МОЖЛИВОСТІ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Анотація

 

В аналітичній записці досліджується роль і місце обороннопромислового комплексу (ОПК) України в системі національної безпеки та оборони країни. Проведено аналіз нинішнього стану ОПК та озброєння і військової техніки (ОВТ) Збройних сил України (ЗСУ). Розглянуто можливості науково-технічного і виробничого потенціалу ОПК у розробці конкурентоспроможної продукції оборонного призначення. Визначені основні шляхи підвищення боєздатності ОВТ ЗСУ та основні завдання, що мають бути вирішені для забезпечення боєздатності Збройних сил України.

 

МОЖЛИВОСТІ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

 

ОПК як основа для забезпечення обороноздатності країни

Воєнно-політичне керівництво більшості промислово розвинутих країн розглядають оборонно-промисловий комплекс (ОПК) як важливу складову стратегії національної безпеки та оборони країни і приділяють значну увагу захисту важливих і ефективно працюючих підприємств і організацій оборонної промисловості. В ньому сконцентровані значні інтелектуальні, виробничо-технічні та кваліфіковані людські ресурси, зберігається високий експортний потенціал, що забезпечує надходження до державного бюджету значних коштів[1].

ОПК як сектор економіки, призначений для розроблення і виробництва продукції оборонного призначення, фактично є фундаментом воєнної безпеки та оборони країни. Підтримання високого рівня його розвитку для багатьох розвинутих країн є одним із пріоритетних воєнно-економічних завдань національної політики.

Скорочуючи фінансові витрати на оборонну промисловість, провідні західні країни водночас продовжують переоснащувати свої збройні сили (ЗС) якісно новими зразками озброєння і військової техніки (ОВТ), здійснюють перебудову оборонно-промислової бази, приводячи її у відповідність до сучасних стратегічних і політичних умов. Свою основну мету в сфері оборонно-промислової політики вони вбачають у збереженні ефективно функціонуючого ОПК, спроможного вирішувати поставлені завдання в інтересах національної безпеки та оборони країни.

Стабільна робота підприємств і організацій ОПК не тільки створює передумови для розвитку наукової сфери і суміжних галузей промисловості, але й сприяє переходу від сировинної моделі економіки до моделі інноваційного розвитку.

Згідно з Воєнною доктриною України держава повинна забезпечувати

розвиток науково-технічної, технологічної та виробничої бази ОПК; розробку, модернізацію та оснащення Збройних сил України (ЗСУ) системами ОВТ, які становлять основу їх бойового потенціалу, та запобігати військово-технічному і технологічному відставанню у розвитку основних видів ОВТ.

Значне зниження рівня забезпечення ЗСУ та інших військових формувань військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління, що загрожує зниженням їх боєздатності, а також зволікання у виконанні програм реформування ОПК та їх недостатнє фінансування визначається Законом України „Про основи національної безпеки України” як загроза національній безпеці держави, а цілеспрямована діяльність держави з забезпечення обороноздатності шляхом відповідної розбудови ОПК є одним з найважливіших напрямів державної політики у сфері національної безпеки та оборони.

Стан ОПК

Нинішня ситуація в ОПК характеризується значним скороченням або припиненням виробництва важливих для національної безпеки зразків ОВТ, відсутністю замкнених циклів виробництва більшості зразків основних видів ОВТ, старінням матеріально-технічної бази науково-виробничих структур, серйозним розривом відносин між наукою і виробництвом, важким становищем галузевих науково-дослідних інститутів.

У багатьох випадках створення інноваційної продукції закінчується на початкових стадіях інноваційного циклу і не доводиться до серійного виробництва. Продаючи такий продукт іноземним фірмам, його власники несуть значні „потенційні” втрати, а відсутність внутрішнього ринку оборонної продукції значно ускладнює її реалізацію на зовнішньому ринку.

Ситуація в сфері розробки і виробництва ОВТ значною мірою ускладнюється втратою низки базових технологій оборонної галузі, обмеженістю замкнутих циклів виробництва основних видів ОВТ, різким скороченням номенклатури виробів, особливо електронної техніки; низькою якістю вітчизняних комплектуючих і матеріалів, невиправданим зростанням їх вартості.

Фінішне виробництво ОВТ в Україні значною мірою залежить від імпортних поставок комплектуючих виробів, вузлів, агрегатів, матеріалів і сировини. Для деяких зразків ОВТ ці поставки досягають 80 % і більше.

З причин відсутності ефективно діючої інноваційної системи стримується: розвиток інноваційного підприємництва, особливо малих і середніх підприємств, забезпечуючих комерціалізацію науково-технічних розробок і технологій; залучення ресурсів приватного бізнесу в сферу фундаментальних досліджень і розробок; розвиток венчурного підприємництва; концентрація зусиль крупних корпорації і дрібних підприємницьких структур для виробництва конкурентоспроможної високотехнологічної наукоємної продукції.

Серйозною загрозою економічній безпеці, а значить і національній безпеці держави, є різке згортання фундаментальних досліджень, розпад добре відомих у світі науково-дослідних і дослідно-конструкторських колективів. Гостро стоїть проблема кадрів.

З причин відсутності державного підтримання немає значних зрушень в адаптації ОПК до європейських стандартів, що сьогодні визнаються за світові норми якості машинобудівної продукції і умов її експлуатації.

Не усунено диспропорції в структурі виробничих потужностей ОПК. Реструктуризація ОПК проводиться без урахування реального технічного рівня та потенційних можливостей його підприємств і організацій, а сформовані нові виробничі структури не приносять прибутків.

Створене в Мінпромполітики України Агентство з питань оборонно-промислового комплексу немає дійових механізмів для реалізації заходів щодо реформування оборонної галузі.

Сфера банкрутства підприємств і організацій ОПК фактично перетворилася в прибутковий бізнес для рейдерів, котрі намагаються оволодіти майном найпривабливіших в економічному відношенні підприємств шляхом доведення їх до розорення з наступною приватизацією через процедуру банкрутства.

Сьогодні ОПК України знаходиться у стані системної кризи, що має тенденцію до подальшого поглиблення. Руйнація оборонної промисловості як одного із основних елементів національної безпеки призведе до різкого обмеження можливостей у забезпеченні боєздатного стану ЗСУ та значного скорочення можливостей інтеграції України у міжнародні оборонні, економічні та політичні структури.

Науково-технічні та технологічні можливості ОПК

У сфері оборонного виробництва ще збереглися значні внутрішні резерви, використання яких при принципово нових підходах може забезпечити значний підйом економіки ОПК і, як наслідок, розширення можливостей у переоснащенні ЗСУ.

При певних умовах ОПК України спроможний організувати виробництво багатофункціональних ракетних комплексів, багатофункціональних корветів (в кооперації з міжнародними компаніями), систем і засобів ППО і ПРО, бойових літаків і вертольотів, літаків військово-транспортної авіації, бронетанкової техніки, танкових двигунів, газотурбінних двигунів для кораблів, переносних зенітних ракетних комплексів, керованих ракет класів „повітря-повітря” і „повітря-земля”, реактивних комплексів залпового вогню, протитанкових ракетних комплексів, керованих і некерованих авіабомб, радіолокаційного озброєння з спеціальною елементною базою, окремих видів артилерійсько-стрілецького озброєння, засобів звуко- і радіотехнічної, оптичної, акустичної розвідки, радіорозвідки і радіоподавлення; авіаційних засобів навігації, посадки, зв’язку та забезпечення безпеки польотів; вибухових речовин, деяких видів боєприпасів тощо.

Україна має значні здобутки у створенні інформаційних технологій, які нині вважаються основою технічного прогресу. Вони можуть використовуватися для розроблення систем зв’язку і телебачення, обчислювальної техніки, систем управління складними об’єктами, а також для вирішення багатьох проблем машинобудування, хімічної промисловості, приладобудування, медицини тощо. Майже всі потрібні для створення інформаційних технологій надчисті монокристалічні матеріали (близько 160 видів) можуть вироблятися в Україні.

Значна частина технологій має подвійне призначення. До них відносяться технології виробництва нових композиційних металевих, алюмінієвих та легких броньованих матеріалів на основі титанових сплавів; технології виробництва двигунів з підвищеними експлуатаційними характеристиками; технології виробництва лазерних приладів систем управління, що забезпечують конкурентоспроможність вимірювальної апаратури; технології виготовлення базових оптичних елементів для приладів авіаційної та космічної техніки.

На жаль, необхідно зазначити, що ОПК як сектор високих технологій, сьогодні є практично незатребуваним, еволюційно деградує, втрачаючи напрацьовані раніше виробничий потенціал і науково-технічні розроблення.

Тенденції країн-сусідів в переоснащенні ЗС

Зміна протягом останніх років геостратегічного простору та наявність у більшості країн регіону власних програм переозброєння зумовлює необхідність для України мати адекватну зброю стримування.

На сьогодні основні статті закупівлі ОВТ країн, що оточують Україну, спрямовані на посилення стратегічного компонента та збільшення загальних військових потужностей з акцентом на ударні та розвідувальні комплекси; розвиток мобільності та взаємосумісності ОВТ, націленої на забезпечення взаємодії з партнерами військової коаліції; розвиток окремих видів ОВТ в межах військової спеціалізації. Переважна більшість цих країн провела диверсифікацію джерел постачання ОВТ[2].

До основної продукції, закуповуваної країнами, що оточують Україну, відносяться бойові літаки та вертольоти, кораблі різних типів, безпілотні системи, засоби протиповітряної оборони, радари, високоточні засоби ураження різного базування, легка бронетехніка, військово-транспортна авіація тощо.

Ці країни вважають своїм першочерговим завданням у сфері оборонно‑промислової політики організацію заміни або проведення модернізації застарілих літаків і вертольотів, бойових кораблів, зенітно‑ракетних комплексів, танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, які залишилися у них після розпаду СРСР.

Країни ЦСЄ шляхом модернізації намагаються підвищити бойові характеристики, надійність, безпеку експлуатації цієї бойової техніки та зменшити витрати на її обслуговування. Зокрема, вони намагаються замінити на літаках колишнього СРСР застарілі системи управління польотом, системи озброєння, навігаційні системи, радіолокаційні засоби радіоелектронної боротьби, а також установити досконаліші системи керування вогнем, зв’язку, захисту екіпажу тощо. В основному ці системи і засоби виготовляються в західних компаніях та Російській Федерації.

Для країн ЦСЄ модернізація ОВТ – це єдиний можливий і доступний шлях створення та розвитку власної оборонної промисловості. З одного боку, здійснюючи модернізацію, вони освоюють і впроваджують нові технології, нову номенклатуру ОВТ, а з другого, розширюючи співробітництво і кооперацію з західними країнами у військово-технічній сфері, вони поступово освоюють західні ринки зброї через своїх партнерів.

Україні передусім потрібна модернізація бойових літаків і вертольотів, систем протиповітряної оборони (ППО), прискорення розроблення багатофункціонального ракетного комплексу (БФРК) та корвета. В оборонно‑промислових колах існує думка, що вітчизняна оборонна промисловість здатна налагодити власне виробництво систем і засобів ППО і ПРО[3].

Особливості стану ОВТ ЗСУ

Після розпаду СРСР Україна успадкувала багато ОВТ радянського виробництва. На сьогодні ЗСУ практично укомплектовані. Проте їх значна частина за своїми тактико-технічними і бойовими характеристиками значно поступається світовим аналогам, а до сучасних відносяться близько 30 % усіх зразків ОВТ ЗСУ.

Основу бронетанкового озброєння і військової техніки становлять танки (Т-64, -72, -80, -84), бойові машини піхоти (БМП-1, -2; БМД-1, -2; БРМ-1К) та бронетранспортери (БТР-60, -70, -80). Танки Т-64 і бронетранспортери БТР-60 фізично і морально застаріли і потребують заміни. Низькі техніко-експлуатаційні характеристики мають БМП-1, БМД-1, БРМ-1К, які становлять більше половини загальної кількості бойових машин піхоти. Технічні можливості модернізації цих машин досить обмежені. Не задовольняють сучасним вимогам танки Т-72, бронетранспортери БТР-70 і бойові машини піхоти БМП-2 і БМД-2. До сучасних зразків можна віднести танки Т-80, -84, а відносно сучасних – бронетранспортери БТР-80, які потребують удосконалення конструкції, зокрема посилення броньованого захисту. Значна частина бронетанкової техніки підлягає ремонту або регламентно-технічному обслуговуванню, основні проблеми пов’язані з браком коштів на закупівлю запасних частин і агрегатів, які виробляються за межами України. З цієї причини проблематичними є заміна застарілих зразків бронетанкової техніки на сучасні або проведення їх модернізації, переобладнання тощо.

Технічну основу Повітряних сил (ПС) становлять бомбардувальники (Су-25, -24М), штурмовики (Су-25), винищувачі (МіГ-29, Су-27), військово‑транспортні літаки (Ан-26, -30, -72; Ту-134А, -154; Іл-62, -76Д), вертольоти (Мі-8, -9, -6, -24 тощо), безпілотні літальні апарати (БЛА).

Вертольотами Мі-6, -8, -24 і -26, що становлять близько 65 % усієї наявної кількості вертольотів ЗСУ і значно перевищують потрібну за штатом, укомплектовані сухопутні війська. У більшості з них вже вичерпався або закінчується технічний ресурс експлуатації і вони підлягають заміні. Як відомо, в Україні немає власного виробництва бойових вертольотів, але вона освоїла серійне виробництво і модернізацію турбовентиляторних двигунів ТВЗ-117 (ВАТ „Мотор-Січ”), які використовуються в бойових вертольотах російського виробництва Мі-28 і Ка-50, що значно розширює можливості модернізації або організації власного виробництва цієї техніки.

Значне зниження боєздатності авіаційної техніки ЗСУ зумовлюється закінченням технічного ресурсу експлуатації літаків і вертольотів; різким скороченням ремонту авіаційної техніки з причин відсутності потрібних коштів; припиненням авторського догляду і доопрацювань авіаційної техніки підприємствами-виробниками, які знаходяться за межами України. Значні труднощі щодо утримання літаків у боєздатному стані обумовлені також наявністю великої кількості їх типів і модифікацій, що з причин обмеженості фінансового забезпечення вимагає їх значного скорочення.

Повітряні сили ЗСУ практично укомплектовані бойовими літаками і вертольотами, але їх значна частина знаходиться в небоєздатному стані або вже вичерпала свій технічний ресурс експлуатації. Літаки МіГ-29 морально застаріли, але внаслідок проведення модернізації їх тактико-технічні та бойові характеристики можуть бути підвищені (доведені до рівня машин покоління 4+), а терміни експлуатації продовжено на 8-10 років. Літаки‑винищувачі Су-27 вимагають продовження технічного ресурсу експлуатації й модернізації. Докорінного оновлення вимагають військово‑транспортні літаки. Їх основою може стати вітчизняний літак Ан‑70, який за своїми льотно-технічними характеристиками значно перевищує кращі світові аналоги.

Збройні сили України мають у своєму розпорядженні зенітно-ракетні комплекси дальньої дії (ЗРК С-200В), середньої дії (ЗРК С-300ПТ/ПС, ‑300В1, -75М3) та малої дії (ЗРК „Бук”, С-125М1). Комплекси ЗРК-75М3, С‑125М1 морально застаріли. Можна вважати більш-менш сучасними комплекси ЗРК С-300ПТ/ПС, але значна частина з них потребує регламентно‑технічного обслуговування, перевірок і ремонту, які не проводяться з причин відсутності потрібних ремкомплектів, запасних частин та відповідного інструменту. Радикальним заходом забезпечення боєздатності цієї техніки може бути проведення її глибокої модернізації. Передусім це стосується ЗРК С-300В і „Бук”.

Підприємства і наукові організації ОПК мають потенціал як для виробництва радіолокаційних станцій (РЛС), таких, наприклад, як „Пелікан”, так і для модернізації існуючих систем шляхом переведення їх на сучасну елементну базу.

Технічну основу протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗСУ становлять зенітно-ракетні комплекси („Куб”, „Оса-АК”, „Тор”, „Стрела‑10”), зенітні гарматно-ракетні комплекси „Тунгуска”, переносні зенітно-ракетні комплекси („Игла”, „Игла-1”) та зенітні гармати (КС-19, С‑60, „Шилка”, ЗУ-23). Значна частина цих ракетних комплексів і зенітних гармат є морально застарілою. Практично всі пускові установки вичерпали свій технічний ресурс експлуатації. Створення нових зразків цієї техніки з причин обмежених технологічних можливостей та недостатнього фінансування є досить проблематичним. Доцільнішим являється проведення з її головними розробниками та виробниками модернізації, яка передбачає орієнтацію на використання вітчизняних радіо- та оптико‑електронних систем, комплектуючих і запасних частин тощо.

На озброєнні ВМС України знаходяться кораблі постійної готовності, на які покладено виконання бойових завдань, і кораблі резерву. Кораблі постійної готовності не відповідають сучасним вимогам, мають незначний ресурс експлуатації. Через незадовільний технічний стан корпусу, основних двигунів, допоміжних механізмів і систем частина бойових кораблів, катерів і кораблів резерву підлягає списанню, а частина – поточному та середньому ремонту. До складу ВМС входять також 45 допоміжних суден і базові плавзасоби. Незважаючи на несправний технічний стан і закінчення технічного ресурсу експлуатації, їх значна кількість продовжує експлуатуватися.

На сьогодні кораблебудівні заводи України спроможні виробляти корпуси бойових кораблів різних типів, але в Україні немає артилерійського, ракетного, мінно-торпедного, протичовнового і зенітного озброєння. На практиці це означає, що ці ключові системи або імпортуватимуться, або спільно вироблятимуться разом з провідними європейськими компаніями. При цьому варто відзначити, що вартість озброєння разом з радіоелектронним оснащенням складає до 60 % вартості бойового корабля.

Згідно з висновками експертів, будівництво багатоцільового корвета в Україні на сьогодні можуть освоїти два заводи. Це Миколаївське ДП „Суднобудівний завод ім. 61 комунара” та Чорноморський суднобудівний завод за умовою залучення іноземних компаній з виробництва систем артилерійського, ракетного, мінно-торпедного, протичовнового і зенітного озброєння.

ВМС практично укомплектовані вертольотами і літаками, але більшість з них знаходиться в стані, аналогічному парку літаків Повітряних сил.

Наведені дані свідчать, що незважаючи на практично повну укомплектованість ЗСУ озброєннями і військової технікою, рівень їх боєздатності не відповідає потрібним вимогам.

Основні шляхи забезпечення боєздатності ЗСУ

Враховуючи науково-технічний та фінансово-економічний стан ОПК, очевидно, що технічну основу ЗСУ сьогодні і у перспективі становитимуть ОВТ, які залишилися Україні після розпаду СРСР. А тому основними реальними шляхами підтримання їх у боєздатному стані в основному залишаються: поетапна модернізація як основний курс, спрямований на розширення можливостей виготовлення та удосконалення ОВТ підприємствами й організаціями вітчизняного ОПК[4]; своєчасна технічна перевірка і продовження гарантійних термінів експлуатації ОВТ; відновлення і розвиток системи технічного супроводження та обслуговування наявних ОВТ, регулярне проведення планових профілактичних робіт і своєчасного ремонту; уніфікація і скорочення номенклатури ОВТ, що знаходяться на озброєнні ЗСУ.

Глибока криза в економіці та повільні темпи виходу з неї не залишають сподівань на швидке переоснащення ЗСУ новітніми зразками основних видів ОВТ. Проблема організації їх власного виробництва, незважаючи на свою значущість і актуальність, може вирішуватися тільки після подолання економічної кризи і значного зростання обсягів бюджетного фінансування на закупівлю ОВТ та проведення науково-дослідних і дослідно‑конструкторських робіт.

В умовах, що склалися на сьогодні, все більше країн розглядають поетапну модернізацію ОВТ як один з основних напрямів підвищення ефективності бойового потенціалу своїх збройних сил.

Однак не всі системи ОВТ можуть бути модернізовані. Можливості модернізації деяких із них можуть бути вже вичерпані або обмежені. Крім цього, більшість ОВТ ЗСУ була розроблена і виготовлена за межами України, що ускладнює проведення їх модернізації з причин відсутності відповідного вітчизняного досвіду в їх розробленні та удосконаленні. У багатьох випадках є доцільним або навіть необхідним залучення головних розробників і виробників озброєння і військової техніки, які плануються модернізувати.

Можливості модернізації та ремонту ОВТ ЗСУ

У системі Міністерства оборони України є більше 40 підприємств, здатних модернізувати і ремонтувати значну частину наявного ОВТ, що були вироблені в колишньому СРСР[5].

Передусім потрібна модернізація літаків російського виробництва МіГ-29 і Су-27. Визначені головний виконавець робіт з модернізацій МіГ-29 (ДП „Львівський авіаційний ремонтний завод”) та основні субконтрактери (вітчизняні підприємства ОПК), які будуть задіяні в цьому процесі. Модернізація заключається в розробленні і внесені до вже існуючих зразків таких конструктивних змін, що істотно підвищать їх бойові можливості та продовжать ресурс експлуатації. Насамперед це стосується збільшення радіусу бойової дії літаків, оснащення високоточними бомбами та ракетами класів „повітря-повітря” і „повітря-земля (море)” більшої дальності поразки[6].

За заявою командувача Повітряних сил ЗСУ, генерал-полковника І. Руснака: „Повітряні сили ЗСУ – найбільш високотехнологічний, найбільш дорогий, і, власне, найбільш показовий вид Збройних сил. Саме військова авіація, зенітні ракетні та радіотехнічні війська значною мірою визначають спроможність країни протидіяти зовнішній агресій... І ми спроможні забезпечити боєготовність авіації Повітряних сил власними силами”[7].

На сьогодні вже модернізовано перші зразки літаків МіГ-29, Су-25 і Л-39. У них поліпшено характеристики двигунів, установлено нове навігаційне і прицільне обладнання та засоби реєстрації польотної інформації. Найближчим часом розпочнеться модернізація літаків Су-27, Су-24М і Су-24МР, а літаки Іл-76МД і Ан-24, -26, -30 будуть дообладнані відповідно до вимог ІКАО. Передбачається заміна транспортних літаків, у яких закінчився термін експлуатації, на нові літаки українського виробництва – Ан-70,-140,-148[8].

Модернізація бойових літаків МіГ-29 і Су-27 в стратегічному плані повинна розглядатися як початок поетапної організації власного виробництва (в основному у кооперації вітчизняних виробництв) навчально-тренувальних і бойових літаків. Передумовою є наявність науково-технічної бази авіаційної галузі, яка спроможна виробляти значну частину основних авіаційних агрегатів і систем.

Для того, щоб вертоліт Мі-24 за своїм рівнем наблизився до сучасних зразків бойових вертольотів, необхідно значно підвищити його ефективність, а саме: поліпшити його льотні характеристики, встановити нове озброєння, забезпечити цілодобове застосування, вжити заходів для продовження їх життєвого циклу.

Роботи з модернізації вертольота Мі-24 можуть проводитися державним підприємством МОУ „Конотопський авіаційний ремонтний завод „Авіакон” в кооперації з національними підприємствами „Мотор-Січ”, ДККБ „Луч”, ЦКБ „Арсенал”, НВФ „Адрон” і французькою фірмою SAGEM.

На вертоліт планується встановити двигун ТВЗ-117 ВМА-СБМ1В виробництва ВАТ „Мотор-Січ”, станцію оптико-електронної протидії „Адрос” КТ-01АВ, кероване ракетне озброєння вітчизняного розроблення і виробництва, зокрема вітчизняну протитанкову керовану ракету „Бар’єр-2В”. Спеціалісти наполягають на необхідності встановити на вертольоті цілодобову оглядово-прицільну систему з тепловізійним, телевізійним і далекомірними каналами. Кабіна пілотів буде обладнана новою системою індикації та окулярами нічного бачення. Усі ці елементи буде постачати французька фірма SAGEM DS[9].

Підприємства і організації ракетно-космічної галузі спроможні розробляти і виробляти космічні засоби для забезпечення оперативного метеорологічного спостереження; контролю за сейсмічною і радіаційною обстановкою; постійного спостереження за навколишнім середовищем з метою завчасного визначення районів з ознаками стихійного лиха та екологічної катастрофи і своєчасного планування та реалізації заходів, направлених на запобігання, нейтралізацію або ліквідацію наслідків виявлених загроз.

Для вирішення завдань, пов’язаних з науково-космічними дослідженнями, дистанційним зондуванням Землі, створенням систем навігації, зв’язку, теле- і радіомовлення в Україні, ДКБ „Південним” освоюється виробництво мікроспутників нового покоління, розроблених на базі сучасних досягнень нанотехнологій, нових матеріалів з високорегулярною структурою, надшвидких електронних приладів з низьким електроспоживанням, мініатюрних хімічних сенсорів з високими характеристиками. Створення таких апаратів і відповідних транспортних систем стане каталізатором прискореного розвитку таких галузей промисловості як матеріалознавство, мікроелектроніка, приладобудування[10].

Маючи добре розвинену бронетанкову галузь, Україна в змозі провести з мінімальними витратами модернізацію танків Т-64, Т-72, що знаходяться на озброєнні багатьох країн ЦСЄ і „третього” світу.

Однак слід зауважити, що сьогодні в Україні унаслідок мізерних обсягів державного оборонного замовлення призупинено чи неприпустимо розтягнуто виконання більшості пріоритетних робіт з розробки і виробництва ОВТ, практично не проводиться планове технічне оновлення оборонних виробництв, не створюються і не впроваджуються сучасні технологій для проектування, випробування і виробництва перспективних ОВТ, інформаційних систем та спеціальної елементної бази. До цього часу залишаються невирішеними проблеми зниження якості продукції оборонного призначення та скорочення технологічної готовності ОПК до переозброєння ЗСУ сучасними ОВТ. Майже 95 % підприємств і організацій не мають сучасної високотехнологічної бази.

Слід також зазначити, що за наявних фінансово-економічних умов лише створення корпорацій, концернів, холдингів, фінансово-промислових груп не може радикально покращити ситуацію в ОПК. Потрібно ще стабілізувати фінансово-економічну ситуацію в країні, забезпечити стале і в необхідних обсягах фінансування державного оборонного замовлення, сформувати внутрішній ринок ОВТ, створити сприятливі умови для проведення реформ в ОПК тощо.

Висновки і рекомендації

1.   Воєнно-політичне керівництво більшості промислово розвинутих країн розглядають ОПК як важливу складову системи національної безпеки країни і вживають активних заходів щодо його підтримання і розвитку. Свою основну мету в сфері оборонно-промислової політики вони вбачають у збереженні ефективно функціонуючого ОПК, спроможного вирішувати поставлені перед ним завдання в інтересах національної безпеки та оборони країни.

2.   Ситуація, що склалася на сьогодні у вітчизняному ОПК, характеризується значним скороченням або припиненням виробництва важливих для національної безпеки та оборони ОВТ, старінням матеріально-технічної бази науково-технічних і виробничих структур, серйозним розривом відносин між наукою і виробництвом, низьким рівнем розвитку інноваційного та венчурного підприємництва, низькою спроможністю розробляти і виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Руйнація ОПК призведе до різкого обмеження можливостей в забезпеченні боєздатного стану ЗСУ та значного скорочення можливостей інтеграції України в обороні, економічні та політичні міжнародні структури.

3.   На даний час ЗСУ практично укомплектовані ОВТ, що дісталися Україні після розпаду СРСР. Стан наявного ОВТ характеризується як критичний. Понад 65 % ОВТ є морально застарілими і за своїми тактико‑технічними і бойовими характеристиками не відповідають критеріям сучасних засобів збройної боротьби. В критичному стані знаходяться авіаційна техніка та озброєння ВМС і ПС, а також засоби зв’язку і радіоелектронної боротьби. Близько 65 % авіаційної техніки та 77 % бойових кораблів, катерів та суден забезпечення знаходяться в експлуатації понад 15–20 років, терміни ракетного озброєння (авіаційні, зенітні та протитанкові керовані ракети) вже закінчилися або закінчаться в найближчі 2–3 роки.

4.   Очевидно, що технічну основу ЗСУ сьогодні і на найближчу перспективу становитимуть ОВТ, що знаходяться на озброєнні. Основними напрямами підтримання їх в боєздатному стані будуть: поетапна модернізація, спрямована на розширення можливостей виготовлення та удосконалення ОВТ підприємствами і організаціями вітчизняного ОПК; своєчасна технічна перевірка і продовження гарантійних термінів експлуатації ОВТ; відновлення і розвиток системи технічного супроводження та обслуговування наявних ОВТ, регулярне проведення планових профілактичних робіт і своєчасного ремонту; уніфікація та скорочення номенклатури ОВТ, що знаходяться на озброєнні ЗСУ.

Проблема власного виробництва може вирішуватися тільки після подолання економічної кризи і значного зростання обсягів бюджетного фінансування ОПК.

5.   Входження України в НАТО і ЄС не забезпечує українським виробникам ОВТ особливих преференції на ринках країн НАТО і ЕС. Тільки участь у спільних проектах створює реальний шлях ОПК України до Європи. Сьогодні в Європі є більше десяти таких спільних проектів. Серед них – військово-транспортний літак А400, винищувач нового типу Eurofighter Typhoon, військово-транспортний вертоліт NH90, будівництво фрегатів нового покоління FREMM, створення на базі ракети Aster сімейства зенітно‑ракетних комплексів для ППО системи залпового вогню, протитанкового ракетного снаряда, перспективних оперативно-стратегічних БЛА тощо.

6.   Для реалізації оборонно-промислової політики у сфері переозброєння і підтримання ОВТ ЗСУ в боєздатному стані відповідним державним органам влади потрібно розробити і впровадити цілий комплекс організаційно-структурних і правових заходів, направлених на запобігання розпаду високотехнологічних виробництв ОВТ, створення сприятливого інвестиційного клімату з активним стимулюванням активізації та розвитку інвестиційних та інноваційних процесів, зменшення імпортної залежності в тих сферах виробництв, що є стратегічно важливими для забезпечення національної безпеки та оборони, значне збільшення обсягів фінансування державного оборонного замовлення тощо.

Регіональний філіал НІСД у м. Дніпропетровську

(Р. Боднарчук)



[1] ОПК щорічно забезпечує експортні надходження від продажу продукції ОПК в США – 10,0–12,0 млрд дол. США, в Російській Федерацій – 6,0 млрд дол. США, в Франції – 2,0–3,0 млрд дол. США, у Великобританії – 4,0–5,0 млрд дол. США, у Німеччині – 0–4,0 млрд дол. США, в Україні – 0,5–1,2 млрд дол. США

[2] Так, Польща зробила свій вибір, пов'язаний з американською та німецькою військовою технікою (закупила в США 48 бойових літаків F-16 C/D, на суму 4,5 млрд дол. США (рішення прийнято у 2008 р.), придбала 10 іспанських військово-транспортних літаків С-295М (фірма-виробник CASA), планує закупити 80 бойових вертольотів на суму 3 млрд дол. США).

Румунія планує закупити 48 американських бойових літаків F-16 на суму 4,5 млрд дол. США (фірма виробник – Lockheed Martin, рішення прийнято у 2008 р.), 4 багатоцільових корвета (період закупівлі – 2010–2012 рр.), 4 мінних тральщиків (період закупівлі – 2010...2012 рр.), придбала 2 британських фрегата, замовила 7 середніх військово-транспортних літаків С-27J „Спартан” на суму 340 млн дол. США та оголосила про плани закупівлі 31 БТР „Піранія-3С” у Швейцарії (фірма-виробник – Mowag), готується до запуску національного супутника Землі.

Туреччина у 2008 р. заявила про рішення закупити 100 винищувачів F-35JSF (фірма-виробник – Lockheed Martin в кооперації з місцевою компанією TAI), 55 південнокорейських учбово-тренувальних літаків і 10 нових військово-транспортних літаків А-400М. Має програму власної розробки усіх типів безпілотних літальних апаратів та план закупівлі 51 вертольота А129Т (компанія-виробник – Augusta/Westland), реалізує програму будівництва 12 легких фрегатів.

[3] Руснак І. Ми готові забезпечити боєготовність Повітряних Сил власними силами / І. Руснак.// Defense Express, – 2010. – № 1. – С. 2-11.

[4] Світовий досвід свідчить, що шляхом модернізації тактико-технічні характеристики значної частини ОВТ можуть бути доведені до сучасного рівня, а фінансові витрати зменшені у декілька разів. У багатьох країнах модернізація розглядається як один із основних шляхів технічного забезпечення обороноздатності збройних сил. Навіть США при прийнятті рішення про необхідність розроблення та виробництва нової системи зброї враховують можливості модернізації зброї, що знаходиться в експлуатації. Позитивне рішення приймається тільки в тому випадку, якщо всі можливості її модернізації вичерпані або вона недоцільна.

[5] Серед них є підприємства для модернізації та ремонту авіатехніки, зокрема бойових літаків МіГ-29 – Львівський авіаремонтний завод; Су-24, Т-22М3 – Миколаївський авіаремонтний завод; літаків Су-25 – Євпаторійський авіаремонтний завод; винищувачів МіГ-25 – Запорізький авіаремонтний завод; воєнно‑транспортних літаків Іл-76, Іл-86 – Білоцерківський авіаремонтний завод; вертольотів Мі-24, -25, -8 – Севастопольський і Конотопський авіаремонтні заводи; авіаційних двигунів типу РД-35, АІ-25 – Одеський авіаремонтний завод тощо.

Капітальний і поточний ремонт двигунів ТВЗ-117 всіх модифікацій може проводити ВАТ „Мотор Січ”. Існує потужна мережа сервісних підприємств з обслуговування і ремонту двигунів виробництва ВАТ „Мотор Січ” АІ-24, що установлені на літаках Ан-24, -26, -28, -30.

[6] Після модернізації літака МіГ-29 до варіанту МіГ-29СМТ літак отримає функції і винищувача, і перехоплювача, і штурмовика, і навіть розвідника.

[7] Руснак І. Ми готові забезпечити боєготовність Повітряних сил власними силами / І. Руснак // Defense Express, – 2010. – № 1. – С. 2-11.

[8] Руснак І.С. Повітряні сили Збройних сил України: п’ять років на захист повітряного простору Вітчизни / І.С. Руснак // Наука і оборона. – 2009. – № 4. – С. 3-5.

[9] Устаткування від французької фірми SAGEM DS, потрібне для адаптації платформи вертольота, включає: багатофункціональний дисплей, оглядово-прицільну станцію OLOSP-410, систему відео-аудіо реєстрації VS-1500, бортовий обчислювач, інерційно-супутникову навігаційну систему SIGMA-95L та ін.

[10] Науковий, науково технологічний і виробничий потенціал ракетно-космічної галузі пов'язаний зі створенням космічних засобів виведення і забезпеченням запусків космічних апаратів. Україна є учасницею міжнародного проекту щодо запуску космічних апаратів за допомогою ракети-носія „Зеніт-3SL” з платформи морського базування (проект „Морський старт”), Міжнародного проекту щодо створення космічного ракетного комплексу „Циклон” із запуском космічних апаратів з бразильського космодрому Алькантра, міжнародного проекту зі створення на базі розробленої ДКБ „Південне” міжконтинентальної балістичної ракети СС-18 („Сатана”) космічно-ракетного комплексу „Дніпро” для оперативного і високоточного виведення космічних апаратів на орбіти в широкому діапазоні їх нахилу. Конкурентоспроможність ракетоносіїв „Зеніт” і „Циклон” базується на технічних можливостях повної автоматизації старту, екологічної безпеки та надійності, що приваблює іноземних споживачів космічних послуг.