СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРАНСАРАБСЬКОГО ГАЗОПРОВОДУ: ШАНСИ ЗАЛУЧЕННЯ УКРАЇНИ

Анотація

 

В аналітичній записці розглядаються етапи будівництва і функціонування Трансарабського газопроводу (ТАГ), що пролягає територією Єгипту, Йорданії, Сирії і Туреччини з відгалуженням до Лівану, досліджуються перспективи його поєднання з майбутнім газопроводом Nabucco і можливості отримання арабського газу Україною.

В аналітичній записці аналізується стан розвитку газовидобувної індустрії в Єгипті, а також в країнах (Лівія, Алжир, Іран, Ірак), які можуть бути потенційними постачальниками природного газу як для ТАГ, так і для Nabucco. В записці досліджується співпраця між ЄС і арабськими країнами у сфері енергетики, зокрема з країнами Арабського Машріку щодо поєднання в перспективі газопроводів ТАГ і Nabucco, здійснюється аналіз чинників, які впливають на перспективи будівництва і функціонування газопроводу Nabucco.

Крім ТАГ і Nabucco в аналітичній записці приділяється увага й іншим діючим та майбутнім газопроводам у Північній Африці, на Близькому Сході і в Чорноморсько-Каспійському регіоні, які згодом можуть створити панарабську або близькосхідну транснаціональну газотранспортну систему.

Окремо розглядається стан і перспективи співпраці Єгипту та Ізраїлю в газовій галузі, участь російської компанії „Стройтрансгаз” в будівництві газопроводу ТАГ та інших об’єктів газової інфраструктури в Сирії, а також участь російських компаній „Газпром” і „Новатек” в розвідці і видобутку газу на середземноморському шельфі Єгипту.

В аналітичній записці аналізуються спроби Уряду України та НАК „Нафтогаз України” приєднатися до міжнародного консорціуму зі спорудження ТАГ, а також діяльність НАК „Нафтогаз України” в Єгипті у сфері розвідки і видобутку енергоносіїв та української корпорації „Інтерпайп” в Сирії у сфері постачання для цієї країни труб і металоконструкцій.

У висновках акцентується увага на тому, що країни Євросоюзу виявлятимуть зацікавленість у перетворенні ТАГ на великий міжрегіональний газопровід з приєднанням його до майбутнього газопроводу Nabucco лише в тому випадку, якщо через ТАГ буде подаватися природний газ із Ірану та Іраку в достатніх обсягах.

Єдина можливість для України отримувати арабський газ (як і газ із Nabucco) – це домовлятися з Румунією, а також з потужними європейськими корпораціями Rhurgas і GDF Suez, які сьогодні працюють на газовому ринку Румунії.

Рекомендується розробити програму закупівель зрідженого газу як в Єгипті, так і в Лівії та Алжирі, передбачивши варіант розрахунків українським зерном та іншою аграрною продукцією. Пропонується також ініціювати будівництво спільно з Туреччиною комплексу зрідження природного газу у турецькому місті Самсун на Чорноморському узбережжі Туреччини, де Україна могла б отримувати ЗПГ з Ірану та Іраку і доставляти його морськими газовозами до заводів із регазифікації зрідженого природного газу в Південному, Феодосії та Очакові, які ще належить збудувати.

В заключному висновку зазначається, що підключення України до проектів газопроводів Nabucco і ТАГ не вирішить проблеми диверсифікації джерел забезпечення України газом навіть на 20 %, тому радикально ситуацію на краще може змінити лише прискорення видобутку газу на Чорноморському і Азовському шельфах України.

 

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРАНСАРАБСЬКОГО ГАЗОПРОВОДУ: ШАНСИ ЗАЛУЧЕННЯ УКРАЇНИ

 

І.    Ресурси природного газу в Єгипті як основа функціонування Трансарабського газопроводу

За запасами природного газу Єгипет посідає 21 місце у світі та шосте місце в регіоні Близького Сходу та Північної Африки – 2,1 трлн куб. м газу. У березні 2009 р. було оголошено, що доведені запаси газу в Єгипті зросли з 2046 млрд куб. м у 2007 р. до 2151 млрд куб. м. Щодо обсягу споживаного природного газу, Єгипет займає перше місце в Африці і третє місце в арабському світі після Саудівської Аравії і ОАЕ (див. Додаток № 1).

80 % запасів природного газу Єгипту знаходиться на єгипетському шельфі Середземного моря, де очікуються нові значні відкриття газових родовищ. На Західну пустелю і дельту Нілу припадає відповідно 11 % і 2 %. Решта запасів (6 %) зосереджена в Суецькій затоці. В результаті чого нарощування розвідки газових родовищ доведені запаси природного газу в Єгипті постійно зростають і за деякими прогнозами до 2020 р. можуть становити близько 3 трлн куб. м. У лютому 2009 р. нафтогазова компанія Dana Gas оголосила про відкриття у Єгипті родовища газу, запаси якого оцінюються в 100 млрд куб. м. Поклади газу розташовані в дельті Нілу на ділянці Azhar-1. Раніше газові родовища були виявлені ще на чотирьох ділянках – West Manzala-2, El Basant-1, El-Basant-2 і Salma-1.

Газовим сектором економіки в Єгипті займається створена у 2001 р. державна компанія Egyptian Natural Gas Holding Co. (EGAS). Єгипетську ГТС контролює інша державна компанія – Egyptian Natural Gas Co. (GASCO). Уряд Єгипту здійснює регулювання енергетичного сектора через державну „Організацію енергетичного планування” (ОЕР), міністерство нафти і міністерство енергетики. Окремими напрямами енергетичного сектору займається держкомпанія EGPC (Єгипетська головна нафтова корпорація).

Вже найближчими роками Єгипет має намір збільшити видобуток газу з нинішніх 48 до 75-78 млрд куб. м. Експорт єгипетського газу здійснюється як трубопроводами, так і у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ). Протяжність газопроводів Єгипту перевищує 16 тис. км. За експортом ЗПГ Єгипет займає восьме місце у світі. Очікується, що у 2012 р. Єгипет увійде в першу десятку експортерів природного газу. З метою збереження газу для наступних поколінь єгиптян в Єгипті встановлена норма продажу газу, яка не повинна перевищувати 25 % від доведених запасів газу. Незважаючи на те, що сьогодні Єгипет експортує свій газ, проте, з огляду на відносно незначні доведені запаси газу в Єгипті, а також неухильне зростання його споживання, у недалекому майбутньому він буде змушений імпортувати іракський газ.

У серпні 2009 р. Єгипет підписав шість угод щодо розвідки родовищ нафти і газу з BP Plc і підрозділом італійської Eni SPA – компанією IEOC. За даними міністерства нафти і мінеральних ресурсів Єгипту, загальні інвестиції в проекти сягають 2,3 млрд дол. США. Згідно з підписаними угодами, компанії вестимуть розробку нафтогазових родовищ в Східній пустелі, дельті Нілу, вздовж Суецької затоки і на північному Синаї.

Незважаючи на те, що Єгипет видобуває в останні 2-3 роки близько 48‑50 млрд куб. м. природного газу, в країні не вистачає газопереробних заводів для отримання побутового бутану. Тому щороку Єгипет змушений витрачати 3 млрд дол. США на закупівлю 2 млн т бутану в Алжирі і Саудівській Аравії, щоб задовольнити потреби неухильно зростаючого населення. У лютому 2010 р. в Єгипті спостерігалася чергова проблема з постачанням побутового газу для населення. Майже кожного року в Єгипті виникають перебої у забезпеченні населення побутовим газом в металевих балонах за державними субсидіями, що спричиняє соціальні заворушення, оскільки ціна на газ на чорному ринку відразу зростає в кілька разів і є непосильною для скромного бюджету десятків мільйонів бідних прошарків єгипетського населення. (Більше 40 % 80-мільйонного єгипетського населення живе менш як на 2 дол. США на день). В містах люди змушені стояти ночами в довгих чергах за балонами бутану. В сутичках при розподілі газових балонів трапляються навіть випадки загибелі людей. Основною причиною періодичного дефіциту побутового газу є затримки єгипетського уряду з оплатою за імпортований бутан, що спричиняє припинення його імпорту.

ІІ.   Загальна характеристика проекту Трансарабського газопроводу

Чотирьохстороння угода між Єгиптом, Йорданією, Сирією і Ліваном щодо будівництва Трансарабського газопроводу була підписана наприкінці 2000 р. в Бейруті. На сьогодні ТАГ – це система газопроводів для постачання єгипетського газу в Йорданію, Сирію, Ліван, Кіпр, Туреччину і далі в Європу. У березні 2006 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван і Румунія уклали угоду про будівництво ТАГ через територію Сирії і Туреччини, де ТАГ має бути підключеним до газопроводу Nabucco.

У серпні 2007 р. була досягнута домовленість між Єгиптом, Сирією, Йорданією і Ліваном щодо трансформації ТАГ в Трансарабську газотранспортну систему – ТАГТС – після її приєднання до європейської та іракської ГТС. Довжина Трансарабського газопроводу 1200 км, вартість будівництва 2,2 млрд дол. США. Основні інвестори – Арабський фонд економічного і соціального розвитку та Кувейтський фонд розвитку. У 2009 р. Туреччина і Сирія підписали меморандум про об’єднання газотранспортних систем обох країн, що дозволить в майбутньому Сирії ставити питання про отримання природного газу з Ірану або Іраку через Туреччину в розмірі 0,5‑1 млрд куб. м протягом п’яти років, починаючи з 2011 року.

Перша ділянка газопроводу довжиною 266 км і вартістю 220 млн дол. США була споруджена ще у 2003 р. і пролягла від єгипетського міста аль-Аріш до йорданського порту аль-Акаба. Діаметр труби – 910 мм. Ця ділянка газопроводу споруджувалася єгипетським консорціумом у складі компаній EGAS, ENPPI, PETROGET та GASCO. Витрати на будівництво першої черги ТАГ від аль-Арішу до аль-Акаби були компенсовані доходами від експлуатації цієї ділянки газопроводу протягом перших шести місяців. (Маршрут ТАГ подається в Додатку № 2).

Друга ділянка газопроводу довжиною 390 км і вартістю 300 млн дол. США пролягла по йорданській території від аль-Акаби через Амман до ар-Ріхаба (24 км від сирійського кордону), була введена в дію у 2005 році.

Третя ділянка газопроводу довжиною 319 км і вартістю 160 млн дол. США була збудована у 2006-2007 рр. на сирійській території від сирійсько-йорданського кордону по маршруту Дейр-Алі - Дамаск - ар-Райян, неподалік від Хомсу, була завершена у лютому 2008 року. Ця ділянка була споруджена спільно сирійською фірмою Syrian Petroleum Company і дочірньою компанією російського „Газпрому” – „Стройтрансгаз”.

Інший не менш значущий проект за реалізацію якого взялася компанія „Стройтрансгаз” – будівництво газопереробного заводу в південній частині Центрального району в провінції Хомс за 10 км від Фурклуса. Проектна потужність заводу складає 7,56 млн куб. м газу на день.

Довідково: „Стройтрансгаз” активно працює в 17 країнах світу, зокрема має свої філії і представництва в Туреччині, Алжирі, Сирії, Саудівській Аравії, ОАЕ, Іраку, Лівані, Лівії і Йорданії.

Четверта і остання ділянка газопроводу між сирійським Халєбом (Алєппо) і турецьким Кілісом довжиною 63 км має бути завершена у 2010 р. відповідно до угоди, підписаної Сирією і Туреччиною у січні 2008 року. Контракт на спорудження ділянки ТАГ виграла російська компанія „Стройтрансгаз”.

Технологічно конструкція Трансарабського газопроводу забезпечує прокачування газу в обох напрямах – з Єгипту до Туреччини і з Туреччини до Єгипту. Досить істотною проблемою експлуатації ТАГ є його незначна пропускна спроможність. Здана у 2003 р. перша черга газопроводу аль‑Аріш – Таба – аль‑Акаба здатна щорічно пропускати лише 1,1 млрд куб. м. Проте на даний час існують різні оцінки щодо пропускної здатності ТАГ. Так, за даними фахівців Міжнародної енергетичної агенції IEA, після продовження ТАГ до Туреччини його максимальна потужність становитиме лише 3 млрд куб. м на рік. За іншими даними, потужність ТАГ на виході в Туреччині становитиме близько 10 млрд куб. м газу на рік.

Можливе збільшення потужності ТАГ має також перешкоду у вигляді недостатніх обсягів видобутку природного газу в Єгипті. Попит в Єгипті на газ зростає зі швидкістю 3 % на рік, і до 2030 р. частка газу в паливному балансі Єгипту становитиме 48 % (разом з нафтою – 95 %). Тому, починаючи з 2030 р., експортні можливості Єгипту не перевищуватимуть 28 млрд куб. м на рік. Оскільки більшість єгипетських газових родовищ знаходиться на шельфі Середземного моря, пріоритетним шляхом експорту буде транспортування зрідженого природного газу (ЗПГ) до країн Південної і Східної Європи. Загальне виробництво ЗПГ у Єгипті планується обсягом 50 млрд куб. м у 2010 р. і понад 90 млрд куб. м у 2030 році.

Експорт ЗПГ Єгипет розпочав ще у 2005 році. Завод по зрідженню природного газу у Дум’яті вважається одним із найбільших у світі. Його потужність становить 4,8 млн т ЗПГ на рік. У м. Ідко поблизу Олександрії розташований інший завод зі зрідження газу.

Планується зріджувати іракський газ в Єгипті і продавати його в Європу. Такий намір єгипетського уряду викликав хвилю невдоволення з боку опозиції – як можна імпортувати і експортувати газ одночасно? Опозиція також невдоволена тим, що Єгипет уклав довгострокові угоди з іншими країнами про експорт газу, залишаючи ціни на нього незмінними, незалежно від кон’юнктури ринку. Деякі представники опозиції в парламенті вимагають взагалі припинити експорт єгипетського газу, оскільки, на їх думку, досить скромні запаси єгипетського газу (всього удвічі більші ніж в Україні) не дозволяють продавати його іншим країнам.

ІІІ.  Дійсні і потенційні країни-учасниці проекту  Трансарабського газопроводу

ТАГ – Йорданія

Вже в перші роки експлуатації ТАГ між Єгиптом, Йорданією і Сирією час від часу виникали непорозуміння щодо ціни на спожитий газ і обсягу постачання газу. Обсяги поставок єгипетського газу до Йорданії і Сирії поволі зростають, але все ще залишаються меншими від обумовлених у контрактах. На даний час Йорданія замість обумовлених у контракті 3 млрд куб. м газу отримує всього 0,5 млрд куб. м газу щорічно, що спонукає Амман шукати інші джерела отримання природного газу. Так, в ході візиту Прем'єр-міністра Іраку Нурі аль-Маліки до Аммана у червні 2008 р. була підписана угода про постачання нафти і газу з нафтогазового родовища „Указ” в районі розташованого на заході Іраку міста аль-Хадіта по нафтовому і газовому трубопроводах. Ділянка трубопроводів завдовжки 70 км проходитиме по території Сирії, де іракський природний газ спочатку подаватиметься на сирійський газопереробний завод, а вже потім до Йорданії. За цю послугу Йорданія розраховуватиметься з Сирією певною часткою іракського газу. При цьому газовий трубопровід планується інтегрувати з ТАГ.

ТАГ – Сирія

З огляду на зменшення обсягу видобутку нафти в Сирії протягом останніх років, Дамаск змушений вдаватися більше до використання природного газу, переважно для виробництва електроенергії. Доведені запаси газу в Сирії становлять близько 240 млрд куб. м. Видобуток природного газу становить всього 7 млрд куб. м на рік, що відчутно гальмує розвиток багатої на ресурси хімічної промисловості Сирії і не задовольняє потреб енергетики цієї країни. У 2008 р. Сирія видобувала 21 млн куб. м газу на добу (7,7 млрд куб. м на рік), проте це на 4-6 млн куб. м на добу менше від реальних потреб. За даними експертів, потреба Сирії в газі зросте у 2020 р. до 50 млн куб. м на добу.

Постачання газу з Єгипту повністю вирішило цю проблему, дозволивши Сирії у 2007 р. оголосити тендери на будівництво трьох нових ТЕС, а також почати модернізацію фосфатного заводу з метою доведення його потужності до 1,2 млн т на рік. Деякі експерти вважають, що у разі, якщо ТАГ з’єднається з ГТС Туреччини, Сирія почне отримувати близько 3 млрд куб. м газу з Ірану у відповідності з меморандумом про порозуміння, підписаним у жовтні 2007 року. Перший тестовий єгипетський газ було отримано на електростанції Дейр Алі південніше Дамаска у березні 2009 р., а промисловий обсяг газу 90 млн куб. м щорічно почав надходити до Сирії в серпні 2009 року. Передбачається, що згодом обсяг єгипетського газу, який поставлятиметься в Сирію, сягне 2 млрд куб. м.

Оскільки єгипетського газу для потреб економіки Сирії вочевидь недостатньо, Дамаск веде пошук інших джерел забезпечення енергоносіями, зокрема природним газом. Так, на даний час ведеться будівництво іранського газопроводу на території Сирії до кордону з Туреччиною (проект Pars Pipeline). Очікується, що роботи з метою його приєднання до турецької газопровідної мережі завершаться до кінця 2010 р., і тоді ж має початися постачання іранського газу до Сирії і Туреччини, а також в європейські країни, зокрема Грецію, Італію, Швейцарію, Австрію та Німеччину. Тегеран планує поставляти через нього 37 млрд куб. м газу щорічно. Вартість тільки іранської ділянки газопроводу до кордону з Туреччиною – 4 млрд дол. США. Про терміни будівництва цього газопроводу не згадується, проте аналітики зазначають, що він буде конкурентним як для „Південного потоку“, так і для газопроводу Nabucco. Проте, на нашу думку, вірогідніше, що Pars Pipeline стане складовою частиною газопроводу Nabucco.

Планується також протягнути газопровід з Ірану в південні райони Іраку і звідти – до середземноморського узбережжя Сирії. Дамаск також виявив готовність здійснювати закупівлі природного газу в Азербайджані обсягом 1 млрд куб. м на рік і його транспортування до Сирії через територію Туреччини.

ТАГ – Ліван

Ліван не має власних ресурсів газу, тому отримує природній газ по трубопроводам і у зрідженому стані із Сирії, Єгипту і Катару. На початку 2010 р. в офіційних ліванських джерелах з’явилася інформація про те, що Ліван має намір вдосконалити своє законодавство в енергетичній сфері з метою залучення іноземних компаній для розвідку покладів нафти і газу на суходолі і середземноморському шельфі Лівану.

Відгалуження ТАГ з сирійського ар-Райяну поблизу Хомсу пролягло до сирійського порту Баніас на Середземноморському узбережжі і далі до електростанції в Дейр-Аммарі поблизу міста Тріполі на півночі Лівану. Угода про поставки єгипетського газу по цьому відгалуженню підписана 2 вересня 2009 р., а вже 19 жовтня газ почав надходити до згаданої електростанції. Щороку Ліван отримуватиме 600 млн куб. м газу, що дозволить йому щорічно заощаджувати 240 млн дол. США, які раніше витрачалися на закупівлю мазуту.

ТАГ – Кіпр

З початком будівництва ТАГ розглядається можливість прокладання підводного газопроводу з сирійського порту Баніас до Кіпру. З 2007 р. Єгипет і Кіпр розглядають можливість постачання єгипетського природного газу до Кіпру у зрідженому стані на борту спеціальних суден, які ще необхідно збудувати. Пізніше вже йшлося про постачання зрідженого газу до Кіпру, починаючи з 2013 року. З 2001 р. Єгипет і Кіпр співпрацюють у розвідці і видобутку енергоносіїв в частині Середземного моря між двома країнами. Проте спроби Кіпру залучити іноземні компанії, зокрема американську компанію Noble Energy, для пошуку енергоресурсів на морському шельфі острова наштовхуються на опір Анкари, яка заявляє, що не дозволить почати роботи з пошуку нафти і природного газу на шельфі Кіпру, погрожуючи задіяти турецький військовий флот. У листопаді 2008 р. морські та повітряні сили Туреччини вже перешкодили роботі двох норвезьких суден, які на прохання Нікосії вели нафторозвідку у 27 милях від південного узбережжя острова в ексклюзивній економічній зоні Кіпру.

Анкара і адміністрація Північного Кіпру вважають, що спроби Нікосії вести пошук енергоресурсів на шельфі острова порушують права і інтереси турок-кіпріотів відносно природних багатств Кіпру. Протиправні дії Туреччини викликали обурення і різку критику уряду і політичних діячів Республіки Кіпр. Нікосія закликала ЄС і міжнародне співтовариство звернути увагу на цю ситуацію. У відповідь на звернення Нікосії до Єврокомісії у квітні 2009 р. Комісар ЄС щодо розширення Оллі Рен підтримав право Кіпру як незалежної держави і члена ЄС співпрацювати з третіми країнами у сфері розроблення шельфових ресурсів.

ТАГ – Ізраїль

Ізраїль отримує єгипетський газ не з ТАГ, а по окремому газопроводу аль-Аріш - Ашкелон, проте цей газопровід є частиною експортної системи газопроводів Єгипту і значною мірою визначає політику Єгипту в енергетичній сфері взагалі та в газовій галузі зокрема. Згідно з меморандумом про порозуміння, підписаним у 2005 р., Єгипет зобов’язався постачати газ до Ізраїлю обсягом 1,7 млрд куб. м по незмінній ціні щорічно протягом 15 років. У лютому 2008 р. компанія East Mediterranean Gas Company спорудила 100 км підводного відгалуження газопроводу за маршрутом аль-Аріш - Ашкелон для поставок єгипетського газу в Ізраїль. За поставлений Ізраїлю газ Єгипет отримуватиме 164 млн дол. США на рік.

Постачання єгипетського газу до Ізраїлю викликають не лише заперечення, але й протести серед певних кіл єгипетської громадськості, які подали позов на уряд Єгипту до Каїрського адміністративного суду. Уряд Єгипту звинувачувався в тому, що Ізраїль отримує єгипетський газ за демпінговою ціною, яка майже вдвічі менше собівартості видобутку і транспортування газу. У листопаді 2008 р. Каїрський адміністративний суд виніс вердикт про призупинення експорту газу до Ізраїлю, оскільки експорт природних ресурсів в Єгипті потребує згоди парламенту. Позивачі звернулися до Президента Хосні Мубарака виконати рішення суду, особливо за умов, коли 1,5 млн палестинців, що мешкають у Секторі Газа, потерпають від браку палива внаслідок ізраїльської блокади. Теологи ісламського Університету аль-Азхар визнали „гріховним” продаж єгипетського газу „сіоністському ворогу”. Проте Вищий адміністративний суд Єгипту за поданням єгипетського уряду скасував вердикт Каїрського адміністративного суду.

За деякими даними, до 2020 р. природний газ становите третину у паливному балансі Ізраїлю, при цьому Єгипет залишиться основним джерелом отримання газу. У середині 2009 р. Єгипет завершив переговори з ізраїльською компанією Dorad Energy про додаткові постачання єгипетського газу до Ізраїлю. Сума контракту становить 2-3 млрд дол. США. Термін постачань – 17-22 років. Dorad Energy планує незабаром побудувати найбільшу в Ізраїлі електростанцію потужністю 800 МВт. За новою угодою, єгипетська сторона вимагає підвищення ціни на газ для Ізраїлю на 50 %, пояснюючи це тим, що з часу підписання попередньої угоди, ціни на природний газ на світовому ринку значно зросли.

У новій угоді зафіксована також вимога ізраїльської сторони побудувати в аль-Аріші завод з очищення єгипетського газу, який надходить в Ізраїль по газопроводу аль-Аріш - Ашкелон, з метою підвищення його якості за рахунок зменшення концентрації в ньому конденсату і вуглецю. Відповідно до проекту нового договору ізраїльська сторона, представлена компанією „Хеврат Хашмаль”, має отримати доступ до системи контролю на компресорній станції в аль-Аріші, через яку газ надходить до Ізраїлю, щоб заздалегідь мати дані про якість газу.

Ізраїль не лише експортує єгипетський газ, але й наполегливо веде пошук власних енергоресурсів. Так, за деякими даними, значне газове родовище, що отримало назву „Тамар-1”, потужністю біля 80100 млрд куб. м якісного газу, виявлено у січні 2010 р. у територіальних водах Ізраїлю на відстані 90 км від Хайфи. Його запасів може вистачити не тільки для внутрішніх потреб Ізраїлю на 30‑40 років, але і для експорту в Європу. Завдяки цьому родовищу, яке може виявитися не останнім, Ізраїль стає енергетично незалежною державою. Знайдене родовище знімає з порядку денного необхідність будівництва 450-кілометрового газопроводу для постачань російського і азербайджанського газу.

Тим часом Ліван також заявив про свої домагання на родовище „Тамар‑1” і терміново вирішив встановити лінію морського кордону між двома країнами. В Ізраїлі ці претензії називають необґрунтованими, оскільки розвідувальна свердловина знаходиться в ізраїльській морській економічній зоні. Проте не виключено, що цю суперечку вирішуватиме Міжнародний суд в Гаазі.

ТАГ ‑ Туреччина

З кожним роком унікальний енерготранзитний потенціал Туреччини неухильно зростає, оскільки ця країна розташована поблизу 70 % підтверджених світових запасів природного газу, зосереджених переважно в Ірані, Іраку, Катарі, ОАЕ і Саудівській Аравії. Проте вже сьогодні досягнення Туреччини у сфері транспортування природного газу вражають (Див. Додаток № 3).

З 2001 р. діє газопровід „Тебріз-Анкара”, що забезпечує Туреччину в середньому 7,5 млрд куб. м іранського природного газу на рік. Останнім часом ведуться активні переговори щодо будівництва нового ірансько‑турецького 1850-кілометрового газопроводу від іранського порту Асалує до турецького населеного пункту Базарган, розташованому на турецько-іранському кордоні.

У листопаді 2005 р. введено в експлуатацію газопровід „Блакитний потік”, що пов'язує Росію з Туреччиною по дну Чорного моря. У 2010 р. передбачається довести газопровід до максимальної потужності – 16 млрд куб. м газу на рік. Передбачається, що він матиме продовження в напрямах Туреччина–Болгарія–Сербія–Хорватія–Угорщина і Туреччина–Ліван або Туреччина–Ізраїль.

У грудні 2006 р. увійшов до ладу газопровід „Баку–Тбілісі–Ерзурум”, потужністю 8 млрд куб. м в рік, який окрім азербайджанського газу в перспективі міг би перекачувати казахський і туркменський природний газ. В Ерзурумі газопроводи „Тебріз–Анкара” і „Баку–Тбілісі–Ерзурум” з’єднаються і слугуватимуть основними постачальниками газу для майбутнього газопроводу Nabucco.

Другим найбільшим газопроводом, що пов'язує Туреччину з Європою, є введений в дію у листопаді 2007 р. газопровід „Туреччина–Греція”, пропускна спроможність якого складає 12 млрд куб. м азербайджанського газу в рік. У 2012 р. передбачено продовжити турецько-грецький газопровід до Італії.

Туреччина планує побудувати у своїх середземноморських портах Ізмір і Джейхан щонайменше три термінали з метою отримання зрідженого газу. Зокрема передбачається, що термінал в Ізмірі щорічно прийматиме з Єгипту більше 7,5 млрд куб. м природного газу.

Туреччина є ключовим учасником проекту ТАГ щодо його поєднання з газопроводом Nabucco. Під час зустрічі 21 березня 2006 р. міністрів енергетики Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану і Туреччини була досягнута домовленість про об’єднання ТАГ з турецькою ГТС протягом 2008 року. Зокрема планувалося, що питаннями експорту єгипетського газу до Румунії та інших країн Європи займатиметься не Єгипет, а Туреччина, яка купуватиме весь єгипетський газ. При цьому одну частину газу (2‑4 млрд куб. м) Туреччина витрачатиме для внутрішніх потреб, а іншу частину (2‑6 млрд куб. м) перепродаватиме до Румунії та інших країн Європи, але за вищими цінами.

14 жовтня 2008 р. російська компанія „Стройтрансгаз” підписала контракт на суму 71 млн дол. США на будівництво четвертої ділянки ТАГ між сирійським Халебом і турецьким Кілісом довжиною 62 км. Проте на початку 2009 р. цей контракт було анульовано і оголошено новий тендер, оскільки сирійська сторона вирішила реалізувати цей проект за менші кошти. Ділянку ТАГ довжиною 94 км, яка проляже від турецького міста Турк Оглу, до сирійсько-турецького кордону має збудувати турецька компанія. Очікується, що будівництво цієї ділянки газопроводу буде завершене до кінця 2010 року.

ТАГ – Лівія

Обсяги розвіданих газових запасів Лівії становлять 1,47 трлн куб. м, що ставить країну на 4 місце на континенті після Алжиру, Нігерії і Єгипту і на 22 місце у світі, але поки що цей вид вуглеводневих ресурсів значно поступається за своєю важливістю нафті. При обсягах річного видобутку тільки 15,9 млрд куб. м, 5,5 млрд куб. м споживається на внутрішньому ринку, а 10,4 млрд куб. м експортується (за даними ЦРУ США на 1 січня 2009 р.). Лівійський уряд намагається значно розширити експорт природного газу. Потужність тільки одного із запланованих експортних газопроводів – підводного на Сицилію – становить 12 млрд куб. м на рік.

Досить активно розвивається співпраця між Єгиптом і Лівією в нафтогазовій сфері. Так, у червні 1997 р. була досягнута принципова домовленість про поєднання газотранспортних систем Єгипту і Лівії, а також будівництво газопроводу, який би поєднав Єгипет, Лівію, Туніс, Алжир і Іспанію. У 2003 р. спільна єгипетсько-лівійська компанія „Al Tube” розробила проект постачання лівійської нафти в Єгипет і єгипетського газу в Лівію. У 2008 і 2009 рр. були підписані угоди про залучення лівійських інвестицій на рівні 10 млрд дол. США у сферу енергетики Єгипту, зокрема будівництво ГПЗ і НПЗ поблизу Олександрії. У червні 2009 р. єгипетська фірма „Taqa Arabia” виграла тендер на суму 118 млн євро на спорудження газорозподільчої системи в Лівії.

ТАГ – Алжир

Обсяги газових запасів Алжиру станом на грудень 2009 р. становлять 4,6 трлн куб. м, що висуває країну на 2 місце на континенті після Нігерії і на 8 місце у світі. За деякими прогнозами, обсяг газу, що експортується Алжиром, до 2013‑2014 рр. становитиме 85 млрд куб. м. Нещодавно національна алжирська нафтогазова компанія „Sonatrach” підписала контракт з американською фірмою KBR щодо будівництва заводу із зрідження природного газу потужністю 4,5 млн т на рік в алжирському місті Скікда. До 2010 р. „Sonatrach має на меті довести свої потужності із виробництва скрапленого природного газу з нинішніх 20,6 млн т до 32 млн тонн.

Вуглеводні Алжиру забезпечують 98 % загального експорту держави. Основними споживачами алжирського газу є європейські середземноморські країни. Так, з 1996 р. алжирський газ по трубопроводу MEG| (Maghreb-Europe Gas) протяжністю більше 1,4 тис. км, надходить до Іспанії і Португалії. У 2009 р. завершено будівництво газопроводу протяжністю 1,3 тис. км з Алжиру до Італії. На даний час ведеться будівництво газопроводу протяжністю 7,3 тис. км, який дозволить поставляти алжирський і нігерійський газ на європейські ринки.

У грудні 2009 р. алжирська державна компанія „Sonatrach” уклала угоду з єгипетськими компаніями EGAS і EGPC про створення спільного підприємства „Selena”, що займатиметься розвідкою і видобутком газу в Єгипті, Алжирі, а також в інших країнах світу. Представник „Sonatrach заявив, що ця компанія могла б інвестувати у розвиток єгипетської інфраструктури близько 15 млрд дол. США.

ТАГ – Ірак

У вересні 2004 р. Єгипет, Йорданія, Сирія і Ліван підписали угоду про приєднання до 2010 р. іракської газотранспортної системи до ТАГ. Очікується, що у 2011 р. Ірак зможе поставляти близько 5 млрд куб. м газу з родовища Аккас, розташованого у західній частині країни. У 2007 р. досягнута домовленість між Сирією та Іраком щодо розроблення іракського газового родовища Аккас на сирійсько-іракському кордоні, яке має величезні запаси газу. На даний час в районі Аккас працює близько 35 компаній, 11 з яких є європейськими, такі як французька Total, норвезька StatoilHydro, італійська Edison і британсько-нідерландська Royal Dutch Shell.

У травні 2009 р. Єгипет і Ірак підписали угоду, згідно з якою єгипетські компанії здійснюватимуть розвідку і видобування нафти і газу, будуватимуть НПЗ і ГПЗ в Іраку. Сторони також обговорили питання приєднання іракської ГТС до ТАГ з метою постачання іракського газу арабським країнам і в Європу.

Співпраця Іраку з країнами-учасницями проекту ТАГ відбувається за потужного підтримання з боку ЄС. Так, у січні 2010 р. ЄС і Ірак підписали у Багдаді Меморандум про порозуміння – „Стратегічне енергетичне партнерство”, який являє собою політичне підґрунтя посилення співпраці між ЄС і Іраком в енергетичній сфері. Меморандум окреслює майбутню роль Іраку як постачальника природного газу для Південного енергетичного коридору, що поєднує Близький Схід, Середземномор’я і країни Європейського Союзу.

ТАГ – Іран

Іран володіє другими у світі після Росії запасами природного газу (28,0 трлн куб. м), собівартість видобутку якого на іранському узбережжі Перської затоки у кілька разів дешевше ніж в російському Заполяр’ї. До того ж після розширення кордонів ЄС і його виходу до Чорного моря Іран став географічно значно ближчим до Європи, ніж далекі від неї і дуже „транзитозалежні” ресурси Росії.

Проте через відсутність достатніх капіталів для розроблення газових родовищ Тегеран навіть змушений закуповувати газ на зовнішніх ринках, переважно у Туркменістані і Азербайджані. Залучення іноземного капіталу неможливе через санкцій США, згідно з якими жодна іноземна компанія не може інвестувати до Ірану більше 20 млн дол. США. Ситуація ускладнюється тим, що основні поклади газу в Ірані знаходяться в південних районах країни, що потребує додаткових витрат для доставки іранського газу в район Південного Кавказу і басейн Чорного моря.

Меморандум між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран про торговельно-економічне співробітництво на 2003-2007 рр., підписаний 18 вересня 2003 р., зокрема передбачає співробітництво у сфері енергетики. Прикладом такого співробітництва може бути участь українських компаній у 2004 р. в реалізації проекту з об'єднання газових мереж Ірану і Туркменістану, що дозволило Тегерану приступити до ефективного експорту газу з півночі країни до Туреччини (газопровід „Тебріз-Анкара”) і з 2005 р. – у Закавказзя (Азербайджан і Грузію). Іран неодноразово заявляв про готовність залучитися до реалізації проектів газопроводу Nabucco, „Білий потік” і ТАГ.

Ще у середині дев’яностих з ініціативи української сторони почалися активні переговори щодо будівництва газопроводу з Ірану до Західної Європи через територію України. При цьому слід нагадати, що у липні 2005 р. українська компанія „Нафтогаз України” вже пропонувала уряду Ірану розглянути варіант прокладки газопроводу за маршрутом ІранВірменіяГрузіяЧорне мореУкраїнаЄвропа. Проте далі цієї пропозиції справа не просунулася. На заваді реалізації цього проекту стало загострення кризи навколо ядерної програми Ірану.

Переважна більшість експертів у сфері енергетики схиляються до думки, що без іранського газу функціонування газопроводів Nabucco і ТАГ не буде ефективним. Проте на заваді співпраці європейських країн з Іраном в енергетичній сфері стоїть проблема ядерної програми Ірану і його антиізраїльска та антиамериканська політика. Іран кваліфікується Європейським Союзом, США і ООН як порушник глобального режиму нерозповсюдження ядерної зброї, а також державою-спонсором міжнародного тероризму. Взамін відмови Тегерана від ядерної програми Євросоюз пропонує забезпечення йому гарантованої квоти в 20-25 % ринку всього газоспоживання країн Східної Європи. З приходом до влади в США президента Б. Обама з’явилися певні перспективи на розв’язання конфліктної ситуації у відносинах між Іраном і Заходом дипломатичними засобами.

ТАГ – країни ЄС

Співпраця між ЄС і арабськими країнами у сфері енергетики здійснюється вже багато років в рамках Барселонського процесу. Останніми роками ЄС суттєво посилив співпрацю в енергетичній сфері зі своїми партнерами на Близькому Сході і в Північній Африці. Концепція співпраці Євросоюзу і близькосхідних країн у сфері енергетики була визначена в документах низки енергетичних самітів: у Баку 14 листопада 2008 р., у Будапешті 27 січня 2009 р., у Софії 24-25 квітня 2009 р. і в Празі 8 травня 2009 р., де було ухвалено концепцію формування Південного енергетичного коридору, основними учасниками якого серед арабських країн визначені Ірак і Єгипет, з якими ЄС підписав меморандуми про співпрацю в енергетичній сфері.

У 2006 р. за сприяння ЄС у Дамаску було відкрито Євро-Арабський центр співпраці в газовій галузі „Машрік” (Euro-Arab Mashreq Gas Cooperation Centre). Зокрема Центр надає технічну підтримку в завершенні проекту ТАГ. Проте на сайті Центру (http://www.eamgcc.org) його „бурхлива” діяльність практично не відображається.

Євросоюз регулярно проводить масштабні комунікативні заходи з метою координації співпраці між ЄС і арабськими країнами. Так, у листопаді 2007 р. у Шарм-ель-Шейху відбулася міжнародна конференція з проблем енергетики, в якій взяли участь представники країн ЄС, Близького Сходу і Африки. Під час конференції в Лімассолі (Кіпр) у грудні 2007 р. міністри енергетики країн ЄС і Близького Сходу ухвалили План першочергових дій на 2008-2013 рр., основним завданням якого є гармонізація регіонального енергетичного ринку. 19 червня 2008 р. Секретаріат Енергетичної хартії провів у Дамаску семінар під назвою: „Розробка і транскордонне транспортування нафти і газу: інвестиції, структура ринку і інтеграція ”.

Європейська комісія підписала Меморандум про взаєморозуміння і партнерство в енергетичній сфері з Єгиптом та Іраком. У жовтні 2007 р. була також підписана Спільна декларація про співпрацю в енергетичній сфері між Єврокомісією і Йорданією.

На зустрічі представників країн-учасниць у проекті ТАГ у Брюсселі 5 травня 2008 р. Європейський Союз офіційно підтримав плани створення євро-арабського газового ринку шляхом сполучення ТАГ з газопроводом Nabucco. Передбачається, що з 2011 р. європейські країни, і перша серед них Румунія, отримуватимуть до 7 млрд куб. м єгипетського і іракського газу щорічно. Друга європейська країна, яка зможе вже ближчим часом отримувати єгипетський газ – Болгарія. В середині квітня 2008 р. досягнута домовленість, що болгарська ГТС може бути приєднана до ТАГ у 2011 році.

Головним ентузіастом проекту ТАГ від ЄС виступає Румунія, яка ще в 2003–2004 рр. своєчасно уклала угоди про співпрацю з усіма арабськими країнами-співзасновниками цього консорціуму. Особливу роль в розвитку румунської ролі в проекті зіграла успішна робота ряду спільних газодобувних підприємств румунської компанії Petrom в Сирії. Зацікавленість Румунії відносно євро-арабського газового проекту обумовлена бажанням диверсифікації джерел енергоносіїв. На сьогодні Румунія забезпечує власним газом трохи більше половини своїх потреб, що становлять 14 млрд куб. м. Імпортує газ з РФ через Україну, ціна якого на кордоні з Україною на початку 2008 р. перевищила 430 млн дол. США за 1 тис. куб. м. За підрахунками Petrom, завершення проектів ТАГ і Nabucco дозволить Румунії до 2011 р. купувати дешевший арабський (або каспійський) газ, надлишки якого поставлятимуться у сусідні держави – Угорщину або Україну.

ТАГ – Росія

Єгипет зацікавлений в участі „Газпрому” у проектах щодо розвідки і видобування газу, а також у виробництві зрідженого природного газу на території країни. У грудні 2008 р. обговорювалися питання взаємодії у сфері підвищення комерційної ефективності експорту газу шляхом використання „розмінних” операцій ЗПГ/трубопровідний газ. Розглядалися також можливості співробітництва у сфері розвитку і модернізації газової інфраструктури Єгипту, постачань необхідного устаткування для газової галузі цієї країни, підготовки кадрів.

У вересні 2009 р. російська компанія „Новатек” придбала 50 % акцій концесії на розвідку і видобування вуглеводнів на шельфовому блоці аль-Аріш площею 2,3 тис. кв. км на північному узбережжі Синайського півострова. Цей проект є першим міжнародним проектом компанії.

Довідково: ВАТ „Новатек” – найбільший незалежний і другий за обсягом видобування виробник природного газу у Росії після “Газпрому”. Створена у 1994 р., компанія займається розвідкою, видобуванням і переробленням газу і рідких вуглеводнів. Родовища і ліцензійні ділянки компанії розташовані в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, найбільшому у світі регіоні з видобування природного газу, на який припадає 90 % видобування природного газу у Росії і 20 % світового об'єму видобування газу.

Розмір першого траншу інвестицій „Новотека” в розробленні шельфового блоку аль-Аріш в Єгипті становить 40 млн дол. США. Концесійна угода терміном на 4 роки передбачає проведення геофізичних досліджень і буріння двох розвідувальних свердловин. „Новотек” має можливість продовжити термін проведення геологорозвідувальних робіт до 9 років.

У листопаді 2009 р. в Сирії у селищі аль-Бусейра неподалік від міста Хомс здано в експлуатацію найбільший в країні газопереробний завод, побудований ВАТ „Стройтрансгаз”. При щорічному переробленні 2,6 млрд куб. м природного газу продуктивність заводу становитиме 2,2 млрд куб. м на рік товарного природного газу, 38,5 тис. куб. м на рік зрідженого пропан-бутану і 230 тис. куб. м на рік газового конденсату.

IV. Перспективи поєднання ТАГ і Nabucco

У березні 2006 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван і Румунія уклали угоду про будівництво ТАГ через територію Сирії і Туреччини, де ТАГ має бути підключеним до газопроводу Nabucco. Згідно з проектом газопровід Nabucco матиме довжину близько 3300 км, потужність – 31 млрд куб. м газу на рік. Існує перспектива розширення можливостей до 60 млрд куб. М. Газопровід Nabucco має брати початок у турецькому Ерзурумі і закінчуватися в австрійському Баумгартені. Природний газ до Ерзуруму надходитиме з іранського Тебрізу та з Баку по існуючому трубопроводу Баку - Тбілісі - Ерзурум.

2010-й рік буде вирішальним для проекту газопроводу Nabucco. В цьому році очікується ухвалення важливих рішень, а саме, мають визначитися питання фінансування проекту, завершення детального інжинірингу і визначення точного маршруту газопроводу, а також підписання газових контрактів з постачальниками газу. Фінансування проекту вартістю 7,9 млрд євро до сьогоднішнього дня залишається однією з найважливіших невирішених проблем. Якщо Європейський інвестиційний банк заявив про бажання фінансувати проект Nabucco (видати кредит на 2 млрд євро) після того, як країни-партнери проекту виконають процедури щодо транзиту газопроводу по їх територіях, то позиція інших міжнародних фінансових інституцій (МФК, ЄБРР, АБР, ІБР) до цього часу залишається невизначеною, оскільки складно і ризиковано фінансувати будівництво газопроводу, остаточний маршрут якого до цього часу залишається неясним.

Процес узгодження позицій транзитних країн ускладнюється їх великою кількістю. Це Австрія, Болгарія, Румунія, Угорщина і Туреччина, а з часом можливо і Азербайджан, Іран, Ірак, Єгипет та Сирія. Ситуація ускладнюється також затриманням процесу ратифікації парламентами транзитних країн підписаної у липні 2008 р. міжурядової угоди щодо проекту Nabucco. Станом на лютий 2010 р. лише парламенти Болгарії, Угорщини та Австрії ратифікували цей документ.

Однією з важливих подій для проекту у 2010 році може стати початок процесу open season, що припускає продаж пропускної спроможності Nabucco. Передбачається, що одна половина потужності трубопроводу буде розподілена між акціонерами Nabucco, а інша половина – представлена третім сторонам. Саме вирішення цього питання визначить подальшу долю проекту. За умови позитивного вирішення всіх вищезазначених проблем будівництво газопроводу почнеться у 2011 році.

На зустрічі представників країн-учасниць у проекті ТАГ (Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія, Туреччина та Ірак) у Брюсселі 5 травня 2008 р. Європейський Союз офіційно підтримав плани створення євро-арабського газового ринку шляхом приєднання ТАГ до газопроводу Nabucco. На сьогодні Єгипет посідає шосте місце серед постачальників газу в Європу. Проект ТАГ разом з проектом Nabucco дозволить Європі до початку наступного десятиліття позбутися енергетичної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел (Туркменістану, Азербайджану, Ірану, Іраку, Катару і Єгипту) обсягом до 60 млрд куб. м. У своєму виступі на цій зустрічі Комісар із зовнішніх зв’язків Євросоюзу Беніта Ферреро-Вальднер зазначила: „Країни Арабського Машріку і Туреччина є ключовими партнерами ЄС у сфері енергетики. ТАГ відкриває нові можливості як нове джерело поставок газу країнам ЄС, зокрема через газопровід Nabucco. Це є прикладом того, як ми працюємо разом щоб інтегрувати наші енергетичні ринки заради наших спільних інтересів”.

До цього часу повністю не урегульовані розбіжності між ЄС і Туреччиною щодо реалізації проекту газопроводу Nabucco. Зважаючи на своє стратегічне положення як транзитної країни, Туреччина домагається зменшення ціни на її частку газу із газопроводу Nabucco. Проте керівництво ЄС вважає, що всі країни – учасниці проекту мають отримувати газ по однаковій ціні.

Спочатку планувалося, що перші необхідні для функціонування газопроводу 10 млрд куб. м транспортуватимуться з Азербайджану із родовища „Шах-Деніз”. Проте така перспектива вважається досить непевною, якщо зважити на те, що станом на 1 січня 2009 р. Азербайджан експортував усього 5,5 млрд куб. м газу. Отже, розрахунки робляться на можливе потенційне зростання видобутку і відповідно експорту азербайджанського газу. Але така перспектива не дуже обнадійлива, якщо мати на увазі, що доведені запаси природного газу в Азербайджані (849,5 млрд куб. м) станом на 2009 р. поступаються навіть доведеним запасам газу в Україні (1,1 трлн куб. м). До того ж, до теперішнього часу з Баку не було укладено будь-якої угоди, що закріплювала б постачання газу для Nabucco.

Крім того, є інші чинники, що ускладнюють приєднання Азербайджану до проекту Nabucco. По-перше, після п'ятиденної російсько‑грузинської війни у серпні 2008 р. і визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії Азербайджан почав обережніше ставитися до західних проектів, щоб не псувати відносин з Росією, оскільки він має схожу з Грузією проблему в Нагірному Карабаху. По-друге, Туреччина не бажає задовольнятися лише роллю транзитера азербайджанського газу і хоче сама займатися його реекспортом, що не зовсім відповідає інтересам Азербайджану. Більше того, Азербайджан вимагає переглянути ціну на газ, що експортується до Туреччини. Зараз ця ціна становить 120 дол. США за 1000 куб. м, тоді як ціна газу для Грузії становить 180 дол. США. Таким чином, з огляду на зазначені обставини, можливості приєднання Азербайджану до проекту Nabucco видаються досить невизначеними.

Передбачалося також, що газ для Nabucco мав надходити перш за все із Туркменістану. Проте для цього необхідне будівництво Транскаспійського трубопроводу, яке до цього часу ще не почалося. Водночас до теперішнього часу не вирішено питання правового статусу Каспійського моря. Не втрачаючи часу, Азербайджан і Туркменістан ведуть пошук альтернативних ринків для свого газу. Так, у грудні 2009 р. Туркменістан увів в дію два нові газопроводи: один у напрямі Китаю, інший – Ірану. Азербайджан також активно шукає альтернативні ринки, підписавши угоди про постачання газу до Росії та Ірану у 2010 році. Крім того, „Газпром” зобов'язався отримувати увесь газ, який міг би експортувати Азербайджан. Отже, приєднання Астани і Ашхабада до Nabucco практично можливе лише шляхом відмови від уже досягнутих домовленостей щодо постачання |газу у Росію, Іран і Китай, що видається малоймовірним.

12 лютого 2010 р. азербайджанська компанія SOCAR заявила про свій намір побудувати новий газопровід за маршрутом Сангачал ‑ Азадкенд ‑ Астара для експорту газу до Ірану. Очікується, що будівництво нового газопроводу почнеться вже цього року. Завершення будівництва газопроводу планується на 2012 рік. Проектна пропускна спроможність нового 200-кілометрового газопроводу становитиме 6,57 млрд куб. м газу на рік. Рішення щодо будівництва нового газопроводу ухвалене у зв'язку з тим, що існуючий газопровід Газі - Магомед – Аcтара – Бінд - Біанд протяжністю 1474,5 км, що з'єднує Азербайджан та Іран, розрахований на транспортування газу під низьким тиском, що не дає можливості збільшення експорту азербайджанського газу на південному напрямі. Цей маршрут є гілкою газопроводу Газах - Астара - Іран, введеного в експлуатацію ще у 1971 році.

З огляду на зазначені обставини, Іран, Ірак та Єгипет висуваються в основні постачальники газу для Nabucco. Проте постачання природного газу з цих країн дуже проблематичне, оскільки в Ірані та Іраку на сьогодні ще немає достатніх обсягів газу для заповнення газопроводу Nabucco, як немає і необхідної газотранспортної інфраструктури на цьому напрямі. Одночасно Туреччина підтримує російський проект „Південний потік”, стверджуючи що Nabucco і „Південний потік” не є конкуруючими проектами, не зважаючи на те, що обидва проекти в основному розраховані на постачання газу з Каспійського басейну.

V.  Спроби України залучитися до участі в проекті Трансарабського газопроводу

Вперше Україна задекларувала свою готовність приєднатися до міжнародного консорціуму зі спорудження ТАГ ще влітку 2005 року. Перший протокол про відповідні наміри був укладений екс-головою НАК „Нафтогаз України” О. Івченком під час його візиту в Каїр. Згодом тодішній український віце-прем’єр А. Кінах відвідав ще одну країну‑учасницю проекту ТАГ – Сирію, де був озвучений намір Києва взяти участь у будівництві сирійської ділянки ТАГ разом із Росією.

Тоді ж НАК „Нафтогаз України” виграв тендер на право спільного з Єгиптом освоєння перспективного єгипетського нафтогазового родовища Алам аш-Шавіш. Концесійна угода між „Нафтогазом” і Єгипетською генеральною нафтовою корпорацією на пошук, розвідку і розроблення нафти і газу на родовищі Алам аш-Шавіш площею 994 кв. км була укладена 13 грудня 2006 року. На концесійній території працюють дві бурові установки, пробурено п'ять пошукових свердловин, ще дві пошукові свердловини знаходяться в процесі буріння. У листопаді 2009 р. на цій концесійній ділянці „Нафтогаз України” отримала нафту з дебітом 350 т і газу – 115 тис. куб. м на добу. У лютому 2010 р. при випробуванні в свердловині горизонту „G” формації Abu Rawash компанія „Нафтогаз України” отримала промислові приливи газу дебітом 270 тис. куб. м на добу і конденсату дебітом 64,5 куб. м на добу. Таким чином, компанією відкрито вже третє родовище на концесійній території Алам аш-Шавиш Іст в Єгипті. До 2011 р. „Нафтогаз” збирається окупити вкладені інвестиції і одержувати свою частку в розмірі 18-19 % від добутих обсягів нафти і газу протягом 2011–2033 років. Уряд Ю. Єханурова вніс проект освоєння Алам аш-Шавіш до плану заходів з реалізації Енергетичної стратегії України на період 2005‑2030 років.

У 2005 р. „Нафтогаз” намагався взяти участь у будівництві третьої ділянки ТАГ, що з'єднала газотранспортні мережі Йорданії і Сирії. Але, незважаючи на всі намагання „Нафтогазу”, тендер на будівництво третьої черги вартістю 160 млн дол. США у 2006 р. виграла „Стройтрансгаз”. При цьому росіяни відмовилися від українських труб великого діаметру, які вони традиційно закуповували раніше, і віддали субпідряд вартістю 100 млн дол. США металургійним компаніям Індії. На відміну від програного Україною у 2006 р. високовартісного тендеру всі подальші етапи будівництва газопровідної мережі ТАГ не передбачали масштабних постачань труб або проектно-будівельних послуг. Проте Україна могла б співпрацювати із Сирією у сфері розвитку газотранспортної і ремонтно-технічної інфраструктури, але ця можливість не була реалізована.

У жовтні 2008 р. під час зустрічі з сирійським Прем’єр-міністром М. Отрі Перший віце-прем’єр О. Турчинов наголосив, що Україна готова залучитися до участі в спорудженні Трансарабського газопроводу і його відгалужень на території Сирії, поставляючи будівельні матеріали і труби. Україна могла б експортувати до Сирії нафто- і газоперекачувальні агрегати для магістральних трубопроводів, компресорні станції для стискування повітря і супутнього нафтового газу. Україна могла б будувати для Сирії нафтові танкери і судна для перевезення газу. СКБ Є. Сухіна і „Нафтогаз” запропонували Сирії низку проектів щодо переведення автотранспорту на стислий природній газ і будівництво газозаправних станцій.

Київ і Дамаск розглядають можливості двосторонньої співпраці у виробництві зрідженого газу і в залученні українських технологій і фахівців для обслуговування ТАГ. Дніпропетровська корпорація „Інтерпайп” успішно співпрацює з SPC („Сирійська нафтова компанія”) з 2006 року. Об'єм поставленої продукції станом на березень 2009 р. склав 12700 т металоконструкцій, в т.ч. – 5600 т труб нафтогазового сегменту. „Інтерпайп” також поставляє труби в ОАЕ, Іран та Ірак.

Висновки і рекомендації

1.            Проект ТАГ разом з проектом Nabucco дозволить Європі з середини наступного десятиліття позбутися енергетичної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел обсягом до 60 млрд куб. м газу. Намагаючись запобігти цьому, Росія планує будівництво альтернативного підводного газопроводу „Південний потік”. Проте, на нашу думку, реалізація проекту Nabucco є більш реалістичною порівняно з проектом „Південний потік”. По-перше, проект Nabucco має потенційно більшу сировинну базу (Іран, Ірак, Єгипет, Азербайджан і Туркменістан). По‑друге, підписання Австрією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Туреччиною міжурядової угоди у липні 2008 р. щодо Nabucco стало офіційним початком реалізації цього європейського проекту. По-третє, і це основне, попередня вартість Nabucco (близько 7 млрд євро) майже утричі менша від орієнтовної вартості „Південного потоку” (близько 20 млрд євро).

2.            Зацікавленість країн Європи в перетворенні ТАГ на великий міжрегіональний газопровід із приєднанням його до майбутнього газопроводу Nabucco буде лише в тому випадку, якщо через ТАГ буде подаватися природний газ із Ірану та Іраку, які на сьогодні мають 17,5 % доведених світових запасів природного газу. Зважаючи на те, що ТАГ технологічно забезпечує прокачування газу в обох напрямах, Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван, а також Туреччина вже сьогодні ставлять питання, про те, щоб у майбутньому отримувати іранський та іракський газ. Це може викликати сумніви в країнах ЄС стосовно доцільності поєднання ТАГ із газопроводом Nabucco, оскільки певна частка іракського та іранського газу буде постачатися згаданим країнам, а не в Європу. Очевидно між країнами Арабського Машріку і ЄС має бути укладена угода щодо розподілу газових ресурсів Ірану, Іраку і можливо Катару та ОАЕ, якщо останні приєднаються до ТАГ через ГТС Іраку.

3.            Слід зазначити, що у разі застосування ембарго ООН на співпрацю з Іраном в енергетичній сфері, європейські партнери Ірану зазнають значних економічних збитків і залишаться заручниками енергетичної експансії Росії, оскільки вибір партнерів у постачанні газу великими обсягами є дуже обмеженим. На наш погляд, оптимальним розв’язанням цієї проблеми може стати залучення Ірану до широких енергетичних проектів європейського масштабу, гарантом здійснення яких будуть кілька впливових європейських країн (Велика Британія, Франція і Німеччина) – традиційних стратегічних партнерів США. Україна могла б виступити посередником у конфлікті між США, Ізраїлем й міжнародною спільнотою з одного боку, та Іраном з іншого. Використовуючи досвід держави, що добровільно позбавилася третього у світі за розмірами ядерного потенціалу, Україна могла б продемонструвати міжнародній спільноті свою активну дипломатичну позицію щодо зміцнення ДНЯЗ, а також налагодити більш конструктивний діалог з Іраном, що сприяло б подальшому розвитку економічної і політичної співпраці з ним.

4.            З огляду на ту обставину, що Алжир і Лівія вже постачають свій газ в Європу по діючим підводним газопроводам, існує невелика ймовірність того, що ці країни погодяться приєднатися до ТАГ, оскільки постачати газ в Європу і дешевше, і простіше, і безпечніше, зважаючи на конфліктогенний характер близькосхідного регіону. Проте, з метою уникнення залежності від західноєвропейських споживачів, Лівія і Алжир можуть погодитися перекачувати певну частку природного газу до Єгипту для його подальшого зрідження і транспортування до східноєвропейських країн. Мільярдні інвестиції Алжиру і Лівії у розвиток єгипетської енергетичної інфраструктури значною мірою сприяють функціонуванню як єгипетської енергетики в цілому, так і ТАГ зокрема.

5.            Стабільність і ефективність функціонування ТАГ залежатиме не лише від техніко-економічних параметрів (обсяги запасів і видобутку єгипетського природного газу, можливість підключення до іракських і іранських родовищ природного газу, пропускна здатність трубопроводів, співвідношення собівартості видобутку газу і ціни на нього), але й від геополітичних чинників: протиріччя між арабськими країнами; арабсько-ізраїльський конфлікт, зокрема між Ізраїлем і Сирією, Ізраїлем і Ліваном; напруження у відносинах між Кіпром і Туреччиною; нестабільність ситуації в Іраку, а також у регіоні Курдистану. Непередбачуваною залишається внутрішньополітична ситуація в Єгипті з огляду на те, що період тридцятилітнього правління 80-річного Президента Єгипту Хосні Мубарака добігає кінця.

6.            Єдина можливість для України отримувати арабський газ (як і газ із Nabucco) – це домовлятися з Румунією. Домовлятися також слід з потужними європейськими корпораціями Rhurgas і GDF Suez, які сьогодні домінують на газовому ринку Румунії і володіють найбільшими румунськими газорозподільними мережами. За сприятливих обставин ці компанії змогли б поставляти арабський газ до українських кордонів набагато оперативніше, ніж „Нафтогаз України”, фінансово-економічна спроможність якого на сьогодні не в найкращому стані.

7.            Оскільки Єгипет на сьогодні є найбільшим постачальником зрідженого природного газу у Середземноморському басейні (50 млрд куб. м у 2010 р. і за прогнозами понад 90 млрд куб. м у 2030 р.), Уряд України має розробити програму закупівель зрідженого газу як у цій країні, так і в Лівії та Алжирі. Туреччина офіційно підтвердила, що вона не матиме заперечень проти проходження ЗПГ-танкерів через протоки Босфор і Дарданелли. Українські підприємства могли б взяти участь у виробництві ЗПГ у цих країнах для його подальшого транспортування в Україну. Передбачити варіант розрахунків як оплату за ЗПГ якісним українським зерном та іншою аграрною продукцією. Активізувати будівництво заводів із регазифікації зрідженого природного газу в акваторії трьох портів: Південному, Феодосії та Очакові. Інвестування будівництва цих заводів може відбуватися країнами – постачальниками ЗПГ.

8.            У перспективі Уряд України міг би ініціювати будівництво комплексу зрідження природного газу у турецькому місті Самсун на Чорноморському узбережжі Туреччини, куди природній газ може постачатися з Ірану та Іраку. Потім морськими спеціальними газовозами ЗПГ доставлятиметься до газових терміналів у згаданих чорноморських портах України, де відбуватиметься його регазифікація та закачування в існуючу систему газопроводів. Туреччина, яка прагне бути лідером транзитних енергетичних комунікацій в регіоні, могла б погодитися на співпрацю з Україною щодо будівництва заводу із зрідження природного газу у місті Самсун і продовження газопроводів до нього з Ірану, Іраку та можливо інших країн. Паралельно в Самсун могла б також постачатися іракська нафта для України. Закон про реалізацію цього проекту був ухвалений Верховною Радою України ще у 1996 році.

9.            Українські компанії не змогли залучитися до будівництва ТАГ не в останню чергу через брак достатнього державного підтримання. На державному рівні необхідно ужити комплекс заходів довгострокового характеру щодо активного підтримання урядом вітчизняних нафтогазових компаній, що діють на Близькому Сході. Послідовне і постійне, а не епізодичне державне підтримання є найважливішою умовою входження України на енергетичні ринки близькосхідних країн. Необхідно забезпечити удосконалення власної технічної бази щодо виробництва нафтового та газового устаткування у відповідності з природними і геологічними умовами близькосхідного регіону. Необхідно проведення інтенсивного політичного діалогу на найвищому рівні з лідерами держав цього регіону (Президент Єгипту Х. Мубарак і Президент Сирії Б. Асад жодного разу не відвідали незалежну Україну, хоча багато разів здійснювали візити до Москви). Необхідно також налагоджувати кооперацію і співпрацю з іноземними компаніями, зокрема Росії, США, Франції, Італії і Китаю, які тривалий час успішно працюють на Близькому Сході.

10.       Україні слід прискорити розвідку і видобування енергоносіїв на власному шельфі. Підключення України до проектів газопроводів Nabucco і ТАГ не вирішить проблеми забезпечення України газом навіть на 20 %, зважаючи на порівняно невеликі обсяги газу, які прокачуватимуться через ці газопроводи, а також на те, що вони мають розподілятися серед 6-8 країн. Тому радикально ситуацію на краще може змінити лише видобуток газу на Чорноморському та Азовському шельфах України за умови вирішення проблеми делімітації морського кордону з Росією. За оцінками спеціалістів, потенційні вуглеводневі запаси Чорного та Азовського морів становлять 1,6 млрд т умовного палива. Проте ці запаси можуть бути значно більшими. За умови залучення необхідних іноземних інвестицій і новітніх технологій розвідки і видобування газу, впродовж найближчих кількох років Україна може довести об'єми видобутку газу на Чорноморському і Азовському шельфах мінімум до 8-10 млрд куб. м, що перевищуватиме найоптимістичніші розрахунки отримання газу з Nabucco і ТАГ. Якщо додати до цього 20 млрд куб. м газу, що видобуваються на українському суходолі, то це становитиме майже половину щорічних потреб України в газі за умови впровадження новітніх енергозберігаючих технологій і відтак зменшення споживання газу з 80 до 65-70 млрд куб. м на рік.

11.       Ще одним джерелом газу в Україні можуть стати горючі сланці. Слід повернутися до видобутку в Україні сланцевого газу із застосуванням новітніх американських технологій, завдяки яким у 2009 р. вперше за останні 7 років США випередили Росію за обсягом видобутого газу (відповідно 624 млрд куб. м і 582,3 млрд куб. м). Американські компанії (Exxon Mobil, Shell, Conoco Phillips, Maraphon Oil) вже почали бурові роботи в пошуках сланцевого газу в країнах Західної Європи. В Україні геологічні запаси мінелітових горючих сланців становлять понад 500 млрд куб. м. Найбільше в світі родовище горючих сланців – Бовтишське – знаходиться у Кіровоградській області. Запаси цього родовища становлять близько 3,8 млрд тонн. Загальні потенційні ресурси горючих сланців у світі оцінені в 650 трлн тонн.

Регіональний філіал НІСД у м. Одесі

(О. Волович)

 

Додаток № 1

Порівняльна таблиця характеристик газової галузі країн-учасниць (дійсних і потенційних) проектів Трансарабського газопроводу і газопроводу „Набукко” станом на 2009 рік

(Підготовлено за даними CIA -World-Factbook -https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/index.html,

а також за даними міжнародних видань з проблем енергетики)

Країни-учасниці проекту Трансарабського газопроводу

К р а ї н и

Доведені запаси газу

Видобуток

Експорт

Внутрішнє

споживання

Імпорт

Єгипет

2,1

трлн куб.м

48,3

млрд куб. м

16,9

млрд куб. м

31,3

млрд куб. м

0

Йорданія

6,0

млрд куб. м

250,0

млн куб. м

0

2,97

млрд куб. м

2,72

млрд куб. м

Сирія

240,7

млрд куб. м

6,0

млрд куб. м

0

6,1

млрд куб. м

140,0

млрд куб. м

Туреччина

8,4

млрд куб. м

1,0

млрд куб. м

435,0

млн куб. м

37,1

млрд куб. м

36,7

млрд куб. м

Ізраїль

30,4

млрд куб. м

1,1

млрд куб. м

0

 

1,1

млрд куб. м

0

Потенційні країни-постачальники для Трансарабського газопроводу і

газопроводу „Набукко”

К р а ї н и

Доведені запаси газу

Видобуток

газу

Експорт

газу

Внутрішнє

споживання

Імпорт

газу

Азербайджан

 

849,5

млрд куб. м

16,2

млрд куб. м

5,5

млрд куб. м

10,6

млрд куб. м

0

Туркменістан

 

2,6

трлн куб. м

70,5

млрд куб. м

48,5

млрд куб. м

21,0

млрд куб. м

0

Алжир

 

4,5

трлн куб. м

86,5

трлн куб. м

59,6

трлн куб. м

26,8

трлн. куб. м

0

Лівія

 

1,5

трлн куб. м

15,9

млрд куб. м

10,4

млрд куб. м

5,5

млрд куб. м

0

Іран

 

28,0

трлн куб. м

116,0

млрд куб. м

4,2

млрд куб. м

119,0

млрд куб. м

6,9

млрд куб. м

Ірак

 

3,17

трлн куб. м

1,88

млрд куб. м

0

9,4

млрд куб. м

0

Катар

 

25,2

трлн куб. м

76.9

млрд куб. м

56,7

млрд куб. м

20,2

млрд куб. м

0

О А Е

 

6,0

трлн куб. м

50,2

млрд куб. м

7,5

млрд куб. м

59,4

млрд куб. м

16,7

млрд куб. м

Оман

 

849,5

млрд куб. м

24,0

млрд куб. м

10,8

млрд куб. м

13,4

млрд куб. м

350,0

млн куб. м

Саудівська

Аравія

7,3

трлн куб. м

80,4

млрд куб. м

0

80,4

млрд куб. м

0

Кувейт

 

1,7

трлн куб. м

12,7

млрд куб. м

0

12,7

млрд куб. м

300,0

млн куб. м

Дані по США, Росії і Україні для порівняння

США

 

6.7

трлн куб. м

624

млрд куб. м

28.4

млрд куб. м

657.2

млрд куб. м

112.7

млрд куб. м

Росія

 

43.3

трлн куб. м

582.3

млрд куб. м

245.0

млрд куб. м

420.2

млрд куб. м

56.9

млрд куб. м

Україна

 

1.1

трлн куб. м

19.8

млрд куб. м

3.2

млрд куб. м

84.0

млрд куб. м

64.2

млрд куб. м

 

Додаток № 2

Маршрут Трансарабського газопроводу

Джерело: рttp://www.encharter.org/fileadmin/user_upload/Conferences/2008_June_19

Додаток № 3

Газотранзитна система Туреччини

Джерело: Арутюнян С.С. Турция перспектива стать международным энергетическим узлом

// http://www.perspektivy.info/oykumena/krug/turciya_perspektiva

1.    Газопровід „Тебріз-Анкара” діє з 2001 р., максимальна пропускна спроможність – 7,5 млрд куб. м на рік.

2.    Газопровід „Баку-Тбілісі-Ерзурум” діє з 2006 р., максимальна пропускна спроможність – 8 млрд куб. м на рік.

3.    Газопровід „Туреччина-Греція” діє з 2006 р., максимальна пропускна спроможність – 12 млрд куб. м на рік.

4.    Газопровід „Блакитний потік” діє з 2005 р., максимальна пропускна спроможність – 16 млрд куб. м на рік.

5.    Газопровід „Arab Gas Pipeline” передбачено ввести в дію у 2011 р.

6.    Газопровід „Nabucco” передбачено ввести в дію до 2020 р., максимальна пропускна спроможність – 31 млрд куб. м на рік.

7.    Газопровід „Туреччина-Ізраїль” на стадії переговорів.

8.    Газопровід „Ірак-Туреччина” на стадії переговорів.

9.    Газопровід Асалує (Іран) - Базарган (Туреччина) на стадії переговорів.