УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ОПЕРАЦІЯХ НАТО: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

Анотація

 

Участь Збройних Сил України у міжнародних операціях є пріоритетним завданням, успішне виконання якого позитивно впливає на зміцнення міжнародного авторитету України, сприяє розвитку співробітництва з євроатлантичними та регіональними структурами безпеки і тому має виняткове значення для національних інтересів нашої держави. Головними проблемами сьогодні як для НАТО, так і для України стосовно участі в операціях є ефективність прийняття рішення, взаємосумісність, фінансування, а також розширення спектру майбутніх операцій.

Прийняття рішення стосовно характеру операцій, ступеня участі України в операції, а також підготовки військ (сил) залежить в основному від законодавчої урегульованості даного питання, наявності консенсусу між гілками влади, що впливає на швидкість прийняття такого рішення та в кінцевому рахунку визначає ефективність всієї операції. Досягнення консенсусу повинне ґрунтуватись на взаємному розумінні важливості миротворчої діяльності держави, щоб не дозволяти в майбутньому зашкоджувати міжнародному іміджу держави й можливості отримувати фінансову підтримку реформуванню Збройних Сил.

З огляду на зростаюче задіяння партнерів та країн-нечленів НАТО в операціях, а також становлення сучасного сектору безпеки й реформування Збройних Сил України за стандартами НАТО досягненню взаємосумісності треба приділяти особливу увагу під час навчань та підготовки контингентів.

Рівень участь України в операціях під проводом НАТО з фінансової точки зору залежатиме від рішення Альянсу щодо системи такого фінансування. Якщо залишиться принцип платить той, хто робить, то вірогідно, що партнери взагалі, та Україна зокрема, не зможуть приймати активної участі в операціях самостійно без відшкодування витрат. Якщо буде прийнято рішення про заснування системи спільного фінансування операцій, то постає питання: хто буде робити внески – країни НАТО чи всі країни, які приймають участь в операції? Якщо система буде змішана (як зараз) вірогідно буде спостерігатись тенденція на зменшення участі більшості країн-членів НАТО, й збільшення участі партнерів.


УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ОПЕРАЦІЯХ НАТО: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

Україна має досвід участі у всіх операціях під проводом НАТО (Боснія та Герцеговина, Косово, Македонія, Середземне море, Ірак, Афганістан[1]). Законодавством України визначено, що така участь є однією із важливих складових зовнішньої політики та напрямком забезпечення національної безпеки нашої держави, відповідає національним інтересам України і в сучасних умовах є необхідною для їх забезпечення.

Участь в операціях НАТО є рушієм процесу становлення сучасного сектору безпеки України, реформування Збройних Сил, а також євроатлантичної інтеграції держави та формування умов для вступу України до НАТО. Якщо скористатись формулою колишнього Генерального Секретаря НАТО лорда Робертсона, для того, щоб вступити до НАТО треба вміти сісти в потяг, який рухається, то саме участь в операціях НАТО дозволяє Україні їхати в одному потязі з Альянсом не будучи повноправним членом. Досвід, набутий миротворчими контингентами Збройних Сил України під час виконання миротворчих завдань під проводом ООН в Анголі, Гватемалі, Таджикистані, Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Демократичній республіці Конго може бути корисним для Альянсу, з огляду на розширення зони відповідальності НАТО й відповідно географії проведення операцій.

За час, що минув, НАТО брала участь в проведення широкого спектру операцій від миротворчих до гуманітарних, а виходячи із рішень Ризького самміту 2006 р., можна очікувати, що невдовзі будуть започатковані нові види операції, у тому числі із забезпечення безпеки транспортних мереж постачання життєво важливих ресурсів.

Головними проблемними питаннями сьогодні як для НАТО, так і для України стосовно участі в операціях є ефективність прийняття рішень, взаємосумісність, фінансування, а також розширення спектру майбутніх операцій.

Для НАТО проблема прийняття рішень полягає, по-перше, в досягненні консенсусу стосовно характеру операцій, по-друге, в досягненні консенсусу стосовно розгортання Сил реагування НАТО (СРН). Не дивлячись на те, що концепція застосування СРН передбачає їх задіяння до виконання повного спектру операцій, які проводяться за участю або під проводом НАТО[2], розбіжності в поглядах серед союзників зберігаються.

В Україні також існує проблема щодо прийняття рішень – досягнення консенсусу між гілками влади та у суспільстві щодо безпосередньої участі ЗСУ в міжнародних операціях взагалі та масштабів такої участі зокрема.

Стосовно безпосередньої участі, згідно із Законом України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, Україна “бере участь у міжнародних миротворчих операціях ООН, рішення на проведення яких прийнято РБ ООН, ОБСЄ чи інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки”. Відсутність посилання на НАТО може призвести до зайвого ускладнення внутрішньої української процедури прийняття рішень щодо участі в операціях Альянсу. Це ілюструється процесом прийняття рішення щодо участі України в антитерористичній операції НАТО “Active Endeavour” у Середземному морі, який тривав з 2004 р. (пропозиції від України щодо внеску в забезпечення операції) до січня 2006 р., коли був підписаний Указ Президента України[3], який надав можливість розпочати процес підготовки підрозділів ЗС України до участі в антитерористичних операціях та для створення на базі ВМС Контактного пункту України в операції “Active Endeavour”.

Однак, для фактичної участі кораблів ВМС ЗС України в операції НАТО рішення Президента має бути схвалено Верховною Радою України. Безпосередня участь в операції першого українського корабля — корвету Тернопіль — має початись в травні 2007 р. Для порівняння можна навести приклад Росії, яка одночасно з Україною подала пропозицію на Стамбульському самміті НАТО у 2004 р., а відрядила корабель на патрулювання значно раніше за Україну. Сторожовий корабель ЧФ РФ Пытливый” здійснював патрулювання з 18 по 25 вересня 2006 р.

Наступною проблемою є досягнення взаємосумісності. Для НАТО відсутність взаємосумісності контингентів країн-членів та країн-партнерів становить проблему під час виконання операції, оскільки впливає на її ефективність. Крім того, виходячи із аналізу трансформаційних процесів, зокрема створення й функціонування Сил реагування НАТО (СРН), можна очікувати, що в майбутньому країни-партнери будуть приймати участь і в Силах реагування НАТО. Це припущення базується на двох аспектах.

По-перше, це проблема, що постає кожного року й полягає у невідповідності між узгодженим принципом ротації СРН й реальними можливостями виділення підрозділів та ресурсів. Оголошення цілковитої спроможності СРН відбулось у червні 2006 р. Однак, за словами Верховного Головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала Джеймса Джоунса, в Альянсі залишається відкритим питання існування політичної волі до утримання СРН. Тобто, у майбутньому може виникнути ситуація, коли підрозділів та ресурсів країн-членів буде недостатньо для забезпечення чергової ротації СРН, що поставить питання про можливість задіяння в цьому процесі країн-партнерів.

По-друге, збройні сили країн-партнерів вже певною мірою залучені до цього процесу, оскільки беруть участь у навчаннях із сертифікації СРН, на кшталт оперативно-тактичних навчань “Brilliant Mariner-2006”, в яких брала участь Україна й основним завданням яких було набуття сумісності штабів під час операції з врегулювання кризових ситуацій. Яскравим прикладом також є участь України в антитерористичній операції НАТО Active Endeavour у Середземному морі. З травня ц.р. українські бойові кораблі під час патрулювання у Середземному морі виконуватимуть завдання з попередження терористичної активності разом із кораблями зі складу двох постійно діючих з’єднань НАТО, що включені до складу СРН.

Велике значення для досягнення взаємосумісності має проведення багатонаціональних навчань, під час яких набуваються практичні навички щодо тактичних дій підрозділів у сучасних умовах, відпрацьовуються новітні способи застосування військ під час проведення різних миротворчих операцій, а також змінюється менталітет особового складу стосовно ставлення до цивільного населення та порядку застосування зброї під час проведення операцій.

У цьому контексті 2006 рік для України був показовим, оскільки виявив суттєву проблему - використання певними політичними силами міжнародних військових навчань як засобу політичного тиску. У результаті таких дій було нанесено значної шкоди не тільки Збройним Силам, але й взагалі міжнародному іміджу України, оскільки наша держава постала як країна, що не дотримується міжнародних договорів та зобов’язань. У майбутньому необхідно здійснити всі необхідні заходи для усунення загрози повторення ситуації, яка склалась зі зривом навчань “Sea Breeze-2006”.

Наступною проблемою для НАТО є фінансування проведення операцій. Значні розбіжності між державами-членами Альянсу щодо того, які частки узгодженої діяльності мають покриватись зі спільних фондів НАТО (військового бюджету та інфраструктурного бюджету Програми інвестицій в безпеку НАТО), а які повинна забезпечувати кожна країна відповідно до узгоджених часток фінансування видатків. У даному контексті існують дві точки зору. Згідно з першою, місії необхідно фінансувати зі спільних фондів, створених для кожної конкретної місії або для певних цілей на кшталт стратегічних авіаперевезень. З іншої точки зору, спільне фінансування буде послаблювати традиційний принцип платить той, хто робить, за яким країни фінансують свою участь в операціях Альянсу. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер запропонував компроміс, згідно з яким спільне фінансування буде на тимчасовий “випробувальний” період (два роки) поширене на стратегічні авіатранспортні перевезення, пов’язані з розгортанням СРН (але виключно на авіатранспортні перевезення), а в майбутньому будуть вироблені засоби “вимірювання” індивідуальної участі.

Для України питання фінансування взагалі завжди було першочерговим, але тепер, очевидно, з’являться й нові аспекти проблеми. Раніше участь українських підрозділів в операціях компенсувалась за рахунок коштів, які виділялись для фінансування міжнародної миротворчої операції або за рахунок коштів державного бюджету, за умови повного або часткового відшкодування цих витрат. Участь кораблів ВМС ЗС України в операції НАТО Active Endeavour, коли відповідальність за логістичне забезпечення корабля покладена саме на українську сторону, буде визначально показовою, й дозволить зробити висновки щодо фінансової спроможності України приймати участь в операції за натовським принципом кожний платить за себе.

Проблема фінансування дуже чутливо виявляється і в процесі підготовки та навчання підрозділів, особливо під час міжнародних навчань. Минулого року зрив навчань “Sea breeze-2006” через політичну боротьбу у Верховній Раді України призвів до того, що Україна втратила можливість за рахунок фінансової та матеріальної допомоги США та фонду “Варшавська ініціатива” провести заходи з бойової підготовки та кардинально покращити інфраструктуру Старокримського полігону ВМС. За словами речника Посольства США в Україні пана Брента Байєрса, для вдосконалення інфраструктури полігона Старий Крим, який є базою підготовки підрозділів української морської піхоти у Феодосії, було заплановано додатково закупити будівельних матеріалів на загальну суму близько 350 тис. доларів США, не враховуючи тих, що були доставлено до Феодосійського порту зафрахтованим цивільним судном. Для встановлення та запуску американського обладнання на Старокримському полігоні українська сторона мала сплатити лише за митне оформлення вантажу. Крім того, Сполучені Штати Америки під час підготовки та проведення навчань планували витратити близько 3 350 тис. гривень.

Необхідність вирішення вищезгаданих проблем потребуватиме трансформації сил, оборонного планування й фінансування[4], як було запропоновано Норфолкською програмою Генерального секретаря НАТО Яаап де Хооп Схеффера й затверджено прийнятими на Стамбульському самміті рішеннями[5]. Справжнім випробуванням для Альянсу з літа минулого року став Афганістан, коли після передачі відповідальності за стан безпеки над всією територією під керівництво НАТО ситуація погіршилась. Наростаючі тенденції невиконання країнами-членами Альянсу зобов’язань проявились, зокрема, у рамках існуючих процедур фінансування та ухвалення рішень на різних рівнях. Ефективність дій союзників різко знижувала різниця у підходах до ведення операцій, особливо під час операцій розвідувального характеру.

На сесії Північноатлантичної Ради на рівні міністрів оборони у лютому 2007р. у Севільї Міністр оборони США Р. Гейтс заявив про збільшення американської присутності в Афганістані за умови, що інші країни-члени Альянсу нададуть хоча б одну бригаду. Однак на американську ініціативу відгукнулись лише Німеччина та Велика Британія. Німецький уряд прийняв рішення про спрямування до Афганістану декількох літаків “Торнадо”. Велика Британія заявила про додаткове направлення 300 військовослужбовців. Інші союзники, а також учасники Середземноморського діалогу, відповіли відмовою.

На думку аналітиків з питань Афганістану, 2007 рік може стати роком народження нарко-мафіозної держави. Впродовж 2006 року збір врожаю опіуму у кількісному вимірі зріс на 60 %, досягнувши позначки 92% від загальносвітової. За оцінками, від третини до половини афганської економіки залежить від нелегальної наркоторгівлі, що спричиняє величезний тиск на центральні та регіональні владні структури. Наркоторгівля контролюється Талабаном й надає вельми серйозну, якщо не вирішальну, фінансову підтримку його діям[6].

Участь України в операції НАТО в Афганістані є символічною, однак вона може стати справжнім випробуванням. Згідно Указу Президента України миротворчий персонал[7] України для виконання завдань у складі литовської Групи з реконструкції афганської провінції Гор складається з одного медика з подальшим збільшенням до 10 осіб. Однак, факт направлення контингенту в Афганістан може викликати резонанс серед українського суспільства, або стати приводом для використання у політичній боротьбі певними політичними колами. Тому інформація щодо участі України в цій операції повинна бути максимально обґрунтованою.

На участь України в операціях НАТО в майбутньому може впливати розширення спектру операцій, зокрема, що стосується енергетичної безпеки. На Ризькому самміті НАТО було прийнято документ “Керівні політичні настанови”, в якому визначається, що головними викликами та загрозами для Альянсу є тероризм, розповсюдження зброї масового ураження та використання сучасних технологій із злочинними намірами, а також нестабільність, джерелом якої є занепадаючі держави, регіональні кризи та злочинне руйнування транспортних мереж постачання життєво важливих ресурсів. Водночас енергетичній безпеці все більше надається уваги в усіх керівних документах НАТО. Напруженість ринку енергоносіїв та високий рівень залежності від нафти та газу створюють ситуацію, за якої загрози енергетичній безпеці можуть надходити з різних джерел: терористичні напади, природні катастрофи, політичний шантаж, нестабільність, викликана релігійними конфліктами тощо.

Пошуки шляхів гарантованого енергозабезпечення, вірогідно, будуть дедалі більше визначати політику та пріоритети як НАТО взагалі, так і країн-членів НАТО зокрема. Тому, можна прогнозувати, що в майбутньому НАТО буде здійснювати операції, які будуть стосуватись захисту транспортних мереж постачання життєво важливих ресурсів. Зокрема, це може бути проведення операцій інтердикції — операцій, безпосередньо призначених для гарантування безпеки постачання нафти та газу в умовах кризи або конфліктної ситуації. Операції інтердикції під проводом НАТО можуть включати короткостроковий супровід суден, захист нафтових бурових, надання допомоги національним органам влади у гарантуванні безпеки навантажувально-розвантажувальних портових об’єктів, захист нафтопереробних підприємств та сховищ енергоносіїв. Виконання операцій інтердикції вимагає ретельного планування як самих місій, які зазвичай носять специфічний характер, так і навчань багатонаціональних підрозділів ВМС та інших сил, що можуть залучатися для виконання такого роду завдань. Складні операції інтердикції можуть передбачати спільні дії ВПС, ВМС та сухопутних військ.

У подальшому для консультацій з питань енергетичної безпеки Альянсом буде залучатись все більша кількість країн і роль України як важливої транзитної держави буде зростати. Тим більше, що в цьому сенсі не залишиться поза уваги Росії. Вже є пропозиції щодо внесення питань енергетичної безпеки в порядок денний регулярних консультацій Ради Росія – НАТО.

Процес прийняття рішень стосовно характеру операцій, ступеня участі в них України, а також підготовки військ (сил) залежить в основному від законодавчої урегульованості даного питання та наявності консенсусу між політичними силами. Контекст проведення миротворчих операцій значно змінився з часу прийняття законодавчих документів, які регулюють участь України в операціях, а саме: Закону України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, Законом України Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України, Закону України Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав та ін. Відповідно, нагальною проблемою стає комплексний аналіз нормативно-правової бази щодо участі України у міжнародних військових операціях.

Сьогодні Україна вже повністю приймає участь у всьому спектрі операцій НАТО від миротворчих до тренувальних й антитерористичних. В майбутньому, якщо Альянсом будуть проводитись операції із захисту транспортних мереж, Україна може бути зацікавленою приймати в них участь, оскільки для України як транзитної держави питання енергетичної безпеки мають важливе значення.

Проблеми у цій сфері зумовлюють потребу перегляду чинної нормативно-правової бази у частині вдосконалення механізму прийняття рішень про застосування відповідних підрозділів у міжнародних операціях.

Потребує уточнення процедура визначення завдань і обмежень діяльності українських миротворчих сил, а також їх взаємодії з іншими військовими формуваннями.

З метою недопущення зриву міжнародних навчань, які є основною складовою не тільки належної підготовки військ (сил) до участі в операціях, але й складовою підтримки реформи Збройних Сил, доцільним є проведення належної інформаційної політики щодо роз’яснення певним політичним колам, які використовують громадськість з метою такого зриву, важливості та необхідності участі Збройних Сил України в операціях та міжнародних навчаннях.

 

Регіональний філіал НІСД в м. Дніпропетровську

(Т. Брежнєва, А. Шевцов)

 



[1] Указ Президента України Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан” від 26 січня 2007 р.

[2] За рішеннями Стамбульського самміту 2004 р. це операції з колективної оборони, операцій із реагування на кризові ситуації, що не підпадають під дію статті 5, таких як евакуація, надання допомоги постраждалим від катастроф та ліквідація їх наслідків, гуманітарні та антитерористичні операції

 

[3] Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2006 року “Про направлення корветів “Луцьк” та “Тернопіль” і фрегата “Гетьман Сагайдачний” Військово-Морських Сил Збройних Сил України для участі у військово-морських операціях на Середземному морі в рамках операції “Активні зусилля” вiд 14.12.2006 № 1076/2006

[4] Remarks by NATO Secretary General Jaap de Hoop Scheffer and U.S. Secretary of Defense Donald Rumsfeld /News Conference with NATO’s SECGEN and the U.S. SECDEF at Headquarters Supreme Allied Command Transformation (HQ SACT) during the ACT Seminar. Norfolk, Virginia, USA, April 06, 2004

 

[5] Istanbul Summit expands operations, strengthens partnerships, improves capabilities http://www.nato.int/docu/comm/2004/06-istanbul/home.htm

 

[6] Олексій Коломієць “Афганістан: іспит єдності та ефективності Альянсу напередодні «весняного наступу” // http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id=5087&news_show_type=1

[7] Указ Президента України Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан” від 26 січня 2007 р.