"Щодо необхідності законодавчого врегулювання права громадян на мирні збори". Аналітична записка



Анотація

 

Обґрунтована нагальність нормативного врегулювання права громадян України на мирні збори для подолання проблем в процесі його реалізації. Акцентовано на недопущенні управлінських обмежень представниками органів державної влади права на мирні збори в умовах законодавчої невизначеності цього питання. Подано відповідні рекомендації.

 

ЩОДО НЕОБІДНОСТІ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА МИРНІ ЗБОРИ

 

Важливість нормативно-правового врегулювання свободи мирних зборів стало традиційним питанням протягом усього періоду незалежності України. Свободу мирних зібрань громадянам гарантовано Конституцією України. Згідно зі ст. 39 Основного Закону України, «Громадяни мають право збиратись мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи, демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням та злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

 

У минулі роки додаткові роз’яснення щодо права на мирні збори було наведено у відповідному рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України. Положення ст. 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що «організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення» [1]. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і, водночас, надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.

 

За відсутності базового закону, в умовах нормативно-правової неврегульованості питання функціональних повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування та органів судової влади в цій сфері, на практиці це призводить до звуження права громадян на мирні збори та порушення інших свобод. Серед найбільш поширених негативних практик: заборони, часто необґрунтовані, адміністративними судами; зловживання у притягненні до адміністративної відповідальності учасників мирних зборів; заборони на підставі актів місцевих органів влади; неправомірне застосування положень нормативно-правового акту, які відносяться до періоду незалежності України (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306 «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР» [2]).

 

На сьогодні актуальною є підготовка та прийняття якісного закону про мирні збори, яким би повноцінно регулювалась реалізація права громадян на проведення мирних зборів, гарантованого Конституцією. Тоді як норми, якими зловживають органи державної влади на місцевому рівні, а також органи судової влади для прийняття рішень про фактично неправомірні заборони проведення мирних заходів, потребують усунення.

 

Отже, це питання тривалий час лишається назрілим, проте не відбувається належного прогресу щодо його вирішення. Неодноразово поставали громадські ініціативи щодо прийняття відповідного базового закону у Верховній Раді України різних скликань. Разом з тим, у змісті деяких законопроектів потенційно закладались певні обмеження або створювались інструменти для зловживання повноваженнями органами державної влади та їх посадовими особами.

 

Негативні наслідки відсутності такого закону, а також недоліки та ризики, які містять деякі відповідні законопроекти, викликають обґрунтовану критику в громадському секторі та правозахисному середовищі. Крім того, громадськість та правозахисна спільнота традиційно активізуються, коли підготовка проектів профільного закону, який безпосередньо стосується прав громадян на мирні збори, відбувається без фахового і експертного обговорення, консультацій з громадськістю, врахування зауважень та рекомендацій за їх наслідками при доопрацюванні законопроектів.

 

До підготовлених протягом 2002-2013 років законопроектів про мирні зібрання (більше 10) було висловлено низку принципових фахово-експертних застережень і зауважень [3]. Критичними були висновки Головного експертного управління Верховної Ради України щодо останніх ініційованих законопроектів [4]. Важливими при аналізі змісту законопроектів є рекомендації Венеціанської комісії стосовно свободи мирних зібрань [5].

 

В цілому, набір позицій та аргументацій, рекомендацій професійної громадськості стосовно необхідних принципів, норм тощо в спеціальному законі зберігає актуальність й сьогодні. Спостерігається активність низки організацій в громадському та правозахисному сегменті, які традиційно наполягають на необхідності нормативного врегулювання та виступають за ухвалення такого закону [6]. Активна кампанія на цьому етапі стосується скасування неправомірних рішень органів місцевої влади – так званих «положень про мирні збори», на підставі яких обмежувались права на мирні збори та відбуваються адміністративні арешти їх учасників. Адже у такому разі, лише через суд або протести прокуратури, через скасування відповідних рішень місцевих органів, вдається відстоювати право громадськості на проведення мирного зібрання.

 

При підготовці проекту базового закону та законодавчих змін, якими регулюється питання про мирні збори дискусійними є такі питання:

– термінологічний перелік (мирні заходи, мирні збори, спонтанні збори, контрзібрання, мітинг, демонстрація, пікетування тощо);

– оптимальні строки повідомлення про проведення та місце мирних зборів;

– перелік підстав для обмежень проведення мирних зборів;

– права та обов’язки організаторів і учасників мирних зборів;

– можливості оскарження в судді заборон та інших рішень, дій органів державної влади та місцевого самоврядування, що обмежують або порушують свободу мирних зборів;

– межі повноважень і відповідальності представників органів державної та місцевої влади, які надають згоду на їх проведення, органів внутрішніх справ при організації та проведенні мирних зібрань;

– доцільність покладання функції дозволу/заборони проведення мирних зборів виключно на органи місцевої влади;

– проведення мирних зборів без повідомлення.

 

Оскільки спектр вищезазначених питань безпосередньо стосується реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, має виняткове суспільне значення, необхідно максимально акумулювати напрацювання щодо підготовки проектів законів про мирні зібрання, які здійснили представники профільної експертної, правозахисної та громадської спільноти. Таким чином, найбільш контраверсійні та спірні питання щодо порядку організації і проведення мирних заходів будуть певним чином врегулюванні у відповідному законопроекті.

 

У свою чергу, гарантування та забезпечення права громадян, успішна імплементація покладається на державу. Водночас, на рівні центральних органів державної влади не оформлено єдиної позиції щодо необхідності та намірів прийняття відповідного закону в найближчій перспективі. На найвищому рівні бракує конкретизації намірів щодо подолання «лакуни» законодавства у реалізації права громадян на мирні зібрання, зокрема на мирний протест.

 

Це питання має бути внесено до порядку денного діяльності профільних Комітетів Верховної Ради України (з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з питань правової політики та правосуддя, з питань свободи слова та інформаційної політики), органів виконавчої влади (Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

 

Водночас, профільній та експертній громадськості має бути забезпечена повноцінна участь та результативні обговорення на рівні консультативно-дорадчих органів, інших форматів консультацій з громадськістю в органах виконавчої влади та профільних парламентських комітетах, спеціальних робочих групах з підготовки відповідного законопроекту. В планах заходів роботи громадських рад та консультацій з громадськістю в профільних органах виконавчої влади на 2014-2015 рр. бракує цього напрямку.

 

Свою позицію стосовно нагальності прийняття спеціального закону про мирні зібрання нещодавно висловлено на рівні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Вищого адміністративного суду України [7; 8]. Очікується, що з прийняттям закону про мирні зібрання, серед іншого, буде розв’язано проблеми судової практики щодо розгляду спірних питань з реалізації права громадян на мирні збори.

 

Разом з тим, оновлюється нормативно-правове поле в дотичних сферах. У проекті Стратегії у сфері прав людини, підготовленої Міністерством юстиції спільно із представниками громадянського суспільства в контексті забезпечення свободи мирних зібрань та об’єднань, визначено, що «неврегульованість законом організації і порядку проведення мирних зібрань має наслідком негативну практику правозастосування, необґрунтоване обмеження реалізації права на свободу мирних зібрань судами, державними органами, органами місцевого самоврядування». Тому, поставлено завдання щодо «забезпечення реалізації права на свободу мирних зібрань, а саме чітке правове регулювання забезпечення реалізації права на свободу мирних зібрань, забезпечення безпеки мирних зібрань» [9].

 

Пришвидшення темпів обговорення проекту та ухвалення Стратегії у сфері прав людини та розробки плану заходів, мають бути одним з факторів нормативно-правового оформлення права на мирні збори. Крім того, слід відзначити, що загальний фон правової системи повільно, але трансформується із ухваленням нових законів «Про прокуратуру», «Про відновлення довіри до суддівської влади в Україні», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014‑2017 роки», «Про очищення влади».

 

Практика реалізації свободи зібрань в Україні також безпосередньо залежить від успішності реформування та переформатування системи правоохоронних органів, зокрема після ухвалення нової Стратегії розвитку органів внутрішніх справ та Концепції першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ України [10].

Зрештою, необхідність законодавчого оформлення права громадян України на мирні збори цілком відповідає вимогам та зобов’язанням України, її членству в міжнародних організаціях, ратифікованим міжнародним документам. Ухвалення закону про порядок організації і проведення мирних зборів є серед сукупності зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи [11]. Здійснення конкретних заходів щодо прийняття відповідного законодавства передбачено Порядком денним асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію [12].

 

Проведення мирних зборів та протестів за сучасної доби кардинально відрізняється від попередніх років, особливо з кінця 2013 р. – початку 2014 р. Загалом з 2010 р. й до початку 2014 р. в Україні відбувся надзвичайний регрес саме в реалізації права громадян на проведення мирних зборів. Спротив представників органів влади та політичних сил прийняттю базового закону та абсолютне переважання кількості заборон мирних заходів мінімізували свободи та права громадян. Навіть за умови проведення мирних зборів, обмежували доступ до місця їх проведення, а учасників та організаторів часто безпідставно затримували. Зловживання посадових осіб правоохоронних органів та порушення ними прав і свобод під час протестних заходів, застосування сили та невиправданого насильства щодо учасників набули масового характеру. Саме ігнорування вимог, висловлених під час мирних зібрань, прийняття так званих «законів 16 січня», переслідування та інші масові порушення прав учасників, активістів, правозахисників, особливо жорстоке ставлення представників правоохоронних органів до учасників мирних заходів стали основними причинами переростання Євромайдану 2013-2014 рр. у протестні акції та зміни суспільно-політичної реальності в Україні.

 

Сьогодні в Україні відбувається якісна трансформація у ставленні органів влади до масових зібрань. Випадки перебільшення посадовими особами своїх повноважень, порушення прав і свобод громадян, застосування тиску та сили представниками правоохоронних органів щодо учасників та організаторів масових зібрань не мають системного характеру. Випадки неодмінно оприлюднюють активісти, правозахисники, засоби масової інформації та інші структури громадянського суспільства. Так само, в більшості випадків, керівництво органів державної влади, зокрема правоохоронних, відповідальніше реагує на такі випадки.  

 

Здебільшого органи державної влади, передусім правоохоронні органи, налаштовані на мінімізацію будь-яких загроз для держави і суспільства, а не на обмеження як такого права громадян на мирні збори та соціальний протест. Водночас, широким залишається діапазон проблем, пов’язаних безпосередньо із відсутністю базового закону, а також спричиненою загальною політико-правовою ситуацією недосконалістю судової та адміністративної практик.

 

Питання мирних зборів неодноразово ставало додатковим подразником в політичному та виборчому процесі, використовувалось в протистоянні між політичними силами та іншими групами впливу. Тенденція частково зберігається і на сьогоднішньому етапі, оскільки у Верховній Раді України не спостерігається активної діяльності щодо підготовки спеціального закону [13]. Щоправда у 2014 і 2015 рр. з’являються законодавчі ініціативи, спрямовані на розв’язання окремих проблем, що стосуються учасників мирних зборів: щодо захисту громадян, які постраждали під час участі у мирних зібраннях; щодо запобігання безпідставному притягненню до відповідальності громадян за участь у мирних зібраннях та інші [14].

 

Низький рівень ефективності правової, правоохоронної, судової систем та довіри в суспільстві до них, відсутність в законодавстві процедур проведення мирних зборів сьогодні помножуються на ризики наявності низки проблем та збереження високого градусу соціальної напруги в Україні.

 

В умовах військової агресії Російської Федерації проти України, окупації частини територій Луганської та Донецької областей, анексії АР Крим, не можна оминути увагою ті акції, що маскуючись під мирні зібрання з метою відстоювання прав, інтересів та свобод громадян, насправді становлять загрози громадському порядку, національній безпеці. Особливо, якщо в ході таких акцій політико-ідеологічна, соціально-економічна риторика підміняє нагальність подолання масиву проблем, пов’язаних із військовою агресією, оскільки зберігається висока ймовірність провокацій, штучного конструювання конфліктів та протистоянь на будь-якому ґрунті, погіршення криміногенної ситуації. Так, серйозними причинами заборони низки мирних зібрань у 2014-2015 рр. були неодноразові загрози терористичних актів, сепаратистських дій в деяких містах України.

 

Об’єктивними причинами можна прояснити заборони, пов’язані із військовими діями, що тривають в частині території України, та у разі введення воєнного стану. Це, прописано у нещодавно прийнятому Законі України «Про правовий режим воєнного стану» [15]. При цьому, обмеження стосуються не заборони права на мирні збори, свободи слова тощо як таких. Зміни в умовах воєнного стану стосуються здійснення повноважень органами державної влади та обмеження особливості дії нормативно-правових актів, які стосуються прав і свобод людини і громадянина.

 

Крім того, враховуючи обставини військової агресії проти Української держави Верховною Радою України було ухвалено рішення тимчасового характеру щодо певних обмежень окремих зобов’язань України, визначених міжнародними документами [16].

 

Поза тим, ступінь обмежень має бути адекватним рівню загроз як суспільству, так і державі. Тому, потрібний вичерпний перелік випадків та умов обмеження мирних зборів, чітко визначених і регламентованих повноважень посадових осіб правоохоронних та інших державних органів, межі їх відповідальності у разі порушень. З іншого боку, йдеться про права та обов’язки, а також про відповідальність громадян (організаторів та учасників заходів) у разі порушень, закріплених на законодавчому рівні.

 

Перевищення органами внутрішніх справ повноважень щодо учасників заходів (застосування сили, затримання тощо) має відповідати рівню загроз від їхніх дій. Тому, має бути побудована практика реагування представників правоохоронних органів на порушення, які виникають під час мирних зібрань, та застосування адекватних заходів персонально до тих учасників мирних зібрань, що здійснюють конкретні правопорушення, протизаконні дії, а не до всіх учасників заходу. Симетричність відповідальності учасників мирних заходів та правоохоронців досягатиметься, якщо представники правоохоронних органів, у разі перевищення своїх повноважень та необхідної міри застосування сили, неодмінно притягатимуться до відповідальності.  

 

Саме брак невідворотної відповідальності залишається додатковим подразником для проведення масових заходів протестного характеру. Маємо констатувати відсутність системного розслідування масиву злочинів, вбивств, тортур та інших протиправних дій, здійснених представниками правоохоронних та судових органів щодо учасників мирних заходів під час Євромайдану.

 

Протягом 2014 р. та у 2015 р. спостерігається досить висока кількість мирних заходів та протестних дій. Причини їх проведення мають амбівалентний характер, адже, з одного боку, в суспільстві сформувався достатньо високий рівень вимог до державної влади й мирні заходи вже не становлять небезпеки для її учасників; з іншого боку, значна частина очікувань не справджується.

 

В своїх дослідженнях щодо стану мирних зібрань, протестів правозахисні, моніторингові та інших громадські організації, фіксують низку тенденцій. В усіх акцентовано на збереженні негативних тенденцій обмеження права на мирні збори, зловживання повноваженнями посадовими особами органів влади, а також на небезпечній тенденції збільшення випадків радикалізації форм проведення мирних заходів [17]. У такому разі мирні заходи стихійно переростають у протестні події, що супроводжуються радикальною риторикою, правопорушеннями та деструктивними діями. При тому, що в українському суспільстві абсолютна більшість протестів традиційно має конструктивний та мирний (конвенційний) характер.

 

Водночас, очевидними є позитивні зміни в загальній динаміці заборон проведення мирних зборів у 2014-2015 рр., особливо в регіональному зрізі, оскільки на сьогодні в деяких областях частка заборон є незначною. Відчутним є контраст при співставленні з попереднім періодом, коли частка заборон (судами на підставі позовів органів влади) від загальної кількості досягала у «пікові» 2011-2013 роки 89 % [18].

 

Найчастіше в заборонах місцевих органів влади щодо проведення мирних заходів фігурують формулювання локальних актів (положення міських та селищних рад), що за змістом обмежують конституційну свободу мирних зібрань. Відповідно, порушення умов, визначених цими актами, часто використовуються для звернення до суду для заборони мирних зібрань. Крім цього, заборони й дотепер приймаються на підставі інших незаконних нормативних актів, в яких по-суті закладено обмеження права громадян на мирні збори [19]. Мають місце також випадки прийняття рішень без належної перевірки доказів, наданих зокрема структурними підрозділами МВС [20]. Поширеними є відмови місцевих органів влади та органів внутрішніх справ у забезпеченні належного захисту учасників заходів. Формулювання «заборона сепаратистських мітингів та мітингів із закликами до федералізації» неодноразово було підставою для ухвалення рішень про заборону проведення мирних зібрань у 2014 році [21].

 

Специфічною проблемою є практика підкупу організаторами мирних зібрань або іншими особами громадян з метою їх залучення до участі у заходах. Така немотивована участь громадян у мирних заходах та протестах, які насправді не представляють певну соціальну групу та не обстоюють її права та запити, а лише їх імітують, становлять небезпеку, особливо якщо насправді домінують інші інтереси, що суперечать національним. Потенційна небезпека, що криється в такому явищі, обумовлює необхідність реагування правоохоронних та безпекових органів на такі ситуації, залишає відкритим питання про запровадження юридичної відповідальності за організацію підкупу учасників мирних заходів [22].

Також  неприпустимою є практика будь-яких проявів адміністративного тиску та примусу з боку посадових осіб органів влади щодо громадян з метою їхньої участі або неучасті в мирних заходах.

 

Водночас, в українському суспільстві досить швидко зростає готовність до участі громадян у масових протестах, які вже не покладають свої сподівання на інші правові методи та форми донесення своїх вимог до органів влади.

 

Оскільки вимоги, що висуваються в процесі мирних заходів є певним зрізом громадської думки, вони мають відслідковуватись й враховуватись органами влади на державному та місцевому рівні, а не зводитись до моніторингу формальних показників кількості, численності учасників, місця проведення заходу. При цьому своєчасне та комплексне реагування органів влади на найбільш дражливі теми в суспільстві, як свідчить практика, дозволяє мінімізувати зайве невдоволення. Тому, важливим є забезпечення діалогу органів влади із організаторами мирних зібрань. Зрештою, має утверджуватись практика своєчасного реагування на ті вимоги, які артикулюють учасники мирних зібрань; а також практика надання органами влади своєчасної відповіді на вимоги, що висуваються під час проведення масових зібрань громадян.

 

Рекомендації

Першочерговими кроками для законодавчого врегулювання права громадян на мирні збори та подолання політико-правових проблем в процесі його реалізації в Україні мають бути такі: 

1. Профільним комітетам Верховної Ради України (Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; Комітет з питань правової політики та правосуддя; Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики) у взаємодії з Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України підготувати проект закону «Про мирні збори», у термін (ІІ квартал 2016 р.) передбачений Планом законодавчого забезпечення реформ в Україні, схваленого Постановою Верховної Ради України від 4 червня 2015 р. № 509-VIII.

В тексті законопроекту мають бути ретельно виписані: строки   повідомлення про проведення та місце мирних зборів; чіткий та вичерпний перелік підстав для обмежень проведення мирних зборів (місця, часу та ін.); права та обов’язки організаторів і учасників мирних зборів; повноваження та відповідальність посадових осіб органів державної та місцевої влади, які надають згоду на їх проведення, органів внутрішніх справ при організації та проведенні мирних зібрань; процедури оскарження в судді заборон та інших рішень, дій органів державної влади, що обмежують або порушують свободу мирних зборів; обґрунтованість підстав в постановах судів у задоволенні ними позовних заяв органів державної влади та місцевого самоврядування про заборону та обмеження проведення мирних зборів; особливості проведення мирних зборів без повідомлення та ін.

 

При цьому, слід: по-перше, акумулювати якісні напрацювання експертного та правозахисного середовища, врахувати рекомендації і висновки Венеціанської Комісії, відповідні міжнародні стандарти; по-друге, забезпечити повноцінні консультації з громадськістю в процесі підготовки до ухвалення спеціального закону та внесення необхідних змін до інших законів, кодексів з метою їх узгодження. 

2. Керівництву Верховної Ради України та профільних комітетів підготувати та провести у 2015 р. парламентські слухання з питань  необхідності законодавчого врегулювання та повноцінної реалізації права на мирні збори.

3. Верховній Раді України спільно з Міністерством юстиції України  розробити пропозиції щодо нормативно-правового забезпечення заходів з метою припинення практики прийняття місцевими органами влади власних порядків, які регламентують проведення масових заходів, на основі яких зловживають при прийнятті рішень про заборону проведення мирних зборів. 

4. Міністерству внутрішніх справ України запровадити обов’язкові щорічні звіти, їх публічне оприлюднення щодо стану прав людини та дотримання законодавства в своїй діяльності, зокрема у забезпеченні свободи мирних зборів.  

5. Міністерству внутрішніх справ України забезпечити обов’язкове регулярне оприлюднення офіційних статистичних та моніторингових даних (окрім оперативних та інших даних, що підлягають обмеженому доступу), про кількість мирних зборів та їх учасників. При цьому, слід вдосконалити методику та механізми статистики щодо кількості масових заходів та їх учасників, виокремивши ті, що мають суспільно-політичний характер.    

6. Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України забезпечити належні розслідування у справах масових порушень прав людини під час подій Євромайдану, публічно інформувати про хід розслідувань, оприлюднювати дані і висновки щодо притягнення до відповідальності посадових осіб правоохоронних органів, інших органів державної влади та інших осіб за протиправні й злочинні дії проти громадян.   

7. Міністерству юстиції України ініціювати вивчення питання та надати офіційне роз’яснення законодавства щодо доцільності впровадження норми про притягнення до відповідальності осіб за підкуп громадян з метою залучення їх до участі у мирних зібраннях.

8. Кабінету Міністрів України у контексті виконання Порядку денного асоціації Україна – ЄС, з метою підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС, а також у процесі коригування та ухвалення планів заходів з виконання зобов’язань України, що випливають з членства в міжнародних організаціях, встановити чіткий термін (ІІ квартал 2016 р.) підготовки проекту закону про мирні збори до його ухвалення.

9. Службі безпеки України та Міністерству внутрішніх справ України  у межах їх повноважень забезпечити публічне інформування громадськості про об’єктивні підстави для обмеження проведення деяких мирних заходів, якщо вони становлять реальні загрози життю громадян, громадському порядку, національній безпеці.

Відділ розвитку політичної системи

(Г.О. Палій)

№ 10, Серія «Громадянське суспільство)

 

Джерела

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-01

2. Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v9306400-88

3. Мельник Р. С. Аналіз проектів законів України про мирні зібрання крізь призму європейської юридичної традиції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2014/06/melnyk_4.pdf; Магнушевська К. Демонстрації без регуляції [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zib.com.ua/ua/116575parlament_ne_zmozhe_vikonati_bazhannya_adminsudiv_uzakoniti_.html

4. Висновок Головного експертного управління 8 жовтня 2013 р. на проект Закону України «Про свободу мирних зібрань» (реєстр. № 2508а від 4 липня 2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47751; Висновок Головного експертного управління 17 червня 2008 р. на проект Закону України «Про порядок організації та проведення мирних заходів» (реєстр. № 0918 від 12 грудня 2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=44969

5. Compilation of Venice Comnission Opinions Concerning Freedom of Assembly1 (European Commission for Democracy through Law (Venice Comnission). Strasbourg, 04 October 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.venice.coe.int/webforms/documents/CDL(2012)014rev2-e.aspx

6. Права людини в Україні – 2014. Доповідь правозахисних організацій / За ред. О. А . Мартиненка, Є. Ю. Захарова / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: ТОВ «Вид-во права людини», 2015. – С. 20; Всеукраїнська ініціатива «За мирний протест» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zmina.org.ua/; УНЦПД розпочинає кампанію по захисту свободи мирних зібрань в Україні (29 квітня 2015 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/publications/untcpd-rozpochinae-kampaniiu-po-zakhistu-svobodi-mirnikh-zibran-v-ukraiini

7. Офіс омбудсмена: Україні потрібен Закон щодо захисту права на мирний протест (19 травня 2015 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/component/content/article/163-maxwidth/2012-04-21-15-17-54/923-freedom-of-assembly.html

8. Пленум ВАСУ наполягає на необхідності прийняття закону про мирні зібрання (25 травня 2015 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vasu.gov.ua/123430/

9. Проект Національної Стратегії у сфері прав людини (станом на 25 березня 2015 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.minjust.gov.ua/50302

10. Питання реформування органів внутрішніх справ України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1118-р [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1118-2014-%D1%80

11. Резолюція 1755 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Функціонування демократичних інституцій в Україні». Ухвалена у Страсбурзі (Французька Республіка) 4 жовтня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_a19

12. Порядок денний асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/document/246467463/EU-Ukraine_AAg_with_changes_Ukr_24.06.13.doc

13. Магнушевська К. Демонстрації без регуляції…

14. Проект Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо запобігання безпідставному притягненню до відповідальності громадян за участь у мирних зібраннях)» від 17 березня 2015 р. № 2391 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54424; Проект Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, як постраждали під час участі в мирних зібраннях» від 30 січня 2014 р. № 4017-1 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JG33L1AI.html

15. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 3 квітня 2015 р. № 2541 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54650

16. Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод : Заява Верховної Ради України від 21 травня 2015 р. № 462-VIII [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/462-19

17. Права людини в Україні – 2014. Доповідь правозахисних організацій…; Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав людини за 2014 р. (Київ 2015) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/alena/Доповідь_2015_10b.pdf

18. Свобода мирних зібрань у практиці адміністративних судів. Аналітичний огляд судової практики за 2010-2014 роки / підготували Р. Куйбіда, М. Середа [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/files/Sud/_2010-2014.pdf

19. Середа М. Судова практика у справах про мирні зібрання 2014 р.: старі виклики та нові тенденції [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/politicreformandconstitutionslaw/humanrights/1867-maksym-sereda.html

20. Меморандум щодо свободи мирних зібрань в Україні (складено Інформаційним центром «Майдан Моніторинг» за підсумком 2013 року та на підставі даних поточного моніторингу у 2014 році) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://maidanua.org/2013/05/its-majdan-monitorynh-memorandum-schodo-svobody-myrnyh-zibran-v-ukrajini/

21.Свобода мирних зібрань у практиці адміністративних судів…

22. СБУ зареєструвала кримінальну справу щодо протестів «шахтарів» (24 квітня 2015 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2015/04/24/7065818/




читайте також:


“Постмайданні практики самоорганізації громадян України у вирішенні питань місцевого значення”. Аналітична записка
"Особливості громадської самоорганізації на підконтрольних Україні районах Донецької та Луганської областей". Аналітична записка
"Основні форми та напрями взаємодії органів державної влади з організаціями громадянського суспільства в Україні на регіональному рівні". Аналітична записка
"Основні тенденції та проблеми розвитку вітчизняного правозахисного руху в умовах гібрідної агресії проти України". Аналітична записка
"Щодо проблем реалізації профспілковим рухом України функції захисту прав найманих працівників". Аналітична записка