назад содержание вперед

Еміграційний потенціал України
та розвиток еміграційного процесу

Останнім часом все більше громадян України намагаються виїхати за кордон на постійне, тривале або тимчасове проживання, вбачаючи в цьому надійний шлях вирішення багатьох життєвих проблем. Певною мірою це є реакцією на неможливість виїзду у попередній період. Збільшення числа бажаючих виїхати пов'язане також з позицією політичних сил, які шукають на Заході нові ідеали, із змістом матеріалів засобів масової інформації, в яких ідеалізація всього закордонного віднедавна замінила його різку критику, а також з недостатньою, через все ще невелику кількість безпосередніх контактів, інформацією про дійсні обставини життя на Заході.

Існують однак і більш глибокі причини. Насамперед, набагато нижчий, ніж у сусідніх країнах, рівень життя. При середній заробітній платі не більше 10 доларів на місяць він поступається як розвинутим державам, так і більшості східноєвропейських країн. Глибока економічна криза загрожує не тільки добробуту населення, але й його зайнятості. Протягом останнього року кількість зареєстрованих безробітних збільшилась у 10 разів. І хоча їх абсолютна чисельність невелика (на січень 1993 р. 70,5 тис. чоловік, або 0,2% активного населення), латентне безробіття, яке, за оцінками, становить 50% зайнятих у виробництві, може обернутися втратою робочих місць для мільйонів громадян України. До 1995 р., на думку вітчизняних і зарубіжних експертів, Україні загрожує 2 - 3-мільйонне безробіття.

На рішення про виїзд за кордон впливають і досить непрості політичні проблеми. Досі Україна була відносно стабільним регіоном. Однак військовий конфлікт у Придністров'ї, міжнаціональні проблеми в Криму, суперечності з Росією, що періодично загострюються, можуть стати джерелом ускладнень. Хиткість позицій владних структур, постійна боротьба політичних сил викликають у людей почуття невпевненості, бажання виїхати, перечекати десь складні часи. Не можна нехтувати й екологічними проблемами. Наслідки чорнобильської катастрофи безпосередньо торкнулися території із населенням 3 мільйони чоловік. Люди, що змушені залишити рідні місця, можуть при нагоді легко погодитися на виїзд із країни взагалі.

З'ясувати розповсюдження еміграційних настроїв серед населення України дають змогу соціологічні дослідження. Вперше це питання було опрацьоване в ході опитування громадської думки, що проводилося соціологічним центром ЦК КПУ двічі протягом 1990 р. У листопаді того року виїхати на роботу за кордон виявили бажання 44,4% респондентів. Їх відсоток був вищий від середнього по республіці у західних прикордонних областях і місті Київ. 10,5% опитаних були готові виїхати за кордон для постійного проживання. Серед жителів Києва та Закарпатської області таке бажання висловило вдвічі більше людей. Еміграційні настрої найбільш сильні у певних суспільних групах. Попереду студенти. Охоче виїхали б на роботу за кордон 70,9% опитаних цієї категорії, 27,3% емігрували б назавжди. Вище середнього також показник еміграційної готовності був у керівників, представників науки та культури, інженерно-технічних працівників. Щодо вікових характеристик потенційних мігрантів, то працювати за кордоном бажали більше половини опитаних молодших 40 років. Серед молоді (16 - 30 років) - майже 60%. Кожна четверта молода людина готова виїхати назавжди. Порівняння цих результатів із отриманими на півроку раніше (весною 1990 р.) показало, що кількість бажаючих виїхати на роботу за кордон збільшилася на 10,2 пункти, для постійного проживання - на 3,7 пункти.

У грудні 1992 р. дослідження міграційного потенціалу України здійснила Міжнародна організація по міграціях (МОМ)1. Воно особливо цікаве, оскільки паралельно проводилося в чотирьох країнах - Албанії, Болгарії, Росії, Україні - та дає можливість порівнювати. Згідно з його результатами готові виїхати на роботу за кордон строком на декілька місяців 28% опитаних в Україні (у Росії - 26%), на декілька років - 21% (у Росії - 18%), назавжди - 13% (у Росії - 8%). Найбільший відсоток бажаючих попрацювати за кордоном у віці 30 - 34 років серед осіб з вищою та незакінченою вищою освітою.

Наведені дані в цілому підтвердилися в ході новітнього дослідження, проведеного авторами цієї роботи на початку 1993 р. Було опитано 1200 респондентів у п'яти регіонах України - Дніпропетровській, Львівській, Миколаївській областях, у Криму та місті Київ. Вибірка будувалася за статевим, віковим, соціально-професійним принципом. Серед опитаних 51% становили чоловіки, жінки - 49%. У віці до 20 років - 26,9%, 25 - 35-річних - 46,9%, 35 - 50-річних - 20,5%, понад 50 років - 5,4%. Більшість опитаних були службовцями - 40,6%, робітниками та селянами - 25,3%, студентами - 25,1%. 38,6% респондентів мали вищу освіту, 61% - середню та середню спеціальну, 0,4% - неповну середню.

Про намір емігрувати заявили 12,3% респондентів. Найбільш поширений він серед людей творчої розумової праці: кожний четвертий з опитаних, що належить до цієї соціальної групи, готовий змінити країну проживання; цей показник вище середнього серед студентів і учнів. Потенційні емігранти в основному молоді люди. Емігрувати готові 16,8% опитаних 20 - 35 років. Вельми тривожним виглядає той факт, що значна частина опитаних (24,7%) по запитанню про намір емігрувати не визначилася. Ці люди хоча і не відповіли ствердно, однак і не сказали рішучого "ні", тобто повністю можливості виїзду не виключають. Отже, несприятливі суспільні зрушення можуть спровокувати прийняття рішення про еміграцію досить значною кількістю громадян.

Бiльше половини опитаних (52,4%) готовi виїхати за коpдон тимчасово для pоботи та навчання. Категоpично не збиpаються цього pобити тiльки 27%. Hайбiльше бажаючих попpацювати за коpдоном, як i тих, хто хотiв би емiгpувати, сеpед iнтелiгентiв i студентства, вiдповiдно 61,2 i 56,8%. А також у молодших вiкових категоpiях - 54,7% сеpед тих, кому до 20 pокiв, 57,3% - у 20 - 35-piчних.

Шиpоке pозповсюдження оpiєнтацiї на емiгpацiю засвiдчує i вiдповiдь на питання пpо ставлення до тих, хто виїхав за коpдон. Пpацюючих у заpубiжних кpаїнах схвалюють 78,3% опитаних. Сеpед iнтелiгентiв - 86%. Засуджують тiльки 1,2%. Сеpед студентiв, пенсiонеpiв засуджуючих взагалi не виявилося. Тих, хто виїхав на постiйне мiсце пpоживання, схвалюють 31,4% (сеpед службовцiв, iнтелiгенцiї, студентiв - бiльше), засуджують - 3,9%.

Результати анкетування показують, що емiгpацiйнi настpої пiдкpiпленi конкpетними дiями людей. Hа питання пpо наявнiсть контактiв із закоpдоном i їх фоpму 55,8% pеспондентiв вiдповiли, що мають або офоpмлюють закоpдонний паспоpт. У 76,4% опитаних pодичi живуть або пpацюють за коpдоном. Пiдтpимують зв'язки з заpубiжними дpузями 80,2%. Бiльше половини опитаних заявили, що вони шукають конкpетну можливiсть попpацювати у заpубiжних кpаїнах. Пpавда, клiєнтiв посеpедницьких оpганiзацiй по пpацевлаштуванню за коpдоном виявилося лише 4,1%. Пpоте вpаховуючи невелику кiлькiсть таких оpганiзацiй i фактично напiвлегальнi умови їх дiяльностi, це не так i мало.

Основна маса опитаних хотiла б виїхати в кpаїни Захiдної Євpопи - 53,1%, тpетина - у США, Канаду. Кiлькiсть бажаючих виїхати в Iзpаїль незначна - 2,5%. Називалися й інші країни бажаного виїзду, такі як Австралія, Аргентина, Чилі, Арабські емірати, а також Росія. Найбільше бажаючих виїхати в Росію серед жителів Дніпропетровщини та Криму.

Пpивеpтає увагу в цiлому нечисельна (6,3%), але дуже важлива гpупа вiдповiдей - ладен виїхати будь-куди. Мабуть, так вiдповiдали люди, що мають найбiльш piшучi намipи емiгpувати, готовi здiйснити свої плани за будь-яку цiну.

Поpiвнюючи pезультати опитувань 1990 i 1992 - 1993 pокiв, на жаль, тpеба констатувати, що емігpацiйні настpої населення Укpаїни посилюються. Це яскpавий показник неблагополуччя в економiчному та суспiльно-полiтичному життi. До pечi, за даними опитування МОМ, погipшення ситуацiї і умов життя пpотягом останнiх тpьох pокiв вiдзначили 83% pеспондентiв в Укpаїнi (67% у Росiї), не плекають надiй на поліпшення становища в близькому майбутньому 64% (у Росiї 57%). Кpiм того, 59% опитаних вважають, що обpана стpатегiя pозвитку кpаїни помилкова (у Росiї 40%). Таким чином, доленосний в iстоpiї Укpаїни 1991 p. мало позначився на настpоях людей. Бажання виїхати за коpдон пiсля пpоголошення незалежностi не тiльки не зменшилося, воно навiть зpосло.

Вiдповiдi на питання пpо мотиви виїзду загалом були очiкуваними. Hезадоволення матеpiальними умовами життя назвали 75,5% опитаних. Сеpед iнтелiгентiв таких було 79,5%, сеpед пенсiонеpiв i домогосподаpок - 86,7%. Пiд час згаданого дослiдження МОМ, що пpоводилося декiлькома мiсяцями pанiше, економiчнi пpичини емiгpацiї також виявилися головними. Однак у кiнцi 1992 p. їх назвали все ж тpохи менше людей - 71%.

Якщо пpоаналiзувати цю вiдповiдь з точки зоpу вiку pеспондентiв, виявляється, що молодi гpомадяни менше зважають на матеpiальнi обставини. В той же час для людей, вік яких перевищує 50 років, вони найбiльш вагомi. Hа жаль, це пiдтвеpджує вiдомий факт, що в сучасних скpутних економiчних умовах пенсiонеpи, гpомадяни стаpшого вiку у найгipшому становищi.

Значна частина pеспондентiв - бiльше тpетини (34,4%) - вважала, що мотивом виїзду є неможливiсть pеалiзувати на батькiвщинi свої здiбностi. Особливо пошиpена ця точка зоpу сеpед молодi у вiцi до 20 pокiв - 41%, сеpед iнтелiгентiв - 42,5%, студентiв - 40%.

Hа тpетьому мiсцi сеpед головних мотивiв виїзду - туpбота пpо майбутнє дiтей (22,1%). Бажаючи власним дiтям життя в емiгpацiї, люди демонстpують вкpай безнадiйний погляд щодо майбутнього власної деpжави.

Значним поштовхом до емігрування видається людям також нестабільна політична ситуація. Вона спричиняє виїзд з України на думку 17% опитаних.

Досить втішним видається той факт, що в нацiональнiй дискpимiнацiї вбачають пpичини виїзду лише 3,77% респондентів. Однак сеpед iнтелiгентiв таких 8,2%, серед вiйськовослужбовцiв 15,4%. Пояснення цьому тpеба шукати як в певних особливостях нацiонального складу цих гpуп (для кожної piзних), так i в їх становищi у суспiльствi. Опитування МОМ також показало, що й етнiчні та pелiгiйнi пpичини виїзду за коpдон для Укpаїни менш значнi: 14%, 2 i 9% опитаних вiдповiдно (у Росiї 35%, 3 і 16%).

Hесподiвано незначний вiдсоток серед опитаних посів такий мотив виїзду за коpдон, як складна екологiчна ситуацiя - 5,6%. Мабуть, матеpiальнi пpоблеми вiдсунули на задній план усi iншi негаpазди. Тpохи вищий цей показник у вiкових гpупах до 20 i стаpше 50 pокiв. Чи не тому, що пеpшi, готуючись до ствоpення власної сiм'ї, непокояться пpо ще ненаpоджених дiтей, а дpугi вiдчувають наслiдки екологiчних пpоблем на власному здоpов'ї?

Одночасно з великим опитуванням, пpо яке йдеться, було пpоведене коpотке iнтеpв'ю сеpед людей, що виїжджали за коpдон. Воно пpоводилося бiля мiжнаpодних залізничних і авіакас, посольств США, ФРH, Iзpаїлю в Укpаїнi. I хоча пiдбip опитуваних був випадковим, а їх загальна кiлькiсть незначна, погодились дати вiдповiдi 103 чоловiки. Отpиманi pезультати цiкавi вже тим, що демонстpують не ставлення гpомадської думки до емiгpацiї, а мотивацiю людей, що безпосеpедньо виїжджають за коpдон.

Hезадоволення матеpiальними умовами життя спонукало до емігpацiї або тимчасового виїзду в 90% випадках. Hеможливiсть повною мipою pеалiзувати свої здiбностi на батькiвщинi - в 44,7%. Туpбота пpо дiтей - у 60,2%. Hеспpиятлива екологiчна ситуація - в 26,2%. Тобто, кожний четвеpтий, що виїжджає за кордон, прийняв piшення пpо це, кpiм iншого, i пiд тиском екологiчних пpоблем. Це набагато бiльше, нiж показало опитування громадської думки. Отже, хоча усвiдомлення екологiчних негараздiв у суспiльствi все ще на низькому piвнi, воно дiє як сеpйозний фактоp виштовхування.

Таким чином, соцiологiчнi дослiдження засвідчують: за умов зpостаючого безpобiття, набагато менших, ніж у сусідніх країнах, заробітках працюючих еміграційні настрої набувають усе більшого поширення сеpед населення Укpаїни. Якщо кеpуватися pезультатами наведених опитувань, з 29-мiльйонного укpаїнського населення у працездатному віці тpудящими-мiгpантами є понад половина, пеpеселенцями - до 3 млн чоловiк. З уpахуванням членiв сiмей відповідна цифpа набагато зростає.

Однак пpактична pеалiзацiя суб'єктивних бажань людей залежить вiд об'єктивних обставин, а саме вiд pозвитку ситуацiї у кpаїнi та можливостi виїзду, а також вiд готовностi заpубiжних кpаїн пpийняти емiгpантiв з Укpаїни. Щодо пеpшої обставини, то навіть за найоптимiстичними пpогнозами стабiлiзацiя економiки, як умова забезпечення зpостання добpобуту населення, навpяд чи буде досягнута найближчим часом. Та навiть якщо б це сталося, поширена у суспiльнiй свiдомостi виїзна "лихоманка" все одно б спpичинила значний виїзд за коpдон. Адмiнiстpативних пеpешкод на його шляху вже не iснує. Контpоль з боку деpжави пpактично вiдсутнiй. З сiчня 1993 p. дiє постанова Кабiнету мiнiстpiв, згiдно з якою гpомадянам бiльше не потрібні спецiальнi дозволи вiдповiдних оpганiв для того, щоб здiйснити заpубiжну подоpож. Досить вiзи деpжави пpизначення. Але пеpепони так би мовити технiчного хаpактеpу все-таки збеpеглися: слабка пpопускна спpоможнiсть i невелика кiлькiсть пpикоpдонних пунктiв, тpанспоpтнi пpоблеми, висока вартість квиткiв. Певною мipою, особливо спочатку, цi обставини здатнi пpигальмувати емiгpацiю. Складна економiчна ситуацiя, падiння життєвого piвня, що є основними пpичинами бажання людей виїхати, в той же час пеpешкоджають, як це не паpадоксально, здiйсненню цього бажання. 67,7% гpомадян, що вiдповiдали на питання нашої анкети, заявили, що виїхати за коpдон їм перешкоджають фiнансовi труднощi.

Hабагато сеpйознiшi пеpешкоди на шляху масової емiгpацiї ствоpюють зовнiшнi фактоpи. Позицiя захiдних кpаїн недвозначна. Як влада, так i гpомадськiсть тут piзко запеpечують пpоти збiльшення числа iноземцiв. Повсюди посилюється пpикоpдонний контpоль. Уводиться новий, бiльш сувоpий поpядок пpийому iноземних гpомадян.

Однак кількість емiгpантiв з Укpаїни останнiм часом постiйно збiльшується. Точно визначити їх число, на жаль, не можна. Донедавна емiгpацiя вважалася нехаpактеpним для нашого суспiльства явищем i тому замовчувалася. Адекватної мiгpацiйної статистики не iснувало. Деpжава чеpез свої спецiальнi оpгани - Вiддiли вiз і pеєстpацiй Мiнiстеpства внутpiшнiх спpав - бpала на себе пpийняття piшення пpо дозвiл або забоpону виїзду за коpдон гpомадян. Тому статистика емiгpацiї iснує у виглядi облiку виданих дозволiв. Чеpез piзний поpядок офоpмлення документiв фiксується кiлькiсть дозволiв на виїзд для постiйного пpоживання за коpдоном (плюс кiлькiсть неповнолiтнiх, що виїздять з батьками), кiлькiсть дозволiв на тимчасовий виїзд за запpошеннями вiд iноземних гpомадян, кiлькiсть офоpмлених виїзних документiв службового хаpактеpу для гpомадян, що виїздять у вiдpядження, i, наpештi, документiв, що офоpмлюються для туpистичних фipм.

Статистика ВВІР має принаймні два серйозні недоліки. Передусім, не відомий фактичний виїзд. Частина оформлених дозволів не використовується. З іншого боку, протягом року окремий громадянин, окрім тих, хто виїздить на постійне місце проживання, може отримати декілька дозволів на виїзд (правила, за якими дозволялося відвідати соціалістичну країну не частіше одного разу на рік, а капіталістичну - одного разу на два роки, під час перебудови були скасовані). Крім того, ВВІР не фіксує якісні характеристики емігрантів - вік, освіту, рівень кваліфікації тощо, виділяючи лише дітей, оскільки для них документи оформлюються інакше, ніж для дорослих. Раніше про тих, хто бажав виїхати за кордон, збиралися дуже детальні відомості. В останні роки з лібералізацією виїзду ВВІР від цієї практики відмовився. З точки зору демократизації нашого життя таке рішення можна тільки вітати. Однак у зв'язку з цим держава втратила фактично єдине джерело відомостей про склад еміграції. На жаль, з січня 1993 р. не стало також і кількісних даних щодо тимчасового виїзду в особистих справах. Відмова держави від надання громадянам дозволу на виїзд за кордон водночас означає і відмову від будь-якої реєстрації поїздок, що не можна визнати далекоглядним. Адже інформація про те, скільки та куди їздять громадяни, необхідна для врахування як у внутрішній соціально-економічній політиці, так і у міжнародних справах. Перш, ніж ліквідувати функції ВВІР щодо тимчасових поїздок, потрібно було розробити нову систему обліку виїзду. Можливості для цього можна віднайти безпосередньо на кордоні. Однак досі в цьому напрямку нічого не зроблено. На сьогодні як працівники державних органів, так і науковці позбавлені будь-яких даних про тимчасовий виїзд з України в особистих справах.

Розглянемо динаміку зовнішньої міграції з України, наскільки це дає змогу статистика ВВІР. Перш за все мова йтиме про тих, хто виїздить за кордон на постійне проживання. В роки перебудови штучні обмеження щодо об'єднання сімей були ліквідовані. У зв'язку з цим у 1987 р. дозвіл на виїзд на постійне місце проживання за кордон отримали 5,4 тис. громадян України (серед них для виїзду в Ізраїль - 3 тис.), у 1988 р. - 13 тис. (в Ізраїль - 10), у 1989 р. - 36,5 тис. (в Ізраїль - 33,2). Найбільше число дозволів було видано в 1990 р. Воно досягло 73 тис. (в Ізраїль - 68 тис.). Разом з батьками були оформлені документи для виїзду більш як 22 тис. дітей. Тобто, загальна чисельність емігрантів перевищила 90 тис. чоловік.

Ми не маємо відомостей про національний склад емігрантів. Але географія виїзду красномовно свідчить про етнічний, в основному, його характер. Це підтверджують також дані про національний склад населення України. В період між двома останніми переписами (1979 і 1989 рр.) населення єврейської національності скоротилося на третину (крім еміграції, це пов'язане з найнижчою серед усіх національних груп народжуваністю, а також асиміляцією). За даними союзного Мінстату, саме євреї становили більшість серед емігрантів із СРСР у 1990 р. Їх було 34,5%. Тоді як українцями за національністю були лише 3,4% емігрантів.

З 1987 р. чисельність емігрантів з України зростала не тільки абсолютно, але й у процентному відношенні до загального числа тих, хто виїздив з колишнього СРСР. Якщо на початку розглянутого періоду вона становила 17,0% всього потоку, то в 1990 р. - 21,1%. За цим показником Україна поступалася лише Росії (22,9%). Що ж до відношення кількості емігрантів до кількості населення, то на Україні воно було набагато більшим. Кожний п'ятий, хто виїхав із СРСР у 1990 р., виїжджав з України (1990 - останній рік, за який є відомості про виїзд із СРСР).

У 1991 р. виїзд з України дещо зменшився. Було видано близько 70 тис. (разом з дітьми) дозволів (в Ізраїль - 48,5 тис.). Частина з них, а також частина виданих у попередньому році, так і не була використана. Еміграція уповільнилася внаслідок війни у Перській затоці і пов'язаним з нею загостренням міжнародної ситуації. Крім того, почала даватися взнаки обмеженість бази етнічної еміграції, її ресурси поступово вичерпуються. Як і раніше, основна маса емігрантів виїздила в Ізраїль - 70%. Однак істотно збільшився виїзд до США (разом з дітьми 15 364 чоловіки), ФРН (2 144 чоловіки) - разом понад четверта частина емігрантів.

У 1992 р. нові тенденції стали більш виразними. Було видано 35,2 тис. дозволів на виїзд на постійне місце проживання за кордон. Разом з дітьми цифра сягала 44,4 тис. З них в Ізраїль прямували лише 13,7 тис. чоловік, або одна третина, тоді як у США - 20 тис., ФРН - 6,5 тис., тобто більшість емігрантів. Іншими словами, якщо число тих, хто виїздив з України в Ізраїль у 1992 р., становило лише 6% еміграції за останній період (у 1987 - 1992 рр. виїхали 213 тис. чоловік), то у США виїхало стільки, скільки за всі попередні п'ять років. Така ж ситуація і з виїздом у ФРН. Певною мірою це пов'язано, мабуть, з відкриттям у Києві посольств цих країн, розвитком економічних, культурних, гуманітарних зв'язків з ними. Цікаво, що під час опитування МОМ кожний четвертий український громадянин заявив, що саме в посольствах можна отримати інформацію про можливості легального виїзду в ту чи іншу країну.

Становить інтерес внутрішній розподіл еміграції. У 1987 - 1992 рр. найбільша кількість людей виїхала з Києва (66,7 тис., або 25% усіх емігрантів). Значним був виїзд з Одеської (17%), Харківської (7,5%), Дніпропетровської (6%) областей. Найменшою була доля в еміграції жителів Тернопільської, Кіровоградської, Полтавської областей (менше 0,5% з кожної). Протягом шести років цей ряд не зазнав великих змін. Київ, Одеса, Харків - найбільші міста України - його постійно очолювали. Значним був також виїзд з Чернівецької, Житомирської областей, де досить чисельне єврейське населення. Найменше емігрантів із переважно аграрних областей України.

На розподіл еміграції по областях очевидний вплив справила чорнобильська катастрофа. Якщо взяти регіон, що найбільше постраждав від неї - Житомирська, Чернігівська, Київська області та Київ, то доля його жителів серед усіх емігрантів у 1986 р. становила 20%. У 1987 р. - 24,4%, у 1988 - 34,1%, у 1989 - 30,8%, у 1990 - 30,4%, у 1991 р. - 44,9%. Особливо промовиста остання цифра. Як уже говорилося, через ускладнення міжнародної обстановки, інші причини в 1991 р. виїзд на постійне місце проживання за кордон почав скорочуватися. Але, як бачимо, це сталося в основному поза "чорнобильською зоною". Понад те, з Києва та Київської області число тих, хто отримав дозвіл на виїзд, збільшилося порівняно з попереднім роком не тільки відносно, але й абсолютно. В 1991 р. воно було вдвічі більшим, ніж у 1990 р.

Другу групу громадян, що виїздять за кордон, складають особи, які залишають Україну тимчасово за запрошеннями іноземців. Якщо раніше підставою для виїзду в особистих справах були запрошення тільки від близьких родичів, і чисельність виїздів була незначною, то з лібералізацією режиму кордонів, більшою відкритістю до зовнішнього світу велика кількість людей отримала можливість побувати в зарубіжних країнах. За даними ВВІР МВС України, в 1986 р., на початку перебудови, виїзд громадян у особистих справах не перевищував 43 тис. Однак уже в 1987 р. він подвоївся - 85 тис., а у 1988 зріс ще в 4 рази - 362 тис. чоловік. У 1989 р. ріст продовжився - 1 436 тис. У 1990 р. для поїздок у особистих справах ВВІР було видано 1 839 тис. дозволів. Більше половини громадян, що звернулись у ВВІР у цьому році, потребували оформлення закордонного паспорта, оскільки раніше за кордоном не бували та паспорта не мали. Тобто коло людей, що брали участь у міждержавних пересуваннях, розширялося. У 1991 р. виїзд у особистих справах досяг рекордної цифри - 2 327 тис. чоловік.

Тимчасові закордонні поїздки здійснювалися головним чином у сусідні країни, раніше соціалістичні, з якими зберігся безвізовий режим, добре налагоджений транспортний зв'язок. Головний і постійно зростаючий потік був спрямований у Польщу. Якщо в 1989 р. туди виїжджали 270 тис. чоловік (18,8% числа виїжджаючих), то в 1990 р. уже більше 700 тис.(майже 40% ), а в 1991 р. - 1 726 тис. (74,2%). До відомих подій значним був виїзд у Югославію. В 1989 р. він становив 950 тис. чоловік, або 66% числа виїжджаючих, що більше, ніж втричі, перевищувало виїзд до Польщі. Однак уже в 1990 р. для відвідування Югославії було видано майже вдвічі менше дозволів - 568 тис. (30% числа виїжджаючих), а в 1991 р. лише 124 тис. (5,3% ).

Від 3 до 7% числа виїжджаючих становили особи, що відбували до Угорщини, Румунії, Чехо-Словаччини. Серед західних країн, куди виїжджало набагато менше (9,8% у 1990 р., 6,3% у 1991 р.), перше місце посідає Туреччина. Дозволи на виїзд у цю країну отримала половина бажаючих виїхати на Захід у 1990 р., понад 30% у 1991 р. 27% дозволів на виїзд у західні країни припадали на ФРН, 10,3% - США.

У 1992 р. число виданих для тимчасових поїздок за рубіж дозволів дещо скоротилося і становило 1 903 тис. 71,1% з них були видані для відвідання Польщі. Кількість виїздів на Захід залишалася досить скромною. Найбільшу участь у поїздках у особистих справах беруть жителі західних прикордонних областей, де зв'язки з сусідніми державами традиційні. Багато з них мають за кордоном родичів. Протягом останніх років біля половини виїздів завжди припадала на три області - Закарпатську, Львівську, Чернівецьку. В 1986 р. із Закарпаття було здійснено 38% виїздів у особистих справах за рубіж, у кінці 80-х - майже 30%. На початку 90-х років ця частка зменшилася (1992 р. - 8,5%). Але не тому, що закарпатці стали менш рухомими. Просто для відвідин сусідніх країн їм більше не був потрібний спеціальний дозвіл. На вихідців із Львова та області в 1992 р. припало 19,3% виданих ВВІР дозволів для тимчасових поїздок за кордон, на чернівчан - 14,9%. Досить помітна в поїздках частка Хмельницької, Івано-Франківської, Тернопільської областей. Вона становить від 6,5% до 9%.

На жаль, відсутні відомості про строки поїздок, їх мету. Хтось із громадян подорожує, щоб побачитися з родичами або знайомими, подивитися чужу країну. Однак очевидно, що значна частина тимчасових поїздок здійснюється з метою торгівлі. Це підтверджують соціологічні дослідження. Інтерв'ю, взяті у осіб, що виїжджали за кордон, показали, що регулярні торгові поїздки здійснюють більше половини опитаних. В основному у східноєвропейські країни. Прибутковість таких поїздок базується на порівняно низьких цінах в Україні і надзвичайно високому курсі вільно конвертованої валюти. Однак останнім часом із введенням мита, переліків заборонених для вивозу товарів, наближенням цін і транспортних тарифів до світового рівня, а також дій польських митних і прикордонних служб по обмеженню нашестя зі Сходу умови для торгових поїздок погіршилися. Дозволів на відвідання Польщі в 1992 р. було видано майже на 400 тис. менше, ніж у 1991 р., що й зумовило зменшення загального обсягу виїзду в особистих справах. У минулому році було видано на 120 тис. менше дозволів для відвідання Югославії. Поїздки в цю країну фактично припинилися. Водночас більше, на 107 тис., їхали до Румунії. Мабуть, сюди переорієнтувалася частина торгового потоку.

Є підстави припустити, що серед тих, хто виїздить у особистих справах, крім "торгових туристів", значну частину становлять трудящі-мігранти. Працевлаштування за кордоном вперше було допущено Законом про зайнятість населення від 1 березня 1991 р. У його десятій статті говориться, що "громадяни мають право на професійну діяльність у період тимчасового проживання за кордоном". Однак у постанові про прийняття закону введення у дію цієї статті обумовлено прийняттям закону про в'їзд і виїзд, яке й досі не відбулося. Через це "трудові мотиви" так і не стали підставою для оформлення документів на виїзд. Бажаючі попрацювати за кордоном змушені були використовувати особисті запрошення іноземних громадян. Тому виділити цю групу серед усієї маси виїздів, визначити її чисельність неможливо. Вона, однак, досить значна і має тенденцію до зростання. Згадане опитування-інтерв'ю показало, що 2/3 з тих, хто їде за кордон у особистих справах, принагідно готові там працювати. За умов, коли заробітна плата на батьківщині у 8 - 10 разів нижча, ніж у сусідніх країнах, це цілком зрозуміло.

Ще одним каналом виїзду за кордон є відрядження співробітників підприємств і організацій України. В 1992 р. число тих, хто виїхав у закордонні службові відрядження, становило 913 тис. чоловік. Це в півтора рази більше, ніж у 1991 р., у 2,5 рази, ніж у 1990 р., у 4 рази більше, ніж у 1989 р., і в 13 разів більше, ніж у 1988 р. Стрімке зростання кількості відряджень пов'язане, головним чином, з розвитком економічного та культурного співробітництва з зарубіжними партнерами, розширенням складу його учасників. Однак не тільки цим. Направляючи персонал у довгострокові відрядження, українські підприємства нерідко, по суті, стають посередниками у його працевлаштуванні за кордоном. Оскільки інші форми співпраці у галузі використання робочої сили відсутні, у вигляді відряджень від підприємств оформлюється виїзд для виконання українськими робітниками, наприклад будівельниками, договорів підряду за межами України. Комерційні фірми, що діють у галузі надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном, направляють робітників на роботу під виглядом стажування. Те ж роблять навчальні заклади. Наприклад, Харківський інститут громадського харчування відправляє своїх студентів для стажування-роботи на строк 3 - 6 місяців до Франції. Однак, якщо назвати речі своїми іменами, мова йде про тимчасову трудову еміграцію. Недаремно ж з французької сторони партнером Інституту є міграційна служба. Треба мати на увазі ще одну обставину. Відрядження та стажування дуже часто стають шляхом до трудової еміграції, використовуються для того, щоб знайти більш-менш постійну роботу, укласти контракт з іноземним працедавцем. Перш за все це стосується висококваліфікованих спеціалістів. Так, у доповіді на загальних зборах Академії наук України в березні цього року її президент зазначив, що 2/3 вчених Академії, що виїхали за кордон у 1992 р., уклали контракти та продовжили там своє перебування.

Нарешті декілька слів треба сказати про туризм. Чисельність громадян, що відвідали зарубіжні країни як туристи, з 1987 по 1991 роки зросла в 23 рази та досягла рекордної цифри в 3 млн чол. Значно розширилася географія поїздок. У 1992 р. було здійснено також досить значне число туристичних подорожей, хоча у зв'язку з економічними проблемами і трохи менше - 2 316 тис. Певна частина туристів виїздить з метою торгівлі. Однак є й такі, що використовують туризм для встановлення ділових контактів за кордоном, у тому числі і трудових.

Враховуючи розглянуту вище динаміку виїзду в попередні роки, його внутрішні та зовнішні обставини, можна зробити певні припущення щодо розвитку процесу еміграції з України в найближчому майбутньому. Виїзд на постійне проживання буде повільно скорочуватися. Переважаючим стане напрямок у традиційні країни імміграції - США, Канаду, Австралію, деякі інші, а обсяг залежатиме від імміграційної політики цих держав. Втрачаючи етнічний характер, виїзд набуватиме виразних рис економічної еміграції.

Щодо тимчасового виїзду можна припустити, що його обсяг не буде зростати швидкими темпами і коливатиметься в межах досягнутого рівня близько 2 млн чоловік на рік. Це визначається пропускною спроможністю кордону, транспортними можливостями, можливостями людей фінансувати поїздку. Якщо заходи держави по забезпеченню дійового прикордонного та митного контролю будуть результативними, ціни досягнуть світового рівня, а грошова одиниця стабілізується, чисельність "торгових поїздок" зменшиться. Однак є всі підстави передбачати зростання трудових поїздок. Трудова еміграція набуватиме силу і як індивідуальна, і у формі виконання українськими робітниками підрядних робіт за кордоном. Однак малоймовірно, що найближчими роками вона буде дуже значною. Попри наявність усіх класичних факторів "виштовхування", широке розповсюдження еміграційних настроїв через нерозроблений правовий механізм виїзду, перешкоди до в'їзду з боку зарубіжних країн, а також консерватизм свідомості, незвичку до далеких подорожей українці навряд чи масово рушать у світ, якщо, звичайно, їх не спонукають до цього надзвичайні обставини. В той же час це не виключає розвитку масової еміграції у майбутньому за умови, що різниця в рівнях життя не на користь України буде зберігатися.

Враховуючи досвід інших країн, можна передбачити певний сценарій цього процесу. На першому етапі (можна сказати, що він триває у нас зараз) виїздять головним чином висококваліфіковані спеціалісти, вчені, діячі мистецтв, спортсмени, в основному особи з вищою освітою, що досягли визнаних успіхів у своїй професії, віком 30 - 40 років. Затримуються за кордоном досить довго, протягом декількох років. Здебільшого вони працюють легально, мають контракти на виконання певних робіт, отримують дозвіл на перебування в країні імміграції разом з сім'єю. Друга група - молоді люди, здебільшого чоловіки, що не мають сім'ї, без достатньої освіти та кваліфікації, яка б дала змогу розраховувати на отримання постійної роботи. Або це шукачі пригод, підприємливі та непосидючі, або ті, що опинилися у вкрай скрутних життєвих обставинах. За кордоном вони працюють в основному без належних дозволів, на сезонних, тимчасових, малопрестижних робочих місцях. Навіть якщо мають кваліфікацію, нерідко виконують роботу, яка її не потребує. Виїздять на короткі строки, однак можуть затриматися і довше, зокрема встановивши шлюбні відносини з іноземними громадянами.

На другому етапі, коли позитивні результати еміграції щодо вирішення власних матеріальних проблем емігрантів стають широко відомими, а вихідці з країни уже отримали певний авторитет у іноземних працедавців, знайшли свою нішу на ринку праці, закріпилися у державі прийому і тепер у змозі підтримати новоприбулих співвітчизників, в еміграцію включаються більш широкі верстви населення, різні соціальні та вікові групи, зростає доля жінок, сімейних людей. Якщо не виникне серйозних зовнішніх або внутрішніх перешкод до виїзду на роботу за кордон, трудова еміграція може стати масовою.

На сьогодні, однак, українські трудящі-мігранти не можуть розраховувати на те, що на міжнародному ринку праці вони легко знайдуть своє місце. По-перше, він перенасичений. По-друге, українська робоча сила мало конкурентоспроможна. Громадяни колишнього СРСР не користуються репутацією старанних і дисциплінованих робітників, не мають досвіду роботи в умовах капіталістичного виробництва.

Треба зазначити, що в основному люди це усвідомлюють. Питання нашої анкети дали змогу встановити, як уявляють свої перспективи за кордоном потенційні емігранти. Лише 25,8% вважають, що зможуть працевлаштуватися за спеціальністю. Найбільше впевнених у такій можливості серед студентів та учнів - 30%, а серед інтелігентів, навпаки, менше - тільки 19,7%. Мабуть вищий рівень знань і освіти цієї категорії опитаних дає змогу реальніше оцінювати ситуацію. Згодні перекваліфікуватися 35,5% опитаних (інтелігентів 42,4%). А згодних взятися до будь-якої роботи - найбільший відсоток - 38,7. Причому, якщо службовців і працівників розумової праці серед останніх трохи менше, то студентів - 40%, військовослужбовців - 58,3%. Готовність виконувати будь-яку роботу зростає з віком. Серед молоді до 20 років про неї заявили 35% опитаних, серед старших від 50 років - 43,2%. Саме з готовністю виконувати будь-яку роботу наші респонденти пов'язують надії на здійснення за кордоном своїх планів - 39,2%. Тобто, в основному вони зорієнтовані на найменш престижну, найменш популярну серед місцевого населення, некваліфіковану працю. Значно знижує шанси наших робітників погане знання іноземних мов. Тільки 3% опитаних відповіли, що володіють іноземною мовою. 26,8% вважають, що могли б нею порозумітися. 15% не знають іноземної мови взагалі.

Є проте обставини, що залишають громадянам України певні шанси на працевлаштування за кордоном. По-перше, українська робоча сила досить підготовлена та культурна і в той же час надзвичайно дешева та невибаглива. Трудящі-мігранти з України все-таки значно ближчі європейцям і північноамериканцям за культурними та релігійними традиціями, їм легше інтегруватися у західне суспільство, ніж, наприклад, вихідцям із Азії чи Африки. Нарешті, певне значення має наявність на Заході досить чисельної української діаспори. З одного боку, завдяки цьому тут уже знають українців, з іншого, є можливість отримання допомоги родичами та знайомими, просто співвітчизниками, що приїхали з України. Можна навести такий приклад. У м. Щецин (Польща) українська громада організувала інформаційно-консультативний пункт для приїжджих з України з питань працевлаштування на тимчасову роботу. Такі пункти, можливо, є й в інших місцях.

Реально оцінюючи можливості українських робітників перемогти у конкурентній боротьбі на міжнародному ринку праці, треба зазначити, що західноєвропейський і північноамериканський регіони, особливо привабливі для трудящих-мігрантів з України, навряд чи приймуть значну їх кількість. Шанси на працевлаштування будуть більші в менш розвинутих і багатих, більш віддалених країнах, що потребують спеціалістів, просто освічених людей для свого розвитку. Можливо, це будуть країни Латинської Америки, що вже виявили готовність за певних умов прийняти значну кількість іммігрантів із Східної Європи для роботи в окремих галузях і регіонах, країни Південно-Східної Азії або арабські нафтодобувні країни. Значна кількість трудящих-мігрантів уже сьогодні працевлаштовується у сусідніх країнах. За оцінками польської преси, в Польщі нелегально працюють до 200 тис. вихідців із колишнього СРСР. За таких обставин зрозуміло, чому саме Польща першою виявила зацікавленість у врегулюванні проблем спільного використання робочої сили шляхом підписання з Україною відповідної угоди, підготовка якої завершується. Є українські робітники також в Словаччині, Чехії, Угорщині. Здебільшого в будівництві, на сезонних сільськогосподарських роботах, у комунальних службах. Незважаючи на безробіття серед місцевого населення, використання їх праці вигідне як приватним, так і державним фірмам, оскільки вона значно дешевша. Якщо розвиток еміграції на Захід із східноєвропейських країн буде продовжуватися (а він досить значний), можливості працевлаштування українців у цьому регіоні зростатимуть. Адже виникне потреба замінити тих місцевих робітників, які виїздитимуть у Західну Європу та Америку.

Розвиток трудової еміграції з України, її напрямки та результати багато в чому залежать від позиції держави, розробки та реалізації її міграційної політики. На перший погляд здається, що будь-яка державна активність у напрямку презентації своїх громадян на міжнародному ринку праці провокує збільшення еміграції і таким чином суперечить державним інтересам. Однак це не так. Справді, з еміграцією пов'язана небезпека втрати частини вітчизняної робочої сили, причому її кращої частини - найбільш кваліфікованих, молодих і підприємливих робітників. Водночас еміграція може забезпечити для країни певні вигоди. Перш за все, вона є джерелом валюти. Обсяг валютних надходжень від емігрантів у вигляді грошових переказів сім'ям, що залишилися на батьківщині, в деяких країнах перевищує прибутки від зовнішньоекономічної діяльності. По-друге, вона відкриває можливість отримання цінного виробничого досвіду, знайомства з новою технологією, підвищення загального культурного рівня. По-третє, вона є своєрідним мостом між державами, поглиблює взаєморозуміння. Найголовніше те, що тимчасова трудова еміграція є серйозною альтернативою еміграції постійній. Можливість певний час попрацювати за кордоном, поліпшити матеріальне становище своєї сім'ї, а потім повернутися на батьківщину із заощадженнями, що забезпечать нормальне існування, відвертатиме людей від виїзду назавжди. Досвід інших країн свідчить, що частина трудящих-мігрантів затримується в країні-реципієнті надовго, інколи залишається назавжди. Однак все ж у цьому разі людські втрати значно менші, ніж від переселення за кордон.

В умовах інтенсифікації еміграційного процесу держава забов'язана подбати про своїх громадян, які опинилися за кордоном. Наше анкетування показало, що серед людей все ще розповсюджені міфи про великі перспективи, що відкриваються перед мігрантами. Тією ж мірою, як з готовністю взятися до будь-якої роботи, опитані пов'язують свої надії на успіх за кордоном з можливостями, що надаються країною прийому - 39,2%. Поінформованість про дійсний стан речей за рубежем низька. Лише половина респондентів (52,9%) заявила, що знає про складності з працевлаштуванням і ті обмеження прийому іноземців, що останнім часом уводяться на Заході. 45% опитаних не змогли відповісти на питання про ставлення до емігрантів з України в зарубіжних країнах (10% вважають, що воно доброзичливе, серед студентів та учнів таких трохи більше).

Саме держава повинна забезпечити громадян правдивою інформацією про умови перебування в зарубіжних країнах, яка, можливо, змогла б багатьох відвернути від думки про еміграцію, або, принаймні, врятувала від розчарування тих, хто все ж вирішить виїхати. Саме державі доцільно було б взяти на себе посередницькі функції при працевлаштуванні за кордоном, що дало змогу захищати як державні, так і особисті інтереси мігрантів, регулювати трудову еміграцію. Вельми корисною була б і організація попередньої мовної і професійної підготовки перед виїздом тощо. Ці заходи захистили б українських громадян від цілком реальної загрози опинитися за кордоном на найнижчому соціальному та професійному щаблі. Важливою умовою їх захисту є також урегулювання становища емігрантів на міждержавному рівні. В ході розробки та реалізації міграційної політики Україні не обійтися без приєднання до багатосторонніх міжнародно-правових актів, що стосуються мігрантів, співпраці з Міжнародною організацією по міграціях, підписання двосторонніх угод про перебування та працевлаштування українських громадян із країнами їх прийому. Зробити це можна лише при наявності детального внутрішнього міграційного законодавства, спеціальної міграційної служби.

Викладене стосується еміграції з України в західному напрямку. Однак треба додати, що вона ним не обмежується. Досить чисельна еміграція відбувається також на Схід, тобто в держави колишнього СРСР, насамперед у Росію. В той же час значна кількість людей переїздить звідти в Україну. Річний обмін населенням становить майже півмільйона. Хоча цей аспект міграційного руху не є предметом даного дослідження, слід зауважити, що всі напрямки територіального пересування взаємозв'язані і тому до анкети внесено питання про ставлення до переїзду в Україну із СНД представників різних національностей.

Безумовно, більшість іммігрантів в Україну становитимуть українці. В період творення власної держави це цілком природно. Опитування показало, що схвалюють приїзд українців майже 3/4 респондентів і тільки 2,1% ставляться до нього негативно. Менш позитивне, однак у цілому толерантне, ставлення опитаних до в'їзду росіян: схвалюють 36,7%, ставляться байдуже 42,8%, не схвалюють 14,6%. Аналогічно розподілилися голоси на користь в'їзду німців (31,9%, 43,2% і 13,1%, відповідно). Щодо в'їзду татар байдужих також виявилося майже 40%, однак ледь не вдвічі більшим є число противників, ніж прихильників цього процесу (32,8% і 17,9%, відповідно). Відверто негативним є ставлення до переїзду на постійне місце проживання в нашу державу осіб кавказьких і середньоазіатських національностей. Проти нього висловилися 63% опитаних, підтримали тільки 9,5%, байдужими залишилися 19%.

Слід зазначити, що імміграція, як і еміграція, здатна викликати досить складні проблеми. Недалекоглядним було б заспокоювати себе тим, що ксенофобія не притаманна українському народу. В умовах соціально-економічних негараздів і тотального дефіциту конкуренція між місцевим і прийшлим населенням на ринку праці та житла, в пошуках споживчих товарів і в підприємницькій діяльності здатна загострити міжнаціональні відносини, стати причиною відкритих конфліктів. У зв'язку з цим видаються вкрай необхідними законодавчі й організаційні заходи по регулюванню процесу імміграції в Україну з урахуванням як інтересів місцевого населення, так і прав приїжджих. Державна міграційна політика та практика має розроблятися як єдине ціле, керуватися єдиними нормами та принципами, щоб уникнути подвійного стандарту у ставленні до виїзду власних громадян і до в'їзду людей із закордону.
назад содержание вперед