УПРОВАДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ ТА СІМЕЙНОЇ ОПІКИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Анотація

 

Аналітична записка розкриває основні напрями стимулювання розвитку форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в міжнародній практиці. Особлива увага акцентується на дослідженні результатів реформування державних виховних закладів та розглядається інститут фостерної сім’ї як дієвий механізм поетапного переходу від державних форм утримання сиріт до сімейних.

 

УПРОВАДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ ТА СІМЕЙНОЇ ОПІКИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Постановка проблеми.

Соціальний захист найбільш незахищених верст суспільства є визначеним стратегічним пріоритетом державної політики. Особливих акцентів набувають питання, пов'язані з подальшою роботою в напрямку реформування державних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Потребують подальшого наукового аналізу результати впровадження сімейних форм опіки з метою їх оптимізації та наближення до реалій українського суспільства.

З 2006 р. в Україні розпочався процес деінституціалізації дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, що передбачає комплекс дій по виведенню дітей із державних установ піклування з метою створення умов для виховання та розташування дітей поза закладами інтернатного типу.

Доведеним є той факт, що первинним у системі опіки над дитиною повинна бути сімейна форма, проте перехід до заміни державних шкіл-інтернатів та дитячих будинків потребує поетапного впровадження. Сучасна система опіки над дітьми-сиротами повинна поєднувати два напрями: реорганізацію інтернатних установ та розвиток форм сімейної опіки.

Стратегія деінституціалізації дітей-сиріт стала першочерговим завданням у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт у більшості країн, починаючи з другої половини XX ст.

Європейські країни, залучившись до механізмів реорганізації форм виховання дітей-сиріт у минулому столітті мають певні проблеми з подоланням дитячого сирітства й на сучасному етапі. Кожна країна намагається адаптувати існуючий досвід до своїх реалій.

За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються наступним чином:

1)     усиновлення;

2)     опіка в сім'ях родичів;

3)     прийомна сім'я;

4)     інтернатний заклад.

Зарубіжна практика в деяких випадках залишає форму інтернатного закладу як державну установу утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Але в процесі деінституціалізації державні виховні установи зазнали структурної трансформації, у першу чергу, у зменшенні кількості вихованців (у середньому показник становить 10-50 осіб на одну установу).

 Досвід США, Великої Британії, Австрії, Швейцарії, Польщі засвідчує збереження державних шкіл-інтернатів (дитячі будинки, притулки) як спеціалізованих закладів для виховання дітей, які мають відхилення в поведінці, певні психологічні, фізичні проблеми. Найбільш поширеними типами інтернатів є: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дітей; сімейні дитячі будинки; кризові та дитячі психіатричні центри.

Зарубіжний досвід оптимізації інтернатів та дитячих будинків

У Польщі була розроблена й упроваджена нова модель установ для дітей-сиріт, що з різних причин не можуть бути повернуті в біологічні родини чи влаштовані в сімейні форми виховання. У такому будинку одночасно проживають не більше 12-14 дітей, з якими працюють 4-5 вихователів. Установа відіграє роль місця тимчасового перебування дітей на той період, поки не буде проведено роботу з їхньою біологічною родиною, чи знайдена нова родина для таких дітей (прийомна родина, родина опікунів, усиновлення).

Упроваджено практику побудови спеціалізованих соціальних гуртожитків для проживання до 30 осіб. Повноваження з улаштування цієї форми делеговані державою громадським організаціям.

Німеччина практикує поєднання у виховній системі функціонування оновлених інтернатних закладів та стимулювання розвитку прийомних сімей. Державна політика практикує довгострокове утримання дитини в подібних закладах задля повернення її в біологічну родину і лише не маючи реальних можливостей для здійснення цього приймаються інші рішення. Пріоритетність форм у цій державі виглядає наступним чином: біологічна родина – усиновлення. Усі інші форми визначаються як проміжні й тимчасові.

Інтернати та дитячі будинки в Німеччині переважно фінансуються органами місцевої територіальної комуни, існує й фінансування на рівні федерації, а також стимулюється допомога благодійних організацій. Структура інтернатів забезпечує утримання дітей у групах до 15 осіб, які забезпеченні чотирма вихователями та одним соціальним робітником-волонтером. Важливим є подолання в німецьких інтернатах фактора колективного утримання. Переважна більшість інтернатних закладів надає кожному вихованцю можливість проживати в одній кімнаті, або ж по двоє. Усі без винятку діти, включаючи  дітей з фізичними вадами, отримують освіту в загальних учбових закладах. Зазначена практика сприяє покращенню соціалізації дитини-сироти в соціум. Функціональне призначення інтернату в цій системі зводиться до місця проживання. Проте навіть така інтернатна система постійно перебуває в центрі дискусій німецького суспільства. Німецька держава намагається розглядати державні структури утримання дітей як останній механізм у вирішенні проблем сирітства.    

У цілому в західних країнах при збереженні інтернатних установ на державному рівні розроблені, обов'язкові для всіх вихованців, курси “незалежного проживання”, по закінченню яких видається державний сертифікат. Це є одним із дієвих механізмів соціальної адаптації дітей, що знаходилися під державною опікою.

Визначаючи пріоритетність біологічної сім'ї у вихованні дитини та стимулювання розвитку сімейних форм опіки, у зарубіжних країнах серед форм тимчасового утримання  перевага надається фостерній родині.

Інститут фостерного виховання й утримання дитини є найбільш вдалою формою поєднання державної системи піклування з сімейної опікою. Ця форма є першою дієвою альтернативою на шляху здійснення реформування державних інтернатних закладів на кшталт діючим в Україні.

 

Зарубіжний досвід фостерного виховання

У Великій Британії заслуговує на увагу практика влаштування дітей-сиріт у фостерні родини. Два основних види: фостерне виховання над дітьми; приватна фостерная опіка. Перший вид покладає усі функції з організації устрою дітей-сиріт на місцеві органи влади, агентів соціальних служб. Структури місцевої влади забезпечують проживання та засоби для існування дитині, що знаходиться під опікою через розміщення її в біологічну родину, родину родичів. При неможливості процедури біологічного влаштування розглядається питання про проживання дитини в різного роду стаціонарних закладах: дитячі будинки, притулки, інтернати.

Задля забезпечення достатньої кількості фостерних вихователів на рівні держави створена мережа фостерних агентств, які реалізують дві головні функції: пошук і підготовка потенційних вихователів; створення комплексу безкоштовних послуг для дітей-сиріт та вихователів.

У Великій Британії понад 76 % дітей, потребуючих опіки перебувають у фостерних сім'ях.

Другий вид фостерінга означає приватну домовленість між батьками та фостерними вихователями про опіку дитини, здійснюваної в будинку опікуна, без залучення органів місцевої влади. При цьому опікунами не можуть виступати батьки та родичі. У фостерній родині не може знаходитися більше трьох дітей. Виключенням з цього правила можуть бути випадки, коли рідні брати й сестри, кількість яких перевищує троє, мають потребу в опіці.

Важливим є розробка “Національних стандартів фостерного виховання у Великій Британії”, в який на основі британської практики чітко регламентована вся процедура фостерної моделі виховання дітей-сиріт.

У США фостерна сім'я визначається як підготовчий етап до процедури усиновлення, що є пріоритетною формою виховання сиріт. Рекомендований період перебування дитини у фостерній сім'ї  становить до двох років, саме такий період у середньому є достатнім для соціальних служб США в пошуку оптимальних варіантів улаштування дитини. У першу чергу робота ведеться в біологічній родині. Проте ускладнена процедура усиновлення в США зменшує ефективність інституту фостерної родини. За статистикою лише кожна п'ята дитина, що виховується в фостерних сім'ях підлягає усиновленню.

Усе більшого поширення в США набуває тенденція до постійної міграції дітей із одних прийомних родин до інших. Іншою важливою проблемою прийомних родин як проміжної ланки соціалізації дитини є ускладнення, пов'язані із небажанням фостерних батьків опікуватися дітьми, що перебувають у родинних відносинах.  

Розвиток фостерних (прийомних) сімей стимулюється на державному рівні окремими нормативними актами та трудовим законодавством.  

Фостерне виховання в переважній більшості країн розглядається як професія, включена в список спеціальностей. Існує система кваліфікаційних характеристик, рівнів підвищення компетенції, тобто перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, атестація й ліцензування. Гарантується пенсійне забезпечення, оплата соціальних гарантій, як будь-якому працівнику. Служби з улаштування дітей мають затверджений штатний розклад, що включає ставки професійних фостерних вихователів. Чітко розмежовуються традиційні фостерні сімї та професійні.

Досвід розвитку фостерної моделі Великої Британії ефективно впроваджується в Угорщині як механізм поетапного переходу  від державних шкіл-інтернатів та дитячих будинків до сімейних форм виховання. В Угорщині з початку процесу деінституціалізації паралельно створювалися державні курси по підготовці традиційних і професійних фостерних батьків.

В Угорщині набула поширення програма стимулювання професійних прийомних сімей на рівні сільських територій. Таким чином, держава намагається зменшити рівень безробіття серед сільського населення, а також забезпечує виховання й утримання дітей-сиріт в умовах родини. Враховуючи специфіку побудови сільського господарства та ментальність населення половина сільських прийомних батьків перетворюється на усиновителів.

Зазначений підхід розширив масштабність охоплення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Фактично відбулася ліквідація притулків. Подальший етап реформування – це зростання відсотку усиновлених дітей (40% складають усиновлення фостерними батьками-вихователями).

Переваги фостерного виховання

1.      Розширення кола дітей, які отримують наближену до біологічної сім'ї форму виховання , що замінює інтернатну установу.

2.      Попередній відбір та професійна підготовка громадян, бажаючих усиновити дитину, або ж створити прийомну родину.

3.      Гарантований на державному рівні кваліфікований комплекс програм, що забезпечують супровід родини.

4.      Розширення кола суб'єктів, які отримують право на виховання дитини.

         Фінансовий аспект фостерного виховання

1. Домінує принцип мінімальної грошової дотації фостерної родини, здатної покривати стандартні соціальні потреби на утримання дитини (США, Австрія, Німеччина).

2. Повне покриття фінансових витрат на утримання дитини, що складається переважно з двох частин: поточні витрати та зарплата вихователів (Швеція, Голландія).

Досвід розвитку сімейних форм виховання країн СНД

Специфіка реформування державних установ утримання та виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування країн СНД базується на основі впровадження адаптованих до національних умов міжнародних практик, при підтримці міжнародних структур, насамперед, ООН, ЮНІСЕФ, фонд “Євразія”. 

На 2006 р. у Білорусії нараховується 30 тис. дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. З них 50 % виховується в опікунських, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу. Понад 32 % дітей-сиріт знаходяться під державною опікою в дитячих інтернатних установах.

За підтримки ЮНІСЕФ у державі почала ефективно розвиватися нова сімейна  форма устрою сиріт – прийомна родина. З 2006 р. існує 5 тис. родин, які виховують більше 3 тис. дітей.

Ці тенденції стимулювали закриття інтернатних закладів для дітей-сиріт у країні. Якщо в 1998 р. в інтернатних закладах виховувалося 9673 дітей-сиріт, то в 2006 р. – 8693.

У Казахстані на повному державному забезпеченні в 2005 р. знаходилося   16 тис. дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. Порівняно з 1999 р. у 2005 р. кількість дітей збільшилася вдвічі. За статистикою Комітету з охорони прав дітей Міністерства освіти і науки Казахстану  у прийомних родинах виховуються 1531 дітина.

За підтримки фонду “Євразія”, ЮНІСЕФ у Казахстані розроблено комплексну державну програму гарантування соціальних пільг прийомним родинам й усиновителям. Патронатним батькам виплачується заробітна плата, надаються визначені пільги, вихованці забезпечуються одягом, взуттям й іншими предметами побуту. Виплати здійснюються за рахунок місцевого бюджету із розрахунку віку дитини.

Позитивна практика розвитку прийомних сімей набуває поширення в Грузії. Прийомним родинам, що приймають дитину, виплачується щомісячна дотація.

На 2006 р. у Грузії 326 дітей виховуються в прийомних родинах, 532 – повернулися до своїх біологічних батьків, 761 випадок “запобігання” улаштування дітей в інтернатні заклади були виявлені за період з 2000-2007 р.

У Росії є вдалою практика використання міжнародного досвіду по адаптації вихованців державних інтернатів. З 2000 р. фахівцями Центру незалежного перебування та соціальної адаптації в місті Москва розроблено комплекс практичних професійних курсів з домогосподарства, планування, інформатики, англійської мови.

У Росії реформа державних установ утримання дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки з метою посилення форм сімейної опіки визначена як стратегічне завдання в Посланні Президента  РФ до Федеральних Зборів 2006 р.

На 2006 р. показники усиновлення та розвитку форм сімейного виховання дітей-сиріт в Росії засвідчують домінування негативних тенденцій у процесі деінституціалізації. Із 270 тис. сиріт, розміщених на виховання в державних установах, показник усиновлення складає лише 7 тис. дітей у рамках національного усиновлення та понад 6 тис. – міжнародне усиновлення.

Проте в деяких суб'єктах федерації прийомні сім’ї мають ефективні показники подолання сирітства та зменшення кількості дітей, влаштованих у державні установи утримання. У Республіці Комі кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування  переданих на виховання в прийомні сім’ї за період з 2004 по 2007 рр. збільшилася вдвічі. Особливої уваги заслуговує досвід забезпечення зростання кількості дітей, влаштованих у прийомну сім’ю на рівні Челябінської області. У 2007 р. в регіоні до прийомних сімей було передано 231 дитину, у 2006 р. – лише 30 дітей.

Зазначена динаміка є результатом змін у проведенні регіональної політики по зростанню альтернативних сімейних форм виховання. Два напрями реформування: створення при державних установах утримання дітей-сиріт “Шкіл прийомних батьків” та розробка комплексу тематичних програм з тематики усиновлення, опіки в регіональних засобах масової інформації.

У грудні 2007 р. урядом Російської Федерації була прийнята постанова, якою визначається обсяг субсидій із федерального бюджету для утримання дітей-сиріт у сім’ях опікунів та прийомних сім’ях, а також внесенні зміни у статус прийомних батьків. Це дозволяє прогнозувати новий етап розвитку форм сімейного виховання, опіки та збільшення кількості прийомних сімей у Росії.   

Актуальні проблеми реалізації  реформи в країнах СНД:

§         відсутність єдиного банку даних усіх дітей, що мають необхідність бути усиновленими;

§         відсутність національної бази даних потенційних прийомних батьків;

§         недостатність підготовлених фахівців для органів опіки й піклування;

§         дублювання повноважень між державними та місцевими органами влади щодо реалізації процедури усиновлення та влаштування сиріт в інші форми сімейного виховання;

§         недосконалість правового забезпечення існування форм сімейного утримання дітей-сиріт;

§         слабка задіяність громадських організацій на регіональному рівні. 

Вплив громадськості на вирішення проблеми влаштування дітей-сиріт

1. Розширення повноважень соціальних служб. На соціальні служби покладено обов'язки організації патронажної роботи з фостерними вихователями. У зарубіжних країнах введено нову посаду - соціальний працівник, відповідальний за допомогу прийомним родинам, що виховують дітей-сиріт.

2.  Великого значення в західних країнах набувають багатопрофільні центри соціальних служб з проблем виховання, опіки, з розв'язання вікових проблем тощо.

3. Поширена практика залучення до соціальної роботи представництв релігійних громад. Церковні громади працюють диференційовано з підлітками, самотніми матерями, безпритульними та іншими категоріями громадян, які потребують соціальної допомоги.

3. Ефективно задіяна допомога волонтерів з міжнародних організацій, Дитячого фонду ООН, благодійних фондів. Особлива робота проводиться серед громад з метою підвищення рівня меценацтва.      

ВИСНОВКИ

Досвід європейських країн передбачає різні механізми подолання сирітства в своїх національних державах. Більшість держав мають схожу практику впровадження політики деінституціалізації, проте майже кожна країна, залучаючи зарубіжний досвід, адаптує його до своїх реалій.

Прийомна сім’я розглядається як найкраща форма переходу від державних до сімейних установ улаштування дитини. Ефективне вирішення проблеми  сирітства – це превентивна політика, направлена на збереження біологічної родини та усиновлення.

Узагальнюючи досвід зарубіжних країн необхідно виділити головні принципи побудови роботи з подолання сирітства:

-   професіоналізація виховної діяльності, введення спеціальних посад соціальних педагогів, соціальних працівників, практичних психологів з сімейного виховання;

-   створення мережі спеціальних структур, покликаних допомагати родині, дітям, підліткам;

-   надання соціально-правової, психолого-педагогічної допомоги та підтримки родині як головному інституту виховання дитини.

Для України є важливим зосередитися на вирішенні цих питань із урахуванням зарубіжного досвіду, його адаптації.

В Україні сьогодні вже існують певні позитивні напрацювання, діють альтернативні форми виховання дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування. Серед них: біологічна сім’я; усиновлення; опікунство; прийомні сім'ї; дитячі будинки сімейного типу; державне утримання: заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 За даними Державного комітету статистики протягом 2006 р. в Україні створено 560 прийомних сімей, в які влаштовано 861 дитину. На І квартал 2007 р. створено 157 прийомних сімей.

Проблеми на шляху реформування форм виховання дітей-сиріт

§         домінування адміністративних методів на регіональному рівні у передачі дітей до будинків сімейного типу, прийомних родин;

§         слабо розвинута мережа центрів для підготовки потенційних прийомних батьків, усиновителів;

§         психологічна неготовність українського соціуму до усиновлення, створення форм сімейної опіки;

§         працевлаштування вихователів і робітників державних виховних структур після реорганізації;

§         відсутність комплексного підходу до профілактики сімей, віднесених до груп ризиків.

З метою вирішення існуючих проблем і зростання кількості та якості ефективних форм виховання на державному та регіональному рівнях у державі необхідно адаптувати міжнародний досвід. Зокрема, поруч із соціальною рекламою національного усиновлення існує можливість популяризації статусу прийомних сімей.

Інститут прийомної сім’ї має можливість вирішити в Україні дві проблеми:

§         зменшення кількості сиріт, поширення сімейних форм виховання;

§         професіоналізація прийомних вихователів, батьків при достатньому фінансовому забезпеченні стане одним із напрямів вирішення проблеми безробіття, особливо на території сільських, селищних, невеликих міст.

Позитивним є використання міжнародного досвіду в побудові відносин між державою й третім сектором, використання допомоги міжнародних фондів, благодійних організацій. Це є дієвим механізмом, що дозволяє подвоювати зусилля держави та громадськості в реалізації як превентивних методів вирішення соціально-психологічних, економічних проблем сім'ї, так і адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в українському суспільстві.

 

ПРОПОЗИЦІЇ

1.      На державному рівні розробити комплексну програму по створенню: Центрів соціально-психологічної адаптації в структурах існуючих шкіл-інтернатів, посиливши їх склад штатом із 2-3 психологів, соціальним працівником, логопедом; Центрів розвитку прийомних сімей (психологи, юрист, представник опікунської ради). Це сприятиме створенню чіткого територіального зв'язку на базі кожного закладу, що зменшуватиме адміністративний тиск.

2.      Посилення роботи в інформаційному полі. Практика соціальної реклами, тематичні програми потребують внесення коректив. Зокрема, необхідно з ініціативи Секретаріату Президента розробити пакет рекомендацій представникам рейтингових телевізійних каналів упровадити тематичні рубрики, програми, направлені на поширення міжнародного та вітчизняного досвіду адаптації як дітей-сиріт, так і підвищення статусу прийомних батьків, усиновителів.

3.      На державному рівні необхідно спростити багатоступеневість і чітко розмежувати функції органів по реалізації політики соціального захисту, адаптації дітей-сиріт. У цьому напрямі необхідно реорганізувати центри соціальних служб, передавши їх повноваження громадським організаціям. Чітко визначити й передати повноваження з організації опіки дітей органам місцевого самоврядування. Рекомендувати органам  місцевого самоврядування розробити комплекс превентивних дій з визначення категорій ризику: малозабезпечені, багатодітні,  на рівні територіальних громад. З урахуванням міжнародного досвіду запровадити програму матеріального заохочення процесу “повернення” дитини до біологічної родини.

4.      Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту розробити програму матеріального стимулювання потенційних прийомних батьків. Проаналізувати можливість внесення змін у статус прийомних вихователів з використанням міжнародного досвіду, створити центри з перепідготовки робітників інтернатних закладів на професійних прийомних вихователів.

5.      У рамках реорганізації дитячих будинків й інтернатів Міністерству у справах молоді із залученням Міністерства праці та Державного Центру зайнятості розробити програми по перепідготовці та працевлаштуванню співробітників дитячих інтернатів. Дослідивши досвід Угорщини, розробити пакет пропозицій для стимулювання практики прийомних родин на рівні українських селищ як механізм збільшення потенційних національних усиновителів і зменшення рівня безробіття на селі.

6.      На обласному рівні, державним адміністраціям розробити проект типового договору між державними структурами та громадськими організаціями з передачі їм повноважень у реорганізації інтернатних установ і побудові на їх базі соціальних гуртожитків.

 Регіональний філіал НІСД у м. Донецьку

(І. Доля)