2.4. ОСОБЛИВОСТІ ВІДНОСИН УКРАЇНИ
З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
 


Сутність міжнародного кредиту з точки зору економічної безпеки. Невпинне зростання зовнішнього боргу України на тлі значного спаду виробництва негативно впливає на економічну безпеку. Це спонукає детальніше розглянути питання щодо отримання Україною кредитів від міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Слід відзначити, що міжнародний кредит означає рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин і передбачає надання валютних і товарних ресурсів на умовах повернення та сплати процентів. Кредиторами є міжнародні і регіональні валютно-кредитні фінансові організації, уряди, державні і приватні установи [13].

Поряд з певними позитивними моментами міжнародний кредит має й істотні негативні сторони. Зокрема, серед них можна виділити:

- появу диспропорцій відтворення суспільного продукту, оскільки розвиваються прибуткові галузі і затримується розвиток тих галузей, до яких іноземний кредит не залучається;

- посилення конкурентної боротьби країн за ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталів;

- підтримку в країнах-позичальниках вигідних країнам-кредиторам політичних та економічних режимів, маріонеткових урядів;

- мобілізацію для виплати боргу значних фінансових ресурсів, що часто перевищують потенційні можливості країни–позичальника тощо.

Крім того, до деяких країн може застосовуватися кредитна дискримінація. Вона полягає у встановленні для деяких "занадто незалежних" країн гірших порівняно з іншими "більш покірними" країнами умов отримання, використання чи погашення міжнародного кредиту. Зокрема, методами такої дискримінації можуть бути: кредитні обмеження, підвищення процентних ставок, раптове призупинення і зменшення суми кредиту, зумовленість його надання заходами економічного і політичного характеру.

Слід зазначити, що приватні банки здебільшого надають кредити за умов отримання останніх країною–позичальником від МВФ та МБРР. Це пояснюється регулюванням доступу країн–позичальників до світового ринку позичкових капіталів, попит на які останнім часом різко зріс. Саме тому порівняно з двосторонніми урядовими кредитами та кредитами приватних банків кредити міжнародних фінансових організацій посідають скромне місце, однак їхня роль на світовому ринку капіталів є значною.

Міжнародний кредит має договірні і приховані елементи своєї вартості. Якщо договірні елементи на виду, то приховані – не зазначені у відповідних угодах. Зокрема, це можуть бути завищені ціни на товари по фірмових кредитах, вимоги страхування кредиту у певній страховій компанії тощо. Деякі елементи кредиту взагалі не підлягають кількісній оцінці, однак їхнє значення досить велике, наприклад, для встановлення контролю над іноземною фірмою чи країною–позичальником. Таким чином, пільгові на перший погляд умови деяких міжнародних кредитів можуть поєднуватися з кабальними прихованими витратами, які дорого обходяться іноземному позичальнику.

Зовнішній борг України в системі економічної безпеки. Зовнішній борг України – це сукупність боргових зобов'язань резидентів перед нерезидентами, які підлягають погашенню в іноземній валюті, товарах чи послугах.

Необхідно законодавчо врегулювати питання, пов'язані із зовнішніми позичаннями. Насамперед слід розробити і прийняти Закон України "Про зовнішній борг України" в якому чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу України, механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування зовнішнього боргу, показники (індикатори) заборгованості тощо.

Зовнішній борг може бути довготерміновим (термін погашення більше одного року) і короткотерміновим (термін погашення менше одного року). Також його доцільно поділити на зовнішній державний і зовнішній недержавний борг.

Зовнішній державний борг України – це зовнішні боргові зобов'язання уряду, Національного банку, інших державних органів та державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій змішаної форми власності в частині, пропорційній власності держави у їхньому статутному фонді. В свою чергу зовнішній державний борг доцільно поділити на гарантований державою і негарантований державою.

Гарантований державою борг – це зовнішні боргові зобов'язання резидентів країни в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких гарантовано державою.

Негарантований державний борг – це зовнішні боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких не гарантовано державою.

Зовнішній недержавний борг – це зовнішні боргові зобов'язання резидентів недержавної форми власності перед нерезидентами.

Запропонована структура зовнішнього державного боргу передбачає надання державних гарантій для забезпечення погашення заборгованості виключно резидентів України в особі державних органів та державних підприємств і організацій або для покриття дефіциту державного бюджету чи платіжного балансу. Це пояснюється тим, що нині держава змушена віддавати значні суми боргів за надані під її гарантію іноземні кредити деяким комерційним структурам, які, очевидно, не без допомоги певних державних посадових осіб брутально її ошукали.

Державні гарантії доцільно надавати для залучення кредитних ресурсів тільки у чітко визначені пріоритетні напрямки, зокрема:

- покриття дефіциту державного бюджету;

- розвиток життєво важливих галузей виробництва (енергетична, харчова, медична тощо);

- розвиток експортоспроможних галузей виробництва;

- фінансування критичного імпорту.

Прийняття боргових зобов'язань державою чи її резидентами не повинно шкодити її національним інтересам. Ліміт іноземних кредитів повинен визначатися законом "Про ліміт зовнішнього позичання в Україні" і встановлювати граничну межу обсягу можливого залучення коштів чи інших цінностей на поточний рік.

Проект зазначеного закону було б доцільно подавати Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховній Раді України разом із проектом закону "Про Державний бюджет України", звітом про використання позичених коштів, виконання боргових забов'язань та обгрунтування пропозицій щодо необхідності нового зовнішнього позичання.

Управління зовнішнім боргом проводиться з метою попередження кризових ситуацій у зовнішній заборгованості, забезпечення довгострокової спроможності щодо повного та своєчасного виконання фінансових зобов'язань України, необхідністю забезпечення економічної безпеки і передбачає:

- планування зовнішньої кредитної стратегії України;

- забезпечення повноти інформації щодо обсягу та структури зовнішнього боргу;

- прийняття рішень щодо необхідності залучення коштів чи інших цінностей;

- вжиття необхідних заходів щодо поліпшення структури зовнішнього боргу;

- забезпечення цільового, ефективного і законного використання залучених коштів чи інших цінностей;

- доцільне і обгрунтоване надання державних гарантій;

- своєчасне виконання боргових зобов'язань держави;

- контроль за обсягом та структурою боргових зобов'язань держави.

Необхідність вивчення платоспроможності держави і умов обслуговування зовнішнього боргу є передумовою для прийняття конкретних заходів щодо управління ним.

Індикаторами зовнішньої заборгованості можуть бути такі відношення:

- загальної суми річних боргових платежів до валового національного продукту;

- загальної суми річних боргових платежів до обсягу експорту товарів і послуг;

- валового зовнішнього боргу до валового національного продукту;

- валового зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів та послуг;

- обсягів короткотермінового боргу до загального обсягу зовнішнього боргу;

- процентних платежів до валового національного продукту;

- процентних платежів до обсягу експорту товарів та послуг;

- суми міжнародних резервів країни до суми її зовнішнього боргу.

Безумовно, що наведені вище індикатори не можуть замінити необхідність всебічного аналізу економічної ситуації в Україні. Особливо важливі перші два індикатори: відношення загальної суми річних боргових платежів до ВНП і до обсягу експорту, оскільки вони відображають здатність держави обслуговувати зовнішній борг.

Згідно з методикою Світового банку [14], якщо хоча б один з цих двох індикаторів перевищує критичний рівень – 80 % для відношення загальної суми річних боргових платежів до ВНП або 220 % для відношення загальної суми річних боргових платежів до обсягу експорту, то така країна відноситься до категорії країн з надмірною заборгованістю. У випадку, коли критичного рівня не досягнуто, але хоча б один з індикаторів становить 60 % чи більше від критичного рівня, то такий рівень заборгованості вважається помірним. Якщо жодна з перелічених умов не виконується, то така країна потрапляє до категорії країн з менш високим рівнем заборгованості.

Враховуючи кризовий стан вітчизняної економіки і перевантаження бюджету, пов'язане з обслуговуванням зовнішнього боргу, для України необхідно встановити власні порогові значення цих індикаторів, які б не дали можливості потрапити до боргової "ями".

Також Світовий Банк класифікує країни залежно від рівня ВНП на душу населення: низький доход, якщо ВНП на душу населення не перевищує 675 дол. США і середній доход, якщо ВНП на душу населення становить більше 675 дол. США, але не перевищує 8350 дол. США. Водночас середній доход поділяється на: доход нижче середнього рівня – 675-2695 дол. США; доход вище середнього рівня - 2696-8350 дол. США. Високим доходом вважається такий, що перевищує 8350 дол. США. Комбінація зазначених критеріїв дає змогу класифікувати країни за такими категоріями:

- з низьким доходом і надмірною заборгованістю;

- з середнім доходом і надмірною заборгованістю;

- з низьким доходом і помірною заборгованістю;

- з середнім доходом і помірною заборгованістю;

- інші країни, які не потрапляють до категорії країн з високим рівнем заборгованості.

До категорії країн з низьким рівнем доходу і надмірною заборгованістю станом на 1992 р. належали 29 країн, а до категорії країн з середнім доходом і надмірною заборгованістю – 19.

Згідно зі статистикою ООН Україна у 1993 р. посідала за показником рівня життя 80 місце у світі, а її ВНП на душу населення становив 2210 дол. США, що менше, наприклад, відповідного показника у Росії (57 місце), Білорусі (61 місце). Таким чином, згідно з класифікацією Світового банку Україна за рівнем доходу входить до групи країн з рівнем доходу нижче середнього і помірною заборгованістю.

Загалом в світовій практиці рівень зовнішнього боргу вважається безпечним, якщо сума, що йде на його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни. В проекті Державного бюджету на 1997 р. на обслуговування зовнішнього боргу передбачається 1392,5 млн дол. США, що на 280,2 млн дол. США більше, ніж у 1996 р. За оцінками спеціалістів до 2000 р. зовнішня заборгованість України може сягнути близько 20 млрд дол. США. Тому дуже важливо не зайти за межу яка загрожує втратою економічної і політичної незалежності.

Умови надання Україні кредитів та вплив останніх на економічну безпеку. Викликає стурбованість з точки зору забезпечення економічної безпеки України тенденція до зростання її зовнішньої заборгованості і посилення залежності від Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Так, зовнішній борг України становив на 1.01.94 р. – 4,5 млрд дол. США, на 1.01.95 р. – 5,43 млрд дол. США, на 1.01.96 р. – 8,036 млрд дол. США, на 1.01.97 р. – 8,839 млрд дол. США. Різке збільшення заборгованості за 1995 р. пов'язане з реструктуризацією боргів минулих років та надходженням значних коштів у формі кредитів інших країн і міжнародних фінансових організацій.

У Державному бюджеті на 1996 р. заплановані видатки з обслуговування державного зовнішнього боргу складали 2,759 млрд грн. або 1,226 млрд дол. США, що становить 3,7 % ВВП і перевищує видатки на національну оборону та освіту разом узяті.

Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на термін від 3 до 17 років, передбачають відкладення від 3 до 5 років початку сплати кредиту, ставки якого становлять, наприклад, 7,1 % по кредитах МБРР та 5,75 % і 6,29 % по кредитах МВФ.

Однак з точки зору економічної безпеки головний сенс наданих позик, які здебільшого йдуть на покриття дефіциту бюджету та платіжного балансу, полягає в тому, що ці кредитні ресурси надаються під досить жорсткі умови, пов'язані з виконанням Україною економічних програм, розроблених міжнародними фінансовими організаціями.

Для того щоб зрозуміти ефективність зовнішньої допомоги з боку міжнародних фінансових організацій та її вплив на стан забезпечення економічної безпеки України, необхідно проаналізувати деякі меморандуми, кредитні угоди та умови, на яких виділяються ці кредити.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) надає допомогу для цілей стабілізації грошово-кредитної системи та поповнення валютних резервів. Україна звернулася до МВФ 27.12.91 р. і була прийнята до цієї міжнародної організації 27.04.92 р. У зв'язку з цим 3.06.92 р. Верховна Рада прийняла Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" [15].

Згідно з цим законом Кабінету Міністрів України надано повноваження вирішувати всі питання, що стосуються вступу України до зазначених вище організацій, шляхом приєднання до їхніх угод та прийняття термінів і умов, визначених у резолюціях відповідних Рад директорів про членство України в цих організаціях, а також надано право одержувати кошти на будь-яку суму, що повинна бути сплачена або переведена до України під час здійснення операцій відповідно до всіх без винятку статей угод МВФ.

Квота України у МВФ становить 997,3 СПЗ (спеціальні права запозичення), що відповідає приблизно 1,497 млрд дол. США. Необхідною підставою для отримання кредитів МВФ є наявність у країни-позичальника дефіциту платіжного балансу. Переговорний процес з МВФ полягає насамперед у підготовці Меморандуму економічної політики України, листа-звернення уряду до МВФ, в якому гарантується виконання всіх заходів, викладених у Меморандумі, а також у зборі групою експертів МВФ статистичної інформації, що стосується стану державних фінансів України, її грошово-кредитної та валютної систем, зовнішнього боргу.

Загальна сума кредитів, отриманих Україною від МВФ протягом 1994-1996 рр., становила близько 1,960 млрд дол. США. З середини 1996 р. експерти МВФ готують для України середньотермінову програму на 1997-1999 рр., яку передбачається підтримати в рамках кредиту "Механізм розширеного фінансування" (загальна сума позички становитиме близько 2,9 млрд дол. США).

Передумовою отримання Україною кредитів від МВФ було взяття урядом України у вересні 1994 р. зобов'язань на найближчу перспективу у сфері політики та економіки, що знайшло своє відображення у Меморандумі з питань економічної політики та стратегії. Найважливішими завданнями уряду, викладеними у Меморандумі, були: створення стимулів для розвитку експорту, лібералізація обмінного курсу, системи зовнішньої торгівлі та регулювання цін, обмеження втручання уряду в економіку, зменшення інфляції. У зв'язку з цим 26.10.94 р. керівництвом МВФ було прийнято рішення про надання Україні Системної трансформаційної позики (STF) у рамках 50 % квоти, що становило 717,12 млн дол. США.

Наступний Меморандум економічної політики уряду України на 1995 р., який був представлений МВФ, проголошував більш жорстку монетарну політику. Радою директорів МВФ було прийняте рішення про надання Україні позики в рамках "Stand-by" на загальну суму 1,492 млрд дол. США протягом 12 місяців, починаючи з квітня 1995 р. Однак у зв'язку з невиконанням Україною умов Меморандуму в 1995 р. було отримано лише три з чотирьох передбачених на цей рік траншів, що становило лише 54 % від загальної суми кредиту. В згаданому Меморандумі стверджувалося, що за фінансової підтримки МВФ, Світового банку та окремих кредиторів у жовтні 1994 р. уряд започаткував далекосяжну програму стабілізації та реформ. Як позитивні зрушення у справі реалізації заходів, викладених у попередньому Меморандумі, називалися, зокрема, такі:

- досягнення значного прогресу на шляху до повної лібералізації цін, скасування контролю на маржу прибутку та скорочення кількості монополій;

- підвищення адміністративних цін, які встановлювалися державою, зокрема, це стосується квартплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та енергоносії.

Відзначалися в Меморандумі і деякі недоліки. Зокрема те, що після запровадження програми стрибок у споживчих цінах та знецінення обмінного курсу виявилися значно вищими, ніж передбачалося. Уряд зобов'язувався здійснити в 1995 р. такі заходи: значно скоротити дефіцит Державного бюджету і завершити процес лібералізації цін; прискорити приватизацію; зменшити дотації підприємствам; започаткувати земельну реформу; скасувати державні замовлення та контракти за винятком тих, які призначені для власних потреб держави; започаткувати роздрібнення монополій тощо. Оскільки для виконання попереднього Меморандуму вже було створено Комітет по запровадженню, то уряд також зобов'язувався через нього продовжувати тісні консультації з МВФ та забезпечувати його експертів тією інформацією, яка буде необхідна для контролю за впровадженням програми.

У своєму Зверненні до Верховної Ради 4 жовтня 1995 р. Президент України Л. Кучма зазначив, що його найпершим обов'язком є подолання тенденції "жити в борг, за рахунок майбутніх поколінь, ставити під постійну загрозу функціонування національної економіки, як існування держави загалом, у повну залежність від катастрофічного зростання зовнішньої заборгованості, прикривати наявні фінансові проблеми фіговим листком емісійних вливань в економіку, створюючи цим умови для подальшої стагнації економіки, зубожіння людей та спекулятивного перерозподілу доходів більшості в інтересах невеликої групи громадян". Критично оцінюючи кредитну політику Національного банку України, Президент зауважив, що "сліпа монетаристська політика сама по собі неспроможна дати очікуваних результатів", а тому "життя вимагає більш глибокої координації дій Національного банку та уряду у напрямі стимулювання виробничого процесу. Без цього грошова стабілізація... втрачає будь-який сенс" [16].

Незважаючи на проголошену Президентом України корекцію фінансової політики і зроблений ним наголос на необхідність стимулювання виробництва, наступний, третій за рахунком, Меморандум економічної політики уряду України на 1996 р. передбачав проведення ще більш жорсткої монетарної політики.

За умов виконання зазначеної програми економічної політики згідно з рішенням Ради директорів МВФ від 10.05.96 р. було вирішено надати Україні протягом наступних 9 місяців кредит в рамках поновленої програми "Stand-by" на суму 865,9 млн дол. США, з якої до кінця того ж року було надано 770,8 млн дол. США.

На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує розділ Меморандуму "Запровадження та моніторинг програми", суть якого зводиться до таких забов'язань уряду:

- продовження через Комітет по запровадженню тісних консультацій з експертами МВФ і забезпечення їх інформацією, необхідною для моніторингу успішності запровадження програми;

- активне звернення уряду до МВФ щодо формування політики за конкретними напрямками розвитку економічної ситуації;

- крім щотижневого надання постійним представникам МВФ детальної інформації про виконання бюджету, надавати їм можливість бути присутніми спостерігачами на нарадах у Міністерстві фінансів України з питань виконання бюджету;

- активне звернення уряду до експертів МВФ за порадами стосовно координування кредитної політики обмінного курсу;

- надання можливості постійним представникам МВФ бути присутніми на нарадах Національного банку України з питань координації його монетарної політики;

- активізація зусиль уряду щодо здійснення заходів по стабілізації та реформуванню економіки з метою дотримання курсу, який викладено в Меморандумі заходів;

- сприяння у проведені МВФ грунтовних перевірок виконання Меморандуму економічної політики уряду на 1996 р. і оцінки ним ефективності функціонування економіки відповідно до вимог, встановлених у Меморандумі.

Виконання зазначених забов'язань Уряду робить абсолютно "прозорими" грошово-кредитну та фінансову системи України і узалежнює від МВФ здійснення соціально-економічної політики.

Слід зазначити, що дотримання урядом вимог МВФ щодо лібералізації зовнішньої торгівлі призвело до нераціональних змін структури експорту у напрямку перетворення України у сировинний придаток, заповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, руйнації національного виробництва. Крім того, негативно позначилася на розвитку виробництва і нав'язана МВФ жорстка монетарна політика.

Міжнародна група "Аджента", до якої входять провідні вчені багатьох розвинених країн, стверджує, що головний недолік заходів традиційної політики стабілізації, яка проводиться МВФ, полягає в тому, що вони створюють зайві перешкоди, яких можна легко уникнути на шляху досягнення довгострокових завдань і цілей суспільства в налагодженні негайного вирішення поточних економічних проблем платіжного бюджету, інфляції тощо. Стабілізація, особливо шляхом "шокової терапії", небезпечна такими величезними соціальними втратами, що вони стають політично неприйнятними або ж нестерпними. Існує небезпека швидкої ерозії доброї волі і народної підтримки економічних реформ [17].

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що входить в групу Світового банку, спрямовує допомогу на підтримку бюджету та фінансування різних секторальних інвестиційних проектів. Однак слід зазначити, що надані цією міжнародною організацією кошти не йдуть безпосередньо на розвиток виробництва, а використовуються насамперед для цілей приватизації, лібералізації торгівлі, надання консультативних послуг, технічної допомоги, розвитку ринку цінних паперів.

Протягом 1994-1995 років МБРР надав Україні кошти реабілітаційної позики на загальну суму близько 500 млн дол. США. У 1996 р. було підписано 7 кредитних угод, 6 з яких Верховна Рада України вже ратифікувала. У 1997 р. передбачається надходження кредитних ресурсів від МБРР на суму 1075 млн дол. США.

Що стосується відносин України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку то вони чітко викладені в "Меморандумі взаєморозуміння щодо стратегії допомоги Світового банку Україні на 1996 – 1998 роки". В Меморандумі зазначається, що повна реалізація програми економічних реформ дасть змогу виконати як мінімум три завдання:

- здійснення реалістичної програми при підтримці МВФ;

- досягнення узгоджених цілей в галузі малої і масової приватизації та приватизації сільськогосподарських земель;

- продовження лібералізації ринку, особливо стосовно обмежень, які ще залишилися щодо експорту.

Лише за цих умов Світовий банк надасть Україні протягом 1996-1998 років допомогу в сумі 3 млрд доларів США. Однак в Меморандумі ставиться умова, що в разі відхилення від реформ, позики Міжнародного банку реконструкції і розвитку не перевищуватимуть 200 млн доларів США.

Таким чином, перед Урядом України поставлено альтернативу: хочете отримати максимальну суму позики – виконуйте умови Світового банку, в іншому разі – отримаєте лише незначну суму.

Загалом запропонована Світовим банком програма реформ включає 22 проекти, серед яких можна виділити наступні:

- розвиток ринку електроенергії – 300 млн доларів США;

- структурна перебудова сільського господарства – 250;

- розвиток освіти – 37,6;

- реформа державного сектора – 400;

- структурна перебудова вугільної промисловості – 280;

- реформа юридичної системи – 30;

- розвиток експорту – 50;

- газопостачання – 100;

- перебудова фінансового сектора – 300.

Запропоновані Світовим банком проекти стосуються не лише економіки, а практично найважливіших сфер життєдіяльності країни, адже йдеться про реформування важливих державних інститутів. Зрештою необхідність реформи в Україні не викликає сумнівів, але чому саме за чужими "рецептами" і фактично за українські гроші, оскільки борги рано чи пізно прийдеться віддавати та ще й з процентами.

Для кращого розуміння впливу умов надання іноземних кредитів на стан забезпечення економічної безпеки доцільно розглянути Кредитну угоду між Україною та МБРР про позику на розвиток підприємств, яка була підписана 27.06.96 р. у Вашингтоні [18]. Незважаючи на те, що назва цієї кредитної угоди обумовлює спрямування позики на розвиток підприємств, насправді на розвиток виробництва ці кошти безпосередньо не спрямовуються. Виплата позики здійснюється трьома траншами по 100 млн дол. США в основному на підтримку платіжного балансу та 10 млн дол. США на технічну допомогу. До того ж на послуги іноземних консультантів передбачено виділити 9 млн дол. США. Закупівлю товарів для цілей проекту передбачено здійснювати переважно із-за кордону. Для сприяння виконанню проекту українська сторона забезпечує всім необхідним групу впровадження проекту при Фонді державного майна України. Кожний черговий транш виділяється лише в разі виконання певних умов.

Основними умовами надання позики МБРР є лібералізація торгівлі і ціноутворення, приватизація та розвиток фондових ринків. Зокрема, було висунуто такі вимоги:

- ліквідація індикативних цін на весь експорт, крім тих, що стосуються добровільних експортних обмежень, антидемпінгових справ та міжнародних континентальних угод;

- ліквідація всіх вимог щодо реєстрації експорту, крім тих, що стосуються добровільних експортних обмежень, міжнародних континентальних угод та антидемпінгових справ;

- відміна існуючих вимог щодо сертифікації якості товарів, які застосовуються до товарів іноземного виробництва, і заміна їх недискримінаційною системою перевірок на оптовому та роздрібному рівнях;

- ліквідація всіх внутрішніх заходів контролю за цінами у випадку штучних монополій, обмеження підвищення цін та лімітів на прибуток з відповідних товарів;

- обмеження регулювання цін та функціональних обов'язків Державної інспекції по контролю за цінами.

Якщо у вимогах МВФ йшлося лише про необхідність відміни ліцензування експорту, то МБРР вимагає скасувати навіть його реєстрацію, що суперечить чинному законодавству України і позбавляє державу можливості здійснювати хоча б мінімальний контроль за експортом. Наприклад, виконання умов кредитної угоди щодо відміни існуючих вимог щодо сертифікації якості імпортних товарів негативно впливатиме на економічну безпеку України, оскільки це:

- суперечить чинному законодавству і потребуватиме відміни законодавчих актів, які передбачають сертифікацію імпортних товарів;

- передбачає застосування, замість сертифікації імпортної продукції при ввезенні її на митну територію України, перевірок в оптовій і роздрібній торгівлі і вимагає залучення для їхнього здійснення численної армії інспекторів, що нереально і недоцільно в умовах гострого бюджетного дефіциту;

- позбавляє економічного сенсу сертифікацію українських товарів, оскільки національний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію, збільшуючи її собівартість, в той час коли іноземні товаровиробники зможуть безперешкодно реалізовувати в Україні свою несертифіковану продукцію;

- призведе до посилення неконтрольованого напливу в Україну неякісних товарів і витіснення з внутрішнього ринку вітчизняних товарів, а також до створення загрози життю і здоров'ю українських громадян;

- негативно вплине на конкурентоспроможність українських товарів на внутрішньому ринку і посилить деградацію національної промисловості;

- суперечить світовій практиці та вимогам ГАТТ/СОТ, зокрема кодексу про технічні бар'єри в торгівлі;

- унеможливить виконання п. 4 ст. 42 Конституції України, де чітко визначено, що "держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт" [2].

Таким чином, виконання Україною лише однієї з багатьох неприйнятних умов кредитної угоди між Україною та МБРР, що стосується відміни сертифікації імпортних товарів, може призвести до фінансових втрат, які набагато перевищуватимуть загальну суму наданого кредиту.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надає допомогу в основному комерційним структурам, яким в 1995 р. було надано 34,7 млн дол. США. В 1996 р. було ратифіковано Гарантійну угоду (проект розвитку енергоринку України) на суму 55,9 млн дол. США та Угоду (Проект реконструкції Старобешівської ТЕС) на суму 113,2 млн дол. США.

Протягом 1993-1995 років ЄБРР ухвалив близько 20 інвестиційних проектів загальною вартістю 623,5 млн ЕКЮ, в яких його частка становить майже 50 %. Останнім часом ЄБРР дещо розширив технічну допомогу, пов'язану з розробкою та реалізацією проектів, що стосуються реструктуризації підприємств, постприватизаційної підтримки, інституційних змін. Однак загальний обсяг використаних коштів, наданих ЄБРР, є незначним.

Крім згаданих вище міжнародних фінансових організацій, Україна отримує фінансову допомогу від Європейського Союзу (ЄС), який надав їй в 1995 р. 85 млн ЕКЮ. У 1996 р. Верховна Рада України ратифікувала кредитну угоду між ЄС і Україною на суму 200 млн ЕКЮ, з яких вже отримано перший транш у 100 млн ЕКЮ.

Інтеграція України у ЄС має велике значення для її економічного розвитку, становлення як могутньої європейської держави. Однак слід пам'ятати, що інтеграція повинна відбуватися на рівноправній і взаємовигідній основі та відповідати національним інтересам України.

Угода про партнерство і співпрацю між Україною і ЄС підписана вже більшістю країн-членів цього альянсу. Але поки що країни-члени ЄС відмовляються укладати з Україною двосторонні угоди (сертифікації) на підставі відповідної угоди про технічні бар'єри в торгівлі, що діє в системі ГАТТ/СОТ. Це свідчить про те, що ЄС не хоче бачити в Україні рівноправного партнера. Одночасно політика ЄС у ставленні до України полягає у забезпеченні необмеженого доступу її товарів на український ринок. Натомість з боку ЄС ведуться антидемпінгові процеси проти деяких українських підприємств.

Одним з головних завдань України на найближчу перспективу є проведення двосторонніх переговорів з країнами-членами ЄС щодо взаємного доступу на ринки та усунення перешкод у торгівлі.

На особливу увагу з точки зору економічної безпеки заслуговує Кредитна угода між Україною і ЄС на суму 200 млн ЕКЮ "Україна: система моніторингу" [19], в останньому розділі якої зазначається, що Комісії Європейського Співтовариства повинна надаватись інформація по наступних показниках:

1. Моніторинг макроекономічного і фінансового розвитку та політики:

- індикатор цін (щомісячно);

- валютний курс (щотижнево);

- ВВП (щоквартально);

- інвестиції (щоквартально);

- зайнятість та безробіття (щомісячно);

- показники бюджетної політики;

- показники монетарної політики (щомісячно);

- звіт про реструктуризацію та приватизацію в агропромисловому секторі;

- кількість неплатоспроможностей та банкрутств;

- зовнішня торгівля (щомісячно);

- платіжний баланс (щоквартально);

- звіт про виконання та вирішення будь-яких нових прострочених заборгованостей.

2. Моніторинг структурної політики:

- перелік товарів, на які поширюються адміністративні та відповідні ціни;

- перелік товарів, на які поширюється квотування експорту та ліцензування;

- звіт про хід малої приватизації;

- кількість приватизованих об'єктів такої приватизації;

- звіт про приватизацію середніх та великих підприємств;

- детальний список по районах та секторах приватизованих середніх та великих підприємств;

- звіт про розвиток земельної реформи.

Україна також отримує допомогу від США, Німеччини, Нідерландів, Канади, Швейцарії, Японії та деяких інших країн. Слід зазначити, що отримання Україною допомоги по міждержавних кредитних лініях пов'язане насамперед з умовами, на яких розвинені країни–позичальники виділяють валюту для закупівлі у них промислового обладнання та інших товарів. Тобто ці країни за допомогою кредитів фактично фінансують свого власного товаровиробника, завдаючи, таким чином, шкоди українському товаровиробнику. Навіть виділяючи Україні гуманітарну допомогу, вони створюють у себе додаткові робочі місця і підтримують свого товаровиробника. Всього з 1992 р. в рамках двосторонніх міжнародних угод для України відкрито 11 кредитних ліній на суму 2,448 млрд дол. США, з яких вже використано 1,741 млрд дол. США. Фактично 75 % кредитів було оформлено протягом 1992-1994 років, тобто до прийняття лише на початку 1995 р. Постанови Кабінету Міністрів України, згідно з якою було затверджено пріоритетні напрямки використання іноземних кредитів. Це свідчить про те, що залучення кредитів відбувалося за умов відсутності розробленої урядом кредитної політики, що негативно впливає на забезпечення економічної безпеки.

Слід зазначити, що Україні вигідніше залучати кредити окремих країн, які не висувають до неї таких жорстких умов, як МВФ чи МБРР. Зрештою умови надання кредитів залежать великою мірою і від позиції самої України, а не лише кредиторів. Нині відкриваються перспективи доступу України до одного з найбільших у світі – японського ринку кредитів та інвестиційних ресурсів. Зокрема, під японські кредитні лінії вже запропоновано близько 60 проектів на загальну суму 5 млрд дол. США.

Якщо звернутися до досвіду РФ, то деякі російські вчені стверджують, що останнім часом Захід виявляє неабияку зацікавленість до процесів, що відбуваються в російській економіці [20]. Зокрема, науковими центрами західних країн, їхніми спецслужбами розроблені "індикатори чутливості", які дають можливість приймати як тактичні, так і стратегічні рішення стосовно Росії. Ці "індикатори чутливості" ранговані в наступному порядку:

- стабільність соціально-політичної ситуації у середньостроковій перспективі (даються можливі варіанти змін);

- оцінка рівня управлінської діяльності уряду і можливості його відставки (даються варіанти тих, хто може прийти на зміну);

- рівень компетентності директорського корпусу;

- характеристика офіційної опозиції;

- характеристика нелегальної опозиції;

- тенденції в економічній політиці уряду країни;

- ставлення гілок влади до іноземного капіталу;

- ризик націоналізації капіталу і можливі варіанти його компенсації;

- рівень корумпованості вищих керівників;

- ступінь державного втручання в економіку;

- питома вага державної власності.

Перелік зазначених індикаторів свідчить не про зацікавленість у можливому партнерстві, а про протистояння сильного і безжалісного вірогідного конкурента; не викликає жодних сумнівів, що не менш "уважно" іноземні спецслужби, представники міжнародних фінансових та економічних організацій ставляться і до української економіки.

Іноземні країни та міжнародні фінансові організації за допомогою різного роду кредитних угод та меморандумів мають можливість офіційно отримувати надзвичайно цінну інформацію щодо всіх аспектів економічного становища в Україні, для здобування якої за інших умов їм прийшлося б піти на значні витрати. У зв'язку з цим до підготовки кредитних угод необхідно залучати Держкомсекретів України. Доцільно з врахуванням вимог економічної безпеки розробити Положення про порядок підготовки і укладання кредитних угод, пов'язаних із залученням іноземних кредитів.

Треба також враховувати, що деякі міжнародні фінансові організації та окремі країни вживають різні заходи "заохочення" по відношенню до тих посадових осіб, від яких залежить укладання кредитних угод з метою нав'язати вигідні кредиторам і невигідні Україні кредити.

Що стосується необхідності захисту комерційних таємниць вітчизняного підприємництва то тут доцільно звернутися до досвіду розвинених країн, де за зовнішнім фасадом самостійності західних фірм, автономності їхніх служб безпеки, які захищають "свої" промислові таємниці, приховується чітко налагоджений з відповідним правовим забезпеченням механізм державної підтримки, де важлива роль належить національним спецслужбам. Таким чином, вдалося об'єднати підсистеми захисту державної і комерційної таємниці в єдину систему протидії розвідувальним посяганням іноземних спецслужб у сфері економіки [21].

Практика залучення Україною кредитів міжнародних фінансових організацій на зазначених дискримінаційних і неприйнятних умовах призведе до:

- поглиблення залежності економічних перетворень в Україні та її зовнішньої і внутрішньої політики від міжнародних кредитів;

- збільшення зовнішньої заборгованості України і необхідності залучення значних фінансових ресурсів для обслуговування цієї заборгованості, що може призвести до повного банкрутства держави;

- перетворення України у сировинний придаток розвинених країн;

- деіндустріалізації держави, руйнування національної промисловості і зменшення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

- насадження вигідного для міжнародного фінансового капіталу уряду.

Не виключається також можливість раптового припинення надання Україні іноземних кредитів, що без вжиття адекватних заходів з боку владних структур призведе до катастрофічних наслідків.

На жаль, не сприяє здійсненню ефективного контролю Верховною Радою за одержанням Україною зовнішніх фінансових позичок зміст пункту 14 ст. 85 Конституції України, згідно з яким законодавчий орган затверджує лише ті рішення, які стосуються "одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України" [2]. Оскільки існуюча практика отримання Україною зовнішніх позичок часто пов'язана з неприйнятними для України умовами кредиторів, було б доцільно здійснювати ратифікацію Верховною Радою всіх кредитних угод, на підставі яких надходять іноземні кредити, гарантовані державою, незалежно від того, передбачені чи не передбачені вони державним бюджетом.

Слід зазначити, що орієнтація уряду України переважно на міжнародні кредити не сприяє проведенню незалежної політики, пошукам і залученню внутрішніх фінансових ресурсів для здійснення економічних реформ. У зв'язку з цим доречно звернутися до міркувань прем'єр-міністра Чеської республіки Вацлава Клауса, який у своїх "10 економічних заповідях XXI століття" зазначив, "що роль іноземної допомоги у процесі перетворення є в кращому разі незначною. Звертатися по допомогу до дедалі егоїстичнішого та протекціоністського світу 90-х років XX століття є марною справою". Як стверджує далі В. Клаус, "протягом останніх трьох років він мав можливість переконатися в двозначності зовнішньої допомоги, що підтверджує найгірші хрестоматійні приклади критики цієї "допомоги в цілях розвитку" [22]. То ж варто було б прислухатися до думок людини, яка приклала немало зусиль щоб Чехія стала лідером серед країн колишнього соцтабору, здійснюючи рішучі і послідовні економічні перетворення.

Враховуючи, що на нинішньому етапі реформування національної економіки все ж таки виникає потреба у зовнішніх позичаннях, Україні необхідно виробити у цьому питанні чітку позицію. Насамперед, відносини з міжнародними фінансовими організаціями повинні грунтуватися на таких засадах:

- умови кредитних угод не повинні суперечити національним інтересам України та стратегії її розвитку як самостійної держави;

- забезпечення рівноправності та взаємовигідності у стосунках;

- спрямування залучених кредитів у чітко визначені урядом України пріоритетні галузі економіки, переважно на розвиток виробництва;

- самостійна підготовка українськими спеціалістами проектів реформування вітчизняної економіки, під які залучаються кредити;

- покладення в основу співпраці Програми діяльності Кабінету Міністрів України, а не підготовлених представниками МВФ та Світового банку Меморандумів економічної політики уряду України, які суперечать національним інтересам.

Важливо забезпечити у відносинах України з міжнародними фінансовими організаціями гласність, оскільки нині широка громадськість і навіть науковці практично дуже мало обізнані з цим питанням, хоча, наприклад, Світовий банк в своєму "Меморандумі взаєморозуміння щодо стратегії допомоги Світового банку Україні на 1996 – 1998 роки" закликає "громадське суспільство до інтенсивного діалогу".

Продовження нинішньої практики залучення іноземних кредитів за умов, здебільшого неприйнятних для України, веде до все більшої залежності економічної політики від міжнародних фінансових організацій і поступової втрати економічної і політичної незалежності України. Тому необхідно розробити і здійснювати таку кредитну політику, яка сприятиме забезпеченню економічної безпеки України і здійсненню економічних реформ.
 


© 1997 НІСД webmaster@niss.gov.ua