ПОШИРЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ РЕЛІГІЙНИХ ІСЛАМСЬКИХ ТЕЧІЙ ЕКСТРЕМІСТСЬКОГО СПРЯМУВАННЯ В АР КРИМ

Анотація

 

В аналітичній записці розглянуто головні прояви поширення радикальних ісламських течій в Криму, визначено чинники, що сприяють поширенню радикального ісламу, вказано основні шляхи його проникнення в Україну та окреслено коло загроз, пов'язаних з діяльністю радикальних ісламістів. На основі висновків сформульовано рекомендації щодо заходів з протидії можливим загрозам, пов'язаним з поширенням в АР Крим радикального ісламу.

 

ПОШИРЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ РЕЛІГІЙНИХ ІСЛАМСЬКИХ ТЕЧІЙ ЕКСТРЕМІСТСЬКОГО СПРЯМУВАННЯ В АР КРИМ

Загальна характеристика стану мусульманської громади в АР Крим

В межах АР Крим зосереджена основна частина населення України, що сповідує іслам (55‑60 % всіх мусульман України[1]). Переважна більшість мусульман Криму (понад 90 %) належать до кримськотатарської спільноти (за даними перепису населення 2001 р. – 243,4 тис. осіб, чисельність на 2009 р. за оцінками становить близько 260 тис. осіб), яка має надзвичайно високий рівень релігійної самосвідомості[2]. Водночас кримськотатарська спільнота становить меншість (близько 12‑15 %) населення Криму, тобто існує у культурно та релігійно відмінному середовищі. Кримські татари є єдиною компактно розселеною мусульманською спільнотою України – практично всі вони проживають в межах АР Крим. Найбільшими після кримських татар спільнотами „мусульман за походженням” в АР Крим є татари (11 тис. осіб), азербайджанці (3,7 тис. осіб) та узбеки (2,9 тис. осіб)[3].

В конфесійному відношенні кримські татари та більшість інших мусульманських спільнот Криму належать до ханафітського мазхабу, найбільш поширеного в сучасному суннізмі і традиційно оцінюваного як поміркований напрям. На офіційному рівні до ханафітського мазхабу тяжіє Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) – структура, що об’єднує 335 з 383 офіційно зареєстрованих мусульманських громад АР Крим і більшість з 612 незареєстрованих[4]. ДУМК є офіційним духовно‑адміністративним органом кримських татар і підтримує тісні зв'язки з Меджлісом. В його управлінні знаходяться всі 5 медресе, розміщених в АР Крим. Крім ДУМК в Криму також діють 47 незалежних мусульманських громад і 1 громада під управлінням Духовного управління мусульман України (ДУМУ).

Сучасний стан мусульманської спільноти Криму характеризується активним відродженням релігійного життя, що супроводжується збільшенням числа громад, активним спорудженням мечетей та загальним зростанням релігійної свідомості, зокрема серед кримських татар. Кримські татари розглядають відновлення релігійних традицій в якості важливого компоненту національного розвитку.

Вплив на розвиток релігійного життя кримських татар має загальносвітова тенденція до посилення радикальних течій в ісламі внаслідок проходження ним внутрішнього реформування та загострення культурно‑цивілізаційних суперечностей між Заходом та мусульманським світом. Одним із проявів такого впливу в Криму є поширення діяльності радикальних ісламських організацій та течій.

Прояви поширення радикальних ісламських течій в АР Крим

Аналізуючи поширення радикальних поглядів серед мусульман Криму, необхідно розмежовувати поняття ісламізму (застосування норм ісламу в якості політичної ідеології) та ісламського фундаменталізму (руху за повернення мусульман до первісних норм ісламу), які, в свою чергу, знаходять вияв у значній кількості різноманітних релігійних та ідеологічних рухів і організаційних структур.

В діяльності багатьох ісламських рухів та груп ісламізм та фундаменталізм поєднуються. Базовим прагненням для обох є світова ісламська держава, заснована на законах шаріату та нормах ісламу, що є одночасно основою ісламу як релігії універсального (позанаціонального) характеру і одним з релігійних приписів для всіх мусульман.

Критерієм „екстремістського” (далі по тексту – радикального)[5] спрямування певного руху в ісламі можна вважати ставлення до насильства, зокрема – джихаду та форм його здійснення, а також до немусульман. Відповідно рухи, що вважають застосування насильства виправданим і дотримуються дискримінаційних поглядів щодо немусульман, можна вважати радикальними.

Зареєстровані в Україні мусульманські організації офіційно дотримуються традиційних поміркованих норм ісламу і переважно уникають політизації релігійної діяльності, дистанціюючись від ісламізму. Водночас, починаючи з кінця 1990-х рр. в Криму почали поширюватися нетрадиційні для регіону ісламські течії реформістського характеру – салафія (ваххабізм) та хабашизм.

Салафітів традиційно розглядають як крайню фундаменталістську течію в ісламі, а їх догматику як радикальну. У ряді пострадянських держав (передусім в Росії) ваххабізм на офіційному рівні пов'язують з терористичною діяльністю, водночас як у решті світу він переважно сприймається лише як радикальний релігійний напрям.

Хабашизм є опозиційною до традиційного ісламу синкретичною течією, що бере активну участь у політичному житті на Близькому Сході і виступає як опонент ісламського фундаменталізму, передусім ваххабізму. В Україні хабашизм пов'язаний з частиною керівництва ДУМУ і активно критикується всіма іншими мусульманськими конфесіями.

Слід відзначити, що салафіти та хабашити в АР Крим є нечисленними і не здійснюють помітного впливу на релігійну або політичну ситуацію в регіоні. За попередньою інформацією представники обох течій подали на розгляд Національного комітету у справах національностей та релігій документи, необхідні для офіційної реєстрації.

Поширення нових ісламських течій в АР Крим не несе прямої загрози дестабілізації ситуації, проте слід визнати, що збільшення кількості ісламських течій об'єктивно ускладнює міжконфесійні відносини, оскільки представники традиційних і нетрадиційних течій не визнають догматики один одного, висуваючи звинувачення у сектантстві та спотворенні норм ісламу. Крім того, у разі загострення міжконфесійних та міжетнічних відносин в Криму радикальний характер догматики ваххабізму та хабашизму може спровокувати їх прихильників до насильства.

Крім релігійних течій радикальний іслам в Криму також представлений діяльністю міжнародних ісламістських мереж, серед яких найчастіше називаються Таблігі Джамаат та Хізб ут‑Тахрір.

Таблігі Джамаат є однією з найбільших ісламських міжнародних організацій фундаменталістського спрямування, що визначає головною метою своєї діяльності „духовне реформування” ісламу (повернення мусульман до норм початкового ісламу) і діє як неполітична ненасильницька організація практично у всіх країнах з мусульманським населенням, у тому числі в Європі. Кілька епізодів, пов'язаних зі звинуваченням Таблігі Джамаат у закликах до джихаду та зв'язках з терористами (зокрема, в США, Індії та Великобританії) не отримали підтверджень. В Україні організація діє через існуючі ісламські центри у формі проведення лекцій.

Хізб ут‑Тахрір аль-Ісламі (Партія ісламського звільнення) є міжнародною радикальною ісламістською організацією, що ставить за мету об'єднання всіх мусульман світу в межах єдиної ісламської держави (халіфату), суспільство якої дотримуватиметься норм шаріату. Риторика Хізб ут‑Тахрір має виражений антизахідний характер. Ідеологія організації відкидає західні цінності, у тому числі демократію, свободу совісті та капіталізм, проте в першу чергу спрямована проти урядів мусульманських країн, що діють не у відповідності з ісламськими нормами.

Хізб ут‑Тахрір діє у багатьох державах світу через мережу осередків, що прагнуть до проникнення у державні структури з метою зміни суспільного ладу і приведення його у відповідність до принципів ісламу[6]. У декількох державах світу[7] діяльність Хізб ут‑Тахрір заборонена або певною мірою обмежена у зв'язку зі звинуваченнями у спробах державних переворотів, зв'язках із тероризмом та пропаганді насильства. На даний час організація відкрито діє у більшості європейських держав (крім ФРН) і заборонена у ряді близькосхідних держав (Єгипті, Туреччині тощо). У ряді держав Центральної Азії (Узбекистані, Казахстані, Киргизстані) Хізб ут‑Тахрір пов'язана з ісламською опозицією (у тому числі Ісламським рухом Узбекистану) і причетна до виступів проти правлячих режимів, у зв'язку з чим заборонена, а її члени переслідуються. В Росії організацію визнано терористичною і заборонено з 2003 р. У США, попри моніторинг Хізб ут‑Тахрір силовими структурами, організацію не було визнано терористичною, її зв'язків з тероризмом не було встановлено[8].

В Україні Хізб ут-Тахрір офіційно не зареєстрована як релігійна або громадська організація, є закритою структурою, що діє публічно через незалежні мусульманські громади Криму (зокрема, громаду Давет, що є офіційним організатором заходів Хізб ут‑Тахрір) і має власний друкований орган. Оцінки чисельності членів організації в Криму коливаються від 500 до 10 тис. членів (що відображає певну плинність серед прихильників організації та існування спекуляцій щодо її реального впливу).

Діяльність Хізб ут‑Тахрір у Криму вперше стала публічно помітною після проведеної нею 2003 р. кампанії засудження дій міжнародної коаліції в Іраку та критики позиції Меджлісу щодо питання Іраку. Надалі Хізб ут‑Тахрір виступила як організатор численних масових заходів (конференцій, лекцій тощо). Публічно представники Хізб ут‑Тахрір відкидають можливість застосування насильства і не проголошують намірів щодо політичної перебудови Криму на ісламських принципах або його входження до майбутнього халіфату.

12 травня 2009 р. прес-служба СБУ виступила із заявою про те, що Служба безпеки України запобігла створенню першого осередку Хізб ут‑Тахрір в Україні – конспіративного терористичного угруповання з 9 осіб, вилучивши відповідні документи, винісши попередження причетним громадянам України та заборонивши в’їзд причетним іноземцям. Хізб ут‑Тахрір відхилила звинувачення, вказавши на те, що публічно діє в Україні вже понад 10 років і використовує в своїй діяльності виключно ненасильницькі методи[9].

Офіційні мусульманські організації (зокрема ДУМУ та ДУМК) не зацікавлені у поширенні діяльності ісламістських організацій в Україні, оскільки це ослаблює позиції традиційного ісламу, кримськотатарського руху (через позанаціональний характер ісламізму) та самих духовних управлінь, і розглядають ісламістів як сектантів, подекуди прямо називаючи їх терористами[10]. Водночас вони зацікавленні у використанні поширення радикального ісламу як аргументу у діалозі з владою з метою переконання у необхідності налагодження тіснішої співпраці та надання традиційному ісламу більшого сприяння в АР Крим.

ДУМК намагається усунути вплив Хізб ут‑Тахрір на мусульманські громади Криму, свідченням чого стало, зокрема, зняття у 2004‑2005 рр. кількох імамів, що були звинувачені у зв'язках з цією організацією, у тому числі й імама головної кримської мечеті Кебір‑Джамі , а також обмеження доступу ісламістів до медресе і громад. І ДУМК, і ДУМУ виступили з підтримкою заяви СБУ, засудивши діяльність Хізб ут‑Тахрір.

Головні чинники поширення радикального ісламу в Криму

Поширення в АР Крим діяльності радикальних ісламських течій та організацій є також проявом зовнішнього впливу. Основними шляхами проникнення радикального ісламу до регіону імовірно є:

1.      Притік носіїв ісламістських поглядів серед репатріантів з Центральної Азії, передусім з Узбекистану, що з початку 90-х рр. є головним осередком ісламістів, у тому числі й Хізб ут‑Тахрір, на пострадянському просторі. Ісламізм в Узбекистані переслідується на офіційному рівні, що стимулює політичну еміграцію, яка, в свою чергу, може бути сполучною ланкою між ісламістами Центральної Азії та Криму. Водночас, попри збереження в Узбекистані значного кримськотатарського населення (близько 100‑150 тис. осіб) приток репатріантів в останні роки значно скоротився.

2.      Присутність іноземців, що є носіями ісламістських поглядів або членами ісламістських організацій, серед імамів[11] та викладачів медресе а також серед викладачів ісламу, що працюють при мечетях та представляють іноземні ісламські структури – Управління релігійними справами Туреччини (Діянет), Фонд Азіза Махмуда Хюдаї тощо. Слабким місцем ДУМК залишається брак кваліфікованих місцевих кадрів серед священнослужителів, а також залежність від співпраці з іноземними структурами в організації ісламської освіти. Водночас значна частина випускників медресе не стає імамами в мечетях ДУМК, працюючи у незалежних громадах та ісламських центрах.

3.      Направлення студентів медресе на навчання до інших держав (Туреччини, Саудівської Аравії, Лівану), де вони можуть познайомитися з доктринами ісламістів і підпасти під їх вплив. Варто зауважити, що у багатьох мусульманських країнах саме медресе є головним середовищем поширення ісламізму та фундаменталізму, а у окремих випадках і діяльності крайніх радикальних організацій.

4.      Місіонерська діяльність ісламістських організацій та представників радикальних релігійних течій, що найімовірніше здійснюється через ісламські благодійні фонди, що діють з арабських країн та Туреччини (у тому числі пов'язаних з кримськотатарською діаспорою в цій країні) і спонсорують будівництво мечетей та розвиток ісламської освіти в Україні.

5.      Присутність іноземних студентів, що є носіями ісламістських поглядів або членами ісламістських організацій (зокрема, Братів мусульман[12]) і вступають в контакти з кримськими мусульманськими громадами.

Поширення радикального ісламу в Криму передусім вмотивоване об’єктивними чинниками – існуванням значної мусульманської громади, інтересом до неї з боку іноземних ісламських центрів, радикалізацією ісламу у світі, відродженням релігійного життя кримських татар. Звертає на себе увагу також те, що серед кримських татар впливовими є суспільно‑політичні приписи ісламу[13]. Водночас поширення радикальних течій ісламу в Криму є наслідком ряду специфічних чинників, пов’язаних з соціально-економічним та суспільно-політичним розвитком регіону. До числа чинників, що сприяють поширенню радикальних течій ісламу в Криму належать:

1.         Тривала невирішеність проблем кримських татар:

        слабка представленість в органах влади і силових структурах, що спричиняє появу в кримськотатарському середовищі відчуття відчуженості від влади, опозиційності до неї;

        загострення питання виділення землі та розселення, що є виявом невизнання кримських татар в якості корінного населення Криму;

        високий рівень безробіття, зокрема серед молоді, що перешкоджає інтеграції в суспільство[14].

2.         Процеси внутрішнього розвитку кримськотатарської спільноти:

        ослаблення впливу Меджлісу як органу, що асоціюється кримськими татарами з неефективним співробітництвом із владою. Таке ослаблення створює простір для розгортання діяльності альтернативних, потенційно радикальніших за Меджліс структур, що можуть привернути симпатії розчарованої частини населення, і опосередковано ослаблює вплив на мусульманські громади з боку ДУМК, тісно пов’язаного з Меджлісом;

        досить висока частка молоді у віковій структурі населення, що зумовлює більшу схильність спільноти до радикальних поглядів[15] та виникнення розшарування в ісламі, інтерпретованого як конфлікт поколінь – старшого, вихованого на цінностях традиційного ісламу, та молодшого, що сформувалося під впливом альтернативних мечеті джерел інформації про іслам;

        відтік частини молоді у міста та швидша інтеграція молоді до суспільства Криму, що призводить до послаблення впливу громад на молодих членів та трансформації ідентичності молоді (наприклад, переходу на російську в якості основної мови спілкування[16], що дає перевагу ісламістам, у тому числі Хізб ут‑Тахрір, які, на противагу громадам ДУМК, проводять свої заходи російською, задовольняючи таким чином запит кримськотатарської молоді, значна частина якої погано володіє кримськотатарською мовою[17]);

        розмивання кримськотатарської етнічної ідентичності релігійною[18], що є наслідком асимілятивної мовно-культурної інтеграції (із втратою мови релігія постає в якості головного механізму самоідентифікації), випереджального відносно національного розвитку релігійного розвитку кримських татар та посилення напруженості у стосунках з більшістю, що також часто ідентифікує себе за релігійним принципом як православна.

3.         Процеси трансформації релігійного життя кримських татар:

        ослаблення впливу ДУМК на мусульманські громади, пов’язане зі зниженням престижу Меджлісу, труднощами, які ДУМК переживає у стосунках з місцевою владою та у фінансовому відношенні. Ослаблення ДУМК призводить до браку ресурсів для протидії місіонерським зусиллям альтернативних ісламських структур та неспроможності обмежити поширення нетрадиційного ісламу;

        консервування ДУМК як винятково кримськотатарської структури, що виштовхує за межі структури мусульман іншого етнічного походження та неофітів;

        збільшення числа незалежних громад (не підпорядкованих ДУМК), пов’язане з посиленням опозиційних ДУМК груп (на фоні намагань самого ДУМК отримати становище монопольного представника мусульман Криму), протидією органів влади АР Крим реєстрації нових громад ДУМК (на що вказує саме Духовне управління), розрахунком окремих громад на можливість отримання фінансової допомоги від іноземних благодійних фондів у разі дистанціювання від ДУМК; збільшення кількості незалежних громад створює сприятливе середовище для поширення радикального ісламу, оскільки їх діяльність не контролюється релігійним центром, у їх середовищі знаходить притулок ісламська опозиція до ДУМК, незалежні громади активніше співпрацюють з зарубіжними ісламськими фондами;

        посилення впливу на релігійну свідомість кримських татар інформації з-поза меж мечеті, зокрема зі ЗМІ та видань і заходів ісламістів, що формують „конфліктну ісламську ідентичність”, засновану на протиставленні мусульман іншим громадам та владі.

4.         Зміцнення антитатарського та антимусульманського характеру ідеології політичних партій та громадських структур, що представляють російськомовну більшість Криму:

        посилення православного чинника самоідентифікації російськомовної спільноти та відповідного компоненту політичної ідеології її керівництва, що виявляється у зближенні керівництва політичних партій та рухів з керівництвом УПЦ, лобіюванні інтересів УПЦ органами місцевої влади, підконтрольними партіями та рухами, що представляють російськомовне населення, у тому числі в конфліктах з мусульманськими громадами щодо виділення землі під спорудження храмів, аналогічних конфліктам у Сімферополі та Феодосії;

        внесення елементу релігії в тертя між мовноетнічними спільнотами Криму у зв’язку з проголошенням рядом організацій, передусім „козацьких”, метою своєї діяльності захисту слов’янського населення та православної церкви від ісламу та виникнення інцидентів силового протистояння.

5.         Дискримінаційна щодо кримських татар політика органів влади АР Крим, що сприяє ізоляції мусульман в суспільстві та формуванню конфронтаційних відносин між ними та російськомовною більшістю:

        зволікання з вирішенням проблем репатріантів та незабезпеченість їх пропорційного представництва в органах влади;

        зволікання з реєстрацією нових громад ДУМК, що сприяє виникненню незалежних громад і послаблює позиції ДУМК в кримському ісламі;

        суперечлива практика виділення ділянок під будівництво мечетей, відкрите протегування православним громадам в майнових суперечках з мусульманськими громадами;

        причетність частини керівництва АР Крим до політичних сил, що декларують дискримінаційні щодо кримськотатарської спільноти цілі та гасла.

6.         Брак послідовної політики щодо ісламу та кримських татар на національному рівні:

        відсутність національної або регіональної стратегії інтеграції кримських татар в українське суспільство, що передбачала б комплексне вирішення проблем;

        пасивність в частині налагодження діалогу мусульманських та християнських конфесій як механізму інтеграції мусульман в українське суспільство;

        брак інформаційних заходів, спрямованих на формування нейтрального образу ісламу як релігії та подолання негативних стереотипів.

Неконтрольований вплив окреслених чинників на розвиток ситуації в АР Крим може призвести до оформлення ряду латентних загроз, пов'язаних з впливом на суспільство ідей радикального ісламу та діяльності ісламістських організацій. Головними загрозами для України, пов'язаними з поширенням радикальних ісламських течій є:

        загострення міжконфесійних відносин в Криму між традиційним та нетрадиційним ісламом у зв'язку з виникненням конкуренції за вплив на віруючих і можливим протистоянням у майнових та адміністративних питаннях;

        загострення міжетнічних відносин в Криму між кримськими татарами та російськомовною більшістю внаслідок проведення у ЗМІ штучного взаємозв'язку між кримськотатарською общиною і ісламістами;

        посилення сепаратистських тенденцій в середовищі кримських татар внаслідок активізації релігійної складової їх ідентичності та протиставлення себе російськомовній православній більшості;

        дестабілізація суспільно-політичної ситуації в АР Крим внаслідок можливих провокацій з боку як радикальних ісламістів, так і радикальних структур російськомовного населення і, як наслідок, ослаблення контролю держави над ситуацією в регіоні;

        формування вже діючими ісламістськими організаціями підґрунтя для проникнення в АР Крим більш радикальних структур;

        посилення впливу на ситуацію в АР Крим іноземних держав – тих, що надають підтримку ісламістам, а також Росії, що активно використовує спекулятивні інтерпретації загрози з боку радикального ісламу для просування своїх інтересів в Криму та посилення впливу на російськомовну спільноту регіону;

        поширення на Україну логіки загальносвітової тенденції активізації ісламського тероризму (зокрема, в контексті офіційної участі України в антитерористичній коаліції).

Чинник присутності в Криму радикального ісламу використовується як інформаційний привід багатьма політичними силами автономії, передусім орієнтованими на симпатії російськомовної спільноти. Стандартним є негативний контекст згадування радикального ісламу в кримських ЗМІ та маніпулятивна інтерпретація інформації – від факту існування на території АР Крим послідовників радикального ісламу вибудовується спрощений логічний ланцюжок до неминучості використання ним тероризму, який тлумачиться як невід’ємна властивість ісламу, на основі чого робиться висновок про неефективність діяльності в Криму центральної влади і необхідність вжиття жорстких заходів антимусульманського і антитатарського характеру.

Додатково політизує дане питання активне використання апеляцій до загрози радикального ісламу в замовних інформаційних матеріалах політиків на місцевому та загальнонаціональному рівні. Маніпулятивні матеріали ЗМІ орієнтовані на підтримання у немусульманської більшості населення Криму відчуття загрози і мобілізацію її політичних симпатій, а в окремих випадках і розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Висновки та рекомендації

Поширення радикальних ісламських течій та політизація ісламу в АР Крим є об'єктивною тенденцією, що визначається загальною логікою розвитку суспільно-політичної та етнорелігійної ситуації в регіоні. Водночас сприятливі умови для діяльності ісламістських структур формуються під впливом невирішеності багатьох проблем Криму, передусім – пов'язаних із інтеграцією кримських татар в суспільство.

У коротко- та середньотривалій перспективі поширення в АР Крим радикального ісламу не несе реальної загрози національній безпеці та стабільності ситуації у регіоні, оскільки на даному етапі ідеологія найбільших ісламістських структур Криму має ненасильницький та у значній мірі ідеалістичний характер, а самі організації не ставлять конкретних політичних цілей і діють переважно відкрито і публічно.

Разом з тим, слід відзначити, що поширення радикального ісламізму в Україні суперечить її національним інтересам як суверенної демократичної правової соціальної держави, оскільки ідеологія ісламізму ґрунтується на відмінних від офіційно прийнятих в державі принципів, а діяльність ісламістських організацій сприяє радикалізації поглядів громадян України, що сповідують іслам, створюючи таким чином передумови для виникнення або загострення конфліктів релігійного та політичного характеру.

Можливість поширення в АР Крим радикальних ісламських течій ставить питання про розробку та впровадження комплексної державної політики щодо вирішення проблем інтеграції кримських татар, збереження контролю над ситуацією в АР Крим, а також щодо міжконфесійних відносин в мусульманській громаді України. Державна політика із зазначених питань повинна максимально враховувати інтереси найбільших груп населення Криму, мати недискримінаційний характер і відповідати європейським стандартам у сфері забезпечення свободи совісті та громадських об'єднань.

З метою зниження рівня загроз, пов'язаних із поширенням в АР Крим радикальних ісламських течій та груп доцільно вжити комплекс заходів регуляторного та адміністративного характеру, спрямованих на усунення проблем, що сприяють радикалізації поглядів мусульманської громади Криму.

В нормативній сфері необхідним кроком є законодавче врегулювання статусу кримськотатарського народу. Вирішення проблем пропорційної участі кримськотатарського населення АР Крим в управлінні регіоном та рівноправного доступу до його економічних ресурсів є головною передумовою зниження рівня напруги у відносинах кримських татар з владою АР Крим та російськомовною більшістю населення Криму, у тому числі у релігійній площині, та ефективної інтеграції кримських татар в суспільство.

У політичній площині національним інтересам відповідає співпраця з центрами впливу, що протидіють поширенню в АР Крим радикального ісламу – Меджлісом як політичними центром кримських татар та ДУМК як релігійним центром традиційного поміркованого ісламу. Важливим компонентом такої державної політики може стати активізація діяльності Ради кримськотатарського народу при Президентові України.

Доцільно забезпечити узгодженість політики на національному та місцевому рівні та усунути прояви упередженого ставлення органів влади АР Крим до заходів Меджлісу та ДУМК, спрямованих на зниження рівня напруги в кримськотатарському середовищі, обмеження впливу ісламістів та ізолювання кримськотатарської спільноти від проявів ісламського радикалізму. Найбільшою мірою це стосується неперешкоджання реєстрації громад ДУМК та підтримки організаційних зусиль цієї структури.

Важливим елементом державної політики може стати сприяння налагодженню діалогу ісламу та православ'я в Криму як механізму усунення культурно-релігійного компонента з контексту напружених відносин кримськотатарської та російськомовної спільнот.

Доцільним є сприяння міжконфесійному діалогу в українському ісламі, у тому числі шляхом залучення до діяльності Ради представників Духовних управлінь і центрів мусульман України при Державному комітеті України у справах національностей та релігій представників ДУМУ та незалежних громад, у тому числі пов'язаних з радикальним ісламом.

У зовнішньополітичній сфері необхідно враховувати чинник присутності в Україні мусульманської меншини, зокрема – при прийнятті рішень щодо характеру та обсягу участі в заходах Антитерористичної коаліції.

В адміністративній площині доцільним є здійснення органами безпеки та внутрішніх справ моніторингу діяльності радикальних ісламістів в АР Крим з метою запобігання використанню ними протизаконних засобів діяльності. При цьому головну увагу слід звернути на діяльність в мечетях та медресе іноземних проповідників та викладачів, на діяльність в Україні ісламських благодійних та просвітницьких фондів, а також на діяльність мігрантів з держав Центральної Азії. З метою уникнення політизації подібного моніторингу та упередженості оцінок необхідним є забезпечення адекватного рівня обізнаності відповідних структур щодо доктринальних та політичних аспектів ісламу. В цьому контексті доцільним є вивчення міжнародного досвіду формування державної політики у сфері відносин з радикальними ісламськими структурами та рухами, як у державах Європи та США, так і на пострадянському просторі.

Відділ зовнішньополітичних стратегій

(А. Кобзаренко)



[1]     Мова йде про „мусульман за походженням” – осіб, що належать до національностей, які традиційно дотримуються мусульманського віросповідання. Розрахунки за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

[2]     Згідно з результатами дослідження Центру Разумкова „Кримський соціум: Лінії розподілу та перспективи консолідації” 97,8 % кримських татар вважають себе мусульманами, 61,5 % ідентифікують себе як насамперед мусульман, ще 6,5 % як представників світової спільноти мусульман (умми). // Національна безпека і оборона. - К., 2009. - № 5 (109). - С.4-5.

[3]     Дані Всеукраїнського перепису населення.

[4]     Тут та далі - за статистичними даними Державного комітету у справах національностей та релігій станом на 1 січня 2009 р.

[5]     Термін „екстремізм” в тексті не використовується як такий, що несе в собі зовнішню оціночну інформацію і не пояснює сутності предмету аналізу.

[6]     http://www.hizb-ut-tahrir.org/index.php/EN/def; Radical Islam in Central Asia: Responding to Hizb ut-Tahrir. - International Crisis Group Asia Report No58, 30 June 2003. - Osh/Brussels. // http://www.crisisgroup.org/library/documents/report_archive/A401032_30062003.pdf.

[7]     У згаданій нижче заяві СБУ фігурує 29 країн, проте така оцінка, включає всі країни, діяльність Хізб ут‑Тахрір в яких будь-коли обмежувалася.

[8]     http://www.globalsecurity.org/military/world/para/hizb-ut-tahrir.htm.

[9]     http://hizb.org.ua/uk/editions/press-releases/82-zayava-hizb-ut-tahrir.html; http://www.islam.in.ua/3/ukr/full_news/2852/visibletype/1/index.html; http://risu.org.ua/ukr/news/article;29047/.

[10]    http://www.islamyat.org/_DUMU/1/htr.html; http://www.radiosvoboda.org/content/article/1748024.html.

[11]    В зареєстрованих громадах під управлінням ДУМК 18 імамів-іноземців

[12]    Богомолов О.В. та ін. Ісламська ідентичність в Україні. - К., 2005. [Електронний ресурс] Центр інформації та документації кримських тата р. - http://cidct.org.ua/uk/publications/islam/3.html

[13]    Згідно з результатами дослідження Центру Разумкова 20 % кримських татар вважають, що мусульманин повинен прагнути до перебудови держави, в якій він проживає, на ісламських принципах, а ще 25,6 % − домагатися відновлення халіфату, на основі чого стверджується, серед кримських татар досить поширеними є ісламістські переконання, що однак, є спірним.

[14]    За результатами дослідження Центру Разумкова рівень безробіття серед кримських татар сягає 12 % при 5 % загальнокримського рівня. // Національна безпека і оборона. - К., 2009. - № 5 (109). - С. 41.

[15]    Більшість джерел, зокрема, вказують на молодий вік переважної більшості прихильників Хізб ут-Тахрір.

[16]    Результати дослідження Центру Разумкова свідчать, що 31,5 % кримських татар переважно спілкуються вдома російською. // Національна безпека і оборона. - № 5 (109). - С. 8.; За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. близько 6 % кримських татар вказали російську в якості рідної мови.

[17]    Богомолов О.В. та ін. Ісламська ідентичність в Україні. - К., 2005. [Електронний ресурс] Центр інформації та документації кримських тата р. - http://cidct.org.ua/uk/publications/islam/3.html.

[18]    Про це, серед іншого, свідчать результати дослідження Центру Разумкова – серед опитаних кримських татар вказали, що вони в першу чергу татари лише 20,7 %, у той час як передусім мусульманами себе визначили 61,4 %, а ще 6,5 % назвалися представниками умми.