ОСЕРЕДКИ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ ЯК ОБ’ЄКТИ ТУРИЗМУ

ТА ЧИННИК АКТУАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

 

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано стан та перспективи розвитку осередків народних промислів України та можливість їх використання як чинника розвитку культурного туризму, який може сприяти утвердженню української ідентичності, толерантності та культурного взаємозбагачення громадян різних регіонів.

 

ОСЕРЕДКИ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ ЯК ОБ’ЄКТИ ТУРИЗМУ

ТА ЧИННИК АКТУАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

 

Народні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури і однією з традиційних базових галузей народного мистецтва українців. Народна творчість входить до єдиної національної культурної спадщини через збереження духовних здобутків українського народу, його кращих традиційних цінностей. У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існують школи традиційного народного мистецтва. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

Організаційно народні художні промисли України пройшли складний шлях реформувань. Станом на 1 січня 1991 р. Республіканське об’єднання народних художніх промислів – Укрхудожпром – об’єднував 5 художньо-виробничих об’єднань, 3 заводи, 18 фабрик художніх виробів, у складі яких в окремих населених пунктах діяло понад 100 філій, цехів та бригад майстрів народних художніх промислів. На підприємствах Укрхудожпрому працювало понад 27 тисяч чоловіків, з них 8 тисяч надомників. Обсяг виробництва продукції народних художніх промислів сягнув 180 млн карб (близько 200 млн дол. США за тодішнім офіційним курсом). Продукція Укрхудожпрому експортувалась у більш як 20 країн світу. У структурі Укрхудожпрому була створена мережа фірмової торгівлі – 10 магазинів у Києві та в обласних центрах – Полтаві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Вінниці, Сумах – з торговим обігом понад 20 млн карб. Успішно діяло також Центральне художньо-експериментальне та конструкторсько-технологічне бюро – ЦХЕКТБ та Республіканська постачально-збутова та експортно-імпортна база.

Протягом останніх десятиліть організаційна структура народних художніх промислів деградувала, у більшості регіонів мистецькі осередки занепали, практично втрачено їх матеріально-технічну і сировинну базу. Це призвело до припинення підготовки фахівців у спеціалізованих навчальних закладах, занепали школи майстерності та мистецькі династії. Втрачені традиційні ринки збуту продукції, зруйнована фірмова торгівля. З різних причин частина підприємств збанкрутіла і припинила існування, решта адаптувалась до роботи у ринкових умовах, як, наприклад, ТОВ „Васильківський майоліковий завод”, Центр народного мистецтва „Петриківка” (смт. Петриківка Дніпропетровської області), Решетилівська фабрика ім. Клари Цеткін (смт. Решетилівка Полтавської області), гончарні центри у смт. Опішному (смт. Опішня Полтавської області). Варто зазначити, що поряд з економічними існує низка інших об’єктивних причин, що призвели до кризи народних промислів: урбанізація, міграція молоді до міст, занепад традиційної культури села, зміни у культурних і дозвіллєвих практиках, естетичних смаках сучасних українців.

На даний час актуальною є проблема збереження та розвитку народних промислів як складової національних культурних індустрій. Формування та реалізація ефективної державної політики щодо осередків народних промислів має сприяти їх розвитку як об’єктів культурного туризму, виробників сувенірної та декоративно-ужиткової продукції, осередків естетичного і патріотичного виховання молоді та чинника регіонального розвитку.

Аналізуючи кризовий стан галузі, можна виокремити такі проблеми:

– кількісне скорочення осередків традиційного мистецтва у більшості регіонів України;

– деградація матеріально-технічної бази державних підприємств, що виробляють сувенірну продукцію, твори народних художніх промислів;

– втрата позицій продукції народних промислів на внутрішньому ринку внаслідок суттєвого скорочення реалізаційної мережі сувенірних магазинів;

– неефективність політики державної підтримки народних майстрів, стимулювання роботи їх творчих спілок та об’єднань.

Даний комплекс проблем вимагає від держави цілеспрямованих дій щодо збереження та розвитку народних художніх промислів і має розглядатися як складова державної культурної політики.

В Україні відсутній єдиний державний координаційний центр, який би проводив постійний моніторинг і аналіз стану осередків народних промислів. Згідно з „Положенням про Міністерство культури і туризму” (постанова Кабінету Міністрів України № 1566 від 8 листопада 2007 р.) Міністерство (далі – МКТ) „розробляє і здійснює заходи щодо створення умов для відродження та розвитку культури української нації, культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, всіх видів мистецтва, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел”. На структурному рівні у МКТ не існує окремого підрозділу, який би займався власне функціонуванням народних промислів, окремі питання і проблеми вирішують різні управління і відділи. МКТ тісно співпрацює з  Національною спілкою майстрів народного мистецтва України, яка об’єднує близько 1000 народних майстрів, сприяє відродженню і розвитку різних видів і жанрів традиційного народного мистецтва, захищає професійні, соціальні і правові інтереси своїх членів, надає творчі й методичні консультації майстрам народного мистецтва, веде підготовку творчої молоді, сприяє поповненню музейних фондів держави творами сучасних митців. У своїй діяльності спілка особливу увагу звертає на збереженості давніх традицій і технологій виробництва, аутентичності виробів з боку народних майстрів. Згідно із Законом України „Про народні художні промисли” Спілці надано право проводити державну атестацію майстрів народних художніх промислів.

Спілка об’єднує 22 обласних і регіональних осередки. При Спілці діє видавничий центр „Народні джерела”, видається щоквартальник „Народне мистецтво”. Важливим напрямом діяльності організації є проведення загальнодержавних культурно-просвітницьких заходів, улаштування всеукраїнських, обласних, регіональних і персональних виставок, етнографічно-мистецьких свят, майстер-класів, круглих столів, семінарів.

Політика держави щодо народних художніх промислів регламентується  „Основами законодавства України про культуру”, Законами України „Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, „Про художні народні промисли”. Проте виразної державної стратегії щодо підтримки цієї важливої ланки традиційної культури не було вироблено. Державна культурна політика зосереджена, передусім, на підтримці державних закладів культури, у той час, як підприємства з виробництва мистецької і сувенірної продукції у більшості своїй змінили форму власності. Роботі малих підприємств (суб’єкти народних художніх промислів) та приватним виробникам продукції не було створено сприятливих умов для роботи у ринкових умовах. Приватні суб’єкти народних художніх промислів не можуть розраховувати на державну підтримку (пільгове оподаткування, кредитування, реалізація у державній мережі галерей, салонів-магазинів).

Зберігається проблема передачі творчим спілкам у власність майна і приміщень, встановлення пільгової оплати за оренду приміщень. На даний момент не мають власних приміщень осередки Національної спілки народних майстрів України у Харкові, Полтаві, АР Крим, Луцьку, Івано-Франківську, Чернівцях.

Згідно з чинним законодавством на державне фінансування можуть розраховувати бюджетні установи. Відсутність державного фінансування не компенсується роботою із залучення позабюджетних ресурсів на розвиток народних художніх промислів (інвестиції, меценатські та спонсорські кошти, пільгове кредитування). Продукція народних майстрів є витвором мистецтва, має розглядатися як специфічний товар, промоція та просування якого як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, потребує державного сприяння.

Останніми роками держава демонструє підвищену увагу до розвитку осередків народних промислів. На це спрямовані укази Президента „Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних промислів в Україні” від 6 червня 2006 р. № 481/2006 та „Про додаткові заходи щодо розвитку в Україні традиційного народного мистецтва” від 26 грудня 2006 р. № 1203/2008. Даними правовими актами затверджено заходи щодо державної підтримки даної сфери національної культури: заснування щорічних стипендій для молодих майстрів народного мистецтва, створення містечок майстрів, ініціювання проведення виставок. Відповідно до розпоряджень Президента № 179/2007–рп від 15 серпня 2007 р. та № 232/2008-рп від 21 липня 2008 р. шість народних майстрів отримали персональні гранти для створення і реалізації творчих проектів на загальну суму 220 тис. грн (четверо по 40 тис. грн, двоє по 30 тис. грн). Однією з форм заохочення народних майстрів має стати премія імені Марії Приймаченко в галузі народних промислів у розмірі 5 тис. грн (наказ МКТ № 74 від 03 грудня 2007 р.).

З метою стимулювання розвитку осередків народних промислів Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 768 затверджено „Державну програму збереження, відродження та розвитку народних художніх промислів на 2007-2010 роки” з орієнтовним обсягом фінансування 86 млн грн. Відповідно в областях були прийняті місцеві програми, з фінансуванням з обласних і місцевих бюджетів. Програма розроблялася у співпраці Національної спілки майстрів народного мистецтва України і МКТ. Вона була покликана розв’язати проблеми народних художніх промислів в Україні. Зокрема, передбачено створення Державного реєстру майстрів народного мистецтва та народних художніх промислів, утворення в м. Києві Всеукраїнського науково-інформаційного центру з питань розвитку традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів. Утворення Центру етно-мистецьких стратегій у м. Львові, надання державної підтримки суб’єктам підприємницької діяльності у галузі народних художніх промислів, оновлення матеріально-технічної бази існуючих та будівництво нових підприємств народних художніх промислів, упровадження нових технологій виробництва. На жаль, Програма не підкріплена необхідними фінансовими ресурсами. Відтак із запланованих пунктів здебільшого реалізовані культурно-мистецькі акції за участю народних майстрів, у той час, коли системні заходи підтримки народних художніх промислів не були впроваджені. Відповідні регіональні програми також повільно наповнюються реальним змістом, хоча саме на місцевому рівні великий масив проблем народних промислів міг би знайти рішення.

У той же час досвід проведення міжнародних та всеукраїнських виставок, симпозіумів, фестивалів, зокрема міжнародний мистецький фестиваль у селищі Опішному Полтавської області „Здвиг-2009”, Сорочинський ярмарок у селищі Великі Сорочинці Полтавської області свідчать про потужний креативний потенціал народних майстрів. Осередки народних промислів можуть дати додатковий імпульс розвитку туризму,  сприяти утвердженню культурної самобутності регіону. Осередки народних промислів, творчі майстерні є потенційними об’єктами культурного туризму, популярними у цілому світі.

У вітчизняних та іноземних туристів існує стійкий попит на вироби місцевих народних промислів, сувенірну продукцію, задоволення якого висуває на порядок денний питання про систему її реалізації. Вироби народних майстрів мають реалізовуватися не тільки під час всеукраїнських та регіональних фольклорних фестивалів і свят, а й через розгалужену мережу спеціалізованих крамниць і салонів.

Нагальною потребою є актуалізація осередків народних промислів як важливої складової історико-культурної спадщини для розвитку культурного туризму. Позитивним прикладом є досвід Полтавщини, де активно використовуються етнографічні маршрути (Опішне, Миргород, Пирятин – кераміка, Решетилівка – вишивка та ткацтво) з метою ознайомлення з осередками народних промислів та ремесел, організації майстер-класів.  Туристи мають можливість ознайомитися з виробами народних майстрів, традиціями і технологіями виробництва. Відповідно, осередки народних промислів по всій території України акумулюють великий потенціал для культурного туризму та створення нових туристичних маршрутів, продуктів і пропозицій.

Продуктивною є співпраця осередків народних промислів та українських музеїв для організації культурного туризму, пошуку нових форм роботи з метою урізноманітнення туристичних послуг, підвищення їх якості й конкурентоспроможності. У цій співпраці осередки народних промислів можуть виступати постачальниками мистецької та сувенірної продукції, джерелом нових форм дозвілля та послуг. Відповідно музей може стати місцем ознайомлення і продажу творів місцевих умільців, фондом для збереження найкращих мистецьких виробів, майданчиком для проведення лекцій, майстер-класів. Деякими музейними закладами України подібна співпраця налагоджена: Музей українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Музей Івана Гончара (м. Київ), Національний музей-заповідник українського гончарства (смт. Опішне Полтавської) області та інші.

Унікальним прикладом комплексного підходу до організації культурно-мистецького життя і туризму є селище Опішне Полтавської області. Навколо Національного музею-заповідника українського гончарства об’єдналися Будинок культури, бібліотека, музична школа, школа народних мистецтв. У заповіднику діє Інститут керамології, який займається фундаментальними науковими дослідженнями про закономірності виникнення й розвитку гончарства, його роль і місце в традиційно-побутовій і сучасній культурі українців та інших народів світу. В Опішному працює освітянський заклад нового типу – Колегіум мистецтв, де здійснюється навчання з поглибленим вивченням національних традицій. Ефективність таких закладів нового типу – забезпечення координації дій, ефективне використання матеріальної бази, розширення сфери використання спеціалістів без залучення додаткових коштів на оплату праці. Вони представляють значний інтерес як засоби реалізації завдань відродження та розвитку національної культурно-мистецької, освітянської спадщини, насамперед, в осередках його традиційного побутування.

Актуальним залишається питання рекламно-інформаційної складової роботи народних промислів та їх продукції. Інформація, розміщена на електронних сторінках Міністерства культури і туризму, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, обласних державних адміністрацій, не дозволяє скласти цілісної картини про багатство і різноманіття вітчизняних народних художніх промислів. У даному разі корисним для України є  досвід Російської Федерації зі створення порталу інформаційної підтримки ремесел і народних промислів „Ремесленничество России” (http://www.remeslennik.ru/). Дана електронна сторінка акумулює новини у сфері російських народних промислів, законодавство в даній галузі, розміщує інформацію про фестивалі й конкурси, ремісничу освіту, історію народних промислів, подає новини з регіонів, містить віртуальний каталог і корисні посилання. Актуальним для України залишається закордонний досвід створення мережевого порталу, який би інформував про засади, напрями та пріоритети культурної політики держави, пропагував культурне багатство й розмаїття як сучасної, так і традиційної культури країни. Як приклад створення таких інформаційно насичених електронних сторінок варто назвати портали культури Латвії (http://www.kultura.lv) і Польщі (http://news.o.pl).

Висновки

Осередки народних промислів як складова духовної культури українського народу є одним з основних засобів збереження народних традицій, пізнання власної країни, формування гордості за її культурні надбання.

Протягом останніх двох десятиріч ця галузь культурних індустрій зазнала кардинальних організаційних змін і часткової руйнації, держава лише починає формувати свою політику щодо збереження, відродження й розвитку цього сегменту традиційної народної культури українців.

Відсутній єдиний державний координаційний центр, який би проводив постійний моніторинг й аналіз стану галузі, надавав би науково-методичну підтримку осередкам народних промислів.

З метою вирішення проблем розвитку осередків народних промислів держава активно співпрацює з громадською організацією Національна спілка майстрів народного мистецтва України. Через відсутність фінансування нереалізованими залишилися законодавчі ініціативи щодо розвитку осередків народних промислів.

Суб’єкти народних промислів в основній масі є недержавними організаціями, які не можуть розраховувати на державну фінансову підтримку, мають наявну потребу в інформаційно-правовій та рекламній підтримці з боку держави.

Не створені дієві механізми залучення позабюджетних ресурсів на розвиток народних промислів, активізації спонсорства і меценатства.

Актуальним залишається розвиток інтерактивного потенціалу осередків народних промислів для створення нових туристичних маршрутів, формування естетичних смаків молоді, творення неповторного іміджу регіону.

Пропозиції та рекомендації:

- провести колегію Міністерства культури та туризму України з метою обговорення виконання указів Президента „Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних промислів в Україні” від 6 червня 2006 р. № 481/2006 та „Про додаткові заходи щодо розвитку в Україні традиційного народного мистецтва” від 26 грудня 2006 р. № 1203/2008 і ступеню реалізації „Державної програми збереження, відродження та розвитку народних художніх промислів на 2007-2010 роки”;

- створити при Міністерстві культури і туризму науково-інформаційний центр з питань розвитку традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів;

- розробити систему моніторингу та інвентаризації матеріально-технічної бази існуючих підприємств народних художніх промислів;

- створити Державний реєстр осередків народних помислів;

- налагодити багатоканальну систему фінансування осередків народних промислів;

- обласним органам влади ініціювати створення регіональних грантових програм для народних майстрів;

- обласним, міським, районним адміністраціям розширити інформаційне наповнення власних електронних сторінок з метою популяризації національної культурної спадщини й виробів місцевих народних майстрів. Залучення громадських та благодійних організацій до участі у налагодженні рекламно-інформаційної діяльності для поширення інформації про туристичні можливості осередків народних промислів;

- Державному комітету телебачення і радіомовлення України сприяти програмам з популяризації української історико-культурної спадщини, які б висвітлювали регіональні особливості нашої держави, актуальні питання розвитку народних промислів;

- туристичним операторам залучати осередки народних промислів як об’єкти культурно-пізнавального туризму для створення нових туристичних маршрутів;

- сприяти організації екскурсій школярів і студентів по осередках народних промислів для отримання особистих вражень, інтерактивного ознайомлення з виробничими традиціями предків;

- сприяти відкриттю спеціалізованих магазинів виробів народних промислів у міських центрах, об’єктах туризму, залучати до реалізації такої продукції музейні установи.

 

Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень

(О. Кузьмук)