ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО КРАЇН МАГРІБУ

З КРАЇНАМИ СВІТУ: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

 

В аналітичній записці розглядаються окремі аспекти сучасного військово-технічного співробітництва країн Магрібу з країнами світу. Проаналізовані основні тенденції закупівлі цими країнами озброєння у контексті воєнно-політичної ситуації в регіоні Північної Африки. Визначено проблемні питання модернізації військової техніки, можливість закупівлі країнами Магрібу сучасного військового озброєння, що виготовляється в Україні.

Аналіз розвитку тенденцій військово-технічного співробітництва з країнами Магрібу має на меті пошук оптимальних шляхів продажу військового озброєння до країн зазначеного регіону.

Визначені головні особливості, що характеризують військово-технічне співробітництва (ВТС) країн Магрібу. Проаналізовані можливості залучення української сторони до співробітництва з країнами Магрібу у військово‑технічній сфері.

Відповідно до Концепції ВТС України з іноземними державами на період до 2010 р., перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Африки та Близького Сходу. Реформування вітчизняного ОПК у напрямі консолідації оборонних підприємств, передусім навколо лідерів-експортерів та формування нових інтегрованих структур, орієнтованих на експорт, має сприяти підвищенню конкурентоспроможності оборонної продукції, зростанню обсягів експорту товарів військового призначення.

Зазначається, що розвитку військово-технічного співробітництва України та країн Арабського Магрібу на сучасному етапі сприятиме виробнича кооперація з країнами Центральної та Східної Європи, використання потужного інвестиційного потенціалу країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Серед пріоритетних напрямів кооперації: створення нових високоточних засобів ураження і систем захисту від високоточної зброї, систем радіолокації, легкої бронетехніки та літаків спеціального призначення.

У висновках та рекомендаціях акцентується увага на тому, що розвиток ВТС України з країнами Арабського Магрібу потребує регулярної участі української сторони у міжнародних виставках військово-технічної продукції, авіасалонах, тендерах із закупівлі військової продукції. Ефективніше поширення інформації про потенціал та можливості українського ОПК у регіонах Близького Сходу та Північної Африки сприятиме посиленню інтересу військових структур країн регіону до укладання контрактів з закупівлі українських озброєнь та військової техніки (ОВТ).

Метою аналітичної записки є аналіз основних тенденцій закупівлі країнами Магрібу озброєння в країнах світу, визначення проблемних питань модернізації військової техніки, що знаходиться на озброєнні арабських країн, можливість участі української сторони в укладенні військових контрактів, надання рекомендацій щодо варіантів військово-технічного співробітництва з країнами Арабського Магрібу з метою ефективнішого забезпечення національних інтересів нашої держави.

 

ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО КРАЇН МАГРІБУ

З КРАЇНАМИ СВІТУ: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

І.     Регіон Магрібу: основні тенденції у сфері ВТС

У контексті диверсифікації споживачів військової техніки українського виробництва певне значення відводиться аналізу аспектів ВТС окремих регіонів світу. До регіонів, що на сьогодні демонструють відносну військово-політичну стабільність, але через наявність „заморожених конфліктів” прагнуть посилення військового потенціалу та модернізації наявного озброєння, належить регіон Арабського Магрібу.

Протягом останнього десятиріччя динаміка росту витрат на оборону країнами Магрібу поступово зростала: лише у 2004 р. загальна сума закупленої ними військової техніки перевищила 5,5 млрд дол. США, що на 12 % більше ніж у 2003 р., а у 2005 р. ця сума була вже на 25 % більше, ніж за попередній рік. Незважаючи на низькі державні прибутки, частка військових витрат королівства Марокко у загальній сумі державних витрат у 2005 р. складала 37 %, частка Лівії – 10,1 %, Тунісу – 7,2 %. Ріст розміру закупівель військової техніки окремими країнами Магрібу можна очікувати і в наступні роки.

Останнім часом спостерігається тенденція країн Магрібу віддавати перевагу закупівлі авіаційної та бронетанкової техніки, ніж морського озброєння. Імпорт країнами Магрібу військової техніки з Іспанії, яка володіє розвинутим потенціалом виготовлення військово-морської продукції, залишається досить незначним у порівнянні з закупівлями ними зброї на інших світових ринках.

Довідково: обсяг експорту зброї та послуг військового та спеціального призначення України за підсумками 2009 р. становив близько 1,4 млрд дол. США, що на 20 % більше порівняно з 2008 роком. У загальному обсязі експорту близько 40 % припадає на експорт продукції до країн Південно-Східної Азії, не менше 20 % – до РФ.

 

Вимоги ООН спрямовані на утримання країн Магрібу від закупівлі зайвої кількості танків, військових літаків та гелікоптерів, військових кораблів. Разом з тим, незважаючи на ратифікацію Алжиром та Марокко протоколу ООН, що обмежує поширення зброї (2002 р.), ці дві країни не сповна дотримуються його основоположних принципів. Так, алжирська та марокканська сторони розпочали новий етап гонки озброєнь та реструктуризації власних збройних сил, розрахований на наступні двадцять років. Водночас прагнення Алжиру та Марокко зайняти місце регіонального лідера в Арабському Магрібі вимагає наявності потужної військової матеріально-технічної бази.

Тривалі конфлікти у регіоні Магрібу підштовхують країни регіону до гонки озброєнь, що відбувається, передусім, за рахунок соціально‑економічного розвитку, особливо у Марокко та Тунісі, що не володіють достатніми енергетичними ресурсами.

У 2008 р. ООН застерегла країни Магрібу від збільшення частки військових бюджетів у загальному державному бюджеті понад 5 %. У 2009 р. на закупівлю військової зброї Марокко відшкодувало 4 млрд дол. США, Алжир – 6 млрд дол. США. Гонка озброєнь країн Арабського Магрібу викликає в регіоні військово-політичну напругу та загострення регіональних конфліктів (зокрема, сахарського та суданського), спричиняє неспокій європейських країн Південного Середземномор’я (зокрема, Іспанії).

Що стосується військової співпраці, то співробітництво НАТО з країнами Північної Африки у форматі Середземноморського діалогу було започатковано у рамках Барселонського процесу у 1994 році. В основі Діалогу лежить обмін інформацією, що забезпечується Групою середземноморської співпраці, створеною на Мадридському саміті НАТО у 1997 році. У межах цього форуму союзники проводять регулярні політичні дискусії з окремими середземноморськими країнами-учасницями Діалогу у форматі 26+1 або з усіма сімома державами – Алжиром, Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко та Тунісом у форматі 26+7.

Двічі на рік відбуваються консультації щодо виконання військової частини Робочої програми у форматі НАТО+7 за участі вищих офіцерів НАТО і семи країн Середземноморського діалогу. Військовий аспект програми включає участь країн Середземноморського діалогу в морських та сухопутних навчаннях НАТО як спостерігачів, відвідання військових інституцій НАТО, обмін штабними офіцерами та участь у різних семінарах. ВМС Марокко та Алжиру також беруть участь в операціях „Активні зусилля” (операції ВМС країн НАТО в Середземному морі).

У лютому 2007 р. офіційний Вашингтон прийняв рішення розмістити Африканське командування Пентагону (Africa Command – AFRICOM) в Північній Африці. Європейці розглядають ці наміри США як стратегію, спрямовану на витіснення європейських партнерів по НАТО з регіону Північної Африки. Після того, як низка африканських країн (Алжир, Лівія, Єгипет, Джибуті, Кенія) відмовили США надати свою територію для дислокації штабу AFRICOM, офіційний Рабат погодився на розміщення цієї нової американської військової структури у містечку Тан-Тан на півдні Марокко. На сьогодні штаб AFRICOM тимчасово базується в Штутгарті.

Алжир

Серед основних партнерів Алжиру по ВТС – Франція, Італія та Великобританія. При укладанні військових контрактів Алжир передусім покладається на отримання найсучасніших літаків та засобів протиповітряної оборони. Алжир спирається на доктрину „стратегічного партнерства”, завдяки чому зміцнює свої військові та військово-технічні зв’язки з країнами світу. Так, на сьогодні до числа „стратегічних партнерів Алжиру” належать США, країни Європейського Союзу, Росія, Південна Корея тощо. Впродовж 1992–2000 рр. Алжир уклав контракти на постачання озброєнь і військової техніки з країн Європи на суму 1,4 млрд дол. США.

З метою поліпшення регіональної безпеки Вашингтон заснував Транс-Сахарську антитерористичну ініціативу (TSCTI) з бюджетом 500 млн дол. США. У рамках цієї ініціативи США використовує військово‑повітряні бази в Таманрассеті і Бу Саада (південь Алжиру) для базування розвідувальних літаків P-3 „Orion” згідно з угодою, підписаною у Вашингтоні у липні 2003 р. під час візиту президента Алжиру до США.

Витрачання значних фінансових ресурсів Алжиру на оборону зумовлено необхідністю модернізації військової техніки, що морально та фізично застаріла. Останніми роками алжирське керівництво неодноразово запрошувало французів та американців поставляти нову військову техніку. Проте, Париж та Вашингтон мали певні політичні розрахунки і не могли повністю задовольнити вимоги Алжиру (зокрема, через неврегульованість Сахарського питання та загрозу отримання військової техніки радикальними організаціями). Саме через це останнім часом Алжир закуповував недорогу авіатехніку переважно у Німеччини та ПАР.

Найближчим часом керівництво країни планує закупити 100 гелікоптерів італійсько-британської компанії „Agusta-Westland” для потреб військово-повітряних сил та внутрішніх військ. Алжирська сторона також розглядає можливість модернізації власних ВПС через закупівлю гелікоптерів „Apache” (CША), „Tiger” (Німеччина), „Ми-28” та „Ка-50” (Росія). Окрім того, країна має потребу у розвідувальних безпілотних літаках та спеціальних транспортних літаках, що можуть знаходитися у повітрі від 15 до 24 годин. У перспективі Алжир може закупити у Росії 50 учбово‑бойових літаків Як-130 та близько 30 зенітних ракетно-гарматних комплексів „Тунгуска-М1”.

Міністерство оборони Алжиру також розглядає варіанти закупівлі морських військових фрегатів з Росії, Франції, Німеччини та Великобританії. У вересні 2009 р. алжирська сторона оголосила про намір придбати в Італії шість фрегатів типу „Fram” протягом наступних двох років.

Алжирський уряд веде успішні переговори з британсько-італійським виробником щодо можливості завершення будівництва заводу „Агуста-Вестланд” в Алжирі зі збирання агрегатів для гелікоптерів. На сьогодні укладена угода щодо надання Алжиру окремих військових технологій. У разі реалізації планів, Алжир може стати другою після Великобританії країною, що володіє найбільшим авіапарком гелікоптерів типу „Мірлан”.

Довідково: компанія „Агуста-Вестланд” – міжнародна транснаціональна компанія, що спеціалізується на виготовленні цивільних та військових гелікоптерів і належить італійському консорціуму „Фінмекканіка”. У 2004 р. консорціум „Фінмекканіка” повністю закупив частку британської „Вестланд”.

У перспективі адміністрація США покладатиметься на зростання прибутків Алжиру від продажу нафти та газу, що дозволить алжирській стороні збільшити витрати на закупівлю військового озброєння та укласти контракти з деякими американськими військово-промисловими компаніями. У рамках контракту з продажу військової техніки Алжир отримав зі США новітні безпілотні літаки – шпигуни, що обладнані ракетними установками класу „повітря-земля”; сучасні електронні прилади та прибори нічного бачення. Окрім цього, Алжир планує отримати партію багатоцільових літаків‑винищувачів, які можна використовувати в операціях з рекогносцировки на далеких відстанях.

Лівія

Керівництво країни робить ставку на розвиток партнерства у військово-технічній сфері з європейськими країнами – Росією, Італією, Іспанією та Францією.

Передусім лівійські Збройні сили мають намір модернізувати застарілий військово-повітряний арсенал. Зокрема, департамент аерокосмічної інженерії Лівії демонструє значний інтерес до розвитку співробітництва з іноземними авіапромисловими компаніями у сфері проектування безпілотних літаків. У перспективі планується активізувати підготовку студентів для проведення наукових досліджень в авіакосмічній галузі.

Довідково: протягом 1981-1985 рр. СРСР передав Лівії близько 350 винищувачів (з них – 130 винищувачів МіГ-23 та 70 МіГ-21), 6 бомбардувальників Су-24 та 6 надзвукових бомбардувальників Ту-22.

У лютому 2002 р. Кабінет Міністрів України розпорядився підписати угоду з Лівією щодо співробітництва у галузі авіаційної промисловості, за якою передбачалася участь запорізького заводу „Мотор-Січ” у ремонті двигунів для літаків. Інтерес до лівійського ринку проявили концерн „Енергія”, корпорація „Інтер Про Інвест”, торгівельний дім „Луганські акумулятори” та компанія „Інтерамі”.

У липні 2007 р. лівійське керівництво підписало угоду щодо співробітництва у сфері оборони з Францією. Зазначена угода сприяла укладанню контракту щодо продажу Лівії концерном „I.D.S.” ракет типу „Мілан”, системи радіозв’язку „Тетра”. Французька сторона має створити умови для кращого повітряного покриття лівійської території, сприяти укладанню контрактів щодо продажу літаків та бойових вертольотів.

У серпні 2008 р. Лівія та Італія підписали угоду про дружбу, партнерство і співпрацю, що передбачає взаємодію у сфері оборони, нерозповсюдження зброї масового знищення, роззброєння і боротьби з тероризмом.

Під час візиту до України у 2008 р. лівійський лідер М. Каддафі висловив бажання модернізувати лівійські сили ППО. Виходячи з цього, Україна має шанси запропонувати Лівії комплекс далекої радіотехнічної розвідки „Кольчуга-М”, який виготовляє донецьке держпідприємство „Топаз”.

Довідково: комплекс „Кольчуга-М” за своїми характеристиками не має аналогів. Дальність виявлення повітряних цілей становить 800 км (у найближчого конкурента – американської „Авакс” – 600 км). Головною перевагою „Кольчуги-М” є здатність працювати у пасивному режимі (не має радіохвиль), через що практично виключає можливість враження системи засобами протирадіолокаційних ракет.

У листопаді 2008 р. Україна запропонувала Лівії формалізувати військово-технічне співробітництво і розвивати його у чотирьох напрямах, зокрема, у сфері надання авіаційних послуг. Окрім того, пріоритетним визначено співробітництво у космічній сфері, галузі розробки та виробництва штучних супутників. Декілька місяців по тому українська та лівійська сторони підписали меморандум „Щодо співробітництва зі створення спільного українсько-лівійського підприємства”, що передбачає створення підприємства з модернізації та ремонту гелікоптерів Мі-8 для здійснення гуманітарних операцій на африканському континенті. Українська сторона буде представлена ЗАТ „Українські гелікоптери”.

Наприкінці січня 2010 р. Росія уклала з Лівією контракт на суму 2 млрд дол. США щодо продажу авіаційної техніки та літаків (Су-35, Су-30 та Як-130), стрілецької зброї, проведення модернізації раніше поставленої бронетехніки російського та радянського виробництва (140 танків Т-72). Лівійське керівництво також демонструє інтерес до закупівлі військового обладнання для контролю за прикордонними територіями та морською зоною, патрульних суден та катерів, систем ППО (зокрема, до С-300 ПМУ-2), винищувачів, транспортних літаків та космічних систем.

Українська сторона теж має непогані шанси взяти участь у модернізації лівійських танків Т-72. Так, українські дизельні двигуни більш пристосовані до експлуатації в умовах пустелі, ніж російські. Також лівійських військових можуть зацікавити українська легка броньована техніка, а також можливість встановлення на бойових машинах систем для запуску ракет „Комбат”, що дозволяють вражати цілі на відстанях до 5 км. Аналогічні іноземні зразки легкої бронетехніки подібної системи не мають, що і робить цю українську військову продукцію більш конкурентоспроможною.

Марокко

Марокко прагне диверсифікувати постачальників зброї та військового обладнання для своїх збройних сил. В рамках цієї стратегії керівництво Збройних сил країни протягом останніх чотирьох років уклало контракти щодо закупівлі військово-технічної продукції з бельгійськими, російськими, українськими та шведськими компаніями.

Впродовж 19922000 рр. Марокко уклало угоди щодо придбання ОВТ в країнах Європи на суму 1,2 млрд дол. США. Давні традиції має військово-політичне партнерство між Марокко і Францією на основі кількох угод щодо співпраці у військовій сфері. Франція упевнено зберігає за собою позиції одного з провідних постачальників ОВТ для марокканських збройних сил. Французькі фахівці працюють в сухопутних військах і ВМС Марокко. Частина марокканських підрозділів проходить підготовку у Франції.

На 2010 р. у бюджеті королівства виділені значні суми для фінансування розвитку та модернізації оборонних систем збройних сил, зокрема через закупівлю американських танків типу „Abrahams”. Нещодавно Марокко придбало партію іспанських військових вагонів та військові вантажні автомобілі, 50 танків типу „Leopard”, що вже знаходились у користуванні. Пентагон погодився на продаж Марокко ракет „Maverick G.M.” та ракет класу „земля-повітря” „Maverick G.M.D.”.

Королівство регулярно організовує авіасалони, що дозволяє поповнювати авіапарк Марокко сучасними зразками авіаційної техніки та модернізувати застаріле технічне обладнання. Так, з 27 до 30 січня у м. Марракеш (Марокко) відкрився авіасалон „Aero Expo Morocco”, де були продемонстровані новітні досягнення найбільших світових авіапромислових компаній, зокрема літаки та спеціальні прилади повітряного контролю (радарні системи). У роботі авіасалону взяли участь 190 авіапромислових компаній та установ з Марокко, Франції, США, Італії, Росії, Німеччини, Іспанії, Канади, Великобританії, ПАР, Швейцарії, Австрії, Греції та Бельгії. „Aero Expo Morocco” відвідали високопоставлені делегації з 18 африканських країн. Разом з тим, жодна авіапромислова компанія України у роботі зазначеного авіасалону участі не брала.

До 2000 р. Королівство Марокко займало перше місце в арабському світі серед військових торгівельних партнерів Іспанії. Рівень іспансько‑марокканського співробітництва у сфері ВТС значно скоротився після 2002 р, коли спалахнула іспансько-марокканська криза навколо острова Лейла. Незважаючи на це, у 2005 р. Марокко посіло друге місце серед арабських держав – покупців іспанської військової техніки (закуплено зброї на суму близько 10 млрд євро).

У 2008 р. Марокко посіло третє місце серед країн, що імпортують американську військову техніку після ОАЕ та Саудівської Аравії (Марокко закупило у США винищувачі на суму 2,1 млрд дол. США, уклало контракти щодо придбання приборів нічного бачення).

У перспективі Марокко планує укласти контракти щодо придбання комплектів снарядів, гармат для оснащення винищувачів, радарних систем, систем супутникового зв’язку, льотних тренажерів, систем націлювання, приборів нічного бачення, ракетних систем класу „повітря-повітря”.

Туніс

На сьогодні керівництво туніських Збройних сил не тільки спирається на своїх традиційних партнерів у сфері ВТС (США, Францію, Іспанію, Італію), але планує розширювати співробітництво з Туреччиною, Німеччиною, Китаєм та Чехією. У зв’язку з малим експлуатаційним ресурсом зброї та бойової техніки, а також її моральним старінням, головні зусилля міністерства національної оборони країни передусім зорієнтовані на отримання техніки та військового майна в рамках безвідплатної допомоги чи придбання її на пільгових умовах.

Протягом останніх 20 років відбуваються щорічні засідання Американсько-туніської спільної військової комісії для обговорення питань військової співпраці, програми модернізації Збройних сил Тунісу. Туніс бере активну участь в американській Програмі міжнародної військової освіти. У військових навчальних закладах США пройшли підготовку близько 4 тис. туніських офіцерів та спеціалістів. США надають Тунісу щорічну військову допомогу на загальну суму 10,5 млн дол. США, а також 1,9 млн дол. США для проведення тренувальних заходів та навчання. Між двома країнами розглядається можливість укладення угоди про „статус Збройних сил”, що дозволить поширити військову присутність CША на туніській території.

Туніс поки не має розвинутої технологічної військової промисловості, проте керівництво країни докладає значні зусилля для її становлення. Так, протягом 2009 р. у Тунісі було налагоджено виробництво компонентів для виготовлення військових патрульних суден. Цьому сприяла реалізація національної програми реструктуризації національної промисловості на користь потреб Збройних сил країни. Також була проведена реорганізація та розширений виробничий потенціал департаменту будівництва та модернізації військово-морського флоту Тунісу. Останніми роками зазначений департамент зміг налагодити виробництво військових кораблів, десантних суден та спеціальних барж.

На сьогодні керівництво країни проводить консультації з США, Францією та Німеччиною щодо можливості придбання військового корабля класу „фрегат-есмінець”, що став би флагманом флоту. По мірі поповнення флоту катерами різного призначення, з бойового складу туніських ВМФ будуть виводитись кораблі, що вислужили терміни експлуатації та ремонт яких економічно недоцільний. При цьому особливі надії покладаються на військово-технічну взаємодію з Німеччиною та Китаєм.

ІІ.    Висновки та рекомендації

Аналіз наявного стану військово-технічного співробітництва між Україною та країнами арабського Магрібу дозволяє зробити такі висновки:

      розвиток ВТС України з країнами арабського Магрібу потребує регулярної участі української сторони у міжнародних виставках військово‑технічної продукції, авіасалонах, під час проведення тендерів з закупівлі військової продукції;

      на стан військово-технічного співробітництва негативно впливає повільне реформування оборонно-промислового комплексу України, який за умов руйнування традиційної науково-технічної та виробничої кооперації, недостатньо ефективного державного регулювання опинився у кризовому стані;

      на розвиток ситуації на ринках озброєнь та, відповідно, на рівень військово-технічного співробітництва протягом наступних років впливатимуть зовнішні чинники, а саме: значне перевищення пропозицій товарів військового призначення над реальним попитом, звуження ємності світового ринку озброєнь та його традиційних сегментів, значне посилення конкурентної боротьби за збереження та переділ ринку збуту товарів військового призначення, збільшення кількості міжнародних об’єднань у сфері розробок і виробництва військової техніки;

      значні витрати на фінансування сучасних систем озброєння прискорюють у світі процеси консолідації оборонної промисловості країн-партнерів, що дозволяє оптимізувати їх державне оборонне замовлення та знизити загальні витрати на створення зброї. Україна має реагувати на ці тенденції відповідним реформуванням вітчизняного ОПК.

Рекомендації:

1.   Вжити заходи щодо підвищення ефективності державного регулювання військово-технічного співробітництва України з іноземними державами (зокрема, країнами Арабського Магрібу) з метою забезпечення державної підтримки просування продукції військового призначення на зовнішні ринки та цільового спрямування частки коштів, отриманих від реалізації військового майна, на розвиток науково-технологічного та виробничого потенціалу ОПК України.

2.   Доцільно запровадити зміни в українському законодавстві в бік надання більших привілеїв іноземним інвесторам (зрозуміло, уникаючи негативних наслідків для української економіки), що стимулювали б додаткове надходження інвестиційних потоків до ОПК України.

3.   Розробити Державну програму реформування та розвитку ОПК України на період до 2020 p., поклавши в її основу затверджену Президентом України Концепцію структурної перебудови та інноваційного розвитку ОПК, Концепцію ВТС України з іноземними державами та Державну програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2010 pоку.

4.   Ефективніше поширення інформації про потенціал та можливості українського ОПК у регіонах Близького Сходу та Північної Африки сприятиме посиленню інтересу військових структур країн регіону до укладання контрактів з закупівлі української військової техніки.

5.   Розвитку військово-технічного співробітництва України та країн Магрібу на сучасному етапі сприятиме виробнича кооперація з Росією, країнами Центральної та Східної Європи, використання потужного інвестиційного потенціалу країн Північної Африки, Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Серед пріоритетних напрямів кооперації: створення нових високоточних засобів ураження і систем захисту від високоточної зброї, систем радіолокації та виявлення, легкої бронетехніки та літаків спеціального призначення.

6.   Зміцнювати потенціал ОПК України у сфері ремонту і модернізації, нарощування обсягів постачання запасних частин, надання послуг зі створення ремонтно-технічної бази та передачі технологій з ремонту і модернізації, а також з підготовки спеціалістів для країн Арабського Магрібу.

7.   Військово-технічне співробітництво України та країн Арабського Магрібу має здійснюватися з урахуванням необхідності пріоритетного розвитку тих галузей виробництва, що мають вирішальне значення для забезпечення належного рівня обороноздатності нашої держави та утримання лідерських позицій на ринку озброєння існуючих вітчизняних технологій.

8.   Міністерству промислової політики України забезпечити отримання інформації щодо планованих міжнародних заходів (спеціалізованих виставок, салонів, тендерів) в країнах Арабського Магрібу, в яких можуть взяти участь підприємства ОПК України.

Регіональний філіал НІСД у м. Одесі

(В. Макух)