назад содержание вперед

АРМІЇ ТА СУЧАСНІ КОНФЛІКТИ


ВИСНОВКИ З БАЛКАНСЬКОЇ ВІЙНИ

Чому навчила Україну балканська криза та інші конфлікти

Володимир ШАРИЙ, начальник Національного науково-дослідного центру оборонних технологій і воєнної безпеки України, доктор воєнних наук, професор, генерал-майор

Сучасний етап характеризується значною кількістю різноманітних локальних війн військових конфліктів, які відбуваються у безпосередній близькості до України. Це не може не впливати на українського військово керівництва щодо ведення сучасної війни та щодо захисту національних інтересів держави. Водночас для прийняття рішень конфлікти, що відбулися і продовжуються, потребують вивчення...

В сучасних умовах у світі та його регіонах відмічається зростання кризових ситуацій, результатом яких, як правило, є різні за масштабами воєнні конфлікти. Вони вже перетворились у постійні супутники розвитку міжнародних відносин, впливають на них і створюють серйозну загрозу національній безпеці країн, в тому числі і Україні, навколо якої вони діються. Виходячи з уроків останнього воєнного конфлікту в Косово, можна стверджувати, що вони вже набули об'єктивного характеру у міжнародних відносинах і на майбутнє не виключаються.

Особливе і виключно специфічне геополітичне становище України у Європі та світі змушує нас реагувати на події поблизу неї. Саме з цієї причини нагальною є потреба в аналізі суті та змісту сучасних воєнних конфліктів, виявлення їх впливу на національну безпеку України, а також визначення деяких напрямків забезпечення її національної безпеки, стратегічної стабільності та оборонної достатності.

Cуть та зміст сучасних воєнних конфліктів, їх класифікація

У Радянській воєнній енциклопедії під воєнним конфліктом розумілася форма вирішення протиріч між двома державами з двостороннім застосуванням військової сили. В широкому сенсі - всяка війна, у вузькому - частіше всього збройне зіткнення на державному кордоні (в прикордонній зоні), викликане її порушенням, утисненням суверенітету тієї чи іншої держави тощо.

В сучасних умовах воєнний конфлікт набуває якісно нового наповнення як за змістом бойових дій, кількісно-якісним показникам, так і за типом суперечок, які вирішуються. При цьому на першому плані в них вирішуються соціально-політичні передумови виникнення конфліктів, етноконфесійні суперечки, сепаратизм, територіальні протиріччя, національний менталітет (егоїзм) того чи іншого етносу, елементарна боротьба за владу, економічні суперечки тощо, що призвели до збільшення кількості як міжнародних, так і внутрішньодержавних небезпечних соціально-політичних конфліктів, а останні у більшості випадків, переросли в локальні, регіональні конфлікти з участю коаліцій держав проти однієї держави. Такі конфлікти, що відбулися у Чечні, Югославії, Придністров'ї, Нагірному Карабасі, зачіпають національні інтереси України, а саме: зрив постачання нафти та газу, контрабанда зброї і наркотиків, збільшення біженців в Україну тощо.

Аналіз вищенаведених воєнних конфліктів свідчить про те, що у більшості з них для врегулювання обстановки вводились миротворчі сили.

Участь у державних миротворчих операціях та багатонаціональних силах щодо врегулювання конфліктів Україна розглядає як найважливішу складову частину своєї власної зовнішньої політики, коли це здійснюється на підставі рішення Ради Безпеки ООН, відповідно до статуту ООН, ОБСЄ та інших регіональних організацій з підтримування миру і безпеки під загальним керівництвом Ради Безпеки ООН(закон України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях").

Виходячи із вищезазначеного, необхідно подати бачення воєнного конфлікту в сучасних умовах.

Воєнний конфлікт - форма розв'язування (вирішення) політичних, соціальних, територіальних, етнічних, релігійних (конфесійних) та інших протиріч між конфліктуючими сторонами із застосуванням воєнної сили з різними політичними цілями і масштабом воєнних дій. Сутністю воєнного конфлікту є збройне зіткнення між угрупованнями військ (сил) сторін, а змістом - сукупність воєнних (бойових) дій тактичного і оперативного рівня, які організуються і проводяться по єдиному плану і замислу для досягнення воєнно-політичних цілей.

Під цим кутом зору зараз необхідно проаналізувати історичні воєнні конфлікти, які відбулися за останнє десятиріччя.

Аналіз воєнних конфліктів сучасності і висновки,

які впливають на національну безпеку України

Після закінчення "холодної війни" проблема забезпечення миру та безпеки набула нових рис. Припинення ідеологічного протистояння і біполярного світу призвели до "зростаючого" шквалу локальних конфліктів, перш за все - внутрішньодержавних, що формуються кризовою ситуацією і створюють осередки напруженості в тому чи іншому регіоні, впливають і складають серйозну загрозу регіональній стабільності в різних точках земної кулі.

Часто конфлікти використовувались для здійснення силового тиску на ймовірного або потенційного противника. Саме цим можна пояснити політику втручання США в регіональних конфліктах під приводом захисту "національних інтересів", "свободи і демократії", "прав людини", конфлікт у Косово - яскраве тому підтвердження.

"Вибух націоналізму", за словами англійського історика А.Тойнбі, ініціював ланцюгову реакцію змін, викликав загострення національної самосвідомості і зростання інтересу етносу до власної культури, здійснив вплив на ті країни і регіони, в яких національні питання, здавалось би, вже вирішені. Виникло те, що можна вже класифікувати його як "вторинний націоналізм".

Реалії сьогодення такі, що тенденції виникнення воєнних конфліктів в світі і регіонах не тільки не зменшуються, а навпаки - зростають. Історичний досвід показує, що за останнє десятиріччя з 1990 по 1999 рр. на планеті відбулося більше як 50 конфліктів, у яких більше ніж в 40 випадках застосовувалась воєнна сила. Всього у другій половині двадцятого сторіччя збройні сили світової спільноти в бойових діях по припиненню різних конфліктів застосовувались у 120 країнах. Основними причинами виникнення конфліктів є політичні, економічні, етноконфесійні, територіальні та інші. За оцінкою Женевського центру проблем безпеки, до 90 % конфліктів виникають з цих причин.

Після закінчення "холодної війни" ми стали свідками спалаху конфліктів в Центральній Європі (громадянська війна в Югославії) і нових державах СНД (в Нагірному Карабасі, Грузії, Молдові та Таджикистані), а також в Росії (Чечні) та інших конфліктах. Протиріччя, особливо на основі територіальних зазіхань, можуть стати джерелом майбутніх конфліктів у Східній та Південно-Східній Європі. Складним і небезпечним вузлом протиріч є Ближній та Середній Схід, а посилення ісламського фундаменталізму має суттєвий вплив на ситуацію в Закавказзі та Середній Азії. Назрівають конфлікти в нових державах Центральної Азії. В сучасних умовах усякий воєнний конфлікт спроможний перерости в локальну, регіональну або великомасштабну війни, це робить обстановку в окремих регіонах вибухонебезпечною, а світ крихким.

Аналіз цілей і задач воєнних конфліктів останнього десятиріччя, військ (сил) і засобів, що застосовуються, а також форм і способів їх застосування наведено у таблиці 1.

Більшість конфліктів (5 з 8, тобто 62 %) відносяться до внутрішньо-державних, вони виникли з внутрішніх причин на етноконфесійних і територіальних протиріччях конфліктуючих сторін, детермінуються агресивним сепаратизмом і боротьбою за незалежність і самовизначення, з однієї сторони, і відстоюванням територіальної цілісності держави - з іншої. Протистояння між державними структурами і сепаратистськими рухами всередині держави викликають високу політичну і соціальну напругу і призводять до збройного зіткнення конфліктуючих сторін. Для ліквідації (припинення, розв'язання) конфлікту, як правило, вводяться миротворчі сили. А окремі конфлікти переростають в міждержавні і навіть коаліційні (наприклад, Боснійський - НАТО і Югославія).

38 % конфліктів (3 з 8: Карабахський, Ірако-Кувейтський, операція "Лис в пустелі") являють собою міждержавні конфлікти, вони викликані політичними та економічними причинами і, крім конфлікту в Нагірному Карабасі, носять регіональний масштаб - "коаліції держав НАТО проти Іраку".

Основними воєнно-політичними цілями конфліктів є:

- забезпечення безпеки поставок нафти в Західну Європу і звільнення території Кувейту;

- посилення позицій США і НАТО на Ближньому, Середньому Сході і на Балканах;

- дестабілізація обстановки і спроба усунення законно обраних режимів Саддама Хусейна, Мілошевича, що перебувають в опозиції США;

- боротьба за перерозподіл влади і стратегічних джерел сировини (зокрема, нафти) в Чечні між мафіозними угрупованнями Центру і регіону;

- примушення керівництва Іраку до виконання резолюцій Ради Безпеки ООН № 687 про знищення ЗМУ (операція "Лис в пустелі" - 1998 р.);

- боротьба за незалежність і самовизначення окремих етноконфесійних груп населення і відстоювання суверенітету і територіальної цілісності держави;

- призупинення конфлікту, підтримування миру і стабільності в регіонах.

Воєнно-політичні цілі конфліктів, як правило, досягались вирішенням таких завдань:

- застосуванням політико-дипломатичних, економічних та інших мирних засобів і механізмів ООН і ОБСЄ (вводом економічних санкцій, економічної блокади проти Іраку і Югославії), прийняттям резолюції Ради Безпеки ООН № 687, яка засуджує агресію Іраку проти Кувейту і передбачає знищення засобів масового ураження (ЗМУ) Іраку та ін.;

- демонстрацією воєнної сили (присутністю угруповань ВМС, ВПС і СВ НАТО, США і контингентів військ ООН в районах конфліктів, проведенням морської блокади, встановленням контролю за польотами в окремих зонах повітряного простору, воєнно-політичним і фінансовим тиском на уряди держав, де порушуються права людини, пред'явленням ультиматумів і таке інше);

- застосуванням воєнної сили, проведенням воєнних кампаній, операцій і бойових дій коаліційними багатонаціональними силами (багатонаціональними силами проти Іраку і силами НАТО проти Югославії), а також спеціальними операціями Збройних Сил (ЗС), Міністерства внутрішніх справ (МВС) і Федеральної служби безпеки (ФСБ) Російської Федерації (РФ) проти незаконних військових формувань у Чечні;

- проведенням миротворчих операцій і наданням гуманітарної допомоги біженцям, забезпеченням безпеки їх повернення в райони проживання.

За воєнно-стратегічними показниками воєнні конфлікти останнього десятиріччя можуть характеризуватись (класифікація воєнних конфліктів наведена у таблиці 2):

а) за масштабами:

- регіональні - 4 (Ірако-Кувейтський, Чеченський, операція "Лис в пустелі" і Косовський);

- локальні- 3 (Карабахський, Грузино-Абхазський і Боснійський);

- обмежений - 1 (Придністровський);

б) за кількістю учасників:

- коаліційні - 3 (операція "Буря в пустелі", операція "Лис в пустелі" і Боснійський, де відповідно приймали участь коаліційні сили 30 держав світу, двох країн і 16 країн НАТО проти однієї держави);

- міждержавні (одна держава проти другої) - 1 (Карабахський - Азербайджан та Вірменія);

- внутрішньодержавні - 4 (Придністровський, Грузино-Абхазський, Боснійський, Чеченський);

в) по кількості сил і засобів, які залучаються в конфлікті:

- від окремих невеликих формувань до значних угруповань військ (сил) оперативного і оперативно-стратегічного масштабу. До конфліктів, в яких залучались малочисельні формування військ (сил), відносяться: Карабахський, Придністровський, Грузино-Абхазський. В них приймали участь в основному підрозділи Сухопутних військ (СВ) і військові формування інших видів Збройних Сил. До конфліктів з участю угруповань оперативно-тактичних з'єднань і частин відноситься чеченський, де з боку РФ застосовувались: обмежений контингент ЗС, МВС і ФСБ проти незаконних військових формувань Чечні.

Самими показовими за кількістю сил і засобів, що залучались в операції, були: "Буря в пустелі", "Лис в пустелі", Косовська, де застосовувались всі види ЗС, роди військ і спеціальних військ (останнє стосується операції "Буря в пустелі", кількісні показники сил і засобів, що застосовувались приведені в табл. 1);

г) за засобами збройної боротьби, що застосовувались:

у трьох конфліктах - операція "Буря в пустелі", "Лис в пустелі" і "Союзницька сила", застосовувались з боку США і НАТО найсучасніші види озброєнь, перш за все, високоточна зброя (ВТЗ), стратегічний бомбардувальник В-2А, літаки тактичної авіації F-117А, крилаті ракети морського базування (КРМБ) "Томагавк", крилаті ракети повітряного базування (КРПБ), протирадіолокаційні ракети (ПРР) ALARM, багатоцільові некеровані ракети (НКР) з касетною бойовою частиною (БЧ), керовані авіаційні бомби з лазерним наведенням, бомби і боєзапаси зі збідненим ураном, бетонобійні і спеціальні бомби для виводу з ладу злітно-посадкових смуг (ЗПС) аеродромів і систем енергозабезпечення. Високу ефективність показав зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) "Патріот", а також космічні системи розвідки, наведення і зв'язку, сили і засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), АСУ військами і зброєю, таке інше. В інших конфліктах (60 %) застосовувалась в основному стрілецька зброя, легке ракетно-артилерійське озброєння, бронетанкова (БТ) техніка і вертольоти, як правило, старого зразка колишнього СРСР;

д) за тривалістю:

швидкоплинні - від 3-х днів (операція "Лис в пустелі") до 2,5 місяців -Косовський;

затяжні - від 3-х років - Чеченський до 10 років - Карабахський; а деякі з них не урегульовані і до теперішнього часу - Грузино-Абхазський, Карабахський, Ірако-Кувейтський;

є) за інтенсивністю (напруженістю бойових дій):

середньої інтенсивності - 40 % (операції "Буря в пустелі", "Лис в пустелі", "Союзницька сила");

низької інтенсивності - 60 % (всі інші конфлікти).

Аналіз воєнних конфліктів останнього десятиріччя дозволяє стверджувати про зміни ролі і задач в них видів ЗС.

Головною особливістю початкового періоду сучасних і майбутніх воєнних конфліктів і воєн є те, що ведучою роллю, яка колись належала СВ і починалась їх наземним вторгненням після завершення стратегічного розгортання, є зміна головної ролі ВПС і ВМС (Сил Повітряно-Морського нападу). Всі конфлікти за участю ЗС США і НАТО починались проведенням повітряних наступальних операцій (кампаній), які мали різний строк дії (3 доби в операції "Лис в пустелі", 43 доби в операції "Буря в пустелі" і 79 діб у Косовському конфлікті). Причому в операції "Лис в пустелі" і "Союзницька сила" наземний компонент - угруповання СВ, не застосовувався. Отже, основні функції по відбиттю нападу здійснювались силами і засобами ППО і ВПС Іраку і Югославії. Тому можна стверджувати, що роль військ ППО і ВПС в війнах і воєнних конфліктах зростає, вони першими починають збройну боротьбу і захищають від ударів життєво важливі державні і воєнні об'єкти, інфраструктуру і комунікації, забезпечують їх життєдіяльність і функціонування.

Зміни ролі видів ЗС в воєнних конфліктах обумовили характер завдань, які ними виконуються.

Однією з актуальних задач ЗС у миротворчих операціях, як показує досвід, є розмінування шляхів, місцевості і об'єктів, недопущення диверсійно-терористичних актів і забезпечення безпеки повернення біженців.

Досвід розмінування місцевості показує, що на території 65 країн світу було встановлено 110 млн. різного роду мін. За даними ООН у 1993 році в районі конфліктів у Югославії було встановлено 2,5 млн. мін, а пізніше ця цифра зросла до 8 млн. мін, а площа мінування склала ~ 3,8 тис. кв. км.

Відповідно, задача розмінування та забезпечення безпеки руху військ і техніки в районах і створення умов для їх нормальної життєдіяльності стає першочерговою при врегулюванні конфлікту.

При виконанні основних задач в операції "Союзницька сила" (в Косово) за 79 діб угруповання ВПС і палубна авіація НАТО, що нараховували більше як 680 літаків, зробили 31 тис. бойових вильотів. Було випущено більше як 23 тис. бомб та ракет, у тому числі 820 КРМБ і 115 КРПБ. Внаслідок цього система ППО Югославії була повністю знищена, зруйновано 2/3 її воєнної промисловості, порушена система енергозабезпечення і життєзабезпечення (35 % об'єктів зруйновано), нанесені втрати інфраструктурі країни (70 % мостів через Дунай зруйновані), нанесені втрати в бойових засобах 1, 2, 3 армій ЗС Югославії - відповідно 35, 20 і 60 % кожній. Сумарні втрати за попередніми даними Югославії склали ~ 100 млрд. доларів, а втрати ВПС НАТО - два літаки (за даними НАТО). Тому, Мілошевич був змушений прийняти ультиматум США і НАТО на вивід військ з Косово і введення миротворчого контингенту військ НАТО.

Як свідчить досвід конфліктів, у 50 % з них війська ППО не застосовувались, а в інших 50 % - війська не виконали своїх задач і дозволили противнику мати повну перевагу в повітрі. Причин для цього багато і, перш за все - застарілі ЗРК і засоби радіолокаційної розвідки, низька їх захищеність від перешкод і низька живучість, нові засоби ураження (ПРР, КР, ВТЗ), засобів РЕБ і засоби їх застосування з боку противника і інше. Внаслідок цього втрати авіації багатонаціональних сил в операції "Буря в пустелі" склали - 41 літак, а в операції "Союзницька сила" за даними НАТО - 2 літаки, тобто в 100 разів менше ніж в операції "Буря в пустелі" (по кількості вильотів авіації).

ВМС США і НАТО найбільш масштабно застосовувались в 4-х операціях останнього десятиріччя: при проведенні повітряно-морської наступальної кампанії (операції) в Косовському і Боснійському конфліктах, в операціях "Лис в пустелі" та "Буря в пустелі". В останній операції угруповання ВМС складали до 150 кораблів, в т.ч. 6 авіаносців разом з морською піхотою, чисельність якої склала більше ніж 135 тис. чол.

В Косовському конфлікті приймали участь більше як 20 бойових кораблів з 334 пусковими установками (ПУ) КРМБ "Томахок".

Для виконання вказаних вище задач до дій у воєнних конфліктах залучалися різні сили і засоби - від окремих невеликих формувань до значних угруповань військ (сил) оперативного і оперативно-стратегічного масштабу чисельністю від 500 чол. - у Придністровському конфлікті до 700 тис. чол. - в операції "Буря в пустелі". В Чеченському конфлікті для виконання поставлених задач створювалось оперативно-тактичне угруповання військ, яке включало в себе обмежений контингент ЗС, з'єднання і частини МВС і ФСБ РФ. Найбільш велике угруповання військ (сил) оперативно-стратегічного масштабу було створене в операції "Буря в пустелі", основу якого складали багатонаціональні сили 30 країн світу: СВ - АК-3, дивізій - 13, окремих бригад - 4, окремих полків - 2, танків більше як 3 тис., більше 2 тис. артилерійських гармат і реактивних систем залпового вогню. Їх підтримувала повітряна армія, в якій було більш як 1800 бойових літаків і близько 1700 вертольотів, а також три багатоцільових авіаносних групи (БАГ): авіаносців - 6, ракетно-ударна і амфібійно-десантна група у складі 150 кораблів, у тому числі з'єднані частини морської піхоти. Практично в цій операції застосовувались всі види ЗС, роди військ, з'єднання і частини спеціальних військ, у тому числі сили космічного командування США.

В ході конфліктів, в залежності від їх масштабів, застосовувались різні види озброєння і військової техніки (ОВТ) - від стрілецької зброї, легкого артилерійського озброєння, БТ і вертольотів старих зразків до самої сучасної ВТЗ, КРМБ, КРПБ, найновіші стратегічні бомбардувальники В-2А, літаки F-117A, керовані з лазерним наведенням авіаційні бомби, касетні бомби і боєприпаси зі збідненим ураном, спеціальні бомби для виводу з ладу ЗПС аеродромів (бетонобійні) і об'єктів системи енергозабезпечення.

Широке застосування у воєнних конфліктах за участю США і НАТО знайшли засоби РЕБ (літак РЕБ ЕА-6В і інші), космічні засоби розвідки, наведення і зв'язку, АСУ військами і зброєю, на базі яких створювались ракетно-ударні комплекси (РУК). Застосування нової зброї впливало на хід та закінчення конфлікту, що часто було причиною екологічних і гуманітарних катастроф.

Форми і способи застосування угруповань військ (сил) у воєнних конфліктах були різноманітні - від класичних операцій (бойових дій) до нестандартних і нетипових. Основними способами застосування угруповань військ (сил) у воєнних конфліктах були операції, бойові дії і удари. Операції проводились як самостійними, так і сумісними з військами (силами) інших військових формувань МВС, ФСБ РФ (в Чечні) - наступальні, оборонні, повітряно-наземні наступальні операції, спеціальні (аеромобільні, пошуково-рятувальні та інші), а також миротворчі. Вони, як правило, обмежувались оперативно-тактичними і оперативними масштабами.

Бойові дії і удари мали переважно тактичний масштаб і характер, що притаманно для дій з'єднань і частин партизанської боротьби.

Необхідно зазначити те, що особливостями окремих операцій (кампаній) були: не застосовувались СВ, а тільки ВПС і ВМС ("Лис в пустелі", "Союзницька сила"), з'єднання і частини СВ вводились на заключних етапах конфлікту або після політичного врегулювання конфлікту (як миротворчі сили).

Враховуючи це, у воєнних конфліктах все більш широкий розмах приймають диверсійно-терористичні дії, основною формою застосування військ (сил) стають сумісні операції (бойові дії) обмеженого контингенту ЗС, частин і підрозділів МВС і ФСБ.

Досвід конфліктів підтверджує, що особливу роль у них відіграють мобільні сили, повітряні і повітряно-морські десанти, протидесантні, десантно-штурмові (аеромобільні), рейдові сили та війська (сили), що стримують, блокують і забезпечують дії військ (сил). Мобільні сили від ЗС, сумісно з військами МВС, можуть виконувати миротворчі, блокуючі, комендантські, охоронні, евакорятувальні, гуманітарні та інші функції. Застосування у воєнних конфліктах сучасної і перспективної зброї у великій кількості дозволяють мати становлення і розвиток нових форм дій, таких як масований удар ВТЗ, радіоелектронний вогневий удар, рейдові дії аеромобільних частин тощо.

Основну увагу у воєнних конфліктах слід приділяти подальшому розвитку форм і способів боротьби з незаконними військовими формуваннями, антитерористичним і антидиверсійним діям, діям по припиненню захвату заручників і їх визволенню, забезпеченню безпеки повернення біженців.

Воєнні конфлікти останнього десятиріччя впливали на їх наслідки:

сторона, що наступала, несла незначні втрати в живій силі і техніці у тих конфліктах, де не застосовувався наземний компонент ЗС. В Чеченському конфлікті ЗС, МВС і ФСБ РФ втратили загиблими 3,5 тис. військовослужбовців, поранено 4,8 тис. чол. і більше як 150 чол. було взято в полон;

сторона, яка оборонялась, в усіх випадках несла великі втрати і руйнування як воєнно-економічного потенціалу, воєнної і цивільної інфраструктури, воєнних бойових засобів, так і населення. Тільки в Чеченському конфлікті більше як 50 тис. чол. залишилися без житла. Конфлікти приводили до екологічних і гуманітарних катастроф (більш як 800 тис. біженців у Косово).

Таким чином, поняття воєнний конфлікт зараз отримало якісно нове наповнення по змісту бойових дій, кількісно-якісним показникам і типам протиріч, що вирішуються. Зміни у змісті воєнного конфлікту впливають на будівництво і розвиток Збройних Сил України, на їх функції та завдання не тільки з питань оборони держави ззовні, але й захисту конституційного устрою і територіальної цілісності всередині держави, а також на їх участь у міжнародних миротворчих операціях.

В цьому сенсі актуальним є висловлення колишнього Президента США Дуайта Ейзенхауера: "Миротворчість - це робота не для військових, але лише військові спроможні з нею впоратися".

Відношення України до воєнного конфлікту в Косово висловила Верховна Рада України у Постанові № 612 - XIV від 23.05.99. Вона засудила насильницькі дії блоку НАТО проти суверенної республіки Югославія як безвідповідальні та антигуманні і разом з цим засудила будь-які етнічні чистки, де б вони не відбувались. Рада закликала в рамках співробітництва з міжнародними структурами (європейськими, євроатлантичними) послідовно і твердо відстоювати державні інтереси України, інтереси її народу, керуючись вимогами Конституції України і Декларацією про державний суверенітет України.

Виходячи з цього, для забезпечення національної безпеки України на сучасному етапі від Збройних Сил та інших військових формувань Воєнної організації держави вимагається першочергова готовність до воєнних конфліктів і одночасно з цим мобілізаційна готовність до локальних, регіональних та інших війн. В цілому, Україна змушена мати оборону, яка включає два компоненти: запобігання та нейтралізація загроз невоєнними засобами і опору на військову міць у якості крайньої міри.

Таким чином, аналіз сучасних воєнних конфліктів підтверджує потенційну можливість виникнення проти України як зовнішніх (міждержавних), так і внутрішніх воєнних конфліктів, причому небезпека виникнення останніх все більше зростає. Тому головною метою діяльності держави у оборонній сфері є подальше удосконалення Воєнної організації держави (насамперед Збройних Сил України) для забезпечення можливості адекватного реагування на зовнішні та внутрішні загрози, які можуть виникати для України в XXI столітті.

З урахуванням вищезазначеного, наявного свого та зарубіжного досвіду Україна повинна мати якісно нові Збройні Сили, спроможні діяти у будь-яких воєнних конфліктах, у тому числі і в миротворчих операціях.
назад содержание вперед