту туризму

Науковий центр розвитку туризму

Основні напрями роботи: 1) проблеми фундаментальної туристичної науки; 2)  розробка науково обґрунтованих методик, методологій досліджень; 3) виконання прикладних науково-дослідних тем; 4) моніторинг туристичної діяльності в Україні та за кордоном; 5) підготовка та перепідготовка  наукових кадрів, підвищення кваліфікації для туристичної сфери; 6) видавнича діяльність; 7) міжнародна діяльність.

Інститут туризму

Основні напрями роботи: 1) дослідження туристичних ринків; 2) розробка заходів стимулювання в’їзного туризму для певних туристичних напрямів; 3) формування стратегії маркетингу національного туризму; 4) визначення перспективних ринків збуту туристичного продукту; 5) оцінка економічного ефекту від туристичної діяльності для країни та окремих регіонів.

3

Захист прав туристичних підприємств, задоволенню професійних і соціальних інтересів

Всеукраїнська громадська організація „Туристична Асоціація України”

Основні напрями діяльності: 1) участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму; 2) забезпечення захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів; 3) популяризація та реклама вітчизняного турпродукту; 4) формування позитивного туристичного іміджу України; 5) забезпечення раціонального використання і збереження природних та історико-культурних ресурсів туризму; 6) налагодження співпраці з вітчизняними, зарубіжними та міжнародними туристичними організаціями; 7) організація наукових досліджень у сфері туризму; 8) всебічне сприяння підготовці та підвищенню кваліфікації туристичних кадрів.

Всеукраїнська Федерація роботодавців у сфері туризму України

Основні напрями діяльності: 1) представлення та захист інтересів своїх членів для створення високорентабельної туристичної, готельної та санаторно-курортної сфери, покликаної забезпечити потреби внутрішнього і міжнародного туризму з урахуванням особливостей розвитку рекреаційного, природнокліматичного, соціально-економічного і історико-культурного потенціалу України; 2)  сприяння створенню умов для прискорення підготовки туристичної індустрії до проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.

Польська палата туризму

Основні напрями діяльності: 1) представлення господарських інтересів членів; 2) впровадження новітніх технологій; 3) співпраця з державними інституціями, які пов’язані з туризмом - міністерствами економіки, фінансів, закордонних справ, регіонального розвитку, спорту та туризму, Прикордонною службою, Польською туристичною організацією, Польською агенцією розвитку туризму, Інститутом туризму, Державною радою туристичних, готельних організацій та організацій громадського харчування та ін.; 4) впровадження в польське законодавство стандартів якості туристичних послуг та основних засад туристичної політики ЄС; 5) охорона та захист прав вітчизняних туристичних підприємств від надмірної конкуренції іноземних туристичних підприємств і корпорацій на польському ринку; 6) участь в розробці та виконанні державних і регіональних стратегій та програм розвитку туризму; 7) співробітництво з міжнародними та європейськими туристич­ними організаціями; 8) участь та представлення польського туризму на всесвітніх і національних туристичних виставково-ярмаркових заходах; 9) видання сертифікатів з логотипом ППТ організаціям-членам, що засвідчує солідність, професіоналізм у сфері надання туристичних послуг.

Агенція розвитку туризму Польщі

Основні напрями діяльності: 1) туристичний аудит; 2) створення туристичних продуктів; 3) розробка туристичної марки; 4) маркетингова комунікація; 5) навчання розробки бізнес-планів

4

Розвиток туристичної інфраструктури та  популяризації туризму

 

Державне підприємство „Українська туристична інфраструктура”

Основні напрями діяльності: 1) виконання заходів, передбачених державною Програмою створення та розвитку туристичної та курортно-рекреаційної інфраструктури в напрямі національної мережі міжнародних транспортних коридорів і основних транспортних магістралей в 2004-2010 рр.; 2) розвиток в’їзного та внутрішнього туризму

Державне підприємство „Національний туристичний офіс”

Основні напрями діяльності: 1)  розбудова та функціонування туристичної інфраструктури; 2) просування та маркетинг туристичного продукту; 3) організація українського національного стенду на міжнародних та вітчизняних туристичних виставках; 4) організація прес-турів для журналістів; 5) залучення інвестицій у туристичну сферу; 6) налагодження співпраці на міжнародному і національному рівнях у сфері туризму.

Польська туристична організація

Основні напрями діяльності:1) організація польських національних стендів на міжнародних туристичних виставках та ярмарках; 2) фінансова підтримки організаторів національних туристичних заходів; 3) видавництво промоційних матеріалів на 12 мовах та їх розповсюдження; 4) електронний маркетинг через Інтернет-портал Інформаційної туристичної системи; 5) організація навчальних і рекламних турів для представників туристичних підприємств і представників вітчизняних та іноземних засобів масової інформації; 6) видавництво журналу „Aktualnosci Turystyczne”; 7) проведення професійних конкурсів; 8) присудження сертифікатів ПТО найкращим туристичним продуктам; 9) просування туризму на міжнародному, національному та локальному рівнях через мережу регіональних, локальних та іноземних осередків.

 



[1] В Польщі функції просування та розвитку туризму на внутрішньому й закордонних ринках виконують Польська туристична організація, відмінністю діяльності якої є сформована мережа регіональних (в усіх воєводствах) та локальних відділень, а також Польських осередків туристичної інформації (ПОТІ) за кордоном, які розміщені в 14 країнах світу, охоплюють діяльністю 17 країн, з них 14 – країни ЄС, один в США (Нью-Йорк) і один в Японії (Токіо). ПОТІ розміщені в країнах, які є найбільш перспективні для Польщі з точки зору генерування в’їзних туристичних потоків.

У Польщі організацією, подібною за своїми функціями та складом учасників до ВГО „ТАУ” є Польська палата туризму, членами якої є найвідоміші туристичні, страхові, транспортні підприємства, торгівельні, готельні корпорації, представники закладів розміщення, навчальні заклади туристичного профілю, культурні та туристичні атракційні об’єкти та ін. Членство великих та відомих туристичних підприємств у ППТ та ТАУ сприяє лобіюванню інтересів розвитку туристичної сфери та забезпечує захист прав підприємців. Відмінністю діяльності ТАУ та ППТ, також є мережа регіональних відділень ППТ, розміщених в туристично привабливих містах зі значною концентрацією підприємств, які обслуговують туристів.