"Ліберально-демократична альтернатива в сучасній Російській Федерації". Аналітична записка



Анотація


Проаналізовано умови, які можуть впливати на лібералізацію політичного устрою Російської Федерації (далі – РФ). Сформульовано висновки щодо перспектив лібералізації політичного режиму російської держави.

 

ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА АЛЬТЕРНАТИВА В СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ

 

У сьогоднішній РФ ліберальні зміни можливі у випадках: а) зміни лідера – В. Путіна – як провідника існуючої консервативної моделі розвитку держави; б) тактичного кроку В. Путіна, який варто розглядати в якості елемента політичної гри.

 

Варіант А. Успішність варіантів зміни лідера у короткостроковій та середньостроковій перспективі є незначними, адже, аналіз основних із них – смерть, програш на виборах, відставка, палацовий переворот, громадянське повстання – вказує на їх невисоку ймовірність сьогодні. Так, перші три варіанти, з огляду на вік В. Путіна, його фізичну форму, політичний рейтинг, особисті заяви та прогнози можливі лише через непередбачувані обставини.

 

Палацовий переворот, з огляду на закритість системи влади в РФ, може відбутися в будь-який момент. Нещодавня спроба державного перевороту в Туреччині, серед іншого, є наочним прикладом низького рівня публічності прийняття політичних рішень. Проте В. Путін останнім часом проводить постійну кадрову ротацію, що послаблює стійкі зв’язки всередині еліт. Так, 28 липня ц.р. президент РФ провів найбільші за останні роки кадрові перестановки – змінив п’ять повноважних представників президента у федеральних округах, керівництво чотирьох регіонів та федеральних відомств. Новопризначені так чи інакше пов’язані з силовими структурами чи безпосередньо перебували на службі у ФСБ, Росгвардії, МВС та ФСО[1]. 12 серпня С. Іванова змінив А. Вайно на посаді керівника АП РФ. Таким чином, відбувається зміна поколінь серед владної верхівки РФ, у результаті якої замість старих впливових соратників приходять особисто віддані В. Путіну вихідці з силових структур та технократи. Цілком можливо, що ці кадрові заходи проводяться саме через фобію президента РФ щодо державного перевороту.

 

Громадянське повстання у короткостроковій перспективі в РФ малоймовірне через відсутність суттєвих передумов щодо його виникнення. Анексія Криму, робота державної пропаганди щодо мілітаризації масової свідомості громадян РФ, роблять політичні запити більшості громадян співзвучними з кроками влади. Політичний порядок денний ліберальної меншості є маргінальним та не викликає позитивних емоцій у електорату. Ставка влади на якомога ширшу легітимізацію виборів до Державної Думи (далі – Держдуми) восени 2016 р., з огляду на неспроможність позасистемної опозиції створити суттєву електоральну загрозу, на наш погляд, має всі шанси себе виправдати. Це зменшить ризики виникнення протестів, зумовлених політичними чинниками.

 

Економічні передумови громадянського протистояння з владою є сьогодні більш перспективними й такими, що мають тенденцію до зростання. Втім на думку експертів, за умов продовження сучасної світової економічної кон’юнктури та економічної політики російської влади резервів має вистачити до виборів президента РФ у 2018 р[2]. Окрім того, на випадок поширення протестних дій, рішенням президента РФ від 5 квітня 2016 р. розпочато процес створення Федеральної служби військ національної гвардії Російської Федерації[3]. У першу чергу, передбачено проведення реорганізації Внутрішніх військ МВС РФ у війська Національної гвардії з виділенням їх в окрему воєнізовану організацію з прямим підпорядкуванням президенту РФ. Отже, президент РФ В. Путін значно посилив власні адміністративні та силові можливості в утриманні влади.

 

Варіант Б. З огляду на те, що В. Путін не вірить у горизонтальну самоорганізацію і конкуренцію, а вірить у вертикальну систему управління, він не може бути прогресивним реформатором та змінити, у тому числі, ним створені правила гри. В окремих випадках, можна передбачити зміну риторики В. Путіна у бік лібералізації держави, що, втім, не буде сутнісним явищем для нього. Проте гра у лібералізацію може мати непередбачувані наслідки як для президента РФ особисто, так й для стійкості системи в цілому. В умовах виснаження економічних можливостей держави та кризи забезпечення соціального контракту, потенціал поширення ліберальних ідей в суспільстві зростає.

 

Таким чином, основними умовами, які можуть вплинути на позицію В. Путіна щодо лібералізації політичної системи є:

1) продовження тиску Заходу, у тому числі через санкційну політику;

2) посилення в суспільстві ролі ліберальних стейкхолдерів;

3) зміни в результаті міжелітної боротьби.

1. Продовження тиску Заходу через санкційну політику є головною умовою, яка може вплинути на позицію В. Путіна щодо лібералізації політичної системи. У проекті «Основних напрямків грошово-кредитної політики на 2016-2018 рр.», розробленому Центральним банком РФ, введені проти Росії санкції та світова кон’юнктура цін на нафту названі в числі головних чинників, які будуть перешкоджати зростанню російської економіки в період 2016-2018 рр.

Існує ймовірність, що політика російської влади щодо легітимізації виборів до Держдуми пов’язана зі стрімким зниженням економічних резервів РФ. Так, якщо раніше кількість ресурсів дозволяла В. Путіну купувати лояльність електорату й не зважати на реакцію Заходу щодо порушень в ході виборчих перегонів, то тепер намагання продемонструвати чесність виборів, з одного боку, знижує потенціал протестних акцій, а з іншого – надає приводи державам, долученим до санкційної політики, розпочати дискусію щодо її вмотивованості. Тобто, система боротьби проти санкцій Заходу включає творення ілюзії прихильності російської влади до демократичних цінностей та переведення дискурсу у площину, що не має стосунку до причин їх запровадження (анексія Криму та агресія на Сході України). Сьогодні така тактика не спрацьовує, що підтверджується заявою від 19 серпня 2016 р. А. Меркель, яка наголосила, що Євросоюз не повинен розглядати в даний час питання про зняття санкцій з Росії, бо на даному етапі не виконуються повною мірою «Мінські угоди». Однак пошук російською владою аргументів, здатних розколоти спільну позицію країн Заходу стосовно санкцій, продовжується й у разі успішного проведення виборів можна прогнозувати трансформацію позицій окремих західних країн у бік співробітництва з РФ.

2. Посилення в суспільстві ролі ліберальних сил не здатне суттєво вплинути на дії В. Путіна стосовно лібералізації політичної системи. Навпаки, їх посилення буде розцінюватися як загроза діючому режиму й наразиться на жорстку відповідь. Сьогоднішній стан ресурсної бази ліберальних стейкхолдерів та рівень їх суспільного сприйняття не дозволяють ефективно впливати на політичні процеси в РФ, що влаштовує В. Путіна. Їх кількість та впливовість перебувають під пильним державним контролем, що ускладнює поширення ліберальних ідей. Існування ліберальних сил необхідно владі через можливість демонстрації боротьби з ними для внутрішнього споживача інформації та демонстрації їх наявності для зовнішнього. Тому, не дивлячись на розкручування міфу щодо п’ятої колони, провідникам ліберальних цінностей дозволено проводити свою діяльність у рамках, що постійно звужуються.

Водночас ця діяльність є важливою з огляду на здатність формулювати альтернативну світоглядну пропозицію суспільству, яка за певних обставин буде сприйматися все більшою кількістю громадян РФ. Ресурсною базою для розвитку ліберальних ідей є:

  • окремі представники економічного блоку в уряді РФ;
  • громадські об’єднання;
  • ЗМІ;
  • політичні партії.

2.1. Економічний блок в Уряді РФ переважно сповідує ліберальні економічні принципи управління, що багато в чому нівелюється наявністю держмонополій та системи ручного керування. Такий синтез радянського та ліберального менеджменту є застарілим, але брак політичної волі, зумовлений високими доходами від продажу енергоресурсів, не дозволяв відмовитися від нього. Сьогодні розуміння В. Путіним необхідності створення більш ефективної економічної моделі призвело до появи декількох конкуруючих центрів, які займаються розробкою економічних стратегій. Їх умовно можна поділити на прихильників консервативних (С. Глазьєв) та ліберальних (А. Кудрін) підходів до реформаторського процесу.

 

Певні прогностичні розвідки вказують, що більше шансів на схвалення В. Путіним має економічна модель запропонована групою А. Кудріна. По-перше, вона більш прогресивна, конкурентна та більше вписується в світову економіку, ніж ізоляціоністська – С. Глазьєва. По-друге, вибір на користь умовного ліберала А. Кудріна буде позитивно сприйнятий на Заході, що вплине як на санкційну політику, так і на ставлення до РФ в світі в цілому.

 

2.2. Громадські об’єднання є суб’єктами політичного життя РФ, які безпосередньо не піддаються управлінню згори та функціонують у горизонтальних мережах. Тому їх діяльність, на думку влади, необхідно контролювати, а можливості обмежувати. 

 

Серед найбільш помітних громадських рухів та організацій ліберальної спрямованості можна виділити: Загальноросійський громадський рух «За права человека» (є федерацією правозахисних організацій, що включає понад 120 правозахисних організацій), Об’єднаний демократичний рух «Солидарность», Правозахисний центр «Мемориал», Рух спостереження за виборами «Голос», «Фонд борьбы с коррупцией» (далі – ФБК), «Комитет гражданских инициатив», ГО «Открытая Россия» (далі – ОР), Фонд «Либеральная миссия», «Московский Центр Карнеги» тощо.

 

Найбільш потужну діяльність, направлену на протистояння з владою, здійснюють ОР М. Ходорковського та ФБК О. Навального. Попри публічну декларацію ОР щодо реалізації благодійних, освітніх та просвітницьких проектів, а ФБК – антикорупційних розслідувань, обидві організації займаються неприхованою критикою В. Путіна та створеного ним режиму.

 

Зауважимо, що обидві організації перебувають під постійним тиском російської влади, який полягає в перманентних обшуках їх приміщень, вилученні техніки, переслідуваннях, у тому числі кримінальних, їх співробітників. Подібні методи «роботи» з непідконтрольними організаціями є широко застосованою практикою у РФ. Починаючи з прийняття Федерального Закону від 20 липня 2012 р. N 121-ФЗ «Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації в частині регулювання діяльності некомерційних організацій, що виконують функції іноземного агента»[4], тиск на неурядові громадські організації (далі – НУО) не ухильно збільшується. Згідно з цим Законом, будь-яка російська НУО, яка займається політичною діяльністю і отримує фінансування з-за кордону, повинна бути включена до реєстру НУО, що виконують функції іноземного агента, з запровадженням для неї особливого правового режиму з більш частою звітністю і посиленими перевірками. Станом на 2 вересня 2016 р.,до Реєстру входять 140 організацій[5]. Значна частина включених до Реєстру організацій були вимушені припинити свою діяльність у РФ.

 

2.3.  Процес створення загально-федеральної інформаційної політики, яка керується з єдиного провладного центру, є фактично завершеним. Усі телевізійні канали та радіостанції федерального значення у політичному вимірі підтримують існуючий режим. Кількість незалежних регіональних ЗМІ в РФ скорочується, а їх аудиторія маргіналізується.

 

Водночас взяти під контроль Інтернет-мережу російській владі поки не вдається, хоча робота в цьому напрямі постійно ведеться. Найчастіше в результаті тиску на власника ресурсу він змінює редакційну політику, чи навіть позбувається медіа-активу. Так, наприклад, у результаті попередження Роскомнадзору 12 березня 2014 р. була звільнена головний редактор «Лента.ру» Г. Тимченко, а редакційна політика видання, як ще раніше «Афиша.ру», позбавилася критичного погляду на дії влади[6]. Інший приклад – порушення 11 травня 2016 р. кримінальної справи про шахрайство в медіахолдингу РБК, яке пов’язують із продовженням тиску влади на власника компанії ОНЕКСІМ М. Прохорова з метою припинення публікацій резонансних розслідувань журналістів, що прямо чи опосередковано компрометують В. Путіна.

 

Серед найбільш популярних Інтернет-майданчиків ліберальної спрямованості можна виділити: «Ежедневный журнал», «Грани.ру», «Слон.ру», «Собеседник», «Медуза», індивідуальні інтернет-блоги: І. Варламова, О. Кашина, Д. Чернишева.

Такі друковані ЗМІ, як: «Независимая газета», «Новая газета», «THE NEW TIMES», а також радіостанції «Эхо Москвы», «Радио Свобода» також мають змогу продовжувати незалежну редакційну політику, що зумовлено незначним для здійснення суттєвого впливу охватом аудиторії та бажанням влади продемонструвати наявність свободи слова в країні.

 

2.4. У політичному спектрі РФ існує багато політичних партій, які використовують ліберальні ідеї в якості установчих елементів у власній діяльності. Проте більшість з них функціонують для збереження існуючого політичного монополізму при створенні видимості плюралізму. До таких належать, наприклад, близька до влади ЛДПР та десятки «партій-спойлерів», покликаних, передусім, розмити ліберальне поле та поширити політичну апатію серед громадян.

 

Серед партій, що системно сповідують ліберальні принципи, можна виділити «ПАРНАС» та «ЯБЛОКО», а також менш відомі: «ПАРТИЯ ПРОГРЕССА», «Демократический выбор», «Либертарианская партия», «Партия 5-го декабря». Попри відданість аналогічним принципам, усі спроби об’єднати зусилля між ліберально-демократичними силами, є низько ефективними. Так, створена наприкінці 2015 р. Демократична коаліція проіснувала менше ніж півроку, а намагання створити єдиний список на виборах до Держдуми між партіями «ЯБЛОКО» та «ПАРНАС» зазнали поразки. Це негативно позначилося на електоральних шансах цих ліберально-демократичних партій.

 

Таким чином, можна констатувати:

- особисті політичні амбіції лідерів ліберального руху знову завадили ліберальним партіям об’єднати зусилля для потрапляння до парламенту;

- представники позасистемного опозиційного руху так і не змогли сформувати конкурентний порядок денний, який за поточних умов мав би базуватися на критиці соціально-економічних прорахунків влади, а не на критиці антидемократичних ініціатив влади щодо утисків свободи слова, перешкоджання мирним зібранням, нарощування репресивного апарату, маніпуляцій на виборах тощо;

- риторика лідерів «ЯБЛОКО» та «ПАРНАС» Г. Явлінського й М. Касьянова щодо засудження анексії Криму, несприйняття політики РФ у Східній Україні та в цілому агресії щодо нашої держави, роблять ці політичні сили найбільш близькими до інтересів України.

 

У цілому, ресурсна база лібералів є сформованою, але не впливовою у суспільстві, що зумовлено:

- ментальними особливостями громадян РФ (патерналіські уявлення щодо системи управління та свого місця в ній, фантомні імперські настрої, невизнання свободи цінністю);

- слабким рівнем розвитку організацій громадянського суспільства (низький консолідуючий фактор, незначні економічні можливості);

- ефективною політикою влади щодо творення більш конкурентного ідеологічного продукту.

 

3. Запущений В. Путіним процес щодо легітимізації виборів до Держдуми багатьма експертами сприймається, як тактичний хід, що не несе за собою суттєвих наслідків. Втім, за певними оцінками, потенціал цієї події є більш значним, а результатами демократизації виборчого процесу можуть стати:

- виникнення нових депутатських груп, що не зобов’язані владі своїми посадами;

- поява плюралізму думок та публічної конкуренції в депутатському корпусі Держдуми;

- внутрішня криза в «Єдиній Росії», зумовлена образою великої частини претендентів на депутатські мандати, які виграли праймеріз, але не потрапили до виборчого списку;

- запровадження інституту попередніх виборів, що демократизує партійну систему;

- фіксація нових стандартів роботи ЦВК (будь-яке пониження стандартів буде сприйматися в суспільстві негативно).

 

Аналіз виконання стратегії легітимізації виборів до Держдуми вказує на суттєве проникнення демократичних форм до закритої політичної системи. Провладні політичні актори, що запустили цей процес вважають його контрольованим, проте вже зараз відбуваються неочікувані події, впливати на які, з огляду на їх масовість та потенціал, буде складно.

 

Так, наприклад, раніше проявів міжелітної боротьби практично не існувало в публічній площині. Проведення праймеріз «Единой России» зробило неможливим приховувати непривабливий бік взаємодії кандидатів та наявність численних порушень, зафіксованих в ході голосування[7]. Процес формування списків створив новий привід для невдоволення серед багатьох кандидатів, що виграли праймеріз, але не потрапили до їх прохідної частини. Ці події викликали масу обурених публічних заяв, скарг партійців один на одного, закликів до громадськості. Тобто, проведення праймеріз не стало в повній мірі імітаційним явищем, навпаки призвело до розвитку внутрішньопартійної дискусії, що є дестабілізуючим фактором у становленні сучасного політичного режиму РФ.

 

Завдяки змішаній виборчій системі, до Держдуми потраплять депутати-одномандатники, які будуть пов’язані подвійною лояльністю як з федеральним центром, так і з регіонами, яким вони теж будуть зобов’язані своїм обранням. Прогнозовано більшість з них увійде до пропрезидентської більшості, але як вони поведуть себе в конкретних голосуваннях, чого вони захочуть від адміністрації президента, від федерального політичного менеджменту в цілому та як з ними будуть торгуватися – питання, відповіді на які будуть визначати нову парадигму розвитку політичної системи РФ. 

 

На думку експертів, значно більший потенціал щодо лібералізації політичного процесу в РФ зосереджений в майбутній конфігурації парламенту, ніж в діях позасистемної опозиції. На їх погляд, сенс виборів до Держдуми полягає не в боротьбі ліберальної опозиції із владою, не в участі опозиції у виборах, а передусім у внутрішньоелітній конкуренції, яка може призвести до виникнення нових форм опозиції[8].

 

Сьогоднішні кроки російської влади щодо «ліберальних сигналів» віддалено нагадують курс М. Горбачева у середині-кінці 1980-х, щодо визнання деяких ліберально-демократичних цінностей. Генеральний секретар ЦК Компартії СРСР вважав, що демократизація політичного устрою держави знаходиться під контролем партійно-силових відомств, але запущені процеси вже були незворотними.

 

Висновки

 

Під час президентства В. Путіна сутнісних ліберальних змін у політичній системі РФ не слід очікувати. У той же час ліберальна риторика зберігатиметься. Буде продовжуватися маятникова політика, при якій після одного кроку в бік лібералізації будуть здійснюватися два кроки, які  контролюватимуть ці зміни, тобто буде відбуватися імітація прогресивного руху при поступовому скочуванні до диктатури.

 

Основними умовами, які можуть вплинути на позицію В. Путіна щодо здійснення окремих кроків у бік лібералізації політичної системи, є: продовження тиску Заходу, у тому числі через санкційну політику, посилення в суспільстві ролі ліберальних стейкхолдерів та змін у результаті міжелітної боротьби.

 

Головною передумовою є продовження економічного тиску на РФ, що вже опосередковано призводить до змін у деяких сферах (наприклад, у демократизації виборчого процесу). У короткостроковій перспективі необхідно наполягати на продовженні саме існуючого режиму санкційної політики, адже її активізація може призвести до гострої реакції з боку РФ, а мінімізація не буде здійснювати необхідний тиск.

 

Перспективи впливу ліберальних стейкхолдерів на позицію В. Путіна щодо лібералізації політичної системи є незначними, з огляду на відсутність громадської підтримки їх поглядів та обмежену ресурсну базу. Сьогодні російське суспільство не сприймає ліберальний дискурс через, у тому числі, різне трактування важливих для населення цінностей (відношення до ролі: колективу та особистості, релігії та культури в суспільних відносинах; ставлення до расової, міжетнічної та статевої толерантності, гендерної рівності). Тому основним завданням ліберальних сил на даному етапі є просвітницька діяльність, яка має ґрунтуватися на поєднанні ліберальних принципів із цінностями, що сприймаються основною масою громадян РФ.

Процес демократизації виборчого процесу, ініційований В. Путіним, потенційно може мати руйнівні наслідки для сучасного політичного режиму в РФ. По-перше, включення демократичних процедур до контрольованої системи призводить до її розбалансування. По-друге, потрапляння до Держдуми мажоритарників робить парламент нового скликання менш передбачуваним.

 

Центр досліджень проблем Російської Федерації

(Д.М. Горєлов)

№ 7, Серія «Міжнародні відносини»

 



[1] Все перестановки во власти в четверг, 28 июля За один день в России сменились несколько губернаторов и полпредов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://meduza.io/feature/2016/07/28/vse-perestanovki-vo-vlasti-v-chetverg-28-iyulya.

[2] Сергей Алексашенко. Персонально Ваш [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://echo.msk.ru/programs/personalnovash/1820442-echo/

[3] Указ Президента РФ от 5 апреля 2016 р. № 167 «Вопросы Федеральной службы войск национальной гвардии Российской Федерации» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://static.kremlin.ru/media/events/files/ru/ iZMYtGM3AIC8dZEHTkQIogGXzoaqD9OJ.pdf

[4] Федеральный закон от 20 июля 2012 г. N 121-ФЗ «О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации в части регулирования деятельности некоммерческих организаций, выполняющих функции иностранного агента» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://asozd2.duma.gov.ru/main.nsf/(SpravkaNew)?OpenAgent&RN=102766-6&02

[5] Сведения реестра НКО, выполняющих функции иностранного агента [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://unro.minjust.ru/NKOForeignAgent.aspx

[6] «Это позор и ******». Как медиарынок отреагировал на смену главного редактора «Ленты.ру» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://lenta.ru/articles/2014/03/13/lenta/

[7] Праймериз «Единой России» в ряде регионов проходят со скандалами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://m.echo.msk.ru/blogs/detail.php?ID=1770016

[8] Е. Шульман. Особое мнение [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://m.echo.msk.ru/interview/detail.php?ID=1783266




читайте також:


"Щодо саміту «Східного партнерства» в контексті сучасного стану відносин Україна – ЄС". Аналітична записка
"Далекосхідний вектор як важливий елемент зовнішньої політики України". Аналітична доповідь
"Суперництво Росії та Китаю за вплив у регіоні Центральної Азії. Висновки для України". Аналітична записка
"Розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу. Перспективи для України". Аналітична записка
"Досвід співпраці Китаю і країн Центральної та Східної Європи у форматі «16+1» та перспективи України". Аналітична записка