назад содержание вперед

КОНТРОЛЬ НАД ОЗБРОЄННЯМИ


ПОГЛЯД У НАСТУПНЕ СТОЛІТТЯ

Україна і системи контролю над озброєннями XXI століття

Олексій РИБАК,
начальник Управління контролю над озброєнням та військово-технічного співробітництва МЗС України

Наша держава є активною учасницею створення і розвитку європейської і світової системи безпеки, одним з найважливіших елементів якої є контроль над зброєннями

Зважаючи на непересічну важливість цих питань Україна з перших днів свого існування як незалежна держава проводить активну роботу в цьому напрямі, який є пріоритетним у зовнішньополітичній діяльності нашої держави. Вирішуючи найскладніші міжнародні проблеми, Україна неодноразово доводила свою здатність до їх розв'язання політичним шляхом, демонструючи таким чином всьому світу, що будь-які питання можуть і повинні вирішуватись без погроз і застосування сили. Активна участь в роботі відповідних міжнародних організацій та багатосторонніх форумів, безумовне виконання існуючих угод в області контролю над озброєннями становлять значний внесок нашої держави у справу створення архітектури безпеки XXI сторіччя.

Загальновизнаною основою цієї архітектури є комплекс універсальних міжнародних домовленостей в галузі обмеження та скорочення звичайних і стратегічних наступальних озброєнь, нерозповсюдження ядерної зброї, ракетних засобів доставки зброї масового знищення, заборони розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної і біологічної зброї, міжнародні угоди з заходів зміцнення довір'я і безпеки.

ЗВИЧАЙНІ ОЗБРОЄННЯ У ЄВРОПІ

В поточний час у Відні тривають надзвичайно важливі переговори з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) та вдосконалення Віденського документа з урахуванням нових військово-політичних реалій.

Головна ідея ДЗЗСЄ, підписаного у 1990 році, полягала у тому, щоб зменшити небезпечну концентрацію озброєнь, яка існувала на той час на лінії розподілу збройних сил Організації Варшавського Договору і НАТО.

Договір розроблявся в умовах жорсткого протистояння двох блоків і передбачав скорочення значної кількості звичайних озброєнь, а також встановлював режим обміну інформацією та верифікації, тобто перевірок на місцях. Регулярний обмін інформацією і постійні взаємні інспекції стали запорукою встановлення між державами-учасницями атмосфери довіри і передбачуваності, що мало велике значення для зміцнення стабільності на європейському континенті.

Але за останні роки ситуація в Європі зазнала кардинальних змін, що обумовило необхідність адаптації Договору. Головним напрямком цього процесу є повна відмова від блокового підходу в структурі ДЗЗСЄ, запобігання виникненню нових ліній розподілу в Європі, встановлення індивідуальних, а не колективних зобов'язань держав-учасниць щодо дотримання ними обмежень на кількість озброєнь.

Віденський документ 1994 року (ВД-94) переговорів з заходів зміцнення довір'я і безпеки був прийнятий на самміті ОБСЄ, який відбувся в Будапешті в листопаді 1994 року. Він став продовженням і розвитком попередніх документів - ВД-90 та ВД-92. Його учасницями є 53 країни ОБСЄ, а район застосування - територія Європи від Атлантики до Уралу, а також Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. ВД-94 є політично зобов'язуючим документом і передбачає здійснення широкого кола заходів, спрямованих на ознайомлення держав-учасниць на взаємній основі зі структурою та чисельністю збройних сил, новими типами озброєнь, впровадження контролю за військовою діяльністю тощо.

В ході зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів ОБСЄ, яка відбулась в грудні 1998 року в Осло, було прийняте рішення завершити переговори з адаптації ДЗЗСЄ та вдосконалення ВД-94 до початку Стамбульського самміту ОБСЄ, який відбудеться в листопаді 1999 року. Успішне завершення цих двох переговорних процесів у заплановані терміни стало б значним кроком на шляху вдосконалення системи контолю над озброєннями і забезпечення її надійного функціонування на наступні роки. Україна є активною учасницею переговорів і докладає чималих зусиль для того, аби ці багатосторонні документи стали надійною основою контролю за звичайними збройними силами у майбутньому.

ЛЕГКІ ОЗБРОЄННЯ І СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ

Проте слід відзначити, що скорочення основних категорій звичайних озброєнь, що підпадають під дію ДЗЗСЄ, і контроль за ними не може ефективно слугувати меті запобігання сучасним ризикам, оскільки, як засвідчив досвід останніх років, головну небезпеку стабільності у світі становить сьогодні не повномасштабна війна за участю багатьох держав, а локальні збройні конфлікти, в ході яких масово застосовуються дещо інші види озброєнь. З огляду на такий розвиток подій контроль за розповсюдженням легких озброєнь і стрілецької зброї стає надзвичайно актуальним.

На засіданні Форуму ОБСЄ з співробітництва в галузі безпеки, яке відбулось 4 листопада 1998 року, делегація Нідерландів запропонувала державам-учасницям ОБСЄ розпочати роботу з підготовки Конвенції щодо запобігання та боротьби з незаконним транспортуванням стрілецької зброї та легких озброєнь, боєприпасів та інших подібних засобів. Перші обговорення цієї ініціативи засвідчили, що більшість держав-учасниць ОБСЄ, в тому числі і Україна, приділяють цьому питанню надзвичайну увагу, розглядаючи його як складову частину системи контролю над озброєннями, особливо в країнах і регіонах, охоплених конфліктами.

ВІДКРИТЕ НЕБО

Іншим важливим чинником зміцнення стабільності у світі є Договір з відкритого неба (ДВН). Підписаний у Хельсінкі 24 березня 1992 року, ДВН став для України однією з перших міжнародних угод, яку вона підписала як суверенна держава. Договір є безстроковим і встановлює так званий режим "відкритого неба", який надає державам-учасницям можливість здійснювати спостережні польоти над територіями одна одної. Метою таких польотів є сприяння контролю за виконанням чинних і майбутніх угод в галузі обмеження озброєнь, досягнення більшої відкритості у військовій діяльності, розширення миротворчих можливостей ОБСЄ щодо запобігання та врегулювання кризових ситуацій. Район застосування ДВН охоплює Північну Америку, майже всю територію Європи, а також азіатську частину Росії до Тихого океану.

Для реалізації положень Договору Україна вживає низку заходів як в політичному, так і в технічному плані. Важливим доказом цього стало проведення спільного українсько-канадського тренувального спостережного польоту над територіями Канади і України, в поточний час готується українсько-британський тренувальний політ. Такі заходи наочно засвідчують відданість нашої держави цілям ДВН, надають впевненості іншим його учасникам у тому, що Україна зробить все можливе для того, щоб Договір з відкритого неба найближчим часом вступив в силу і посів належне місце серед міжнародних інструментів контролю над озброєннями.

Проте, незважаючи на важливу роль, яку має відігравати цей Договір в системі міжнародної безпеки, він до цього часу не ратифікований Верховною Радою, ставши, так би мовити, "заручником" внутрішньополітичної боротьби в країні.

БЕЗПЕКА ПО-СУСІДСЬКИ

Важливим доказом прагнення України докласти зусиль для розвитку нової системи безпеки є активна робота з підготовки угод про додаткові заходи зміцнення довір'я і безпеки з сусідніми країнами.

Перша з них - Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Угорської Республіки про заходи зміцнення довір'я і безпеки та про розвиток двосторонніх військових зв'язків - була підписана 27 жовтня 1998 року в Будапешті міністрами оборони обох держав. Україна веде активні переговори з цього питання з Румунією. Відповідні пропозиції були зроблені нашою державою Білорусі, Російській Федерації, Молдові, Польщі, Словаччині, і всі зазначені країни, за виключенням Росії, висловили позитивне ставлення до цієї ідеї. Російська Федерація до цього часу ніяким чином не відреагувала на згадану пропозицію, хоча нота, в якій вона містилася, була надіслана ще в січні 1998 року. Робота в цьому напрямі, що проводить наша держава, свідчить про неухильне виконання Україною положень Віденського документа та рішень Лісабонського самміту ОБСЄ, які передбачають створення взаємодоповнюючих юридичних і політичних зобов'язань держав-учасниць з метою запобігання дестабілізуючої концентрації озброєнь. Угоди про додаткові заходи зміцнення довір'я і безпеки між сусідніми країнами є їх важливою складовою.

Суттєвим внеском України у сферу розвитку регіональної безпеки і співробітництва є ініціатива нашої держави щодо започаткування переговорного процесу з вироблення заходів зміцнення довір'я і безпеки у військово-морській галузі на Чорному морі, до якого залучені всі шість причорноморських країн (Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина та Україна). Військово-морська діяльність ще ніколи не охоплювалась заходами зміцнення довір'я і безпеки, зважаючи на специфічний характер ВМС як виду збройних сил. Тому держави-учасниці ОБСЄ з зацікавленістю слідкують за розвитком переговорного процесу. Не виключено, що досвід, набутий країнами чорноморського регіону, буде в майбутньому застосований у сфері поглиблення транспарентності у військовій діяльності вже на загальноєвропейському рівні.

Всі причорноморські країни заявили, що майбутні заходи будуть спрямовані на зміцнення стабільності і безпеки в акваторії Чорного моря і, в той же час, не передбачатимуть введення будь-яких обмежень для свободи судноплавства та військово-морської діяльності третіх країн.

ЯДЕРНА ЗБРОЯ

Ще одним надзвичайно "чутливим" аспектом міжнародної безпеки, який відіграватиме у XXI столітті чи не найважливішу роль у глобальному масштабі, є проблема скорочення ядерних озброєнь. Наша держава, народ якої відчув на собі жахливі наслідки чорнобильського лиха, у повній мірі усвідомлює загрозу катастрофи, що потенційно несе в собі ядерна зброя. Україна свого часу зробила безпрецедентний практичний внесок у справу зміцнення миру на планеті, добровільно відмовившись від третього за розміром у світі ядерного арсеналу. Ми впевнені у правильності такого курсу і закликаємо інші держави піти тим самим шляхом і зробити все можливе для того, аби людство у наступному тисячолітті назавжди позбулось ядерної зброї.

Ось чому цілком зрозумілою є стурбованість нашої держави розвитком подій в Південній Азії. Україна повністю усвідомлює потенційну небезпеку створення прецеденту набуття ядерного статусу хоча б однією додатковою країною і тому наполегливо відстоює свою позиції щодо необхідності застосування всіх можливих політичних важелів для запобігання розповсюдженню ядерних озброєнь у світі.

Особливу стурбованість це викликало у зв'язку з загостренням ситуації навколо штату Кашмір, коли світ заговорив про загрозливу можливість переростання локального збройного конфлікту в ядерний з глобальними наслідками. Викликає також занепокоєння оприлюднення Радою Безпеки Індії проекту ядерної доктрини цієї країни, який згодом вноситиметься на затвердження новоутвореного уряду.

Україна виступила з закликом до Індії і Пакистану наполегливо розвивати політичний діалог з метою стабілізації ситуації в регіоні, беззастережно приєднатись до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, припинити мілітаризацію своїх ядерних і ракетних програм, оскільки дії цих країн можуть мати руйнівні наслідки для всього режиму ядерного нерозповсюдження. Україна також закликала їх взяти зобов'язання забезпечити чіткий контроль за експортом матеріалів, обладнанням та технологіями, які можуть бути використані у виробництві зброї масового знищення. Наша держава була серед ініціаторів розгляду цього питання на засіданні Ради Безпеки ООН і підтримала ухвалену з цього приводу резолюцію № 1172.

Активна позиція України в галузі нерозповсюдження здобула визнання світового співтовариства. Як наслідок, керівника нашого зовнішньополітичного відомства було запрошено на зустріч міністрів закордонних справ країн "Великої вісімки" (Лондон, 12.05.98), Китаю, Аргентини, Бразилії, ПАР, на якій розглядалась ситуація, що склалась в Південній Азії в результаті проведення ядерних випробувань Індією та Пакистаном.

Стурбованість також викликає деякий "застій" у російсько-американському процесі ядерного роззброєння, оскільки це є одним з факторів, що становить потенційну загрозу для успішного розвитку світової структури безпеки. Зрозуміло, що якщо не буде досягнуто прогресу у відносинах між двома державами, що володіють найбільшими у світі ядерними арсеналами, важко сподіватись на суттєві зрушення у напрямі скорочення ядерних озброєнь.

Ми переконані у необхідності постійного удосконалення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, який проходить перевірку на міцність після проведення ядерних випробувань Індією і Пакистаном. Необхідно неухильно дотримуватись існуючих, укладати нові багатосторонні домовленості, а також здійснювати конкретні кроки у напрямі ядерного роззброєння, в першу чергу ядерними державами. Суттєвому прогресу у реалізації цієї мети сприятиме імплементація Договорів СНО, РСМД, ПРО, якнайшвидше набуття чинності СНО-2, взяття ядерною "п'ятіркою" зобов'язань щодо поступової ліквідації ядерної зброї у конкретні строки.

ХІМІЧНА, БІОЛОГІЧНА (БАКТЕРІОЛОГІЧНА) І ТОКСИЧНА ЗБРОЯ

Не менш важливою проблемою сучастності, яка потребує вирішення, залишається питання заборони хімічної зброї. 13 січня 1993 року в Парижі була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення. В листопаді минулого року вона набула чинності для України. Таким чином, наша держава зробила ще один вагомий внесок у справу розвитку всеохоплюючої системи безпеки в світі.

Ще одним важливим фактором збереження стабільності у світі є повне дотримання положень Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення (КБТЗ).

КБТЗ набрала чинності 26 березня 1975 року після її ратифікації 22 державами. Станом на 18 серпня 1999 року Конвенцію підписали вже більше 150 держав, 141 з яких її ратифікували. Українська РСР, яка була співавтором проекту КБТЗ, підписала її 10 квітня 1972 року, а ратифікувала 21 лютого 1975 року.

Суттєвим недоліком Конвенції є відсутність надійного режиму контролю за виконанням її положень. Це, в свою чергу, сприяє продовженню розробки біологічної і токсичної зброї деякими державами.

Україна розглядає відсутність режиму перевірки КБТЗ як серйозну перешкоду на шляху її виконання і повністю підтримує заклик Європейського Союзу прискорити роботу над Протоколом, який передбачав би ефективний контроль за дотриманням положень Конвенції. У цьому напрямі наша держава проводить активну роботу і внесла низку ініціатив, які мають суттєво зміцнити КБТЗ.

З метою вдосконалення і подальшого розвитку договірної бази контролю над озброєннями необхідно ретельно проаналізувати, які саме ризики становитимуть реальну загрозу безпеці у майбутньому. За останні роки суттєво зменшилась вірогідність глобальної ядерної війни, проте досить реально існує загроза регіонального конфлікту з застосуванням ядерної зброї. Крім того, сьогодні існує небезпека, що ядерна зброя може потрапити до арсеналу терористичних організацій і застосовуватись, в кращому випадку, як засіб шантажу. Це потребує запровадження більш надійного контролю за матеріалами, що використовуються для її вироблення.

Перехід від "біполярного" геополітичного середовища у світі, що існувало за часів "холодної" війни, до "монополярного" сприяє суттєвому зменшенню небезпеки виникнення повномасштабної війни за участю багатьох держав. Проте досвід останнього десятиліття наочно засвідчив, що локальні збройні конфлікти також становлять реальну загрозу стабільності у світі і, головне, призводять до чималих людських жертв.

Існує ще багато подібних проблем, які потребують уваги. Саме від їх успішного вирішення буде залежати, чи вдасться у наступному столітті створити систему безпеки, яка була б надійною і, в той же час, відповідала інтересам всіх її учасників. При цьому слід виходити з розуміння того, що безпека неподільна і що безпека кожної з держав безпосередньо пов'язана з безпекою всіх інших держав.
назад содержание вперед