ОБОРОННА ПОЛІТИКА

У НОВИХ ПРОЕКТАХ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Анотація

 

У аналітичній записці розглядаються оприлюднені проекти змін до Конституції України у частині її базових положень, що стосуються оборонної сфери.

Аналізується доцільність основних змін до Конституції, запропонованих проектами, з точки зору ефективності оборонної політики, відповідності європейській практиці, урахування українського досвіду реалізації її чинних положень.

 

ОБОРОННА ПОЛІТИКА

У НОВИХ ПРОЕКТАХ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

 

Трансформація Основного Закону, здійснена поспіхом у 2004 р., заклала недосконалий баланс і неузгодженість повноважень владних інституцій та, по суті, призвела до розбалансування системи державного управління. З того часу триває дискусія щодо перспектив конституційної реформи, доцільність якої визнається майже усіма політичними силами та експертами[1].

Під час останньої виборчої кампанії більшість кандидатів у президенти наголошувала на необхідності конституційної реформи. Деякі з них розробили й представили на обговорення проекти змін до Конституції. Вже після завершення президентських перегонів Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) запропонував Верховній Раді України (ВРУ) створити робочу групу для відпрацювання змін до Основного Закону з метою „невідкладного урегулювання проблеми організації влади в країні”. І новообраний Президент України В. Ф. Янукович у своєму інтерв’ю (07.03.2010 р.заявив про намір внести зміни до Конституції „з метою удосконалення системи функціонування влади у державі”. Актуальність питання визнана і в резолюції Європейського парламенту від 25.02.2010 р., де головним викликом, перед яким постала Україна після президентських виборів, визнано необхідність стабілізації політичної і економічної систем, яка зокрема «передбачає конституційну реформу»[2].

У дискусійному полі цілком очевидна присутність питань оборонної сфери, що сьогодні перебуває у стані глибокої кризи. Через специфіку питання, з одного боку, та його надзвичайну важливість – з іншого, вбачається доцільним порівняльний аналіз базових положень оприлюднених проектів Конституції, висунутих основними політичними силами, з орієнтацією на чинну її редакцію та вироблення певних рекомендацій.

До аналізу прийнято зареєстровані у ВРУ проекти законів про внесення змін до Конституції України: № 2722 від 08.07.2008 р., поданий депутатами В. Ф. Януковичем, О. В. Лавриновичем, О. Л. Лукаш[3]; № 4290 від 31.03.2009 р., ініційований і винесений на загальнонаціональне обговорення Президентом України В. А. Ющенком[4], які на сьогоднішній день вже зняті з розгляду; а також „Конституція порядку”[5], презентована кандидатом на посаду президента А. С. Гриценком, та спільний проект від БЮТ і Партії регіонів (ПРіБЮТ), що був опублікований у ЗМІ[6] і широкого обговорювався.

Аналіз основних конституційних положень оборонної політики

У чинній Конституції України безпосередньо оборонної сфери стосуються статті 17 та 65, що містять загальні настанови у цій сфері; Стаття 85, що встановлює повноваження ВРУ; Стаття 92, яка окреслює коло питань, що потребують виключно законодавчого визначення; Стаття 102 та 106, якими встановлюється статус і повноваження Президента; Стаття 102, присвячена Раді національної безпеки і оборони (РНБО); статті 113, 114, 116 – про статус, склад та повноваження КМУ.

У чинній Конституції України Стаття 17 встановлює, що „захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”. Вона ж визначає головним суб’єктом оборони, захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України Збройні сили, а суб’єктом забезпечення державної безпеки і захисту її державного кордону – „відповідні військові формування  та правоохоронні органи держави”. Стаття забороняє використання Збройних сил України (ЗСУ) та інших військових формувань (ВФ) „для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності», створення і функціонування на території України незаконних збройних формувань, а також розташування іноземних військових баз”.

Зміни цієї статті передбачені лише у проекті № 4290, який, по суті, пропонує вилучити з неї контекст державної безпеки і захисту державного кордону. Обґрунтованість такого рішення викликає сумніви, оскільки у запропонованій редакції воно залишає без завдань „інші військові формування”, які фігурують у тексті Конституції України. Очевидно у цьому зв’язку інші автори проектів не запропонували змін щодо цих конституційних норм.

Стаття 65 встановлює, що „захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України” є обов’язком її громадян, які „відбувають військову службу відповідно до закону”. Суттєва зміна останньої передбачається лише спільним проектом ПРіБЮТ, який пропонує зафіксувати у Конституції України добровільне проходження громадянами військової служби на контрактній основі.

Цю зміну варто оцінювати як чергове передвиборче гасло. У 2007 р. (під час виборчих перегонів) вже висувалася концепція форсованого (практично протягом одного року) переходу армії на контрактний принцип комплектування, яка викликала підвищені очікування в суспільстві й певні зобов’язання влади перед ним. Проте вона не була реалізована через недостатню підготовленість та необхідність разового виділення значних фінансових ресурсів, що не відповідало (і сьогодні не відповідає ще більшою мірою) реальним можливостям держави. Безумовно, комплектування за контрактним принципом закладає основи для професіоналізації ЗС, однак це питання не можна відокремлювати від загального процесу їх реформування, у рамках якого безумовно є більш пріоритетні та ресурсноємні напрями. До того ж світовий досвід не дає однозначної відповіді на питання доцільності повного переведення ЗС на контрактну основу комплектування, проте одночасно свідчить про його значно більшу витратність. Тобто за сьогоднішніх реалій внесення запропонованої зміни до Конституції України апріорі призведе до її невиконання. До того ж загалом це питання не відповідає конституційному рівню, а регулюється спеціальними законами.

Сьогодні на вимогу чинної Конституції України проходження громадянами військової служби здійснюється відповідно до Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу[7], яким серед іншого визначено змішаний принцип комплектування ЗС та інших ВФ. Саме він та відповідні підзаконні акти підлягатимуть оперативним змінам у разі, якщо держава матиме реальні можливості забезпечити повний перехід на контрактний принцип їх комплектування.

Переходячи до контексту управління сектором безпеки (оборони) та його ключових суб’єктів, варто попередньо відзначити, що конкретні форми системи управління національною безпекою здебільшого визначаються власним досвідом державного будівництва і традиціями країни. Однак, незалежно від форми правління, визначення конституційних механізмів управління цією сферою відрізняється в країнах з віковим досвідом розбудови демократичних інститутів і в країнах, що пережили не так давно період тоталітаризму. У конституціях першої групи країн механізми управління національною безпекою детально не прописані і визначаються, виходячи із загальних принципів розподілу влади в країні і традицій державного управління. З іншого боку, оскільки за часів тоталітаризму силові інститути використовувалися як репресивний інструмент влади, то в конституціях другої групи такі механізми прописані достатньо детально, що служить додатковою гарантією незворотності демократичних перетворень.

Стаття 85 чинної Конституції України визначає основні повноваження ВРУ щодо парламентського управління і контролю оборонною сферою. Такий статус українського парламенту визначається положеннями щодо визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (п.5), оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру, … використання ЗСУ та інших ВФ у разі збройної агресії проти України (п. 9); призначення за поданням Президента Міністра оборони, Голови СБУ та їх звільнення (п. 12, 12-1); затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій СБУ, ЗСУ, інших ВФ (п. 22); схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів ЗСУ до іншої держави чи про допуск підрозділів ЗС інших держав на територію України (п. 23); затвердження указів Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану…, про загальну або часткову мобілізацію (п. 31).

Конституційні зміни проекту № 4290 В. А. Ющенка передбачають запровадження в Україні двопалатного парламенту, і, відповідно, його повноваження діляться між двома палатами. Повноваження, що стосуються оборонної сфери, покладаються на Сенат (ст. 100), який матиме їх майже в тому ж обсязі, що й ВРУ за чинною Конституцією України. Відмінність полягає в тому, що парламент позбавляється права ухвалювати рішення щодо п. 9, п. 12 та 12-1. Тобто ВРУ не впливатиме на призначення і звільнення Міністра оборони України, а щодо Голови СБУ вона уповноважується лише надавати згоду на призначення (як і Голови Служби зовнішньої розвідки (СЗР). Принциповим, хоча й сумнівно виправданим у цьому аспекті вбачається право глави держави приймати одноосібне рішення про використання армії та військових формувань. У паралелях європейського досвіду можна зауважити, що у випадку безпосередньої зовнішньої загрози  Польщі її президент віддає наказ про загальну або часткову мобілізацію і застосування ЗС для оборони за пропозицією голови уряду.

У „Конституції порядку” (А. С. Гриценка) із переліку повноважень парламенту також вилучене питання призначення та звільнення Міністра оборони (п. 12), що пояснюється, насамперед основним змістом перетворень, передбачених нею. Він полягає у загальній зміні форми правління, за якою Президент є главою держави і керівником виконавчої влади, що формує і очолює уряд.

У цій редакції Основного Закону пропонується до повноваження про затвердження загальної чисельності СБУ, ЗСУ та інших ВФ додати затвердження кількості „осіб вищого офіцерського та начальницького складу”. Як свідчать українські реалії, надання карт-бланшу у вирішенні питань структури кадрового складу безпосередньо Міністерству оборони України призвело до серйозних диспропорцій між чисельністю солдат (сержантів) та офіцерів, а також між чисельністю молодших і старших офіцерів[8]. Тому таку пропозицію варто вважати доцільною. Контрольна функція парламенту дозволить підвищити ефективність вирішення кадрових питань.

Запропоноване у проекті № 2722 (В. Ф. Янукович та інші) уточнення повноваження ВРУ щодо – „призначення всеукраїнського референдуму щодо схвалення рішення ВРУ про вступ до міждержавних об’єднань” – стосується, очевидно, й сфери оборони. Пропозиція має суттєву змістовну вагу, у тому числі щодо організаційних засад у питаннях стратегічних орієнтирів оборонної політики, які є особливо актуальними для України. Конституція Польщі, наприклад, встановлює, що до питань, які можуть розглядатися загальнопольским референдумом, віднесено й рішення стосовно згоди на ратифікацію міжнародного договору щодо можливості Польської Республіки „передати міжнародній організації або міжнародному органу повноваження органів державної влади з деяких справ”. До того ж експерти і фахівці з конституційного права вважають, що питання референдуму мають бути розширені у межах Конституції, або конкретизуватися у окремому законі[9].

Загалом щодо цього проекту варто зауважити, що основу запропонованих ним змін становить принцип розширення повноважень інституту парламентської коаліції за рахунок надання їй права призначати Прем’єра та за його поданням весь персональний склад уряду без участі президента. За такого підходу логічним є вилучення повноваження ВРУ щодо окремого призначення і звільнення певних міністрів за поданням президента, яке до того ж відповідає європейській практиці.

Узагальнюючи контекст конституційних повноважень ВРУ у оборонній сфері, можна зазначити, що проекти змін до Основного Закону, що розглядаються, не передбачають їх кардинального перегляду. При цьому у аналізованому плані варто виділити певний недолік, а саме, відсутність у переліку „загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля”, що мають затверджуватися ВРУ, програм оборонної сфери. Такий недолік не відповідає особливій значимості демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави, яка надається йому демократичними принципами та європейською практикою оборонного будівництва.

Загальні інституційні процедури, викладені у статті 89 чинної Конституції України, присвяченій комітетам, тимчасовим спеціальним і тимчасовим слідчим комісіям ВРУ, у проекті А. С. Гриценка пропонується доповнити позиціями, що стосуються оборонної сфери: розглядати „кандидатури, запропоновані Президентом України ..., вищого командування ЗСУ, інших ВФ, а також – кандидатури, запропоновані Президентом України для присвоєння вищих військових звань” з прийняттям щодо цього рішень, які матимуть дорадчий характер.

Доцільність такої зміни не є очевидною. Зокрема у Франції парламент не втручається у призначання державних службовців як цивільних, так і військових, а лише законодавчо визначає основні гарантії, які їм надаються. Виняток становлять декілька конституційних i незалежних регулятивних органів, які не належать до аналізованої сфери. До того ж така пропозиція втратила актуальність, оскільки 23.10.2009 р. до статті 14 спеціального Закону України „Про комітети Верховної Ради України”[10] вже внесено п. 10 про „погодження питань, проведення консультацій щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних державних органів…” та статтю 33-1 „Здійснення комітетами передбачених законами погоджень і консультацій[11].

Статтю 92 чинної Конституції України, яка окреслює коло питань оборонної сфери, що мають визначатися та встановлюватися виключно законами, проект „Конституції порядку” пропонує розширити, передбачивши необхідність такого визначення не лише стосовно „організації ЗСУ”, але і „діяльності ЗСУ та інших ВФ”. Це питання певною мірою є принциповим, оскільки закладає основу нормативно-правової бази діяльності Воєнної організації держави (яка залишилася поза увагою всіх редакцій Основного Закону).

У значно скороченій і узагальненій редакції цієї статті, запропонованій В. А. Ющенком, взагалі не міститься вимоги щодо законодавчого визначення питань оборонної сфери. Це варто вважати її недоліком, оскільки у аналізованому контексті Конституція має передусім визначати, не тільки хто здійснює керівництво оборонною сферою, але й якими законами вона регулюється.

Повноваження Президента України сьогодні фактично визначаються Конституцією України. Стаття 102 встановлює, що „Президент України є главою держави», «гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”.

Основу запропонованих проектом № 2722 змін становить розширення повноважень інституту парламентської коаліції за рахунок надання їй права призначати Прем’єра та за його поданням весь персональний склад уряду без участі Президента. У зв’язку з цим із цієї статті пропонується вилучити частину про статус Президента як гаранта… Деякі українські фахівці з конституційного права вважають цю норму чинної Конституції закономірною, хоча експерти визнають, що сьогодні є підстави порушувати питання про „достатність” у глави держави конституційних повноважень для її виконання.

Кардинальну зміну цієї статті передбачає „Конституція порядку”. У відповідності із загальною спрямованістю цього проекту змін до Основного Закону (див. вище) до чинних її положень пропонується додати, що „Президент України очолює Кабінет Міністрів України”.

За статтею 106 чинної Конституції України майже третина повноважень (функцій) Президента України стосуються сфери безпеки і оборони.

Зокрема на сьогодні Президент:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

10) вносить до ВРУ подання про призначення Міністра оборони;

14) вносить до ВРУ подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови СБУ;

17) є Верховним Головнокомандувачем ЗСУ; призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗСУ, інших ВФ; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює РНБОУ;

19) вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень ВРУ.

Запропоновані законопроектом № 4290 В. А. Ющенка зміни повноважень Президента, які передбачають вилучення пп. 1, 18, по суті, є швидше технологічними. Так, змістовне навантаження п. 1 фактично перенесене до контексту статусу Президента (чинна ст. 102), а зміст п. 18 фактично дублює одне з положень наступної статті про РНБОУ. Однак вилучення п. 10 має принциповий характер і передбачає безпосереднє право президента призначати й звільняти Міністра оборони, а п. 14 – таке ж право звільняти Голову СБУ (згоду на його призначення має надавати ВРУ).

Законопроектом № 2722 (В. Ф. Януковича та інших) у руслі вдосконалення механізму функціонування державної влади навпаки передбачається позбавлення Президента права впливати на призначення Міністра оборони, що обумовлено його загальним підходом (див. вище).

„Конституція порядку” також передбачає вилучення п. 10,14, однак воно відображує повноту влади Президента.

Проект ПРіБЮТ залишає за Президентом право визначати кандидатуру на посаду Міністра оборони, однак передбачає призначення і звільнення начальника Генерального штабу та командувачів видів ЗС за поданням Міністра оборони. Повноваження щодо призначення і звільнення вищого командування інших ВФ конкретизоване за рахунок введення положень про право призначати на посади та звільняти Голову СБУ, його заступників, керівників підрозділів центрального та обласних управлінь; Голів СЗР та Державної прикордонної служби, а також їх заступників. Уточнення п. 19, 20, 21 чинної редакції щодо здійснення цих повноважень „на виконання рішень РНБОУ” дещо ускладнює процедуру прийняття рішень у надзвичайних ситуаціях.

Узагальнюючи контекст змін конституційних повноважень Президента, запропонованих проектами, слід зауважити, що вони переважно стосуються кадрових питань. Зокрема більшість проектів (крім ПРіБЮТ) у своїх межах вирішує питання щодо звільнення Міністра оборони, конфліктність якого закладена у чинній редакції Основного Закону (прикладом є усунення з цього поста Ю. Єханурова, яке було визнане конституційним за прецедентом, однак суперечило позиції Президента, що призвело до дев’ятимісячної відсутності Міністра оборони України у складі КМУ).

За статтею 107 чинної Конституції України координаційним органом з питань національної безпеки і оборони є РНБОУ при Президентові України, яка має координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади у цій сфері. При цьому зафіксовано головування Президента та посади, які входять до її обов’язковий складу (Прем'єр-міністр, Міністр оборони, Голова Служби безпеки, Міністр внутрішніх справ, Міністр закордонних справ), а також принцип її формування главою держави.

Двома із проектів, що розглядаються (В. А. Ющенка і А. С. Гриценка), пропонується скоротити назву цього органу за рахунок вилучення слів „і оборони”. Таку зміну можна вважати логічною, оскільки сфера національної безпеки охоплює питання оборони[12]. Перший з цих проектів пропонує також вилучити прив’язку цього органу до Президента, а у „Конституції порядку” для нього пропонується передбачити контроль і координацію діяльності ще й „органів державної влади зі спеціальним статусом”. Варто зауважити, що вилучення прив’язки РНБО до Президента за умови, що він у відповідності зі статтею 106 (див. вище) здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави”, є непослідовним і недоречним, оскільки воно позбавляє таке керівництво базової інформаційно-аналітичної підтримки. Тоді як запропоноване розширення повноважень РНБО є логічним і виправданим, передусім стосовно державних органів спеціального призначення, що входять до Воєнної організації держави.

Майже всі проекти, що розглядаються, передбачають розширення обов’язкового складу РНБОУ. В. А. Ющенко пропонує ввести до нього Міністра юстиції та Голову СЗР; А. С. Гриценко –  Голову СЗР та Начальника ГШ – Головнокомандувача ЗСУ; а ПРіБЮТ – Президента, Начальника ГШ ЗСУ, Голову ВРУ (який, за чинною редакцією та всіма іншими проектами змін, може брати участь у її засіданнях) та Міністра з надзвичайних ситуацій. Такі пропозиції більше стосуються процедурних питань і не викликають принципових зауважень.

З метою підвищення ефективності управління оборонною сферою держави доцільним є створення при РНБО спеціального дорадчого органу – Державного комітету оборони, з введенням до його складу вищих керівників всіх військових формувань, оборонно-промислового комплексу, а також окремих секторів цивільної політики – фінансів, економіки, юстиції. Це сприятиме цілісному аналізу питань оборони та безпеки і відповідатиме європейським стандартам.

Найбільш радикальну зміну цієї статті передбачає проект ПРіБЮТ. По-перше, ним пропонується перетворити цей орган виключно на координаційний, позбавивши його права контролювати діяльність органів виконавчої влади у безпековій і оборонній сферах. По-друге, Президенту надається право скликати РНБО лише за надзвичайних ситуацій та у разі „загрози державній незалежності, територіальній цілісності України”. Відповідно і сфера діяльності цього органу обмежується питаннями прийняття рішень про оголошення стану війни та використання ЗСУ та інших ВФ у разі збройної агресії проти України; про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні; надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Такий підхід до статусу і повноважень цього конституційного органу пояснюється намаганням убезпечити виконавчу гілку влади від ще одного центру впливу (останнім часом РНБОУ називали третім Кабміном, поряд із повноважним КМУ та Секретаріатом Президента). Однак такі побоювання не можуть стосуватися оборонної сфери, розбудова і ефективне функціонування якої потребує посилення управлінських можливостей РНБОУ у мирний час.

Так, за рекомендаціями Плану партнерських дій зі створення інститутів оборони й безпеки[13], розробленого з метою надання допомоги зацікавленим партнерам в реформуванні їх оборонних інститутів і оголошеного невід’ємною частиною програми „Партнерство заради миру”, зазначається, що Рада національної безпеки має сприяти тому, щоб саме цивільне керівництво держави, а не представники оборони і безпеки, визначали загрози і приймали рішення у цій сфері, переглядали її цілі, потреби і політику. Цей орган не тільки координує діяльність суб’єктів оборони і безпеки, а є головним консультативним органом для уряду країни з цих питань, інструктує органи виконавчої влади та парламентські комітети[14].

За статтею 113 чинної Конституції України КМУ „є вищим органом у системі органів виконавчої влади”, „відповідальний” перед Президентом і ВРУ. А щодо останньої ще й „підзвітний і підконтрольний” у межах Основного Закону. У своїй діяльності він керується Конституцією України, законами, указами Президента України та постановами ВРУ.

Законопроектом № 4290 (В. А. Ющенка) запропоновано вилучити положення про пряму відповідальність КМУ перед Президентом України і ВРУ, передбачивши загальну відповідальність „за здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави”. „Конституція порядку” також позбавляє КМУ відповідальності перед ВРУ і необхідності керуватися у своїй діяльності її постановами, залишаючи підзвітність у межах Конституції (що цілком відповідає основній спрямованості передбачених цим проектом змін – див. вище). Проект „ПРіБЮТ” пропонує встановити відповідальність КМУ лише перед Парламентом.

У статті 114 чинної Конституції України, яка загалом встановлює склад КМУ, процедуру призначення Прем’єр-міністра та членів кабінету Парламентом, оборонної сфери стосується окремий порядок призначення ним Міністра оборони за поданням Президента.

Законопроекти № 2722, № 4290 та „Конституція порядку” передбачають вилучення цієї норми. Однак у першому і третьому випадках в результаті її скасування встановлюється єдиний порядок призначення міністрів КМУ (хоча й за кардинально різними процедурами), а у другому – прерогатива Президента у призначенні глави оборонного відомства (див. вище).

За чинною редакцією статті 116 Основного Закону повноваження КМУ у оборонній сфері конкретизовані нормами, за якими він „забезпечує державний суверенітет України…,  здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави…” (п. 1); „здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України…” (п. 7).

Зміни щодо них передбачено лише законопроектом № 4290 В. А. Ющенка, в якому обсяг конституційних повноважень КМУ невиправдано скорочений з 10 до 4, а у аналізованій сфері вони не прописані зовсім.

Узагальнюючи контекст КМУ як суб’єкта оборонної сфери можна зазначити, що передбачені у межах проектів зміни стосуються, в основному, його відповідальності перед Президентом України і ВРУ – з відмінністю запропонованих норм, а також складу Кабміну, у тому числі в частині призначення Міністра оборони.

Повноваження вищого органу виконавчої влади у оборонній сфері, встановлені чинною Конституцією, заперечуються лише у проекті екс‑Президента, про що свідчить їх вилучення. До недоліків усіх проектів варто віднести і відсутність у переліку програм, розроблення і затвердження яких входить до повноважень КМУ, питань оборонного будівництва та розвитку оборонно-промислового комплексу.

 

Висновки

1. Розглянуті проекти змін до чинної Конституції України, запропоновані основними політичними силами, у частині оборонної політики більшістю не передбачають кардинальної її трансформації і в основному спрямовані на удосконалення розподілу повноважень між Парламентом, Президента та Кабінетом міністрів та стосуються процедур призначення (звільнення) керівництва ЗС та інших військових формувань, а їх відмінність у цьому контексті переважно визначається прийнятими в них концепціями моделей управління.

Водночас усі проекти залишають поза увагою такі важливі питання оборонної сфери, як системоутворення і функції Воєнної організації держави, розробка і затвердження програм оборонного будівництва, механізми взаємодії ключових суб’єктів управління воєнною безпекою.

2. Запропоноване у законопроекті № 2722 призначення всеукраїнського референдуму про вступ до міжнародних об’єднань, яке сприятиме у тому числі чіткості стратегічних орієнтирів оборонної політики, вбачається важливим і доцільним рішенням.

3. До очевидних прорахунків запропонованих змін чинної Конституції варто віднести:

       винесення на конституційний рівень питання способу комплектування Збройних сил (проект ПРіБЮТ);

       звуження кола питань, які передбачають виключно законодавчу регламентацію, у тому числі за рахунок вилучення оборонної тематики (проект № 4290);

       одноосібний порядок прийняття рішення про використання ЗС та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (проект № 4290);

       вилучення із повноважень КМУ питань, які безпосередньо стосуються оборонної сфери (проект № 4290);

       обмеження управлінських функцій РНБО у аналізованій сфері у мирний час (проект ПРіБЮТ).

Регіональний філіал НІСД у м. Дніпропетровську

(О. Куплевацька)

 


ДОДАТОК

 

Співставлення проектів змін до Конституції України щодо основних положень оборонної політики

 

Чинна редакція Конституції (Основного Закону) України

Законопроект № 4290 (В. А. Ющенко)

«Конституція порядку» (А. С. Гриценко)

Законопроект № 2722 (В. Ф. Янукович та інші)

ПРіБЮТ

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

 

 

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 20. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, цілісності і недоторканності території держави покладаються на Збройні сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні сили України та інші створені відповідно до закону військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою захоплення влади і повалення конституційного ладу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (перенесено до ст. 69, чинна ст. 65).

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Зміни не передбачені

Зміни не передбачені

Зміни не передбачені

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 69. Захист Вітчизни України, її незалежності та територіальної цілісності шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (перенесено із ст..17чинної редакції) .

Стаття 65.

Зміни не передбачені

Стаття 65.

Зміни не передбачені

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу добровільно на контрактній основі відповідно до закону.

 

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

 

 

 

 

 

 

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України,…, звільнення зазначених осіб з посад…;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

 

Стаття 100.

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-техніч­ного, соціального, національно-культур­ного розвитку, охорони довкілля;

 

Сенат:

6) затверджує за поданням Президента України загальну структуру, чисельність Збройних сил України, Служби безпеки України, інших створених відповідно до закону військових формувань (без МВС);

7) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів затверджує укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

8) схвалення рішення затверджує укази Президента України про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;

9) за поданням Президента України оголошує стан війни і укладає мир, схвалення рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

11) надає згоду на призначення на посади Президентом ... Голови Служби безпеки України, Голови Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, Голови Служби зовнішньої розвідки України;

 

Стаття 85. Верховна Рада України:

 

 

 

 

 

 

 

6) визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики;

7) затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

10) оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

13) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Служби безпеки України;

 

 

 

 

 

 

25) визначає функції, затверджує загальну структуру та чисельність, кількість осіб вищого офіцерського та начальницького складу Служби безпеки України , Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

 

 

 

26) схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

37) затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

Стаття 85.

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

призначення всеукраїнського референдуму щодо схвалення рішення Верховної Ради України про вступ до міждержавних об'єднань;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

12) призначення за поданням коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України Прем'єр-міністра України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України…, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

29) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

 

 

 

Стаття 85.

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, які допускаються цією Конституцією; з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції; всеукраїнський референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування.

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культур­ного розвитку, охорони довкілля;

9) оголошення за поданням Президента України на підставі рішення РНБОУ стану війни і укладення миру, схвалення рішення указу Президента України, яким вводиться в дію рішення РНБОУ, про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

31) затвердження протягом двох календарних днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, якими вводяться в дію відповідні рішення РНБОУ;

Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи… створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України …

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України … встановлюються законом.

Стаття 102. Кожна палата Національних Зборів України для підготовки і попереднього розгляду питань... обирає зі свого складу комітети і тимчасові спеціальні комісії відповідної палати.

Організація і порядок діяльності комітетів… встановлюються законом.

Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи… створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України …

Комітети Верховної Ради України відповідно до своїх повноважень розглядають кандидатури, запропоновані Президентом України для призначення на посади глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, вищого командування Збройних сил України, інших військових формувань, а також — кандидатури, запропоновані Президентом України для присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів. Рішення комітету приймається протягом 30 днів з дня надходження подання Президента України і має дорадчий характер.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України … встановлюються законом.

Стаття 89.

Зміни не передбачені

Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи… створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України …

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України … встановлюються законом.

 

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

Виключно законами України встановлюються:

2) порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

Стаття 105. Закони мають вищу юридичну силу стосовно підзаконних нормативно-правових актів і регулюють найважливіші суспільні відносини.

Виключно законами визначаються права і обов’язки громадян, гарантії цих прав; діяння, які є правопорушеннями, та відповідальність за них; правовий режим власності та засади цивільно-правової відповідальності; організація і порядок здійснення державної влади і місцевого самоврядування.

(Наведено повну редакцію статті)

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

6) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

10) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

19) основи національної безпеки, організація і діяльність Збройних сил України, інших військових формувань, а також забезпечення громадського порядку;

21) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

Стаття 92.

Зміни не передбачені

Стаття 92.

Щодо оборонної сфери зміни не передбачені

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 112. Президент України – Глава держави. Президент України представляє державу і забезпечує її правонаступництво.

Президент України є гарантом забезпечення суверенітету, територіальної цілісності і безпеки держави, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України сприяє взаємодії державних органів, органів місцевого самоврядування.

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України очолює Кабінет Міністрів України.

Президент України діє виключно в межах повноважень, наданих йому цією Конституцією.

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 102.

Зміни не передбачені.

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Стаття 118. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (по суті перенесено до ст.112);

4) є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань;

5) ухвалює рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України – з наступним затвердженням відповідних указів Сенатом; ухвалює рішення у разі збройної агресії проти України про використання Збройних сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;

10) скасовує акти Кабінету Міністрів України з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави після консультацій з Прем'єр-міністром України;

Стаття 119. Президент України на основі та на виконання Конституції України та законів видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

 

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

20) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

24) здійснює керівництво у сфері національної безпеки; очолює Раду національної безпеки України;

25) здійснює керівництво у сфері оборони; є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України; призначає на посади вище командування Збройних сил України, інших військових формувань з урахуванням рекомендаційного рішення відповідного комітету Верховної Ради України; звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань;

26) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

27) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

28) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

Повноваження Президента України визначаються виключно цією Конституцією.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає акти у вигляді указів і розпоряджень, які є обов’язковими до виконання на території України.

Як Верховний Головнокомандувач Збройних сил України Президент України видає директиви та накази.

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

12) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

13) 15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності актів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

15) є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

16) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

17) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

18) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

19) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

21) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

8) є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України; призначає на посади та звільняє з посад за поданням Міністра оборони України начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України, командувача СВ ЗСУ, командувача ПС ЗСУ, командувача ВМС ЗСУ;

9) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України…;

10) очолює Раду національної безпеки і оборони України, скликає її засідання та вводить в дію її рішення;

16) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші спеціальні звання і класні чини;

19) призначає на посаду та звільняє з посади Голову Служби безпеки України; призначає на посади та звільняє з посад заступників Голови Служби безпеки України, керівників підрозділів центрального управління та керівників обласних управлінь Служби безпеки України;

20) на виконання рішення РНБОУ вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

21) приймає відповідно до закону рішення про на виконання рішення РНБОУ проголошує відповідно до закону загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

22) приймає у разі необхідності рішення на виконання рішення РНБОУ оголошує про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

23) призначає на посади та звільняє з посад Голову Служби зовнішньої розвідки та його заступників;

24) призначає на посади та звільняє з посад Голову Державної прикордонної служби та його заступників;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

Повноваження Президента України визначаються виключно цією Конституцією.

Президент України на основі та на виконання повноважень, передбачених п.4-8, 10-17, 19-27 частини першої цієї статті Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Стаття 120. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави при Президентові України.

Рада національної безпеки України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави.

Головою Ради національної безпеки України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки України входять за посадою Прем'єр-міністр України, Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр юстиції України, Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, а також інші посадові особи, визначені Президентом України.

У засіданнях Ради національної безпеки України можуть брати участь голови палат Національних Зборів України.

Рішення Ради національної безпеки України вводяться в дію указами Президента України.

Порядок реалізації повноважень Ради національної безпеки України визначається законом.

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки при Президентові України.

Рада національної безпеки України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, органів державної влади зі спеціальним статусом у сфері національної безпеки.

Головою Ради національної безпеки України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки України за посадою входять Прем'єр-міністр України Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних сил України, Голова Служби зовнішньої розвідки України. Президент України може включити до складу Ради національної безпеки України також інших міністрів України.

У засіданнях Ради національної безпеки України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки України приймаються в межах повноважень Президента України і вводяться в дію його указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Стаття 107.

Зміни не передбачені.

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони скликається Президентом України у разі необхідності оголошення надзвичайного чи воєнного стану, виникнення стихійного лиха, техногенної чи екологічної катастрофи, загрози державній незалежності, територіальній цілісності України.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Президент України, Прем'єр-міністр України, Голова Верховної Ради України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, Голова Служби безпеки України, Начальник ГШ ЗСУ, Міністр з надзвичайних ситуацій.

РНБОУ здійснює такі повноваження:

1)   приймає рішення про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України, приймає рішення про використання ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

2)   приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

3)   приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Рішення РНБОУ приймаються не менш як двома третинами від її кількісного складу, підписуються всіма членами РНБОУ та вводяться в дію указами Президента України.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Стаття 126. Кабінет Міністрів України – Уряд України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України забезпечує та є відповідальним за здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави на виконання Конституції України та законів, указів Президента України.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Стаття 113.

Зміни не передбачені

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і та підзвітний Верховній Раді України їй у межах, передбачених визначених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України з питань, передбачених пунктами 5-7, 9-23 статті 106 та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України …

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Стаття 127. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший Віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України затвердженої Палатою депутатів, підписує акти Кабінету Міністрів України.

Міністр забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері.

Стаття 128. Для сформування персонального складу Кабінету Міністрів України Президент України доручає кандидату на посаду Прем'єр-міністра України, уповноваженому політичною партією, яка за підсумками виборів до Палати депутатів отримала найбільшу кількість депутатських мандатів, сформувати та внести у двадцятиденний строк на розгляд Палати депутатів пропозиції щодо персонального складу Кабінету Міністрів України разом із Програмою діяльності Кабінету Міністрів України.

Далі встановлюється докладна процедура

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри Президент України, міністри.

Міністри призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України.

Президент України очолює Кабінет Міністрів України та керує його роботою.

 

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, два Перші віце-прем'єр-міністри, віце-прем'єр-міністри, міністри, Постійний представник парламентської опозиції у Кабінеті Міністрів України.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України парламентської більшості.

Частину третю викласти у такій редакції:

Члени Кабінету Міністрів України призначаються та звільняються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України, за винятком призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, призначення та звільнення Постійного представника парламентської опозиції у Кабінеті Міністрів України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

92) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

 

Стаття 131. Кабінет Міністрів України:

1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України;

3) скасовує акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

4) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України та законами.

(Наведено повний текст статті))

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

11) за поданням Президента України призначає на посади та звільняє з посад керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України ;

 

Стаття 116.

Зміни не передбачені

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, охорони довкілля;

7) Розробляє та впроваджує державну правову політику з питань прав, свобод і обов’язків людини та громадянина, державного будівництва та місцевого самоврядування, правозастосування та правоохоронної діяльності, правової культури, правової освіти та інших питань функціонування та розвитку правової системи України; реалізує та здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю.

Доповнити Конституцію України Статтею 116-1:

Стаття 116-1. Прем’єр-міністр України як глава виконавчої влади:…

Прем’єр-міністр України вносить подання:

1)   до Президента України – про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

2)   до ВРУ – про призначення та звільнення членів КМУ (крім Міністра оборони, Міністра закордонних справ, Постійного представника парламентської опозиції у ВРУ)…

3)   до КМУ – про призначення та звільнення с посад керівників центральних органів виконавчої влади…

 

 

 



[1]           Конституційна реформа: перебіг, стан і перспективи // Національна безпека і оборона. – 2007. – № 1.

[2]           http://www.pravda.com.ua/news/2010/02/26/4813391/

[3]           http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=32942

[4]           http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=34882

[5]           http://grytsenko.com.ua/files/constitution.doc

[6]           http://www.dt.ua/1000/1550/66332/

[7]           Закон України вiд 25.03.1992  № 2232-XII „Про військовий обов'язок і військову службу”, Стаття 1, п.3 „Військовий обов’язок включає:… прийняття в добровільному порядку (за контрактом)  та  призов на військову службу”.

[8]           У ЗС Польщі (у 2006 р. чисельністю близько 150 тис. осіб) на службі перебувало 28 генералів і близько 5 тис. старших офіцерів, а у ЗС України (чисельністю 221 тис.) – 187 генералів.

[9]           Конституційна реформа: перебіг, стан і перспективи // Національна безпека і оборона. – 2007. – №1.

            Прес-конференція в „Главреді” прес-конференція „Внесення змін до Конституції України: нагальність та доцільність”, „Главред-медіа”, 10 березня 2010 р.

[10]         Закон вiд 04.04.1995 р.  № 116/95-ВРПро комітети Верховної Ради України

[11]         Закон вiд 23.10.2009 р. № 1692-VI „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ запобігання, протидії, припинення корупції і організованої злочинності та виконання комітетами Верховної Ради України контрольних функцій”.

[12]         До створення у 1996 р. РНБОУ, в Україні функціонувало два органи: Рада оборони України (утворена постановою ВРУ як вищий державний орган колегіального керівництва питаннями оборони і безпеки) та Рада національної безпеки України (утворена указом Глави держави як консультативно-дорадчий орган у системі державної виконавчої влади при Президенті України).

[13]         Виллем Ф.ван Иикелен, Филипп Х. Флури Построение обороны и безопасности. Сборник материалов Плана партнерских действий по созданию институтов обороны и безопасности (PAP-DIB). Киев-Женева, 2007, с. 414.

[14]         Шрейер Ф. Разделение труда в сфере обороны и безопасности/Виллем Ф.ван Иикелен, Филипп Х. Флури Построение обороны и безопасности. Сборник материалов Плана партнерских действий по созданию институтов обороны и безопасности (PAP-DIB). Киев-Женева, 2007.   С. 29.

*          Тут і далі закреслені тексти відсутні в проектах і наводяться для кращого розуміння підходів їх авторів