ПРОБЛЕМА  ВІДПРАЦЬОВАНОГО  ЯДЕРНОГО  ПАЛИВА:

СВІТОВІ  ТЕНДЕНЦІЇ  ТА  УКРАЇНСЬКІ  РЕАЛІЇ

 

Анотація

 

Сталий розвиток світової ядерної енергетики на подальшу перспективу залежить від того, наскільки ефективно будуть вирішені пов’язані з нею проблеми радіаційної безпеки та ядерного розповсюдження. Такі проблеми мають місце, у тому числі, і на кінцевому етапі ядерно-паливного циклу – поводження з відпрацьованим ядерним паливом. У світі накопичено значні обсяги відпрацьованого ядерного палива, і поки що жодна з країн світу не перейшла до використання технологій, що дозволяють повністю вирішити проблему поводження з ним. Це завдання сьогодні стоїть на порядку денному як для світової спільноти, так і для національних урядів країн, які розвивають або мають наміри розвивати атомну енергетику.

Для вітчизняної атомної енергетики проблема поводження з відпрацьованим ядерним паливом також є дуже гострою. Необхідність її ефективного вирішення обумовлена багатьма факторами – економічними, екологічними, політичними.

У записці розглянуто світовий досвід вирішення цієї проблеми, проведено аналіз стану її вирішення в нашій країні, сформульовано оцінки та пропозиції щодо ефективного її вирішення на найближчу та подальшу перспективу.

 

ПРОБЛЕМА  ВІДПРАЦЬОВАНОГО  ЯДЕРНОГО  ПАЛИВА:

СВІТОВІ  ТЕНДЕНЦІЇ  ТА  УКРАЇНСЬКІ  РЕАЛІЇ

 

Загальна характеристика проблеми

Поводження з відпрацьованим ядерним паливом – один з головних факторів, від яких залежить майбутнє ядерної енергетики.

На сьогодні 30 країн світу використовують атомну енергетику. За оцінками МАГАТЕ, у світі накопичено приблизно 300 тис. тон відпрацьованого ядерного палива (у перерахунку на важкий метал). Щорічно світова ядерна енергетика збільшує ці обсяги на 10,5 тис. тон, і тільки третина з них переробляється [1].

Відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП), з одного боку, є цінною енергетичною сировиною, яка повторно може бути задіяна в ядерно-паливному циклі, з іншого боку, воно є небезпечним для людей та навколишнього середовища продуктом. Після одноразового використання свіжого ядерного палива в ядерному реакторі у його складі міститься приблизно 95% урану-238, 1% урану-235, 1% плутонію й 3% радіоактивних відходів, серед яких знаходяться корисні елементи: нептуній, америцій, кюрій та ін. Саме наявність плутонію у ВЯП створює загрозу ядерного розповсюдження. У той же час і плутоній, і уран-235 є енергетичною сировиною для виробництва свіжого ядерного палива.

Але ж складність поводження з ВЯП обумовлюється, у першу чергу, його високою активністю (через наявність у його складі речовин, що діляться), яка після вивантаження палива з реактора сягає мільйонів Кюрі на тону, та значним тепловиділенням. Серйозну небезпеку становить також токсичність деяких радіонуклідів, що присутні в складі ВЯП.

Поки що жодна із країн не перейшла до використання технологій, що дозволяють повністю вирішити проблему поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами (РАВ). Це завдання сьогодні стоїть на порядку денному як для світової спільноти, так і для національних урядів країн, які розвивають або мають наміри розвивати атомну енергетику.

Для України, де атомній енергетиці й сьогодні, й у перспективі відведено роль базової складової вітчизняного енергозабезпечення, ця проблема є дуже гострою. Від того, наскільки ефективно її буде вирішено, залежить підтримка громадськістю вітчизняних планів з розвитку атомної енергетики.

Світові тенденції у вирішенні проблеми ВЯП

У світовій практиці склалося так, що визначення політики в області ядерного паливного циклу (ЯПЦ) є прерогативою держави. Цей підхід зафіксований в Об'єднаній конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та з радіоактивними відходами. Кожна країна приймає свою національну програму щодо поводження з ВЯП, виходячи з економічних чинників, запасів урану, технічних можливостей і, звичайно, політичних мотивів.

На сьогодні у світі існують дві основні стратегії поводження з ВЯП, для яких характерним є певна завершеність циклу:

-               пряме поховання у стабільних геологічних формаціях (відкритий ядерно-паливний цикл);

-               переробка ВЯП, повторне використання урану, плутонію й інших радіонуклідів, поховання РАВ (замкнутий ядерно-паливний цикл).

Перший підхід передбачає ізоляцію ВЯП (після його витримки та охолодження у пристанційних басейнах упродовж 3-5 років) у сховищах, споруджених у стабільних геологічних формаціях, та консервацію цих сховищ на сотні тисяч років. Однак такий підхід потребує наявності відповідних природних умов, дотримання вимог екологічної експертизи та державного законодавства при виборі місця, будівництві, експлуатації й консервації підземного об’єкту. Головними ускладнюючими факторами для забезпечення безпеки при цьому підході є довгострокова висока радіоактивність і високе тепловиділення.

Такі країни, як США, Канада й Швеція прийняли концепцію прямого поховання ВЯП. У США в Юкка-Маунтин введено в експлуатацію сховище для довгострокового поховання ВЯП. Але ситуація складається так, що місткість цього сховища буде перевищена вже до середини цього століття, тому в США вже сьогодні розглядаються можливі альтернативи поводження з ВЯП і велика увага приділяється розробці новітніх технологій з цього питання.

Переробку ВЯП як офіційну концепцію вибрали Франція, Великобританія, Росія, Японія й Індія, що мають у себе відповідні потужності й планують їхнє подальше спорудження. У тому або іншому вигляді вони здійснюють переробку ВЯП, провадять виділення урану й плутонію для їх повторного використання при виготовленні паливних елементів для легководних реакторів. РАВ, що утворяться в процесі переробки ВЯП, підлягають похованню за традиційними технологіями. Послуги з переробки ВЯП здійснюють усього три компанії. Це французька фірма COGEMA, британська BNFL і російське ВО «Маяк». У Франції, що надає послуги з переробки відпрацьованого палива, встановлено співвідношення 1:2,5 (на одну тону власного ВЯП увозиться 2,5 тони імпортного). У Росії та Японії споруджуються нові потужності з переробки ВЯП.

Низка країн, де немає потужностей для переробки, направляє ВЯП на переробні підприємства за кордон. Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, наприклад, відправляють ВЯП на переробку у Францію й Великобританію. У Росії переробляється ВЯП з України й Болгарії. Взагалі, переробка ВЯП є перспективним високотехнологічним ринком. З початком атомного ренесансу провідні ядерні держави починають активну боротьбу за місце на цьому ринку.

Вважається, що при раціональному використанні урану та плутонію атомна енергетика теоретично може прийняти на себе весь приріст світової електроенергетики, виконуючи при цьому вимоги Кіотського протоколу щодо обмеження викидів парникових газів. Ідея максимальної переробки опроміненого ядерного палива лежить в основі методики радіаційно-еквівалентного ядерного паливного циклу. Його технологія була розвинена в Росії протягом останніх 15 років і склала основу ініціативи В.Путіна на Саміті тисячоріччя в Нью-Йорку. Ідеться про замкнутий паливний цикл, у результаті якого радіотоксичність кінцевих відходів, які повинні повернутися в землю, відповідає або навіть менша первісної радіотоксичності паливної сировини, добутої на уранових родовищах.

Найбільші надії щодо реалізації цієї ідеї пов’язані з концепцією трансмутації ВЯП у швидких реакторах, так званих “спалювачах”, в яких відбувається утилізація довгоживучих компонентів ВЯП. Сьогодні розробку вдосконалених швидких реакторів провадять Росія, Китай, Японія, Франція та інші країни. Промислова експлуатація таких реакторів може розпочатися вже в наступному десятиріччі.

Ще одним з можливих напрямів “спалювання” ВЯП може стати технологія DUPIC (пряме використання ВЯП водо-водяних реакторів під тиском в реакторах CANDU) [2]. Дослідницька програма з цієї технології провадиться Канадою та Південною Кореєю. Канада зацікавлена в цих дослідженнях як виробник реакторів CANDU, а Південна Корея – як власник 16 водо-водяних реакторів і 4 реакторів CANDU. Успішна реалізація технології DUPIC в ядерному паливному циклі дозволить Південній Кореї знизити споживання урану на 30% і зменшити на 70% обсяги ВЯП та РАВ, що підлягають похованню. За оцінками експертів, ВЯП з трьох легководних реакторів вистачить для завантаження одного реактора CANDU.

Важливою перевагою технології DUPIC є те, що вона добре захищена від розповсюдження ядерних матеріалів, оскільки в ній не передбачено проведення хімічного розподілу важких металів і виділення урану та плутонію. Для використання відпрацьованих паливних елементів легководного реактору в реакторі типу CANDU буде потрібно лише зменшення їх довжини із застосуванням механічної обробки. Втім, питання щодо безпеки все ж таки існують.

Ще одним з можливих шляхів вирішення проблеми поводження з ВЯП у перспективі може стати перехід ядерної енергетики на уран-торієвий паливний цикл, який не призводить до утворення значної кількості трансуранових радіонуклідів.

Утім, сьогоднішня ситуація така, що поки що у світі не створено досконалої технології поводження з ВЯП, технології прямого поховання та переробки ВЯП потребують значних матеріальних вкладень і в той же час мають значну кількість невирішених проблем. Тому більшість країн, в яких експлуатуються атомні реактори, дотримуються політики “відкладеного рішення” щодо поводження з ВЯП, вони зберігають його у проміжних сховищах. Таким чином вони забезпечують для себе можливість прийняття остаточного рішення щодо поводження з ВЯП через 50-100 років з урахуванням технічних, економічних, політичних та інших факторів, що будуть мати місце на той час.

Проміжне зберігання ВЯП здійснюється у сховищах “мокрого” або “сухого” типів. Сховища “мокрого” типу забезпечують оптимальний температурний режим зберігання відпрацьованих ТВЗ під водою з використанням технічних систем охолодження й переважно використовуються переробниками ВЯП. Сховища “сухого” типу (модульного або контейнерного) – це повністю пасивні системи, в яких охолодження ТВЗ відбувається за рахунок природної конвекції тепла в атмосферу. Для транспортування та зберігання ТВЗ, як правило, використовуються універсальні контейнери, що є оптимальним рішенням для зниження капітальних та експлуатаційних витрат, а також з позицій забезпечення безпеки. З часом радіоактивність ТВЗ, що зберігаються, падає і через 100 років вона зменшується в 40 разів.

Безпека й відносна простота розміщення ВЯП у сховищах «сухого» типу дозволяють досить довгий час тримати відкритим питання щодо прийняття остаточного рішення про поводження з ВЯП.

Утім, експерти МАГАТЕ сходяться на тому, що незалежно від того, який варіант поводження з ВЯП буде використовуватися, завжди буде зберігатися необхідність глибокого геологічного поховання високоактивних та довгоживучих відходів або самого ВЯП [1].

При цьому фахівці вважають, що, виходячи з позицій безпеки, у тому числі й ядерного нерозповсюдження, безпечніше для зберігання ВЯП використовувати обмежену кількість регіональних сховищ, споруджених у місцях з найменшою загрозою природних і техногенних катастроф. Глобальне партнерство пропонує, об’єднавши зусилля, створити нову технологію та інфраструктуру з переробки ВЯП. Такий підхід дозволить здійснити концентрацію “чуттєвих” виробництв під багатостороннім контролем і таким чином забезпечити гарантії ядерного нерозповсюдження.

На думку керівництва російського Мінатому, зберігання й переробка додаткової кількості ВЯП на території Росії не позначиться на проблемі забезпечення радіаційної безпеки. Стратегічним кроком у цьому напрямі вважається спорудження в рамках багатобічного співробітництва Міжнародного центру з переробки ВЯП й поховання РАВ (по аналогії з Міжнародним центром із збагачення урану). Як потенційні партнери розглядаються Японія, Казахстан, Китай і Південна Корея – країни, що проявляють активний інтерес до розвитку атомної енергетики й створення замкнутого паливного циклу.

Українські реалії у вирішенні проблеми ВЯП

Українські АЕС з реакторами типу ВВЕР, як і інші АЕС у колишньому СРСР, створювалися виходячи з концепції тимчасового зберігання й подальшої переробки ВЯП у м. Желєзногорську Красноярського краю РФ (для реакторів ВВЕР-1000) й переробки в м. Озерську Челябінської області (для реакторів ВВЕР-440). До сьогодні Україна продовжує вивозити ВЯП до Росії.

Після розпаду СРСР виникли певні неузгодженості в національних законодавствах нових незалежних держав, у тому числі у сфері поводження з ВЯП та РАВ. Узгодження правових, економічних та організаційних питань відправки ВЯП з України до Росії тривало кілька років. За цей час обсяги ВЯП у приреакторних басейнах витримки наблизилися до критичних рівнів, і було прийняте рішення забезпечити безпеку тимчасового зберігання ВЯП у цих басейнах за рахунок встановлення стелажів ущільненого зберігання, використовуючи світовий досвід з цього питання. Це дозволило тимчасово зняти гостроту проблеми. Згодом відправка ВЯП до Росії відновилася. Після узгодження відповідних вимог законодавств Росії та України експлуатуюча організація НАЕК "Енергоатом" уклала контракт на повернення ВЯП АЕС України до Росії для його технологічного зберігання та переробки, але ж мали місце випадки, коли з політичних причин російська сторона її припиняла. Це створювало загрозу енергетичній безпеці нашої країни.

При тому, що операція відправки ВЯП в Росію щорічно коштує Україні близько 100 млн дол., вона не знімає проблему радіоактивних відходів, які, згідно з умовами контрактів на переробку ВЯП, повинні бути повернені до України (що відповідає “Об’єднаній конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом і про безпеку поводження з радіоактивними відходами”, ратифікованій Верховною Радою 20.04.2000).

Тому цілком обґрунтованим було прийняття рішення про створення вітчизняної системи поводження з ВЯП. Законодавчою базою для цього рішення послужив основоположний нормативний акт у вітчизняній ядерній галузі – Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” [3]. Першим кроком у розбудові такої системи став початок спорудження в 1993 році сухого сховища відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) на Запорізькій АЕС. Експлуатація першої черги цього сховища розпочалася у 2001 році. Прийнятий курс політики “відкладеного рішення” було підтверджено та розвинуто Енергетичною стратегією України на період до 2030 року. Стратегією передбачено будівництво централізованого “сухого” сховища для ВЯП інших вітчизняних АЕС (РАЕС, ХАЕС та ПУАЕС), а також завершення створення правого поля із забезпечення екологічної безпеки при поводженні з РАВ та ВЯП. Зокрема, Планом заходів на 2006-2010 рр. щодо реалізації Енергетичної стратегії передбачено розроблення у ІІ кварталі         2007 року та подальше затвердження Стратегії поводження з ВЯП та РАВ до 2030 року та на подальшу перспективу.

У 2004 році НАЕК “Енергоатом” було оголошено тендер на спорудження централізованого сховища. У 2005 році переможцем цього тендеру було визнано американську компанію Нoltec International, й у тому ж році було укладено з цією компанією контракт на спорудження Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Компанія Нoltec International є ведучим постачальником і володарем технології “мокрих” та “сухих” систем зберігання ВЯП у США. Обсяг заказів кампанії складає 80% у межах США та 20% в інших країнах. Вона має ліцензії Американського Регулюючого Органу з ядерної та радіаційної безпеки (US NRC). Корпорація запропонувала впровадити в Україні власну технологію “сухого” зберігання ядерних відходів, апробовану в США, Швейцарії й Іспанії. Планується спорудження наземного сховища, де у бетонних контейнерах буде розміщено 17 тис. відпрацьованих тепловиділяючих збірок (ТВЗ) ядерного палива реакторів типу ВВЕР. За прогнозними розрахунками, витрати на створення й експлуатацію протягом 100 років власного сховища складуть близько 520 млн дол. (для порівняння, послуги російських підприємств з переробки такої кількості ВЯП за існуючою схемою коштуватимуть 2 млрд дол.).

Нoltec International пропонує зведення пускового комплексу сховища (3580 відпрацьованих ТВЗ) здійснювати за рахунок власних кредитних коштів, а розрахунки з НАЕК “Енергоатом” розпочати після введення його в експлуатацію за кошти, що будуть зекономлені на вивезенні ВЯП.

За офіційною інформацією НАЕК “Енергоатом” [4, 5], для будівництва сховища найбільш прийнятною для розміщення ЦСВЯП, згідно з техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО), зробленим Київським науково-дослідним і проектно-конструкторським інститутом “Енергопроект” (ВАТ КІЕП), визнано Чорнобильську зону відчуження. Цим же інститутом за участю Інституту проблем безпеки АЕС Національної академії наук України (ІПБ АЕС) зроблено оцінку впливів на навколишнє середовище (ОВНС) під час будівництва та експлуатації ЦСВЯП, встановлено, що вплив сховища на навколишнє середовище буде незначним, а в разі аварійної ситуації, пов’язаної із розгерметизацією контейнерів, можливе незначне підвищення радіаційного фону в радіусі 1 км, яке жодним чином не завдасть шкоди населенню й територіям навколо зони. У заяві НАЕК “Енергоатом” [4] було також наголошено, що до ТЕО та ОВНС буде забезпечено проведення комплексної державної експертизи, включно з екологічною експертизою та експертизою з ядерної та радіаційної безпеки, а також проведено додаткову (недержавну) експертизу за участю закордонних експертів.

Запланований строк експлуатації сховища становить 100 років. За попередніми розрахунками, термін будівництва сховища становитиме три роки з часу прийняття органами державної влади рішення про його розміщення. Якщо такого закону не буде прийнято, контракт з Holtec International припинить своє існування. Крім того, згідно з міжнародною Конвенцією про транскордонний вплив, учасником якої є й Україна, у громадських слуханнях можуть брати участь і громадяни суміжних з нашою країною держав.

Згідно з вітчизняним законодавством, регламентуючим порядок прийняття рішень про будівництво ядерних об’єктів [6], з початку цього року в країні провадяться громадські обговорення проекту спорудження ЦСВЯП. Такі слухання було проведено 22.03.2008 і з жителями м. Славутич, Іванівського та Поліського районів, підсумки яких будуть мати вирішальне значення при прийнятті Верховною Радою закону про розміщення та спорудження ЦСВЯП. Результатом проведення цих слухань стали рекомендації [7], в яких поряд з позитивною оцінкою будівництва ЦСВЯП – екологічна реабілітація частини 30-ти кілометрової зони відчуження, повернення до господарської діяльності частини цієї зони, створення нових високотехнологічних робочих місць, можливість поліпшення умов проживання населення в регіоні розміщення сховища – висунуто умови, за якими жителі вказаних районів підтримують спорудження ЦСВЯП у зоні відчуження, а саме:

·                    схвалення такого розміщення сховища на місцевому дорадчому референдумі більшістю жителів Іванківського і Поліського районів та                    м. Славутич Київської області;

·                    урахування в складі кошторису на спорудження сховища коштів на створення об‘єктів соціальної інфраструктури в обсязі 10% від вартості проекту;

·                    включення до техніко-економічного обґрунтування та кошторису проекту спорудження сховища конкретного переліку об‘єктів соціальної інфраструктури, погодженого з органами місцевого самоврядування та державного управління Іванівського та Поліського районів і м. Славутич;

·                    забезпечення пріоритету для персоналу ЧАЕС, що звільняється, а також мешканців Іванківського, Поліського районів і м. Славутич при підборі працівників для виконання робіт з будівництва та експлуатації централізованого сховища;

·                    з моменту введення в експлуатацію сховища виділення ДП НАЕК «Енергоатом» частини коштів у складі щорічних витрат на його експлуатацію на вирішення соціально-економічних проблем Іванківського, Поліського районів та м. Славутич;

·                    закріплення вищезазначених рекомендацій у документах державного рівня щодо спорудження сховища (у Законі України „Про розміщення, проектування та будівництво централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР атомних електростанцій України”, у підзаконних актах Кабінету Міністрів України, у документах галузевого рівня та рівня ДП НАЕК „Енергоатом”).

Крім того, у рекомендаціях наведено перелік соціальних проблем жителів Іванківського та Поліського районів і міста Славутич, що постраждали від аварії на ЧАЕС, які підлягають вирішенню на державному рівні.

Учасники громадських слухань доручили замовнику проекту ДП НАЕК „Енергоатом” узагальнити та врахувати у проекті пропозиції, що висловлені в ході громадських слухань, „круглих столів” і громадських обговорень питання будівництва ЦСЯВП.

Аналіз наведених вище рекомендацій громадських слухань дає змогу припустити, що виконавши висунуті умови, влада може отримати згоду населення на будівництво ЦСВЯП. На наш погляд, це буде важливим, але недостатнім фактором для прийняття Закону про будівництво ЦСВЯП. Недостатнім, оскільки відсутня інформація про проведення державної експертизи проекту, недержавної експертизи за участю закордонних експертів, вітчизняної академії наук та інших науково-проектних установ. Єдиний офіційний документ, що став здобутком відкритості, – це  інформаційно–аналітичний огляд матеріалів “Техніко-економічне обґрунтування інвестицій централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР АЕС України” (розробники Мінпаливенерго, Державний науково-інженений центр систем контролю та аварійного реагування та НАЕК “Енергоатом”), розміщений на інтернет-сайті НАЕК “Енергоатом” 30.01.2008 [8]. Не проведено заходів щодо вдосконалення правового поля із забезпечення екологічної безпеки при поводженні з ВЯП, передбачених Планом щодо реалізації Енергетичної стратегії, зокрема не розроблено Стратегію поводження з ВЯП та РАВ до 2030 року та на подальшу перспективу.

Про необхідність виконання до кінця 2008 року Плану щодо реалізації Енергетичної стратегії, а також вживання заходів щодо прийняття в установленому порядку рішення стосовно будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива йшлося в Указі Президента України № 156/2008 від 25.02.2008 й Рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 1.02.2008 “Про безпеку ядерної енергетики держави”. Стан з виконанням цих завдань (поряд з іншими) визнано таким, що створює загрозу ядерній безпеці країни. Головною причиною цього визнано те, що існуюча система управління у сфері використання ядерної енергії, регулювання питань ядерної та радіаційної безпеки є такою, що не відповідає основним напрямам державної політики з питань національної безпеки щодо забезпечення умов для сталого економічного зростання держави та потребує оптимізації.

Таким чином, розпочата реорганізація системи управління ядерної галузі країни повинна провадитися з урахуванням проблем, накопичених у сфері поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами.

 

Висновки та пропозиції для України

Аналіз ситуації у сфері поводження з ВЯП, що склалася у світі і в Україні, дозволяє зробити наступні висновки та пропозиції щодо вирішення проблем з цього питання.

1.                 З введенням в експлуатацію “сухого” сховища відпрацьованого ядерного палива на Запорізькій АЕС у 2001 році в Україні розпочалася реалізація “відкладеного рішення” проблеми поводження з відпрацьованим ядерним паливом. Цей напрям вирішення проблеми ВЯП отримав своє продовження на сучасному етапі у прийнятті та в розпочатій реалізації рішення про спорудження централізованого “сухого” сховища для ВЯП інших вітчизняних АЕС. Така політика відповідає вимогам безпеки та ядерного нерозповсюдження, а також знаходиться в руслі світових тенденцій у сфері поводження з ВЯП.

2.                 Відставання в реалізації накреслених планів у сфері поводження з ВЯП є наслідком того, що існуюча система управління у сфері використання ядерної енергії, регулювання питань ядерної та радіаційної безпеки є недосконалою і потребує реорганізації. У процесі реалізації планів особливу увагу необхідно приділити контролю, експертизі, поглибленому й прозорому інформуванню громадськості.

3.                 Оскільки спорудження ЦСВЯП – це реалізація “відкладеного рішення”, для остаточного вирішення проблеми накопиченого ВЯП та РАВ у подальшому обов’язковим буде спорудження сховища довгострокового поховання у стійких геологічних формаціях. Тому дослідження з цього питання в Україні повинні продовжуватися відповідними науковими установами з урахуванням світових досягнень з цього питання.

4.                 Розробка Стратегії довгострокового поводження з ВЯП повинна бути узгоджена з визначенням типів нових реакторів та ядерно-паливних циклів на перспективу, оскільки спосіб поводження з ВЯП безпосередньо залежить від цих питань.

5.                 Україна не повинна знаходитись осторонь процесів інтеграції у вирішенні проблеми атомної енергетики, й у першу чергу в рамках програми Глобального партнерства. Участь у створенні глобальної інфраструктури ядерно-паливного циклу з використанням інноваційних технологій може розширити коло альтернатив для вирішення проблем вітчизняної атомної енергетики, у тому числі й у сфері поводження з ВЯП та РАВ.

6.                 Довгостроковий характер виробничого циклу поводження з ВЯП та РАВ до їхнього остаточного поховання обумовлює необхідність створення державної або й міждержавної системи гарантій поводження з ВЯП та РАВ, тобто саме держава повинна взяти на себе повну відповідальність за створення такої системи й забезпечити гарантії її довгострокового функціонування. Для адекватного виконання такої ролі держава повинна створити та забезпечити функціонування сталої національної законодавчої системи, яка б чітко регламентувала усю діяльність у цій сфері.

Регіональний філіал НІСД у м. Дніпропетровську

(А. Шевцов, М. Земляний, А. Дорошкевич)

 

Джерела

 

1.            Annual Report for 2006 / International Atomic EnergyAgency. – 2007.

2.            CNDU и DUPIC – канадское решение проблемы ОЯТ для Южной Кореи? // http:www.atominfo.ru (источник: Toronto Star, Тайлер Гамильтон, 15.02.2007).

3.            Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 40/95-ВР. – 08.02.1995.

4.            Заява про екологічні наслідки діяльності при будівництві та експлуатації ЦСВЯП ДП НАЕК “Енергоатом” // http:www.energoatom.kiev.ua. -  07.03.2007.

5.            “Енергоатом” провів круглий стіл з будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива з українських АЕС // http:www.energoatom.kiev.ua. – 05.03.2008.

6.            Закон України “Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення” № 2861-1У. – 08.09.2005.

7.            Рекомендації громадських слухань з питань розміщення централізованого сховища ВЯП реакторів ВВЕР АЕС України та його впливу на навколишнє середовище // http:www.energoatom.kiev.ua. - 08.05.2008.

8.            Техніко-економічне обґрунтування інвестицій централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР АЕС України. Інформаційно-аналітичний огляд матеріалів / Мінпаливенерго, ДНІЦ СКАР, НАЕК “Енергоатом”. – 2007.