назад содержание вперед

СТАН ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЩОДО НАДАННЯ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ СТАТУСУ ДРУГОЇ ДЕРЖАВНОЇ

 

Мета аналітичної записки — визначити динаміку ставлення населення країни до надання російській мові статусу другої державної, виявити соціально-демографічний, регіональний розподіл прихильників такого статусу російської мови, їх ставлення до свого українського громадянства тощо; дати рекомендації щодо можливостей застосування державної політики для покращання ситуації у зазначеній сфері.

 

Ставлення до статусу російської мови.

 

За даними моніторингового дослідження Інституту соціології НАНУ „Українське суспільство”, у травні 2005 року 64 % респондентів назвали своєю рідною мовою українську, 34 % — російську. Разом з тим, майже половина опитаних громадян України (49 %) підтримують надання російській мові статусу офіційної.

Динаміка зростання кількості прихильників надання російській статусу офіційної залишається незмінною протягом останніх 5 років (2000-2005 рр.). Зауважимо, що офіційний статус російської мови підтримують третина опитаних, які вважають своєю рідною мовою українську.

Графік 1.

Протягом 1997–2000 років спостерігалось деяке зменшення підтримки офіційного статусу російської мови до 43–44 %, пов’язане очевидно з періодом політичної нестабільності в Російській федерації.

За даними опитування Фонду „Демократичні ініціативи” та Київського міжнародного інституту соціології проведеного у квітні 2005 відповіді на запитання “Як Ви вважаєте, якою має бути державна політика щодо російської мови в Україні? в цілому та у чотирьох найбільших регіонах розподілилися таким чином:

Таблиця 1

 

Російську мову -

Західний

Центральний

Південний

Східний

Україна в цілому

– потрібно усунути з офіційного спілкування по всій Україні

50.6%

17.7%

4.0%

3.4%

18.2%

– потрібно зробити другою офіційною мовою тільки в тих місцевостях, більшість населення яких цього бажає

34.8%

52.4%

36.8%

30.8%

39.6%

– потрібно зробити другою державною мовою України

7.9%

22.3%

56.1%

62.2%

36.9%

Важко сказати

6.7%

7.6%

3.1%

3.6%

5.3%

ЗАГАЛОМ

100.0%

100.0%

100.0%

100.0%

100.0%

 

Центр: Вінницька, Житомирська,  Кіровоградська, Київська (разом з Києвом), Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька. Схід: Харківська, Донецька, Луганська. Південь: Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим.

Дані, наведені в таблиці, засвідчують, що між виокремленими регіонами існують значні відмінності у ставленні до статусу в Україні російської мови.

Лише у Західному регіоні прихильників надання російській мові якогось офіційного статусу менше, ніж прихильників її усунення з офіційного спілкування по всій Україні (43 % проти 50 %). Прихильників надання російській мові певного офіційного статусу — місцевого або загальнодержавного — в Центральному регіоні майже 75 %, а у Південному та Східному — по 93 %.

З іншого боку, лише у двох регіонах — Східному та Південному — прихильників надання російській мові статусу другої державної більше, аніж прихильників альтернативних позицій (62 % проти 34 % у Східному, та 56 % проти 41 % у Південному). У Центральному регіоні альтернативних позицій притримується більше 70 %, а у Західному — більше 85 %.

 

Як випливає з обох досліджень, абсолютна більшість громадян виступає за надання певних офіційних преференцій російській мові, порівняно з її сучасним станом: загалом 74 % висловилися за регіональний статус чи запровадження російської як другої державної. Якщо ж термін «офіційна» чітко асоціюється у респондентів з «державним статусом», то (як в опитуванні Інституту соціології), то лише 49 % опитаних обирають даний варіант.

Решта потрапляє в категорію тих, кому «важко сказати». Саме ця група населення є резервом як для політичних сил, що просувають ідею двомовності, так і для політичних партій (блоків), що прагнуть зберегти «статус кво». В разі проведення всеукраїнського референдуму щодо статусу мов в Україні настрої цієї групи визначатимуть його результат.

 

Групи підтримки привілейованого статусу російської мови: соціально-демографічний вимір

 

Визначимо особливості людей, які підтримують надання російській мові статусу офіційної (за даними опитування Інституту соціології НАНУ, березень 2005 р.):

§         66% в масиві прихильників офіційного статусу російської мови назвали себе українцями за національністю; водночас 40 % з масиву тих, хто вважає себе етнічними українцями, підтримують офіційний статус російської мови;

§         Надання російській мові статусу офіційної підтримували у березні 2005 р.: 21 % людей, з тих які спілкуються вдома переважно українською; майже 80% людей, що спілкуються вдома переважно російською; а також половина тих, які поєднують ці дві мови у родинному спілкуванні. Зазначимо, що загалом по Україні, 42 % громадян розмовляють вдома українською, 36 %  — російською та 22 % — обома мовами. Останнім часом спостерігається зростання кількості людей, які розмовляють вдома українською та кількості людей, які розмовляють вдома переважно російською, за рахунок мовного самовизначення людей, які ситуативно розмовляли і українською, і російською;

Графік 2.

§         Також офіційний статус російської мови підтримують, 23 % громадян, що хотіли б заповнювати анкету українською наступного разу (а отже добре розуміють документи українською) і 73 % громадян які б хотіли заповнювати анкету наступного разу російською. (Загалом у країні 48 % опитаних воліли б заповнювати анкету українською і 51 % — російською мовами).

 

За демографічними ознаками прихильники офіційного статусу російської мови є:

§         переважно мешканцями Півдня, Сходу (прихильники державного статусу російської мови), Центру (прихильники регіонального статусу російської мови там, де цього хоче населення регіонів) країни;

§         переважно росіянами за національністю (80 % етнічних росіян підтримують офіційний статус російської мови);

§         людьми старшими від 30 років (офіційний статус російської мови підтримують 45% молоді до 30 років, 49 % людей від 30 до 55 років та 51 % людей старших 55 років);

§         мешканцями міст з чисельністю населення більше 250 тис. та невеликих міст (серед мешканців міст з чисельністю населення більше 250 тис. — 63 % прихильників офіційного статусу російської мови, серед мешканців невеликих міст — 51 % прихильників, а от серед мешканців Києва та сіл — лише третина).

 

Ставлення прихильників офіційного статусу російської мови до свого українського громадянства і подальшого шляху розвитку держави, партій різного політичного спрямування.

§         Серед прихильників надання російській мові офіційного статусу 50 % ідентифікують себе як громадянина України, 22 % мають локальну ідентифікацію (мешканця села, району, міста), 13 % вважають себе громадянами колишнього СРСР, 8 % мешканцями свого регіону. (Порівняймо, 63 % противників такого статусу російської мови вважають себе, в першу чергу, громадянами України);

§         38 % прихильників офіційного статусу російської мови не визначились чи пишаються вони, чи не пишаються своїм громадянством, а 33 % скоріше пишаються ним;

Таблиця 2

Ставлення до надання російській мові статусу офіційної по відношенню до гордості за своє громадянство, %.

 

Якою мірою ви пишаєтесь чи не пишаєтесь, що є громадянином України

 

Зовсім не пишаюся

Скоріше не пишаюся

Важко сказати

Скоріше пишаюся

Дуже пишаюся

Чи вважаєте Ви за необхідне надати російській мові статус офіційної?

Так

2

6

20

45

26

Важко сказати

2

6

37

40

15

Ні

9

13

38

33

8

§         Прихильники офіційного статусу російської мови переважно орієнтовані на східний вектор розвитку країни (41 % виступають за укріплення в першу чергу східно слов’янського блоку (Росія-Україна-Білорусь), по 14 % за розширення зв’язків у межах СНД та розвиток відносин переважно з Росією);

§         За політичними уподобаннями прихильники російської мови тяжіють до партій лівого спектру — 17 % до соціал-демократичного напрямку, 15 % до соціалістичного, 11 % — до комуністичного. Противники офіційного статусу російської мови тяжіють до партій націонал-демократичного напрямку — 20 %, соціалістичного — 11 % та соціал-демократичного — 10 %.

 

Відношення прихильників офіційного статусу російської мови до етнічної дискримінації та напруженості:

§         10% прихильників офіційного статусу російської мови зазначили, що стикалися з випадками дискримінації росіян за останній рік (російська мова є однією з провідних зовнішніх ознак росіянина, тому можна припустити, дане формулювання близьким до показників дискримінації за мовою). Загалом в Україні усього 6 % громадян вказали, що стикалися з такою дискримінацією.

§         Серед прихильників офіційного статусу російської мови дещо більше людей, яким не вистачає впевненості, що не виникатимуть міжнаціональні конфлікти — 53 %. Серед противників офіційного статусу російської мови таких, відповідно, 44 %.

Таким чином, спостерігається порівняно більший рівень сприйняття міжетнічної напруженості серед прихильників офіційного статусу російської мови, причому що реальний рівень дискримінації росіян в російськомовних регіонах, очевидно є меншим, ніж його оцінка громадянами, виражена в опитуваннях.

 

Карта-графік, який показує скільки відсотків громадян у кожній області України підтримують надання російській мові статусу офіційної

 

Графік 3.

 

 

Громадська думка стосовно особливостей викладання російської мови у школах (питання „Якою, на Вашу думку, повинна бути державна політика стосовно викладання російської мови в україномовних школах?”)

З даних, наведених у таблиці 3, помітно, що значні відмінності між виділеними регіонами існують й у ставленні до викладання російської мови в українських школах.

Знову лише у Західному регіоні чисельність прихильників викладання російської мови «не в більшому обсязі ніж інші іноземні мови» перевершує чисельність прихильників протилежної позиції, — щоб вона викладалася в більшому обсязі ніж інші іноземні мови (53 % проти 29 %). В усіх інших регіонах чисельність прихильників викладання російської мови «не в більшому обсязі, ніж інші іноземні мови», значно менша, ніж прихильників позиції «в тому ж обсязі, що й українська». У Центральному регіоні — 19 % проти 34 %, у Південному — 7 % проти 66 %, та у Східному — 3,4% проти майже 76,5 %.

При цьому в Південному і Східному регіонах лише 23,5 % і 16 % відповідно готові погодитись на домінуючий статус викладання української, якщо російська буде викладатися більше, ніж інші іноземні мови. Тоді як в Центральному регіоні прихильники такого компромісного підходу домінують – 40 %.

Таблиця 3

 

Російська мова повинна викладатися –

Західний

Централь­ний

Південний

Східний

Україна в цілому

– у тому ж обсязі, що і українська мова

13.5%

34.3%

66.0%

76.5%

47.4%

– у меншому обсязі, ніж українська мова, але в більшому обсязі, ніж іноземні мови

29.4%

39.9%

23.5%

16.2%

28.0%

– не в більшому обсязі ніж інші іноземні мови

52.8%

19.4%

6.8%

3.4%

19.9%

Важко сказати

4.3%

6.4%

3.7%

3.9%

4.6%

ЗАГАЛОМ

100.0%

100.0%

100.0%

100.0%

100.0%

 

Отже, можна стверджувати, що в регіонах, де обласні ради ухвалили рішення про регіональний статус російської мови, складаються сприятливі умови для наступного етапу політичної боротьби – кампаній  за підвищення статусу російської мови в системі середньої освіти.

В разі втрати ініціативи з боку центральної влади, такі кампанії стануть ще один потужним фактором мобілізації громадян, в тому числі тих, хто готовий до компромісних рішень, на підтримку ключової вимоги – запровадження другої державної мови.

 

Висновки та пропозиції

Отже, прихильників офіційного статусу російської мови умовно можна розподілити на групи:

 

„М’які” прихильники, які особисто не потребують будь-якого офіційного статусу російської мови, бо добре володіють і спілкуються українською, мають чітку самоідентифікацію громадянина України, проживають переважно в Центрі країни, виступають за надання російській мові статусу регіональної там, де населення цього потребує.

 

„Жорсткі” прихильники офіційного статусу російської мови, які особисто переважно не знають або погано розуміють українську, мають більший рівень оцінки міжетнічних відносин як напружених, бажають надання російській мові статусу другої державної, проживають переважно на Півдні (особливо в АР Крим) та на Сході (переважно Луганська та Донецька області):

·        етнічні росіяни;

·        російськомовні чи двомовні етнічні українці;

·        старші 30 років;

·        мешканці міст;

·        прихильники східного зовнішньополітичного вектору;

·        прихильники політичних партій лівого і лівоцентристського спрямування.

 

Як показує тенденція останніх п’яти років, група „жорстких” прихильників офіційного статусу російської мови постійно збільшується за рахунок „м’яких” прихильників. Відтак можна зробити висновок про відсутність тривких політичних, економічних та соціальних стимулів для залучення представників цієї групи до стійких прихильників єдиної державної мови (організації курсів із вивчення української мови із залученням кваліфікованих викладачів, створення комфортних умов видавничої діяльності і культурних заходів, які сприяли б реальному поширенню державної мови).

 

Пропозиції стосовно напрямів політики

 

Cтратегія роботи з „м’якими” прихильниками офіційного статусу російської мови полягає в створенні системи стимулів для розвитку конкурентноздатної україномовної культурної індустрії.  

 

Інструменти втілення:

1. Запровадження податкових та інвестиційних стимулів для розвитку українського кінематографу та книговидання.

2. Запровадження системи державних грантів підприємцям, недержавним неприбутковим організаціям для фінансової підтримки україномовних культурних проектів.

3. Забезпечення з боку Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення чітких вимог для друкованих та електронних засобів масової інформації щодо норм використання державної мови.

4. Створення дієвих механізмів відповідальності та економічних санкцій за порушення мовного законодавства.

5. Врегулювання використання державної мови в мережі Інтернет.

 

Стратегія роботи в Центральному, Східному і Південному регіонах щодо запобігання подальшого зростання кількості “жорстких” прихильників статусу російської мови як другої державної серед молоді.

 

Інструмент втілення

 

Підвищення якості навчання в українських школах в російськомовних регіонах, престижності для вчителів і учнів, можливості до вступу випускників таких шкіл у престижні вищі навчальні заклади. Стимулювання створення середніх навчальних закладів під егідою таких ВНЗ як Києво-Могилянська Академія, Острозька Академія тощо.

 

Оперативно-аналітичний відділ

назад содержание вперед