назад содержание вперед

5. Вибір політичного рішення

Сформований політичний інтерес перетворюється в мету діяльності. Суб'єкт політичної діяльності має різноманітні цілі, розташовані в певній ієрархії підпорядкування, але завжди може бути виділена головна мета діяльності суб'єкта, якій підпорядковані всі його думки та вчинки. У політичній сфері такою метою є влада. Але рух до кінцевої мети залежить від успішної реалізації проміжних цілей, від уміння діяти в реальних ситуаціях. Тому в цілому можна розділити цілі політичної діяльності на стратегічні й тактичні, причому останні є такими, що виникають у процесі діяльності. Тобто це такі завдання, успішно розв'язуючи які суб'єкт може просуватися до головної мети.

У кожній конкретній політичній ситуації існують різноманітні шляхи реалізації політичних цілей, в усякому разі деякі з них проглядаються найбільш чітко. Водночас у політичній ситуації окремим чином узгоджуються або протиставляються політичні інтереси, наслідком чого є коригування цілей.

Суб'єкт політичної діяльності в конкретній ситуації може реалізувати одну, дві або певний набір цілей. Виникає, за виразом соціологів, "дерево цілей", в якому суб'єкт вибирає найбільш можливі для реалізації в даній ситуації. Вибір цілей, можливих для реалізації, залежить від системи узгодження політичних інтересів, тобто від того, які з цілей найбільшою мірою акумулюють інтереси різних типів.

Найбільш відкритою системою узгодження інтересів є парламент. Інтереси лідерів, груп, держави, міжнародних відносин проходять складний процес узгодження, наслідками якого стають парламентські рішення.

Звичайно, найбільш стандартним є процес узгодження групових і загальнодержавних інтересів. У парламентській системі загальнодержавний інтерес є реалізацією інтересу парламентської більшості шляхом голосування. Таким чином, виявлення загальнодержавного інтересу приводить до узгодження інтересів груп.

Найбільш складний момент - врівноваження інтересів та цілей лідерів. Тобто проблема узгодження офіційних та особистих цілей та інтересів. Це саме той момент політичних відносин, коли суб'єктивне може переважити об'єктивне, коли великого значення набувають соціально-психологічні характеристики лідера. Тому кожна політична мета, сформульована як декларативний документ, є поєднанням офіційного й особистого.

Ж.-Б. Дюроссель гадає, що "сам стан лідера потребує, щоб він або вірив, що його суб'єктивні цілі не що інше як реалізація "національного інтересу", або робив усе, щоб переконати в цьому інших". "Розкриття реальних цілей, які ставлять перед собою політичні лідери, - важливе і найбільш важке завдання" [3, с. 155].

Вибір політичної мети зумовлює й вибір засобів її реалізації. У демократичній, парламентській системі найбільш традиційний шлях реалізації мети - це постановка проблеми в парламенті та прийняття рішення законодавчою владою. Тому досягнення мети має вигляд як діяльність лідерів і груп щодо організації вибору політичного рішення, яке найбільш адекватно задовольняє політичні цілі.

Вибір рішення залежить від поєднання офіційних та особистих цілей політиків, а також від цілей як публічно проголошених, так і таємних. Тому причини політичного вибору, на думку Ж.-Б. Дюверже, можуть бути поділені на "глибинні" та "впорядковані".

Впорядковані причини зумовлюються політичною програмою суб'єкта політики, публічними виступами лідерів, результатами голосування тощо. Упорядковані причини є також наслідком підконтрольних феноменів економіки й соціального життя. Глибинні причини складаються з таємних цілей політиків, які неможливо проявити в раціональному аналізі. Це ірраціональні поклики, які Ф. Ніцше позначив терміном "воля до могутності". З іншого боку - "це економічні явища, які не піддаються контролю, але які стають принаймні істотним чинником, що впливає на політичні рішення (криза, інфляція, безробіття, ...)" [3, с. 155]. Слід назвати також соціально-психологічні феномени, які впливають на політику (загострення міжнаціональних відносин, популярність або зниження рейтингу лідера, політична пасивність населення та інші).

Будь-який вибір рішення є результатом збігу "глибинних" та "упорядкованих" причин, частка кожної з причин може зробити вибір раціональним на основі контролю ситуації або перетворити вибір у наслідок стихійних неконтрольованих процесів.

Однак політичний вибір складається не тільки з інтеграції причин. На суб'єкт політики значно впливає й установка. Вона впливає на певні цілі дії та на можливий вибір рішення. Установка - це вираз цінностей орієнтації у формі соціально-детермінуючої прихильності особистості або соціальної групи до заздалегідь визначеного ставлення - позиції до того чи іншого явища та предмету зовнішнього світу. В багатьох випадках вона визначає мотивацію вчинку, вибір цілі й засобів його створення. Установка впливає на оцінку ситуацій суб'єктом політики, на його поведінку, на політичний вибір. Установка визначається на основі численних і різноманітних видів діяльності, породжена однотипними стимулами...

Однотипні стимули формують установку, яка стандартизує поведінку суб'єкта діяльності. В політиці це проявляється як незмінність політичної позиції, а також як невиправданий консерватизм і доктринерство. Установка немовби задає суб'єкту політичної діяльності можливу схему вибору, нагадуючи про традиційних союзників і ворогів, політичну програму, збереження престижу тощо.

І навпаки, політики, які у своїй діяльності відкидали вузькі установки, часто здобували тавро відступників, погоджувачів, безпринципних політиканів та ін. Найбільш яскраво й масштабно вплив політичних установок проявився в період протистояння капіталізму й соціалізму.

Система неформальних відносин у політиці також формує установки, які впливають на політичний вибір і політичну діяльність. Трапляється, що особисті антипатії та неприязнь лідерів призводять до розколу партії або руху, стають джерелом скандалів. У такому разі вибір однієї сторони ніколи не збігається з вибором іншої, навіть при близькості політичних програм і цілей. Навпаки, симпатії політичних лідерів дають змогу домовитися та співпрацювати політичним групам різних напрямків.

Американський дослідник установок Дж. Е. Девіс вважає, що будь-яка група, в тому числі й політична, якщо в ній немає конфлікту, "буде схильна до одностайного визнання установки, яка є в лідера" [2]. Він наполягав на чільності чинника "особистого впливу" при формуванні установки.

Френч і Лазарсфельд вважають, що установки групи - це засвоєння менш активною групою установок її лідера. Справді, в політиці позиція партії - це позиція її лідера, позиція країни - позиція її президента. Дослідження установки дає змогу краще зрозуміти роль особистого впливу, особистого чинника в політиці. Вибір політичного рішення - це в першу чергу вибір лідера або лідерів політичної групи.

Таким чином, політичний вибір є наслідком реалізації політичних інтересів, кроком на шляху до поставленої мети, зробленим під впливом ряду причин та політичної установки суб'єкта політики.

Індикація ризиком виникає з моменту вибору рішення, включає фазу його прийняття й остаточно з'являється в наслідках рішення. В міжособистих стосунках у суспільстві проблема ризику виступає як проблема особистої відповідальності лідера або відповідальності політичної групи за щось досконале. Стан ризику викликається до життя стимулами й мотивами, які рухають політиком: кар'єра, добробут, влада й повага, а також мотивами і стимулами політичної групи, що діє в межах законодавства.

Загальна картина діяльності політика виглядає як вибір цілей, засобів, оцінка міри ризику. Таким чином, процес підготовки й прийняття політичного рішення має в собі три етапи ризику: 1) вибір; 2) прийняття; 3) наслідки. Виділяються також два різновиди ризику на етапі вибору: позитивний ризик, пов'язаний з можливістю втрати, та негативний ризик, пов'язаний з можливістю здобуття якогось привілею. Слід додати оцінку міри ризику, міри втрати чи набуття, а також відповідальність за зроблений вибір. Відповідальність розкриває дві опори політика: довір'я виборців і довір'я партнерів. Якщо навіть після невдалого ризику зберігається хоча б одна з опор, політик має надію на продовження кар'єри.

Будь-яке політичне рішення містить у собі питання про відповідальність, а значить зберігається можливість ризику в тих, хто прийняв його. Але є рішення, де проблема відповідальності не актуалізується в наслідку, тобто є рішення, відповідальність за які наздоганяє політика через тривалий період часу. Наприклад, судові процеси над комуністичними керівниками колишньої НДР та Болгарії.

Вибір можливого політичного рішення вимагає чіткого визначення позицій політичних сил. У парламентській системі це означає відкриту декларацію фракціями своїх позицій щодо обговореного питання. Йде підготовка виступів лідерів, добір аргументів і контраргументів. Ситуація вибору переходить у стан боротьби за політичне рішення.

Етап підготовки передбачає виявлення й погодження систем політичних інтересів. Їх утворюють загальнодержавні інтереси, інтереси різних політичних сил, особисті інтереси лідерів і міждержавні інтереси, якщо проблема має зовнішньополітичний резонанс. Погодження інтересів дає змогу здійснити вибір рішення з метою його подальшої розробки. На ситуацію вибору впливає ряд умов, одна з яких - можлива відповідальність, що створює проблему політичного ризику.

Таким чином, підготовка політичного рішення має розглядатися як механізм, який можна науково формалізувати.
назад содержание вперед