СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАГАТОДІТНИХ СІМЕЙ В УКРАЇНІ

Анотація

Аналітична записка висвітлює проблеми становища інституту сім’ї в державі. Особлива увага приділена правовим та соціально-економічним проблемам багатодітних родин. Матеріал, представлений в аналітичній записці, базується на результатах обговорення тематики “Багатодітна сім‘я в Україні: проблеми соціально-економічного захисту” у рамках проведеного Регіональним філіалом НІСД у місті Донецьку круглого столу 9 квітня 2008 року. У дискусії були представлені погляди провідних науковців, спеціалістів державних структур, представників благодійних фондів, громадськості, членів багатодітних родин. На основі дослідження сучасного стану багатодітної родини пропонуються конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності соціального захисту багатодітної сім’ї в державі.

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАГАТОДІТНИХ СІМЕЙ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми

Економічна, соціальна та політична стабільність держави забезпечується достатньою кількістю задіяного трудового потенціалу. Одним із головних джерел збільшення трудових ресурсів є природне відтворення членів суспільства. Сім’я і родинне виховання є основою функціонування і життєзабезпечення держави. Добробут сім'ї залежить від поєднання чинників: розміру доходів, соціально-демографічного складу ‑ кількості дітей, віку членів сім'ї, їхнього освітнього та професійного рівня.

На державному рівні головним завданням є стимулювання процедури відтворення українського населення. Однією із найгостріших соціальних проблем України є депопуляція населення. Через низьку народжуваність Україна щорічно втрачає (порівняно з 1990 роком) приблизно 170 тис. населення.

Історична довідка. Наприкінці ХІХ сторіччя в Україні на одну жінку припадало 7—8 дітей. На початку ХХ сторіччя в середньому на сім’ю припадало чотири дитини.  У 2000—2001 рр. кількість дітей становила 1,1 дитини на одну жінку.

Причини кризи інституту сім’ї  в українському суспільстві:

§         зниження рівня доходів значної частини населення;

§         невпевненість у майбутньому, зростання соціальних загроз;

§         погіршення екологічного стану;

§         низька культура самозбереження (пропаганда паління і вживання алкоголю, наркоманія);

§         обмеження вільного доступу до якісного медичного обслуговування, руйнування системи профілактичних оглядів;

§         втрата традицій багатодітності;

§         зміни життєвих ціннісних орієнтаціях українців ‑ наявність визначеної границі народжуваності (1-2 дитини);

§         зміна соціального статусу  жінки, розширення кола позасімейних інтересів;

§         відсутність необхідності народження дітей як основи благополуччя та гаранта  забезпечення батьків у старості.

Механізмом на шляху подолання кризових явищ і посилення значення сім’ї є розробка економічних передумов для задоволення потреби родини в дітях, поліпшення якості життя родин. Сприяння формуванню в суспільстві середнього класу як основи матеріального благополуччя сім’ї, зокрема, шляхом розвитку малого підприємництва, удосконалення системи оплати праці. Удосконалювання реалізації житлової політики з метою посилення її демографічної спрямованості.

На фоні низьких демографічних показників, загальнодержавної кризи сім’ї, орієнтації молодих українських сімей на малодітність актуальності набуває аналіз сучасного положення багатодітної сім’ї в Україні.

За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту в Україні сьогодні нараховується близько 396 тисяч багатодітних родин (сім'ї, де виховується троє і більше дітей віком до 18 років). З них 298,4 тис. сімей мають по троє дітей, 63,9 тис. — по четверо, 33,9 тис. — по п'ятеро. Близько 1700 сімей виховують по десятеро і більше дітей. У цілому частка багатодітних в Україні становить 3 % від загальної кількості сімей. Найбільше багатодітних родин налічується у Рівненській, Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській та Волинській областях.

Державна політика у сфері підтримки багатодітності повинна враховувати такі фактори:

§         суспільний фактор ‑ виховання нових членів суспільства ставить багатодітні родини у нерівне становище порівнянно з іншими родинами, що не несуть такого навантаження (збільшення витрат на харчування, одяг, медичне забезпечення, освіту дітей);

§         державний фактор ‑ велика кількість дітей сприяє зростанню кількості потенційних платників податків, сума прогнозованих виплат здатна погасити усі дотації соціального характеру, надані державою.

Правову основу соціального захисту багатодітної родини становлять закони України та нормативно-правові акти органів виконавчої влади. Серед найважливіших слід відзначити такі: Закони України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХII, „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” від 1 червня 2000 р. № 1768-III, „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 р. № 2017-III, „Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 2402-III, Указ Президента України від 30 грудня 2000 р. № 1396/2000 „Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних родин неповних сімей”.

Закон України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, визначає  поняття багатодітна сім'ясім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей.

Виходячи з положень чинного законодавства в Україні можна констатувати наявність:

§         зрівняння багатодітної сім’ї і малозабезпеченої сім’ї, як такої що має низький матеріальний рівень;

§         ускладнення процедури отримання соціальних пільг;

§         відсутність диференціації багатодітних сімей.

Міжнародний досвід правового регулювання статусу багатодітної сім’ї

В Російській Федерації на федеральному рівні мінімальний рівень державних гарантій, заходів соціального захисту багатодітної сім'ї встановлює Указ Президента Російської Федерації „Про заходи щодо соціальної підтримки багатодітних сімей" у редакції від 25.02.2003 р. № 250. Особливості регулювання заходів соціального захисту на рівні суб'єктів Російської Федерації встановлюються спеціальними законами. Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 25.02.2003 р. № 250 органи влади суб'єктів Федерації самостійно встановлюють, які сім'ї є багатодітними. При цьому поняття „багатодітна сім'я" визначається ними з урахуванням національних і культурних особливостей соціально-економічного та демографічного розвитку того або іншого регіону.

Узагальнюючи основні напрямки регіональної сімейної політики, слід зазначити, що регіональне законодавство суб'єктів Російської Федерації спрямоване на диференціацію заходів соціального захисту багатодітної родини залежно від кількості дітей. Однак, як відзначають російські спеціалісти, істотна нормативна різноманітність у соціальній сфері в деяких суб'єктах Федерації не завжди виправдана, тому що створює ситуацію нерівності прав громадян залежно від їхнього місця проживання. Крім того, у ряді суб'єктів Російської Федерації відсутнє (Курська область) або неадекватно сьогоднішньому рівню життя (Тульська область) законодавство, що забезпечує соціальний захист багатодітних родин.

Відповідно до Кодексу про шлюб і сім'ю Республіки Білорусь від 9 липня 1999 р. № 278-3 багатодітною є сім'я, у якій на утриманні і вихованні перебувають троє та більше дітей. Статус багатодітної сім'ї у Республіці Білорусь як і в Україні не регулюється єдиним законодавчим актом і у багатьох випадках зв'язаний з державною підтримкою молодих та малозабезпечених сімей. Серед найважливіших нормативно-правових актів з цього питання є: Закон Республіки Білорусь „Про державні допомоги родинам, що виховують дітей" від 30 жовтня 1992 р. № 1898-ХП, Указ Президента Республіки Білорусь „Про надання громадянам пільгових кредитів на будівництво (реконструкцію) або придбання житлових приміщень" від 14 квітня 2000 р. № 185, Указ Президента Республіки Білорусь „Про надання молодим та багатодітним сім'ям фінансової підтримки держави" від 22 листопада 2007 року № 585.

Наприкінці XX ‑ на початку XXI сторіччя швидкими темпами відбувається процес скорочення населення в країнах Європейського Союзу. Показник сумарної народжуваності на рівні 1,1—1,2 дитини на одну жінку спостерігається у Чехії, Іспанії, Словенії, у Німеччині — 1,3, у Канаді — 1,4. Ці країни удаються до практики стимулювання  народжуваності у тих родинах, які вже мають дітей та бажають збільшити їх чисельність. Таким чином, європейські країни намагаються зберегти рівень відтворення населення за рахунок популяризації багатодітності. У Німеччині допомога багатодітним сім’ям здійснюється у формі окремої податкової знижки таким чином, що під час розрахунку прибуткового податку на дохід особи із оподатковуваної суми не утримується певна сума допомоги на дітей. У Франції законодавство передбачає допомогу батькам на виховання дитини, допомогу на шкільні потреби, допомогу для забезпечення догляду за дитиною до 6 років вдома найнятою особою. При народженні третьої дитини мати чи батько отримують право на річну відпустку з щомісячною оплатою 750 євро.

Положення багатодітної сім’ї в Україні є неоднозначним і з позиції держави, і з позиції громади. Упровадження економічних заходів підтримки багатодітності є одним завданням. Другим по значенню завданням є зміна негативного іміджу багатодітної сім’ї, відмова від сприйняття в українському суспільстві багатодітності як „негараздів”, „малозабезпеченості”. Існує потреба у поширенні у громадській свідомості розуміння важливості і цінності багатодітної сім’ї.

Соціальний стан, в якому перебувають багатодітні сім’ї, потребує системної роботи за двома основними напрямами: з групами ризику (батьки з асоціальною поведінкою ‑ джерело зростання соціального сирітства) та сім’ями, які є самостійні у своїх діях.

Багатодітні родини із групи ризику потребують особливої уваги з боку держави і громадськості. Нині монополістом по роботі з багатодітними сім’ями є представники системи державних соціальних служб.

 

Пріоритетні завдання у роботі соціальних служб:

§         поширення інформації про своє місцезнаходження та види допомоги, що надається, із залученням мережі громадських організацій, асоціацій багатодітних сімей, ЗМІ;

§         вдосконалення форм консультативної роботи;

§         розроблення і впровадження моделі соціально-економічного патронажу багатодітних, неповних та соціально неблагополучних сімей із урахуванням місцевої регіональної специфіки;

§         активне стимулювання фахівців з медицини, психології, права, соціальної роботи до співпраці на принципах волонтерства з членами багатодітних родин;

§         проведення регулярного контролю за житлово-побутовими умовами проживання.

Стан домогосподарств з дітьми в Україні

У 2007 р. лише 37,7 % домогосподарств мали дітей віком до 18 років, їх частка скоротилася навіть порівняно з 2000 р. (43,6 %). Середній розмір домогосподарств становить 2,6 особи (у 2000 р. – 2,76). Серед домогосподарств із дітьми переважають ті, які мають одну дитину, і частка таких зростає.


Рис. 1. Розподіл домогосподарств залежно від кількості дітей у їх складі у 2007 р. (%) троє і більше дітей

Вибіркові обстеження домогосподарств України, які регулярно проводить Державний комітет статистики України, свідчать про надзвичайно велике майнове розшарування населення України залежно від наявності у домогосподарствах певної кількості дітей.

Народження навіть однієї дитини суттєво позначається на рівні добробуту сім’ї, а при народженні 3-х і більше дітей ці сім’ї фактично потрапляють в категорію бідних або злиденних, що підтверджує офіційна статистична інформація (в Україні 40 % сімей з двома дітьми живуть за межею бідності, а з трьома і більше дітьми за межею бідності живуть близько 64 відсотка сімей).

Багатодітні сім’ї значно менше можуть виділити коштів на освіту, відпочинок і культуру, підтримку здоров’я, хоч саме для цих сімей витрати, пов’язані з розвитком та формуванням людського потенціалу, мають найбільш важливе значення, адже саме вони необхідні для розвитку дітей.

Головною проблемою багатодітних сімей є низький рівень життя, який не забезпечує нормальних умов для людського розвитку покоління, що підростає.

Багатодітна сім’я в Україні має право на допомогу з боку держави як малозабезпечена: для працездатних осіб у сумі 133 грн., непрацездатних осіб ‑ 187,5 грн. Для кожної дитини у малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховується троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), рівень забезпечення прожиткового мінімуму становить 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку. Цифри актуалізують проблематику соціально-економічного захисту багатодітних сімей.

Одна з проблем більшості багатодітних сімей – забезпечення житлом. Певні зрушення по забезпеченню житлом уже спостерігаються в рамках реалізації ініційованої Президентом України програми „Зігрій любов’ю дитину”. Пріоритетним завданням даного проекту на 2008 рік визначено вирішення житлових проблем багатодітних родин, які виховують 10 і більше неповнолітніх дітей. Згідно з умовами реалізації програми по регіонах була проведена паспортизація зазначеної категорії багатодітних родин. Усі родини були закріплені за певними благодійними бізнесовими структурами, які взяли на себе зобов’язання по забезпеченню родин житлом, транспортом, товарами довгострокового користування.

Ця програма є певним позитивом, але коло проблем багатодітних сімей у своїй більшості залишається відкритим. Наприклад, потребують удосконалення схеми надання пільгових кредитів для багатодітних на придбання житла, земельних ділянок, будівельних матеріалів. Передбачена законодавчо першочерговість у наданні житла багатодітним ускладнена відсутністю житла необхідної площі на вторинному ринку, а будівництво нового затягується у часі.

Таким чином, позитивні зрушення  відчують лише сім’ї, в яких виховується 10 дітей і більше. Держава вимушено обмежує право на соціальний захист категорій сімей в яких виховується від 3 до 9 дітей. Проте родини, що виховують 3 дітей і 10 дітей мають різний соціально-економічний стан.

У розробці державної соціальної політики необхідно враховувати факт сприйняття українським суспільством родин, що виховують трьох дітей, як багатодітність. Саме родина у складі п’яти осіб, де двоє дорослих і троє неповнолітніх, є українською багатодітною родиною у сприйнятті громадської думки.

Як правило, поза увагою держави залишаються змішані багатодітні сім’ї, в яких виховуються діти від різних батьків, або є поєднання рідних дітей із усиновленими чи взятими під опіку.

Державна соціальна політика повинна базуватися на комплексному підході до забезпечення і соціально-економічного захисту усіх категорій багатодітних.

Важливим напрямком  є застосування диференційованого підходу до забезпечення належного рівня існування сімей шляхом оптимізації соціального захисту тих категорій сімей, які цього потребують та соціального стимулювання родин, які спроможні у повному обсязі виконувати економічну функцію.

Серед багатодітних родин спостерігається велика частка необізнаних про свої права та механізми в їх реалізації і це є результатом недостатньої роботи державних соціальних служб. Доволі низькими є показники оформлення субсидій на житлово-комунальні послуги серед багатодітних сімей, що є результатом проявів бюрократизму по відношенню до членів багатодітних родин. 

Пільговий проїзд міським транспортом фактично не реалізується на практиці. Існує право на пільги, але механізм їх застосування ускладнюється об’єктивними причинами. Серед, яких головна – недоступність громадського транспорту багатодітним (перевантаження транспорту, обмеженість часу на зупинках, тощо).

У такому ж стані перебувають пільги на медичне обслуговування та санаторно-курортний відпочинок. Перелік медикаментів доволі вузький і процедура отримання максимально ускладнена. Зберігається система платних послуг у стоматологічній сфері та хабарництво під час стаціонарного лікування. 

Альтернативні механізми включення членів багатодітних родин у процес виробництва    

Специфіка функціонування багатодітної сім’ї створює умови для розвитку сімейного виробництва. Завданням державної соціальної політики є лише створення сприятливих умов для використання трудового потенціалу родини, підтримка активності працездатного населення, залучення до підприємницької діяльності, розвиток малого та середнього бізнесу, розроблення регіональних програм зайнятості населення.

Напрями стимулювання багатодітної сім’ї на самозабезпечення потреб

§         стимулювати пільгове оподаткування підприємств, що створюють для представників багатодітних родин робочі місця, з гнучким режимом зайнятості;

§         задіяти механізми пільгового кредитування та спрощену процедуру оформлення для започаткування сімейного підприємства;

§         створювати привабливі умови для ведення фермерських господарств багатодітними.

Пріоритетні напрями соціально-економічного захисту багатодітних сімей:

§         удосконалення форм соціальних дотацій, пільг,  їх чітке законодавче  розмежування по категоріях багатодітних сімей;

§         медичне та санаторно-курортне обслуговування;

§         поліпшення житлово-побутових умов;

§         підвищення конкурентоспроможності багатодітних батьків на ринку праці.

ВИСНОВКИ

1.      Демографічний стан українського суспільства вимагає від держави і суспільства спільної роботи з підвищення статусу інституту сім’ї і особливої його категорії – багатодітної родини.

2.      Правове забезпечення і прописані гарантії недостатньо регламентують права і становище багатодітної родини в державі. Потребує прийняття спеціальний законодавчий акт, який би комплексно забезпечував підтримку, розвиток та зміцнення багатодітних родин.

3.      Соціально-економічне становище багатодітних сімей є незадовільним. Соціальний пакет пільг є мінімальним і механізм їх отримання залишає більшість родин поза увагою держави. Створена система державних соціальних служб недостатньо виконує свої обов’язки, в органах місцевої влади продовжують домінувати бюрократичні форми роботи.

4.      Існує потреба диференціації багатодітних сімей з метою оптимізації процедури отримання прав на допомогу від держави на придбання житла, транспорту, інших послуг залежно від кількості дітей та їх віку.

ПРОПОЗИЦІЇ

1.      У галузевому законодавстві необхідно передбачити визначення юридичного статусу багатодітності, увести соціальні та економічні гарантії залежно від рангів сім’ї: від трьох до п’яти дітей; від шести до дев’яти дітей; від 10 дітей і більше. Тим самим на державному рівні будуть представлені і гарантовані права усіх категорій багатодітних.

2.      Існує необхідність правового визначення на рівні зі статусом „багатодітна мати”, статусу „багатодітний батько” із забезпеченням відповідними пільгами.

3.      На регіональному та державному рівнях доцільно розробити комплексні програми, спрямовані на популяризацію багатодітної сім’ї. Активно використовувати наочну рекламу, поширювати практику розміщення на білбордах фотографій багатодітних родин. Запровадити цикл програм з метою інформування населення про умови життя багатодітних. Особливу увагу приділяти позитивній рекламі родин, що виховують від 3 до 5 дітей. 

4.      У зв'язку з бюрократизацією процедури оформлення субсидій необхідно доручити територіальним управлінням праці та соціального захисту населення розробити порядок спрощення процедури оформлення субсидій для представників багатодітних родин.

5.      Слід залучити органи місцевого самоврядування, місцеві структури державної влади до розповсюдження серед багатодітних родин інформації про вакансії центрів зайнятості з погляду працевлаштування людей віком після 35 років; можливості підвищення кваліфікації або отримання іншої спеціальності; можливості працевлаштування на дотаційне робоче місце.

6.      Міністерству молоді та спорту України, регіональним органам влади  необхідно розробити, підготувати і видати інформаційно-методичну збірку з питань роботи щодо соціального захисту багатодітних сімей.  Видати серію буклетів, в яких у доступній формі висвятити усі гарантовані державою пільги і механізми їх отримання, розмістити контактну інформацію усіх державних структур і безкоштовно розповсюдити ці буклети серед багатодітних сімей.

Регіональний філіал НІСД у м. Донецьку

(І. Доля)