назад содержание

МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: ТЕНДЕНЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ У 2005-2006 рр. ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Мета аналітичної записки – оцінка стану громадської думки стосовно становища української мови в суспільстві та внесення пропозицій щодо зміцнення статусу державної мови.

 

Проблеми, яким присвячена аналітична записка:

·        визначення рівня задоволеності мовних потреб громадян України та їх ставлення до державної мовної політики;

·        визначення особливостей мовних преференцій громадян України та факторів їхнього формування;

·        визначення динаміки ставлення населення країни до надання російській мові статусу другої державної,

·        пропозиції щодо державної політики у мовних питаннях.

 

У записці використовуються дані таких соціологічних та соціально-психологічних досліджень:

 

1.      “Українське суспільство” соціологічний моніторинг Інституту соціології НАН України 1992 — 2006 (останній замір – квітень 2006 року, обсяг вибіркової сукупності — 1800 респондентів, охоплені всі області України, міста Київ та Севастополь ).

2.      Психосемантичне дослідження мовних вподобань студентів, проведене Інститутом соціальної та політичної психології АПН України (травень 2006 р. У дослідженні взяли участь 1800 студентів 1-4 курсів класичних і педагогічних університетів у Вінниці, Запоріжжі, Києві, Луганську, Луцьку, Львові, Одесі, Сімферополі та Чернігові (по 200 осіб в кожному з міст).

3.      Масове опитування громадян (в межах моніторингу суспільно-політичної ситуації в Україні) Інституту соціальної та політичної психології АПН України (3-5 серпня 2006 року за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитано 1257 респондентів).

 

Задоволеність мовних потреб громадян України та стан громадської думки щодо державної мовної політики

За даними моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України „Українське суспільство”, у квітні 2006 р. 62,3% респондентів назвали своєю рідною мовою українську (у 2005 р. таких було 64%), 36,4% — російську (у 2005 р. – 34,1%).

Дослідження засвідчило, що знання української мови не вистачає 13,3% респондентів, вистачає — 64,7%. 16% опитаних не змогли визначитись, ще 5,6% — не цікавляться даним питанням. Разом з тим, майже половина опитаних громадян України (49%) підтримують надання російській мові статусу офіційної.

 

Частка громадян, які спілкуються вдома переважно українською, після сплеску у 2005 році, дещо зменшилась і повернулась до показників 2002–2004 років (Діаграма 1).

Діаграма 1.

Якою мовою ви переважно спілкуєтесь у Вашій родині, %.

 

За даними моніторингу суспільно-політичної ситуації Інституту соціальної та політичної психології АПН України, у серпні 2006 лише 44,7% вважали, що саме українська мова потребує державного захисту в країні.

Водночас утримується тенденція до зростання частки респондентів, котрі домагаються державного захисту та підтримки російської мови (25,3% проти 21,3% у 2003 р.). На думку лише 2% опитаних, державної підтримки потребують мови національних меншин. Протягом трьох років, відповідно, зменшувалася частка тих, хто вважає, що жодну з мов, які функціонують на території України, не потрібно спеціально захищати і підтримувати (20,9% проти 27,4% у 2003 р.).

Діаграма 2.

Як Ви вважаєте, яка з перелічених нижче мов насамперед потребує державного захисту і підтримки в Україні? (у %)

Серед респондентів, які вважають, що українська мова потребує захисту, поширені такі уявлення про здобутки українського народу, які водночас можуть бути предметом національної гордості: творчість великих українських поетів, письменників, композиторів, виконавців (37,7%); проголошення незалежності України (36,6%); історія українського козацтва (32,5%); досягнення українських спортсменів (35%); боротьба українських правозахисників (26,7%), міжнародне визнання України (26,5%), помаранчева революція (26%).

Водночас кожен другий з тих, хто вважає, що «російська мова насамперед потребує підтримки» (51,1%), висловлюються проти незалежності України, 79% жалкують з приводу розпаду Радянського Союзу, 43% вважають, що Україна неспроможна існувати як самостійна держава. Ця група респондентів переконана у тому, що предметом української національної гордості є, насамперед, такі здобутки, як перемога у Великій Вітчизняній війні (53,2%), творчість великих українських поетів, письменників, композиторів, виконавців (28,7%), післявоєнна відбудова (26,8%); досягнення українського спорту (26,8%).

 

Отже, підтримка української мови найбільше поширена серед громадян, які поділяють новий погляд на історію України як окремого від Росії суб’єкта історії з власною історичною місією та особливим місцем у світі. Тоді як більшість прихильників підтримки російської мови розглядають Україну як органічну компоненту російської, власне радянської історії.

 

Як свідчать результати досліджень, українці здебільшого обстоюють пріоритети саме для тієї мови, яка відповідає їхній національній ідентичності чи домінує в регіоні їхнього проживання (див. Табл. 1 і 2).

 

Таблиця 1.

У регіональному розрізі, %

 

Українська

Російська

Інша

Жодну з мов не потрібно  захищати
і підтримувати

Важко відпо­вісти

Західний регіон

73,7

4,9

1,3

12,3

7,8

Центральний регіон

63,7

11,6

1,5

18,6

4,6

Східний регіон

15,0

44,0

0,5

29,2

11,3

Південний регіон

29,2

42,7

6,7

18,6

2,8

Регіональний поділ:

Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області),

Центральний (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, м. Київ),

Східний (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області),

Південний (АР Крим,  Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

 

Таблиця 2.

За національною приналежністю, %

 

Українська

Російська

Інша

Жодну з мов не потрібно  захищати
і підтримувати

Важко відпо­вісти

українці

53,3

18,6

1,4

20,2

6,5

росіяни

6,1

56,6

1,01

25,0

11,2

представники інших національностей

30,8

32,7

13,4

17,3

5,8

 

Моніторингове дослідження Інституту соціальної та політичної психології АПН України дає змогу визначити динаміку оцінки громадянами України становища української мови (див. табл. 3).

Таблиця 3.

Як, на Вашу думку, змінилося становище української мови в нашій державі за роки незалежності? (у %)

 

Квітень
2003 р.

Серпень
2006 р.

поліпшилося, розширилися сфери вживання української мови

26,8

37,3

не змінилося, вона перебуває у такому ж занедбаному стані, як і за радянських часів

26,0

16,3

погіршилося, русифікація України ще більше посилилася  

5,6

7,4

на мою думку, питання про становище української мови взагалі неправомірне, воно роздмухується штучно з метою дискримінації російської мови

 

30,5

29,8

інша думка

3,7

1,0

важко відповісти

7,4

8,2

                                                         

Як видно з таблиці, впродовж останніх трьох років число респондентів, які вважають, що становище української мови в нашій державі поліпшилося, розширилися сфери її вживання, зросло в 1,4 рази. Водночас практично не змінилась частка опитаних, які вважають, що питання про становище української мови взагалі неправомірне, що воно роздмухується штучно з метою дискримінації російської мови. Найбільше прихильників такої думки на Сході (52%), найменше – на Заході (9,5%).

Таблиця 4.

У регіональному розрізі (серпень 2006),%:

 

Поліпшилося, розширилися сфери вживання української мови

Не змінилося, вона перебуває у такому ж занедбаному стані, як і за радянських часів

Погіршило­ся, руси­фі­кація України ще більше посилилася

Питання про становище ук­ра­їнської мови взагалі непра­вомірне

Інша думка

Важко відпо­вісти

Західний регіон

42,0

25,5

10,3

9,5

0,4

12,3

Центральний регіон

47,1

19,1

11,5

15,2

1,0

6,3

Східний регіон

26

10,5

2,7

52,0

0,5

8,3

Південний регіон

33,9

10,9

4,9

39,9

2,7

7,7

Таблиця 5.

За національною приналежністю (серпень 2006), %:

 

Поліпшилося, розширилися сфери вживання української мови

Не змінилося, вона перебуває у такому ж занедбаному стані, як і за радянських часів

Погіршило­ся, руси­фі­кація України ще більше посилилася

Питання про становище ук­ра­їнської мови взагалі непра­вомірне

Інша думка

Важко відпо­вісти

українці

40,2

18,5

8,5

23,8

0,7

8,3

росіяни

23,0

5,6

2,6

60,2

2,0

6,6

представники інших національностей

35,8

13,2

5,7

30,2

1,9

13,2

 

 

 

 

Тенденція

Утвердження державного статусу української мови, зокрема у масовій культурі, пов’язане із зусиллями держави щодо формування історичної свідомості громадян. Можна стверджувати, що такі ініціативи, як визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу, сприяють формуванню історичної свідомості українців про Україну як незалежного суб’єкта історії, з власною історичною долею та місією.

Водночас публічне відзначення подій на державному рівні, які пов’язують Україну та Росію (наприклад 300-ліття Полтавської битви) сприяє російськоцентричному погляду на історію та, відповідно, поширенню підданського русофільського типу масової історичної свідомості. У свою чергу, такий тип свідомості обґрунтовує вищість російської мови над українською та слугує стимулом переходу на російську мову спілкування.

Звідси, природна реакція людей з таким типом історичної свідомості на проблему захисту української мови як „засіб дискримінації російської мови”. На даний момент, переважна більшість таких громадян зосереджена на Сході країни. Відсутність спроб держави пов’язати важливі історичні події місцевого значення з новітньою інтерпретацією історії України означатимуть консервацію існуючого типу історичної свідомості та зверхнього ставлення до української мови.

 

 

Особливості мовних преференцій громадян України

Уявлення про фактори вибору певної мови, окремі тенденції та рушійні сили зміни мовної ситуації в країні можна скласти за даними дослідження мовних вподобань студентів, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПН України в 9 містах України. Виявлені в цьому дослідженні регіональні особливості переваг, що надаються українській і російській мовам, загалом відповідають розподілу симпатій населення України за даними всеукраїнських досліджень, що дозволяє розглядати їх як загальні тенденції.

У одному з блоків дослідження студентам пропонувалися типові ситуації, які вимагають вибору мови. Оцінюючи кожну з ситуацій за п’ятибальною шкалою, студент визначав якій з мов і якою мірою він віддає перевагу у тій чи тій ситуації.

За результатами дослідження було виділено три найбільш значущі сфери функціонування мови:

1)     вибір мови навчання;

2)     вибір мови сприйняття розважальної інформації;

3)     вибір мови особистого спілкування.

 

Таким чином, можна стверджувати, що вагому роль у корекції мовної ситуації в країні в найближчому майбутньому буде відігравати державна політика в освітній сфері, зокрема, позиція держави щодо проблеми вибору мови навчання у системі середньої та вищої освіти (у тому числі у недержавних ВНЗ).

 

Результати вивчення мовної толерантності молоді свідчать про те, що найбільш мовнотолерантними є студенти, які навчаються у ВНЗ Центрального регіону (47,5 %). На Сході країни таких виявилося 39,7 %, на Заході — лише 12,8 %. 34,3 % мовнотолерантних спілкуються з батьками переважно українською мовою, 51,9 % – в основному російською.

При цьому ставлення студентів російськомовних регіонів виявилися більш однорідними і послідовними, ніж україномовних: перші виявилися наполегливішими і безкомпромісними у своїх мовних виборах, тоді як другі — більш поступливими (при звертанні російською абсолютна більшість української молоді (90,6 %) переходить на російську мову спілкування).

 

За результатами дослідження мотивації уникнення активного вживання української мови було виділено чотири групи чинників:

1)      особистісне відсторонення” — небажання бути “білою вороною”, незнання української мови та її непрестижність;

2)      психоідеологічна впертість” — ідеологічні уподобання, небажання поступатися тиску, страх перед зміною власної особистості;

3)      зневажливе ставлення” — непривабливість української мови;

4)      позиція знецінювання” — ставлення до спілкування українською мовою як неважливого, відсутність україномовного середовища, потреби спілкуватися українською (“всі розуміють російську”).

 

Така ієрархія факторів уникнення вживання української мови простежується в основному по Україні та в Центральному регіоні. У студентів Південного, Східного та Західного регіонів на першому місці перебуває фактор “психоідеологічної впертості”.

 

Отже, доводиться констатувати, що при декларованому толерантному ставленні до української мови, російськомовні громадяни готові більш агресивно захищати своє право розмовляти російською мовою. Тоді як толерантність україномовних громадян (особливо в центральному регіоні) супроводжується готовністю поступатися своїми позиціями у виборі мови спілкування, насамперед, з міркувань непрестижності, непривабливості української мови та відсутність потреби спілкуватися українською.

 

Тенденція 1

На даний момент в країні відсутні сприятливі умови як для запровадження другої державної мови (шляхом проведення референдуму), так і для зміцнення становища української мови (шляхом втілення окремих політичних ініціатив).

Проте можна прогнозувати, що за відсутності системи заходів державної політики (в центрі та особливо на місцевому рівні), рівень толерантності буде знижуватися, а сприйняття української мови як соціально непривабливої – зростатиме. У перспективі такі тенденції можуть призвести до реалістичності сценарію запровадження другої державної мови (російської).

 

Тенденція 2.

Високий рівень нетолерантності в Західному та Східному регіонах варто розглядати як фактор політичного ризику:

1. Не зникає потенціал поглиблення розколу країни за мовною ознакою. На Сході України саму постановку питання про захист української мови половина респондентів вважає штучною та спрямованою на погіршення становища російської мови.

2. Зростає суспільний запит на політиків, суспільно-політичні рухи, що підтримуватимуть антагоністичні позиції у питаннях мовної політики. Питання мови стає важливою складовою політичної ідентифікації громадян.

 

 

Думки громадян України стосовно надання російській мові

статусу офіційної

За даними моніторингового дослідження Інституту соціології НАНУ „Українське суспільство”, кількість прихильників надання російській статусу офіційної залишається незмінною протягом останніх 6 років (2000-2006 рр.). При цьому ідею надання російській мові офіційного статусу підтримують більше чверті опитаних, які вважають своєю рідною мовою українську (26,6%).

 

Поряд з тим, з 2002 року зберігається тенденція до поступового збільшення кількості противників офіційного статусу російської мови — з 31,1% у 2002 р. до 37,6% у 2006 р.

 

Однією з провідних тенденцій 2005 – 2006 рр. є своєрідна поляризація громадян стосовно їх ставлення до надання російській мові статусу офіційної.

Тобто, україномовні громадяни все менше виступають за надання російській мові офіційного статусу, при цьому частка російськомовних громадян, що бажають такого статусу, зростає. Так, надання російській мові статусу офіційної підтримували у квітні 2006 р.: 14,2% тих, хто спілкуються вдома переважно українською (проти 21% у 2005); майже 81% опитаних, що спілкуються вдома переважно російською; а також половина тих, які поєднують ці дві мови у родинному спілкуванні.

 

Офіційний статус російської мови, за даними опитування, підтримують 18,5% громадян, які наступного разу хотіли б заповнювати анкету українською, а отже добре розуміють її (у 2005 таких було 23%) і 81,5% респондентів, які б наступного разу хотіли заповнювати анкету російською (у 2005 році – 73%).

Діаграма 3.

Соціально-демографічний портрет прихильників офіційного статусу російської мови:

·        переважно мешканці Півдня, Сходу або Центру;

·        у більшості українці за національністю (серед прихильників ідеї надання російській мові офіційного статусу 66,2% українців і 30,5%  росіян);

·        переважно люди віком від 30 до 55 років — кожен другий з прихильників офіційного статусу російської мови представляє саме цю вікову групу (ще майже 30% – старші 55 років і кожен п’ятий — молодший 30 років);

·        мешканці міст з чисельністю населення більше 250 тис. Або невеликих міст (62% та 54% відповідно). Серед киян та мешканців сіл прихильників офіційного статусу російської лише третина.

 

Зауважимо, що за даними моніторингу Інституту соціальної та політичної психології АПН України, 72,5% киян і 54,6% мешканців сіл вважають, що насамперед українська мова потребує підтримки. 

 

За даними моніторингу „Українське суспільство”:

§         44% прихильників надання російській мові офіційного статусу ідентифікують себе як громадянина України (проти 50% у 2005 р.), 26,9 % обирають, насамперед, локальну ідентифікацію (мешканця села, району, міста) (проти 22% у 2005 р.), 13% вважають себе громадянами колишнього СРСР, 9,9% мешканцями свого регіону. (Для порівняння: 60% противників офіційного статусу російської мови ідентифікують себе, насамперед, як громадян України);

§         40% прихильників офіційного статусу російської мови не визначились у ставленні до свого громадянства, а кожен четвертий ( проти третини у 2005 р.) скоріше пишається ним;

Таблиця 6.

Особливості громадянської ідентичності прихильників та противників  надання російській мові статусу офіційної, %. (“не відповіді” не враховані)

Якою мірою ви пишаєтесь чи не пишаєтесь, що є громадянином України?

 

Зовсім не пишаюся

Скоріше не пишаюся

Важко сказати

Скоріше пишаюся

Дуже пишаюся

Чи вважаєте Ви за необхідне надати російській мові статус офіційної?

Так

9,6

18,1

40,3

25,1

6,5

Важко сказати

5,2

10,3

36,5

37,3

9,9

Ні

4,6

5,9

28,1

41,9

19,5

§         Прихильники офіційного статусу російської мови переважно орієнтовані на східний вектор розвитку країни — виступають за укріплення, насамперед, східно слов’янського блоку Росії-України-Білорусі (47% проти 41% у 2005),  або за розширення зв’язків у межах СНД чи розвиток відносин переважно з Росією (15,7% та 13,5 % відповідно).

 

Тенденція

Дискусія щодо надання офіційного статусу російській мові залишається популярною переважно серед громадян зрілого віку, які вважають себе українцями, проживають у містах Центру, Півдня або Сходу та спілкуються у родинному колі переважно російською.

Можна стверджувати, що такі уподобання були сформовані у даної категорії населення в процесі громадянської соціалізації в Радянському Союзі. У роки незалежності представники цієї категорії почали звикати до нового мовного становища в країні. Проте сьогодні їхні внутрішні переконання (уявлення) щодо становища мов в Україні знову активно підживлюються засобами масової інформації, діями та пропагандою представників влади, «лідерами думок» (у тому числі представниками масової популярної культури), що користуються їхньою довірою.

 

 

Висновки та пропозиції

1. На основі аналізу тенденцій змін громадської думки можна стверджувати, що протягом 2005-2006 рр. спостерігалося прискорення процесу поляризації українського суспільства стосовно мовних питань та зменшення мовної толерантності.

Зокрема при збереженні кількості прихильників надання російській мові офіційного статусу з’явилася тенденція до поступового збільшення частки противників надання російській мові будь-якого офіційного статусу. Така тенденція виступає як противага використанню мовних питань у політичному дискурсі: “мовним суверенітетам”, пропозиціям ввести російську мову другою державною.

Тобто, спостерігається поглиблення поділу суспільства за мовною ознакою. Загостренню поляризації ставлення населення України до мовних питань сприяли активні спекуляції мовними гаслами політичними силами у виборчих кампаніях останніх років.

Питання статусу мов в Україні стає вагомою підставою для політичних конфліктів. Опитані здебільшого обстоюють пріоритети саме для тієї мови, яка відповідає їхній національній ідентичності і домінує в регіоні їхнього проживання, що свідчить про зниження рівня мовної толерантності в українському суспільстві.

2. Загострення мовного питання стає перешкодою для процесу формування єдиної української громадянської ідентичності. Мовний поділ накладається на поділ суспільства за ставленням до історії країни, за регіональними політичними уподобаннями, за вектором її цивілізаційного вибору (Захід-Росія). Отже, виникає загроза протиставлення україномовних та російськомовних громадян, що зрештою призведе до формування двох полярних, самодостатніх громадянських ідентичностей, локалізованих в різних регіонах держави.

3. Викликає стурбованість той факт, що потенційну соціально-політичну базу для політичних конфліктів навколо мовного питання складають найактивніші прошарки суспільства: молодь та мешканці міст зрілого віку.

Оперативно-аналітичний відділ НІСД

назад содержание