З 29 по 31 січня 2010 р. у мм. Донецьку та Святогірску пройшов XVI Міжнародний науково-практичний семінар "Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект". Семінар був проведений Регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень в м. Донецьку, економічним факультетом, кафедрою "Міжнародна економіка" Донецького національного університету разом з Донецькою обласною державною адміністрацією, за підтримки Інституту економіки промисловості НАН України та Центром економічної освіти й консалтингу "Зовнішконсалт", а також Донецької торгово-промислової палати.

У роботі семінару взяли участь учені й фахівці України, близького й далекого зарубіжжя. Учасники семінару представляли наукові й освітні школи України (міст Києва, Донецька, Львова, Дніпропетровська, Тернополя, Луганська, Одеси та інших) і наступних країн: Китаю, Польщі, США, Палестини, Росії, Білорусії, Болгарії, Нігерії, Туреччини, Анголи та ін.

Всього в роботі семінару взяли участь близько 130 осіб, представлено більше 250 доповідей.

Почесна президія семінару

На семінарі обговорювалися проблеми:

- підвищення інвестиційної привабливості підприємств і регіонів, пошук шляхів рішення проблем, пов'язаних з діяльністю іноземних інвесторів на ринку України, сучасні методи розробки й аналізу інвестиційних проектів;

Чижиков Г. Д., президент Донецької торгово-промислової палати, д.е.н., професор

- розробка стратегії підвищення конкурентоспроможності продукції й представлення її на внутрішні й зовнішні ринки з метою імпортозаміщення; структурні перетворення в галузях господарського комплексу України з метою підвищення їх конкурентоспроможності на зовнішніх ринках;

Амоша О. І., директор Інституту економіки промисловості НАН України, академік НАН України, д.е.н., професор

- проблеми функціонування спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку й технопарків й інших інноваційних структур у регіонах країни й галузях господарського комплексу; транскордонне співробітництво та формування євро регіонів; проблеми профілактики можливих корупційних проявів на територіях з особливим митним і податковим режимом;

Новицький В. Є., заступник директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, член-кореспондент НАН України, д.е.н., професор

- структурні перетворення в економіці України в умовах Євроатлантичної інтеграції; державні й митні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

- нові методи інтерактивного навчання й наукового аналізу, реалізація нових освітніх програм;

- проблеми створення міжнародних транспортних коридорів і відповідної інфраструктури;

- реструктуризація галузей господарського комплексу України з урахуванням закордонного досвіду;

- розробка стратегії підвищення конкурентоспроможності продукції України й виходу її на внутрішні й зовнішні ринки з метою імпортозаміщення;

- маркетингова стратегія підприємств регіонів України на зовнішніх ринках.

Вітальне слово директора НІСД Рубана Ю. Г., оголошує заслужений економіст України, провідний науковий співробітник НІСД, к.е.н., с.н.с. Ляпін Д. В.

Організаційний комітет семінару поставив перед собою завдання:

- обмін практичним досвідом підприємців та результатами наукових досліджень українських і закордонних економістів щодо розширення зовнішньоекономічних зв'язків, розвитку інтеграційних, інвестиційних й інноваційних процесів;

- розробка рекомендацій та їх передача керівним органам регіонів України, управлінням зовнішніх економічних зв'язків областей, Торгово-промисловим палатам, Уряду України, Адміністрації Президента України, Верховної Ради й посольствам іноземних держав з питань реалізації Програм соціально-економічного розвитку України й науково-технічного розвитку Донецького й іншого регіонів на період до 2020 року в сфері пріоритетних напрямків залучення іноземних інвестицій і розширення практики ведення зовнішньоекономічної діяльності.

Адамов Б. І., заступник голови Донецької облдержадміністрації, д.е.н., професор

РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ, ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО, ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ Й КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

У ході розробки національної стратегії розвитку, що забезпечувала б глобальну інтеграцію України у світові економічні структури, необхідно повною мірою враховувати особливості процесу глобалізації і її суперечливий характер. Так, з одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання й оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їх більше глибокої й всебічної участі в системі міжнародного розподілу праці, з іншого боку - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, приводять до маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, які являють реальну загрозу для країн з низькими й середніми доходами.

Клименко О. І., Народний депутат України

Сучасна зовнішньоекономічна стратегія України може врахувати погоджене рішення наступних ключових проблем:

1. Узгодження й збалансування векторів інтеграції в ЄС і СНД з метою усунення розбіжностей між інструментами підтримки взаємовигідного економічного співробітництва. Національні економічні інтереси України в:

- мінімізації втрат від розробки, дублювання й постійного корегування умов поглиблення економічного співробітництва в зазначених напрямках;

- конкретизації й інституціоналізації відносин із країнами ЄС і СНД, ОЧЕС та ГУАМ;

- збалансуванні присутності на внутрішньому ринку російських і світових транснаціональних компаній;

Лук'янович М. В., заступник завідувача кафедрою світової економіки й міжнародних валютно-фінансових відносин Фінансової академії при Уряді Російської Федерації, д.т.н., професор

- стимулюванні розвитку науково-технологічних анклавів, розвитку технічної кооперації із країнами ЄС і СНД, ОЧЕС та ГУАМ, розширенні проектів у сфері інфраструктури;

- посиленні дієздатності організаційних структур, відповідальних за зовнішньоекономічне співробітництво.

2. Забезпечення динамічного зростання економіки як бази для посилення здатності національних виробників протистояти зовнішньому конкурентному тиску. Пріоритетами формування конкурентоспроможності виступають:

- забезпечення більш високого, ніж у країнах ЄС і СНД рівня реального зростання ВВП;

- послідовне підвищення продуктивності праці у всіх галузях економіки та видах економічної діяльності;

- стимулювання ефективного використання внутрішніх сировинних, трудових і фінансових ресурсів для економічного зростання економіки;

- зниження рівня збитковості вітчизняних підприємств;

- мінімізація тіньової економіки шляхом стимулювання до легалізації господарської діяльності;

Мургаш А., Генеральний консул Чеської Республіки в м. Донецьку

- забезпечення стабільності, прозорості й ефективності державних фінансів, особливо в сферах оподатковування й бюджету;

- підвищення платоспроможності як суб'єктів господарювання, так і населення з метою активізації внутрішнього ринку;

- стимулювання розвитку внутрішнього ринку, реалізація цілеспрямованої політики цінового збалансування, впровадження уніфікованих загальноприйнятих інструментів і методів регулювання попиту та пропозиції для формування сприятливої кон'юнктури, впровадження моніторингу щодо конкуренції між іноземними та національними виробниками;

- збалансована підтримка інноваційних виробництв, стимулювання поглиблення взаємозв'язку наукових досліджень і виробництва;

- реструктуризація національного ринку праці в напрямки збільшення частки конкурентноздатної й мобільної робочої сили й зосередження високопродуктивних робочих місць в Україні;

Тодоров Т., доцент, доктор, Господарська Академія ім. Д. А. Ценова, м. Свіштов, Болгарія

- підвищення ділової активності дрібного й середнього бізнесу.

3. Встановлення критеріїв паритетного співробітництва відповідно до європейським і світовим стандартам виробництва, рівня і якості життя. Головними економічним інтересами є:

- обґрунтування й приведення у відповідність технічних, технологічних, фінансових, соціальних параметрів України до світових аналогів, які забезпечують стратегічні позиції на внутрішніх і зовнішніх ринках;

- визначення більш ефективної й стратегічно орієнтованої галузевої структури економіки;

- розробка спеціалізованих регіональних програм розвитку з урахуванням інтенсивності співробітництва з відповідними регіональними економічними союзами;

- систематизація й моніторинг можливих ризиків і погроз для національних виробників;

- удосконалення внутрішнього середовища з метою підвищення мотивації напрямку в Україну ресурсних потоків, розміщення високопродуктивних робочих місць і стратегічного входження в промислово-технологічні ланцюги євразійського розподілу праці;

- запобігання відтоку українських ресурсів за кордон і скорочення прибутків національних виробників внаслідок випереджального зростання імпорту продукції з високим змістом доданої вартості.

4. Стимулювання внутрішньої консолідації суб'єктів підприємництва і їх орієнтації на підвищення конкурентоспроможності.

Таким чином, у сучасній системі розвитку міжнародних економічних відносин пріоритетними національними інтересами для України є формування таких умов функціонування національної економіки і її суб'єктів, які б дозволили забезпечити гідне місце країни в регіональному розподілу праці. Із цією метою необхідно вже найближчим часом реалізувати завдання, орієнтовані на:

1. Оволодіння європейських стандартів виробництва, рівня і якості життя на основі високоефективної національної економіки, конкурентноздатної стосовно здачі країн.

2. Освоєння високого рівня ефективності суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці й зміцнення економічного потенціалу України спочатку до рівня найближчих сусідів по економічному співробітництву, а, зрештою, і до високорозвинених країн ЄС. Необхідне досягнення Копенгагенських критеріїв і приведення у відповідність інституціональної основи розвитку національної економіки державам-членам ЄС.

Тищук Т. А., начальник відділу зведених робіт статистики будівництва й капітальних інвестицій Держкомстат України, к.е.н.

3. Забезпечення стабільного й динамічного розвитку економіки, прискорення детінізації економічних відносин на основі узгодження економічних інтересів між суб'єктами економіки, і орієнтація їх на підвищення можливостей протистояння зростанню конкурентного тиску внаслідок приєднання України до СОТ.

4. Упорядкування угоди про СНД, узгодження євроінтеграційного напрямку України й нових форм реалізації економічного співробітництва в межах СНД і країнами ЄС у напрямки підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Волинець Є. В., Народний депутат України

5. Забезпечення суб'єктам української економіки високоефективних, транспарентних умов функціонування на внутрішньому ринку, недопущення дискримінації їх інтересів у відношенні з нерезидентами й забезпечення їх можливостей щодо конкурентного змагання на зовнішніх ринках країн СНД й Євросоюзу.

6. Переорієнтація національних виробників на внутрішні ресурсні джерела з метою оптимізації взаємозалежності щодо країн-партнерів СНД і міжнародних організацій;

7. Удосконалення нормативно-правової бази для впровадження стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки України за рахунок освоєння інноваційного типу розвитку.

8. Забезпечення динамічного росту економіки як бази для посилення здатності національних виробників протистояти зовнішньому конкурентному тиску.

9. Установлення критеріїв паритетного співробітництва відповідно до європейським і світовим стандартам виробництва, рівня і якості життя.

10. Ревізія існуючої практики залучення ПІІ в Україну.

Україна стратегічно зацікавлена в надходженні ефективних і сумлінних іноземних інвестицій, які повинні запобігти погрозі консервації низького технологічного рівня промисловості України, пов'язаного з її сучасної спеціалізації в міжнародному розподілу праці. З огляду на на це, необхідно досягти якісних змін в оздоровленні інвестиційного клімату, а також терміново почати формування національного правового середовища із внесенням відповідних уточнень до нормативних актів, які будуть регулювати поводження ТНК на національному ринку.

Під час засідання

У реалізації цих пріоритетів ключова роль повинна приділятися цілеспрямованої орієнтації суб'єктів української економіки на підвищення їх прибутковості й ефективності фінансово-господарської діяльності переважно, чим рахунок розвитку внутрішніх джерел розвитку, розширення можливостей внутрішнього середовища щодо підвищення конкурентоспроможності національної продукції й досягнення на цій основі структурної перебудови, політичної й соціально-економічної стабільності в суспільстві.

У цілому це відповідає концепції регіонально-секторальної інтеграції економіки нашої держави, що забезпечує зм'якшення зовнішніх факторів і наслідків глобалізації для вітчизняної економіки.

Демір Г., президент фонду "Діалог Євразія", Туреччина

Актуальним напрямком дослідження проблем глобалізації, зокрема в області збереження певного рівня керованості національних економік є формування методології дослідження соціально-економічних наслідків глобальних трансформацій. Приймаючи також в увагу, що в сучасному світі ще відбуваються процеси утворення суверенних держав, можна зробити наступні висновки:

глобалізація не носить універсально позитивного характеру для країн світового співтовариства через економічні, соціальні, культурні й політичні відмінності між промислово розвиненими країнами й слабо розвиненими країнами.

незважаючи на високі темпи економічного росту, периферійним країнам важко перебороти розрив між розвитком національних економік, оскільки вони не володіють достатніми фінансовими й технологічними ресурсами.

Оцтюрк І., доктор, професор університету "Мармара" Стамбул, Туреччина

Досягти сталості національної економіки в умовах глобалізації слаборозвиненим країнам можливо шляхом співробітництва з інтеграційними об'єднаннями, тобто шляхом визнання й використання досягнень тієї ж глобалізації.

Необхідно розробити модель зовнішньоекономічної діяльності, що передбачала б, по-перше, скорочення імпорту в тих сферах економіки, де вітчизняні товаровиробники можуть вирішити проблему задоволення попиту не гірше закордонних за умови, що вони одержують відповідні ресурси, у тому числі валютні. На шляху реалізації такого роду імпортозаміщуючого виробництва усередині країни лежать як проблеми зовнішньоекономічної політики, так і проблеми, які важко вирішити усередині власної економіки. Незважаючи на це, орієнтація на розвиток імпортозаміщуючого виробництва може стати однієї з найважливіших передумов переходу до дійсно рівноправного світового співробітництва.

По-друге, необхідно не тільки обмеження імпорту в певних сферах економіки, але й розвиток інших, насамперед перехід до цілеспрямованого імпорту оснащення, необхідного для розвитку загальних стратегічних проектів і програм, орієнтованих на постіндустріальні технології. Такого роду оснащення повинне не стільки стати засобом для виробництва готових виробів, скільки орієнтуватися на заповнення такого вакууму, що утворився в Україні за постсоціалістичної економіки між видобутком, переробкою й виробництвом базисних видів оснащення (у важкій промисловості, машинобудуванні), а також у фундаментальному й прикладному наукомісткому дослідженнях.

Незалежно від методологічних й аксіоматичних концепцій конкурентноздатність тримає піраміду соціально-економічних потреб суспільства, відображає національний економічний розвиток і дає можливість знаходити оптимальні рішення в сфері соціальної політики.

Представник консалтингової компанії "Хетч" (Канада) - Таньян Н.

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ КАПІТАЛІВ

У світі є три основних центри з вивчення конкурентоспроможності країн. Перший з них - це Інститут стратегії та конкурентоспроможності при Гарвардському університеті (США), два інші центри розташовані у Швейцарії. Один з них - це Всесвітній економічний форум у Давосі, а інший - Міжнародний інститут розвитку менеджменту (Лозанна). Всесвітній економічний форум оприлюднив висновки та рейтинги, що ґрунтуються на показниках 2004-2005 рр. по 117 країнах світу. Перші п'ять місць посіли Фінляндія, США, Швеція, Данія і Тайвань. Україна у цій ієрархії посіла 84 місце поряд з Молдовою та Грузією.

Як показує ретельний статистичний аналіз у 2006 та 2007 рр. ситуація суттєво не змінилась. Значно погіршились показники двох з чотирьох складових загального індексу конкурентоспроможності, а саме - макроекономічна ситуація та бізнес-середовище. Найбільш проблемними чинниками для розвитку сталого конкурентного середовища, що має сприяти національному бізнесу та активізації міжнародного співробітництва у 2007 році підприємці визнали: податкові закони - 18 %, корупцію - 20 %, доступ до фінансів - 15 %, рівень оподаткування - 13%, політичну нестабільність - 8 %, інфляцію - 5 % та бюрократизм урядовців і неадекватність інфраструктури, зокрема, недосконалість регулятивної політики - 5 %.

Негру І. К., к.е.н., доцент Молдавської економічної академії, Кишинів, Молдова

Слід зазначити, що в сучасних умовах розвитку конкурентного середовища доцільним є аналіз не тільки конкурентоспроможності нації як сукупності якісних показників, що задовольняє національні та світові вимоги, і при цьому збільшує доходи своїх громадян та забезпечує власну стратегічну безпеку, а й регіонів. З огляду на це процеси розробки регіональних стратегій розвитку конкурентного середовища мають здійснюватись за результатами діагностування природно-ресурсного потенціалу та оцінювання ефективності повного комплексу організаційно-економічних механізмів всього господарського комплексу території, що наразі, дасть сукупний кумулятивний ефект для національної економічної системи.

Загострення конкурентної боротьби у світі, що глобалізується, закономірно висунуло на перший план проблеми конкурентоспроможності, яка має реалізовуватися на засадах відповідної регуляторної політики. Формування регуляторної політики розпочалось ще з 2000 року, потім було створено Департамент регуляторної політики Держкомітету з регуляторної політики та підприємництву, у 2005-2007 рр. було переглянуто більш ніж 9 тис. регуляторних актів, з яких понад 50 % було скасовано або змінено. Існує ланцюг з наступних етапів щодо реалізації регуляторного акта: після етапу оприлюднення останнього з комплексом додаткових документів на протязі 1-3 місяців здійснюється обговорення цього регуляторного акту, а потім приймається остаточне рішення. Якщо це обговорення не відбулось або було організовано не ефективно, то це визначає, регуляторний процес відбувся без урахування суспільної думки та думки суб'єктів господарювання.

Писаренко С. М., д.г.н, професор, Львівський національний університет імені Івана Франка

Слід визначити деякі державні інституції, які найбільш повно враховують суспільну думку, а саме Державну податкову адміністрацію, Міністерство економіки та Фонд державного майна та ті, що організовують відповідну роботу не достатньо ефективно - Міністерство аграрної політики, Державний комітет з земельних ресурсів. Крім того, слід зазначити, що лише з Туреччиною, Білоруссю, Ізраїлем, Азербайджаном, Киргизією та Швейцарією існують відповідні правові документи щодо регламентації регуляторної політики України у відповідності до міжнародних угод.

В якості заходів щодо поліпшення регуляторної політики в Україні слід: по-перше, уніфікувати надання проектів регуляторних актів із відповідними документами на web-сайтах міністерств та відомств, по-друге, необхідно здійснювати роз'яснення та тренінги для представників органів державної влади проведення відповідних процедур, по-третє, налагодити дієвий механізм відповідальності за виконання та невиконання принципів держаної регуляторної політики, по-четверте, слід здійснювати подальший перманентний моніторинг реалізації принципів державної політики та, нарешті, врахувати помилки попередніх етапів.

РЕГІОНАЛЬНІ Й ГАЛУЗЕВІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ,
НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ КРИЗИ

З огляду на існуючі структурні диспропорції та досягнутий рівень індустріалізації розвиток економіки має йти по шляху нарощення передусім технологічного рівня капіталомістких галузей, де високий ступінь зношеності основних виробничих фондів. Це, зокрема, енергетика, металургія, хімічна промисловість, машинобудування, транспорт та ін.

Ройтек Р., Доктор, факультет державної безпеки Державного університету професійної освіти імені Президента Станіслава Войцеховського в Калішу, Польща

Тому слід акцентувати свої зусилля створенні відповідних умов для постійного зростання обсягів виробництва й споживання металопродукції, збільшення обсягів експортно-імпортних операцій у вартісному вираженні; ресурсозбереження й зниження екологічного впливу на тлі світового підвищення вартості енергоресурсів і вимог до охорони навколишнього середовища; вихід підприємств галузі на ІРО, що має забезпечити необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності; придбання компаніями активів суміжних галузей й об'єктів інфраструктури (енергетичні потужності, порти й т.д.); підвищення якісних характеристик продукції й удосконалювання її сортаменту; укрупнення компаній-виробників і вихід їх за межі своїх країн в руслі глобалізації світової економіки.

1. Для хімічної промисловості визначною проблемою є значна залежність від цін на імпортний природний газ, який є одночасно й сировиною, й паливом. Відповідними напрямами діяльності є проведення науково-дослідних й експериментальних робіт із пріоритетних напрямків: з створення нових перспективних матеріалів для мікро- і наноелектроніки, полімерів і компонентів на їхній основі, матеріалів зі спеціальними властивостями, надтвердих матеріалів, біосумісних матеріалів, каталізаторів, мембран; проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з нових технологічних рішень у галузях економіки на базі хімічних технологій майбутніх поколінь, лазерних, мембранних технологій, технологій реабілітації навколишнього середовища, модульних технологій виробництва масової продукції, гнучких технологічних систем; стимулювання інноваційної й інвестиційної активності в хімічній і нафтохімічній промисловості; здійснення митно-тарифної політики з метою захисту вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішньому ринках.

2. Системна проблема машинобудування України полягає в дисбалансі між структурою виробничих потужностей, технічним рівнем продукції машинобудування та попитом на його продукцію. Головною проблемою є значна питома вага імпортних машин та устаткування, що не сприяє формуванню інвестиційних джерел для проведення відповідної НДДКР на підприємствах. В якості основних джерел залучення інвестицій у галузь є: залучення приватних інвестицій у розвиток підприємств; розміщення облігацій на фінансових ринках і залучення інвестиційних кредитів кредитних організацій; реалізація окремих проектів у галузі на принципах державно-приватного партнерства.

Шабурішвілі Ш., доктор Тбіліського державного університету, Грузія

3. Зробити повну масштабну реструктуризацію економіки України, зберегти існуючу спеціалізацію і при цьому перейти на новий рівень технологічного розвитку. Від цього залежать водночас і напрямок, і ступінь розвитку вітчизняних науково-технічних та фундаментальних наукових знань, які мають бути пов'язані передусім з процесом структурних трансформацій. Точками зростання повинні стати технологічні парки, технополіси та інкубатори бізнесу. Перші технопарки в Україні з'явились ще у 2000 році, але вони були дещо відокремлені від реального сектору економіки, друга хвиля технопаркового руху - січень 2006 року. Попри те, що в нашій державі діяльність технопарків на деякий термін була обмежена через відсутність законодавчого поля, інноваційна діяльність таких структур за участю української сторони все ж тривала: три технопарки з КНР (провінціях Хейлунцзян та Шаньдун) та Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона виконують проекти з високих технологій у галузі зварювання.

4. В умовах зростаючої конкурентності економіки, високої її залежності від енергетичних ресурсів та технологічних рішень бізнес і держава повинні вкладати кошти туди, де є або буде забезпечене суттєве збільшення продуктивності і конкурентності виробництва. Проте водночас слід забувати про зростання залежності інноваційної сфери України від зовнішнього чинника.

Враховуючи значну залежність вітчизняного виробника від зовнішнього фактора слід зосередити увагу на створенні умов для формування внутрішнього платоспроможного попиту та підвищенні якості продукції та послуг на засадах використання національних технічних надбань. Для цього слід активізувати формування ринкових, комерційних відносин у ланцюгу "влада - наука - освіта - бізнес".