Розвиток трансферу технологій як необхідна передумова інтеграції України у світову економіку

 

Анотація

 

В умовах світової глобалізації та інтеграції рівень економічного розвитку країни визначає НТП та здатність до комерціалізації інтелектуальних факторів. Важливим і перспективним механізмом економічної стабілізації держави є трансферт технологій, сутність якого полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до замовника. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому.

В Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого розвитку. Через недостатнє розповсюдження прогресивних технологій країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на пріоритетних напрямах НТП, що загрожує закріпленням екстенсивної моделі розвитку економіки.

Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає задіяти чинники інституційного характеру – вдосконалення законодавчої бази в області трансферу технологій та розробку напрямків державної політики в сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, активізацію розвитку інфраструктури ринку технологій і залучення підприємств до роботи з існуючою інтелектуальною власністю.

 

Розвиток трансферу технологій як необхідна передумова інтеграції України у світову економіку

 

В умовах світової глобалізації та інтеграції, посилення конкуренції на світових ринках рівень економічного розвитку країни визначає НТП та здатність до комерціалізації інтелектуальних факторів. Однією з найважливіших складових інноваційного процесу і перспективним механізмом економічної стабілізації держави є трансферт технологій, сутність якого полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до замовника. В національному законодавстві високі технології визначаються як “технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції”. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому, на 75-80 % визначають приріст ВВП розвинутих країн.

За останній час розрив між створенням новітньої технології та її впровадженням в промисловість суттєво скоротився, і країни, які здатні швидко і ефективно їх використовувати, забезпечують створення більшої доданої вартості, якісне зростання національного доходу, появу нових робочих місць та завоювання ринків технологій. Однак в Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого належного розвитку, тому перспективні наукові розробки часто не комерціалізуються. Через це країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на пріоритетних напрямах НТП, що загрожує закріпленням у країні екстенсивної моделі розвитку економіки.

Низький успіх в реалізації проектів по трансферу технологій в Україні головним чином зумовлено двома групами чинників: по-перше, безпосередньо пов’язаних з недостатнім розвитком інноваційних процесів, що гальмує участь країни у міжнародному обміні технологій, та по-друге, зумовлених недоліками вітчизняного законодавства щодо визначення та захисту права інтелектуальної власності учасників інноваційного процесу.

До першої групи чинників можна віднести:

­       Скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічної діяльності. Частка інноваційної продукції у 2006 р. склала лише 6,2 % від загального обсягу промислової продукції. Наукомісткість промислового виробництва України на сьогодні не перевищує 0,3 %, що у десятки разів менше світового рівня. У 1998 р. вона складала 3,1 %, у 2004 р. - знизилась до 0,7 %. Скорочуються обсяги науково-дослідних робіт. Протягом 1996-2006 рр. їх обсяг скоротився з 1,38 до 1,0 % ВВП. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, за підсумками 2006 р. становить 1118 (11,2 % від загальної кількості), тоді як у 2003 р. складала 1120 (11,5 %). У 2006 р. лише 8,2 % підприємств займалися розробкою та впровадженням інновацій, що на 0,7 % менше ніж у 2005 р. Витрати на придбання нових технологій українськими підприємствами зменшились з 243,4 до 159,5 млн грн, а витрати на підготовку та впровадження інновацій скоротились на 0,5 % або на 40 млн грн.

­       Загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 % приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого складають 2,5-3 трлн дол., становить приблизно 0,05-0,1 %. Станом на кінець 2006 р. в українському експорті домінували: продукція металургії (45 %), хімічної промисловості (12 %), машини та устаткування (15 %). У структурі експорту-імпорту зберігається вузька спеціалізація – 75 % зовнішньоторговельного обороту припадає на 3–4 товарні групи. Це свідчить, що Україна знаходиться у великій технологічній залежності від розвинутих країн. У 2005 р. імпорт в Україну високотехнологічних товарів становив 2341,4 млн дол., (6,5 % загального обсягу), а домінуючі позиції в його структурі посіла електроніка (782,8 млн. дол.), хімічні вироби (404 млн дол.) і неелектрична техніка (371,2 млн дол.). Український експорт високотехнологічних товарів склав лише 2,35 % сукупного обсягу.

­       Відбувається викривлення структури вітчизняного трансферу технологій переважно в бік залучення. В світовій практиці є три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та його досягнень), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції шляхом використання власної дешевої робочої сили та власного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні використовується перший та частково другий тип інноваційного розвитку. Основну частину вітчизняного трансферу технологій складає придбання іноземних технологій. Протягом 2002–2004 рр. спостерігалось засилля іноземних технологій на вітчизняному ринку. Зокрема, лише у 2004 р. на придбання іноземного інтелектуального продукту було спрямовано 323,4 млн грн., що уп’ятеро перевищує обсяг коштів, витрачених на вітчизняний інтелектуальний продукт. Подібна картина і сьогодні. Основну частку складає придбання устаткування, тоді як придбання результатів досліджень і розробок в Україні скоротилося з 237 до 55, тобто більш ніж в чотири рази. При цьому їх кількість з-за кордону зросла з 3 в 2001 до 25 в 2003 р., що говорить про втрату власного потенціалу і використання політики запозичення. За цей час кількість набутих прав власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, угоди на передачу технологій по Україні знизилася з 191 до 50. Ліцензійні угоди також не стали істотним джерелом адаптації іноземних технологій, а їх загальна кількість скоротилася на 29 %.

­       В Україні відсутня сучасна законодавча база та єдиний керівний орган з питань трансферу технологій. Так, в кожній високорозвиненій країні є державний чи політичний орган, що регулює ринок технологій в інтересах держави. В США це Національна агенція в сфері трансферу технологій, що здійснює контроль та вдосконалення законодавства. Наприклад, з 1975 по 2000 р. в США було прийнято більше 30 законів щодо трансферу технологій і ринку інтелектуальної власності. В Україні вкрай несприятливою для проведення послідовної науково-технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Держкомітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій МОН фактичний вплив останнього на науково-технічну сферу значно знизився. Дії МОН, Мінпромполітики та НАН України в цій сфері не скоординовані. Це зумовлює відсутність в Україні національної системи трансферту технологій. Існування такої системи в розвинутих країнах підтвердило свою ефективність. Вже створено дієві національні системи трансферу технологій, які сформували міжнародний ринок технологій. Найпотужнішою з них є система США, щорічний дохід якої перевищує 100 млрд дол.., тоді як дохід автомобільної промисловості США досягає лише 60-80 млрд дол. Тому міжнародний трансфер технологій вже давно став чи не найприбутковішою статтею експорту США, Японії, Ізраїлю та Великобританія. Технологічний трансфер є важливою умовою існування ринкових відносин в постіндустріальній державі і стрімкий перехід до такої форми взаємодії на ринку інтелектуальної власності надзвичайно важливий для України. Загалом в Україні спостерігається негативна тенденція щодо придбання нових технологій і ще гірша – у відношенні їх трансферу. У рейтингу використання технологій та інновацій у 2005 р. Україна була на 83-му місці, що пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно-ліцензійної політики держави та правової бази.

­       Розвиток трансферу технологій гальмується відсутністю попиту на відповідні науково-технічні розробки з боку держави та приватного сектору. Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1 % бюджетного фінансування наукової сфери. Венчурне фінансування в Україні, як надзвичайно важлива для підтримки інноваційного розвитку діяльність, не отримало належного розвитку. За практичної відсутності венчурного капіталу вітчизняного походження зарубіжні венчурні фонди переважно не зацікавлені у розвитку конкурентоспроможних технологій і кошти спрямовують переважно до підприємств енергетичної, машинобудівної, будівельної та переробної промисловості.

До другої групи чинників можна віднести наступні:

­       Недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази. Незважаючи на помітний прогрес останніх років у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи трансферу нових технологій та науково-технічних досягнень. Закони України щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним, Адміністративним та Кримінальним кодексами. Так, законодавчі акти в сфері інтелектуальної власності передбачають певні норми, а відповідальність за їх порушення відсутня частково або повністю. Незадовільним залишається стан виконання вимог законів у сфері права інтелектуальної власності і високим - рівень порушень зазначеного права. Посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні пов’язано з приведенням національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС. Так, в Україні строки охорони прав інтелектуальної власності не відповідають нормам ЄС. Наприклад, українські патенти встановлюють міжнародний пріоритет на винахід строком лише на рік.

­       Не забезпечено загальний та вільний доступ до міжнародної патентної класифікації об’єктів інтелектуальної власності, яка містить не тільки їх опис, але і характеристику та переваги. Це призводить до того, що дослідники не мають змоги дізнатися про вже розроблені і запатентовані аналоги та їх технічні можливості, і це змушує знову “винаходити колесо” та ускладнює орієнтацію на міжнародному ринку технологій.

­       Не врегульовано питання вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності та їх відображення у бухгалтерському обліку. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України не затвердив методику оцінки нематеріальних активів. Універсальна методика оцінки об’єктів інтелектуальної власності є необхідною для зарахування об’єкта на баланс підприємства, його продажу, трансферту та розрахунку вартості відповідної ліцензії на його використання. Сьогодні така оцінка вкрай ускладнена через використання кожного разу спеціально розробленої методики, що робить цю процедуру дуже тривалою та витратною. Відсутність єдиної методики визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності унеможливлює покарання порушників.

­       Зберігається тенденція зменшення кількості поданих заявок на винаходи до Держдепартаменту інтелектуальної власності (порівняно з 2005 р. зменшилася на 13,6 %). Кількість використаних у виробництві винаходів скоротилась на 19,8 %. Число зареєстрованих ліцензійних договорів становить лише 2,2-2,6 % від числа патентів, що в декілька разів менше показників провідних країн. Недоліки у правозастосуванні законодавчої бази в частині захисту прав інтелектуальної власності призвели до суттєвих втрат державою науково-технічного потенціалу, зокрема спеціальної наукової, проектно-конструкторської, проектно-дослідницької документації під час приватизації. Залишається не врегульованим питання інтелектуальної спадщини колишнього СРСР. Так, в Росії залишилося близько 500 тис. авторських свідоцтв на винаходи, з яких приблизно 250 тис. належить українським винахідникам.

­       Велика тривалість терміну розгляду заявок на патенти і винаходи: тривалість розгляду заявки на винаходи 1,5-3 роки, а заявка на знаки для товарів і послуг розглядається 1,5-3,5 роки. Ускладненість та забюрократизованість реєстрації права інтелектуальної власності на Україні призводить до того, що «трансфер технологій» за кордон стає цілеспрямованим відбиранням за безцінь українських технологій іноземними фірмами. Розповсюджені випадки подання заявок на винаходи в інші країни в обхід Державного департаменту інтелектуальної власності України, що теж супроводжується неконтрольованим відпливом нових технологій за кордон. Кримінальним кодексом України не передбачено відповідальності за незаконний трансфер технологій, хоча такі норми є, зокрема, в законодавстві США, Великобританії, Росії.

Ці факти підтверджують існування негативних тенденцій у сфері технологічного трансферу в Україні. За відсутності якісних зрушень у стратегії інновацій та інтенсивного розвитку трансферу технологій, за найсприятливішим сценарієм, навіть в разі реального зростання ВВП у 5-6 % на рік, у 2010 р. рівень ВВП на душу населення зможе максимально збільшитись лише до 3,5-4 тис. дол. Тоді як у країнах ЄС цей показник у середньому вже складає 35 тис. дол. Наявні резерви так званої факторної конкурентоспроможності (дешева робоча сила і традиційний експорт товарів із низькою доданою вартістю) або вже вичерпали себе, або вичерпаються у середньостроковій перспективі.

Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає задіяти чинники інституційного характеру - вдосконалення законодавчої бази в області трансферу технологій та розробки державної політики в сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, активізацію розвитку інфраструктури українського ринку технологій шляхом формування основних ринкових механізмів і залучення підприємств до роботи з існуючою інтелектуальною власністю.

Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного і інтелектуального потенціалу України шляхом трансферу технологій у виробництво конкурентоспроможної та якісної продукції, вважаємо необхідним:

­       З метою контролю за передачею технологій зі сторони держави і необхідністю постійного коригування законодавчої бази для високотехнологічного ринку терміново створити державну структуру з питань трансферу технологій та інтелектуальної власності, функціями якої мають стати: 1) формування пропозицій та ініціатив щодо зміни діючого законодавства України в сфері трансферу технологій та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності; 2) регулювання захисту інтелектуальної власності українських дослідників та підприємців; 3) державна підтримка міжнародних патентів з найбільш перспективних розробок; 4) проведення комплексу робіт зі створення і реалізації механізму передачі технологій подвійного та широкого призначення, що розроблені при виконанні державних науково-технічних програм; 5) володіння й управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів держбюджету та їх передача на комерційних засадах; 6) акредитація учасників ринку технологій (організацій-посередників) на Україні та ліцензування їх діяльності; 7) впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері; 8) створення та підтримка центрів трансферу технологій та інновацій в регіонах, комп’ютерної національної інформаційної мережі, банків даних технологій; 9) розробка типових форм договорів з трансферу технологій та рекомендацій щодо їх застосування.

­       Сформувати за участю державного фінансування національну систему трансферу технологій, важливими ланками якої мають стати регіональні центри трансферу технологій та центри науково-технічної та економічної інформації, на основі яких необхідно найближчим часом сформувати національну інфраструктуру, використовуючи вже існуючі підприємства як вузлові. Вже функціонує три такі регіональні центри: Київський; Львівський та Харківський.

­       Створити інфраструктуру трансферу технологій, у тому числі підрозділи з питань трансферу технологій та продовжити створення центрів трансферу технологій на національному та регіональному рівнях. Її елементом може стати розробка і впровадження інтегрованої бази даних щодо попиту та пропозиції трансферу технологій в Україні та створення механізму поповнення цієї бази з різних джерел: існуючих локальних, відомчих та регіональних баз даних, каталогів, конкурсів, виставок-презентацій, спеціалізованих видань, журналів, інтернет-сайтів. Складовою національної інфраструктури трансферу технологій мають стати спеціально створені консультативні комісії з питання аудиту трансферу технологій, оскільки при вирішенні питання щодо експорту технології важливо оцінити її конкурентоспроможність.

­       З метою створення стратегічних альянсів з найбільшими зарубіжними операторами ринку технологій необхідною є інтеграція українських учасників ринку технологій у відповідні європейські структури, що дозволить отримати доступ до баз даних, бірж, фондів венчурного капіталу та до інших інформаційних та фінансових ресурсів та надасть значні переваги при оформленні ліцензійних контрактів та міжнародних патентів.

­       На державному рівні забезпечити умови для активної розробки новітніх технологій в Україні та умови для їх представлення як об’єктів міжнародного технологічного трансферу через виконання таких заходів: активізації розвитку інфраструктури інноваційного процесу; залучення приватних українських і закордонних інвестицій в інноваційну сферу; створенню умов для збільшення кількості учасників трансферу технологій.

­       З метою формування попиту на новітні технології необхідно розвивати в Україні сучасну національну індустрію венчурного капіталу шляхом найшвидшого формування державної програми і розробки концепції розвитку сектора венчурного капіталу, забезпечення законодавчого регулювання венчурного виробництва. Актуальним є пошук закордонних венчурних фондів та бізнес-янголів для виготовлення кінцевого продукту з використанням розробленої технології.

­       Підготувати зміни до Закону України Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій у частині зарахування до держбюджету України певного відсотка коштів, отриманих від трансферу технологій, майнові права на які належать державі; до Закону України Про охорону прав на винаходи і корисні моделі в частині визначення розміру та порядку виплати винагороди творцям об’єктів інтелектуальної власності.

­       Створити спеціальні судові органи з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності, працівники яких будуть підготовленими та обізнаними фахівцями у сфері вітчизняного та міжнародного права інтелектуальної власності, а не фахівцями широкого профілю.

Для виходу на якісно інший рівень розвитку національного трансферу технологій необхідно формувати сприятливі умови для інноваційної діяльності бізнесу, заохочувати світових лідерів у галузі високих технологій до приходу в Україну, створювати інструменти трансферту технологій, забезпечити наявність професійного менеджменту. Результатом розробки новітніх технологій має стати завоювання конкурентних позицій у перспективних секторах ринку, підвищення ефективності участі України у світових ринках технологій.

Регіональний філіал НІСД у м. Харкові

(С. Архієреєв, Т. Тарасенко)