ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

 

Анотація

 В аналітичній записці аналізується історичне краєзнавство як один з ефективних інструментів формування історичної пам’яті Українського народу через включення історії регіонів в загальний  український історичний наратив. Пропонуються шляхи актуалізації історичного краєзнавства у процесі формування української національної ідентичності.

 

ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

 

Історичне краєзнавство є одним з напрямів краєзнавства, що акцентує увагу на вивченні та популяризації історичних подій, матеріалізованих в пам’ятках історії та культури даного регіону (міста, села) та видатних історичних постатей даної місцевості. Регіональна ідентичність є одним із різновидів колективної (локальної) ідентичності. Під відповідним феноменом розуміється комплекс соціокультурних, соціально-економічних та політичних складових, які впливають на цілісне самоусвідомлення та самовизначення мешканців регіону (міста, села) як певної спільноти, що має світоглядні, соціокультурні, етнічні відмінності від інших регіонів та відчуває прояв місцевого патріотизму. Комплекс таких відмінностей може бути інклюзивним до загальнонаціональної ідентичності.

Соціологічні дані демонструють вагому роль регіональної приналежності, її ціннісно-світоглядних особливостей в системі  загальнонаціональної ідентичності українських громадян. За даними соціологічного опитування Центру Разумкова, що проводилося в грудні 2005 р., громадяни України в першу чергу пов’язують себе з місцем проживання, тобто превалює місцева (локальна) ідентичність (38 % опитаних), майже третина (30 %) – засвідчили загальноукраїнську ідентичність. Ідентифікація у регіональному вимірі характерна для мешканців всіх регіонів. Подібну тенденцію також виявило дослідження, проведене Центром Разумкова у переддень п’ятнадцятиріччя незалежності України. Знову підтвердилося, що жителям України  притаманна локальна ідентичність, прив’язаність до конкретного місця проживання. З малою Батьківщиною насамперед ідентифікували себе 44 % громадян. З Україною в цілому 31 %, з регіоном проживання 15 %. Локальна ідентичність превалює в усіх регіонах, крім Західного, де відносна більшість мешканців (40 %) ідентифікує себе з Україною. Найбільш яскраво вона виражена у Центрі (50 %) і на Півдні (49 %).

Відповідні тенденції відображаються на дуалізмі історичної пам’яті Українського народу. За даними соціологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології АПН України щодо найбільш значимих подій української історії, що проводилися у серпні 2006 року, на Заході й у Центрі України у 1,5–2,5 разу більше громадян, аніж на Сході й на Півдні, вважають значущими події, які належать до «національного історичного наративу» (проголошення незалежності України, історія козацтва, досягнення української культури, боротьба дисидентів). Натомість прихильники «українського радянського наративу» зосереджені переважно на Сході й Півдні України, для яких найбільш значимими є перемога у Великій Вітчизняній війні, повоєнна відбудова народного господарства, трудовий героїзм народу, тощо. Слід також відмітити, що кількість тих, які вважають знаковими особливо контроверсійні події національного наративу (боротьба УПА, Помаранчева революція) на порядок вище у Західному регіоні, аніж у Східному: відповідно 26 % проти 2 %, 35 % проти 4 %. Виходячи з вищенаведених даних слід зазначити, що для частини українських громадян саме регіональний чинник обумовлює низку ідентифікаційних ознак стосовно історичної пам’яті в контексті формуванання загальнонаціональної ідентичності.

Можна також констатувати наявність проблем міжрегіональної взаємодії в соціокультурній сфері, як засвідчують дані якісних соціологічних досліджень, що проводилися Центром Разумкова у 2007 році. Зокрема, учасники фокус-групового дослідження у різних регіонах України (м. Київ, м. Севастополь, м. Луганськ, м. Котовськ, м. Львів, м. Рівне, м. Черкаси, м. Дніпропетровськ, м. Тернопіль, м. Кіровоград, м. Миколаїв, м. Харків)[1], не могли порівняти свої міста з іншими містами України, оскільки не мали достатньої інформації про інші міста. Відповідно низький рівень внутрішньої географічної мобільності населення України є чинником поглиблення регіональних відмінностей ідентичності. У жителів південно-східних регіонів ще є поширеними негативні стереотипи щодо мешканців західних регіонів як «бандерівців», а частина західняків сприймають представників південно-східних регіонів як «москалів». Соціологічні опитування свідчать, що наявність означених стереотипів зумовлена, зокрема, відмінним географічним розташуванням, недостатністю потрібної інформації про історію та культуру різних регіонів України, недостатнім рівнем міжрегіональних зв’язків.

Опитувані зазначили, що хотіли б отримувати знання про інші регіони безпосередньо здійснюючи поїздки в ці регіони, знайомлячись з їхньою історією, місцевими традиціями та спілкуючись з їхніми мешканцями. Таке спілкування сприяє отриманню повнішої інформації про життя співгромадян в інших регіонах і сприяє подоланню негативних стереотипів.

Аналізуючи дані соціологічних опитувань стосовно мінімалізації наслідків впливу на загальнонаціональну ідентичність проблеми дуалізму історичної пам'яті, наявність стійких регіональних (локальних стереотипів) щодо інших українських регіонів, можна дійти висновку про потребу  комплексної  політики стосовно нівеляції вищеозначених проблем.

Одним з механізмів у реалізації відповідного завдання може стати розвиток історичного краєзнавства. Цей напрям має сприяти подоланню дуалізму історичної пам’яті українського народу, прискоренню процесів інклюзивності регіональної ідентичності стосовно загальнонаціональної ідентичності. Регіональна ідентичність в цьому випадку буде виступати як суб-ідентичності, що не виключає віднесення себе особою (групою осіб) до загальнонаціональної спільноти.

Інституційне забезпечення розвитку історичного краєзнавства

На державному рівні  вироблено низку системних заходів щодо розвитку історичного краєзнавства. У 2001 р. було видано  Указ Президента України № 35(35/2001) «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні». На виконання Указу Президента урядом була затверджена «Програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року» (Постанова КМУ від 10.06.2002 р. № 389). Метою Програми є активізація наукової діяльності, спрямованої на розвиток краєзнавства, залучення широкої громадськості до національної, культурної спадщини, здійснення науково-організаційних і видавничих заходів. Координація краєзнавчої роботи була покладена на Національну академію наук. З метою координації наукових досліджень Президія НАН України. створила міжвідомчу координаційну раду з питань краєзнавства. Відповідні програми місцевого значення  були затверджені на обласних та районних рівнях. Забезпечуючи виконання Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 р. Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту також реалізує ряд краєзнавчих заходів, спрямованих на залучення української молоді до збереження пам'яток культури, знайомства її з визначними історичними місцями різних регіонів України. Зокрема влітку 2008 р. була проведена Всеукраїнська акція молодіжних трудових загонів «Збережемо й відродимо культурну спадщину України». У рамках цієї акції були впорядковані Музей народної архітектури та побуту у Пироговому, історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» на острові Хортиці, Луцький замок, музей народної архітектури під відкритим небом в с.Рокині та інші історичні і культурні пам'ятки.

Для реалізації завдань розвитку історичного краєзнавства, інтеграції відповідного напряму у політику ідентичності, виявляється за доцільне  включення історичного краєзнавства до загальнонаціональних програм культурної політики. Серед останніх відповідних Указів Президента України слід назвати Указ № 6/ 2009 від 12.01.2009 р. «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури і духовності в Україні», в якому наголошується на необхідності підтримки регіональних культурних ініціатив, про відзначення ювілеїв, важливих пам'ятних дат. Відзначення ювілеїв видатних діячів українського народу пов'язане з поглибленим вивченням і популяризацією історії тих регіонів України, де народилися чи проживали відомі українці. Зокрема відповідно до Указу Президента України № 1104/2008 від 27.11.2008 р. «Про відзначення 60-річчя Національного музею Тараса Шевченка» планується забезпечити проведення науково-пошукових, експедиційних та екскурсійних робіт за маршрутами Шевченкових подорожей Україною 1843-1845, 1846, 1847 років. Відповідно до Указу Президента України № 688/2006 від 18.08.2006 р. «Про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Васильовича Гоголя» здійснюється  встановлення пам'ятних знаків, присвячених життю та діяльності М. В. Гоголя, а також спорудження скульптурно-архітектурних композицій персонажів його творів. 

На підтримку розвитку історичного та географічного краєзнавства Кабінетом міністрів України була затверджена Міжгалузева програму «Пізнай свою країну» на 2007-2012 рр. (Наказ № 49/765/3027/308 від 27.08.2007 р.), фінансування заходів якої передбачається у межах бюджетних призначень, передбачених центральними органами виконавчої влади. Серед основних завдань програми були виділені: залучення дітей і молоді до активної діяльності з вивчення історії рідного краю та довкілля, географічних, етнографічних, історичних об'єктів і явищ соціального життя, проведення краєзнавчих наукових досліджень.

Основними розпорядниками фінансових ресурсів відповідної програми є Міністерство освіти і науки, Міністерство культури та туризму, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, НАН України.

Довідково: Відповідні міністерства, зокрема Міністерство освіти і науки, Міністерство культури та туризму, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, та інші органи влади здійснюють реалізацію ряду заходів відповідно до забезпечення виконання Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року. Зокрема, Міністерством освіти і науки України і Академією педагогічних наук проводиться робота з розробки основ науково-методичного забезпечення викладання краєзнавства у вузах, професійно-технічних та загальноосвітніх навчальних закладів. Відбувається відкриття кафедр краєзнавства у вузах, здійснюється підготовка програм та навчальних посібників з курсу «Краєзнавство», «Історичне краєзнавство». Але краєзнавство викладається здебільшого на гуманітарних факультетах, хоча бажано було б запровадити його вивчення  студентами економічних та технічних спеціальностей.

Для забезпечення історико-краєзнавчої роботи у Міністерстві освіти і науки була створена Всеукраїнська координаційно-методична рада з  питань розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій (Затверджена Наказом Міністерства № 379 від 11.05.2004 р.) головними завданнями якої є реалізація державної політики в галузі освіти засобами туризму, краєзнавства й екскурсій, організації науково-методичного, програмного та інформаційного забезпечення навчальних закладів з туристсько-краєзнавчого напряму позашкільної освіти. Під керівництвом цієї ради розроблені програма і методичні рекомендації проведення факультативних занять з краєзнавства у школах, що включають в себе різноманітні форми і методи навчання. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об`єктів; екскурсії до краєзнавчого музею; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю. В процесі виконання цієї роботи з учнями проводяться факультативні заняття на тему: «Історія села (міста) – історія нашої Батьківщини», «Роль і місце вивчення історії села(міста) в нашому житті», «Історія села (міста) в народних піснях, переказах, легендах, віршах, оповіданнях». На жаль факультативні краєзнавчі заняття проводяться не у всіх школах, тому дуже бажано було б вивчення краєзнавства здійснювати не факультативно, а відповідним наказом міністерства закріпити це як основний курс середньої школи.

Значну кількість заходів історико-краєзнавчого спрямування проводить Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України. При сприянні Центру був створений  Рух за збереження і примноження звичаїв, традицій і обрядів українського народу «Моя земля - земля моїх батьків», Всеукраїнська туристсько-краєзнавча експедиція «Краса і біль України». 104 центри туризму і краєзнавства учнівської молоді України  спрямовують цю роботу в регіонах, а саме, залучають дітей та юнацтво до вивчення історичної, культурної та природної спадщини.

Крім того Міністерством освіти і науки проводиться значна робота з ознайомлення учнів та студентів з визначними історичними місцями України, що сприяє формування історичної пам’яті молоді. Відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України № 286 від 06.04.2007 р. була розроблена програма проведення комплексних навчально-тематичних екскурсій з учнівською та студентською молоддю «Моя країна – Україна» (з відвідуванням визначних краєзнавчих та історичних об’єктів). Зокрема відповідно до програми проводяться такі екскурсії: «Шляхами козацької звитяги» (Луцьк – Берестечко – Пляшева), «Шляхами козацької слави», (Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя»), Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», Острів Хортиця – Національний заповідник України та інші.

Значну кількість заходів з розвитку історичного краєзнавства реалізує Міністерство культури та туризму.

Довідково: У 2002 р. була затверджена Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. (Постанова КМУ від 29.04.2002 р. № 583) одним з напрямків якої є розвиток структури регіонального туризму, спрямованого на знайомство туристів з визначними історичними памятками різних областей України.

У «Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» (затверджена Постановою КМУ від 21.07.2006 р. № 1001) згадується значна кількість пам’яток історії та культури різних регіонів України (понад 130 тис. пам’яток), які можуть привабити іноземних та вітчизняних туристів. Але туристичне охоплення різних регіонів є нерівномірним, найбільш охопленими є декілька регіонів: АР Крим, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Одеська, Херсонська області та м. Севастополь, відсутній належний рівень інформаційного та рекламного супроводу регіонального туризму, що не дає можливість туристам отримувати повну інформацію про визначні історичні пам’ятки деяких регіонів України. Зокрема з 418-ти пам’яток археології національного значення лише 54 використовуються як туристичні об’єкти; з 147 пам’яток історії національного значення туристичними об’єктами є 98; з 45 пам’яток монументального мистецтва національного значення в туристичній інфраструктурі представлено 28.

Значну роботу з вивчення і пропагуванню історії рідного краю здійснюють краєзнавчі та історичні музеї. Сьогодні в Україні нараховується 223 краєзнавчі музеї та 82 історичні музеї. Музеї здійснюють активну виставкову діяльність, представляючи численні пам’ятки з історії даного краю, проводять археологічні експедиційно-пошукові роботи по території даного регіону. Але історико-краєзнавчі музеї мають ряд проблем, що заважають їм на належному рівні здійснювати свої функції. Це недостатнє фінансове забезпечення, недостатність експозиційних площ, відсутність надійної системи обліку і зберігання історичних пам’яток, неналежний рівень охорони, недостатній рівень кадрового та інформаційного забезпечення.

 Внесок у дослідження та розвиток історичного краєзнавства також вносять бібліотеки, що представляють значну кількість краєзнавчої літератури. Досить позитивно слід відзначити те, що частина бібліотек представляють краєзнавчі матеріали в Інтернеті. Серед основних краєзнавчих ресурсів, представлених на бібліотечних сайтах України, слід назвати: електронні краєзнавчі каталоги; путівники, довідники, тексти з історії краю; матеріали наукових і науково-практичних конференцій з історико-краєзнавчої тематики; посилання на інформацію про край в Інтернеті. Також слід відзначити активну краєзнавчу діяльність дитячих бібліотек. На сайті Донецької обласної бібліотеки для дітей ім. М. С. Кірова («Край, де ми живемо»), сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей («Мій рідний край – Черкащина»), сайтах Краматорської центральної міської бібліотеки для дітей ім. О. С. Пушкіна («Моє місто»), Луганської дитячої бібліотеки «Краєзнавчий хронограф» та інших бібліотек висвітлюється історія відповідних регіонів. Значним внеском у розвиток історичного краєзнавства стало проведення Всеукраїнського конкурсу «Моя мала Батьківщина», організованого Національною бібліотекою України для дітей.

 Значний вклад у розвиток історичного краєзнавства також вносять громадські організації, зокрема Національна спілка краєзнавців України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Український фонд культури, фонд ім. О. Гончара та інші. Особливо слід відмітити Національну спілку краєзнавців України. Саме з їх ініціативи і за безпосередньою участю разом з Міністерством культури і мистецтв було розроблено і підготовлено до затвердження проект Програми розвитку краєзнавства на 2000-2010 роки. Спільно з Інститутом історії України НАНУ й іншими зацікавленими інституціями було проведено ряд всеукраїнських наукових конференції: «Історичне краєзнавство і культура», «Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи», «Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень» та інші. Представники спілки забезпечують реалізацію програми «Реабілітовані історією» (на даний момент видано 60 томів), видання «Зводу пам'яток історії та культури України» та іншої краєзнавчої літератури. На жаль видання багатотомної «Історії міст і сіл України» на сьогоднішній момент не здійснюється у зв’язку з відсутністю державного фінансування. Видання «Історії міст і сіл України» на сьогодні є досить важливим завданням у контексті розвитку історичного краєзнавства, так як це дасть можливість багатьом українським громадянам значно поглибити свої знання про історію рідного краю. Крім того дане видання буде дуже привабливим для вітчизняних та іноземних туристів, поглиблюватиме зв’язки між різними регіонами та сприятиме створенню позитивного іміджу України у світі, як країни з багатою культурною спадщиною та глибоким історичним корінням. На жаль значну частину заходів та видання краєзнавчої літератури Національна спілка краєзнавців України здійснює практично за власний рахунок чи кошти спонсорів, що повязано з неналежним рівнем державного фінансування Програми розвитку краєзнавства на 2000-2010 рр. особливо в останні роки. Ряд інших проблем заважають Національній спілці краєзнавців України виконувати свої статутні завдання, зокрема вона має недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення, до цього часу не має власних приміщень.

Ефективним шляхом формування історичної памяті є популяризація історичного краєзнавства через ЗМІ. Серед найбільш відомих видань ми можемо відзначити журнал «Краєзнавство». Нині через відсутність стабільної матеріальної бази журнал виходить нерегулярно, але натомість значно збільшив свій обсяг, вміщуючи ґрунтовні дослідження з усіх напрямів краєзнавства. Слід відзначити й певні періодичні регіональні видання: «Краєзнавець Черкащини», «Сіверянський літопис»(Чернігів), «Джерело» (Тернопіль), «Дивокрай» (Хмельницький), «Січеславщина» (Дні-пропетровськ) та ін. Але в зв’язку з недостатністю державного фінансування цих видань частина з них знаходиться на грані виживання.

На жаль краєзнавчі проблеми не достатньо висвітлюються в загальноукраїнських ЗМІ, тільки деякі газети (зокрема «День», «Дзеркало тижня», «Культура і життя», «Літературна Україна» та ін.) друкують краєзнавчі матеріали. Слід відзначити спеціалізований радіожурнал «Рідний край» , який розповідає про історію та традиції різних областей країни.

Незначна кількість матеріалів з історії різних регіонів транслюється на популярних каналах телебачення (зокрема тільки на каналі УТ-1 час від часу створюються передачі краєзнавчого спрямування). Завдання створення суспільного телебачення, де можна було б створити цикл історико-краєзнавчих передач, до цього часу не вирішено.

 

Висновки

Історичне краєзнавство є одним з ефективних механізмів формування історичної пам’яті Українського народу. Розвиток історичного краєзнавства здійснюється на належному рівні як органами державної влади так і громадськими організаціями.

У той же час, у довгострокових програмах і стратегіях не надається належної уваги становленню культурного регіонального туризму як чинника розвитку історичного краєзнавства – через вивчення та популяризацію пам’яток історії та культури кожного регіону.

Видання літератури історико-краєзнавчого спрямування не має достатньої державної підтримки.

Історія різних регіонів України та історико-краєзнавчі дослідження не достатнім чином висвітлюються у засобах масової інформації.

Існує потреба у посиленні співпраці органів виконавчої влади з громадськими організаціями стосовно розвитку історичного краєзнавства, налагодження співпраці інститутів громадянського суспільства з різних регіонів України.

 

Пропозиції

Кабінету міністрів України рекомендувати підготувати проект Програми розвитку краєзнавства на 2011-2016 рр. з врахуванням пропозицій НАН України, Національної спілки краєзнавців України та інших громадських організацій.

Заснувати Президентську премію імені Д. Яворницького за визначні досягнення в області дослідження та популяризації історії та культури рідного краю.

Державному комітету України з питань телебачення та радіомовлення рекомендувати:

·        розробити Програму популяризації історичного краєзнавства через друковані ЗМІ, радіо та телебачення, яка б висвітлювала історико-культурні особливості кожного регіону нашої держави, розглядала їх важливість в контексті європейського та світового культурного надбання;

·        забезпечити підтримку видань літератури історико-краєзнавчого спрямування, зокрема видання багатотомної «Історії міст і сіл України».

Міністерству освіти і науки України інтегрувати краєзнавство у навчальні програми з історії України у середній школі з внесенням відповідних коректив  у підручники та методичні посібники.

Міністерству культури та туризму України сприяти популяризації зеленого туризму, історико-культурної спадщини, виробництву рекламної, книжкової  кінопродукції, що висвітлювала б історичне та культурне розмаїття  регіонів України.

 

Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень

(Л. Чупрій)



[1]           Спільна ідентичність громадян України: підгрунтя, виклики, шляхи формування // Національна безпека і оборона. – 2007. - № 9 (93). – С. 15 – 27