ОЦІНКИ ТА НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ

СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ

НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

Анотація

 

Особливу увагу в умовах глобальної інтеграції процесів світового і національного розвитку слід приділити реформуванню системи державного стимулювання науково-освітньої сфери України, в якій склалися такі негативні тенденції: незадовільним є загальний стан державного фінансування освіти та науки; недосконалою є структура витрат на науково-дослідні роботи; триває «відплив мізків» за кордон; спостерігаються негативні тенденції у віковій структурі наукового потенціалу країни. Ці явища загрожують сталому розвитку економіки України.

Для докорінних змін у цій сфері України необхідно дотримуватися фінансування науки у розмірі 1,7 % ВВП та фінансування освіти у розмірі 10 % ВВП у Державному бюджеті на 2008 рік. У наступні роки цей рівень слід поступово підвищувати, як це робиться у більшості розвинених країн. Крім того, рекомендується розгорнути та прийняти Національну програму науково-освітнього розвитку на найближчі 10 років.

 

ОЦІНКИ ТА НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ

СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ

НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

В умовах глобальної інтеграції процесів світового і національного розвитку актуальною є оцінка національного науково-освітнього потенціалу. Особливу увагу слідує приділити формуванню напрямів реструктуризації системи державного стимулювання науково-освітньої сфери України.

У цій системі склалися такі негативні тенденції.

- Загальний стан державного фінансування освіти та науки є незадовільним. Кошти, що виділяються з бюджету на освіту вдвічі, а на науку в чотири рази менші, ніж задекларовані законодавством. У результаті зменшення фінансування за рахунок держбюджету і відсутності вільних коштів у самих наукових організацій і промислових підприємств стан матеріально-технічного та інформаційного забезпечення науки незадовільний. Як наслідок, загальний об'єм виконаних наукових і науково-технічних робіт скоротився з 1,38 % ВВП у 1996 році до 1 % ВВП у 2006 році".

- Зберігаються негативні тенденції у фінансуванні освіти. За рахунок держбюджету останніми роками на освіту виділялося близько 5 % ВВП, тоді як законодавством передбачено 10 % ВВП. У розвинених країнах на освіту витрачається значно більше, ніж в Україні. Наприклад, у Данії, Норвегії і США витрати на освіту складають 7,10 %, 6,37 % і 7,34 % ВВП відповідно. В країнах, що недавно вступили в ЄС, витрати ще не такі значні, наприклад, у Чехії загальні витрати на освіту складають лише 4,58 %, у Словаччині - 4,1 % ВВП. Структура витрат на освіту в передових країнах відрізняється значно більшою часткою приватних інвестицій. Так, у США і Японії вони складають 2,26 % і 1,15 % ВВП відповідно і мають більшу питому вагу у структурі загальних витрат, ніж в інших країнах. Тоді як у тій самій Чехії витрати бізнесу на освіту складають лише 0,38 % ВВП, а у Словаччині - 0,12 % ВВП.

- Триває «відплив мізків» за кордон. Різке скорочення державного фінансування зумовило еміграцію вчених та інженерів в розвинені країни. Витрати на науку в розрахунку на одного науковця на рік в Україні становлять 2 тис. доларів США при 195 тис. - у США, 172 тис. - у Франції та 142 тис. - в Японії. Таким чином, ті кваліфіковані наукові кадри, які були підготовлені в країні, залишають її у пошуках гідної оплати своєї праці. Внаслідок цього кількість фахівців, які виконують науково-технічні роботи, за останні 15 років скоротилася втричі.

- Недосконала структура витрат на науково-дослідні роботи. Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1992 р.) регламентовані витрати на розвиток науки за рахунок державних коштів у розмірі 1,7 % ВВП, проте останніми роками виділяється не більше 0,42 % ВВП. У розвинених країнах державні витрати на науку майже вдвічі більше, ніж в Україні. Наприклад, у США і Японії вони складають 0,69 % і 0,74 % ВВП відповідно.

Показник частки приватних витрат на науково-технічні дослідження в Україні складає не більше 0,82 % ВВП, тоді як у передових країнах вона складає 2 % ВВП і більше. У розвинених країнах частка витрат приватного бізнесу постійно збільшується. Наприклад, в Японії цей показник за останні сім років виріс з 2,15 % ВВП до 2,39 % ВВП. Високий показник і в США, у середньому за сім останніх років він досягав 1,94 % ВВП.

- Спостерігаються негативні тенденції у віковій структурі наукового потенціалу країни. За останні 9 років вдвічі зросла частка групи вчених із ступенем кандидата наук у віці від 61 до 71 років, а кількість фахівців віком до 40 років значно скоротилася. Подібна ситуація склалася і з вченими, які мають ступінь доктора наук. Переважна більшість докторів наук належить до групи пенсійного віку. Середній вік кандидата наук досяг 51 року, а середній вік доктора наук перевищує 59 років.

Таким чином, у науково-освітній сфері зберігаються негативні тенденції, що загрожують сталому розвитку економіки України.

У сьогоднішніх умовах для того, щоб Україна була конкурентоспроможною, необхідно стимулювати розвиток науково-освітнього потенціалу. Актуальним є збереження, підтримка, підвищення професійного рівня вже існуючих і створення всіх необхідних умов для підготовки нових кваліфікованих наукових кадрів.

За допомогою новітніх технологій у країн, що розвиваються, є можливість вирватися із замкнутого кола і прокласти собі шлях до досягнення високого рівня розвитку і визнання у світі. За оцінками експертів, Україна в цьому відношенні володіє чіткою конкурентною перевагою, зважаючи на високий рівень освіти, науки і загальної культури населення.

Особливу увагу слід приділити освіті, яка в умовах глобалізації виконує винятково важливу роль. Економіка знань висуває нові вимоги до системи освіти, що виражається у постійному підвищенні стандартів освіти і адаптації їх до вимог сучасної техніки і технологій. Але система освіти не повинна обмежуватися отриманням вищої освіти. Вже зараз слід створювати відповідні програми й інститути, що надають можливість удосконалюватися протягом усього життя, оскільки в умовах постійно змінюваної ринкової кон'юнктури фахівці, які періодично не підвищують свою кваліфікацію, стають неконкурентоспроможними. Враховуючи це, в країнах Європейського Союзу розробляються спеціальні програми щодо постійної освіти, відбуваються фундаментальні зміни в реформуванні освіти, зростає роль мотивації постійного підвищення рівня освіти.

Важливою проблемою є відірваність науки від виробництва, яка дотепер не вирішена. Як наслідок, інноваційна активність у промисловості знизилася за останні 12 років за деякими показниками майже в п'ять разів. Таким чином, необхідно орієнтувати дослідження на конкретні цільові програми, розвивати взаємозв'язок «наука - експеримент - виробництво» шляхом підтримки і розвитку інноваційного підприємництва. Одночасно можна буде добитися збільшення частки приватних інвестицій у загальному обсязі інвестування науково-технічних робіт. Слід розробити спеціальні програми, що дозволяють плідно співпрацювати науці і бізнесу, створюючи інноваційні продукти, і таким чином перекласти частину витрат на науку на плечі бізнес-середовища. Крім того, позитивні наслідки може дати стимулювання досліджень тих університетів, які розвивають науку (як це, наприклад, роблять у Німеччині, де гранти виділяють тим університетам, які здійснюють наукові дослідження стосовно малого бізнесу).

Не викликає сумнівів, що заробляють більше ті країни, що генерують знання і трансформують їх в економіку. Інтелектуальний капітал забезпечує економіку інноваціями та інформацією, які є рушійними силами в глобальній економіці.

У зв'язку з цим Україні слід вжити рішучих заходів щодо зміни ситуації, що склалася, серед яких можна виділити такі.

- Дотримуватися встановлених законом норм фінансування освіти і науки як фундаменту забезпечення конкурентоспроможності країни у задекларованому розмірі 1,7 % ВВП. Інакше країна втратить шанс бути рівноправним партнером на світовому ринку і буде технологічно залежати від розвинених країн. Цей рівень фінансування необхідно також поступово підвищувати, як це роблять передові країни.

- Застосовувати децентралізований підхід до надання умов професійного навчання. Децентралізація і регіоналізація освіти потенційно надасть можливість краще визначити потреби регіональної економіки, задовольнити потреби населення і забезпечити зацікавленість громадськості. При цьому слід звернути увагу на особливості різних регіонів при використанні фінансових механізмів і стимулюванні взаємодії на регіональному і місцевому рівнях у сфері управління освітніми установами.

- Створити кілька національних наукових центрів високого рівня, які забезпечили б розвиток державних пріоритетів інноваційного розвитку. Такі центри можна створити на основі вже існуючих установ.

 - Реструктуризувати НАН України в напрямі фінансування не наукових установ, а пріоритетних програм та проектів за цільовим призначенням. На сьогодні дуже важко фінансувати всю існуючу неефективну наукову інфраструктуру, оскільки, за даними НАНУ, на зарплату, різні пільги, медичне обслуговування, виплату премій і стипендій витрачається понад 85 % отримуваних коштів.

- Здійснювати підтримку і розвиток інноваційного підприємництва шляхом застосування методів державного стимулювання для збільшення частки приватних витрат на науково-технічні дослідження в Україні. Для цього передусім слід визначитися з пріоритетними напрямами інноваційного розвитку, створити умови для активізації їхнього розвитку. Це надасть можливість поступово сформувати попит на наукові розробки з боку реального сектора економіки.

- Сприяти формуванню повноцінної національної інноваційної системи і, зокрема, розвиненої інфраструктури (технопарки, бізнес-інкубатори, центри технологічного трансферу) для створення і розвитку взаємозв'язків між наукою і виробничою сферою.

Регіональний філіал НІСД у м. Харкові

(В. Семиноженко, С. Архієреєв)