ОСВІТА ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ:

СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

 

Анотація

 

В аналітичній записці розглянуто європейський і світовий досвід формування та розвитку системи освіти протягом життя. Визначено головні завдання, переваги та проблемні аспекти такої освіти. Виявлено та проаналізовано досягнення і ключові проблеми у цій сфері, досліджено стан розвитку системи освіти протягом життя в європейських країнах. Проаналізовано основні типи навчання, які є формоутворюючими для системи освіти протягом життя, визначено основні переваги і проблеми цих форм, зокрема і концепції освіти протягом життя в цілому. На основі проведеного аналізу запропоновано комплекс заходів, які сприятимуть формуванню в Україні системи освіти протягом життя з урахуванням світового та європейського досвіду.

 

ОСВІТА ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ:

СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

 

Актуальність проблеми

У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників стає безперервна освіта. Безперервність виступає в сучасному культурно-освітньому контексті як ідея, принцип навчання, якість освітнього процесу, умова становлення людини.

За останні десятиліття кардинально змінилася система генерації й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Сьогодні не можна за один раз, навіть за 5 або 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Нині щорічно обновляється близько 5 % теоретичних і 20 % професійних знань.

Одиниця виміру старіння знань фахівця, прийнята у США – період „напіврозпаду” компетентності, тобто зниження її на 50 % унаслідок появи нової інформації, показує, що за багатьма професіями цей період настає менш ніж через 5 років, тобто стосовно до нашої системи вищої освіти часто раніше, ніж закінчується навчання. Вирішення проблеми полягає в переході до освіти протягом життя, де базова освіта періодично повинна доповнюватися програмами додаткової освіти й організується не як кінцева, завершена, а лише як основа, фундамент, що доповнюється іншими програмами. Це вимагає, що випускник вузу крім отриманих знань у вузькій професії повинен на студентській лаві розвинути свої здатності до навчання протягом всього професійного життя, розвинути навички комунікації, адаптивності, самовдосконалення, організаційної й групової ефективності та низку інших якостей.

Для визначення поняття безперервної освіти використовується низка термінів. У сучасній літературі можна зустріти такі стійкі сполучення: „освіта дорослих” (adult education); „продовжена освіта” (continuing education); „подальша освіта” (further education); „відновлювана освіта” (recurrent education) як освіта протягом всього життя шляхом чергування навчання з іншими видами діяльності, головним чином з роботою; „перманентна освіта” (permanent education); „освіта протягом життя” (lifelong education); „навчання протягом життя” (lifelong learning). У кожному з цих термінів зроблено акцент на певній стороні явища, але загальною є ідея довічної незавершеності освіти для дорослої людини.

Проблематику безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга – із процесом засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме тому в другій половині 90-х років XX століття у сфері освіти дорослих було проголошено сполучення принципу безперервності освіти із принципом навчання протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити в суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства, держави й особистості за розвиток освітніх процесів.

Серед функцій безперервної освіти виділяють: розвиваючу (задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання); компенсуючу (заповнення пробілів у базовій освіті); адаптивну (оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої й соціальної ситуації); інтегруючу в незнайомий культурний контекст; функцію ресоціалізації (повторної соціалізації).

У змісті безперервної освіти прийнято виділяти три основні значимі компоненти, пов’язані з навчанням дорослого населення: навчання грамотності в широкому сенсі, включаючи комп’ютерну, функціональну, соціальну та ін.; професійне навчання, що включає професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації (job qualification); загальнокультурну додаткову освіту, не пов’язану із трудовою діяльністю (life qualification).

 

Світовий досвід

Європейська Комісія об’єднала різні освітні й навчальні ініціативи в єдину Програму навчання протягом життя (Lifelong Learning Programme). Ця програма прийшла на зміну програмам професійного та дистанційного навчання, які існували до 2006 року.

Навчання протягом життя має на увазі зростання інвестицій у людей і знання; набуття основних навичок, включаючи цифрову грамотність і розширення можливості для інноваційної, більш гнучкої форми навчання. Мета полягає в тому, щоб забезпечити людей будь-якого віку рівним і відкритим доступом до якісного навчання. Навчання протягом життя охоплює все цілеспрямоване навчання, формальне чи неформальне, з метою розширення знань, поліпшення навичок і компетентності.

Рада Європи затвердила навчання протягом життя як один з основних компонентів європейської соціальної моделі. Таке навчання не обмежується лише сферою освіти; воно також є критичним фактором у сферах зайнятості й соціального забезпечення, економічного зростання і конкурентоспроможності[1].

Європейська стратегія зайнятості (European employment strategy)[2], погоджена 22 липня 2003 р., визначила керівні принципи політики розвитку навчання протягом життя. Ці керівні принципи закликають країни ЄС звернути увагу на дефіцит робочої сили з відповідними навичками і заохочують їх здійснювати всебічні стратегії навчання протягом життя, щоб озброїти громадян навичками, необхідними в сучасній економіці. Керівні принципи визначають необхідність збільшення інвестицій у людські ресурси, особливо через навчання дорослих підприємствами.

Стан розвитку освіти протягом життя постійно перебуває в центрі уваги різноманітних європейський інститутів. Зокрема, регулярно проводяться відповідні статистичні дослідження. В одному з останніх цільова група для отримання статистичних даних щодо навчання протягом життя включає людей у віці між 25 і 64 роками і обмежується періодом чотирьох тижнів перед опитуванням. Дані наведені за оглядом „Quality Report on the European Union Labour Force Survey 2007”[3].

У 2007 р. відсоток людей віком від 25 до 64 років, задіяних у різноманітних формах навчання протягом життя, становив 9,7 % у межах ЄС. Це на 1,2 % вище, ніж у 2003 році. Серед жінок цей відсоток (10,6 %) вищий, ніж серед чоловіків (8,8 %). Найбільш високий відсоток громадян, задіяних у різних формах навчання протягом життя, у Швеції, Данії, Великобританії та Фінляндії – від 23 % до 32 %. Найнижчі показники у Болгарії та Румунії – менше 2 % (Табл. 1).

Відсоток усіх підприємств, що забезпечили навчання своїм працівникам, становить від 21 % у Греції до 90 % у Великобританії та складає 60 % в середньому по ЄС. Позитивна динаміка спостерігається в більшості країн, що в останні роки приєдналися до ЄС. Початкове професійне навчання в межах підприємств найбільш розвинене у Німеччині, Великобританії, Австрії, Данії, Нідерландах, Італії та Франції – близько 50 % підприємств, у той час, як у більшості інших країн ЄС  воно практикується не більше, як на 10 % підприємств (Табл. 2).

Дуже показовою є кореляція між рівнем попередньої освіти та ступенем залученням до навчання дорослого населення віком від 25 до 64 років, що свідчить про більші можливості й більшу схильність до продовження навчання людей з вищим рівнем попередньої освіти (Рис. 1).

Освіта протягом життя в усьому світі й особливо в розвинених країнах стає усе більш важливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:

·         формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;

·         неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;

·         інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві фактори свого розвитку.

За цілями, які ставляться й реалізуються в системі неперервної освіти, її умовно можна поділити на три складові:

Перша складова системи неперервної освіти – додаткова професійна освіта – сприяє формуванню професійної основи кадрового потенціалу сучасної високотехнологічної економіки. Споживачами послуг даної частини системи неперервної освіти є соціально адаптована частина населення, яке отримує освіту послідовно на всіх її рівнях.

Друга частина системи освіти протягом життя забезпечує різноманітним групам населення можливість адаптуватися до мінливих умов життя. Ця підсистема передбачає освіту, спрямовану на адаптацію й реабілітацію соціальних і професійних груп, не здатних самостійно пристосуватися до швидкозмінного соціального середовища. Крім того, до цієї підсистеми залучаються громадяни, що не мають в силу різних причин доступу до формальної системи професійної освіти, що створює для них загрозу десоціалізації.

Третя складова системи освіти дорослих забезпечує задоволення різноманітних індивідуальних освітніх потреб громадян, наприклад, мовну підготовку, отримання психологічних, культурологічних та інших знань, комунікативних навичок, спеціальних умінь тощо.

До формалізованих структур додаткової професійної освіти примикають різні неформальні структури (тренінгові групи, підготовка й перепідготовка на підприємствах тощо), які іноді діють на базі формалізованих структур, а нерідко утворюються неформально, як правило, на короткий термін. Також до цієї системи примикає відкрита освіта в різних її формах і дистанційне навчання.

Ефективним засобом розвитку системи безперервної освіти є створення корпоративних університетів, що забезпечують чергування одержання фундаментальних знань із практичною діяльністю. Розвиток безперервної освіти дозволяє створювати умови для формування гнучких освітніх траєкторій і вирівнювання доступу до якісної освіти на всіх рівнях освітньої системи, забезпечує набір освітніх послуг, що відповідають динамічному розвитку потреб особистості, суспільства, економіки.

Зростаюче різноманіття пізнавально-інформаційних запитів різних верств населення неможливо задовольнити в рамках існуючих форм традиційної освіти. Загострюється проблема невідповідності сформованої системи освіти новим потребам суспільства й людини. Це породжує вимогу іншого підходу до організації масової освітньої діяльності дорослих – навчання повинне відповідати різнорівневим інтересам і можливостям громадян, органічно вписуватися в їхній спосіб життя, враховувати специфіку запитів того чи іншого контингенту й навіть окремих груп населення. Процеси безперервної освіти розуміються тепер не тільки як „навчання протягом життя” (lifelong learning), але й як „навчання шириною в життя” (lifewide learning). Останнє акцентує увагу на розмаїтості видів освіти – формальній, неформальній, інформальній, – які супроводжують будь-яку сферу життєдіяльності сучасної людини.

Освіта протягом життя покликана підвищувати рівень загальних знань і розширювати можливості участі громадян у культурній, соціальній і політичній діяльності країни. Вона повинна внести вклад у подальшу демократизацію суспільства, а також сприяти посиленню позиції людини в професійній діяльності.

У цих умовах необхідний новий погляд на роль і значення неперервної освіти, яка відповідає сучасним освітнім потребам. Неформальна освіта, хоча й може плануватися „зверху”, але реально виникає й здійснюється тільки як відповідь на конкретний освітній запит „знизу”. При цьому активність учнів підтримується „зсередини” за рахунок реалізації їхніх актуальних інтересів і потреб.

Поняття неформальної освіти дорослих частково збігається з такими поняттями, як „додаткова” і „продовжена” освіта. Однак саме неформальна освіта, як ніяка інше, безпосередньо відображає й задовольняє особистісні потреби й запити індивідуума, мобілізуючи тим самим його природну здатність до самовдосконалення, до духовного внутрішнього зростання. Таким чином, створення системи неформальної освіти може забезпечити умови для самореалізації кожної особистості, морального вдосконалення за рахунок надання широких можливостей у виборі напряму й форм освітньої діяльності, як у професійній сфері, так і в різних сферах дозвілля.

Назріла необхідність у розробці теоретично обґрунтованих, практично значимих і переконливих концептуальних підходів до організації системи неперервної освіти в Україні. Однією з найбільш істотних проблем становлення системи неперервної освіти є подолання стереотипу ставлення до неформальної освіти як мало важливої й несуттєвої. Нерозуміння специфіки неформальної освіти та її соціального потенціалу (порівняно з традиційною шкільною або вищою освітою) породжується недостатньою увагою до вивчення проблем освіти дорослих. Необхідно в масштабах країни проаналізувати діяльність сформованої сфери нетрадиційних видів і форм освітньої діяльності дорослих. Це дозволить виявити специфіку неформальної пізнавальної й навчальної діяльності різного контингенту дорослих, мотиваційні особливості й механізми самоорганізації цієї діяльності.

На жаль, в Україні освіта протягом життя перебуває у зародковому стані. Існують поодинокі стохастичні явища, але будь-яка системність практично відсутня. Закон України „Про позашкільну освіту” жодним чином не вирішує цієї проблеми, оскільки не врегульовує питання інтеграції позашкільної освіти в загальну освітню системи країни, залишаючи осторонь ключові проблеми забезпечення і контролю якості та визнання неформальної освіти. Не існує офіційної статистики з цього питання, відсутні спеціальні концепції та програми. Навчання протягом життя виходить на чільні позиції у світових освітніх процесах – це диктується базовими тенденціями сучасного розвитку людства. Тому для України вкрай важливо найближчим часом вжити дієві заходи для подолання відставання у цій сфері.

Висновки та пропозиції щодо вирішення основних проблем розвитку системи освіти протягом життя в Україні

Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначене як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до  контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. На часі розробка Концепції та Програми розвитку в Україні системи освіти протягом життя, в яких потрібно визначити наступні ключові моменти.

1.      Визначення моделей для оцінки й визнання попереднього навчання.

2.      Зв’язок національних моделей для визнання попереднього навчання з європейською структурою кваліфікацій, збільшення порівнянності й прозорості.

3.      Створення критеріїв та механізмів визнання й утвердження неформальних видів освіти в навчальній та професійній діяльності.

4.      Визначення основних навичок і ключових компетенцій. Скорочення істотних розходжень з країнами ЄС у сфері основних навичок і ключових компетенцій.

5.      Підготовка персоналу для системи навчання протягом життя за наступними напрямами діяльності:

·   викладання;

·   управління;

·   науково-аналітичне забезпечення;

·   використання новітніх технологій;

·   планування навчальних програм;

·   підтримка (технічна, адміністративна, організаційна).

 

Відділ гуманітарної політики

(М. Карпенко)

Додатки

 

Таблиця 1

 

Відсоток населення країн Європи, що продовжує навчання

у віці 25-64 роки

 

 

Країни

Загалом

Чоловіки

Жінки

2003

2007

 

2003

2007

 

2003

2007

А

ЄС

8,5

9,7

 

7,9

8,8

 

9,1

10,6

В

Європейський регіон

6,5

8,4

 

6,4

8,0

 

6,6

8,8

1.      

Бельгія

7,0

7,2

 

7,0

7,0

 

6,9

7,4

2.      

Болгарія

1,3

1,3

 

1,1

1,4

 

1,4

1,3

3.      

Чехія

5,1

5,7

 

4,8

5,5

 

5,4

5,9

4.      

Данія

24,2

29,2

 

21,0

24,2

 

27,4

34,2

5.      

Німеччина

6,0

7,8

 

6,4

8,0

 

5,6

7,6

6.      

Естонія

6,7

7,0

 

5,0

4,6

 

8,2

9,3

7.      

Ірландія

5,9

7,6

 

5,1

6,2

 

6,8

9,0

8.      

Греція

2,6

2,1

 

2,6

2,2

 

2,7

2,1

9.      

Іспанія

4,7

10,4

 

4,3

9,3

 

5,1

11,5

10.   

Франція

7,1

7,4

 

7,0

7,0

 

7,2

7,9

11.   

Італія

4,5

6,2

 

4,2

5,9

 

4,8

6,6

12.   

Кіпр

7,9

8,4

 

7,1

8,1

 

8,5

8,6

13.   

Латвія

7,8

7,1

 

5,4

4,6

 

10,0

9,3

14.   

Литва

3,8

5,3

 

2,8

3,6

 

4,7

6,8

15.   

Люксембург

6,5

7,0

 

6,8

6,5

 

6,1

7,4

16.   

Угорщина

4,5

3,6

 

4,0

3,0

 

4,9

4,1

17.   

Мальта

4,2

6,0

 

4,7

6,4

 

3,6

5,7

18.   

Нідерланди

16,4

16,6

 

16,1

16,1

 

16,8

17,0

19.   

Австрія

8,6

12,8

 

8,6

11,6

 

8,6

14,0

20.   

Польща

4,4

5,1

 

3,9

4,7

 

4,9

5,5

21.   

Португалія

3,2

4,4

 

3,0

4,4

 

3,4

4,5

22.   

Румунія

1,1

1,3

 

1,1

1,2

 

1,2

1,4

23.   

Словенія

13,3

14,8

 

12,0

13,5

 

14,7

16,1

24.   

Словаччина

3,7

3,9

 

3,5

3,4

 

3,9

4,3

25.   

Фінляндія

22,4

23,4

 

18,6

19,4

 

26,2

27,5

26.   

Швеція

31,8

32,0

 

28,4

26,0

 

35,4

38,3

27.   

Велика Британія

27,2

26,6

 

22,7

22,0

 

30,9

31,2

28.   

Хорватія

1,8

2,9

 

1,8

3,1

 

1,9

2,8

29.   

Туреччина

1,2

1,5

 

1,7

1,8

 

0,7

1,2

30.   

Ісландія

29,5

27,9

 

25,0

22,4

 

34,1

33,7

31.   

Норвегія

17,1

18,0

 

16,2

17,1

 

18,0

18,9

32.   

Швейцарія

24,7

22,5

 

25,3

21,7

 

24,0

23,4

 

Таблиця 2

 

Продовжене професійне навчання (ППН)

 

 

Країни

Підприємства з ППН (% від усіх підприємств)

Працівники, що задіяні в програмах ППН (%)

Вартість ППН (% загальної вартості робочої сили)

Витрачений працівниками час на ППН (години)

 

ЄС

60

33

1,6

9

1.                   

Бельгія

63

40

1,6

12

2.                   

Болгарія

29

15

1,1

4

3.                   

Чехія

72

59

1,9

14

4.                   

Данія

85

35

2,7

10

5.                   

Німеччина

69

30

1,3

9

6.                   

Естонія

67

24

1,6

7

7.                   

Греція

21

14

0,6

3

8.                   

Іспанія

47

33

1,2

9

9.                   

Франція

74

46

2,3

13

10.                

Італія

32

29

1,3

7

11.                

Кіпр

51

30

1,3

7

12.                

Латвія

36

11

0,8

3

13.                

Литва

46

15

1,2

5

14.                

Люксембург

72

49

2,0

16

15.                

Угорщина

49

16

2,6

6

16.                

Мальта

46

32

1,8

11

17.                

Нідерланди

75

34

2,0

12

18.                

Австрія

81

33

1,4

9

19.                

Польща

35

21

1,3

6

20.                

Португалія

44

28

1,1

7

21.                

Румунія

40

17

1,1

5

22.                

Словенія

72

50

2,0

14

23.                

Словаччина

60

38

1,8

12

24.                

Фінляндія

77

39

1,5

10

25.                

Швеція

78

46

2,1

15

26.                

Велика Британія

90

33

1,3

7

27.                

Норвегія

86

29

1,3

9

 

 

[4]

     Рис. 1. Кореляція рівня попередньої освіти дорослого населення країн ЄС із замученістю до різних форм здобуття освіти.

 

 



[1] Making a European area of lifelong learning a reality. – http://ec.europa.eu/education/

[3] Quality Report on the European Union Labour Force Survey 2007. – http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-RA-09-015/EN/KS-RA-09-015-EN.PDF

[4] Adult education trends and issues in Europe. – http://ec.europa.eu/education/pdf/doc268_en.pdf