Звіт
про міжнародну конференцію

Україна і Грузія в контексті політичних, економічних та безпекових трансформацій: наслідки та перспективи

23-24 жовтня 2009 р., Одеса


23-24 жовтня 2009 р. Регіональне представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні спільно з Одеським філіалом Національного інституту стратегічних досліджень та Інститутом зовнішньої політики Дипломатичної Академії Міністерства закордонних справ України провели міжнародну конференцію "Україна і Грузія в контексті політичних, економічних та безпекових трансформацій: наслідки і перспективи".

Мета конференції - проаналізувати і порівняти поточну ситуацію в Україні й Грузії в сферах політики, безпеки та енергетики в геополітичному контексті регіону Чорного моря для напрацювання відповідних рекомендацій для державної влади обох країн щодо посилення співпраці між двома державами в зазначених сферах.

У конференції взяли участь переважно молоді науковці та експерти України, зокрема з Києва, Одеси, Львова та Донецька, Росії, Грузії, Болгарії, Угорщини, Польщі, Німеччини, Бельгії, генеральні консули причорноморських держав та Польщі в Одесі - всього близько 50 учасників.

На конференції було представлено 15 доповідей. Значне місце в роботі конференції зайняли дискусії з означеної проблематики. Модераторами на конференції були Іванна Климпуш-Цинцадзе, виконавчий директор Фонду "Відкрий Україну" та Ганна Шелест, провідний науковий співробітник Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень.

На відкритті конференції виступили:
   Урсула Кох-Лаугвітц, керівник Регіонального представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі, Київ

Шановні пані та панове!

Дякую вам за надану можливість висловити декілька думок. Тема цієї конференції - "Україна та Грузія в контексті політичної, економічної та безпекової трансформації: наслідки та перспективи" може бути розглянута як формат для дискусії щодо майбутнього Чорноморського регіону. Говорити про перспективи означає дивитися вперед та розробляти план, який буде спроможним дати ефективну відповідь викликам у сферах, які ми тут будемо обговорювати в Одесі. З такою стратегією та інтенсивним діалогом з іншими чорноморськими країнами, Україна та Грузія можуть стати передвісниками розвитку як власних національних держав, так і всього регіону.

Ми знаходимося на початку дводенної дискусії щодо дуже комплексних питань; усі вони відносяться до України, Грузії і Чорноморського регіону. Давайте визначимося з головною метою цих двох днів: розробити стратегічне бачення для всього регіону, і таким чином подолати мислення лише у рамках національних кордонів.

З Помаранчевою революцією та Революцією Троянд, Україна та Грузія часто розглядаються як позитивні приклади мирного переходу до демократичних режимів. Однак, на жаль, демократію не можливо створити за одну ніч, і вона також не приходить з так званими "кольоровими революціями". Демократія потребує зобов'язань, і вона повинна бути розглянутою в усіх сферах громадянського суспільства. У зв'язку з цим я дуже рада бачити багато людей з різним досвідом тут, і особливо так багато молодих людей. Молодь - це майбутнє їх країн; і це від їх орієнтації на мету, відданості, креативності та свіжості думок можуть мати користь держави - якщо вони розпізнають цю цінність і створять баланс між поколіннями в політичному та академічному діалозі. Думки та стратегії можуть бути покращені, коли дозволяються критичні запитання з усіх сторін, роблячи внесок у взаємне порозуміння та знання.

Діалог українських та грузинських експертів може допомогти відповісти на питання щодо того, де стоять зараз країни та може підштовхнути ініціативи шляхом обміну досвідом. Зважаючи на увагу до регіону, яка зростає на протязі останніх років, постає інше питання: як країни бажають сприйматися на міжнародній арені? Це стосується не лише питання енергетики, яке часто цитується, але також щодо відповідальної діяльності органів влади, правосуддя, боротьби з корупцією, забезпечення свободи преси, і передусім, створення рівних можливостей для кожного. Усі ці питання - і багато інших - стосуються більш широкої теми безпеки, яка також буде обговорена на цій конференції. Закликати до безпеки - це означає прагнути, щоб усі люди почували себе безпечно та не відчували основних загроз. Безпека також включає у себе економічну безпеку, як на рівні окремих компаній, так і на рівні держави або регіону. Безпека стосується і законодавчої сфери, так як права та обов'язки громадян мають бути гарантовано реалізовані. Безпека - це набагато більше ніж військовий захист та оборона держави: вона також стосується створення безпечного середовища шляхом мирних міжнародних відносин на основі взаємної згоди.

По багатьом пунктам міжнародні організації, такі як ЄС, можуть допомогти, але дозвольте мені наголосити, що покращення повинні бути заради покращення, а не мати за мету наблизитися до ЄС та НАТО. Це відповідальність кожної країни забезпечити якісні стандарти життя для всіх громадян з огляду на майбутні можливі виклики. Міжнародне співробітництво є вельми важливим, як було зазначено вище, безпека сьогодні робить національні кордони ближчими. Чорноморський регіон має багато міжнародних регіональних організацій, які можуть допомогти у вирішенні заморожених конфліктів, якщо вони будуть ефективно функціонувати. Роль цих організацій є обмеженою, через те, що вони сприймаються, як такі, що роблять невеликий вклад у безпеку та розвиток. Видається, однак, що один із факторів був забутий: прагнення усіх сторін до співробітництва та компромісів необхідно для їхнього ефективного функціонування, а також, роблячи крок вперед, до вирішення конфліктів. Проекти регіонального співробітництва створюють завтрашній світ. Хай це стане орієнтиром для нашої політики сьогодні. Дякую за увагу.

   Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ України, Київ

Шановні друзі, колеги, гості!

Від імені Інституту зовнішньої політики, як одного з організаторів цього заходу, радий вітати всіх присутніх на урочистій події - початку роботи міжнародної конференції, присвяченої надзвичайно актуальному на сьогодні питанню - відносинам України та Грузії в контексті політичних, економічних та безпекових трансформацій. Питанню, яке, безумовно, є одним з ключових у контексті як регіональної так і загальноєвропейської безпеки.

Висвітлення нашими поважними учасниками тих внутрішніх трансформацій які відбулись в цих двох на увесь пострадянський простір демократичних країнах після кольорових революцій та їх впливу на ситуацію в Чорноморському регіоні, сподіваємося, посяде чільне місце в ході конференції. Іншою важливою проблемою, що виноситься на обговорення є аналіз наслідків російсько-грузинської війни. Слід зазначити, що належних висновків з тих минулорічних серпневих подій міжнародною спільнотою так і не зроблено. Зі свого ж боку, хотілося б одразу підкреслити роль України, яка надала найбільшу політико-дипломатичну та воєнно-технічну допомогу в захисті суверенітету Грузії та забезпеченні стабільності й безпеки в Чорноморському регіоні.

Саме тому метою сьогоднішньої конференції має бути також обговорення ролі Грузії та України в майбутній архітектурі європейської безпеки, аналіз дієвості існуючих механізмів врегулювання "заморожених" конфліктів в Чорноморському регіоні та пошук перспективних стратегій вирішення цих важливих міжнародних проблем. Тож, немає жодних сумнівів щодо важливості й значущості тієї роботи, яку ми розпочинаємо. Її підсумки, безумовно, матимуть конкретні наслідки стосовно теоретичного значення та практичної користі винесених для обговорення та аналізу питань і проблем.

Хочу подякувати Одеський філіал НІСД за велику, плідну роботу, яку вони проводять в цьому напрямі. Щиро вітаю присутніх тут науковців, провідних міжнародних та вітчизняних експертів, представників засобів масової інформації, всіх учасників та фахівців нашої конференції!

І на завершення, вітаючи Вас, бажаю успіхів у вашій плідній і важливій роботі. Дякую за увагу.

   Гела Думбадзе, старший радник Посольства Грузії в Україні

Шановні колеги, мені дуже приємно виступати перед таким високодостойним зібранням. Передусім дозвольте мені передати вітання й найкращі побажання від Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні Його Високоповажності Григола Катамадзе. Сьогоднішня конференція і запропоновані для обговорення питання є надзвичайно важливими. У своїй доповіді я хотів би торкнутися двох питань: політична і економічна ситуація в Грузії, а також стан і перспективи розвитку двосторонніх відносин між Україною та Грузією.

Сьогодні Грузія дійсно долає драматичний період свого розвитку. З моменту перемоги Революції Троянд у 2003 році Уряд Грузії наполегливо проводить реформи, спрямовані на євроатлантичну інтеграцію країни. З 2003 року в Грузії відбулися вражаючі зміни. Протягом п'яти років Грузія стала розвиненою демократією на рівні стандартів ЄС і НАТО з динамічно зростаючою економікою. На жаль, успіхи Грузії на шляху до демократії і євроатлантичної інтеграції розглядаються Росією, яка спробувала зіштовхнути Грузію з обраного шляху, вторгнувшись до нашої країни у серпні минулого року, як загроза її національним інтересам. Російська військова агресія супроводжувалася новою хвилею етнічних чисток, зокрема, виселенням грузин з їх домівок, окупацією нашої суверенної території і незаконним розміщенням на ній російських військових баз. Цей акт агресії загрожує не лише Грузії, а також становить загрозу регіональній безпеці, оскільки Кремль намагається встановити військовий контроль над транзитними шляхами між Європою і Азією. Ми маємо справу з країною, яка діє відповідно до мислення ХІХ століття, розглядаючи Грузію як "зону своїх привілейованих інтересів". Проте Грузія змогла подолати всі труднощі, спричинені російською агресією, оскільки з часів Революції Троянд 2003 року, ми проводили реформи, які сприяли зміцненню нашої державності настільки, що ми змогли вистояти і піти вперед.

Економіка Грузії, незважаючи на потрясіння, змогла не лише вижити, а й розвиватися. Незважаючи на глобальну фінансово-економічну кризу, наша національна валюта стабільна і рівень інвестицій постійно зростає.

За період з 2004 р. по 2008 р. економіка Грузії щорічно зростала в середньому на 9 %. У 2008 році ВВП країни збільшився на 2,1 % і у 2009 році має зрости на 1,5 %. За даними Всесвітнього банку, Грузія посідає 11 місце у світі з точки зору привабливості для вкладання інвестицій, в той час як ще 4 роки тому, ми не входили навіть до першої сотні держав по цьому показнику.

Природа демократичних перетворень в Україні та Грузії є дуже схожою. Обидві країни мають схожі зовнішньополітичні орієнтири, обидві країни є кандидатами в ЄС і НАТО, обидві країни відіграють провідну роль в диверсифікації джерел енергоносіїв для Європи. Обидві країни мають складні відносини з Росією, на території обох країн дислоковані російські війська. Україна і Грузія мають відносини стратегічного партнерства. Грузія високо оцінює дружню підтримку України на міжнародній арені.

Якщо у 2001 році товарообіг між обома країнами станови 47 млн дол., то вже у 2007 році він сягнув 1 млрд дол. За деяким прогнозами протягом наступних 3-4 років товарообіг між обома країнами зросте до 1,5 млрд дол. Поромні переправи Іллічівськ-Поті-Батумі і Керч-Поті-Батумі є основними торгівельними артеріями між обома країнами і зменшують відстань між ними.

На завершення хотів би побажати народам України та Грузії, а також всім учасникам конференції, миру і процвітання. Дякую за увагу.

   Олексій Волович, директор Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень

Шановні колеги, вітаю Вас!

Та обставина, що ми отримали десятки звернень від науковців з багатьох європейських країн свідчить про актуальність обраної теми не лише для України і Грузії, але й для сусідніх держав та країн Європи. На жаль, ми не могли запросити на конференцію усіх, хто хотів взяти в ній участь. Дякую всім, хто зміг залишити усі невідкладні справи і прибути в Одесу на нашу конференцію.

Шановні колеги, на мій погляд серед усіх шести чорноморських країн Україна і Грузія являють собою певний тандем з огляду на ідентичність внутрішніх політичних процесів і зовнішньополітичних орієнтирів. Характер демократичних перетворень в обох країнах досить схожий: в обох країнах відбулися так звані кольорові революції, які в своїх основних рисах мають багато спільного.

Обидві країни проходять через схожі складні суспільно-політичні і соціально-економічні перетворення. Президенти Віктор Ющенко і Міхаїл Саакашвілі мають схожий світогляд і їх поєднує особиста дружба. Значною мірою цьому сприяє те, що М. Саакашвілі навчався в кінці 80-х років у Києві в Інституті міжнародних відносин і ознайомився з історією нашої країни і менталітетом українського народу. Сьогодні обидва президенти мають схожі проблеми з опозицією. Обидві країни мають схожу зовнішньополітичну орієнтацію, обидві країни є кандидатами в НАТО і ЄС, обидві країни мають складні стосунки з Росією, на території обох країн розташовані російські війська, що становить певну проблему як для України, так і для Грузії.

Енергетична політика обох країн співпадає з енергетичною політикою Європейського Союзу. Обидві країни відіграють ключову роль в питанні диверсифікації енергоносіїв для Європи, це передусім проекти нафтопроводу "Одеса-Броди-Плоцьк" і газопроводу "Білий потік" - GUEU). Обидві країни виявляють зацікавленість в реалізації проекту газопроводу "Набукко". Історія взаємодії українського і грузинського народів налічує кілька століть. Жваві торговельно-економічні зв'язки Колхіди з Північним Причорномор'ям існували ще в VI-IV вв. до н.е. У ХІІ столітті грузинські іконописці прикрасили мозаїкою вівтар і стіни головної церкви Києво-Печерського монастиря. Міцні й дружні зв'язки з творчою інтелігенцією Грузії протягом всього життя підтримували Тарас Шевченко і Леся Українка. У 30-х роках минулого століття відомі діячі культури Максим Рильський, Микола Бажан, Костянтин Гамсахурдіа, Симон Чиковані та інші пліч-о-пліч боролися за зміцнення грузинсько-українських взаємозв'язків. Як сказав В. Ющенко "Георгій Гонгадзе допоміг Україні піднятися з колін". За переписом населення 1897 року в Грузії проживало понад 10 тис. українців. В період голодомору (1932-1933 рр.) до Грузії переселилося близько 40 тис. українців, нащадки яких і понині живуть на берегах Східного Причорномор'я. За даними перепису населення 1989 року в Грузії проживало 52 тис. українців.

Питання двосторонніх відносин між Україною і Грузією в історичній перспективі могли б стати темою окремої конференції. Проте сьогодні ми будемо говорити про ці стосунки в широкому геополітичному контексті, в якому основними гравцями виступають Росія, Європейський Союз, США і Туреччина, оскільки від того - як буде формуватися цей геополітичний контекст в наступні роки залежатиме доля і України, і Грузії, а також усіх причорноморських держав і відтак країн Європейського Союзу.

Дякую за увагу.

Сесія I: Політичні трансформації та стан реформ в Україні і Грузії після "кольорових революцій": порівняльний аналіз

   Модератор: Іванна Климпуш-Цинцадзе, виконавчий директор Фонду "Відкрий Україну"
 
   Пламен Петров, член правління Геополітичної спілки Болгарії, Софія

"Кольорові революції" в Україні та Грузії і нові кордони європейського та євроатлантичного геополітичного простору

Розширення Європейського Союзу за рахунок 12 країн в період з 2004 по 2007 рік суттєво змінило таке геополітичне поняття як "Східна Європа". В дійсності згадані 12 країн належать швидше до Центральної Європи, оскільки вони розташовані ближче до Атлантичного узбережжя ніж до Уральських гір. "Кольорові революції" в Грузії, Україні, і Молдові змінили зовнішньополітичну орієнтацію цих країн і призвели до формування нової Східної Європи (Україна, Молдова, Грузія, Білорусь, Вірменія і Азербайджан) - буферної зони, в якій російський вплив стає слабкішим, проте західний вплив ще не став домінуючим.

Восени 2003 року влада з рук старого Е. Шеварднадзе перейшла досить легко і безпроблемно до рук вдвічі молодшого М. Саакашвілі, який у січні 2004 року набрав 96 % голосів. Натомість трансформація влади в Києві в кінці 2004 року була більш повільною і болісною. Перемога "кольорових революцій" в Грузії і Україні стала можливою завдяки наявності громадянського суспільства в цих країнах, що не дозволило "старим режимам" утримати владу шляхом застосування збройної сили. Європейський Союз розглядав "кольорові революції" в Грузії і Україні як шанс розширення зони демократії в Європі і протидіяв тенденції перетворення пострадянських республік в неорадянські. Проте, з часом в Євросоюзі відчули розчарування розвитком демократичного процесу в Україні та Грузії. Однак в цілому Євросоюз продовжує підтримувати ті політичні сили, які прийшли до влади в Україні і Грузії в результаті "кольорових революцій".

Україна і Грузія відіграють особливу роль в постачанні енергоресурсів до європейських країн. 80 % російського природного газу надходить до Європи через Україну. Грузія також є надзвичайно важливою транзитною державою для постачання каспійських енергоносіїв в Європу (нафтопровід БТД, проекти газопроводів "Набукко" і "Білий потік"). Після кризи газопостачання в січні 2009 року Євросоюз прагне встановити певний контроль над українською ГТС, пропонуючи вкладати інвестиції в її модернізацію. Москва виступає проти співпраці ЄС і України в модернізації української ГТС без участі Росії.

На наш погляд, на даний час ні Україна, ні Грузія не мають шансів набути членства в Євросоюзі, оскільки обидві країни мають серйозні внутрішні політичні і економічні проблеми. До того ж Україна надто велика, а Грузія дуже далека. Але основна причина полягає в тому, що увага ЄС зараз більше зосереджена на поглибленні євроінтеграції, ніж на її поширенні. Натомість ЄС пропонує Україні і Грузії співпрацю в рамках політики сусідства і східного партнерства. В період з 2007 по 2009 рік в рамках Європейської політики сусідства (ENP) Грузія отримала 120,4 млн євро, а Україна - 194 млн євро.

Чимало російських політиків і аналітиків вважають Україну і Грузію невдалими країнами, які мають перейняти російську політичну модель як більш успішну у порівнянні з моделями, запропонованими "кольоровими революціями". Євросоюз ніколи не буде битись на смерть заради України і Грузії. Його відносини з Росією завжди будуть більш важливими, ніж його відносини з цими двома країнами. З іншого боку, для України і Грузії буде краще, якщо дистанція між Москвою і Брюсселем буде зменшуватися. Входження України і Грузії в орбіту Євросоюзу буде більш вигідним, ніж стратегічний союз Києва і Тбілісі з Вашингтоном. Після саміту НАТО в Бухаресті 4 квітня 2008 року шанси України і Грузії вступити в НАТО значно зменшились.

   Сергій Глєбов, доцент кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету.

Внутрішні і зовнішні фактори політичної трансформації в Україні та Грузії

З 1992 року перед Україною і Грузією встало питання оформлення власної політичної незалежності, включаючи ефективну економічну систему, а також пошук оптимального зовнішньополітичного курсу. "Прозахідна" орієнтація Грузії, почала виявлятися інтенсивніше, ніж в Україні, вже в другій половині 1990-х років. Цьому сприяло стратегічне партнерство Тбілісі з Баку і Анкарою в рамках будівництва нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан. Спільні з Туреччиною чорноморсько-каспійські інтереси диктували для Грузії невідворотність зближення з США і НАТО.

Багатовекторна політика України в середині 1990-х років постійно давала збої, особливо в контексті протиріч між Україною і Росією у питанні розділу Чорноморського Флоту і Севастополя. Це підштовхувало Україну до пошуку регіональних партнерів і тих сил, які збалансували б її стосунки з РФ в умовах 20-річної оренди Севастополя і наступальної політики Росії відносно Криму.

Про перше реальне стратегічне зближення України і Грузії на пострадянському просторі і у рамках Чорноморського регіону ми можемо говорити з 1997 року в умовах створення ГУАМ. Схожі геополітичні інтереси України і Грузії зумовили політичне зближення двох держав, але неминуче вели до охолодження стосунків з Росією. Згодом, як з приходом до влади М. Саакашвілі в Грузії, так і з приходом В. Ющенка до влади в Україні, обидві країни остаточно обирають курс євроатлантичної інтеграції.

До тактичних досягнень "постреволюційного періоду" в Україні можна віднести формальну перемогу демократичного принципу свободи слова, а в Грузії ефективну боротьбу з корупцією. Проте гальмування демократизації всередині України і Грузії, дискредитувало і аналогічні демократичні ініціативи двох президентів на зовнішній арені, відомі як Співтовариство демократичного вибору, "Організація за демократію і економічний розвиток - ГУАМ" і деякі інші. Зазначені міжнародні регіональні ініціативи Грузії і України викликали критику з боку Росії, яка сприймає ці ініціативи не як політичні, а як геополітичні, тобто антиросійські. Як наслідок - активна протидія Росії в процесі підготовки України і Грузії до можливого вступу до НАТО.

Суперництво США і Росії на просторах СНД певною мірою перетворило Україну і Грузію на заручників їх глобального протистояння, а п'ятиденна війна 2008 року в Південній Осетії перекреслила всі досягнення політичної трансформації в Грузії за останніх 18 років. Враховуючи нинішній етап взаємин Росії з Україною і Грузією, Росія, судячи з усього, вийшла переможцем в боротьбі за пострадянський простір, в якому перебувають і Україна, і Грузія.

   Міхеїл Мірзіашвілі, старший менеджер проектів Ініціативи з управління конфліктами (CMI), Бельгія

Залучення громадянського суспільства України і Грузії до програм Європейської політики сусідства і Східного партнерства

З 2005 р. громадянське суспільство Грузії було залучено для розвитку рекомендацій ENP AP. За ініціативою Фонду "Відкрите суспільство - Грузія" і за підтримки Фонду Генріха Белля і Фонду Євразійського партнерства було засновано неофіційне об'єднання для проведення моніторингу по ENP (Європейська політика сусідства). Дане об'єднання ставило за мету проведення координаційних і інформаційних форумів для інформування учасників Фондів і НУO (Неурядові організації), що беруть участь в ENP. П'ятьма робочими групами були детально розроблені рекомендації відповідно до пріоритетів ENP AP, і відібрані в єдиний документ: "Рекомендації до Програми Європейської політики сусідства для Грузії". Даний документ був представлений в Уряді Грузії, Представництві ЄК в Грузії і Вірменії, а також став доступним широким прошаркам населення.

На останніх етапах спільної роботи члени об'єднання були активно залучені в різні види діяльності, включаючи збільшення рівня обізнаності і надання можливостей для широких мас, моніторинг реформ, що проводяться, відповідно до ENP AP, дослідження, робота з різними підрозділами Уряду Грузії і Європейської комісії, проведення періодичних оглядів діяльності ENPI та ін. Група встановила продуктивний діалог з Представництвом Європейської комісії, Міністерством Європейської і Євроатлантичної інтеграції, Парламентськими комітетами з європейської інтеграції та іншими установами.

Європейська комісія позитивно оцінила доступ до незалежної інформації, представленої цивільним суспільством, внаслідок чого утворився офіційний консультативний процес. Ініціатива східного партнерства створила нові можливості для участі цивільного суспільства. Як мінімум, ми маємо офіційну заяву про підтримку цивільних форумів (обговорень) в країнах ЕАР.

Для ефективного залучення цивільного суспільства в майбутньому, одним з шляхів розвитку є створення самокерованих Рад експертів для підтримки регіональних зусиль в різних сферах політичного і соціального життя.

Однією з істотних тем для самокерованих Рад експертів є питання розв'язання і залагодження конфліктів і пропозицій (ініціатив) по відновленню дружніх стосунків. Завдяки тому факту, що розв'язання конфліктів це предмет обговорення політиків вищих ешелонів влади, залучення великої кількості різних прошарків суспільства в миротворчий процес додасть йому нової сили. Є ряд конкретних ініціатив - Проект мережі миру на Чорному морі на цьому етапі для 4-х країн Чорного моря: Вірменії, Азербайджану, Грузії і Республіки Молдова, з розширенням на наступний рік на 3 країни: Російську Федерацію, Туреччину та Україну. Цей проект за участі експертних рад громадянського суспільства для розв'язання конфліктів і проведення миротворчих ініціатив створить певні рамки, громадські структури для залучення до співпраці широких прошарків суспільства, як на національному (місцевому), так і на регіональному (Чорне море) рівнях. Ради експертів мають потенціал стати одним з основних компонентів для громадянських форумів і рухів у напрямку забезпечення миру. Громадські форуми ставлять за мету встановлення діалогу між Радою експертів і широкими масами, національним урядом, міжнародними організаціями та засобами масової інформації.

Експерти для такої Ради відбиратимуться шляхом опитування по трьом критеріям: компетенція, мотивація і творчий потенціал майбутніх учасників. Така ж структура буде корисною і для громадських форумів для інших пріоритетів ENP AP і EAP.

   Аніта Сек, студентка міжнародних відносин Ягелонського Університету, Краків, Польща

Розвиток громадянського суспільства в Україні та Грузії: порівняльний аналіз

Революція Троянд в Грузії продемонструвала сильне громадянське суспільство в державі. У громадян Грузії з'явилась культура активності, вони не побоялися відкрито висловити свою незадоволеність владою. Вагому роль в революційних подіях відігравали неурядові об'єднання громадян. Основи громадянського суспільства Грузії були закладені ще в радянські часи з існування неформальних громадських об'єднань, які після незалежності стали неурядовими організаціями та займалися в основному політичними питаннями. Оскільки держава після розпаду СРСР свідомо ототожнювала себе з Європою та демократичними цінностями - розвиток неурядових організацій базувався на принципах незалежності та прозорості.

На відміну від Грузії, в Україні умови для розвитку НУО дещо інші. Громадянське суспільство не володіє такою ж незалежністю, неурядові організації достатньо дрібні та слабкі. Більшість проблем сучасної української політики кореняться в структурі українського суспільства та відсутності політичної культури як в суспільстві, так і серед владних кіл. Доповідач зазначила, що деякі вчені, зокрема Тарас Кузьо, вважають, що Помаранчева революція була "зіткненням цивілізацій" між євразійською культурою в Україні представленою політичними силами Східної України та європейською коаліцією, підтримуваною революційною коаліцією, наявність культурних відмінностей в протистоянні двох політичних таборів під час революції свідчить скоріше про переворот проведений західними та центральними українцями, а не про колективні дії від імені демократичних принципів і прав особистості. Негативної оцінки заслуговує той факт, що після революції громадянське суспільство не має можливості впливати на політичний процес, який й досі залишається закритим для неурядових організацій та інших представників громадянських організацій.

Сесія II. Європейська інтеграція України та Грузії та чорноморський вимір Ініціативи Східного Партнерства.

Модератор: Іванна Климпуш-Цинцадзе, виконавчий директор Фонду "Відкрий Україну"

   Олександр Свєтлов, Науковий співробітник Університету Генріха Гейне, Дюссельдорф, Німеччина

Теорія та практика зближення ЄС-України-Грузії

Існує багато наукових підходів спрямованих на дослідження та пояснення політики розширення Європейського Союзу. Крім конструктивістської теорії, теорії реалізму, неореалізму та інших матеріалістичних теорій вчені і практики також підкреслюють важливість політики, інституцій, інструментів та важелів, геополітичних чинників у дослідженні процесів євроінтеграції. У своїй доповіді Олександр Свєтлов намагався пояснити хід діалогу та взаємодії Україна-ЄС за допомогою дискурсу ідентичності.

Конструктивізм, висуваючи на передній план важливість соціальної ідентичності в ЄС акцентує увагу на дослідженні переговорів щодо юридичних документів, дискусій та вивчення процесів євроінтеграції. Остаточна сформованість європейських кордонів не є константною по суті, а є договірним процесом, тому що ЄС намагається бути потенційно відкритою для поточних "аутсайдерів", таких як Україна, держав, які мріють про приєднання до Європейського Союзу. Для більшості потенційних країн-членів ЄС, членство в ЄС розглядається як засіб "лікування" політичної та економічної системи.

Згідно з реалістичною точкою зору, експансіоністська війна Росії на Кавказі могла послугувати рідкісною можливістю для ЄС, для включення України до списку можливих майбутніх членів. Але по завершенню російсько-грузинського конфлікту, коли привиди нової "холодної війни" зникли з порядку денного, ЄС швидко повернувся до позиції тверезого реалізму щодо розгляду можливості подальшого розширення ЄС. Позицію ЄС щодо України можна охарактеризувати як ескапізм - психічну "втечу" від неприємного обговорення щодо можливостей майбутнього включення України до складу ЄС. Але, Європа не відмовилася від України, ЄС наголошує на тому, що Україна на правильному шляху, на шляху діалогу.

Українська справа, таким чином, - це суміш конструктивістського підходу і теорії реалізму. Київ залишається непохитним у своїх претензіях на включення до європейської цивілізації, тим часом, як ЄС намагається дистанціюватися від питання обговорення членства, нарікаючи на невирішеність багатьох внутрішніх проблем в Україні. Будемо сподіватися, що не знадобиться ще одна війна в Європі, перш ніж ЄС може прийняти рішення на користь України.

   Давіт Мікеладзе, науковий співробітник Бізнес школи Центральноєвропейського університету, Будапешт, Угорщина

Роль європейської інтеграції для успішної імплементації реформ в обох державах

Незважаючи на схожі проблеми (примусове включення до складу СРСР, десятиліття під тоталітарним правлінням, сусідство з "не дуже дружньою" Росією, внутрішні проблеми з мовними та етнічними меншинами після розпаду Радянського Союзу), як в Україні так і в Грузії процеси демократизації пройшли досить успішно.

Так звані "кольорові революції" призвели до того, що репутація цих двох країн досягла якісно нового рівня серед західного суспільства. В результаті революцій була закладена тверда віра в нові можливості для стратегічного розвитку та демократизації обох держав. Проте, на сьогодні завдання та невирішені проблеми залишились тими самими здебільшого через сильне прагнення Кремля зберегти геополітичне панування в пострадянському просторі.

Грузія і Україна, як пострадянські держави, мають спільне минуле, сучасні виклики і майбутні можливості. Партнерство ЄС і Грузії почалося після ратифікації угоди про співпрацю у 1999 р. Розвиток демократії і ринкової економіки, повага до принципів міжнародного права, дотримання прав людини є основою співпраці ЄС і Грузії. Допомога ЄС Грузії в період з 1992 р. по 2004 р. склала 420 млн євро. В рамках Європейської ініціативи за демократію і права людини надається допомога грузинському громадянському суспільству. Євросоюз надає допомогу в реформуванні грузинської юридичної системи, а також у сфері безпеки і охорони кордонів. План дій ЄС-Грузія відграє значну роль в процесі євроінтеграції Грузії, зокрема у сфері реформування грузинського законодавства згідно зі стандартами ЄС.

Угода про співпрацю і партнерство між ЄС і Україною була підписана у 1994 році і набула чинності у березні 1998 р. Стабільний розвиток України є життєво важливим для ЄС. Загальний обсяг фінансової допомоги Євросоюзу Україні з 1991 року складає більше 1 млрд євро. Лише допомога TACIS у сфері ядерної безпеки склала 260 млн євро протягом періоду 1991-2003 рр. З моменту розширення Євросоюзу у травні 2004 року, Україна і ЄС мають спільні кордони і стали безпосередніми сусідами. У квітні 1998 р. була підписана угода про партнерство і співпрацю, а в лютому 2005 р. - План дій ЄС - Україна. Національна індикативна програма (NIP) на 2007-2010 рр. детально визначає напрямки євроінтеграції в рамках Європейської програми сусідства і партнерства (ENPI).

Загальні передумови набуття Україною та Грузією членства в НАТО і ЄС - адаптація до політичної філософії західних демократій, створення демократичних інституцій, запровадження життєздатного законодавства, захист права на приватну власність, перехід до ринкової економіки.

   Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми, Міжнародного фонду "Відродження", Київ

Східне Партнерство: перспективи, як отримати "додану вартість" для України та Грузії?

Для того щоб оцінити перспективи реалізації програми Східного партнерства і визначити засоби для отримання максимальних можливостей на шляху до євроінтеграції в рамках цієї програми, необхідно:

По-перше, проаналізувати досвід реалізації Європейської політики сусідства України та Грузії;

По-друге, визначити додаткові можливості, що пропонує програма Східного партнерства в порівнянні з нинішньою ситуацією у відносинах України та Грузії з ЄС;

По-третє, якщо ґрунтуватися на припущенні, що Україна і Грузія переслідує одні й ті ж стратегічні цілі щодо європейської інтеграції, то можна спробувати знайти можливості для співпраці між Україною та Грузією у формуванні та реалізації програми Східного партнерства.

Доповідач зазначив, що Україна та Грузія, як союзники в європейській інтеграції, можуть співпрацювати в багатосторонніх вимірах згідно з програмою Східного партнерства в рамках тематичних платформ з метою сприяння їх спільним інтересам. Зокрема, Україна та Грузія можуть:

- за цей час сформувати спільні позиції з таких питань, як врегулювання конфліктів, розвиток демократії, візи в ЄС, розробка альтернативних маршрутів транзиту енергоносіїв, розробка побудови інфраструктурних об'єктів;

- робота з спільної діяльності в галузі вирішення конфліктів, розробки маршрутів транзиту енергоносіїв, розвитку транспортної інфраструктури, міграції;

- обмін досвідом в області просування демократії та соціально-економічних реформ.

Важливо відзначити, що така співпраця має здійснюватися не тільки в рамках урядової тематичної платформи, але і в рамках неурядових установ Східного партнерства (Громадянське суспільство, EURONEST, місцевих та регіональних зборів Східної Європи та Південного Кавказу).

   Юлія Войтович, експерт Центру досліджень проблем регіонального та міжнародного співробітництва, Львів

Особливості імплементації Ініціативи Східного партнерства в Україні та Грузії

Як учасники ініціативи Європейського Союзу "Східне партнерство" Україна та Грузія намагаються максимально використати усі її перспективи з метою наближення до стандартів ЄС та можливості подальшого ведення діалогу з ним на предмет членства. Не зважаючи на однакову мету, на теперішній час ці країни мають різні досягнення у євроінтеграційному напрямі, що з однієї сторони ставить Україну на вищий щабель у рамках "Східного партнерства", з іншої дозволяє Грузії скоротити час на дискусіях з Європейським Союзом, скориставшись українським досвідом. Враховуючи геополітичні особливості сучасності, внутрішні проблеми ЄС, складну внутрішньо та зовнішньополітичну ситуацію в Україні та Грузії, невизначеність позицій європейських країн щодо концепції практичної імплементації "Східного партнерства", недостатність фінансування, а також низький рівень конкретики щодо реалізації її проектів, в Україні та Грузії відзначається досить повільний розвиток цієї ініціативи.

Практична реалізація задуму "Східного партнерства" розпочалась у червні 2009 р. у Брюсселі, коли вперше з метою його конкретного наповнення були проведені засідання по чотирьох основних тематичних платформах. З цього часу в Україні та Грузії проходять заходи, спрямовані на обговорення конкретних проектів і варіантів співробітництва в рамках "Східного партнерства".

Восени 2009 р. відбувається певна активізація у зазначеному напрямі, що проявляється у визначенні конкретних пропозицій щодо асоційованого членства Грузії в ЄС та обговоренні можливості укладання угоди про асоційоване членство України на грудневому саміті ЄС. Проте, для того, щоб сьогоденна Європа зрозуміла необхідність поглиблення відносин зі своїми східними сусідами, їм самим необхідно докласти чималих зусиль. Зокрема, Україна та Грузія самі повинні стати ініціаторами наповнення конкретним змістом проектів програми "Східне партнерство".

   Ірина Максименко, науковий співробітник Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету

Вплив ЄС на розвиток країн регіону

Стратегічна важливість Чорноморського регіону як для внутрішнього розвитку, так і для регіональної політики ЄС не стала запорукою появи "чорноморського виміру" в політиці Брюсселю. Перешкодами для цього стали внутрішні трансформації, спричинені розширенням у 2004 р., необхідністю врегулювати відносини з країнами, які не потрапили у хвилю розширення (Туреччина, балканські країни, Україна тощо).

Лише завдяки членству Болгарії і Румунії за підтримки Греції Європейська спільнота із зовнішнього гравця стала безпосереднім учасником регіональних процесів. Участь цих країн забезпечила необхідність та можливість концептуального оформлення політики ЄС стосовно регіону. Головні положення та пріоритети Спільноти були викладені в "Чорноморській синергії", яка була започаткована за ініціативи причорноморських членів ЄС у 2007 р. Опосередковано ЄС реалізує свою політику також через механізми Європейської політики сусідства та ініціативи "Східне партнерство", які розраховані у тому числі на участь України та Грузії.

Водночас сьогодні ще не спостерігаються позитивні наслідки реалізації згаданих інструментів, які окреслюють напрямки взаємодії між ЄС та країнами регіону, але досі не наповнені реальними проектами. Можна виділити декілька причин системного характеру. По-перше, в рамках Європейського Союзу не має достатньої політичної та фінансової підтримки. Таке становище пов'язано як зі світовою фінансовою кризою, так і з регіональною поляризацією пріоритетів країн-членів ЄС. Дуже яскравим прикладом є впровадження "Східного партнерства", яке було критично сприйняте, з одного боку, Великою Британією та Німеччиною через необхідність додаткових бюджетних відрахувань, а з іншого - Францією та Італією через намагання привернути більше уваги ЄС до середземноморського вектору. По-друге, реалізацію "Чорноморської синергії" та "Східного партнерства" беруть на себе країни, які географічно більше зацікавлені в стабільності та співробітництві у Чорноморському регіоні, але які у сукупності є менш економічно потужними та впливовими. До того ж Чорноморський регіон не є частиною ЄС, тобто у Брюсселя немає юрисдикції діяти напряму в більшій частині регіону.

Цей чинник спричиняє наступний фактор - слабкість чорноморських країн у намаганні реалізувати можливості співпраці з ЄС у рамках наведених програм через політичну нестабільність та економічний спад. Є зрозумілим той факт, що сам Євросоюз не намагатиметься впливати на ситуацію в регіоні більше, ніж того потребуватимуть його власні інтереси. Інтереси України та Грузії у посиленні присутності ЄС в регіоні та реалізації власних реформ є спільними та ключовими політичними завданнями. Таким чином є підстави стверджувати, що ці країни мають потребу об'єднати зусилля з метою більш ефективної реалізації європейських проектів у регіоні. Наполегливість у цьому напрямку є необхідною та підтверджується попередніми досягненнями української політики. Адже саме завдяки українським зусиллям теза щодо "політичної асоціації та економічної інтеграції" стала головним положенням "Східного партнерства". Спільність дій також необхідна для того, щоб завадити посиленню нових ліній, що розділяють країни регіону, які були спровоковані більш жорсткими позиціями регіональних гравців щодо відстоювання національних інтересів та поглиблюють існуючі протиріччя.

Сесія III: Роль України та Грузії у створенні європейського енергетичного простору.

Модератор: Іванна Климпуш-Цинцадзе, виконавчий директор Фонду "Відкрий Україну"
   Юрій Мельник, керівник програм і проектів Одеського регіонального центру соціально-економічного моніторингу та правової інформації "Альтернатива"

Енергетична політика України та Грузії в контексті інтересів Європейського Союзу у Чорноморсько-Каспійському регіоні

У своєму виступі експерт загострив увагу на деяких питаннях зазначеної проблематики, звернувши увагу, що ця тема є складною та комплексною. Зокрема у своїй медіа-презентації Мельник Ю. І. розглянув географічні та геополітичні умови формування енергетичної політики України та Грузії. Розглянув критерії ефективної енергетичної політики, до яких відніс, прагматизм, реалізм, самостійність та орієнтацію на власні національні інтереси, гнучкість та оперативність, прогнозованість поведінки, економічну доцільність тощо. Окрім цього було відзначено, що як такої єдиної енергетичної політики ЄС немає і кожна країна веде свою власну політику, виходячи з власних інтересів, що видно на прикладі Німеччини, Італії, Франції, Болгарії, Румунії тощо. Була надана експертна оцінка реалізації обхідних щодо України проектів газопроводів ("Південний потік" та "Набукко") та проекту "Білий потік", на підставі якої усі згадані проекти є декларативними та такими, що у заявленому форматі реалізовані не будуть. Щодо "Набукко" було зазначено, що даний проект неспроможний суттєво вплинути на європейський енергетичний ринок з огляду на його незначну потужність. Також Ю. Мельник відзначив успіхи Грузії щодо реалізації свого енерготранзитного потенціалу, зміцнення своєї енергетичної безпеки у вигляді проектів нафтопроводів Баку-Тбілісі-Джейхан, Баку-Супса, газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум, що дозволило Грузії стати вагомою ланкою з розподілу трансконтинентальних потоків енергоносіїв. Було відзначено, що Грузія та Україна через Чорне море є природним коридором співробітництва не тільки у сфері енергетики, яким треба користуватися і який необхідно наповнити реальним технічним та економічним змістом.

У своїх висновках експерт звернув увагу на необхідність активізації співробітництва з Іраном, де є вільні резерви газу, висловив пропозиції щодо формування газового коридору від Ірану через Азербайджан, Грузію, Україну до Білорусі, Польщі та країн Балтії, як альтернативного маршруту, у тому числі шляхом розвитку проектів з постачання зрідженого природного газу. Також було наголошено, що і Україна, і Грузія мають формувати свою енергетичну політику в рамках Європейського енергетичного простору, виходячи з власних національних інтересів.

   Георгій Мцхедішвілі, доцент Тбіліського державного університету, Грузія

Енергетична безпека в Європі та за її межами: де місце для України та Грузії?

У своєму виступі Георгій Мцхедішвілі зазначив, що складну динаміку євразійської енергетичної безпеки формують чотири основні фактори:

1. Євразії судилося стати важливим регіоном енергетичних інтересів Європейського Союзу, активно розглядаються можливості та перспективи постачання в майбутньому євразійських енергоресурсів на європейські ринки.

2. Забезпечення надійного доступу до євразійської енергії за прийнятну ціну є найважливішим стратегічним завданням для Європи.

3. Зростаюча залежності Європи від Росії як постачальника має цілий ряд негативних наслідків політичного та економічного характеру.

4. "Вікно можливостей", для досягнення повноцінної енергетичної безпеки та запобіганню дії російського важеля шляхом створення єдиної європейської політики закривається дуже швидко.

Доповідачем проаналізована роль, яку дві події і тенденції - російське вторгнення в минулому році в Грузію та поточна економічна криза - грає у загостренні ситуації.

Георгій Мцхедішвілі зауважив, що необхідно робити наголос на пришвидшенні реалізації проектів Транскаспійського трубопроводу і трубопроводу "Білий потік" поки не стало надто пізно.

   Тетяна Омельченко, аспірант Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Донецьк

Переваги співробітництва між Україною та Грузією у процесі ефективного політичного та економічного створення європейського енергетичного простору

Україна і Грузія є не лише пасивними споживачами енергоресурсів, а й країнами-експортерами природних ресурсів до інших держав. Загострення конкуренції за енергоресурси породило проблему енергобезпеки багатьох розвинутих економік, які залежать від нафтогазового імпорту. ЄС імпортує 40 % споживчого природного газу, при цьому більше 32 % від усього імпорту газу - російського походження. До 2025 року попит країн ЄС може досягти 730 млрд куб. м, а частка імпорту при цьому може зрости з 40 % до 70%. Таким чином, Європейський Союз все більше залежить від енергоносіїв Росії, яка може використовувати свій контроль над значною часткою європейського імпорту як важіль політичного тиску. Підтвердженням цього є взаємовідносини Росії з Україною і Грузією. Росія не раз зменшувала поставки енергоносіїв, щоб обмежити політичну і економічну самостійність своїх сусідів, а також змінити їх прозахідну орієнтацію.

Проект газопроводу "Білий потік" слід розглядати не як альтернативний, а як органічно поєднаний з проектом газопроводу "Набукко" в рамках енергетичного коридору Схід-Захід. Газопровід "Білий потік", який по суті є відгалуженням від Південно-Кавказького газопроводу (SCP), стане додатковим маршрутом постачання енергоносіїв в Європу, сприятиме суттєвому збільшенню надходження інвестицій у сферу видобутку газу в Каспійському регіоні і забезпечить більші гарантії стабільних поставок газу європейським споживачам.

Якщо попит на газ в Європі росте, то на нафту - ні. Якщо частка Євросоюзу в російському експорті нафти з 1991 року подвоїлась, то частка Росії в загальному обсязі нафти ЄС, навпаки, знизилась, і це дозволяє зробити висновок, що Росія більшою мірою залежить від європейського нафтового ринку, ніж Європейський Союз від російської нафти.

Нафтопровід "Одеса-Броди" - найбезпечніший шлях для каспійської нафти через європейський континент в західноєвропейські країни. Отже, ще одна перевага співпраці України, Грузії і ЄС - перехід нафтопроводу "Одеса-Броди" з реверсного на аверсний режим експлуатації. Поставки нафти для "Одеса-Броди" можуть здійснюватись азербайджанською нафтовою компанією через термінал в грузинському порту Кулеві. На сьогодні українська нафтотранспортна система завантажена менше, ніж на третину своєї потужності і в майбутньому завантаження буде знижуватись. Аверс "Одеса-Броди" - можливість виживання для нафтотранспортної системи не лише України, але й Словаччини, Чехії і Угорщини, оскільки і у них знижуються обсяги транзиту нафти через нафтопровід "Дружба".

Враховуючи позицію традиційного перешкоджання Росією планам ЄС стосовно створення і розвитку незалежної енергетичної інфраструктури, найбільш вразливою ланкою є Грузія. Дестабілізація Грузії створює проблеми як для реалізації проектів транзиту каспійської нафти і газу через Чорне море і Україну до Центральної Європи, так і для вже побудованих нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейран і газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум, а також для майбутніх проектів "Набукко" і Шах-Дениз-Супса-Феодосія.

Економіка країн ЄС залишається заручницею імпорту енергоресурсів: використання російською стороною газової війни як інструменту впливу на європейські країни. І в цьому головна загроза енергетичної безпеки Європи. Росії вигідна геополітична нестабільність в цілому, і перш за все, в головних світових регіонах нафтовидобутку, оскільки це стримує високі ціни на енергоносії, доходи від яких є основою бюджету країни. Альтернативні проекти трубопроводів в обхід Росії значною мірою знизять політизацію питань забезпечення країн Європи нафтою і газом: через Україну і Грузію. Росія намагається поновити свій вплив у світовій політиці щоби максимізувати експорт і диверсифікувати свої ринки з метою підвищення безпеки експорту. Тому участь України і Грузії в розбудові енергетичного простору Євросоюзу не лише сприятиме вирішенню питання власної енергетичної залежності, але є фундаментом створення південного нафтогазового коридору між Європою і Азією.

Сесія IV. Безпекові загрози у Чорноморському регіоні та їх наслідки для України і Грузії.

Модератор: Ганна Шелест, провідний науковий співробітник Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень.

   Георгій Вольські, радник з політичних питань Міжнародного центру геополітичних досліджень, Тбілісі

Загрози національній безпеці України та Грузії в Чорноморському регіоні

Проблеми безпеки, які існують і можливі для України і Грузії, безумовно пов'язані з позицією Росії відносно прозахідної політики наших країн. Як один з головних чинників, агресію Росії відносно Грузії і України пояснює наростаюче глобальне протистояння за вплив на регіони видобутку і транспортування енергоресурсів.

У серпні минулого року ця агресія вилилася у військове вторгнення Росії в Грузію, а взимку - в "газову війну" з Україною. Інтерес Росії - зайняти ключові позиції на Кавказі, багато в чому зумовлений також необхідністю військового забезпечення тилу бойових дій в своїх південних автономних республіках, де з кожним днем зростає соціально-політичне напружєення. Звідси і необґрунтовані звинувачення Грузії в сприянні повстанцям на Північному Кавказі.

При очевидності драматичного розвитку подій, у мене, як і у більшої частини грузинського суспільства, зберігається незадоволення діями уряду. Існувала стратегія мирного врегулювання конфліктів, ефективність якої була доведена на практиці. Перш за все, процес інтернаціоналізації і тим самим урівноваження російського впливу ставав невідворотнім. Співпраця сторін в конфлікті, зміцнення переговорних форматів також були очевидними. Уряд нехтував або непрофесійно використовував ці можливості. Збереження або навіть загострення напруженості також очевидно.

Для Європи забезпечення безпеки держав партнерів - України і Грузії, що мають ключове геостратегічне розташування, важливо настільки, наскільки важлива власна енергобезпека. При такому розкладі, зусилля Євроструктур та Америки, були явно неадекватні. Війні в Грузії, як і "газовим війнам" можна було запобігти. Структури, створені для сприяння економічному співробітництву в Чорноморському басейні, як дієвого механізму забезпечення безпеки, недієві. Головна причина цього - відсутність політичної волі відповідних держав. Про яку співпрацю можна говорити, коли окремі країни басейну знаходяться в стані війни (Грузія, Росія) або ж, різною мірою політично протидіють одна одній (Вірменія-Азербайджан, Україна-Росія, Балканські країни).

Вихід з цього положення - стабілізація вибухонебезпечної ситуації шляхом євро-американсько-російських багатосторонніх переговорів, зокрема про використання механізму "Східного сусідства", про справедливу диверсифікацію транспортування енергоресурсів, а також про можливість створення євро-американськими зусиллями механізму безпеки, перш за все для держав транзитерів.

Орієнтація Східноєвропейської і Чорноморської співпраці на реальну безпеку, вимагає нового інтелектуального крововливання. Україна, яка не обтяжена війнами і не зайшла у глухий кут (на відміну від Грузії), могла б стати ініціатором таких ініціатив. Багато що залежатиме від результатів наступних президентських виборів. Головне - не допустити помилки, відійти від збитковості споживчої політики, коли всі надії покладаються на зовнішні сили і результати російсько-американської взаємодії.

   Ганна Шелест, провідний науковий співробітник Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень

Безпека Чорноморського регіону: основні виклики і ризики

На сьогодні ми можемо виділити небезпеки та ризики як для всього Чорноморського регіону, так і окремо для України. Для Чорноморського регіону це активізація ситуації у сепаратистських районах Молдови та Азербайджану; безпека транспортних шляхів, трубопроводів, та постачання енергоресурсів з Каспійського басейну. Для України цей перелік доповнюється ускладненням взаємовідносин з Російською Федерацією; загострення проблеми статусу Чорноморського флоту РФ; можливістю використання Південноосетинського сценарію у АР Крим; ускладнення реалізації проекту "Білий потік" тощо.

Російська Федерація активно намагається зіпсувати імідж України та Грузії як надійних транзитерів енергоносіїв до Європи, в першу чергу роблячи акцент на неадекватні дії Тбілісі та Києва, зокрема, у кризових ситуаціях.

Події серпня 2008 року та їх наслідки повинні підштовхнути керівництво України до недопущення повторення "грузинського сценарію" на території нашої держави, зокрема, необхідно активізувати перевірку фактів подвійного громадянства серед населення АР Крим, особливо серед колишніх російських військових, та удосконалити українське законодавство у питаннях позбавлення громадянства. Крім того, необхідно розробити чіткий механізм контролю за діями Чорноморського флоту РФ у Криму для неповторення його використання у бойових діях проти третьої держави.

   Микола Капітоненко, доцент Інститут міжнародних відносин Київського національного університету

Роль регіональних та міжнародних організацій у сфері безпеки в Чорноморському регіоні

Економічна взаємозалежність не завжди означає стабілізацію, а епізодична нормативна та ідеологічна єдність не трансформується в ефективну роботу міжнародних режимів. В результаті цих процесів та внаслідок високої динаміки розвитку регіональної системи безпеки, регіон стикається із наступними основними загрозами: незбалансованість інтересів та сил, асиметрія двосторонніх відносин, слабка інституціалізація та неефективність міжнародних режимів, дефіцит демократії, наявність "заморожених конфліктів", загроза міжнародного тероризму та інших асиметричних проявів. Розв'язання цих проблем знаходиться в області не лише врегулювання відносин між окремими державами, але й розвиту механізмів багатосторонньої співпраці.

Найбільш універсальними та ефективними механізмами такого роду в сучасному світі є міжнародні режими та організації. Їхня роль обумовлюється здатністю створювати та підтримувати взаємовигідні правила довгострокової співпраці, які збільшують взаємозалежність держав та попереджають застосування ними насильства. особливості Чорноморського регіону - історичні, геополітичні, стратегічні; а також помилки при прийнятті рішень мають наслідком обмежені можливості регіональних міжнародних організацій. Приклади "заморожених конфліктів" та минулорічна війна на Кавказі демонструють їхню вкрай обмежену здатність виступати контрибуторами міжнародної безпеки.

   Сергій Жильцов, головний редактор журналу "Черноморский вестник", Москва

Роль України і Грузії у розвитку геополітичної ситуації в Чорноморському регіоні

Роль Чорноморського регіону в світовій політиці та глобальній економіці з урахуванням його стратегічного розташування і економічного потенціалу послідовно зростає. Проте економічні інтереси держав регіону переважають над розумінням перспективності спільних ділових ініціатив, необхідності широкої економічної інтеграції, реалізації масштабних інфраструктурних, транспортних, екологічних та інших проектів.

Україна і Грузія відіграють важливу роль у формуванні нової геополітичної ситуації в Чорноморському регіоні, що визначається їхніми транспортно-трубопровідними можливостями, біологічними і рекреаційними ресурсами, наявністю військово-морських сил. У той же час, вплив багатьох із вказаних чинників за останнє десятиліття знизився.

Україна і Грузія активно беруть участь у формуванні нових регіональних зв'язків. Не зважаючи на різні оцінки ефективності діяльності таких утворень як ГУАМ, Співтовариство демократичного вибору, членами яких є дані країни, вони здійснюють певний вплив на ситуацію в Чорноморському регіоні.

Однією з перших причорноморських країн, якій вдалося привернути до себе підвищену увагу крупних нафтових компаній західних країн, стала Грузія. Вигідне географічне положення дозволило їй претендувати на те, щоб зайняти ключове положення в транзиті каспійських вуглеводнів на зовнішні ринки. Зручний вихід до Чорного моря дає Тбілісі надію на розв'язання протягом найближчого десятиліття соціально-економічних проблем за рахунок транспортування енергетичних ресурсів. На відміну від грузинської сторони, Україна поки не спромоглася налагодити масштабну розробку шельфу Чорного моря і стати учасником нових проектів, пов'язаних з транзитом вуглеводневих ресурсів з Каспія.

Водночас позиції Грузії в Чорноморському регіоні послаблюють складні стосунки з двома самопроголошеними утвореннями - Абхазією і Південною Осетією. Впродовж багатьох років Грузія не міняла принципових основ своєї політики, пропонуючи для Цхинвала і Сухумі войовничу риторику. Політику "збирання земель" особливо активно намагалися проводити всі грузинські президенти, у тому числі і Міхайло Саакашвілі.

Для України невирішеною проблемою залишається кримсько-татарське питання, яке за відсутності чіткої політики у центральних властей може стати дестабілізуючим чинником в Чорноморському регіоні. Крім того, такими ж чинниками напруженості є: територіальні суперечки в ході становлення російської і української держав; повернення депортованих в 1944 році до Центральної Азії кримських татар; регіональні сепаратистські устремління російськомовної більшості і питання, пов'язані з базуванням ЧФ РФ.

Чорноморська конкуренція у сфері експорту енергоносіїв постійно зростає і зумовлена не тільки зростаючими об'ємами видобутку енергетичних ресурсів на Каспії, але і боротьбою провідних геополітичних гравців (США, РФ, ЄС) за контроль над маршрутами їх транспортування на зовнішні ринки. Наскільки вірними є прогнози про стрімке нарощування об'ємів видобутку нафти і газу, що неодноразово на графіках і схемах демонстрували прикаспійські країни, стане відомо дуже скоро - вже через два-три роки. Якщо прогнози виправдаються, країни Чорноморського регіону підвищать свій транзитний потенціал, отримають шанс укріпити свої економіки, політичні інститути і вирішити, хоч би частково, соціальні проблеми. Інша справа, якщо прогнози про темпи видобутку нафти і газу в Азербайджані, Туркменістані та Казахстані виявляться черговою "грою", як це вже трапилося відносно запасів Каспійського регіону в середині 1990-х років. В цьому випадку боротьба за право розпоряджатися нафтою і газом для діючих і нових трубопроводів розвернеться з новою силою, перетворивши Чорноморський регіон на арену суперництва і посиливши залежність причорноморських країн від трубопровідної голки.

Багатобічний переговорний процес щодо будівництва нафто- і газопроводів призведе до зміни геополітичної ситуації в Чорноморсько-Каспійському регіоні. За найоптимістичнішими підрахунками, більшість планованих трубопроводів можуть бути введені в дію не раніше 2013-2015 років. І це лише в тому випадку, якщо буде знайдений необхідний об'єм вуглеводневих ресурсів для їх заповнення. Вихід же нових маршрутів трубопроводів на проектну потужність може відбутися не раніше 2020-2025 років.

   Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету

Незважаючи на те, що Вашингтон зберігає певні зв'язки з Україною і Грузією, розвиває існуючі програми співпраці і навіть пропонує деякі нові, останнім часом з'являється відчуття того, що нова американська адміністрація дещо дистанціюється від лідеров у Києві та Тбілісі. З одного боку, це може бути пов'язано з низьким темпом реформ, збереженням корупції і невирішеністю багатьох інших внутрішніх проблем в наших країнах. Також, якщо говорити про Україну, то це ще і нездатність її правлячої еліти вийти з перманентної політичної кризи. У випадку з Грузією, в провину Саакашвілі зрозуміло ставиться і те, що в серпні 2008-го року він, незважаючи на наполегливі прохання американців, все ж таки використав військову силу проти сепаратистів в Південній Осетії. Як в Україні, так і в Грузії є приклади відхилень від лібералізації, демократичного розвитку, на тлі значного прогресу в цьому плані в деяких інших пост-радянських країнах.

Стосовно дистанціювання, то частково це пояснюється характером нової адміністрації, новим концептуальним забезпеченням її зовнішньої політики, вибором її пріоритетів, а також особливостями поведінки і діяльності деяких високопосадовців адміністрації Б. Обами. Зокрема для нинішньої вашингтонської адміністрації характерним є відхід від глобалізму в сторону так званого "вибіркового залучення". На думку нинішніх стратегів американської зовнівшньої політики, не в усіх регіонах світу США мають бути стабільно присутніми. Зокрема, ні територія колишнього СРСР, ні Чорноморсько-Каспійський регіон сьогодні не входять у число пріоритетів американської зовнішньої політики. Основна увага Вашингтона прикута сьогодні передусім до "Широкого Близького Сходу". Що ж до України і Грузії, то вони ніколи і не були серед пріоритетів американської політики, а лише були частиною більш широкої регіональної політики.

Політика "вибіркового залучення" викликана зокрема обмеженністю американських ресурсів і потенціалу. Не все сьогодні під силу сучасній Америці і тому президент Б. Обама прагне перейти до так званого "мультилатералізму", тобто до багатобічної дипломатії. В зв'язку з цим, він зокрема змушений брати до уваги позицію провідних европейских "гравців", які досить критично ставляться до нинішніх лідерів України і Грузії. На вироблення американської політики впливає також і "перезавантаження" відносин з Москвою. Можна сказати, що у Вашингтоні пробують по новому поглянути на Росію, не абсолютизуючи авторитарність її політичного режиму та інші мінуси, а акцентуючи увагу на можливому зиску від підтримки Росією низки американских планів та ініціатив, зокрема щодо Ірану, Афганістану, Північної Кореї і тому подібне.

Поза сумнівом, адміністрація Б. Обами є ліберальною, але при цьому очевидно, що ми маємо справу з дещо новим різновидом лібералів. Вони є свого роду лібералами-прагматиками, реалістами. Для таких лібералів питання прав і свобод людини, скажімо, важливі, але не є абсолютним пріоритетом. Тому вони можуть мати справу з неліберальними режимами для досягнення певного конкретного результату. Навпаки, недосконала демократія України і Грузії в їх очах вже не є надцінністю, заради якої можна закривати очі на недоліки правлячих режимів у цих країнах. Для прагматиків з оточення Б. Обами, як і для самого президента, далекі революційність, популізм і демагогія деяких лідерів, тому вони надають перевагу надійності, стабільності, передбачуваності та ефективності.

   Марія Платонова, оглядач інтернет-сайту "Кавказький вузол", Волгоград, Росія

Перспективи перебазування Чорноморського флоту РФ в трикутнику стосунків Росія-Україна-Грузія

Торішня війна в Південній Осетії між Росією і Грузією і подальше визнання Москвою незалежності Сухумі та Цхинвала створили в колишніх грузинських автономіях абсолютно нову політичну ситуацію. В результаті у Російської Федерації з'явився новий вихід до Чорного моря (через "абхазький коридор") який, враховуючи перманентні загострення російсько-українських відносин, цілком може бути використаний Кремлем для вирішення одного з "проклятих питань" пострадянської реальності - проблеми перебазування Чорноморського флоту (ЧФ). Як відомо, в Києві все голосніше звучать заклики з боку українських політиків про припинення термінів оренди севастопольської військово-морської бази РФ в 2017 р. Сьогодні військові аналітики і експерти активно будують прогнози щодо долі колись головного флоту Росії. На думку фахівців, існує три найбільш вірогідних альтернатив варіанту "севастопольського" для поста базування ЧФ: місто Тартус (Сірія), місто Новоросійськ (Росія), місто Очамчира (Абхазія).

Тартус

До недавнього часу єдиним місцем, куди окрім Новоросійська міг бути виведений флот, що базується в Севастополі, російськими військовими називався сірійський порт Тартус. У ньому ще з радянських часів розташовується пункт матеріально-технічного забезпечення російського військово-морського флоту, і він в перспективі може отримати статус пункту базування, а потім і військово-морської бази ВМФ Росії. Передбачалося, що Сірія, в обмін на постачання озброєнь, дасть Москві згоду на розширення військово-морської присутності Росії в Середземноморському регіоні. Раніше повідомлялося також про будівництво баз ВМФ РФ, окрім Сірії, також в Лівії та Йемені. Домовленості з середземноморськими країнами, теоретично, цілком можливі, проте, на думку ряду експертів, ці плани навряд чи будуть реалізовані.

Новоросійськ

Варіант розміщення кораблів ЧФ в Новоросійську, можливо, буде потребувати менше фінансових витрат, ніж "середземноморський проект", проте він передбачає інші, не менш серйозні витрати. Умови базування в Новоросійській військово-морській базі значно гірші, ніж в Севастополі. Взимку, в період штормів, причали на краю Цемесськой бухти в зоні основного причального фонду бази не захищені захисними молами. Тому стояти пришвартованим у них судам небезпечно, морякам доводиться боротися з постійним обмерзанням та переочікувати шторм в морі. Окрім цього в Новоросійську відсутня необхідна берегова інфраструктура. На думку ряду експертів, не виключено, що російський флот буде виведений з Криму в 2017 році (коли закінчується термін оренди Севастопольської військово-морської бази), а база в Новоросійську остаточно буде готова тільки до 2020 року. Можливо у зв'язку з цією "розбіжністю в термінах", Росія виявила цікавість до побережжя Абхазії - як до вірогідного пункту розміщення тут бойових кораблів Чорноморського флоту.

Очамчира

Інформацію про те, що Росія може розмістити частину кораблів Чорноморського флоту в одному з портів Абхазії озвучив восени 2008 року після проведення закритого засідання комітету Держдуми РФ з оборони колишній командуючий ЧФ, а нині депутат федерального парламенту Володимир Комоєдов. На думку ряду військових аналітиків, така перспектива в політичному відношенні вигідна однаково як Росії, так і Абхазії. Для Абхазії російська військово-морська база виступить свого роду гарантом безпеки, понизивши вірогідність нової агресії з боку Грузії. Росія ж укріпить свої позиції на пострадянському просторі й отримає можливість контролювати східну частину Чорного моря.

Проте, думки експертів значно розходяться з приводу того, чи зможе база в Очамчире стати "запасним варіантом" для Чорноморського флоту. Існує думка, що повноцінної заміни Севастополю Очамчира дати не може з об'єктивних причин - через відсутність необхідної інфраструктури з можливістю прийому, ремонту і забезпечення підводних і надводних судів, із-за відсутності розвиненої системи комунікацій і оборони і так далі До того ж, до цих пір не було озвучено конкретних рішень щодо термінів будівництва, об'ємів фінансування і так далі бази ВМФ РФ в Абхазії. На даний момент порт функціонує, але у будь-якому випадку не стане заміною Севастополю, оскільки зможе вміщати не більше 10-20 судів малого, або середнього розміру.

Таким чином, не дивлячись на безліч варіантів перебазування Чорноморського флоту РФ з Криму (починаючи з Тартуса і закінчуючи Очамчиром), очевидно, що на сьогоднішній день для Росії найбільш реальним варіантом розміщення Чорноморського флоту залишається Севастополь. Це означає, що російським військовим, разом з пошуком нових місць для пунктів військово-морського базування, потрібно разом з дипломатами готуватися до непростих переговорів з Україною про продовження договору щодо оренди Севастопольської бази в Криму.

Заключні виступи:

   Урсула Кох-Лаугвітц, керівник Регіонального представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі, Київ

Представляючи одного з коорганізаторів, я хотіла б зазначити, що практика запрошення на конференцію молодих і обіцяючих науковців продемонструвала свою успішність і ефективність. Ще раз дякую всім колегам по Оргкомітету за плідну роботу. Я хотіла б подякувати також нашим перекладачам, завдяки яким ми мали можливість краще зрозуміти один одного. Інколи, коли ми говоримо про інтереси, я сприймаю це як розмови про позиції. Я не хотіла б занадто заглиблюватися в дослідження відмінностей між цими двома поняттями, проте тут є про що подумати.

Ще один момент - я хотіла б порадити політичним діячам України готуватися до 2017 року. По-перше, домогтися від росіян виконання угод. По-друге, запропонувати людям, які населяють цей регіон, можливості залишитися в ньому, можливості мати роботу і призвичаїтись до нових умов життя. Я про це згадую, виходячи певною мірою з мого власного життєвого досвіду.

Моє покоління, коли ми були молодими, могло б зробити чимало, протестуючи проти американців та інших, які окупували нашу країну. І коли в 90-х роках минулого століття американці залишили нашу країну, сталося дещо несподіване. Люди в різних регіонах просили їх залишитися.

Таким чином, ми маємо думати про ініціативи - що Україна може запропонувати людям на Півдні з метою досягнення цієї мети і виконання угод.

Щиро дякую всім. Сподіваюсь, ми побачимось наступного року в Одесі.

   Квачадзе Зураб, Генеральний консул Грузії в Одесі

Насамперед хотів би в особі пані Урсули Кох-Лаугвітц подякувати Представництву Фонду Фрідріха Еберта в Україні за підтримку і допомогу в організації цієї конференції, а також висловити особливу подяку Олексію Воловичу, завдяки зусиллям якого конференція відбулася.

Сама конференція була вдалою, оскільки зачіпала багато проблемних питань, які мають місце в наших державах і гострота деяких доповідей, думаю, пов'язана з бажанням пошуку конструктивного вирішення проблеми.

Виходячи з дипломатичної коректності, я не хотів би торкатися внутрішньої ситуації в Україні, але говорячи про ситуацію в Грузії, хотів би нагадати про ті позитивні зрушення, які країна досягла за останніх 5 років. Можливо, були допущені певні помилки, але вони не вплинули на загальну ситуацію в країні, яка останніми роками йде незворотним курсом розвитку, і ці помилки цілком поправні.

Порушуючи питання демократії, відзначу, що грузинській демократії всього лише близько двох десятків років і, незважаючи на цей молодий вік, ми змогли досягти відчутних успіхів. Якщо говорять, що ми далекі від ідеалу демократії, то хотів би відзначити, що демократичні цінності й політична культура в найдемократичніших країнах світу формувалися протягом сторіч.

На завершення, хотів би ще раз подякувати всім учасникам конференції, особливо грузинським, які приїхали з різних країн світу з цікавими доповідями по темі конференції. Бажаю всім учасниками конференції здоров'я, творчої наснаги і подальших успіхів.

   Олексій Волович, директор Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень

Шановні колеги, передусім хотів би подякувати всім учасникам конференції за активну участь в її роботі. У конференції взяли участь науковці та експерти України, зокрема з Одеси, Києва, Львова, Донецька, Росії, Грузії, Болгарії, Угорщини, Польщі, Німеччини, Бельгії, генеральні консули причорноморських держав та Польщі в Одесі. Я хотів би подякувати пані Урсулу Кох-Лаугвітц - керівника Представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні, пана Григорія Перепелицю - директора Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ України та пана Зураба Квачадзе - Генерального консула Грузії в Одесі за їх важливу роботу в підготовці конференції.

Особливо хотів би зазначити, що значною мірою успіх конференції визначений новаторським баченням пані Урсули Кох-Лаугвітц концепції побудови структури конференції і визначенням найбільш актуальних проблем в контексті чорноморської політики Європейського Союзу. Саме завдяки її наполяганню ми запросили переважно молодих і талановитих політологів, відійшовши від практики запрошення всім відомих осіб, зміст виступів яких заздалегідь відомий. Хотів би також подякувати нашим модераторам - пані Іванні Климпуш-Цинцадзе і пані Ганні Шелест за їх високопрофесійне керівництво роботою конференції, завдяки чому всі доповідачі мали можливість виступити згідно з програмою і у нас був достатній час для інтенсивних, змістовних і гострих дискусій. Учасники конференції продемонстрували високий науковий і професійний рівень виступів і дискусій, нове бачення і сприйняття регіональних проблем. Мені особисто імпонує атмосфера конференції - толерантна, доброзичлива, конструктивна. Незважаючи на певні розбіжності в поглядах, всі учасники зберігали повагу і коректність один до одного.

На мій погляд, концепція конференції - розгляд двосторонніх відносин в широкому геополітичному контексті - виявилася вдалою і ефективною. На конференції розглядалися не тільки двосторонні відносини, а й різні геополітичні трикутники - "Україна-Грузія-Росія", "Україна-Грузія-ЄС", "Україна-Грузія-США", "Україна-Грузія-НАТО". За останні 5 років я не пам'ятаю конференції такого формату, яку проводив би Фонд ім. Ф. Еберта. Сподіваюсь, що і в майбутньому Фонд продовжить проведення комунікативних заходів в подібному форматі.

На мій погляд, переважна більшість представлених на конференції доповідей відрізняється новизною, науковою об'єктивністю і неупередженістю, глибоким та аргументованим аналізом складної і неоднозначної геополітичної ситуації в Чорноморському регіоні, обґрунтованими та переконливими висновками. Представлені на конференції доповіді розширюють нашу уяву про проблематику Чорноморського регіону і є значним внеском в сучасні політологічні дослідження цього регіону. Хотілося б сподіватися, що матеріали нашої конференції зацікавлять державні органи влади як України, так і Грузії, будуть використовуватися при викладанні спеціальних курсів з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики у вищих навчальних закладах в Україні, Грузії та інших чорноморських і європейських країнах.

Одним із досягнень нашої конференції є встановлення контактів між учасниками конференції, що дасть нам можливість продовжити співпрацю і обмін думками.

Шановні колеги, Оргкомітет має намір опублікувати збірник матеріалів конференції, тому ми просимо протягом наступних двох тижнів надіслати нам доопрацьовані тексти основних виступів і доповідей. Кожен учасник конференції отримає примірник збірника. Ми також підготуємо розгорнутий звіт про конференцію в електронному форматі, який буде розміщено на сайтах нашого Інституту і нашого філіалу.

На цьому дозвольте оголосити роботу нашої конференції завершеною.

Бажаю усім нових успіхів і творчих здобутків.