ШКІЛЬНІ ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ МОЛОДІ

Анотація

 

Здійснено аналіз шкільних підручників з історії України. Запропоновано шляхи покращення якості надання історичної освіти молоді шляхом створення більш об’єктивних і толерантних підручників, які б, впроваджуючи новітні виховні та дидактичні технології, сприяли підвищенню інтересу молоді до вивчення вітчизняної історії.

 

ШКІЛЬНІ ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ МОЛОДІ

 

Проблема якості шкільного підручника з історії України

Історія України – базовий курс, спрямований на формування у школярів знань про своє історичне минуле. Слід відзначити, що Україна першою серед країн СНД створила повний комплект власних підручників з історії України та всесвітньої історії. За роки незалежності видано 3,5 тис. назв навчально‑методичної літератури з історії України. Але, не зважаючи на певні позитивні напрацювання, потрібно виділити низку значних проблем.

Аналіз шкільних підручників історії України свідчить, що вони не відповідають ні сучасному станові історичної науки, ні потребам суспільства. Як відзначили експерти робочої групи з моніторинґу шкільних підручників історії України під керівництвом Н. Яковенко, серед основних недоліків підручників можна виділити:

      тиражування песимістичного уявлення про Україну як простір з безперервним – від ХІІІ до ХХ століття – „колоніальним статусом;

      переважно етноцентричне бачення історії;

      переважання у тематиці підручників політичної та мілітарної історії;

      певна однобічність викладу матеріалу у підручниках;

      недостатня кількість нових методів та розвиваючих методик;

      значна політизація підручників.

Експерти Міжнародної мережі дослідження підручників також провели моніторінг вітчизняних підручників з історії України з урахуванням відповідних критеріїв і рекомендацій ЮНЕСКО[1]. Вони відмітили низку значних недоліків, зокрема:

      наявність певних расових/етнічних/культурних стереотипів;

      недостатній рівень висвітлення історії інших етнічних і культурних груп на основі їхньої самодостатньої цінності;

      надмірну мілітаризованість, для якої характерна непропорційно велика увага до воєн, винищень та вбивств;

      відсутність можливості відстороненого погляду на власні цінності;

      невиробленість методичного та методологічного апарату.

Для подолання зазначених недоліків слід активніше використовувати європейський досвід, зокрема відповідні рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи. Зокрема Парламентською асамблеєю були схвалені рекомендації „Про європейський вимір освіти” (1111 (1989), „Про історію й вивчення історії в Європі” (1283 (1996), рекомендація Комітету міністрів Ради Європи (Rec (15,(2001) „Про викладання історії у ХХІ столітті в Європі”, що сприяли реалізації проектів „Історія в новій Європі” та „Викладання й вивчення історії в Європі у ХХ столітті”.

Зокрема європейські експерти рекомендують впроваджувати:

1)       концепцію „відкритої історії”, яка в передксім пропагує толерантність, наголошуючи те, що несхожі сусідні культури, незважаючи на певні конфлікти між ними, постійно знаходились у стані взаємопроникнення та прагнули до діалогу;

2)      перехід до „інтеґрованої” національної історії – з підкресленням того, що кожна новітня нація є витвором не тільки свого внутрішнього розвитку, а й формувалася під дією численних іноетнічних та інокультурних впливів;

3)       формування нових методів, спрямованих на розвиток уміння у учнів формулювати об’єктивні і неупереджені судження щодо інтерпретації історичного феномену.

В Україні питаннями розроблення змісту сучасної історичної освіти займаються робоча група з питань удосконалення змісту сучасної історичної освіти (створена на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 30 грудня 2008 року № 959‑оп) та експертна група з моніторинґу шкільних підручників історії України під керівництвом Н. Яковенко, яка протягом 2007-2009 рр. розробляла проект Концепції та програми викладання історії України в школі. Концепція на даний момент висунута на громадське обговорення.  

Відповідно до проекту нової Концепції викладання історії України першочерговим завданням шкільної історії є:

1)     гуманізація і антропологізація („олюднення”) минулого;

2)    приділення особливої уваги історії національних меншин, що жили колись чи й тепер живуть на українській території;

3)     висвітлення культурних або соціальних здобутків українців у складі держав, які охоплювали українську територію;

4)    обєктивне висвітлення „темних сторінок” минулого (наприклад, Волинської трагедії 1943‑1944 рр.);

5)     нове оформлення підручника. Зокрема кожну тему рекомендується подавати на розвороті двома колонками, де з одного боку має бути основний текст, а навпроти – відповідні першоджерела (у тому числі такі, що містять розбіжні оцінки описуваного), а також візуальні матеріали – фотографії, репродукції, карти тощо.

З метою покращення якісного наповнення підручників з історії слід також посилити увагу до процедури проведення Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для навчальних закладів системи загальної середньої освіти, яка викликає певні нарікання серед педагогів-істориків та представників громадськості. Для удосконалення цієї процедури варто проводити широкі громадські обговорення конкурсних підручників.

В умовах розвитку сучасного інформаційного суспільства постає потреба у створенні електронних версій посібників, які значною мірою стимулюватимуть інтерес учнів до вивчення історії. Електронний посібник повинен бути не повторенням паперового підручника, а насамперед, аудіо- та відеопомічником учню та вчителю. Він повинен містити базу історичних документів, базу біографій, словник термінів та понять з можливістю пошуку; базу графічних матеріалів (портрети діячів, ілюстрації, навчальні картини тощо); базу історичних карт з можливістю анімації та масштабування; наявність аудіолекцій (бажано – слайд-шоу з ілюстрацій та відео).

Висновки та рекомендації

      доопрацювання та прийняття на рівні Міністерства освіти та науки України проекту Нової концепції викладання історії України в школі;

      забезпечення методичної та організаційної підтримки загальноосвітнім навчальним закладам для впровадження Нової концепції викладання історії України в школі;

      активізація використання досягнень інформаційних технологій у освітній сфері, зокрема створення електронних версій посібників та підручників з історії України;

      продовження започаткованих раніше міжнародних (транскордонних) проектів, встановлення зв’язків та обмінів між історичними школами різних країн з метою дослідження суперечливих питань історії даних країн;

      посилення співпраці Міністерства освіти та науки України з громадськими організаціями стосовно вдосконалення процедури проведення Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для навчальних закладів системи загальної середньої освіти.

Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень

(Л. Чупрій)



[1]              UNESCO Guidebook on Textbooks Research and Tetxbooks Revision. - UNESCO, 1999.