8. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ  

Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України опинився у 1996 р. на грані банкрутства. Обвально скоротилися обсяги виробництва, катастрофічно зменшилося фінансування, перед кожним підприємством гостро постала проблема адаптації до нової макроекономічної політики.

Практично перестали функціонувати внутрішній ринок споживчих товарів, які виробляються на оборонних підприємствах, і більша частина зовнішнього ринку воєнної продукції, поглибилася криза неплатежів.

Про кризовий стан ОПК свідчать такі дані: у 1991 р. питома вага виробництва озброєнь і військової техніки, комплектуючих і запчастин до них на підприємствах ОПК знизилася до 22,7 %, у 1992 р. - до 8,3 %, у 1993 р. - до 6,2 %, а у 1994 р. - до 4 %. Слід підкреслити, що навіть при спаді виробництва 1994 року надходження за рахунок реалізації військової продукції перевищили витрати на закупівлю озброєнь і військової техніки. З виділених державі машинобудівниками у 1995 р. коштів на суму 103 трлн крб. 17-18 % отримано за рахунок продукції ОПК. І це вже стало тенденцією.

У 1991 р. близько 700 підприємств виробляли продукцію військового призначення. Сьогодні ОПК України налічує понад 400 підприємств, які виробляють 7 % продукції від обсягів 1991 р.

Через різке скорочення бюджетного фінансування і відсутність позабюджетних коштів науково-технічному потенціалу ОПК України загрожує руйнування. Брак асигнувань зумовлює відтік кваліфікованих кадрів з ОПК, призводить до зниження рівня досліджень і розробок, руйнування науково-експериментальної бази. За даними Мінмашпрому України, середня списочна чисельність працівників оборонних підприємств і науково-дослідних організацій за п'ять років скоротилася майже вдвічі. У виробництві озброєнь і військової техніки у 1995 р. було зайнято 62,7 тис. чол. (приблизно 11 % від загальної чисельності працюючих в ОПК - 565 тис. чол.).

Різке скорочення обсягів держзамовлень, розрив коопераційних зв'язків, диспропорції між можливостями ОПК і потребами Збройних Сил зумовили кризовий стан оборонної промисловості України.

В умовах, які склалися, підвищення воєнних видатків стає практично неможливим. Разом з тим відомо, що для забезпечення нормального розвитку економіки воєнні витрати не повинні перевищувати певну критичну частку ВВП.

За даними Мінстату і Мінфіну України, у відносно благополучному 1992 р. частка військових витрат у державному бюджеті України становила 8,6 %, що відповідає щорічним витратам на душу населення обсягом 82 дол. США, у 1993 р. - 7,8 %, у 1994 р. - 5,3 %, а у 1995 - 4,5 %. У 1992 р. витрати у відсотках від загального обсягу ВВП на оборону становили 2,1 %, у 1993 р. - 2,3 %, у 1994 р. - 2 %, а у 1995 р. - 2,2 %, тоді як згідно з рішенням Верховної Ради України щорічно такі витрати повинні становити 4 % від ВВП. Слід відзначити і різке падіння обсягів ВВП. Так, у 1992 р. обсяг ВВП України знизився на 9,9 %, у 1993 р. - на 17,1 %, у 1994 р.- на 23 %, тобто витрати на оборону зменшувалися ще й за рахунок падіння обсягів ВВП.

Різке скорочення фінансування ОПК і безпрецедентне падіння обсягів ВВП зумовили ряд негативних наслідків, а саме:

- ускладнилася проблема підтримки на належному рівні боєздатності Збройних Сил України через обмежені можливості проведення поточного ремонту озброєнь і військової техніки, регламентних робіт, своєчасної заміни застарілих зразків озброєнь тощо;

- втрачено значну частку виробничого потенціалу, який було сконцентровано в ОПК;

- розпалася або знаходиться безпосередньо на грані розпаду значна частина виробничих і наукових колективів, які створювалися впродовж десятиріч;

- значно підвищилася ймовірність загострення соціальної напруженості в ОПК і Збройних Силах.

Слід відзначити, що для вирішення організаційних, технічних і соціальних проблем ОПК потрібен значний час й істотне збільшення фінансування.

Аналіз загальної структури витрат різних країн світу свідчить про гнучкість нормативів відрахувань на оборону. У переважної більшості країн ці витрати з бюджету набагато вищі, ніж в Україні. Зокрема, показовими у цьому плані є витрати на оборону країн з низьким (Індія - 17,2 %, Заїр - 14 %, Кенія - 12,2 %), середнім (Оман - 41,0 %, Сирія - 40 %, Йорданія - 26,7 %) і високим (Ізраїль - 26,1 %, США - 24,6 %, Сінгапур - 21,2 %) доходами на душу населення.

На думку фахівців, при збереженні нинішніх воєнних витрат у найближчій перспективі Україна не зможе утримувати армію чисельністю понад 30 тис. чоловік. Такий рівень фінансування при відсутності неординарних рішень неминуче призведе до втрати боєздатності Збройних Сил, паралізує підприємства ОПК, загострить соціальне напруження в оборонній промисловості й армії.

Україна успадкувала значну частину воєнної інфраструктури колишнього СРСР, але ця частина виявилася зовсім неадекватною ні новим реаліям, ні рівню воєнної безпеки країни, ні економічним і виробничим можливостям ОПК, що функціонує в Україні; вона є гіпертрофованою структурою, яка слабо зорієнтована на виробництво продукції кінцевого споживчого попиту. Практично відсутні замкнені цикли виробництва основних видів озброєнь і військової техніки, наявний значний розрив у рівні розвитку оборонного і цивільного виробництв, технологічний уклад не відповідає світовому рівню, відсутня зацікавленість виробників у впровадженні науково-технічних досягнень.

Проблеми ОПК України значною мірою ускладнюються втратою з боку держави функцій управління і контролю над підприємствами, різким скороченням купівельноспроможного попиту, проведенням непідготовленої конверсії.

Існують проблеми й щодо збуту продукції, яка виробляється оборонними підприємствами. Серед основних причин цього слід виділити:

- неконкурентоспроможність багатьох видів продукції через її низьку якість та високу вартість (врешті-решт це призвело до переорієнтації вітчизняного покупця на імпортний ринок товарів та послуг);

- надзвичайно низький рівень досліджень кон'юнктури ринку і проведення маркетингу;

- відсутність попиту на деякі види продукції, яка випускалася раніше.

До об'єктивних причин, які призвели до руйнування ринку товарів, слід віднести зубожіння населення, скорочення держзамовлень, падіння інвестиційної активності, кризу платіжної системи тощо. Проблема збереження мінімально допустимого рівня збуту товарів для багатьох підприємств з метою виживання є зараз головною. Аналіз господарського механізму ОПК України свідчить, що у багатьох випадках займатися розробкою та виробництвом озброєнь і військової техніки просто невигідно.

Враховуючи економічні та фінансові можливості України, важко очікувати найближчими роками значного збільшення обсягів оборонного замовлення. Найімовірніше, що ці обсяги, незалежно від того, яка буде прийнята воєнна доктрина, залишаться на рівні 1995 р. Ресурсів для фінансування ОПК практично немає і, очевидно, не буде доти, поки економічні реформи не дадуть позитивних результатів і не буде вироблено відповідний механізм управління ОПК. Україна стоїть перед необхідністю вирішення складного і важливого завдання, пов'язаного з переходом від радянської воєнної системи до такої, яка відповідала б реаліям сьогодення.
 
 


© 1997 НІСД webmaster@niss.gov.ua