назад содержание вперед

IV. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН

З часу проголошення незалежності нашій державі вдалося вийти на шлях створення європейської демократичної моделі поведінки в державно-політичному і суспільному житті. В її основі - політичний та ідеологічний плюралізм, свобода совісті, слова та інформації, багатоманітність у духовній сфері, які прийшли на зміну диктату, цензурі та монополії однієї партії.

Діставши у спадок багато проблем попередньої національної політики, Україна зуміла за короткий термін створити достатньо ефективну систему державного регулювання етнонаціональних процесів, яка відповідає міжнародним стандартам і здатна забезпечити повноцінне відродження усіх народів, гарантувати їм загальновизнані права людини.

З прийняттям Конституції України кожен громадянин нашої держави отримав надійні гарантії своїх прав і свобод, реалізації своїх інтересів. Основний Закон визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі посягань представників влади або посадових осіб.

Сьогодні наша країна є повноправним членом багатьох світових та європейських міжнародних організацій, які проголошують демократичні засади організації суспільства на підставі дотримання прав і свобод громадян - ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших. Україна приєдналася та ратифікувала цілу низку міжнародних декларацій та хартій з прав людини. Положення цих міжнародних документів стали частиною українського законодавства.

Комплекс прав і свобод людини у нашій державі відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які ратифіковані Україною. Певною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами № 2,3,8 і 11 до цієї Конвенції, підписаними від імені України. Це дає підстави для твердження, що в Україні права і свободи людини і громадянина визнані неодмінними засадами нового конституційного ладу.

Конституція України надає широкі можливості громадянам для реалізації своїх прав і свобод. Разом з тим у нашому суспільстві, що долає сьогодні глибоку соціально-економічну кризу, здійснює безпрецедентні перетворення у різних сферах життєдіяльності, інститути демократичного суспільства впроваджуються непросто. Досвід десяти років незалежності засвідчив, що запровадити політичні свободи - слова, політичних організацій, зібрань тощо є набагато легше, ніж реально поліпшити життя багатьох мільйонів людей, забезпечити реалізацію їх соціально-економічних прав.

За загальновизнаними нормами міжнародного права невід'ємні права і свободи кожної людини, незалежно від наявності в неї громадянства, повинні поважатися будь-якою державою. Ця гуманна норма стверджується статтею 26 Конституції України, за якою іноземці та особи без громадянства мають такі ж права, свободи та обов'язки, що й українські громадяни, за винятками, встановленими Конституцією, законами і міжнародними договорами нашої держави.

Водночас Україна, як і будь-яка інша держава, захищаючи свій суверенітет і незалежність, ставлячи за мету забезпечення гідних умов життя своїх громадян, закріплює певні права і свободи та надає гарантії їх здійснення лише своїм громадянам. Так, участь в управлінні державними справами, свобода об'єднання в політичні партії та громадські організації, право на проведення зборів і мітингів, походів і демонстрацій належать виключно громадянам України. Також лише своїм громадянам Україна створює умови для здійснення права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; гарантує право на соціальний захист; право на безоплатну вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах тощо.

Важливим здобутком на шляху забезпечення прав і свобод людини у нашій державі стало затвердження у листопаді 1997 року українським парламентом інституту представника Верховної Ради України з прав людини. З початку роботи до цієї установи звернулося вже понад 100 тис. громадян, що свідчить, з одного боку, про все більше усвідомлення широкою громадськістю своїх прав і готовність їх захищати, а з іншого - про недостатній рівень захищеності людей з боку держави.

Довідково: Аналіз звернень громадян виявив досить промовисту картину: 56% звернень, які надійшли до представника Верховної Ради України з прав людини станом на листопад 2000 року, стосуються порушення громадянських прав, 20 — економічних, 16 — соціальних, 5 — особистих і 3,3 — політичних прав (Урядовий кур'єр. ЗО лист. 2000 p.).

Громадяни виявляються усе чуттєвішими до порушення своїх громадянських та економічних прав. Це характеризує ті позитивні зрушення, що відбулися у нашій країні за роки незалежності: люди все більше відчувають себе вільними громадянами та незалежними економічними суб'єктами, вириваючись з полону колишніх радянських уявлень про суспільне благо колективної втрати індивідуальності.

Водночас слід зазначити, що досить велика кількість демократичних законів і декларацій не завжди дієво реалізується, часто не спрацьовують механізми відстоювання своїх прав конкретною людиною. Крім того, економічне становище населення нерідко стає на заваді захисту його прав. У результаті соціальне вразливі верстви найбільше потерпають від порушення їхніх громадянських прав.

Довідково: Згідно з даними, оприлюдненими у доповіді представника Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачової Верховній Раді в листопаді 2000 року, у зв'язку з бідністю понад 80% громадян не можуть скористатися послугами адвокатів.

Низький життєвий рівень та бідність самі по собі є порушенням конституційного права громадян. Адже у статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Разом з тим пенсії та зарплати у нашій державі у багатьох випадках е нижчими за прожитковий мінімум. Крім того, ще не докінчено з практикою затримки цих виплат. Багато громадян не можуть реалізувати своє конституційне право на працю через існуюче безробіття.

Таким чином, українське суспільство має ще багато проблем, пов'язаних з необхідністю суттєвого підвищення рівня правової захищеності громадян, можливості реалізації їхніх демократичних та базових життєвих свобод.

Однак це аж ніяк не перекреслює усіх наших здобутків на шляху забезпечення прав і свобод громадян.

За роки незалежності Україною зроблені значні кроки в напрямі формування правового поля державно-церковних відносин, реального забезпечення конституційних прав віруючих громадян та умов життєдіяльності релігійної інфраструктури. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" закріпив новий характер ставлення держави до церкви, наповнив свободу совісті реальним змістом, відкрив широкі можливості для задоволення релігійних потреб людини. Іншими законодавчими актами відмінені статті кримінального і цивільного кодексу України, які безпідставно обмежували права віруючих, релігійних організацій. Релігійні фундації урівнені в правах з громадськими організаціями, вони одержали статус юридичної особи. Питання власності, підприємництва, землекористування релігійних організацій, трудових відносин у них, доброчинної діяльності також врегульовані. Для віруючих, релігійні переконання яких перешкоджають проходженню дійсної строкової військової служби, передбачено альтернативну трудову службу.

Довідково: За роки незалежності України релігійна мережа зросла вдвічі - з 13,2 тис. до 26,4 тис. релігійних організацій, що належать до 105 церков, конфесій, деномінацій та віросповідних течій. Найвищий показник був зафіксований у 2000 p., коли утворилися 1862 релігійні організації.

З усієї кількості релігійних громад 52,1 % їх належить до православних церков (13240 парафій), 27,2 % - до протестантських церков і союзів (6907 громад), 13,1% (3328 парафій)- до Української греко-католицької церкви, 3,2% (820 костьолів)-до Римсько-католицької церкви.

Одним з головних пріоритетів державно-церковної політики нашої держави після проголошення незалежності стало повернення релігійним організаціям церковного майна - храмів, монастирських, навчальних та інших церковних приміщень. За роки державності України віруючим повернуто 3,6 тисяч храмів і понад 10 тисяч предметів культового та церковного вжитку, а кількість культових будівель та пристосованих приміщень, якими користуються церкви, збільшилась з 9449 до 17767, або на 87%. Збудовано та відновлено 2,9 тис. сакральних споруд, серед яких шедеври архітектури Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Володимирський собор у Херсонесі (м. Севастополь) тощо. У стадії будівництва перебувають ще близько 2 тис. культових будівель.

Послідовність Української держави у забезпеченні свободи совісті своїм громадянам, а також іноземцям, які перебувають на її території, отримала минулого року позитивну оцінку міжнародної громадськості. Зокрема, в щорічному звіті Держдепартаменту США відзначалося, що наш уряд на пракгиці поважає релігійні свободи, а Україну було названо серед країн, де ситуація з релігійними свободами значно поліпшилася.

Україна - держава з поліетнічним складом населення, де проживають представники понад 130 національностей. Тому винятково значущим для нашої держави є забезпечення прав національних меншин.

Поряд з Основним Законом правовою основою роботи в цьому напрямі є Декларація прав національностей України, закони України “Про національні меншини в Україні”, “Про освіту”, “Основи законодавства про культуру” та інші.

Національне законодавство формується і реалізується відповідно до таких базових документів у цій сфері як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Декларація ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини тощо.

Ставши членом Ради Європи, Україна підписала і в 1997 році ратифікувала Рамкову конвенцію про захист національних меншин, яка стала частиною національного законодавства нашої держави. Слід зазначити, що за висновками експертів ООН, Ради Європи, ОБСЄ, інших міжнародних організацій, створена в Україні законодавча база щодо забезпечення прав національних меншин належить до найдемократичніших у світі.

Реалізують своє конституційне право, національні меншини створили понад 430 громадських організацій, 33 з яких мають всеукраїнський, 142 - обласний, 256 - місцевий статус.

Українська держава у пріоритетному порядку створює умови для задоволення національно-культурних потреб громадян усіх національностей. Важливими у відродженні культур національних меншин стало, зокрема, вже традиційне проведення Днів слов'янської писемності та культури, міжнародних фестивалів культури “Всі ми діти твої, Україно!”, свят “Веселка Полісся”, “Шалом, Україно!” та ін.

Довідково: Загальна кількість аматорських театрів, театрів-студій, театральних труп національних меншин в Україні налічує сьогодні 393 одиниці, аматорських хорових колективів - 910, аматорських танцювальних колективів -1534, аматорських музичних ансамблів - 656. В бібліотеках України функціонують 533 відділи літератури мовами національних меншин. Кількість музеїв, в яких є експозиції або зали, присвячені історичній та духовній спадщині національних меншин, складає 128 одиниць.

Додатками до парламентської газети “Голос України” виходять 6 газет для національних меншин: болгарської - “Роден край”, польської - “Дзеннік Кійовскі”, єврейської - “Еврейские вести”, вірменської - “Арагац”, румунської - “Конкордія”, кримських татар - “Голос Крыма”. На каналах національного та місцевого телерадіомовлення, зокрема у Закарпатській, Чернівецькій, Одеській областях та АР Крим, запроваджено мовлення кримськотатарською, болгарською, вірменською, грецькою, німецькою, молдовською, гагаузькою, румунською, угорською, словацькою та іншими мовами.

В Україні діють 2813 загальноосвітніх шкіл з російською мовою навчання, з румунською - 99, угорською - 70, кримськотатарською - 10, польською - З, молдовською -11. Крім того, працюють 2363 школи з кількома мовами навчання. Представники 18 національних меншин мають можливість вивчати у школах рідну мову факультативно.

Новою формою роботи із розвитку та збереження традицій, вивчення історії та мови рідного народу стала діяльність недільних шкіл національно-культурних товариств, кількість яких на сьогодні перевищує 75, і які мають організаційну та іншу підтримку з боку місцевих органів виконавчої влади.

За роки незалежності в Україні багато зроблено для забезпечення права громадян на освіту: створено відповідну нормативно-правову базу, розпочато практичне реформування галузі, оптимізується мережа навчальних закладів. Особливе значення мало прийняття у 1999 році Закону України “Про загальну середню освіту”.

Уся ця робота спрямована насамперед на поліпшення умов для здобуття дітьми загальної середньої освіти.

Довідково: У 1991-2001 роках в Україні було введено в експлуатацію понад 1,4 тисячі шкіл майже на 700 тисяч учнівських місць. Загальна кількість загальноосвітніх навчальних закладів за цей період зросла на 385, або 2%, і склала 22210 закладів. Питома вага учнів, які продовжують навчання у 10-11 класах, зросла з 55% у 1991 році до 68% у 2001 році, а питома вага учнів, які навчались у другу та третю зміни, за зазначений період зменшилась майже вдвічі - з 15 до 8%.

Значно зросла мережа закладів нового типу. Рійні в Україні діють 296 гімназій, 283 ліцеї, 25 колегіумів, 1279 навчально-виховних комплексів, які більш повно задовольняють освітні потреби учнівської молоді. Розпочався планомірний перехід на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти, що відповідатиме міжнародній практиці.

З огляду на ринок праці більш гнучкою й ефективною стала система професійно-технічної освіти, яка безпосередньо пов'язана з виробничою сферою і відіграє виключно важливу роль у кадровому забезпеченні галузей економіки з урахуванням інтелектуалізації виробництва та сучасних вимог до кваліфікованої робочої сили. Вона не збавляє в обсягах підготовки робітничих кадрів (контингент учнів утримується на рівні 530 тисяч чоловік) і щороку направляє на виробництво у середньому 250 тисяч випускників.

Запроваджено систему ступеневої підготовки робітників на новій законодавчій основі - Законі України “Про професійно-технічну освіту” від 1998 року, посилено соціальний захист молоді.

Довідково: У професійно-технічних навчальних закладах навчаються і утримуються 8,3 тисячі сиріт, 71,2 тисячі напівсиріт, 165 тисяч дітей з малозабезпечених сімей, отримують фах 4,2 тисячі осіб, які потребують фізичної і розумової корекції.

Розширено доступ молодих громадян до здобуття вищої освіти. Процес зростання мотивації молоді до здобуття вищої освіти триває і знаходить підтримку з боку держави. Зокрема, вперше запроваджено кредитування навчання молоді у вищих навчальних закладах. У 2000 році для цього було виділено 5 млн. грн., у 2001 році - вдвічі більше.

Громадяни України можуть брати участь у вступних іспитах одночасно до кількох вищих навчальних закладів. Створюються можливості для запровадження екстернатної та індивідуальної форм навчання, дотримання наступності між освітньо-кваліфікаційними рівнями, належного контролю за якістю освіти у вузах усіх форм власності.

Довідково: У 816 державних та 163 недержавних вузах України навчаються понад 1 млн. 930 тисяч студентів, або на 316 тисяч більше, ніж у 1991 році. Лише у 2000 році кількість студентів, прийнятих на перші курси вищих навчальних закладів усіх форм власності, збільшилася на 14% порівняно з попереднім роком. На 10 тисяч населення України сьогодні припадає 392 студенти; у 1991 році ця цифра складала 310 студентів.

Особливої гостроти сьогодні в Україні набула проблема забезпечення свободи слова та інформаційної діяльності, що пов'язано, зокрема, з так званою "касетною" провокацією.

Конституційні положення з питань свободи слова й інформаційної діяльності розвиваються та конкретизуються у більш як 110 нормативно-правових документах. Наявна законодавча база створює реальні можливості кожній людині в українському суспільстві безперешкодно дотримуватися своїх поглядів, вільно виражати і поширювати свої думки, ідеї та інформацію.

Разом з тим основоположні закони у сфері забезпечення свободи слова та функціонування засобів масової інформації було прийнято у першій половині 90-х років. Окремі їхні положення застаріли або містять певні неузгодженості і потребують уточнення. Це стосується, зокрема, чіткого визначення понять "національний інформаційний виробник", "національний і спільний інформаційний продукт", "державне замовлення", "інформаційна експансія", а також попередження монополізації інформаційних ринків. Порівняння українського законодавства зі статтею 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини виявляє й інші недоліки нормативно-правових актів України з питань свободи слова та інформаційної діяльності.

Одним із напрямів удосконалення системи інформаційного законодавства України має стати розроблення Інформаційного кодексу України, що дасть змогу розв'язати проблему подолання протиріч у законодавчих та нормативно-правових актах та їхньої систематизації.

Разом з тим слід мати на увазі, що створення адекватних законодавчих умов для розвитку вільного інформаційного простору є необхідною, але недостатньою умовою забезпечення реалізації свободи слова в Україні, як і в будь-якому перехідному суспільстві.

Свобода слова - не означає можливість сказати або надрукувати все, що завгодно, не відповідаючи за наслідки. Свобода слова вимагає виключно зваженого і зрілого підходу - як з боку влади і журналістів, так і з боку громадян.

Водночас професійна зрілість в журналістиці визначається не стільки умінням знайти і сформулювати проблему, скільки здатністю до проведення чіткої грані між справді гострим й актуальним матеріалом і дешевою сенсацією, критичного осмислення політичних подій, а не перевертання “кошиків з політичною білизною”. І нарешті, громадянська зрілість передбачає вміння відрізнити об'єктивну подачу інформації від брутальних інформаційних маніпуляцій. Інакше кажучи, проблема свободи слова - це, насамперед, проблема зрілості і професіоналізму інформаційного простору. Свобода слова в державі є невіддільною від особистої, відповідальної свободи кожного громадянина.

* * *

Україна, як і багато інших країн, що переживають перехідний період, потребує закріплення нової системи ціннісних орієнтацій, своєрідної духовної субстанції, основу якої складатимуть свобода, вільна праця, соціальна справедливість, духовний розвиток на основі національних і загальнолюдських базових цінностей. Звідси - інтенсивний суспільний пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів та універсальних об'єднавчих цінностей, що базуються насамперед на правах і свободах людини, здатних консолідувати і зміцнити державу, забезпечити її вихід на цивілізований рівень сучасності та чітку історичну перспективу.
назад содержание вперед