ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ

З КРАЇНАМИ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

(АФГАНІСТАН, ПАКИСТАН, БАНГЛАДЕШ, ШРІ-ЛАНКА, НЕПАЛ)

 

Анотація

 

В аналітичній записці розглянуто поточний стан відносин України з державами Південної Азії, визначено перспективні сфери співпраці та основні проблеми, що перешкоджають більш ефективному розвитку відносин в економічній та політичній сферах. Висвітлено головні чинники, що впливають на співпрацю України та держав Південної Азії, зокрема - контекст світової фінансово-економічної кризи та політичних подій, що відбуваються у регіоні. Формулюються рекомендації щодо розширення співпраці України з державами Південної Азії.

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ

З КРАЇНАМИ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

(АФГАНІСТАН, ПАКИСТАН, БАНГЛАДЕШ, ШРІ-ЛАНКА, НЕПАЛ)

 

Держави Південної Азії (Афганістан, Пакистан, Бангладеш, Шрі-Ланка, Непал)[1] за своїм демографічним, ресурсним та економічним потенціалом належать до великих та середніх країн і динамічно розвиваються. До початку світової фінансово-економічної кризи головними чинниками економічного зростання південноазійських держав був ріст інфраструктурних галузей та експортно орієнтованого виробництва, приплив іноземних інвестицій, а також зростання внутрішнього попиту. Прискореними темпами у 2004-2008 рр. зростали обсяги зовнішньої торгівлі, при цьому обсяги зростання імпорту перевищували обсяги зростання експорту, що було пов’язано зі збільшенням попиту на споживчі товари на внутрішніх ринках та необхідністю імпорту державами регіону технологій та обладнання для розвитку власної промисловості і підтримання сільськогосподарського виробництва.

Вплив міжнародної фінансової кризи на південноазійські держави має неоднозначний характер. Окремі з них, що були більшою мірою інтегровані до світового фінансового ринку або мали проблемний платіжний баланс (Пакистан, Шрі-Ланка, Мальдиви), зазнали значних економічних втрат, у той час як на інші криза мала помірний вплив унаслідок закритості їх економік, слабкої інтегрованості до світової фінансової системи та сильних позицій держави в економіці (Бангладеш, Непал, Бутан) або політико-безпекової специфіки (Афганістан). Вплив кризи на економіку південноазійських держав є за середньосвітовими критеріями досить незначним. За результатами 2009 р. очікується збереження позитивної тенденції розвитку економік регіону[2].

Поглиблення відносин з державами регіону відповідає економічним та безпековим інтересам України. Наша держава зацікавлена у розвитку стосунків з південноазійськими державами як мало освоєним ринком збуту для українського експорту. Крім того, у контексті інтересів національної безпеки Південна Азія виступає як джерело ряду загроз, пов'язаних з можливим розповсюдженням ядерної зброї, нелегальною міграцією, проблемами міжнародного тероризму та релігійного радикалізму, а також наркоторгівлі.

Політичні відносини України з південноазійськими державами

Політичні відносини України з південноазійськими державами розвиваються малоактивно. Головним проявом браку інтересу до контактів з обох боків є незначна кількість візитів на високому рівні та обмежений характер контактів на високому рівні в рамках міжнародних організацій та форумів. У відносинах з жодною з держав не відбулося візитів на рівні голів держав або урядів, серед візитів на міністерському рівні у 2005-2009 рр. можна відзначити лише візити до України міністрів оборони та нафти і природних ресурсів Пакистану (2006-2007 рр.) та міністра розвитку експорту та міжнародної торгівлі Шрі-Ланки (2007 р.), а також візит міністра закордонних справ України до Афганістану (2007 р.). Серед контактів на найвищому рівні можна відзначити лише протокольні зустрічі президентів України та Афганістану (2006, 2008 рр.).

Обмеженість контактів підсилюється й відсутністю в Бангладеш, Шрі-Ланці та Непалі українських посольств та посольств цих держав в Україні. У силу обмеженості організаційно-фінансових можливостей посольства в Делі, яке виконує в цих державах функції за сумісництвом, контакти на рівні посольств переважно зводяться до вручення вірчих грамот. Несприятливим чинником стала затримка із призначенням посла за сумісництвом. Посла України в Індії було призначено у лютому 2007 р., проте його повноваження на решту держав було поширено окремими указами Президента України пізніше – на Бангладеш у вересні, Шрі-Ланку у жовтні 2007 р., Непал – у лютому 2008 р. Вручення вірчих грамот очікувано відбулося ще пізніше (у першій половині 2008 р.), що призвело до тривалого періоду повної відсутності контактів. Водночас контакти на рівні посольств засвідчили свою ефективність – за результатами зустрічей посла, проведених у рамках вручення ним вірчих грамот у Бангладеш, зокрема, було розпочато процес переговорів, що призвів до укладання вигідного для України контракту на постачання зерна до цієї країни.

Брак контактів на політичному рівні призводить до загального ослаблення відносин України з південноазійськими державами, у тому числі торгово-економічних, уповільнюючи розвиток договірно-правової бази і знижуючи конкурентоспроможність українських підприємств на ринках регіону.  У сучасних умовах необхідність підтримання політичних контактів додатково підсилюється тісним зв’язком між владою та бізнесом у південноазійських державах, сильною роллю держави в їх економіці та значним впливом південноазійських урядів на господарчі рішення підприємств та результати тендерних закупівель. Реалізація Україною своїх інтересів у Південній Азії потребує активізації політичних контактів з державами регіону.

Одним із найважливіших для України питань відносин з південноазійськими державами є укладання угод про реадмісію як засіб протидії нелегальній міграції. З держав регіону походить переважна більшість нелегальних мігрантів, що потрапляють до України або перетинають її територію.

Довідково: відповідно до Указу Президента України № 657/2007 від 15 червня 2007 р. “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року “Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності” передбачено “вжити до кінця 2007 року заходів щодо активізації переговорного процесу з укладання відповідних угод про реадмісію з Республікою Індія та Республікою Пакистан, іншими державами походження потенційних незаконних мігрантів”. Надалі відповідні рішення було підтверджено Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 листопада 2008 року "Про виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року "Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності". Активізацію переговорів з укладання угод про реадмісію було передбачено і проектом Закону про Концепцію державної міграційної політики, який було відхилено Верховною Радою України у квітні 2009 р.

Попри інтерес України до врегулювання проблеми реадмісії у відносинах з південноазійськими державами, необхідно визнати, що укладання відповідних угод у найближчій перспективі є малоймовірним, що пов’язано як зі складністю самої проблеми для південноазійських держав, так і з невисоким рівнем двосторонніх відносин. Прецеденти укладання південноазійськими державами таких угод є нечисленними і переважно стосуються держав-членів ЄС. Прецеденти укладання європейськими державами таких угод з Бангладеш відсутні, в Угоді про співробітництво між Бангладеш та ЄС (1999 р.), передбачено зобов’язання Бангладеш укласти угоди про реадмісію з державами ЄС, які висловлять відповідну зацікавленість, проте урядом Бангладеш до тексту угоди зроблено застереження про те, що дане положення означає лише готовність вести відповідні переговори. Зі Шрі-Ланкою, Пакистаном або Афганістаном є угоди у 2-3 держав ЄС (зокрема, набули чинності угоди Італії з Пакистаном та Шрі-Ланкою,  підписано угоди між Великою Британією, Афганістаном, Грецією й Пакистаном, ведуться переговори між Бангладеш та Італією). Від імені всього ЄС угоди укладено лише з Пакистаном та Шрі-Ланкою. Згода південноазійських держав на підписання угод у більшості випадків була отримана в обмін на вигідні пропозиції щодо економічної співпраці.

Торгово-економічні відносини України з південноазійськими державами

Чинниками, що сприяють розвитку торгово-економічної співпраці України та держав Південної Азії є:

·          значна місткість регіонального ринку, пов’язана з інтенсивним економічним розвитком та ресурсно-демографічним потенціалом Південної Азії;

·          співвідносність технологічних можливостей України з потребами розвитку економіки південноазійських держав;

·          стимулювання урядами держав Південної Азії розвитку сільського господарства (зокрема, через інтенсивний імпорт технологій, техніки та добрив) та активний імпорт ними продовольства;

·          значні обсяги витрат на потреби оборони в більшості південноазійських держав (передусім у Пакистані та Шрі-Ланці);

·          транспортна доступність більшості держав регіону, завдяки наявності розгалуженої портової інфраструктури (Афганістан та Непал залежать у питаннях транзиту від Пакистану та Індії відповідно);

·          існування певної традиції співпраці, пов’язаної з участю українських підприємств у спорудженні промислових об’єктів на території держав Південної Азії (передусім – в Афганістані, Пакистані, Бангладеш).

Водночас на шляху поглиблення відносин України з південноазійськими державами існує ряд перешкод, зокрема:

·          низький рівень внутрішньополітичної стабільності у більшості держав регіону, що характеризується частими змінами урядів і тривалими політичними кризами, а в окремих випадках (Афганістан, Пакистан, Непал) і збройними конфліктами;

·          висока конкуренція з боку США, ЄС, Індії та КНР на ринках Південної Азії;

·          нерозвинутість договірно-правової бази відносин, пов’язана з відсутністю угод про галузеву співпрацю, а в ряді випадків і базових угод, переважанням у структурі документів багатостороннього характеру та декларацій[3];

·          тривала відсутність контактів на високому рівні, у тому числі візитів, з переважною більшістю держав регіону.

Товарообіг між Україною та південноазійськими державами у 2004-2008 рр. мав незначні обсяги (станом на 2008 р. склав лише 383 млн дол. США). Попри несталу динаміку загальну позитивну тенденцію можна помітити – з 2004 по 2008 рр. товарообіг зріс на 54 %, у тому числі експорт – на 36 % та імпорт – на 207 % (Додаток 1). Слід відзначити, що протягом усього періоду, незважаючи на постійне зростання у товарообігу частки імпорту, у торгівлі зберігалося помітне позитивне сальдо на користь України. Торгівля послугами між Україною та південноазійськими державами тісно пов’язана з торгівлею товарами і є невеликою за обсягом (середньорічне значення у 2004-2008 рр. становило 4-6 млн дол.).

Перше півріччя 2009 р. засвідчило істотні зміни у характері товарообігу між Україною та південноазійськими державами. На противагу загальному скороченню експорту товарів з України за підсумками першого півріччя, український експорт до південноазійських держав за цей же час порівняно з аналогічним періодом попереднього року зріс втричі, майже сягнувши обсягів показника за весь 2008 р. Обсяги імпорту в той же час залишилися незмінними, що призвело до чотириразового зростання позитивного сальдо. Найбільшою мірою до зростання обсягів товарообігу з південноазійськими державами спричинило значне збільшення обсягів українського експорту зерна до Бангладеш та металопрокату й насіння  соняшника до Пакистану.

Зростання обсягів товарообігу між Україною та південноазійськими державами пов’язано зі збігом впливу кількох чинників: зростання світових цін на продовольство, наявності в Україні запасів зерна врожаю 2008 р.; активізації двосторонніх відносин з Бангладеш, Шрі-Ланкою та Непалом у зв’язку з врученням вірчих грамот українським послом у першій половині 2008 р.; укладання угод про постачання зерна до Бангладеш (вартість експорту зерна до цієї країни у першому півріччі 2009 р. перевищила 120 млн дол.); переорієнтації українських експортерів металопрокату та мінеральних добрив на ринки Азії з метою компенсації втрат на ринках Європи та Близького Сходу. Попри зовні випадковий збіг сприятливих чинників прецедент швидкого зростання обсягів торгівлі України з південноазійськими державами спонукає до висновку про неповну реалізацію Україною потенціалу відносин з державами регіону та необхідність державної підтримки розвитку торговельно-економічної співпраці з ними, зокрема з огляду на вигідність такої співпраці як засобу компенсації втрат у торгівлі, спричинених світовою економічною кризою.

Проблеми та перспективи співпраці України та Пакистану

У рамках відносин з Пакистаном Україна традиційно висловлює інтерес до участі у розвитку стратегічних галузей економіки Пакистану (електроенергетики, нафтогазової сфери, металургії, транспортної інфраструктури) та розвитку ВТС (як продажу озброєнь, так і модернізації та обслуговування озброєнь радянського та китайського виробництва). Головними проблемами українсько-пакистанських відносин є:

·          скорочення обсягів товарообігу внаслідок звуження ВТС. Попри тенденцію до диверсифікації структури товарообігу, що знижує залежність від ВТС, на даному етапі структура товарообігу не має сталого характеру;

·          залежність розвитку ВТС з Пакистаном від позиції Індії як головного партнера України у Південній Азії. Індія розглядає військову співпрацю з Пакистаном як загрозу своїй безпеці та прояв недружньої політики. Політичний вибір України на користь розвитку ВТС з Індією призвів до переорієнтації українського військового експорту до Пакистану з готової продукції до постачання комплектуючих та обслуговування і модернізації військової техніки;

·          складна безпекова ситуація в Пакистані, пов’язана з боротьбою проти Талібану, що ускладнює розвиток інфраструктурних проектів (зокрема, залізничного сполучення Пешавар-Кабул, розвитку нафтогазових магістралей);

·          вразливість Пакистану до впливу світової економічної кризи, що обмежує фінансові можливості країни та стримує розвиток стратегічних галузей економіки, інтерес до яких виявляє Україна.

Перевагами відносин з Пакистаном є розвинута договірно-правова база, зокрема у сфері ВТС, значний інтерес уряду країни до закупівлі озброєнь за кордоном, зумовлений стратегічним протистоянням з Індією та потребами ведення боротьби з ісламськими терористами, залучення Пакистану до реалізації проектів зі спорудження нафтогазових магістралей Іран-Пакистан-Індія та Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія, великий транзитний потенціал Пакистану як держави, що забезпечує доступ до ринків Афганістану та держав Центральної Азії, наміри Пакистану розвивати транспортну мережу, а також модернізувати стратегічні промислові підприємства, у тому числі металургійний комбінат у м. Карачі, у спорудженні якого брали участь українські фахівці.

З огляду на економічний, політичний та безпековий потенціал Пакистану розвиток відносин з цією державою можна визначити в якості найбільш перспективного серед південноазійських держав, що розглядаються.

Проблеми та перспективи співпраці України та Афганістану

Сфера економічних інтересів України в Афганістані включає видобуток ф транспортування нафти та газу, сільське господарство та електроенергетику. Розвиток співпраці з Афганістаном ускладнюється цілим рядом несприятливих чинників:

·          складною безпековою ситуацією в країні, пов’язаною з боротьбою сил США та НАТО й уряду проти ісламських терористів;

·          катастрофічним станом економіки;

·          обмеженістю доступу до території Афганістану (складністю сполучення як через центральноазійські держави, так і через Пакистан);

·          слабкістю контролю уряду над ситуацією в країні, у тому числі над економікою.

У відносинах з Афганістаном Україною реалізовано цілісну модель розвитку співпраці, що дало змогу істотно збільшити обсяги товарообігу (у 7 разів з 2006 по 2008 рр.) і створити стабільну основу подальших відносин. Поштовхом до зміни характеру відносин України та Афганістану стали зустрічі президентів у 2006-2008 рр. у рамках міжнародних форумів, за результатами яких Україна виступила з  ініціативами про щорічне надання гуманітарної допомоги Афганістану, про відкриття відділення посольства України в Туркменистані в Кабулі, про направлення в Афганістан персоналу для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці (у складі литовської групи з реконструкції перебуває 10 українських військовослужбовців медичної служби, розглядається питання про можливе розширення контингенту).

Активний розвиток Україною відносин з Афганістаном є одночасно як певним парадоксом (значні зусилля було спрямовано на активізацію співпраці з державою, що має обмежені економічні можливості, знаходиться у незручному для торгівлі положенні й має низький рівень безпеки), так і моделлю для розвитку відносин з іншими південноазійськими державами – торгово-економічна співпраця тут отримала політичну підтримку на всіх рівнях, було забезпечено договірну та інституційну основу відносин, гнучко використано механізми гуманітарної допомоги.

Поглиблення відносин України з Афганістаном відбувається в контексті наміру використати чинник участі українського контингенту в операції НАТО як засіб зближення з Альянсом та долучення до участі у проектах з відбудови інфраструктури країни, фінансованих міжнародною спільнотою. Слід визнати, що позитивний результат такого розрахунку для України є малоімовірним. США та держави НАТО не зацікавлені вкладати значні кошти у розвиток економіки країни і зосереджують зусилля на створенні інфраструктури, що дозволяла б контролювати ситуацію в країні (транспортної мережі та системи транспорту енергоносіїв), та формуванні ефективної влади. Головна частина коштів освоюється самими державами НАТО. У зв’язку з цим Україні доцільно зосередити свої зусилля на підтриманні контактів з урядом Афганістану, позиції якого істотно зростуть після виборів серпня 2009 р., і розраховувати на можливості участі у відбудові країни, яка буде здійснюватися ним самостійно.

Проблеми та перспективи співпраці України та Бангладеш

До 2007 р., коли було підписано перший двосторонній документ – Угоду про торгово-економічне співробітництво – відносини України з Бангладеш мали епізодичний характер. Рівень співпраці з цією великою за кількістю населення і розмірами економіки країною залишається невисоким. Відносин з Бангладеш повною мірою стосуються всі загальні проблеми розвитку відносин України з державами Південної Азії. Водночас значних об’єктивних чинників, що ускладнювали б розвиток співпраці, немає, що дає підстави вважати, що за умови підтримки торгово-економічна співпраця може істотно розширитися.

Найперспективнішими сферами співпраці є галузі, пов’язані з сільським господарством (постачання продовольства, експорт мінеральних добрив, експорт сільськогосподарської техніки). Бангладеш активно здійснює закупівлі продовольства за кордоном і є одним із найбільших реципієнтів міжнародної продовольчої допомоги. Україна як експортер продовольства зацікавлена у диверсифікації експортних ринків, у тому числі й за рахунок Бангладеш. Бангладеш як велика аграрна країна потенційно є споживачем мінеральних добрив українського виробництва. Відповідно у розвитку відносин з Бангладеш зацікавлена українська хімічна промисловість. До числа інших перспективних напрямів співпраці України та Бангладеш належать експорт продукції металургії та машинобудування (важка автомобільна техніка, залізничні вагони та локомотиви), ВТС, участь України у реалізації інфраструктурних проектів в Бангладеш (тепло- та гідроелектроенергетики, транспортування енергоносіїв, розвитку залізничної мережі). Співпраці сприяє технологічне відставання економіки Бангладеш, що обумовлює зацікавленість цієї держави і в не найсучасніших технологіях, які може запропонувати Україна.

Проблеми та перспективи співпраці України та Шрі-Ланки

Сприятливими чинниками розвитку відносин України з Шрі-Ланкою є: завершення військового протистояння між ланкійським урядом та тамільськими сепаратистами; реалізація країною програм з відбудови потерпілих унаслідок конфлікту територій на півночі та сході країни; початок реорганізації збройних сил держави, що передбачає їх переозброєння; активна політика уряду, спрямована на розвиток промисловості.

У рамках нечисленних офіційних контактів Шрі-Ланка висловлювала інтерес до співпраці з Україною і, зокрема, пропонувала участь у розробці нафтових родовищ, будівництві риболовецьких суден, здійсненні вилову рибу та її переробки на території Шрі-Ланки, розвитку гідроенергетики[4]. Вочевидь, саме ці сфери, а також ВТС (зокрема, продаж та обслуговування озброєнь та техніки для ВПС та ВМС), слід визнати перспективними.

Головними проблемами розвитку торгово-економічної співпраці зі Шрі-Ланкою є висока конкуренція з боку Індії та КНР, що активно борються за доступ на ринок країни та участь у реалізації великих інфраструктурних проектів, та в цілому невисокий рівень відносин, що перешкоджає стабілізації структури експорту та встановленню довготермінових партнерських відносин.

Проблеми та перспективи відносин України і Непалу

Серед держав Південної Азії, що розглядаються, Непал має найменш сприятливі умови для розвитку торгово-економічної співпраці. Обмеженнями є закрите положення країни, залежність у питаннях транзиту від Індії, малі розміри та низький рівень розвитку економіки, брак договірної бази відносин та інтересу до розвитку відносин загалом. Товарообіг має дуже малий обсяг і формується за рахунок випадкових поставок. Україна може запропонувати окремі товари та технології, пов’язані з розвитком гідроенергетики та сільського господарства, що можуть цікавити Непал, проте перспектива є незначною – питання спорудження ГЕС є одним із найскладніших у непальсько-індійських відносинах, тому участь у гідроенергетичних проектах має небажаний політичний характер і може шкодити відносинам України та Індії.

Висновки та рекомендації

Для ефективного використання можливостей співпраці України з південноазійськими державами необхідним є врахування специфіки регіону та визначення пріоритетів у розвитку двосторонніх відносин. У формуванні політики України у відносинах з державами Південної Азії важливим є визнання особливого статусу Індії у регіоні та пріоритетності розвитку відносин України з цією державою, що має враховуватися при веденні діалогу з рештою держав регіону з метою уникнення конфліктів інтересів. На даному етапі перспективною та доцільною видається інтенсифікація співпраці з Пакистаном, Бангладеш та Шрі-Ланкою, у той час як чинники безпекового та економічного характеру знижують привабливість співпраці з Афганістаном та Непалом.

З метою сприяння розвитку двосторонніх відносин України з південноазійськими державами та реалізації можливостей торгово-економічної співпраці з ними доцільно здійснити наступні заходи.

1.        Інтенсифікувати контакти на високому рівні

Активізація контактів на рівні урядів має створити передумови для розвитку договірно-правової бази та контактів між галузевими міністерствами та відомствами, а також діловими колами. Адекватними поточним рівням двосторонніх відносин та потребам поглиблення економічної співпраці є візити:

·          урядової делегації на чолі з прем’єр-міністром або віце-прем’єр-міністром до Пакистану (за участю представників міністерств промислової політики, палива та енергетики, оборони, економіки). Обов’язковою умовою візиту делегації високого рівня до Пакистану є уникання обговорення теми ВТС з тим, щоб не викликати негативної реакції Індії (ВТС може бути предметом окремого візиту представників відповідних відомств). Рішення щодо рівня візиту має прийматися виходячи з характеру розвитку відносин з Індією (таким чином, щоб розвиток відносин з Пакистаном не випереджав розвиток відносин з Індією);

·          урядових делегацій на рівні міністерств до Бангладеш (міністерства промислової політики, сільського господарства, економіки), Шрі-Ланки (економіки, промислової політики, оборони) та Афганістану (оборони, палива та енергетики).

Цілям поглиблення економічної співпраці відповідає участь у візитах представників приватного капіталу (зокрема галузевих асоціацій виробників та експортерів зерна, виробників мінеральних добрив, чорної металургії тощо) та державних підприємств, зацікавлених у співпраці з державами Південної Азії.

2.        Розширити договірно-правову базу відносин

Нагальним питанням є формування у відносинах з південноазійськими державами мінімально необхідного пакету двосторонніх угод, що включав би угоди про торгівлю (не підписана з Непалом), уникнення подвійного оподаткування, взаємний захист інвестицій (не підписані з жодною з розглядуваних держав) з перспективою його розширення відповідно до потреб відносин шляхом підписання галузевих та міжвідомчих угод (угод про міжнародне судноплавство з Пакистаном, Шрі-Ланкою та Бангладеш; угод про співпрацю між міністерствами оборони з Пакистаном, палива та енергетики з Пакистаном та Афганістаном).

3.        Розширити інституційні рамки двосторонніх відносин та запровадити елементи планування до розвитку торгово-економічної співпраці

Активна роль держави в економіці південноазійських держав та використання окремими з цих державами механізмів економічного планування дає переваги плануванню у розвитку двосторонньої економічної співпраці. Укладання загальних і галузевих планів співробітництва може посилити конкурентні позиції українських підприємств на ринках регіону. Можливим напрямом розширення інституційних рамок двосторонніх відносин є формування міжурядових комісій з економічного співробітництва. Досвід розвитку відносин України та Афганістану свідчить, що сприятливий вплив на розвиток економічної співпраці має і відкриття відділень посольств, що дозволяє усунути проблему обмеженості офіційних контактів і сприяє просуванню українських підприємств на ринках.

4.        Сприяти оптимізації українського експорту до південноазійських держав

Диверсифікація структури експорту сприятиме зменшенню його вразливості до ринкових коливань і збільшенню його обсягів. Можливими заходами з підтримки диверсифікації експорту можуть стати:

·          підтримка експортерів, зацікавлених у співпраці з державами регіону (зокрема, шляхом їх залучення до підготовки та проведення візитів, політичної підтримки участі українських підприємств у виставках та тендерних закупівлях);

·          встановлення українськими посольствами контактів з місцевою владою у найважливіших провінціях держав регіону – у Панджабі та Синді в Пакистані, Північній, Східній та Центральній провінціях у Шрі-Ланці, районах Дакки, Кхулни та Чіттагонгу в Бангладеш;

·          встановлення українськими посольствами контактів з найбільшими державними і приватними корпораціями, що виявляють інтерес до стосунків з Україною (у військово-технічній сфері, енергетиці, машинобудуванні);

·          розвиток виробничо-інвестиційних проектів, у тому числі тристоронніх, за участю компаній з Індії та КНР, що виявляють інтерес до держав регіону або вже присутні на їх ринках.

5.        Вивчити досвід європейських держав, що уклали угоди про реадмісію з державами Південної Азії

Проблема підписання угод про реадмісію з південноазійськими державами може бути вирішена лише в рамках загального розвитку відносин з ними, передусім  поглиблення торгово-економічної співпраці. Зосередження уваги виключно на питанні реадмісії не може дати практичного результату, оскільки південноазійські держави не зацікавлені у врегулюванні питання. Водночас перенесення ваги двостороннього діалогу на проблему реадмісії може зашкодити розвитку взаємовигідної торгово-економічної співпраці. Пошуку оптимальної моделі вирішення проблеми може сприяти вивчення існуючого досвіду у цій сфері.

6.        Оптимізувати участь в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані

При прийнятті рішень щодо розширення участі України в операції в Афганістані необхідно максимально враховувати економічні інтереси України та Афганістану, а також позицію уряду Афганістану (імовірно доцільним є проведення консультацій з афганською стороною з даного питання). Гуманітарний характер участі в операції в цілому задовольняє інтереси розвитку відносин як з Афганістаном, так і з НАТО, і дозволяє мінімізувати ризики, тому повинен бути збережений. Можливими напрямами розширення участі є залучення фахівців інженерних військ до відбудови цивільної інфраструктури, а також забезпечення навчання афганської поліції та підрозділів з подолання наслідків надзвичайних ситуацій.

 

Відділ зовнішньополітичних стратегій

(А. Кобзаренко)

 

Додаток

 

Торгівля України товарами з державами Південної Азії, 2004-2009 рр.

 

 



[1]     Далі в тексті під «південноазійськими державами» розуміються держави, винесені в заголовок. Пробеми та перспективи відносин з Республікою Індія було розглянуто в окремій аналітичній записці.

[2]     Impact of Global Financial Crisis on South Asia // http://siteresources.worldbank.org/SOUTHASIAEXT/Resources/223546-1171488994713/3455847-1232124140958/gfcsouthasiafeb172009.pdf

[3]     Договірну базу відносин з Пакистаном формують 7 документів (характер двосторонньої угоди має 1), з Афганістаном — 9 (2 угоди), Бангладеш - 1 (угода), Шрі-Ланкою — 3 (1 угода), Непалом — 2.

[4]     За даними МЗС України.