содержание вперед

ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ДОВІРИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ДО ДЕМОКРАТИЧНИХ ІНСТИТУЦІЙ, ОРГАНІВ ВЛАДИ

 

Динаміка довіри громадян України до органів влади та демократичних інституцій

 

Динаміка довіри до провідних органів влади протягом років незалежності України досліджена за даними моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України. У таблиці 1 представлено баланс довіри — недовіри (визначений шляхом віднімання від відсотку респондентів, що обрали позитивні варіанти довіри „цілком довіряю” та „переважно довіряю”, відсотку тих, що обрали негативні варіанти довіри - „переважно не довіряю” та „зовсім не довіряю”).

Таблиця 1.

Баланс довіри-недовіри до Президента, Уряду та Верховної Ради протягом останніх 13 років (травень 1994 — квітень 2006), %.

 

Рік

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Президент

Л. Крав-чук

Л. Кучма

В. Ющенко

-36,7

-3,7

-22,5

-32,7

-51

-45,4

-16,2

-47,4

-46,1

-49,9

-43,1

+29,5

-11,5

Уряд

-39,4

-33,6

-41,3

-48,7

-54

-52,1

-35,7

-44,9

-49,2

-51,3

-46,5

+11,5

-32,2

Верховна Рада

ІІ скликання

ІІІ скликання

ІV скликання

-41,5

-51,1

-52,5

-57,4

-58

-55

-54,9

-57,5

-57,7

-54,4

-54

-0,2

-34,4

 

Як видно з таблиці, 2005 рік був роком найвищої довіри громадян до владних інституцій країни - найбільшим був показник довіри до Президента, в 2,5 рази меншим - до Уряду, і, фактично, порівну було тих, хто довіряє і тих, хто не довіряє Верховній Раді. В 2006 році всі три інституції істотно втратили свої позиції і мають від’ємні показники довіри, при цьому рівень довіри до Президента знизився на 41 пункт, до Уряду - майже на 44, до Верховної Ради - на 32 пункти.

 

Динаміка довіри впродовж останнього року показує зменшення рівня довіри громадян практично до всіх державних органів та демократичних інституцій країни. Водночас ступінь довіри до прокуратури, податкових органів, банків та міліції істотно не змінився (див табл. 2).

 

Факт падіння довіри населення до Глави держави у 2006 році порівняно з 2005 роком показовий тим, що таке різке зниження зафіксовано вперше за час дослідження. Так, якщо порівняти перший і другий роки післявиборчого правління попереднього Президента, отримуємо нижчі показники (звісно, при нижчих стартових показниках довіри). Наприклад, з 2000 р. по 2001 р. довіра до Президента Л. Кучми знизилася на 31 позначку (звинувачення у вбивстві Г. Гонгадзе та „тейпгейт”); з 1995 по 1996 рр. — майже на 19 позначок (погіршення економічної ситуації).

В даному випадку найсуттєвішою причиною зниження довіри варто вважати нереалізовані передвиборчі зобов’язання Глави держави, які до того ж у масовій свідомості були завищені. Найбільш вразливим місцем програми Президента стала відсутність суттєвих, „видимих” для громадян зрушень у сфері встановлення соціальної справедливості. Насамперед йдеться про підвищення ролі наймасовіших груп суспільства у політичному і економічному житті, дотримання закону і поваги прав „простих громадян” привілейованими групами, покарання найбільш одіозних представників попереднього режиму тощо. Додатковим підтвердженням цьому є успіх Блоку Ю. Тимошенко на парламентських виборах, досягнутий, зокрема, на експлуатації теми „справедливості”.

 

 

Динаміка довіри громадян до органів влади та суспільних інституцій протягом останнього року

(за даними Інституту соціології НАНУ, Інституту соціальної та політичної психології АПН України та Фонду „Демократичні ініціативи”)

 

За даними Фонду „Демократичні ініціативи” у червні 2006 року громадяни України здебільшого не довіряли органам державної влади та державним інституціям. Найбільше громадяни не довіряють прокуратурі (баланс довіри-недовіри -41%), податковим органам (-41%), уряду (-39%), міліції (-39%), судам (-38%), Верховній Раді України (-29%), Президенту України (-20%), місцевій владі (-20%). Профспілкам теж переважно не довіряють (баланс -20%), так само як і банкам (-15%).

Довіра переважає тільки щодо неполітичних інституцій - церкви (баланс довіри-недовіри +42%), Збройних сил (+14%) та засобів масової інформації (+7%).

 

Таблиця 2.

Баланс довіри-недовіри до провідних соціальних інституцій,

органів державної влади, %.

 

 

 

Інститут соціології

Фонд „Демократичні ініціативи”

Інститут соціальної та політичної психології

Інститут соціології

Фонд „Дем. ініціативи”

 

Березень 2005

Вересень 2005

Листопад 2005

Грудень 2005

Січень 2006

Квітень 2006

Червень 2006

Верховна Рада

-0,2%

-28,4%

-31%

-31%

-30,2%

-34,4%%

-29%

Уряд

+11,5%

-22,8%

-28%

-26%

-21,8%

-32,3%

-39%

Президент України

+29,5%

-7,6%

-12%

-13%

-12,1%

-11,5%

-20%

Місцева влада (держадміністрації)

-21,4%

-15,5%

-27%

-23%

-37,2%

-31,8%

-20%

Прокуратура

-38,3_%

-26,5%

-34%

-28%

-39,8%

-38,4%

-41%

Суди

-17,2%

-27,8%

-34%

-31%

-40,9%

-36,3%

-38%

СБУ

 

-7,9%

 

-9%

-0,4%

 

 

Податкові органи

-39,2%

 

 

 

 

-36,3%

-41%

Збройні сили

+11,7

+13,1%

+8%

+12%

+20,9%

+4,6%

+14%

Українські ЗМІ

+4,7%

+20%

+16%

+2%

+0,4%

-1,3%

+7

Церква

+34%

+44,3%

+38%

+40%

+38,2%

+29,8%

+42%

Профспілки

-17,3%

 

 

 

-28,7

-24,7%

-20%

Банки

-29,5%

 

 

 

 

-26,7%

-15%

Міліція

-43,1%

-25,6%

-36%

-27%

-34,4%

-41%

 

Політичні партії

-36,8%

 

 

 

-41,4

-43,7%

 

 

Опитування щодо довіри до окремих персоналій показали, що найменше громадяни у червні 2006 року довіряють Петру Симоненку (баланс довіри-недовіри становить - 45%). Далі за рівнем негативу йдуть: Юрій Єхануров  (-34%), Олександр Мороз (-29%), Віктор Ющенко (-20%), Юлія Тимошенко (-19%), Віктор Янукович (-13%). Більше того, рівень недовіри до всіх політиків вищий за 50%: Петру Симоненко не довіряють 68% громадян, Юрію Єханурову - 61%, Віктору Ющенку - 57%, Олександру Морозу  56%, Юлії Тимошенко - 56%, Віктору Януковичу - 51%.

За останній місяць майже усі політичні лідери (за винятком Петра Симоненка) істотно втратили у довірі громадян: найбільше - на 11% погіршився баланс довіри-недовіри до Ю. Єханурова, на 9% - до О. Мороза, на 8% - до В. Ющенка та Ю. Тимошенко, на 6% - до В. Януковича.

 

Особливу стурбованість викликає факт різкого зниження балансу довіри-недовіри до Глави держави у квітні-червні 2006 р. Слід зауважити, що це відбувається у контексті загального зниження особистих рейтингів довіри до лідерів СПУ, БЮТ та Президента України (як почесного голови «Нашої України»). Пояснення цій тенденції слід шукати у зволіканні цих політичних сил зі створенням парламентської коаліції. Враховуючи останні події у Верховній Раді (обрання О.Мороза спікером силами Партії регіонів, СПУ і КПУ), можна прогнозувати, що політиків, які продовжуватимуть порушувати взяті в ході виборів зобов’язання перед електоратом, спіткає подальше погіршення балансу довіри-недовіри.

Водночас не слід відкидати і той варіант, що рейтинг довіри-недовіри Глави держави стабілізується, якщо йому вдасться реалізувати свої політичні умови щодо формування коаліції у складі 4 фракцій – «Наша Україна», Партія регіонів, БЮТ та СПУ.

 

Довіра до органів влади у взаємозв’язку із ефективністю їх безпосередньою взаємодії з громадянами України

(За даними Інституту соціології НАНУ на березень 2005 року)

 

Таблиця 3.

Баланс довіри-недовіри громадян до органів влади у залежності від характеру їх взаємодії з ними(%).

 

Чи звертались Ви протягом року до...

місцевої держадміністрації

міліції

суду

прокуратури

Не звертався

-20%

-41%

-35%

-39%

Звертався і не отримав допомоги

-48%

-82%

-73%

-70%

Звертався і отримав допомогу

+22%

-9%

-15%

-44%

 

Помітно, що реальна допомога владного органу громадянину, який звернувся до нього, збільшує рівень довіри (окрім прокуратури, будь який досвід взаємодії з якою (негативний чи позитивний) призводив до зменшення довіри (очевидно, в тому числі, через специфіку самого цього органу влади).

 

Зауважимо, що у 2005 році людей, які звернулися до державного органу (з вищезазначених) і отримали допомогу було 8,6% (у тому числі до місцевої держадміністрації - 5,7%, до міліції - 2,4%, до суду - 2,1% і до прокуратури - 0,8%).

Переважна більшість людей, приблизно 75,1% взагалі не зверталися до жодної з цих державних установ. Безрезультатно звернулися до державного органу (з вищезазначених) 17,9% опитаних громадян (у тому числі: до міліції - 5,4%; до суду - 3,8%; до прокуратури 2,2%, до місцевих держадміністрацій - 10,6% респондентів).

Таким чином, у громадській думці продовжує панувати стереотип про відчуженість влади від суспільства. Зростання балансу довіри-недовіри неполітичних інституцій також свідчить про переорієнтацію частини політично активних громадян. Водночас рейтинг довіри до ЗМІ дозволяє говорити про можливість відновлення довіри громадян до влади в разі проведення успішних інформаційних кампаній та попередження інформаційних операцій.

 

Регіональні відмінності довіри до органів влади та демократичних інституцій

(Дані Інституту соціальної та політичної психології АПН України,

січень 2006 року)

 

Таблиця 4.

Рейтинги довіри  до владних структур, інших суспільних інститутів у регіональному розрізі

(сума відповідей “цілком довіряю” та “скоріше довіряю”)

 

 

АР

Крим

Центр

Схід

Північ-

ний Схід

Галичина

Інші західні області

Південь

Донбас

м. Київ

Церква

57,7

56,1

51,8

57,7

72,6

55,8

58,6

55,6

65,7

Збройні cили України

33,0

42,7

47,0

52,0

46,9

48,3

48,7

61,7

34,0

Система освіти

45,4

40,6

55,9

56,9

47,8

31,8

52,6

44,0

50,5

Вітчизняні ЗМІ

36,1

37,2

41,8

52,3

41,8

29,8

36,5

39,3

43,3

Служба безпеки України

25,8

32,3

35,7

45,1

30,3

27,3

39,1

52,8

30,5

Національний банк України

29,9

32,6

40,4

34,9

38,1

16,2

25,9

25,5

27,9

Громадські організації

44,3

28,3

26,9

28,2

29,4

27,9

33,2

30,0

37,1

Кабінет Міністрів

10,3

30,1

21,0

30,3

42,7

31,6

24,5

21,0

39,4

Верховна Рада

15,1

18,4

38,1

25,1

16,2

17,5

22,5

32,3

33,3

Міліція

18,6

19,9

31,3

26,9

21,9

18,0

17,0

34,8

32,7

Місцеві органи влади

11,3

18,1

27,3

25,3

10,5

27,9

22,4

27,6

34,6

Профспілки

21,1

17,3

22,3

14,4

22,9

7,6

28,0

31,8

25,7

Прокуратура

25,8

14,7

28,0

22,9

19,0

9,2

16,7

24,4

17,3

Суди

23,7

14,4

27,6

28,6

14,3

8,7

13,5

27,2

17,3

Політичні партії

13,7

10,1

24,0

16,0

8,1

12,2

11,2

27,7

18,1

 

Центр (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Хмельницька, Черкаська області)

Схід (Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області)

Північний Схід (Полтавська, Сумська, Чернігівська області)

Галичина (Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області)

Інші західні області (Волинська, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька)

Південь (Миколаївська, Одеська, Херсонська області)

Донбас (Донецька, Луганська області)

 

Найбільшою довірою серед неполітичних інституцій в усіх регіонах користується Церква (причому на Галичині церкві довіряють 72,6% громадян). Також українці довіряють збройним силам України (найбільше  на Донбасі - 61,7%), системі освіти, та вітчизняним ЗМІ.

 

Регіональні симпатії до окремих інституцій розподіляються так: СБУ  довіряють переважно громадяни Північного Сходу, Півдня, Донбасу та Сходу, Верховній Раді - мешканці Сходу, Донбасу та Києва, Кабміну у січні 2006 року довіряли переважно мешканці Галичини, інших Західних областей, Києва та Північного, Сходу. Міліції, прокуратурі та судам з переважанням довіряють мешканці Криму, Сходу, Північного Сходу та Донбасу.

 

Вікова структура довіри

За даними Інституту соціальної та політичної психології вікові відмінності у довірі до органів влади та провідних суспільних інституцій на січень 2006 року (у %) виглядали так

Таблиця 5.

 

 

Вікові групи

 

18-29 років

30—55 років

56 років
і більше

Церква

57,3

58,6

57,7

Збройні cили України

46,4

46,0

50,9

Система освіти

49,8

44,7

48,8

Вітчизняні засоби масової інформації

43,0

39,8

37,5

Служба безпеки України

39,0

34,7

38,1

Національний банк України

37,9

30,2

28,3

Громадські організації (жіночі, молодіжні і т.ін.)

36,0

31,1

25,0

Кабінет Міністрів України

31,5

27,3

25,5

Верховна Рада України

22,5

22,2

31,2

Міліція

25,5

22,0

29,1

Місцеві органи влади

24,0

21,5

23,8

Профспілки

24,1

21,6

19,8

Прокуратура

22,5

19,1

20,0

Суди

22,7

18,4

20,3

Політичні партії

13,1

14,9

20,5

 

Люди похилого віку, таким чином довіряють більшою мірою ніж представники інших вікових груп, збройним силам (50,9%), Верховній Раді (31,2%), міліції (29,1%), політичним партіям (20,5%), системі освіти (48,8%), менше за інших громадяни старші 55 років довіряють Національному банку (28,3%), громадським організаціям (25%), Кабінету Міністрів (25,5%), профспілкам (19,8%).

Громадяни віком 30-55 років демонструють загалом меншу довіру до вищезазначених органів влади та суспільних інституцій, ніж молодь та громадяни похилого віку.

Молодь більше, ніж представники інших генерацій, довіряють системі освіти (49%), українським ЗМІ (43%), СБУ(39%), громадським організаціям (36%), профспілкам (24,1%), Національному банку (37,9%), Кабінету Міністрів (31,5%), прокуратурі (22,5%), судам (22,7%). Найменше молодь довіряє політичним партіям (13,1%).

Загалом молодь демонструє порівняно вищий рівень довіри до органів влади та соціальних інституцій, далі за молоддю слідують респонденти похилого віку, нижчий рівень довіри демонструють громадяни середнього віку (30-55 років).

Високі показники рівня довіри молоді ймовірно пояснюються наявністю в них вже нової наближеної до демократичної (яка б мала подібну структуру довіри, але вищий рівень) системи цінностей, і відсутністю негативного досвіду взаємодії з органами державної влади.

Порівняно високий рівень довіри демонструють люди похилого віку, але їх довіра має іншу структуру, ніж у молоді (зокрема низька довіра до демократично-ринкових інституцій — громадських організації, національного банку, профспілок), що свідчить про відмінну від молодіжної систему цінностей представників цієї вікової групи.

Середнє покоління пережило руйнування радянської системи цінностей і норм, було змушене відбудовувати нову, що також позначилось на загальному рівні довіри представників цієї вікової групи.

 

Поселенська структура довіри

(за даними Інституту соціології НАНУ на березень 2005 року)

Таблиця 6.

Баланс довіри-недовіри до органів влади і провідних інституцій у відповідності з місцем проживання респондентів, %.

Місце проживання

Церква

Українські ЗМІ

Президент

Верховна Рада

Уряд

Місцеві органи влади

Армія

Київ

+8

+4

+25

-10

+9

-21

-8

Місто з населенням >250 тис.

+28

-12

+10

-18

-6

-30

+10

Невелике місто

+25

+8

+33

+2

+20

-24

+3

Село

+52

+19

+48

+19

+32

-10

+24

 

Таким чином мешканці села демонструють загалом вищий рівень довіри. Оскільки у малих спільнотах довіра ґрунтується на безпосередньому знанні об’єкта довіри, на глибинних зв’язках з ним, аналогічно довіра переноситься і на віддалені від мешканців села інституції та органи влади. Рівень довіри великою мірою залежить від поінформованості.

Якщо високий рівень довіри до державних структур можна пояснити нестачею інформації, то високу міжособистісну довіру, навпаки, можна пояснити наявністю достатньої інформації про тих, кому довіряють (тобто сусідам, колегам, родичам та співвітчизникам). В невеликих спільнотах, якими є села, співпраця будується на “глибокій довіри”, на знанні людей, з якими співпрацюють. В селах слабо розвинута мережа громадських організацій. В основному це є сусідські та родинні зв’язки.

 

Висновки і пропозиції

 

Спираючись на дані досліджень різних авторитетних соціологічних структур доводиться констатувати зростання почуття незадоволеності станом владних відносин („влада-опозиція”, відносини у форматі коаліції), відносин „влада-громадянин”, негативної громадської думки стосовно демократичних інституцій, яка поки що виражається у почутті глибокого розчарування діями влади.

Із завершенням виборів, політична активність знижується на фоні зниження довіри до органів влади. Це дозволяє говорити про відсутність на даний момент потенціалу масової підтримки радикальних протестних дій, спрямованих проти влади.

З іншого боку, залишається неприпустимо низькою й лояльність до діяльності та ініціатив влади. Соціальна база підтримки дій влади продовжує скорочуватись, проте на даний момент ще не досягнула свого „дна”.

Потенційна небезпека полягає у збігу в часі найнижчої точки довіри до влади, яка може опинитися у стані цілковитої ізоляції, відчуженості від більшості громадян із зростанням протестних настроїв та прихильності до недемократичних, авторитарних інституцій та способів вирішення політичних конфліктів. Відтак дії влади в даний момент і до кінця року мають бути спрямовані на попередження такого сценарію розвитку подій.

Для завоювання ресурсу довіри, влада повинна орієнтуватися у своїх діях на такі характеристики: регулярність (впорядкованість, підпорядкування законам і нормам); обґрунтованість (пояснення, аргументація власних дій); ефективність (компетентність, дисципліна, власне ефективність), моральність (чесність, моральна відповідальність).

 

Рекомендації та пропозиції щодо напрямів політики

 

Пропозиції до державної стратегії, спрямованої на подолання недовіри до Глави держави.

 

         Перше. Здійснення рішучих і водночас демонстративних рішень щодо виконання головних зобов’язань, взятих в ході „помаранчевої революції”

        

Інструменти втілення стратегії:

 

·        Головною сферою здійснення рішучих заходів (до кінця року) є правоохоронна та судова сфера як така, що має один з найгірших балансів довіри-недовіри. Одним з важливих факторів відновлення довіри може стати розкриття резонансних кримінальних справ (т. зв. «справа Гонгадзе», «сєвєродонецького сепаратизму», «справа отруєння В.Ющенка», «справа фальсифікації президентських виборів»), порушення кримінальних справ проти корумпованих суддів, голів місцевих держадміністрацій.

·        В контексті відновлення довіри громадян до влади доцільно поставити вимогу до парламенту про скасування депутатської недоторканності. В разі відмови, це положення варто проводити шляхом всеукраїнського референдуму щодо змін до Конституції (за народною ініціативою).

 

Друге. Позиціювання Глави держави у контексті діяльності ключових суспільних інститутів з найвищим рівнем суспільної довіри.

 

Інструменти втілення стратегії:

 

·        Мобілізація активних суспільних груп на підтримку Президента України. Зокрема, виглядає доцільним організація і проведення низки всеукраїнських форумів у форматі діалогу Глави держави з представниками різних суспільних груп: підприємців, селян, студентів, правоохоронців (військовослужбовців), духовенства, робітників промисловості. При цьому бажано уникати асоціації/протиставлення з конкретними політичними силами.

·        Відновлення практики регіональних турів Президента у форматі його передвиборчих поїздок у 2003-2004 рр. Головна ставка має бути на формування підтримки в «паралельних» виконавчій структурах влади: залучення «лідерів думки» з органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, освітніх закладів, підприємницьких і промислових кіл.

·        Перегляд механізму приймалень Президента України. Бюрократичні структури доцільно підсилити ініціативними групами найбільш авторитетних, критично налаштованих до влади в цілому людей (журналістів, громадських діячів), можливо, за підтримки громадських організацій, створених на підтримку Президента у 2003-2004 рр. (ПОРА, «За Україну, За Ющенка» тощо). Ці групи через ЗМІ мають звертати увагу органів влади, підтримувати ініціативи Президента, зокрема в законодавчій, правоохоронній та безпековій сферах. Крім того, необхідно в нормативному порядку передбачити дієвий механізм впливу приймалень на ухвалення рішень органами влади.

 

Третє. Позиціювання Глави держави стосовно формування парламентської коаліції та уряду.

 

Інструменти втілення стратегії:

 

·        В ході переговорів необхідно просувати на посаду глави уряду політика, який не може претендувати на участь у президентських виборах 2009 року та визнає авторитет Глави держави. Таким чином, Президенту України вдасться позиціонувати главою виконавчої влади в країні та політиком, який не допустив посилення котроїсь політичної сили за рахунок розколу країни чи «помаранчевого табору».

·        Попри можливі зміни формату коаліції необхідно зберегти за Президентом виключне право вимагати затвердження Верховною Радою поданих кандидатур на посаду керівників МЗС, МВС, СБУ, Міноборони, Генпрокуратури. Безкомпромісною має залишатися й вимога щодо приведення до присяги суддів Конституційного суду, обраних у 2005 році.

·        В разі продовження зволікання з формуванням більшості та уряду чи відновленням блокування роботи парламенту може виникнути доцільність безпосереднього звернення Президента України до народу з ініціативою зміни Конституції (напр. шляхом консультативного референдуму) і/або розпуску парламенту і призначення нових виборів. Зокрема, за даними Інституту соціології в березні 2006 р. 46% громадян підтримали б запровадження тимчасового прямого президентського правління в ситуації недієздатності парламенту.

 

Оперативно-аналітичний відділ

содержание вперед