НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи

 

Київ – 2009

 
При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації
посилання на видання обов’язкове

 

Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. - Жаліло Я.А., Бабанін О. С., Белінська Я. В. та ін. - К.: **, 2009. - ** с.

ISBN

В аналітичній доповіді авторами проаналізовано особливості поширення кризових явищ в економіці України в четвертому кварталі 2008 та на початку 2009 років. Наголошується на багатовимірності кризових явищ, доводиться системна природа фінансово-економічної кризи в Україні.  Проаналізовано  основні виміри кризи: зовнішньоекономічний, монетарний, промисловий, регіональний, соціальний.

 Висловлено рекомендації щодо пріоритетних напрямів і завдань антикризової політики найближчої перспективи, запропоновано відповідні інструменти.  

У додатку наведено матеріали засідання «круглого столу» «Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи», який відбувся 25 лютого 2009 року в Національному інституті стратегічних досліджень.

 

Відповідальний редактор к. е. н. Я. А. Жаліло

Автори:

Жаліло Я. А., к. е. н.( керівник авторського колективу),

Розділ 1 - Жаліло Я. А., к. е. н., Белінська Я. В., к. е. н., Покришка Д. С., Молдован О. О.,

Розділ 2 - Бабанін О. С., к. ф.-м. н., Бреус С. В., к. е. н.

Розділ 3 - Белінська Я. В., к. е. н.,

Розділ 4 - Покришка Д. С., Молдован О. О.,

Розділ 5 - Пищуліна О. М., к. с. н., Лавриненко С. І., к. т. н., Яблонський В.М., к. і. н., Зорько В. С.

Розділ 6 - Біла С. О., д. держ. упр., Шевченко О. В., к. е. н., Жук В. І.,

Розділ 7 - Покришка Д. С. , Поворозник В. О., к. е. н., Шкадюк В. Б.,

Розділ 8 -  Жаліло Я. А., к. е .н., Пищуліна О. М., к. с. н., Лавриненко С. І., к. т. н., Бабанін О. С., к. ф.-м. н., Бреус С. В., к. е. н.

Електронна версія:
http://www.niss.gov.ua

 

© Національний інститут стратегічних досліджень, 2009

 

 

ЗМІСТ

Вступ. 4

1. Процес розгортання фінансово-економічної кризи в Україні 5

а)       Передумови та чинники генези кризових явищ в Україні у 2008 р. 5

б)       Динаміка основних макроекономічних показників в період поширення кризи  7

в)       Кризові явища в фінансовій сфері 12

2. Зовнішньоекономічний вимір кризи. 14

3. Монетарний вимір кризи. 21

а)       Валютно-фінансові складові макроекономічної нестабільності 21

б)       Інфляційна складова макрофінансової нестабільності 32

4. Динаміка промислового спаду. 35

5. Соціальний вимір кризи. 44

6. Регіональний вимір кризи. 50

а)       Регіональна економічна динаміка. 50

б)       Соціальний ефект кризи у регіонах. 54

7. Основні заходи антикризової політики країн світу та України. 57

а)       Досвід країн світу. 57

б)       Заходи антикризової політики в Україні 66

8. Пріоритети антикризової політики України на коротко- та середньострокову перспективу  74

а)       Основні ризики кризового періоду та першочергові завдання антикризової політики  74

б)       Альтернативи фінансування антикризових дій. 84

в)       Послаблення соціальних наслідків кризи. 85

Матеріали засідання  «круглого столу» «Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи»  88

РУБАН Ю. Г. 94

ЖАЛІЛО Я. А. 94

ПАСХАВЕР О. Й. 98

ЖАЛІЛО Я. А. 98

ГОЛОВКО В. В. 99

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О. 99

ЖАЛІЛО Я. А. 99

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О. 99

РУБАН Ю. Г. 100

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О. 100

ЧЕРНЯК В. К. 100

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О. 100

ДУБРОВСЬКИЙ В. І. 103

ЧЕРНЯК В. К. 105

ЛИСИЦЬКИЙ В. О. 107

МУНТІЯН В. І. 109

КАПІНУС Є. В. 110

ПАСХАВЕР О. Й. 110

ЛЯПІНА К. М. 110

Тамаш БЕРКІ 110

Устенко О.Л. 110

Парнюк В. О. 110

Осовий Г. В. 110

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О. 110

Коптюх О. Г. 110

Швабій К. І. 110

НАУМЕНКО Д. О. 110

ГордЄй О. Д. 110

ХАРАЗІШВІЛІ Ю. М. 110

МАКОГОН Ю. В. 110

ЧЕРНЯК В. К. 110

МАКОГОН Ю. В. 110

ЧЕРНЯК В. К. 110

РУБАН Ю. Г. . 110

 

 

Вступ

Економічна криза, яка набула розвитку в Україні, починаючи з вересня 2008 року, здобуває все більшу глибину. Підсумки січня 2009 року засвідчили продовження низхідної динаміки переважної більшості макроекономічних показників. При цьому криза набуває дедалі ширших вимірів, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних громадян.

На жаль, суспільство виявилося не готовим протиставити викликам кризи цілеспрямовану консолідовану протидію. Погіршення економічного становища в Україні стало додатковим чинником загострення перманентної політичної кризи. Вкрай загрозливим феноменом є укорінення практики використання проявів кризи в якості знарядь політичного протистояння, підпорядкування антикризової політики логіці політичної боротьби. Це не лише нівелює ефективність антикризових дій влади, але й погіршує спроможність економічної системи до протидії кризі, самоадаптації економічних механізмів до кризових проявів. Відсутність консолідації притаманна не лише політикуму, але й бізнесу: останній також не спромігся до вироблення та обстоювання адекватної консолідованої антикризової політики, здебільшого вдаючись до лобіювання відшкодування власних втрат за рахунок усього суспільства, використовуючи типову для останніх років популістську фразеологію[1].

Багатовимірність кризи в Україні, той факт, що глибина падіння вітчизняної економіки суттєво перевищила аналогічні показники переважної більшості країн світу, які також потерпають від світової фінансової кризи, засвідчують необхідність детального дослідження генези та проявів негативних процесів в Україні, виявлення внутрішніх суперечностей, які лежать в їх основі. Це має дати змогу виявити оптимальні напрями та дієві інструменти антикризової політики, спрямованої як на послаблення негативного впливу кризи, збереження макроекономічної стабільності, так і на уникнення післякризової депресії, якнайшвидше відновлення ділової та інвестиційної активності на підґрунті якісних структурних зрушень в економіці.

Представлене дослідження продовжує серію розробок, в яких обґрунтовувалися ризики виникнення макроекономічної нестабільності в Україні[2], аналізувалися перші прояви кризи[3] та висувалися системні рекомендації щодо запобігання та протидії кризовим явищам. В даній роботі проаналізовано процес поширення кризових явищ в Україні, вивчено основні виміри кризи: зовнішньоекономічний, монетарний, промисловий, регіональний, соціальний. Зроблено спробу виокремити першочергові напрями та запропонувати найбільш ефективні інструменти антикризової політики держави.

1. Процес розгортання фінансово-економічної кризи в Україні

а)      Передумови та чинники генези кризових явищ в Україні у 2008 р.

Наростання явищ фінансової кризи, яке спостерігається в Україні з осені 2008 року, викликало чималі дискусії з приводу співвідношення впливів світової валютно-фінансової кризи та внутрішніх суперечностей, нагромаджених в українській економіці. Як було показано авторами в попередній доповіді[4], підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні міститься насамперед у здійснюваній економічній політиці, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки.

Підґрунтям економічної дестабілізації в Україні стали довгострокові системні суперечності:

-           надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;

-          інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень, причому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;

-          несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів, випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво, що посилювало ризики нестабільності фінансової системи та інфляційний потенціал;

-          концентрація експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп при зростанні відкритості економіки, що сформувало високу залежність економічної динаміки та фінансового становища від кон’юнктури зовнішніх ринків.

При цьому в останні роки не лише не відбувалося системних дій щодо подолання зазначених суперечностей, але й було припущено низку прорахунків в економічній політиці, обумовлених орієнтацією економічної політики на здобуття прихильності електорату в умовах прискореного повторення політичного циклу та нехтування цілями розвитку та структурної модернізації:

-          зберігався високий рівень фіскального вилучення коштів на потреби споживання;

-          відбувалося затягування із запровадженням дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб’єктів господарювання;

-          навесні 2008 р. було прийнято рішення про офіційну ревальвацію гривні, при цьому НБУ не протидіяв подорожчанню гривні на валютному ринку значно вище за офіційний курс;

-          не були вчасно прийняті рішення щодо напрямів ефективного витрачання надлишку фіскальних надходжень над запланованими, відтак відбулось заморожування суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що привело до поточної демонетизації економіки при формуванні ризикованого інфляційного монетарного «навісу».

Активним негативним чинником, який зробив свій внесок в дестабілізацію економічної ситуації, стало наростання політичної кризи восени 2008 року. В той час, як прояви світової фінансової кризи вимагали оперативних узгоджених фахових рішень гілок влади, політична криза знижувала дієздатність останньої, посилювала песимізм суб’єктів ринку в оцінках перспектив розвитку кризових явищ, дезорганізувала їхні дії в антикризовій сфері, підвищувала інфляційні очікування, обумовлювала подальше зниження інвестиційної привабливості економіки.

Отже, можемо констатувати, що накладання світової фінансової кризи в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи спричинило різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивело на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки.

б)      Динаміка основних макроекономічних показників в період поширення кризи

В І-ІІІ кварталах 2008 року економіка України демонструвала досить стійкі позитивні темпи розвитку. Зокрема, за січень-вересень 2008 р. ВВП збільшився на 6,7 %, а обсяги промислового виробництва зросли на 5,1 % відносно аналогічного періоду 2007 р. Хоча перші симптоми економічних негараздів, зокрема зниження обсягів виробництва в будівництві та ряду секторів промисловості, спостерігалися вже з початку року, загальна висока динаміка в першому півріччі забезпечувалася іншими галузями промисловості, секторами торгівлі, транспорту і зв’язку, а в третьому кварталі року, коли приріст доданої вартості в переробній промисловості вже знизився до 1,4 %, а спад у будівництві сягнув 17,1 % - сільським господарством, яке продемонструвало рекордні показники зростання (21,9 % порівняно з третім кварталом 2007 року). Цей чинник відтягнув початок спаду економіки майже на три місяці, тоді як більшість країн світу зіткнулись з суттєвим гальмуванням економічного розвитку ще в ІІ-ІІІ кварталах минулого року.

Попри провальне перше півріччя (коли додана вартість у галузі зросла лише на 0,1 %), за результатами усього року загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2007 р. зросло на 17,5 % (в 2007 р. було зафіксовано спад на рівні 6,5 %), що було обумовлено надзвичайно високим врожаєм зернових. Між тим, динаміці сектора була притаманна значна внутрішня диспропорційність: загальне виробництво продукції рослинництва зросло на 30,5 %, в той час як продукції тваринництва – лише на 1,0 %. При цьому відбулось скорочення поголів’я: ВРХ – на 6,1 % за рік, свиней – на 8,3 %. Відтак слід зробити висновок про те, що поліпшення становища в галузі було викликане переважно природними умовами за погіршення загальних відтворювальних пропорцій.

Погіршення ситуації на світових ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи значно погіршило динаміку економічного зростання в Україні. Пік негативних змін припав на останній квартал 2008 р. Починаючи з жовтня, в Україні спостерігався негативний показник помісячного зростання ВВП. Найбільш глибоке падіння ВВП було зафіксовано у листопаді – 14,4 % в порівнянні з аналогічним місяцем 2007 р. В грудні спад виявився дещо меншим (-9,9 %), що пов’язано в основному з уповільненням темпів зниження виробництва у промисловості. Як наслідок, приріст ВВП знизився до 2,1 % на рік, у порівнянні з 2007 р. динаміка зростання зменшилася майже в 3,5 разу і виявилася найнижчим показником після 1999 року (рис. 1).

Найбільшого удару від кризи зазнала українська промисловість, обсяги виробництва якої в 2008 р. скоротилися порівняно з 2007 р. на 3,1 % (в 2007 р. було зростання на 10,2 %), у т. ч. в металургії – на 10,6 %, хімічній промисловості – на 6,2 %, що пов’язується насамперед зі звуженням попиту на світових ринках. Зниження вартісних обсягів експорту в ІV кварталі 2008 року склало порівняно з ІV кварталом 2007 року 15 %. Сповільнення приросту виробництва почало фіксуватися ще в червні, а вже у вересні промисловість увійшла в стадію технічної рецесії. В ІV кварталі промислове виробництво скоротилося у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року майже на 25 %. Піком падіння став листопад, коли промислове виробництво скоротилося порівняно з листопадом 2007 р. на 28,6 % (рис. 2). Повільне відновлення промисловості почало спостерігатися лише в грудні, що пов’язане з відновленням зростання експортних поставок металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4 %.

Поряд з промисловістю значний вплив на гальмування динаміки ВВП здійснювали будівництво та оптова торгівля. Будівництво, яке є галуззю досить чутливою до проблем з ліквідністю, опинилося у важкому стані ще з початку року, а за результатами 2008 р. обсяг робіт в даному виді економічної діяльності скоротився на 16 %. Девальвація національної валюти, зниження купівельної спроможності населення в останні місяці року, а також ускладнення з отримання кредитів, які для торгівлі відіграють роль обігових коштів, стали факторами падіння товарообороту підприємств оптової торгівлі на 6 %.

Комплекс негативних чинників сприяв зменшенню приросту доданої вартості і в транспорті. Зокрема, зниження попиту на транспортні послуги з боку основних галузей-споживачів (добувної промисловості, металургії, машинобудування) призвело до зменшення вантажообороту на 0,2 % порівняно з 2007 р. Водночас, варто відзначити, що разом з пожвавленням економіки в грудні, вантажооборот збільшився порівняно з листопадом на 6,5 %. Більш позитивна динаміка розвитку спостерігалася відносно обсягів пасажирообороту, який в 2008 р. зріс на 4,5 % порівняно з попереднім роком.

Погіршення економічної ситуації відбилося на рівні доходів населення. Темпи приросту реальних наявних доходів, які становили в січні-серпні 13,4 %, за підсумком року знизились до 10,3 %. Темпи приросту реальної заробітної плати за вказаний період знизилися з 8,5 до 6,3 %. В промисловості, будівництві, сільському та лісовому господарстві середньомісячна заробітна плата в грудні була нижчою, ніж в серпні.

Фінансово-економічна криза суттєво погіршила фінансові результати українських підприємств, що є показовим індикатором масштабу економічної рецесії в країні. На кінець 2008 р. фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування зменшився порівняно з минулим роком більш ніж вдвічі і склав 57,9 млрд грн (в 2007 р. - 135,9 млрд грн). При цьому, прибутки прибуткових підприємств скоротилися на 23 % з 183 млрд грн до 140,9 млрд грн, а збитки, навпаки, збільшилися майже в два рази – з 47 млрд грн в 2007 р. до 83 млрд грн в 2008 році.

Варто відзначити, що в перші три квартали вітчизняні підприємства продемонстрували досить оптимістичні фінансові показники, і причиною їхнього різкого погіршення стало саме загальне погіршення економічної ситуації в IV кварталі 2008 року (рис. 3). Лише за останні три місяці року збитки підприємств зросли більш ніж втричі порівняно зі збитками за всі попередні місяці минулого року, а чистий фінансовий результат скоротився удвічі.

Негативний фінансовий результат в 2008 р. продемонстрували прибуткові раніше торгівля й операції з нерухомим майном, а також більшість галузей промисловості. З позитивним показником закінчили рік лише добувна і хімічна промисловість, металургійне виробництво, машинобудування і виробництво та розподілення електроенергії, газу та води. Погіршення фінансового стану промисловості підтверджує й збільшення кількості збиткових підприємств з 33,4 % до 41,3 %.

Основними чинниками, які негативно вплинули на фінансовий стан українських підприємств в IV кварталі 2008 р., стали:

-    зниження оптових цін в умовах фінансово-економічної кризи - протягом IV кварталу 2008 року ціни в промисловості знизилися на 6,4 %, в т.ч. в хімічній промисловості – на 7,6 %, металургії – 21,8 %;

-    зменшення обсягів продаж та затоварювання складів, що обумовлено звуженням всіх складових сукупного попиту – інвестицій, поточного споживання, державних закупівель та чистого експорту;

-    збільшення дебіторської заборгованості та кількості безнадійних платежів, що стало наслідком погіршення фінансового стану та банкрутств контрагентів;

-    різка і непрогнозована девальвація національної валюти, яка відбилася на здатності обслуговувати зобов’язання в іноземній валюті, а також підвищила ціну на сировину та комплектуючі іноземного виробництва.

Різке погіршення фінансового стану підприємств наприкінці 2008 р. не лише відбилося на їхній здатності виконувати власні зобов’язання, а й стало причиною згортання інвестиційної діяльності, скорочення зайнятості та зниження бюджетних надходжень.

Фінансово-економічна криза внесла певне розбалансування в бюджетну сферу України, що виявилося в зменшенні податкових та неподаткових надходжень, а також ускладненні фінансування дефіциту бюджету. Проте, за рахунок надпланових надходжень до Державного бюджету в перші десять місяців, за підсумками 2008 р. видатки та надходження вдалося збалансувати. Зокрема, в січні-жовтні середнє щомісячне перевищення плану доходів до загального фонду Державного бюджету складало 1,7 млрд грн (до плану-розпису, затвердженого в грудні 2007 р.). План надходжень, який коригувався протягом року шість разів у бік збільшення, було виконано за рік на 99,9 %. Доходи Державного бюджету в 2008 р. склали 231,7 млрд грн, що на 65,7 млрд грн, або на 39,6 % більше за відповідний показник 2007 р., реальні доходи збільшилися на 8,2 %. При цьому, податкові надходження за звітний період становили 167,9 млрд грн (на 43,9 % більше від надходжень за 2007 р.), а неподаткові – 52,8 млн грн (на 25,4 % більше). План видатків за 2008 рік був виконаний на 95,4 % від плану, затвердженого Верховною Радою України з урахуванням всіх змін. Видатки державного бюджету в 2008 р. склали 241,5 млрд грн, що на 67,3 млрд грн, або на 27,9 % більше, ніж у 2007 році.

Водночас, внаслідок різкого скорочення промислового виробництва та валового внутрішнього продукту в листопаді-грудні, що оперативно відобразилося в надходженнях податку на додану вартість (рис. 4), виконання дохідної частини бюджету виявилося під загрозою. Зокрема, у листопаді невиконання плану доходів склало 2,1 млрд грн, а в грудні перевиконання планового показника вдалося досягти лише за рахунок перерахувань 3,5 млрд грн коштів від НБУ, що не були передбачені Законом про бюджет. Без урахування цього чинника, фактичні надходження у вигляді податків та платежів від економіки були б на 2,2 млрд грн нижчі від планових.

 

При цьому необхідно підкреслити, що в 2008 р. через часовий лаг зі сплати податку на прибуток (в IV-ому до бюджету надходить податок на прибуток III кварталу) Державний бюджет іще не відчув у повному обсязі втрат від різкого зниження прибутковості в останньому кварталі року (в структурі валових надходжень до Державного бюджету частка податку на прибуток складає близько 20 %).

в)       Кризові явища в фінансовій сфері

Сповільнення динаміки і спад в реальному секторі економіки у 2008 році супроводжувалися активним наростанням негативних тенденцій макрофінансової дестабілізації.

У 2008 році зростання власного капіталу банків на 34 % не відобразилося належним чином на зростанні їхніх активів, які збільшилися на 26 % (у 2007 р. ці показники були однаковими – 49 %). Впала прибутковість банківської діяльності – за даними Асоціації українських банків, середня прибутковість активів комбанків станом на 01.01.2009 р. склала 0,84 % проти 1,11 % в аналогічному періоді минулого року, а прибутковість статутного капіталу – 9,13 %, проти 14,93 % станом на 01.01.2008 р. Утім, в абсолютному виразі прибуток зріс на 36,6 % порівняно з 2007 роком.

Різко зменшилися темпи приросту ресурсної бази банкiв. За 2008 р. депозити фiзичних осiб зросли на 31 % (торiк на 53,9 %), а депозити юридичних осiб – на 23 % (торiк на 49,2 %). При цьому наприкінці 2008 р. розпочався процес масового виведення ресурсів з банківської системи – за оцінками НБУ, з жовтня 2008 р. по середину січня 2009 р. з банківської системи вилучено понад 60 млрд грн, у січні 2009 р. загальний обсяг депозитів в національній валюті зменшився на 7,4 %, у т. ч. фізичних осіб – на 2,8 %, юридичних осіб – на 12,9 %.

Погіршення фінансового становища банків відбилося в підвищенні ними жорсткості власної політики: банки згорнули довгострокові програми кредитування, ужорсточили умови надання споживчих позик, підвищили процентні ставки (за рік кредитні ставки банків у національній валюті зросли з 14,4 % до 21,6 % річних). Хоча за 9 місяців 2008 р. кредити на інвестиційну діяльність зросли на 33,7 % за загального збільшення кредитів в економіку на 32,6 %, таке зростання відбулося головним чином за рахунок нарощування іпотечних кредитів, частка яких в обсязі кредитів на інвестиційні цілі підвищилася з 54,8 до 55,4 %.

Відбулось зростання частки проблемних кредитів. Упродовж 9 місяців 2008 р. темпи приросту заборгованості за простроченими і сумнівними кредитами на 69,2 % перевищували темпи приросту загального обсягу кредитних вкладень в економіку України, що було зумовлено зростанням заборгованості фізичних осіб за проблемними кредитами у 2 рази. За оцінками експертів МВФ, рівень проблемних кредитів зросте на кінець 2009 р. до 15 %, тоді як у 2008 р. вони оцінювалися на рівні 1,5 %.

В умовах дефіциту ресурсів активізувалося використання зовнішніх джерел нарощування банківського капіталу. У 2008 р. власний капітал банківської системи України збільшився на 51,5 млрд грн або на 73,7 %, в основному за рахунок збільшення обсягу статутного капіталу на 42,9 млрд грн (на 92,1 %). При цьому частка іноземного капіталу в статутних фондах банків перевищила 40 %, і на 01.10.2008 р. зобов’язання перед нерезидентами становили 32 % загального обсягу банківських зобов’язань). На початку 2009 року сукупний зовнішній борг України перевищив 105 млрд доларів США. В тому числі загальний обсяг приватного зовнішнього боргу складав 89,7 млрд доларів США (з них 39,8 млрд доларів США – банківської системи), майже третину з них потрібно повернути в 2009 році.

Створення умов для стрімкого зниження вартості активів українських фінансових установ спонукало до низки активних «рейдерських» атак з використанням негативних інформаційних інтервенцій та недобросовісної поведінки на окремі банки (насамперед, Промінвестбанк, банк «Надра»). Це стало додатковим чинником втрати довіри до банківської системи та прискорення відпливу депозитних ресурсів.

В четвертому кварталі року відбулось суттєве зменшення припливу в Україну валютних ресурсів, пов’язане:

-      зі зниженням в 2,7 разу чистого припливу прямих іноземних інвестицій - до 1,2 млрд доларів США (у середньому за три квартали 2008 року вони становили 3,2 млрд доларів США);

-      зі скороченням обсягу чистих залучень довгострокових кредитів і єврооблігацій майже утричі порівняно з ІІІ кварталом 2008 року - до 2 млрд доларів США;

-      зі збільшенням у зв’язку з погіршенням експортної динаміки негативного сальдо зовнішньої торгівлі за підсумком року до 18,5 млрд доларів США порівняно з 14,3 млрд доларів США за 9 місяців року;

-      зі зменшенням обсягу зовнішньої заборгованості банківської системи на 2,3 млрд доларів США (вперше за декілька років);

-      зі значним зростанням попиту на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках внаслідок дій Нафтогазу, що готувався до дворазового підвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах для забезпечення виплат по валютних кредитах, розгортання тенденції до «втечі» населення від національної валюти.

Це обумовило різке зниження курсу гривні та динамічні курсові коливання. Внаслідок девальвації гривні обсяг сукупного державного і гарантованого державою боргу за 2008 рік зріс на 37,3 %, до 24,6 млрд доларів США (75,4 % цієї суми – зовнішній борг). Стрімкі курсові «стрибки» гривні продовжили загальний процес погіршення очікувань та зниження довіри до вітчизняної фінансової системи, дезорієнтації виробничих процесів, стали потужним інфляційним чинником.

Варто зазначити, що девальвація гривні, попри завдані нею значні ризики, сформувала також певний саморегулівний ефект, який полягає у підвищенні цінової конкурентоспроможності українського експорту та, відповідно, послабленні конкурентоспроможності імпорту. Внаслідок цього ефекту в грудні обсяги імпорту скоротилися до 4,7 млрд доларів США – на 9,1 % порівняно з листопадом і на 34,4 % порівняно з середньомісячними обсягами імпорту за січень-листопад (7,2 млрд доларів США). Це сприяло зменшенню негативного сальдо товарного балансу в грудні 2008 року до –0,05 млрд доларів США, скороченню в грудні 2008 року (найбільше з 2006 року) кумулятивного дефіциту поточного рахунку.

2. Зовнішньоекономічний вимір кризи

Світова криза 2007-2009 рр. почалась внаслідок іпотечної кризи в Сполучених Штатах, до основних причин якої належать надмірна пропозиція житла в США, надмірне неякісне іпотечне кредитування населення, непрозоре неконтрольоване переплетіння іпотечного і фондового ринків.    Внаслідок чергового спалаху кризи у вересні 2008 року відбулися низка банкрутств провідних фінансових компаній світу, поширення фінансової кризи на реальний сектор економіки, падіння попиту на ринках світу і цін на метал, нафту, хімічну продукцію, тощо.

   Сучасна світова криза розгортається, передусім, у провідних економіках планети і вважається наймасштабнішою за останнє сторіччя. Очікувані збитки від неї, за оцінками Світового економічного форуму в Давосі, перевищать 5 трлн. дол. (10 % ВВП світу). Так, у IV кварталі 2008 року ВВП Німеччини і ВВП Японії, третьої і другої за масштабами економік світу, зменшилися, відповідно, на 2,1 % і 3,3 % порівняно з IV кварталом 2007 року.

   Починаючи з вересня 2008 року, в світі спостерігається падіння промислового виробництва, яке у вересні-листопаді 2008 року склало 13,2 % порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Обсяги промислового виробництва в країнах єврозони в грудні 2008 року скоротились на 12 % порівняно з груднем 2007 року. Ще відчутніше (на 42,6 % в перерахунку на рік за вересень-листопад) зменшились обсяги світового експорту товарів (рис. 5).

За прогнозом МВФ, у 2009 році обсяги світової торгівлі вперше за 27 років зменшаться на 2,8 %, а світовий ВВП зросте лише на 0,5 % ─ найменший показник за останні 60 років. Імпорт та експорт розвинутих країн, як очікується, зменшаться, відповідно, на 3,1 % і 3,7 %.

   Прогнозується, що через жорсткіші умови кредитування і прагнення уникнути ризики зростання інвестицій у країнах, що розвиваються, впаде з 13 % у 2007 році до 3,5 % в 2009 році . Очікується, що обсяги приватних інвестицій зменшаться за цей період удвічі - з 1 трлн дол. до 530 млрд дол.

В той час як економіка України відносно легко пережила крах світових фондових ринків, вторинні наслідки світової валютно-фінансової кризи завдали значного негативного впливу через:

-     зростання вартості та утруднення отримання зовнішніх запозичень;

-     витік капіталу з країни, пов’язаний з падінням фондових індексів в Україні та світі,

-     зниження попиту на провідних експортних ринках України;

-     наростання негативних очікувань суб’єктів ринку.

Одним із перших сигналів про наближення світової кризи для України стала втеча капіталу нерезидентів з фондового ринку, що засвідчило падіння індексу ПФТС з початку 2008 року майже на 80 %. Вересневий спалах кризи зумовив уповільнення притоку інвестицій, переказів з-за кордону, відплив короткострокових фінансових ресурсів, погіршення від’ємного сальдо торговельного балансу, різку девальвацію гривні.

За перші 9 місяців 2008 року дефіцит поточного рахунку становив «мінус» 8,4 млрд дол. (5,8 % ВВП). Проте через вищі надходження за фінансовим рахунком зведене сальдо платіжного балансу становило 6,3 млрд дол., що сприяло збільшенню обсягу міжнародних резервів до 37,5 млрд дол.

Унаслідок девальвації гривні та зменшення внутрішнього попиту протягом жовтня-грудня дефіцит поточного рахунку зменшився до 0,4 млрд дол. у грудні. Дефіцит товарного балансу зменшився у 2 рази – до 600 млн дол.

Позитивне сальдо фінансового рахунку склало за підсумком 2008 року 8,8 млрд дол., що на 40,1 % менше, ніж у 2007 році. Таке скорочення сальдо пов’язане з відпливом в IV кварталі 2008 року 5,7 млрд дол. США, що відбулось уперше за останні 2,5 року.

Якщо протягом перших трьох кварталів 2008 року обсяги чистих залучень довгострокових кредитів та єврооблігацій послідовно збільшувались і досягли максимуму в ІІІ кварталі (5,9 млрд дол.), то в IV кварталі – знизилися до 2 млрд дол., що в 2,1 разу менше, ніж в середньому за І-ІІІ квартали 2008 року.

В цілому за 2008 рік дефіцит платіжного балансу України склав 3,1 млрд дол.: дефіцит поточного рахунку платіжного балансу України виріс більш ніж у 2 рази – до 11,9 млрд дол. (6,7 % ВВП) проти 5,3 млрд дол. (3,7 % ВВП) в 2007 році, насамперед, через зростання дефіциту товарного балансу (до 16 млрд дол. США) та від’ємного сальдо доходів (до 2 млрд дол. США).

Кризові явища у світовій економіці та економіці України спричинилися до суттєвого сповільнення припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ). В ІІІ кварталі 2008 року чистий приплив ПІІ зменшився порівняно з попереднім кварталом у 2,7 разу - до 1,7 млрд дол., в IV кварталі – 1,2 млрд дол. Загалом за рік приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки та курсової різниці («мінус» 3,9 млрд дол.) склав 6180,7 млн дол., або 77,9 % рівня попереднього року.

Основними інвесторами, як і в попередні роки, залишались Кіпр (28 % збільшення), Італія, Нідерланди, Німеччина, РФ (разом 43,3 % збільшення). Найбільш привабливими для інвесторів залишались фінансовий сектор, торгівля та нерухомість (62 % приросту за рік). Внаслідок рекапіталізації банків з іноземним капіталом банківський сектор залишався привабливим для іноземних інвестицій і в IV кварталі 2008 року, частка вкладень до нього становила 56,6 %.

Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низько технологічного експорту виявилась вельми вразливою до спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках, викликаних сповільненням зростання економік країн-основних партнерів України, сумарна частка яких в її зовнішньоторговельному обороті перевищує 50 % (рис. 6). Ризики зменшення обсягів експорту товарної продукції посилилися через прямі чи непрямі протекціоністські заходи країн-партнерів, які вживаються ними в рамках антикризової політики.

Збільшення цін на продукцію чорної металургії, хімічної промисловості в першій половині року та зростання експорту продукції АПК забезпечили загальне зростання експорту у 2008 порівняно з 2007 роком на 35,9 % (рис. 7). Скорочення вартісних обсягів експорту товарів почалось у серпні, коли рівень експорту впав до 87 % від рівня липня, місяця найбільших експортних поставок. Стримуючими чинниками для експорту металургійної продукції стали зменшення обсягів будівництва та виробництва продукції машинобудування в ЄС-27, а також експансія китайської металопродукції. Внаслідок триваючого зниження попиту та цін на світових ринках (у вересні-листопаді 2008 року ціни на чорні метали впали більш ніж на 50 %, на хімічну продукцію – на 50–70 %) зниження темпів зростання перейшло в падіння обсягів промислового виробництва у вересні-листопаді.

Найпомітніше скорочення обсягів експорту відбулося в листопаді - до 48 % від рівня липня (рис. 8). В листопаді 2008 року в порівнянні з листопадом 2007 року обсяги експорту впали на 16,4 %, імпорту – на 9,4 %, в цілому товарооборот знизився на 12,4 % – з 10,27 млрд дол. до 8,99 млрд дол.). При цьому порівняно з жовтнем 2008 року експорт та імпорт скоротилися більш ніж на третину. В географічному розрізі в листопаді 2008 р. експорт до країн СНД знизився значно швидше, ніж експорт до країн Європи (21 % та 9,9 % відповідно).

Під час пікового скорочення в листопаді найбільше зниження серед ключових товарних груп продемонстрували продукція тваринного походження (– 41,5 %), металургії (– 39,4 %), алкоголь (– 28,7 %), продукція хімічної промисловості (– 27 %) і машинобудування (– 11,2 %). В цілому у результаті падіння цін і зовнішнього попиту у ІV кварталі 2008 року найбільше скорочення порівняно з аналогічним періодом попереднього року спостерігалось у металургійній промисловості (-1,1 млрд дол., 20,1 %), хімічній промисловості (-0,3 млрд дол., 23,3 %) та машинобудуванні (-0,1 млрд дол., 5,5 %).

Недонадходження валюти від металургів і хіміків певною мірою компенсувалось зростанням експорту продовольчих товарів та продукції сільського господарства (експорт за рік зріс на 67,1 %), а також мінеральних продуктів (на 40,7 %). Відтак частка експорту низькотехнологічної продукції зросла у ІV кварталі 2008 року порівняно з аналогічним періодом 2007 року і становила в загальному обсязі експорту 64 % (у ІV кварталі 2007 – 57,9 %) (рис. 9). У грудні 2008 року порівняно з листопадом 2008 року вартісні обсяги експорту зросли на 9,2 % до 4,1 млрд дол. США в основному за рахунок збільшення поставок продукції металургійної промисловості (на 22,4 %).

Незважаючи на посилення проявів кризових явищ та девальваційні процеси, у вересні-жовтні зберігалася значна імпортна активність, що пов’язано із зростанням внутрішнього споживчого попиту, лібералізацією імпорту через набуття Україною членства в СОТ. Це підвищило навантаження на стан платіжного балансу та валютний ринок. Відчутне скорочення обсягів імпорту відбулося лише в листопаді-грудні, під впливом стійких девальваційних тенденцій та підвищення рівня тарифного захисту внутрішнього ринку.


При цьому випереджаючими темпами знижувався імпорт продукції машинобудування (38,0 % у листопаді-грудні порівняно з середньомісячним рівнем за січень-жовтень 2008 року), найбільше зменшився імпорт легкових автомобілів. Як наслідок, частка продукції машино-та приладобудування знизилась до 33,0 % у ІV кварталі 2008 року (для порівняння, у ІV кварталі 2007 року вона становила 35,0 %). Відбулось зростання частки мінеральної продукції (рис. 10). Експорт українських товарів до країн СНД знизився більш суттєво порівняно з імпортом (на 21 % і 13,6 % відповідно). Експорт до Європи скоротився менше, ніж імпорт (на 9,9 % і 20,1 %).

Зазначена динаміка імпорту сприяла поліпшенню збалансованості зовнішньої торгівлі: в цілому за ІV квартал 2008 року негативне сальдо зовнішньої торгівлі склало 2,2 млрд грн, що майже удвічі менше, ніж в ІІІ кварталі. У грудні 2008 року відбулось зменшення від’ємного сальдо товарного балансу до 0,6 млрд дол. Проте в умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту в умовах експортоорієнтованої моделі економічного зростання виявився домінуючим щодо негативного впливу на загальну економічну динаміку.

3. Монетарний вимір кризи

а)    Валютно-фінансові складові макроекономічної нестабільності

2008 рік став черговою «перевіркою на міцність» вітчизняного банківського сектора. Якщо у першій половині 2008 р. вплив світової фінансової кризи на банківську систему обмежувався скороченням фінансування для середніх банків і подорожчанням ресурсів для банків «першого ешелону», то вже у другому півріччі 2008 р. нестабільність на світових фінансових ринках спровокувала суттєві проблеми з ліквідністю для всіх українських банків. Наголосимо, що вплив зовнішнього чинника лише згенерував реалізацію внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися протягом останніх років під впливом дії низки особливостей економічного розвитку України, а саме:

-    формування моделі розвитку на основі попиту, профінансованого банками за рахунок зовнішніх позик (за останні три роки обсяг кредитів, наданих в економіку, зріс майже в 4 рази, зовнішні запозичення банківської системи – в 7 разів);

-    відставання динаміки грошової пропозиції від розширення попиту на гроші з боку економіки в умовах активного розвитку ринків послуг;

-    проциклічного і соціально-орієнтованого характеру фіскальної політики;

-    зростання від’ємного сальдо поточного балансу (-2,8 % -5,4 % -7,7 % у 2006, 2007 та 2008 роках відповідно);

-    збільшення зовнішньої заборгованості (валовий зовнішній борг України збільшився за 2005-2008 рр. з 30 до 105 млрд дол. США, або в 3,3 разу) при зростанні в ньому частки заборгованості банків (рис. 11).

 

У складних фінансових умовах скорочення зовнішнього фінансування, падіння фондового ринку, девальвації гривні і втечі капіталу з країни, а вкладників – з банківської системи, загострилися такі проблеми вітчизняного банківського сектора як:

-    нестача внутрішніх джерел капіталізації, що посилило залежність банків від іноземних інвесторів;

-    дефіцит як довгострокових, так і короткострокових фінансових ресурсів у національній та іноземній валюті, що утруднило виконання банками своїх зобов’язань та забезпечення пропозиції ресурсів на рівні, адекватному потребам економіки;

-    розрив у фінансуванні банківських активів зобов’язаннями у вигляді депозитів (коефіцієнт покриття банківських кредитів депозитами зменшився з 0,77 до 0,48 упродовж 2007-2008 рр.);

-    дисбаланс ліквідності, що проявився у падінні співвідношення між довгостроковими депозитами та довгостроковими кредитами – якщо у 2007 році це співвідношення становило 1,07, то на 1.10.2008 року – лише 0,37;

-    погіршення структури банківського кредитного портфеля в частині, по-перше, надвисокої концентрації – на кінець 2008 року. 72 % кредитів було надано в сектор металургії, торгівлі і будівництва, які різко уповільнили свій розвиток; по-друге, незадовільної валютної структури – в іноземній валюті було деноміновано понад 59 % всіх кредитів та 63 % споживчих кредитів;

-    посилення системних ризиків – різке подорожчання долара майже в 1,5 разу посилило одночасно валютні, кредитні ризики й ризики ліквідності.

Нині ситуація у банківській системі вкрай складна і залежить від ефективності вирішення двох найгостріших проблем: проблеми якості портфелів – зростання простроченої заборгованості внаслідок падіння доходів населення і корпоративного сектора і неможливості перекредитування для підприємств; та проблеми ліквідності – зважаючи, що протягом 2009 року канал зовнішнього фінансування для вітчизняних банків буде практично закритим, відновлення припливу депозитів навряд чи можливе, єдиним доступним каналом отримання фінансових ресурсів буде рефінансування НБУ, що посилює залежність банківської системи від державної підтримки.

У 2007-2008 рр. в умовах наростання ризиків внутрішнього і зовнішнього характеру НБУ активно вживав заходів щодо їх подолання і стабілізації ситуації. Відтак стан платіжного балансу, темпи інфляції, ситуація на валютному та грошово-кредитному ринку суттєво впливали на структуру механізму грошової пропозиції. Так, після тривалого періоду домінування каналу валютних інтервенцій, у другій половині 2008 р. через продаж валюти на міжбанківському ринку гроші, навпаки, вилучалися з обігу. Тож основним каналом нарощування грошової пропозиції став канал рефінансування із відповідною зміною структури і обсягу операцій НБУ щодо регулювання ліквідності – якщо у 2007 р. обсяг мобілізаційних операцій становив 109,8 млрд грн, то за півроку 2008 р. – лише 23,5 млрд, обсяги рефінансування - 2,5 та 169,5 млрд грн відповідно.

У сфері антиінфляційної політики основні заходи НБУ здійснювалися щодо стримування споживчого кредитування, передусім в іноземній валюті, підвищення процентних ставок, обмеження темпів приросту монетарної бази та підвищення курсу національної валюти, а саме:

-         було підвищено облікову ставку до 12 % (з травня 2008 р.);

-         ревальвовано гривню на 4 % (травень 2008 р.);

-         активно проводилися мобілізаційні операції;

-         монетарна база зросла за рік лише на 31,5 %, грошова маса – на 29,9 %, торік – на 46 і 51,7 % відповідно. Відтак, на тлі перевищення інфляцією 20-відсоткового показника, темпи приросту грошової маси були найменшими за останні 10 років.

У сфері банківського регулювання найгострішими проблемами була необхідність стримування беззастережного нарощування споживчих кредитів, підтримання рівня капіталізації та ліквідності комерційних банків. Для їх вирішення було застосовано заходи стримування темпів зростання споживчого кредитування в іноземній валюті (підвищено норми резервування за кредитами в іноземній валюті (березень 2007) та запроваджено більш жорсткі вимоги до позичальників); активізації процесу капіталізації банків (спрощено реєстраційні процедури, встановлено спрощений порядок збільшення статутного капіталу, визначено процедури капіталізації банків за участю держави та заходи щодо фінансового оздоровлення банків, запроваджено нові мінімальний розмір регулятивного капіталу та регулятивний норматив).

В останньому кварталі 2008 року, на тлі наростання тенденцій дестабілізації, Національним банком було вжито низку спеціальних заходів антикризового спрямування:

-    розширено операції з регулювання ліквідності банків (лише у жовтні-листопаді 2008 р. було надано кредитів рефінансування на суму у 74,7 млрд грн, у грудні – ще на 30,7 млрд грн);

-    використано додаткові інструменти для підтримання ліквідності банків, а саме:

-    підтримання ліквідності на основі програми фінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15 % річних у межах 90 % наданого банком забезпечення;

-    розширено перелік цінних паперів, що приймаються НБУ в якості застави;

-    скориговано вимоги щодо формування банками обов’язкових резервів у напрямі посилення привабливості здійснення активно-пасивних операцій в національній валюті (норматив обов’язкового резервування знижено до нуля);

-    зобов’язано банки:

-    стимулювати зростання депозитів за недопущення дострокового повернення депозитів;

-    спрямувати не менше 50 % чистого прибутку до резервного фонду на покриття непередбачуваних збитків;

-    вжити заходів щодо скорочення адміністративних витрат;

-    рекомендовано зниження ставок за кредитами в іноземній валюті;

-    розширено повноваження банків щодо роботи з клієнтами, зокрема банкам дозволено самостійно та на власний розсуд приймати рішення про пролонгацію кредитів, наданих товаровиробникам, визначати клас позичальників без урахування факту такої пролонгації за умови, що їхня фінансова діяльність є задовільною;

-    підвищено проценти за операціями з рефінансування та мобілізації ресурсів для забезпечення позитивних значень процентних ставок і стимулювання заощаджень населення (до кінця 2008 р. ставку за кредитами «овернайт» підвищено до 22 %, за мобілізаційним операціями – до 16,8 %);

-    запроваджено вимоги щодо покриття регулятивним капіталом валютного ризику та ризику довгострокової ліквідності банків.

Наголосимо, що принципово вірні та адекватні заходи НБУ, на наш погляд, застосовувалися з деяким запізненням, що послаблювало їх позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв. Крім того, обмежена ефективність монетарних заходів НБУ в умовах різкого погіршення зовнішніх умов розвитку української економіки, високої доларизації та швидкого розгортання кризи в реальному секторі економіки, актуалізувала питання узгодженості дій усіх гілок влади. Хоча ще на початку 2008 р. було ухвалено План антиінфляційних заходів на 2008 рік і Меморандум Кабінету Міністрів України та НБУ про взаємодію з метою досягнення цінової стабільності та стійкого економічного зростання, проте виконання положень цих документів мало здебільшого формальний характер, а окремі дії уряду не відповідали стабілізаційному і антиінфляційному характеру монетарної політики:

-         продовжували зростати бюджетні видатки (у 2008 р. у загальному підсумку видаткова частина бюджету була збільшена на 20,8 млрд грн) за вкрай недостатнього фінансування капітальних видатків. Це дозволяє характеризувати бюджетну політику як проциклічну з недостатньо високою ефективністю бюджетних видатків;

-         за накопичення коштів на Єдиному казначейському рахунку в НБУ впродовж перших 11 місяців 2008 р. майже в 3,9 разу – до 17,0 млрд грн у грудні 2008 р. їхній обсяг зменшився на 54,6 % – до 7,7 млрд грн. Це було вагомим чинником прискорення зростання монетарних агрегатів протягом останнього місяця року;

-         не було розроблено реалістичних прогнозів інфляції, монетарних показників, бюджетних показників, темпів приросту ВВП тощо, що суттєво утруднює встановлення НБУ реалістичних монетарних показників інфляції, посилює інформаційну невизначеність, підвищує інфляційні очікування, підриває довіру до влади і знижує ефективність монетарної політики.

На сучасному етапі відносини між НБУ та урядом фактично втратили риси партнерства, і в монетарному режимі чітко проявилися риси фіскального домінування.

По-перше, окремими положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» НБУ було зобов’язано обов’язково викупати державні облігації за їх номінальною вартістю протягом трьох днів з дня надходження пропозиції від банків (ст. 84), а у ст. 85 зазначено, що на разі недотримання доходів бюджету для забезпечення захищених статей видатків державного бюджету Кабміну України буде дозволено здійснити державні запозичення понад домовлені обсяги. По суті це означає можливість прямого емісійного фінансування видатків бюджету, що обмежує незалежність монетарної політики НБУ і загрожує розкручуванням інфляційної спіралі.

По-друге, згідно ст. 86 політика рефінансування НБУ має узгоджуватися з Кабміном України. За беззаперечної необхідності підвищення контролю за обсягами і напрямами рефінансування, така норма загрожує посиленням політичного тиску на НБУ та суперечить нормам його незалежності.

Протистояння НБУ та Уряду з питань рефінансування комерційних банків та . відсутність домовленостей між ними щодо відповідного механізму призвело до призупинення з другої половини грудня рефінансування через постійні лінії «овернайт» та через тендери. Зокрема, в січні НБУ рефінансував банки лише на 1,4 млрд грн, тоді як у першій половині грудня банки отримали 30,7 млрд грн, у листопаді — 45,5 млрд грн. Це стало одним з чинників погіршення становища українських банків у перші місяці 2009 року.

В цьому контексті прийняття Урядом та НБУ Постанови від 29.01.2009 р. про порядок рефінансування банків у період фінансово-економічної кризи слід позитивно оцінити як крок до розблокування процесу підтримки ліквідності банківської системи, Проте відсутність чітких критеріїв звернення банків за рефінансуванням, єдиних правил прийняття рішень НБУ, що унеможливлює забезпечення принципу рівного доступу до рефінансування усіх банків, ускладнення процедури рефінансування через збільшення кількості центрів прийняття рішень і розпорошення відповідальності між Урядом та НБУ негативно впливатимуть на оперативність дій останнього і виконання ним функції кредитора останньої інстанції створюють передумови необґрунтованого «ручного» втручання уряду в монетарну політику НБУ.

Значні коливання обмінного курсу гривні, які відзначалися протягом 2008 року, створювали значні виклики валютно-курсовій політиці НБУ. У розвитку валютної сфери упродовж 2008 р. слід виділити три періоди за критерієм домінуючих тенденцій у курсовій динаміці:

-         січень-травень 2008 р. – ревальваційний тиск, що закінчився підвищенням курсу з 5,05 грн/дол. США до 4,85 грн/дол. США, або на 4 %;

-         червень-серпень 2008 – відносна курсова стабільність – курс на міжбанку коливався в межах 4,6-4,85 грн/дол. США, за обсягу валютних інтервенцій 4,74 млрд дол. США і зростання міжнародних резервів НБУ з 34 до 38 млрд дол. США;

-         вересень-грудень 2008 р. – різка девальвація гривні на 52 %.

Такі «курсові гойдалки» створили практично ідеальні умови для отримання спекулятивних курсових прибутків, що посилило взаємозалежність курсової динаміки і руху капіталів через кордони України. Так якщо у ІІ кварталі сальдо статті «Помилки та упущення» сягнуло 724 млн дол. США, а сальдо портфельних інвестицій сформувалося додатним у розмірі 129 млн дол. США, то у ІІІ кварталі відплив капіталу за цими статтями досяг 735 млн дол. США та 707 млн дол. США. За суттєвого негативного сальдо торгового балансу в умовах низької конкурентоспроможності вітчизняних товарів, гальмування інноваційних процесів та модернізації виробництва, високої залежності від імпортних енергоносіїв, неспроможності вітчизняного виробництва в повному обсязі задовольнити споживчий попит, простимульований зростаючими соціальними бюджетними видатками і банківськими кредитами, визначальним фактором стабільності гривні став рух коштів по фінансовому рахунку платіжного балансу. Відтак навесні-влітку 2008 р. курс гривні формувався під впливом потужного надходження капіталу – (усього за 9 місяців 2008 р. чистий приплив капіталу становив 14,5 млрд дол. США, що в 1,44 разу більше, ніж торік – див. рис. 12).

Магістральним напрямом дій НБУ протягом 2008 р. було підтримання курсової стабільності через збалансування платіжного балансу і регулювання кон’юнктури валютного ринку. З цією метою у докризовий період було вжито заходів щодо стримування темпів припливу іноземної валюти в країну, зменшення короткострокової і спекулятивної складової руху капіталів, обмеження темпів видачі валютних кредитів.

В період кризи за масованого виводу капіталу з країни характер заходів НБУ відповідним чином змінився – головним стало стримування попиту на іноземну валюту, потужний потенціал якого було закладено у період формування зовнішніх боргів фінансових і нефінансових корпорацій та накопичення валютних кредитів у секторі домогосподарств, а також недопущення курсових спекуляцій та блокування тіньових схем виводу капіталів[5]. Відповідно до цього восени 2008 р. НБУ здійснив наступні кроки:

-    гривню «відпущено у плавання» і запроваджено новий порядок встановлення її офіційного курсу – за підсумками торгів на міжбанку;

-    скасовано 20-відсоткову норму резервування за короткостроковими валютними депозитами нерезидентів;

-    розпочато проведення валютних аукціонів; водночас НБУ у жовтні 2008 р. заборонив банкам встановлювати курс валют більш, ніж на 1,5 % вище від офіційного, наклав обмеження на різницю між курсом купівлі і продажу у розмірі 3 %, заборонив змінювати курси валют протягом дня (у грудні 2008 р. більшість з цих обмежень було скасовано через недосягнення бажаного ефекту);

-    заборонено проведення суб’єктами міжбанківського валютного ринку України операцій в іноземній валюті з похідними фінансовими інструментами, базовим активом яких є валютні цінності, курси валют, процентні ставки та індекси;

-    заборонено банкам здійснювати купівлю валюти на власні потреби без наявності зобов’язань та для їхнього дострокового виконання;

-    заборонено купівлю резидентами іноземної валюти для виконання зобов’язань за нерезидентів (переведення боргу, гарантія, поручительство тощо);

-    заборонено резидентам зберігати на своїх рахунках іноземну валюту довше, ніж 5 днів;

-    обмежено обсяги купівлі валюти з метою повернення портфельних інвестицій та передбачено можливість шестиденної відстрочки у разі виведення нерезидентами прибутків або виручки від продажу цінних паперів;

-    заборонено купівлю іноземної валюти під оплату імпорту товарів без ввезення в Україну;

-    обмежено фізичним особам суми переказів за межі України;

-    встановлено обов’язковий п’ятиденний строк розміщення коштів клієнтів, призначених для купівлі іноземної валюти, на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку банку;

-    заборонено дострокове погашення банками своїх валютних кредитів;

-    запроваджено обмеження на відкриття банками депозитів за кордоном.

В цілому позитивне значення відмови НБУ від політики фіксованого курсу, що розширювало його можливості проводити незалежну монетарну політику і використовувати курс як компенсатор зовнішніх шоків, послабилося відсутністю чіткої нової доктрини валютно-курсового регулювання. Це сприяло високій невизначеності на валютному ринку України, посиленій різкими змінами ситуації на світових валютних ринках – в середині липня 2008 р. курс долара США почав стрімко зростати на тлі очікуваної за підсумками другого кварталу рецесії в єврозоні.

Незрозумілість логіки дій НБУ для комерційних банків, населення, суб’єктів господарювання не додавала стабільності вітчизняному валютному ринку – у відповідь на ужорсточення регулювання з боку НБУ посилився дефіцит іноземної валюти, яку банки продавали з комісією, що перевищувала 10 %, виник тіньовий валютний ринок. За скасування НБУ частини адміністративних обмежень щодо торгівлі валютою процеси дестабілізації ринку лише активізувалися – офіційний курс «обвалився» з 6,74 на кінець листопада до 8,9 грн/дол. США на середину грудня, безготівковий – перевищив позначку 12 грн/дол. США. Спрацювання об’єктивних економічних законів за різкого падіння курсу гривні та відновлення валютних інтервенцій НБУ (2,8 млрд у грудні) сприяло врівноваженню попиту та пропозиції на валютному ринку – у грудні 2008 р. на готівковому ринку щоденна пропозиція збільшилася відносно листопада на 10,6 %, тоді як обсяги щоденного попиту зменшилися на 4,5 %. Відтак у січні 2009 р. офіційний курс зупинився на позначці 7,7 грн/дол. США.

За розрахунками НБУ, після періоду його кумулятивного укріплення упродовж 2005 – червня 2008 рр. на 30,1 %, наприкінці 2008 р. реальний обмінний курс (РЕОК) гривні різко впав до рівня 1995 року. Відтак відбулася корекція РЕОК з характерним для валютного курсу «ефектом перестрибування» рівноважного рівня. Досягнуті низькі значення РЕОК вочевидь зумовлять відновлення тенденції до його підвищення, хоча подальші перспективи курсової динаміки вкрай невизначені.

За беззаперечно негативного впливу різкого падіння курсу гривні на економічну й інвестиційну активність в країні, темпи інфляції, стан комерційних банків, домогосподарств і нефінансових корпорацій, що мають значні зовнішні борги, слід відмітити і позивний аспект такої «шокової» девальвації, що полягає в економії міжнародних резервів НБУ та відносному зменшенні періоду девальвації за рахунок швидкого досягнення граничних курсових значень, після чого розпочинається пристосування економічної системи до нових цінових умов. Водночас, на нашу думку, не слід очікувати від номінальної девальвації гривні тих самих позитивних наслідків, як у 1998 р. – в умовах світової кризи знецінилися валюти більшості країн, падіння обсягів світової торгівлі у 2009 р. за прогнозами досягне 20 %, а місткість світового ринку суттєво знизиться, тому можливості України вийти з економічної кризи за рахунок нарощування експорту та переорієнтації внутрішнього попиту на вітчизняні товари вкрай обмежені, а зростання боргового навантаження істотно ускладнить фінансове становище вітчизняних компаній.

б)    Інфляційна складова макрофінансової нестабільності

Відновлення високої інфляції у січні 2009 р. (ціни зросли на 2,9 %, у 2008 р. – на 22,3 %) переконує, що, попри визнаний в економічній науці антиінфляційний ефект економічної кризи, проблеми антиінфляційної політики в Україні зберігають свою актуальність. Потужним каталізатором зростання цін став «ефект перенесення» валютного курсу на внутрішні ціни і, більшою мірою, на імпортні товари (питома вага імпортної складової у споживчому кошику розрахунково становить понад 30 %). Через підвищену еластичність за валютним курсом «ефект перенесення» виявився найбільш вагомим у формуванні цінової динаміки. Крім того, ступінь впливу динаміки обмінного курсу на індекс споживчих цін посилився інфляційними очікуваннями населення.

Зважаючи на те, що відновлення інфляції відбувалося на тлі розгортання валютно-фінансової кризи, яка практично нівелювала інфляційний вплив з боку попиту, є підстави стверджувати про збереження вагомих структурних інфляційних чинників, які потребують послідовного подолання.

Про це, зокрема, свідчить таке:

-    незважаючи на те, що в другому півріччі 2008 р. відбулось суттєве сповільнення інфляційних тенденцій на ринку продовольства (за друге півріччя ціни зросли лише на 0,9 % проти 23,4 % в першому півріччі, зберігалися високі темпи зростання вартості основних соціально значущих продовольчих товарів. Зокрема, вартість молока, яка в І півріччі навіть знизилася на 2,5 %, в липні-грудні зросла на 17,5 %, курячих яєць – в 1,8 разу (в першому півріччі відбувалось зниження на 30 %), масла – на 10,5 % (зниження на 0,3 % у першому півріччі). Подорожчання хлібу, хоча й сповільнилося, склало 7,7 % (16,2 % в першому півріччі);

-    відбулось помітне прискорення зростання цін на непродовольчі товари, насамперед ті, вартість яких залежить від курсового чинника: у ІІ півріччі вартість предметів домашнього вжитку та побутової техніки зросла на 11,4 % (4,3 % за січень-червень) (рис. 13);

-    якщо в І півріччі 80 % інфляційного показника було забезпечено товарами продовольчого асортименту, у ІІ півріччі понад половину цього показника сформувало зростання цін у житлово-комунальному секторі (рис. 14);

-    в ІІ півріччі відбулось суттєве прискорення зростання цін у сфері послуг: охорони здоров’я, освіти, культури, а також транспортних тарифів. Таке прискорення слід розглядати як відтермінований ефект інфляційного «стрибка» першої половини року, а також як ознаку негативних очікувань суб’єктів цих ринків на тлі кризи, які закладаються в очікуваний прибуток;

-    зростання роздрібних цін у другому півріччі відбувалося на тлі загального зниження оптових цін в промисловості на 4,9 %. При цьому в харчовій промисловості оптові ціни впали на 6,8 %. Водночас динаміка цін реалізації сільгоспвиробництва корелювала з динамікою роздрібних цін: за липень-листопад ціна реалізації молока зросла на 20,3 %, яєць – в 1,8 разу. Це демонструє чітко виражене домінування складової витрат в продовольчій інфляції в Україні;

-    відчутний сезонний чинник цінової динаміки на продовольчому ринку є наслідком нерозвиненості вітчизняного сільгоспвиробництва – насамперед низького рівня технологій виробництва, зберігання та первинної переробки сировини.

Таким чином, в 2009 році динаміка споживчих цін в Україні формуватиметься як підсумок впливу низки різноспрямованих тенденцій:

-    обмежувальна монетарна політика НБУ, обмежувальна бюджетна політика, зниження цін на окремих світових ринках (бензину, зерна), низький рівень економічної активності й, відповідно, динаміки доходів в Україні здійснюватимуть дефляційний вплив;

-    девальвація гривні, а відтак – подорожчання імпортних товарів, вплив інших вищезазначених структурних чинників, низька схильність до заощадження в умовах валютно-фінансової нестабільності, ймовірне посилення фіскальної експансії у другій половині року матимуть відчутний інфляційний ефект.

Збалансування впливу цих тенденцій для втримання інфляції у прийнятних межах є магістральним напрямом антиінфляційної політики у 2009 році. При цьому вибір антиінфляційних заходів має будуватися на їх чіткому системному зв’язку з довгостроковими задачами структурної перебудови і модернізації економіки України. Іншими словами, антиінфляційні заходи повинні бути об’єктивно включені в стратегію розвитку і поєднані із стратегічними заходами щодо розвитку галузей.

4. Динаміка промислового спаду

Стрімкий розвиток світової фінансово-економічної кризи суттєво погіршив перспективи промислового розвитку економіки України. За підсумками 2008 р. промислове виробництво зменшилось на 3,1 %, що є найгіршим показником після 1996 р., коли спад промисловості складав 5,1 %. Від’ємна динаміка розвитку промисловості свідчить про значні ризики для перспектив модернізації національної економіки та економічної динаміки в цілому.

Основними негативними чинниками, що визначали низхідні показники в промисловості в період інтенсивного розгортання економічної кризи кінця 2008 р., були:

1.           Погіршення умов торгівлі на міжнародних ринках сировинних товарів та товарів низького технологічного переділу (металу, добрив), що стримувало активізацію діяльності в експортоорієнтованих галузях української промисловості. Зокрема, з липня по грудень 2008 р. світова ціна на вуглецеву сталь знизилася з 1160 до 676 дол. США за тону, на ринку ЄС ціна впала вдвічі (з 1344 дол. США до 646 дол. США), Азії – в півтора разу (з 913 дол. США до 619 дол. США)[6]. Унаслідок падіння світового попиту на металопродукцію вітчизняні металовиробники змушені були зменшувати експортні ціни на свою продукцію, відтак тенденція падіння цін на зовнішніх ринках спричинила зниження цін і на внутрішньому ринку з вересня 2008 р. – внутрішні ціни на чорний металопрокат впали на 17,5 %[7]. Низхідна траєкторія цін на металопродукцію почала «видавлювати» з світових ринків продукцію з високою собівартістю виробництва. Оскільки серед найбільших експортерів металу під таку категорію потрапляв український металопрокат, вітчизняні компанії в жовтні-листопаді втратили значну частину зовнішніх ринків. Як результат, в 2008 р. в Україні було зафіксоване найглибше падіння в металургії серед країн - найбільших виробників чорних металів.

2.           Скорочення промислового виробництва та будівництва в основних країнах – торговельних партнерах внаслідок поглиблення світової фінансової кризи, що спричинило згортання попиту на продукцію вітчизняної промисловості як інвестиційного, так і проміжного споживання. Так, в грудні по відношенню до вересня обсяги виробництва в переробній промисловості ЄС-27 знизилися на 7,2 %, в т.ч. Іспанії – на 8,9 %, Франції – на 9,5 %, Німеччині – 10,5 %, Польщі – 8,8 %, Болгарії – на 13,3 %, Ірландії – на 9,3 %, в Туреччині – на 12,0 %, в Росії – на 17,4 %. В США обсяг промислового виробництва в листопаді 2008 р. порівняно з серпнем знизився на 4,8 %. Сповільнюється також і динаміка будівництва, яке було одним з споживачів вітчизняної продукції металургії. Так, в ЄС-27 в листопаді порівняно з серпнем зафіксована низхідна динаміка виробництва в галузі (- 3,2 %).

3.           Зниження внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення (продукція харчової, легкої, деревообробної промисловості та автомобілебудування), так і державного та приватного секторів (продукція добувної промисловості, машинобудування). Зростання реальних доходів населення наприкінці 2008 р. скоротилося більш ніж вдвічі, що відобразилося на зменшенні внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості. Стримуючим чинником для розширення споживчого попиту стало посилення банками вимог до позичальників, що відповідно сприяло зниженню обсягів кредитування цього сегмента ринку.

4.           Падіння платоспроможності підприємств. Через неможливість залучення кредитних коштів для промислових підприємств ускладнилася не тільки реалізація інвестиційних планів, а і поточна діяльність. Наявні фінансові ресурси багатьох суб’єктів господарської діяльності акумульовані в запасах готової продукції, ціна і попит на яку зменшуються. Через дефіцит ліквідних коштів ускладнюється процес розрахунків з контрагентами. Внаслідок цього, було запущено циклічний процес нарощування дебіторської та кредиторської заборгованості по всій промисловості. Станом на 01.10.2008 року дебіторська заборгованість підприємств зросла на 33,6 % порівняно з початком року і становила 706,7 млрд грн.

5.           Зростання витрат на основні складові собівартості. Постійне зростання впродовж року собівартості продукції, спричинене зростанням вартості енергоносіїв (на 42,2 % до грудня 2007 р.), збільшенням тарифів на залізничні перевезення (на 49 %), підвищенням заробітних плат (на 33,7 % середньої по промисловості та на 30 % мінімальної), як наслідок, спричинило зниження рентабельності виробництва та інвестиційної привабливості. У 2008 р. частка збиткових підприємств склала 33,9 %, зокрема у промисловості цей показник сягнув 41,3 %.

Синергетичний ефект від одночасної дії перерахованих деструктивних факторів привів до кризових темпів падіння промисловості. Не маючи часового ресурсу, уряд в оперативному режимі ухвалив комплекс заходів щодо пом’якшення наслідків рецесії, які були зафіксовані в так званих Меморандумах, що були підписані з представниками ключових секторів промисловості. Серед найважливіших заходів, які були спрямовані на пожвавлення промисловості, варто виділити такі.

1. Заморожування цін та тарифів на послуги природних монополій, передусім тарифів на електричну та теплову енергію, залізничні перевезення, портових зборів та ін. Щоправда, уряду не вдалося зафіксувати вартість газу для промисловості, що пов’язано з зовнішніми факторами ціноутворення.

2. Зниження податкового тиску на інвестиційно-інноваційну діяльність підприємств. Серед цих заходів варто виділити скасування ПДВ на імпорт енергозберігаючого обладнання, що не виробляється в Україні, та зменшення податку на прибуток з 25 % до 20 % в разі, коли він реінвестується в модернізацію основних фондів.

3. Ініціювання великих інфраструктурних проектів, котрі мають підвищити внутрішній попит на національну промислову продукцію. Особливу увагу приділено об’єктам, що будуються в рамках підготовки до Євро-2012. Крім того, було заплановано програми модернізації паливно-енергетичного комплексу України, житлово-комунального та дорожнього господарства.

4. Захист внутрішнього ринку. Для компенсації зниження зовнішнього попиту було зроблено спробу застосування м’якого обмеження імпорту. Так, обмеження імпорту транспортних засобів відбувалося за рахунок підвищення ставки акцизів на автомобілі та більш високим транспортним збором.

5. Девальвація національної валюти. Знецінення гривні стало найефективнішим механізмом підтримки національної промисловості, завдяки якому вдалося підвищити їх цінову конкурентоспроможність, розширити фінансові ресурси та захистити внутрішній ринок від імпорту. Водночас, варто відмітити, що для підприємств, які не мають валютної виручки, проте мають значну частку валютних пасивів, фактор девальвації гривні виявився доволі руйнівним. Крім того, навіть для експортерів вигоди від девальвації гривні були частково нівельовані тим, що таким шляхом пішли більшість країни СНД. Зокрема найбільший торговельний партнер України – РФ за останні місяці девальвувала свою валюту більш ніж на 60 %.

На відміну від 2007 р., коли вітчизняна промисловість демонструвала стабільні темпи зростання, 2008 рік характеризувався суперечливими, різновекторними тенденціями її розвитку. Перша половина року була досить сприятливою для розвитку галузі, що було пов’язано як з позитивними змінами на міжнародних ринках, так і зі структурними та інвестиційними процесами в економіці України. В січні-червні 2008 р. по відношенню до аналогічного періоду 2007 р. було досягнуто 7,5 % зростання промислового виробництва. Цей період характеризувався позитивною динамікою розвитку практично в усіх галузях промисловості, за винятком нафтопереробної, де вже четвертий рік спостерігається депресія. Позитивна кумулятивна динаміка зростання промислового виробництва зберігалася до жовтня 2008 р.

Разом з тим, вже третій квартал року засвідчив низку негативних тенденцій, що створювали суттєву загрозу для розвитку промисловості. В липні-вересні 2008 р. темпи зростання в промисловості знизилися з 7,5 % до 5,1 % (рис. 15).

 

Загальний спад промислової активності в останньому кварталі 2008 р. складав 19,1 % (грудень по відношенню до вересня). Негативна динаміка в цей період характеризувала розвиток майже всіх галузей. Найбільшого падіння зазнали галузь виробництва неметалевої мінеральної продукції (49,0 %), видобування корисних неенергетичних копалин (41,5 %), машинобудування (34,6 %), деревообробна промисловість (32,9 %), металургія (29,3 %), хімічна промисловість (28,2 %), целюлозно-паперове виробництво (20,6 %). Падіння в харчовій та легкій промисловості було більш помірним і складало 2,8 % та 12,4 % відповідно. Висхідна динаміка виробництва за вказаний період була характерна лише для окремих сировинно-орієнтованих галузей – виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (11,0 %), видобування паливно-енергетичних корисних копалин (8,6 %), виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення (4,2 %). Відтак за результатами IV кварталу 2008 р. промисловість України увійшла в стадію технічної рецесії (рис. 16). При цьому, якщо обсяги промислового виробництва продемонструють подібну динаміку і в І кварталі 2009 р., це дасть підстави говорити про перехід рецесії в кризу.

Галузевий аналіз показує, що сектори промисловості, орієнтовані на внутрішній ринок, виявилися більш стійкими до фінансово-економічної кризи (рис. 17). Зокрема, машинобудування, незважаючи на суттєве уповільнення впродовж двох останніх місяців, залишалось лідером промислового виробництва. За підсумком 2008 р. зростання виробництва в галузі становило 8,6 % (проти 28,6 % у 2007 р.). Завдяки цьому продовжилась позитивна динаміка збільшення частки продукції машинобудування в структурі зального обсягу промислового виробництва, яка в 2008 р. збільшилася на 0,3 в.п. порівняно з попереднім роком, що свідчить про збереження позитивних структурних зрушень в економіці.

 

Найбільший спад обсягів виробництва за підсумком року спостерігався в таких галузях, як виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (15,0 %), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (10,6 %) та хімічній та нафтохімічній промисловості (6,2 %). Негативна динаміка розвитку у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення обумовлюється багаторічною депресію нафтопереробної промисловості України та скороченням попиту на кокс з боку металургів в IV кварталі 2008 р. І, якщо коксохімічна галузь має досить оптимістичні прогнози розвитку через заміщення газу в металургійному виробництві коксом, то вітчизняна нафтопереробна промисловість конче потребує структурних реформ, без яких вона рухатиметься в низхідному напрямку.

У металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів значний спад обумовлений падінням цін на метал та скороченням зовнішнього і внутрішнього попиту на сталь. Варто відзначити, що після піку падіння обсягів виробництва в листопаді, коли виробничі потужності чорної металургії були завантажені на 30-35 %, в січні-лютому вона демонструвала повільну, проте сталу динаміку відновлення. Зокрема, на початок лютого рівень завантаження виробничих потужностей вже складав 60-65 %.

Скорочення обсягів виробництва продукції хімічної та нафтохімічної промисловості на 6,2 % (у 2007 р. відзначався приріст 6,2 %), перш за все, пов’язано із зниженням попиту на продукцію галузі з боку суміжних виробництв, які використовують її для проміжного споживання (у виробництві будматеріалів та машинобудуванні), та звуженням зовнішнього попиту.

Помірний спад продемонструвала добувна промисловість (- 2,4 %), що обумовлено звуженням внутрішнього попиту на неенергетичні корисні копалини з боку металургії та будівництва. Водночас, підтримку галузі здійснювало видобування корисних копалин, яке активізувалося через підготовку України до газового конфлікту з РФ.

Відносно позитивним результатом можна вважати і помірний спад у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – галузі, що також переважно орієнтована на внутрішній ринок. В 2008 р. обсяги виробництва в харчовій промисловості скоротилися лише на 0,9 % (у 2007 р. – приріст 10,0 %). На спадну динаміку показників галузі вплинуло зменшення обсягів виробництва олії соняшникової нерафінованої на 16,4 %, м’ясної та молочної продукції, а також цукру-піску.

Комплекс об’єктивних економічних чинників (певне покращення зовнішньоекономічної кон’юнктури на міжнародних ринках металопродукції, зниження складових собівартості промислового виробництва, зростання цінової конкурентоспроможності продукції внаслідок девальвації гривні) та оперативні заходи державних органів влади дозволили в грудні дещо призупинити темпи спаду промисловості. У грудні 2008 р. в порівнянні з груднем 2007 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 26,6 % (у листопаді до листопада 2007 р. на 28,6 %), а до листопада 2008 року – зріс на 3,2 % (у листопаді до жовтня падіння виробництва становило 15,2 %). Зокрема, у грудні проти листопада 2008 р. на 48,3 % збільшився обсяг випуску продукції у сфері добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних, на 16,3 % – в металургії, на 12,6 % – в машинобудуванні. Ще у листопаді порівняно з жовтнем 2008 р. у вказаних галузях промислової діяльності спостерігалось зменшення виробництва на 51,4 %, 23,5 % та 32,5 % відповідно.

Економічна криза деформувала усталену протягом кількох років структуру промисловості (рис. 18). На перший погляд, вона стала більш збалансованою, що проявилося в зменшенні частки галузей, орієнтованих на виробництво сировини та напівфабрикатів. Зокрема в IV кварталі 2008 р. частка добувної промисловості зменшилася до 8,9 % (в III кварталі 2008 р. вона складала 11,0 %), металургійного виробництва – до 17,3 % (з 25,6 %), виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення – до 6,8 % (з 8,9 %), хімічної та нафтохімічної промисловості – до 6,2 % (з 6,4 %). Водночас, спад в сировинних галузях не компенсувався відповідним збільшення частки технологічних та наукоємних сегментів промисловості. Більш того, частка машинобудування також скоротилася – до 14,1 % проти 14,3 % в ІІІ кварталі 2008 р. Натомість в структурі промисловості суттєво зросла питома вага виробництва та розподілення газу, води та електроенергії – до 19,9 % проти 11,4 % в ІІІ кварталі 2008 р. В IV кварталі значно знизилася частка експортоорієнтованих галузей, тоді як частка сегментів промисловості, орієнтованих на внутрішній ринок, збільшилася. Проте ця тенденція обумовлена не більш високими темпами розвитку останніх галузей промисловості чи пожвавлення внутрішнього попиту, а більш глибоким падінням експортоорієнтованих галузей.

Важливим чинником сповільнення промислового розвитку стало сповільнення динаміки інвестицій. Протягом трьох кварталів 2008 р. спостерігалося сповільнення темпів інвестування в основний капітал. Темпи зростання інвестицій в основний капітал за підсумками третього кварталу зменшилися вдвічі порівняно з другим та більш ніж втричі порівняно з першим кварталом року. Загалом по промисловості за три квартали 2008 р. приріст склав лише 2,3 % проти аналогічного періоду минулого року. Зокрема, темп приросту інвестицій у переробну промисловість набув від’ємного значення (-5,5 %). У добувну промисловість було інвестовано на 18,9 % більше, ніж торік.

Негативні тенденції проявилися у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення. За результатами трьох кварталів темп приросту інвестицій у галузь набув від'ємного значення – 7,1 %. Схожа ситуація склалася у виробництві неметалевої мінеральної продукції – в першому півріччі спостерігалося 10,3 % приросту інвестицій в основний капітал, а вже за результатами дев'яти місяців – падіння темпів приросту на 6,7 %. Критична ситуація спостерігалася у металургійній промисловості. Поглиблення світової фінансової кризи спричинило згортання виробництв у ряді країн. Як наслідок, відбулись зменшення попиту на металопродукцію та інвестування у цю галузь. За три квартали 2008 р. в неї в Україні було вкладено на 28,8 % менше, ніж у 2007 році.

Негативне значення порівняно з попереднім роком мала динаміка залучення інвестицій в легку промисловість. За результатами трьох кварталів порівняно з аналогічним періодом 2007 р. приріст інвестицій в галузь скоротився на 28,8 %. Критичного рівня досягло падіння інвестицій в деревообробну промисловість – після приросту у першому кварталі на 24,6 % до кінця року динаміка інвестиційної активності галузі впала до рівня 61 %.

У січні-вересні 2008 р. найбільше зросла інвестиційна привабливість сільського господарства. В цей період в секторі було інвестовано в основний капітал на 56,2 % більше, ніж торік. Позитивною тенденцією є стабільність у зростанні інвестицій у машинобудування. У цю галузь було вкладено майже на чверть більше коштів, ніж за три квартали минулого року. Суттєве зростання обсягів інвестицій досягнуто у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, де динаміка зростання збільшилася на 24 % порівняно з результатами трьох кварталів 2007 року.

5. Соціальний вимір кризи

Ефект ситуації, що склалася в економіці України під впливом світової фінансової та економічної кризи, а також внутрішніх проблем вітчизняної економіки, на соціальну політику, становище соціальної сфери, рівень та якість життя населення, виявився дещо відкладеним та почав набувати відчутного прояву лише в останні місяці 2008 року. Реакція показника сукупних доходів населення на кризові явища була повільнішою. За офіційними даними Держкомстату, наявний реальний дохід населення, який визначається з урахуванням цінового фактору, зріс за 2008 рік на 10,3 %, що насамперед обумовлене інфляційним сплеском першої половини року, а номінальний наявний дохід був на 36,1 % вищий, ніж торік. Між тим, динаміка реального доходу продемонструвала чітку тенденцію до зниження у порівнянні з попередніми роками (2007 р. - 12,8 %, 2006 р. - 16,1 %).

З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов’язаних насамперед із наявністю низки значних структурних вад вітчизняних ринку праці та системи соціального захисту:

-    економічно не обґрунтованою і соціально несправедливою заниженою ціною праці, значною диференціацією заробітної плати в регіональному вимірі та за видами економічної діяльності;

-    фактичним блокуванням пенсійної реформи, за погіршення фінансового становища діючої пенсійної системи;

-    відсутністю системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики та механізмів її реалізації;

-    надмірною кількістю офіційно задекларованих пільг за фактичного недотримання принципів їх цільового надання;;

-    недієвістю соціальної політики у вирішенні проблем найбільш незахищених прошарків населення;

-    нераціональним використанням коштів, що виділяються на соціальні потреби, на тлі активного зростання бюджетних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення (у Державному бюджеті на 2008 рік такі витрати зросли на 53,3 %, тоді як у 2007 році - лише на 16 %).

Кризові явища в національній економіці України найбільш яскравим чином відбилися на динаміці заробітної плати. Гальмування її зростання у другій половині року (рис. 19) призвело до того, що, хоча в цілому за 2008 рік темп приросту середньомісячної реальної заробітної плати склав 6,3 %, середня номінальна зарплата у грудні 2008 р. була на 19,4 % вищою за показник грудня 2007 р. при рівні інфляції - 22,3 %. Це засвідчує зниження реальної заробітної плати станом на грудень приблизно на 3 %, чого не спостерігалося з 1998 року, коли вона впала на 12,9 %. При цьому в листопаді 2008 р. було зафіксовано найбільше, починаючи з 2001 року зниження номінальної заробітної плати. У грудні 2008 року розмір середньої заробітної плати в країні, завдяки традиційній виплаті річних премій та бонусів, зріс до рекордної відмітки - 2001 грн (+9,7 %), проте, у порівнянні з аналогічними періодами попередніх років, такий приріст є найменшим після 2005 р. (так, у 2007 р. груднева зарплата була вища, ніж листопадова, на 12,8 %, а у 2006 р. – на 15,7 %).

Відбулося посилення диференціації заробітної плати за видами економічної діяльності. Зокрема, у грудні 2008 р. зарплата працівників будівельної галузі була (у номінальному вимірі) на 8,7 % менша, ніж рік тому, в металургії, хімічній промисловості, виробництві будматеріалів, транспортних засобів – відповідно на 2,1 %,2,7 %, 6,6 %, 8,0 % менша, ніж у грудні 2007 р. У грудні порівняно з вереснем 2008 р. заробітна плата в промисловості знизилась на 5,9 %, в тому числі в машинобудуванні – на 18,1 %, в металургії – на 18,7 %, в хімічному виробництві – на 12,9 %, виробництві коксу та нафтопереробці – на 10,5 %. Позитивною серед галузей промисловості залишалась лише динаміка оплати в харчовій промисловості та виробництві і розподіленні електроенергії, газу та води.

Кризові явища в реальному секторі економіки здобули прояв також в активному наростанні затримок з виплатою заробітної плати. Сума заборгованості з виплати заробітної плати на 1 грудня 2008 року сягнула 1736,7 млн грн, що в 2,3 разу більше, ніж на 1 грудня 2007 р., причому дві третини абсолютного приросту заборгованості припало на листопад ( рис. 20). Обсяг невиплаченої заробітної плати на 1 грудня 2008 року становив 8,3 % фонду оплати праці, нарахованого за листопад, проти 4,3 % на цю ж дату 2007 року. Основна частка боргу (на початок грудня) припадала на підприємства промисловості (60,5 %), будівництва (12,2 %), а також транспорту та зв’язку. Кількість працівників, які вчасно не отримали заробітну плату, на 1 грудня 2008 року становила 6,1 % від загальної кількості штатних працівників, зайнятих в економіці (на 1 грудня 2007 року цей показник становив 1,5 %).

Вплив кризових явищ на становище з фінансуванням соціальних статей Державного бюджету виявився значною мірою відтермінованим на перший квартал 2009 р., що пов’язане з специфікою календаря бюджетних надходжень. За повідомленнями засобів масової інформації, в січні 2009 р. уряду вдалося забезпечити виконання плану надходжень до Державного бюджету, що дозволило забезпечити фінансування соціальних видатків. Між тим, слід зазначити, що показники основних державних соціальних гарантій в бюджеті-2009 “заморожено” на рівні листопада-грудня минулого року. Передбачено залишити незмінним до кінця року також прожитковий рівень. Відтак слід констатувати зменшення рівня соціального забезпечення населення України в реальному вимірі навіть у разі стовідсоткового виконання бюджетного розпису.

Негативна динаміка заробітної плати ставить під загрозу перспективи належного фінансування виплати пенсій у 2009 році. За даними Пенсійного фонду, станом на 20 лютого виплату пенсії та грошової допомоги було профінансовано в сумі 12 595 млн грн, що становить 95,4 % місячної потреби лютого. Проте, навіть за офіційного прогнозу доходів, Бюджетом – 2009 передбачено видатки на покриття дефіциту Пенсійного фонду в обсязі 13,1 млрд (12,7 млрд у 2008 р.). Додатково Кабінет міністрів списав непогашену позику Пенсійному фонду на суму 4,7 млрд грн, надану в 2008 році. Відтак стан фінансування пенсійних виплат критично залежить від динаміки оплати праці в секторах економіки, а значить – від темпів економічного зростання та рівня зайнятості.


За даними Держкомстату України та державної служби зайнятості, за останні два місяці 2008 року спостерігалося значне погіршення становища на ринку праці (рис. 21). Відбувалося поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скорочення робочого дня. Кількість працівників, які перебували у відпустках, у листопаді досягла рівня 5,8 % від загальної чисельності штатних працівників. Цей процес найбільш відчутно торкнувся підприємств транспорту (30,1 %), лісового господарства (12,9 %), будівництва (9,7 %), та промисловості (9,1 %). Така ситуація спричинила стрімке зростання чисельності незайнятих осіб, які зверталися до державної служби зайнятості. Кількість офіційно зареєстрованих Державною служби зайнятості безробітних, яка на кінець жовтня 2008 року складала 530 тис. осіб, протягом листопада-грудня різко зросла – до 640 та 845 тис. осіб відповідно, сягнувши на кінець року 3 % населення працездатного віку. Станом на початок 2009 р. безробіття в країні складає 1,4 млн осіб, або 6,2 % від економічно активного населення. За оцінками міністра праці і соціальної політики Л.Денисової, згідно попередніх офіційних підрахунків рівень безробіття у 2009 році складе 7,5 % за оптимістичним сценарієм, або 9 % - за песимістичним.

Зниження життєвого рівня більшої частини населення України негативним чином відбивається на рівні соціального самопочуття. За результатами соціологічного опитування[8], більшості громадян нашої держави довелося обмежити свої витрати, а третині - заощаджувати на харчуванні. Зокрема, 69,3 % респондентів заявили, що їхнім сім'ям довелося знизити свої витрати в результаті економічної кризи. 32,8 % опитаних зазначили, що змушені були заощаджувати на харчуванні. Затримку з виплатою зарплат, пенсій, соціальної допомоги в грудні 2008 та січні 2009 відчули 39,5 %. 16,6 % респондентів, засвідчили, що вони втратили роботу, або були відправлені в неоплачувану відпустку.

Опитування засвідчує збільшення місця і вагомості в структурі соціальних побоювань тих, що пов’язані зі зниженням матеріального рівня життя, соціальною незахищеністю тощо: зростання цiн на продукти та предмети найпершої необхідності, зменшення заробiткiв, зниження рiвня життя, затримок зарплат, пенсiй та стипендій, втрати роботи тощо (рис. 22).

Зауважимо, що у березні 2008 р. громадяни вважали, що Україні переважно загрожують: екологічні катастрофи (67 %), енергетична залежність від країн, що постачають енергоносії (62 %), епідемія СНІДу (60 %), економічний занепад (60 %), техногенні катастрофи, великі аварії (59 %), глобальне поширення хвороб, як, скажімо, пташиний грип (59 %), наслідки глобального потепління клімату (51 %)[9].

Природним за таких умов є зниження довіри громадян до банківської системи. У грудні 2008 року населення України вже виявило дуже низький рівень довіри до банків: повністю довіряли цим фінансовим установам 1 % опитаних і ще 16 % переважно довіряли. Зовсім не довіряли банкам 35 %, ще 32 % респондентів переважно не довіряли[10].

Тривожною тенденцією є втрата населенням довіри до органів влади, зокрема до заяв владних структур стосовно подолання чи зменшення ними наслідків світової економічної кризи. За даними Національного інституту стратегічних досліджень[11]:

-    дві третини громадян не довіряють заявам Прем’єр-міністра про вчасну і повну виплату зарплат, пенсій, соціальної допомоги;

-    дві третини громадян вважають неефективними дії Прем’єр-міністра і уряду з подолання економічної кризи, 72 % - вважають Уряд нездатним подолати економічну кризу;

-    80,7 % не довіряють заявам Кабміну про те, що ціни на газ і тарифи на комунальні послуги для населення не будуть підвищені;

-    понад третина респондентів, або членів їхніх родин вже потерпали через відключення тепла, світла, гарячої води, газу протягом останніх двох місяців.

Фінансова скрута підвищує градус знервованості в суспільстві. Звідси - зростання депресійного стану громадян, що потенційно може призвести до різкого загострення соціальної напруженості. Опитуванням виявлено зростання рівня протестної активності населення. За даними Національного інституту стратегічних досліджень, у січні 2009 року третина респондентів готова була взяти участь в акціях протесту, а 44,7 % вказали на можливість своєї участі у таких акціях в разі загострення кризи. Між тим, недостатня довіра до спроможності влади до ефективних антикризових дій обумовлює те, що 42,9 % опитаних підтримали б запровадження надзвичайного стану для подолання економічної кризи, а 41,5 % не підтримали б.

6. Регіональний вимір кризи

а)    Регіональна економічна динаміка

Сучасна економічна криза в Україні має чітко означену специфіку прояву на регіональному рівні. Зміна зовнішньої кон’юнктури на світових ринках (падіння попиту та цін на товари сировинної групи та напівфабрикати, насамперед на продукцію металургійного та хімічного виробництва) обумовило й стрімке падіння обсягів виробництва та погіршення соціально-економічних показників у промислових регіонах, які традиційно мали статус «лідерів» регіонального розвитку: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області тощо. Стрімке падіння обсягів виробництва у східних регіонах, висока питома вага монофункціональних міст (та районів), відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності (зорієнтованих на потреби внутрішнього ринку), відсутність традицій «заробітчанства» – сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах та загострюють низку загальнонаціональних проблем (поповнення державного, місцевого бюджетів, виплати працівникам бюджетної сфери та соціальні виплати тощо).

Кризові явища в економічній сфері на загальнодержавному рівні поглибили наявні структурні диспропорції регіонального економічного розвитку. Найбільш критичними були зміни у промисловості, будівництві, інвестиційній, житлово-комунальній сферах та на ринку праці.

Вже у вересні 2008 р. 15 з 27 регіонів продемонстрували падіння промислового виробництва порівняно з вереснем 2007 року (рис. 23). У жовтні промисловість лише 4 регіонів сягала чи перевищувала рівень жовтня 2007 року. У листопаді позитивна динаміка зафіксована лише в трьох регіонах, а у грудні лише Тернопільська область продемонструвала 0,1 % зростання порівняно з останнім місяцем 2007 року. Більш того, у 10 областях грудневий обсяг промислового виробництва не досяг і 80 % рівня грудня 2007 року. Серед аутсайдерів опинились, зокрема, й традиційні промислові лідери: Дніпропетровська (-38,3 %), Донецька (-36,2 %), Запорізька (-31,6 %), Луганська (-25,6 %) області. Найбільш катастрофічне падіння відбулось у Волинській області, де промислове виробництво не досягло половини обсягу грудня 2007 року.

Завдяки здобуткам перших трьох кварталів, Тернопільська, Одеська та Черкаська області все ж завершили 2008 рік з відчутними показниками приросту промислового виробництва (10,4 %, 27,6 % та 33,0 % відповідно). Дніпропетровська, Донецька та Луганська області зменшили обсяги виробництва на 8,6 %, 7,8 %, 5,9 % відповідно. У січні 2009 року падіння промислового виробництва продовжилося і відбувалось в усіх регіонах як порівняно з груднем 2008 року, так і щодо січня 2008 року.

 Видається очевидним, що позитивна динаміка за підсумками року спостерігалася переважно у регіонах, чиє виробництво орієнтоване на локальний ринок, поточне споживання, має нетривалий цикл та не є матеріало- чи капіталоємним. Натомість найбільше падіння у грудні 2008 до грудня 2007 рр. відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи.


 

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

                                                                                                                      

 

- падіння

 

- без змін або незначні зміни

 

- зростання

 

В цілому по Україні у 2008 р. до 2007 р. темпи падіння промислового виробництва склали 3,1 %

 

понад -10,1 %

 

від -10 % до -3,4 %

 

від -3,5 % до +3,4 %

 

від +3,5 % до +10 %

 

понад +10,1 %

Рис. 23. Темпи приросту (зменшення) обсягів виробництва промислової продукції у 2008 році до відповідного місяця 2007 року (вгорі) та за підсумками року (внизу)

Розраховано за даними Державного комітету статистики України


 

Останні 3 місяці 2008 року закономірно позначились падінням експорту в усіх регіонах, крім м. Севастополя. Найбільше падіння експорту в IV кварталі 2008 р. спостерігалось в Луганській (-52,7 % до попереднього кварталу та -10,8 % до IV кварталу 2007 р.), Дніпропетровській (-51,9 % та -27,9 % відповідно), Донецькій (-43,9 % та -5,6 %), Полтавській (- 37,9 % та -8,7 %) областях. Причому загалом за рік темпи зростання експорту в Дніпропетровській, Донецькій та Харківській областях відповідали середнім темпам по Україні і становили близько 1,3 разу, що обумовлено активною позитивною динамікою в передкризовий період.

Стрімким було падіння обсягів будівельних робіт, які, як відомо, є не лише потужним мультиплікатором для регіональних господарських комплексів, але й індикатором інвестиційної активності у відповідних регіонах. Воно відбулось у 25 регіонах, найбільше у Вінницькій області (- 32,2 %), найменше – у Херсонській (- 4,5 %). Варто зазначити, втім, що падіння обсягів будівельних робіт пов’язане не лише зі скороченням обсягів замовлень, загальною кризою неплатежів, порушенням механізмів кредитування, але також із завершенням окремих масштабних будівельних проектів (таких, наприклад, як ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» у Луганській області).

Очевидним чинником зменшення обсягів інвестиційної діяльності стало погіршення фінансових результатів підприємств. Так, у 2008 році збитків зазнала понад третина підприємств, тоді як у 2007 році частка збиткових підприємств становила 28,9 %. Найбільша частка збиткових підприємств за підсумками року була зафіксована у Дніпропетровській (37,9 %), Волинській (37,5 %), Харківській (36,8 %) областях та АР Крим (37,6 %). В IV кварталі прибуток до оподаткування найбільше скоротився порівняно з трьома попередніми кварталами у Луганській (на 91,3 % або 3,4 млрд грн), Одеській (на 89,9 % або 2,9 млрд грн), Запорізькій (71,8 % або 3,4 млрд грн) областях. Найменш відчутно прибуток знизився у Харківській області (на 20,8 % або 599 млн грн).

Варто відзначити недостатньо активну діяльність місцевих органів виконавчої влади регіонального рівня щодо вжиття заходів з недопущення поширення кризових явищ та подолання негативних наслідків для розвитку окремих регіонів. Так, лише Донецька, Миколаївська, Чернігівська обласні державні адміністрації і Севастопольська міська державна адміністрація розробили «антикризові» нормативно-правові акти та вжили окремих заходів.

б)    Соціальний ефект кризи у регіонах

Негативні тенденції в економіці регіонів невідворотно позначилися на показниках соціального розвитку. Поряд із загальною політичною нестабільністю та серйозним негативним впливом інфляційних процесів першого півріччя 2008 року, кризові явища останніх чотирьох місяців року болісно вразили ринок праці, сферу доходів населення, що на фоні стагнації банківської системи та загрози втрати накопичених фінансових активів населення створило реальні загрози соціальній стабільності в Україні.

У жовтні 2008 р. зниження індексу заробітної плати порівняно з вереснем спостерігалось у 18 регіонах. В листопаді зменшення середнього розміру заробітної плати відбулося у всіх 27 регіонах, найбільше – в Дніпропетровській (19,6 %), найменше – у Хмельницькій (2,2 %) області. Натомість, випереджаюче зростання грудневої заробітної плати у порівнянні зі зростанням цін відбулось лише в 11 регіонах. Заробітна плата зростала повільніше за ціни в Донецькій (на 10 %), Полтавській (7 %), Запорізькій (7 %), Дніпропетровській (6 %) областях та м. Києві (на 5 %).

Відповідно, зберігалася висока диференціація заробітної плати по регіонах. У грудні 2008 року лідерами, як і в попередні роки, стали м. Київ (3549 грн), м. Севастополь (2105 грн), Київська (2039 грн), Донецька (2035 грн) області. Традиційно низьким був розмір середньої заробітної плати у грудні у Волинській (1522 грн), Кіровоградській (1555 грн), Житомирській (1568 грн), Черкаській (1577 грн) областях, де він ледве перевищував дві третини середнього рівня по Україні.

Найбільше зростання суми заборгованості з виплати заробітної плати перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося в регіонах з переважанням промисловості у структурі валового регіонального продукту. До таких областей належать, зокрема, Донецька, Луганська, Львівська - на них припадає найбільша частка працівників, яким не виплачена заробітна плата. Упродовж грудня 2008 року порівняно з кінцем листопада обсяг заборгованості з виплати заробітної плати було зменшено у 26 регіонах загалом на 35,3 % (або на 613,2 млн грн), проте ця позитивна тенденція була зведена нанівець в січні 2009 року – обсяги заборгованості знову зросли у всіх регіонах, в т.ч. найбільше - в містах Києві (у 10,7 разу) та Севастополі (у 5,6), найменше у Волинській (у 3,4), Чернігівській (у 3,2), Полтавській (у 2,7), Львівській, Херсонській (у 2,4) та Житомирській (у 2,3 разу) областях. Винятком стала Тернопільська область, де обсяг заборгованості було зменшено на 23,3 %, що корелює з показником позитивної промислової динаміки в цьому регіоні в грудні 2008 р.

Погіршення становища з обсягами та виплатою заробітної плати стало одним із чинників зниження платіжної дисципліни по житлово-комунальних послугах. Так, в листопаді 2008 року заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг зросла в 14 регіонах порівняно з початком року; найбільше - в м. Севастополі (на 8,6 в.п.). Відповідно, знизився рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг порівняно із середньорічним показником: максимальне зниження продемонструвала Херсонська область (на 29,7 в. п.).

Зниження обсягів виробництва спричинило зміни на ринку праці, які найбільш відчутними були для промислово орієнтованих регіонів. Найбільше зменшення кількості штатних працівників у листопаді-грудні 2008 року порівняно з листопадом-груднем 2007 року відбулося в Донецькій (на 17,9 тис. осіб), Дніпропетровській (на 15,6 тис. осіб) областях та м. Києві (на 11,8 тис. осіб). У відпустках з дозволу або ініціативи адміністрації перебував кожен 13-й працівник у Кіровоградській та Полтавській і кожен 10-й у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій областях. Неповний робочий день або тиждень працювали відповідно 14,6 та 10 % штатних працівників у Запорізькій та Полтавській областях. Відбулося суттєве скорочення кількості вільних робочих місць та вакансій, зросла кількість осіб, що зверталися до державних служб зайнятості з приводу працевлаштування. Відповідно зросло навантаження на вакантні робочі місця: на 10 вільних робочих місць (вакансій) на кінець грудня 2008 року припадало від 4 незайнятих громадян у м. Києві до 767 осіб у Черкаській області. Посилюються галузево-професійні та територіальні диспропорції на регіональних ринках праці: кількість претендентів на одне вільне робоче місце часом різниться в десятки разів навіть для сусідніх районів однієї області та місцями перевищує 100 осіб, зокрема, для посад, які не потребують спеціальної професійної підготовки.

Новою показовою тенденцією регіональних ринків праці стало безпрецедентне збільшення кількості осіб, що звернулися до центрів зайнятості після звільнення з підприємств, які знаходяться за межами відповідного регіону. Такі явища найбільш характерні для Черкаської, Чернігівської, Вінницької та Житомирської областей, що пояснюється близькістю до столичного регіону та звуженням можливостей працевлаштування у ньому для мешканців сусідніх територій. Станом на 1 січня 2009 р. найвищий рівень офіційно зареєстрованого безробіття спостерігався у Тернопільській області (5,1 %), а найнижчий – у м. Києві (0,6 %). Найвищий приріст чисельності зареєстрованих незайнятих громадян спостерігався у Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Полтавській областях.

Специфічною ознакою проявів кризи на регіональному рівні стала відсутність синхронної динаміки наростання диспропорційності регіонального розвитку. В межах України в цілому спостерігалось зменшення регіональних диспропорцій за показниками динаміки обсягу прямих інвестицій по регіонах України, за показниками інвестицій в основний капітал, за показниками доходів місцевих бюджетів (без трансфертів на одну особу) та ін. Разом з тим, спостерігалось зростання регіональних диспропорцій за показниками приросту (зменшення) прибутків (або ж збитків) підприємств, рівнем рентабельності операційної діяльності підприємств, приростом (зменшенням) суми заборгованості тощо. Відбулось подальше порушення взаємозв’язку між економічними та соціальними показниками регіонів: приріст промислового виробництва в регіоні може супроводжуватися стрімким зростанням безробіття. В умовах економічної кризи загострюються проблеми розвитку монофункціональних міст та районів з моноструктурною експортно-орієнтованою економікою. Для багатьох регіонів (міст та районів) України стан розвитку економіки починає залежати від діяльності лише одного чи декількох промислових об’єктів. Так, за оцінками експертів, закриття Херсонського та Львівського заводів сільськогосподарського машинобудування призведе до падіння обсягів валового регіонального продукту цих регіонів на рівні понад 37 %, суттєво погіршить всі базові соціально-економічні показники регіонального розвитку. Така ситуація свідчить про слабкість економічної бази розвитку більшості регіонів України.

Наростання негативних тенденцій кризового періоду, їх неконтрольоване поширення та відсутність дієвої протидії цим явищам з боку держави породжують низку серйозних ризиків та загроз для розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Найбільш небезпечними ризиками для регіонального розвитку є:

-    нерівномірність територіального розвитку країни, мультиплікована кризовими явищами, що створює можливість виникнення відцентрових тенденцій та формування локальних осередків соціального невдоволення в окремих регіонах країни;

-    зниження здатності до капіталотворення та інноваційного розвитку у базових галузях старопромислових регіонів, які потребують ресурсного забезпечення для здійснення необхідної структурної модернізації;

-    серйозне послаблення зовнішньоекономічних позицій експортоорієнтованих регіонів внаслідок зміни кон’юнктури та зростання конкуренції на світових ринках, що сприятиме збільшенню негативного сальдо зовнішньої торгівлі у регіонах – лідерах промислового розвитку;

-    поглиблення структурних диспропорцій регіональних ринків праці, зменшення мобільності робочої сили в межах країни, зневіра населення у результативності власної економічної активності, що породжує та посилює патерналістські настрої, знижує трудовий потенціал окремих територій, посилює соціальну напруженість тощо;

-    часткова втрата податкової бази через скорочення кількості (та зменшення обсягів діяльності) платників податків - під загрозою припинення фінансування можуть опинитись численні об’єкти соціальної інфраструктури, насамперед – на моногалузевих територіях;

-    значне зменшення обсягів бюджетного фінансування соціальної інфраструктури та інших життєво важливих сфер (медицина, освіта, культура), що може погіршити демографічну ситуацію, спричинити сплески соціальної напруженості.

Криза не лише не сприятиме подоланню асиметрії показників економічного розвитку, а навпаки, як свідчить динаміка макроекономічних показників у різних регіонах, ­– обумовлюватиме їхнє поглиблення. Це ставить перешкоди процесам подальшої консолідації українського суспільства, загрожує зростанням соціально-економічних ризиків.

У посткризовий період, внаслідок кардинальної структурної перебудови світової економіки та переорієнтації кон’юнктури світових ринків на конкурентну інноваційно-зорієнтовану продукцію кінцевого призначення з низькою матеріало- та енергоємністю виробництва, повернення до старого розподілу сил в регіональному розрізі буде неможливим. Старопромислові регіони України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області) в нових умовах господарювання втратять свій традиційний конкурентний потенціал, а країна може опинитися без «донорів» валютних надходжень. З метою врахування таких тенденцій в Україні має зрости роль державних важелів управління регіональним розвитком, а також активізуватись діяльність місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування в процесі впровадження дієвої антикризової політики в регіональному вимірі.

7. Основні заходи антикризової політики країн світу та України

а)    Досвід країн світу

Світова фінансова криза, яка в процесі свого розгортання породжує економічну кризу в багатьох країнах світу, змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення.

Серед значного різноманіття антикризових заходів, які вживаються різними країнами світу, чільне місце посідають заходи, спрямовані на безпосередню підтримку компаній як фінансового, так і реального секторів економіки, що потерпають від кризи. Системним наслідком таких заходів, на думку авторів, має стати відновлення або прискорення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності компаній, збереження, або збільшення зайнятості. Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку антикризових інструментів у наступних сферах.

1. Розширення пропозиції кредитних ресурсів:

-    збільшення кредитування економіки банками розвитку;

-    продовження річного пільгового періоду, протягом якого боржник може погасити лише відсотки, відклавши погашення основного боргу;

-    зміцнення і розширення державних кредитних гарантій і фінансування з боку державних фінансових установ;

-    збільшення статутного капіталу державних банків;

-    придбання комерційних цінних паперів, випущених компаніями з метою послаблення жорсткості умов фінансування.

2. Підтримка малого й середнього бізнесу:

-    субсидування процентної ставки за комерційними кредитами для малих і середніх підприємств (МСП) та домогосподарств;

-    тимчасове зниження ставки корпоративного податку для МСП;

-    звільнення підприємств від сплати певної частки відрахувань до бюджету при прийнятті на роботу нових працівників та поступове збільшення таких відрахувань в наступні періоди;

-    створення спеціальних фондів, які надаватимуть кредити МСП, що мають потенціал для зростання і створення додаткових робочих місць;

-    надання спеціалізованими кредитними установами позик підприємствам на покриття короткострокових фінансових потреб МСП, які потерпають від нестачі оборотного капіталу;

-    розширення кредитних ліній, що надаються державними фінансовими установами;

-    збільшення мінімального ліміту кредитів, що надаються для малих підприємств та фізичних осіб;

-    спрощення процедури отримання кредитів для МСП, відкриття власної справи, надання на ці цілі податкових пільг, фінансування консалтингових послуг;

-    розміщення коштів державних суверенних фондів у банках другого рівня на програми фінансування малого й середнього бізнесу.

3. Стимули для інвестицій та інновацій:

-    надання тимчасових інвестиційних податкових пільг на придбання нових матеріальних активів та капітальні інвестиції;

-    відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитами, спрямованими на технологічне переоснащення;

-    прийняття на себе відповідальності державним банком розвитку в розмірі до 80 % кредиту і покриття ним банківських ризиків за контрактами, що були укладені в 2009-2010 роках;

-    зниження процентної ставки за кредитами з метою фінансування інвестицій та оборотного капіталу;

-    зменшення норми амортизаційних відрахувань на рухоме майно, що буде утримуватися на балансі підприємства протягом двох років;

-    утворення стратегічного фонду інвестицій для захисту промисловості від іноземних поглинань (фонд може викупати частки великих і стратегічно важливих компаній, уразливих до поглинань через падіння цін акцій);

-    субсидування та розширення кредитування житлового будівництва;

-    направлення капіталу до малих підприємств, сільських областей, на технічні нововведення та індустріальну раціоналізацію шляхом скасування обмежень у розмірах кредитів для комерційних банків;

-    податкові пільги для стимулювання довгострокових інвестицій в акції;

-    пряме державне фінансування перспективних проектів;

-    залучення прямих інвестицій шляхом створення спільних фондів із зарубіжними партнерами;

-    збільшення асигнувань на реконструкцію будівель з метою поліпшення їхньої енергетичної ефективності;

-    надання допомоги та кредитів, спрямованих на вдосконалення транспортних засобів та розробку альтернативних видів палива;

-    інвестиції на наукові дослідження та розробки;

-    інвестиції в поновлювані джерела енергії;

-    списання податкових платежів для високотехнологічних досліджень, зокрема, досліджень, основна увага яких приділяється промисловості, що не забруднює повітря;

-    прискорення відшкодування податкових кредитів для науково-орієнтованих інвестицій в МСП;

-    купівля акцій технологічних компаній, з метою погашення ними боргів; при цьому вони зобов’язані викупати назад свої частки, після того, як їхні труднощі минуть;

-    надання кредитів, атестація продукції, закупівля й маркетингові дослідження для просування нових продуктів для заохочення розвитку енергозбереження, нових технологій і видів продукції;

-    збільшення фінансування університетів, місцевих науково-дослідних інфраструктур та розвитку кар’єри дослідників.

4. Підтримка галузей:

-    надання знижки для покупців нових автомобілів у разі позбавлення від старих транспортних засобів, а також звільнення від сплати податку з власників транспортних засобів для нових автомобілів строком до двох років;

-    надання коштів на ремонт державного житла для бідних верств населення;

-    підвищення субсидій для фермерських господарств, збільшення обсягів державних закупівель продовольства у фермерів;

-    субсидування кредитів для агропромислового комплексу в розмірі від 80 % до 100 % ставки рефінансування Центрального банку;

-    розширення обсягу і спектру державних інтервенцій на сільгосппродукцію за фіксованими закупівельними цінами;

-    підвищення мінімальної закупівельної ціни зернових для підвищення доходів населення сільських територій та повернення додому робітників-мігрантів з міст.

5. Підтримка експортерів:

-    надання субсидій організаціям-експортерам промислової продукції для відшкодування частини витрат на сплату відсотків за кредитами, отриманими для виробництва продукції на експорт;

-    зниження експортних мит на нафту та нафтопродукти;

-    створення спеціальної кредитної лінії серед банків, які мають виступити в якості гарантів експортних контрактів;

-    відшкодування податку з продажу та акцизного збору для експортерів;

-    збільшення експортних податкових пільг для заохочення експорту високоякісної кінцевої продукції за рахунок:

-    поповнення центрального фонду розвитку зовнішньої торгівлі;

-    збільшення ставки відшкодування податку на частину трудомістких виробів продукції машинобудування, електронної продукції й інших товарів, на сфері виробництва яких особливо сильно позначається фінансова криза;

-    збільшення податкових пільг для деяких видів продукції, техніки, високотехнологічних, механічних та електротехнічних виробів з високою доданою вартістю;

-    надання кредитів з кращими умовами для експортерів через підтримку відповідних посередників, таких, як експортний банк, компанія страхування експорту, банк розвитку;

-    збільшення експортних гарантій інститутом експортного кредитування.

6. Податкові інструменти:

-    зниження ставки ПДВ;

-    зниження ставки податку на прибуток;

-    збільшення розміру амортизаційних премій;

-    збільшення періоду розстрочки по сплаті податків і платежів до бюджету для малих компаній (зокрема, ПДВ, податок на корпорації, прибутковий податок та державне страхування) за узгодженим з податковою службою розкладом;

-    відстрочка підвищення ставки корпоративного податку для малих підприємств;

-    прискорення відшкодування ПДВ, яке має відбуватися щомісяця, (там, де це здійснювалося щорічно);

-    надання податкових преференцій та використання прискореної амортизації при здійсненні інвестицій;

-    скорочення податку з бізнесу і прибуткового податку, що стягується з операцій з нерухомістю;

-    збільшення мінімального обсягу обороту, що не обкладається ПДВ;

-    перенесення термінів збитків для всіх підприємств з 3 до 10 років;

-    зниження стандартної ставки ПДВ за витратами, що понесені на будівництво нового приватного житла;

-    скорочення санкцій за прострочення сплати податків, внесків на соціальне страхування і несвоєчасну виплату відсотків;

-    зменшення податку на дивіденди;

-    зменшення відрахувань підприємств до фонду соціального страхування.

В якості важливого стимулятора економічної активності у міжнародній практиці розглядається розвиток інфраструктурних проектів. Зокрема, нові інфраструктурні проекти передбачають модернізацію транспортної інфраструктури, енергетики, в тому числі альтернативних джерел енергії, а також сільського господарства.

Так, в США згідно Проекту відновлення і реінвестування для розвитку інфраструктури передбачено фінансування протягом двох років будівництва і реконструкції доріг і мостів, інвестицій в залізничний транзит, медичних інформаційних технологій, проектів, спрямованих на «озеленення» Америки, енергоефективності громадських будівель на федеральному, державного і місцевого рівнях, будівництва, ремонту і модернізації шкіл і лікарень, екологічних проектів. Загальна вартість проекту складає 180 млрд дол. США.

Європейський інвестиційний банк надаватиме додаткові кредити для розвитку енергетики, інфраструктури та подолання наслідків зміни клімату. На реалізацію зазначених заходів виділено 14 млрд євро.

В Німеччині було прийнято два пакети антикризових заходів. Ними передбачено додаткове фінансування програм підвищення енергоефективності, інноваційної та інвестиційної програм в транспортній галузі, громадських інфраструктурних проектів. Загалом на подолання наслідків кризи передбачено 27,2 млрд євро.

Уряд Китаю передбачив першочергову підтримку таких галузей, як транспорт (покращення управління, безпеки технологій, підготовки кадрів та інформаційних систем), енергетика (підвищення ефективності електричних та атомних електростанцій, технологій для дистанційного електроживлення об'єктів), паливний сектор, а також розвиток інфраструктури районів, що постраждали від землетрусів. Загалом передбачено фінансування у розмірі від 270 до 470 млрд дол. SHAPE

За своїм характером майже всі елементи програм антикризових заходів різних країн світу мають соціальний зміст. Адже соціальна орієнтація антикризової політики, зрештою, має на меті підтримання та розвиток споживчого попиту, який небезпідставно розглядається як одна з ключових підвалин післякризового пожвавлення економіки, а також дозволяє зберегти в кризовий період людський капітал – ключову конкурентну перевагу в новітній економіці. Основні заходи соціальної політики країн світу, спрямовані на подолання негативних тенденції внаслідок світової фінансово-економічної кризи, реалізуються за наступними ключовими напрямами:

1. Стимулювання і підтримка зайнятості населення:

-    збільшення терміну та обсягу виплат допомоги по безробіттю;

-    надання допомоги по безробіттю працівникам з тимчасовою зайнятістю;

-    підтримка ліквідності проектів з будівництва комерційної нерухомості, які у випадку різкого скорочення джерел фінансування змушені будуть звільняти тисячі робітників;

-    скорочення робочого дня;

-    обов’язкове переведення підприємствами непостійних працівників на постійну зайнятість після 2 років зайнятості;

-    впровадження додаткової системи соціального забезпечення для службовців, метою якого є прив’язка гарантії зайнятості до подальшої кваліфікації;

-    збільшення чисельності працівників агентств по працевлаштуванню;

-    збільшення фінансування заходів щодо надання ефективної підтримки пошуку робочих місць безробітними;

-    проведення щотижневого моніторингу працівників звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємств та організацій або скороченням чисельності чи штату працівників, а також неповної зайнятості працівників;

-    створення консультаційних пунктів для працівників, видання інформаційних буклетів і брошур;

-    збільшення обсягу фінансування програм підготовки і перепідготовки для робітників, зайнятих неповний робочий день, а також для молодих робітників без професійної кваліфікації;

-    збільшення державного фінансування програм професійного навчання без відриву від виробництва;

-    збільшення кількості кредитів, наданих для професійного розвитку, що розширить можливості проходження перепідготовки і здобуття нових навичок спеціалістами;

-    впровадження освітніх програм і програм навчання для робітників з сільських місцевостей, які повернулися додому з міст внаслідок звільнень;

-    надання податкових пільг для підприємств з високою часткою зайнятого сільського населення;

-    надання податкових кредитів підприємствам за кожне нове створене робоче місце;

-    розширення обсягів субсидування створення нових робочих місць;

-    використання страхування на випадок безробіття для субсидування підприємств, які пропонують професійне навчання для внутрішньофірмового повторного прийому на роботу;

-    преміювання підприємств, які сплачували страхові внески протягом більше, ніж двох років, без звільнень робітників;

-    створення додаткових субсидованих державним агентством трудових контрактів[12].

2. Зниження витрат населення:

-    встановлення банкоматів, які не зніматимуть плату за здійснені трансакції, в регіонах з низьким рівнем доходу;

-    замороження розміру плати за проїзд, а також тимчасове зменшення регульованих цін на газ і електрику.

3. Податкові стимули:

-    збільшення розміру мінімальної заробітної плати;

-    підвищення (зниження) рівня заробітної плати, з якого починається сплата податку з доходів фізичних осіб;

-    зменшення ставки податку з доходів фізичних осіб;

-    запровадження єдиної ставки податку з доходів фізичних осіб замість прогресивної шкали податку;

-    запровадження знижки в фіксованому розмірі з національного і місцевого податку з доходів фізичних осіб для громадян, які одержують низький дохід, та пенсіонерів;

-    вирахування з оподатковуваного доходу витрат на послуги, які надаються кваліфікованими майстрами з поточного ремонту і відновлення будинків;

-    підвищення рівня податку з доходів фізичних осіб для громадян з високим рівнем доходу;

-    зниження податку на іпотечні кредити, строк погашення яких закінчується наприкінці поточного року, або продовження цих строків;

-    скасування податку на дохід у формі відсотків по заощадженнях;

-    зменшення податку на фінансові трансакції фізичних осіб;

-    підвищення єдиного соціального податку;

-    зниження ставки за обов’язковим страхуванням на випадок хвороби та безробіття;

-    відстрочка сплати внесків підприємств до фондів соціального забезпечення;

-    зниження розміру страхових внесків на медичне страхування для людей з низьким рівнем доходу;

-    введення єдиної ставки замість регресивної шкали ставок соціального податку.

4. Збільшення соціальних платежів:

-    збільшення фонду оплати праці бюджетних установ та державних підприємств;

-    підвищення середнього розміру соціальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму пенсіонера;

-    підвищення мінімального розміру погодинної оплати праці;

-    збільшення розміру виплат на дітей для реципієнтів другого етапу виплат допомоги по безробіттю;

-    збільшення одноразової додаткової грошової допомоги на дитину;

-    виплата допомоги державою щодо сплати оренди житла для економічної підтримки молодих людей віком від 22 до 30 років;

-    надання субсидії для компенсації витрат з догляду за народженою, або усиновленою дитиною (виплата здійснюється у формі зниження прибуткового податку для працюючих батьків);

-    підвищення допомоги і субсидій для осіб, які вийшли на пенсію, або непрацездатних військовослужбовців і членів родин солдатів, які загинули;

-    збільшення розміру державних соціальних виплат і спеціальних державних виплат;

-    введення нового виду соціальних виплат – допомоги батькам, опікунам, що виховують дітей-інвалідів, у розмірі мінімальної заробітної плати;

-    розширення переліку фахівців, які одержують доплати за шкідливі умови праці;

-    проведення компенсаційних виплат прибуткового податку готівкою і товарними сертифікатами;

-    надання допомоги громадянам, які в умовах кризи втратили своє житло через звільнення;

-    розширення програми надання кредитів на утримання для людей з низьким рівнем доходів і матерів-одиначок;

-    фінансова підтримка осіб, які доглядають за хворими, інвалідами;

-    збільшення рівня повної державної пенсії відповідно до зростання цін;

-    надання домогосподарствам чеків на знижки.

5. Політика у житловій сфері:

-    запровадження податкових знижок та надання субсидій при купівлі першого будинку;

-    дворічний мораторій на 50 % платежів по іпотеці для тих, хто став безробітним, і розширення періоду звільнення від оподаткування реінвестованого капіталу, отриманого від продажу будинку;

-    зменшення податкової ставки на позику при купівлі будинку і податкової знижки у випадку, якщо житло придбане за рахунок використання власних фінансових ресурсів, або капіталу компанії;

-    збільшення максимального розміру десятирічної податкової пільги для осіб, які сплачують іпотечний кредит за будинок, що відповідає встановленим урядом критеріям енергоефективності та стійкості до великих землетрусів;

-    збільшення ліміту для розрахунку майнового відрахування при придбанні житла;

-    розширення безкоштовного юридичного представництва в судах для домогосподарств, що знаходяться під ризиком вилучення майна через несплату іпотечного кредиту;

-    надання безкоштовних консультацій щодо погашення боргів;

-    відстрочення на термін до 2 років сплати частини відсотків за іпотечними позиками для домогосподарств, які відчувають значні і тимчасові втрати доходу в результаті економічного спаду;

-    розробка плану мінімізації переходу заставленої нерухомості у власність заставоутримувача шляхом зміни умов застави;

-    рефінансування позик домовласників, які зазнають фінансових труднощів, забезпечення державного страхування таких позик;

-    надання урядом гарантій кредиторам щодо втрати відкладеної виплати відсотків за іпотечними кредитами у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань.

Безпосередня композиція вищенаведених антикризових засобів залежить від особливостей кризових явищ в кожній з країн, специфіки її господарської системи, політичних пріоритетів та вподобань, здатності органів державної влади до реалізації таких засобів.

Реалізація вищенаведених антикризових заходів вимагає концентрації значних фінансових ресурсів. В конкретних країнах застосовуються різні комплекси джерел фінансування, серед яких, зокрема:

-    збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг;

-    зростання державного боргу;

-    використання валютних резервів для вливання ліквідності в банківську систему (Корея), підтримки доступу компаній до ліквідності (Бразилія);

-    випуск казначейських облігацій;

-    використання коштів фондів суверенного багатства чи національних фондів (Казахстан, Росія, Норвегія)

-    використання коштів державних та місцевих бюджетів;

-    використання коштів державних банків та банків розвитку.

б)    Заходи антикризової політики в Україні

Прояв кризових явищ в Україні восени 2008 р. спонукав до реалізації відповідних антикризових заходів і на українських теренах. В цілому уряд розробив та направив до Верховної ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Крім того, у Верховній Раді зареєстрована значна кількість законопроектів, розроблених представниками різних політичних блоків, представлених у ній.

Одним з найперших стратегічних нормативних актів, спрямованих на подолання кризи, було рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 20.10.2008 р., введене в дію Указом Президента від 24.10.2008 р. Враховуючи загрозливі тенденції у банківському секторі та реальному секторі економіки, зумовлені світовою фінансовою кризою, РНБОУ окреслила основні напрямки антикризової політики та визначила низку комплексних заходів, реалізація яких була покладена на уряд , НБУ, СБУ та Генеральну прокуратуру. 
Зокрема, РНБОУ запропонувала уряду створити Стабілізаційний фонд та визначити основні напрями його наповнення та використання; передбачити бездефіцитність бюджету на 2009 рік, скорочення видатків на утримання державних органів управління щонайменше на 20 %; тимчасово запровадити додаткові обмеження на імпорт; забезпечити протягом місяця повернення з Державного бюджету України платникам податку на додану вартість заявлених до відшкодування сум податку, що підтверджені перевірками та наявністю повернутої у 60-денний строк валютної виручки за експорт товарів і послуг, запровадження спрощеного механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам за умови надходження валютної виручки; вжити заходів щодо невідкладного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення тощо. 
НБУ було запропоновано реалізувати низку заходів антикризового характеру в сфері банківського нагляду та грошово-кредитної політики, зокрема: збільшити з 1 квітня 2009 року нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій; розробити механізми обмеження верхньої межі ставки залучення банківськими установами на внутрішньому ринку депозитів фізичних осіб; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; не допускати дострокового погашення позик, отриманих резидентами України за кордоном; запровадити норматив резервування для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків у розмірі 100 % від обсягу наданих кредитів на споживчі потреби тощо. 

Загалом заходи антикризового спрямування, які здійснювалися в Україні з вересня 2008 р., можна поділити на:

-    заходи з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);

-    заходи макроекономічного регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);

-    заходи соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

У сфері заходів з фінансової стабілізації антикризові заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках.

Зокрема, з метою припинення лавиноподібного закриття депозитів фізичними особами НБУ Постановою від № 319 14 жовтня 2008 року заборонив дострокове закриття депозитів як фізичними так і юридичними особами. Це дозволило припинити швидке вилучення коштів фізичними особами з вітчизняної банківської системи, що ставило останню у вкрай загрозливу ситуацію.

Невдовзі, для забезпечення невідкладної капіталізації банків Правління Національного банку України прийняло постанову № 389 від 21.11.2008 р. «Про здійснення діагностичного обстеження банків». Крім того, постановою Правління Національного банку України № 405 від 01.12.2008 р. було затверджено Спеціальний порядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, спрямований на спрощення процедури та скорочення термінів внесення змін до статутів банків щодо збільшення рівня статутного капіталу.

Постанова № 319 втратила чинність після прийняття Правлінням НБУ Постанови № 413 «Про окремі питання діяльності банків» від 04.12.2008 р., яка була спрямована на фінансове оздоровлення банків, їхнє діагностичне обстеження згідно визначених нормативів та врегулювання окремих питань у валютній сфері.

4 листопада було прийнятно Постанову КМУ № 960 «Про затвердження Порядку участі держави в капіталізації банків», якою визначався порядок рекапіталізації банків державою. Документом, зокрема, передбачалась можливість отримання коштів банками за умови передачі Мінфіну контрольного пакету акцій. Проте 18 лютого 2009 року Кабмін спростив процедуру рекапіталізації, новий варіант постанови передбачав більш гнучкі умови отримання додаткового фінансування банками за рахунок держави.

З метою захисту прав клієнтів банківських установ та припинення практики односторонньої зміни умов укладених кредитних договорів та договорів банківського вкладу, 12 грудня 2008 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Законом внесено зміни до Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими банкам заборонено змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, щодо збільшення розміру процентної ставки за кредитними договорами або зменшення її розміру за договорами банківського вкладу.

31.10.2008 року Верховна Рада прийняла Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Законом передбачено створення Стабілізаційного фонду за рахунок понадпланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 році та надходжень цих коштів у 2009 році, цільового розміщення державних цінних паперів, а також перелік заходів, спрямованих на підтримання державою капіталізації вітчизняних банків. При цьому Закон містив перелік витрат, на які можуть спрямовуватись кошти Стабілізаційного фонду, зокрема надання кредитів для погашення, рефінансування та обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб’єктами господарювання в іноземних кредиторів до 15 вересня 2008 року; надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів і обов'язковою умовою якого є співфінансування з боку банків та забудовників; надання фінансової допомоги банкам (у тому числі з метою збільшення статутних капіталів), поповнення статутних капіталів державних банків та Державної іпотечної установи.

Також урядом було суттєво збільшено статутні фонди державних банківДержавного ощадного банку (Постанова КМУ від 27 грудня 2008 р. № 1119 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»») та Укрексімбанку (Постанова КМУ від 17 грудня 2008 р. № 1116 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та внесення змін до його статуту»).

Комплекс нормативних актів був спрямований на врегулювання відносин у валютній сфері та зміни порядку здійснення операцій на валютному ринку (Постанова Правління НБУ від 18 грудня 2008 року № 436 «Про валютні інтервенції Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України до кінця грудня 2008 року», Постанова Правління НБУ від 29 грудня 2008 № 469 «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів», Постанова Правління НБУ від 14 січня 2009 року № 12 «Про валютні інтервенції Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України в січні 2009 року», Постанова Правління НБУ від 4 листопада 2008 року № 351 «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів»). Зокрема, НБУ запровадив систему здійснення своїх інтервенцій на валютному ринку шляхом проведення валютних аукціонів. При цьому передбачено, що заявки на участь в аукціоні формуються на основі не задоволеного на прямому міжбанківському ринку обсягу заявок клієнтів і потреб банку.

З метою поліпшення структури платіжного балансу Верховна Рада прийняла за основу проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою», яким передбачено, у випадку досягнення платіжним балансом України критичного стану, застосування процедури запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари.

Заходи макроекономічного регулювання, спрямовані на підтримку національного виробника в реальному секторі, включали прийняття низки законів, що врегульовували діяльність підприємств окремих галузей.

Зокрема, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості», прийнятого 18 грудня 2008 р., спрямовані на підтримку автомобільної та переробної промисловості. Законом передбачено надання підприємствам переробної промисловості права застосовувати щорічну 25-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3; звільнення від сплати ввізного мита обладнання та комплектуючих виробів до нього, що не виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України підприємствами переробної промисловості; подовження до 31 грудня 2013 року дію Закону України «Про розвиток автомобільної промисловості України»; віднесення виробництва автомобілів, обладнання, комплектуючих виробів, розробки та впровадження новітніх технологій для складання та виготовлення автомобілів до стратегічних напрямків інноваційної діяльності.

Положення Закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», прийнятого 25 грудня 2008 р., спрямовані на підтримку будівельної галузі та забезпечення житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, а також стимулювання житлового будівництва в умовах світової фінансової кризи. Зокрема, Законом передбачено, що державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30 % вартості будівництва чи придбання доступного житла. Також законом передбачено надання девелоперським та будівельним компаніям кредитів на завершення розпочатого будівництва. Фінансуватись зазначені кредити мають за рахунок Стабілізаційного фонду.

З метою стабілізації ситуації на окремих ринках, а також з метою послаблення соціального тиску на підприємствах, уряд ініціював підписання меморандумів з представниками низки галузей.

Зокрема, 10 листопада 2008 року було підписано Меморандум про взаємопорозуміння з КМУ, Федерацією металургів України, об’єднаннями профспілок. Документ передбачав підтримку підприємств ГМК державою в період кризи, а також заморожування кількості робочих місць на підприємствах та рівня зарплати робітників. До найбільш вагомих заходів, передбачених документом, слід віднести ті, які спрямовані на зниження собівартості вітчизняної металургійної продукції, зокрема:

-      зниження цін на електроенергію та залізничні тарифи;

-      скасування 12- % націнки на газ, який купують виробники металу;

-      5-денне повернення ПДВ на експорт і відстрочка платежів по податку на прибуток до 1 липня 2009 року;

-      надання підприємствам ГМК кредитів за мінімальними ставками;

-      звільнення від ввізного мита обладнання для проектів комплексної модернізації і енергозаощадження;

-      запровадження державного регулювання відпускних цін.

Меморандуму передувала постанова КМУ від 14 жовтня 2008 р. № 925 «Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі».

17 листопада 2008 року був також підписаний меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу, положення якого були спрямовані на подолання наслідків скорочення виробництва хімічної продукції в Україні, викликаного зменшенням споживання та світовою фінансовою кризою; збереження робочих місць, існуючого рівня заробітної плати та інших соціальних гарантій для працівників галузі; стабілізацію внутрішніх цін на хімічну продукцію.

Згідно документу, керівники хімічних підприємств взяли на себе соціальні зобов’язання зберегти існуючу заробітну плату і трудові колективи, узгоджуючи можливі скорочення з профспілками. Зі свого боку, уряд зобов’язався шляхом переговорів про скасування антидемпінгових санкцій по відношенню до української хімічної продукції розширити її доступ на зовнішні ринки. Також було передбачено, що Міністерство економіки проведе дослідження внутрішнього ринку України на предмет можливості запровадження антидемпінгових заходів стосовно хімічної продукції, що ввозиться в Україну.

З метою врегулювання ситуації в аграрному секторі в листопаді 2008 року був прийнятий за основу законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу», яким передбачено фінансові інтервенції на аграрному ринку за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Також закон дозволить створити умови для реалізації продукції рослинництва за сприятливими цінами, захистити вітчизняний ринок тваринництва (законопроектом передбачається обмеження конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпортерів шляхом тимчасового підвищення ввізного мита на окремі види сільськогосподарської продукції). 17 грудня 2008 року КМУ також видав розпорядження № 1565-р «Про затвердження плану невідкладних заходів щодо запобігання виникненню негативних наслідків для агропромислового комплексу, зумовлених впливом світової фінансової кризи». Заходами, запропонованими Кабінетом Міністрів, зокрема, передбачено тимчасове обмеження імпорту низки видів сільськогосподарської продукції, посилення захисту внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції із застосуванням заходів нетарифного регулювання, зниження тарифів на перевезення сільськогосподарської продукції тощо.

Для врегулювання ситуації на ринку нафтопродуктів Верховна Рада 19 лютого 2009 року прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо послаблення негативного впливу світової фінансової та економічної кризи на вітчизняну нафтопереробну галузь)», яким встановлено імпортне мито на бітум нафтовий у розмірі 10 % від його митної вартості; скасовано експортне мито на скраплені гази (крім природного); вилучено з числа об’єктів оподаткування нафтопродукти, що ввозяться для промислової переробки за прямими договорами на нафтопереробні підприємства України, які мають усі стадії технологічного процесу з виготовлення нафтопродуктів за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про ставки акцизного збору на деякі товари (продукцію)».

В рамках антикризових заходів соціальної політики Верховна Рада 25 грудня 2009 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», яким передбачено заходи, спрямовані на збереження кадрового потенціалу підприємств, недопущення зростання рівня безробіття понад прогнозовані обсяги та забезпечення громадянам соціальних гарантій від безробіття.

Законом передбачено створення механізму підтримки працівників, які опинилися під загрозою звільнення, передбачено фінансування з 1 січня 2009 року суспільних робіт за рахунок держбюджету. Раніше такі роботи могли фінансуватись тільки за рахунок місцевих бюджетів а також фондів підприємств та організацій. Також, згідно закону, з 2009 року в дію вступає норма про надання допомоги по частковому безробіттю. В тому випадку, якщо працівників переводять на неповний робочий день, їм пропонується компенсувати дві третини тарифної ставки. Законом також передбачена реалізація інфраструктурних проектів, в тому числі і в рамках підготовки до Євро-2012, робота яких оплачуватиметься за рахунок державного бюджету.

З метою збалансування бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття законом передбачається як перерозподіл страхових внесків між фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, так і додаткове збільшення розміру внесків.

З метою посилення адресності державної соціальної допомоги, яка надається малозабезпеченим сімям, та удосконалення контролю за її призначенням 24 грудня 2008 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімям».

Законом конкретизовані обставини, за яких державна соціальна допомога не призначається. Разом з тим, законом передбачено надання Комісіям при місцевих органах виконавчої влади права у разі, якщо у їхніх сімях є троє і більше дітей, або у складі сімї є інвалід, а також якщо сімя не отримує будь-яких джерел для існування в результаті тривалої хвороби одного або кількох членів сім’ї. Крім цього, в законі уточнюється порядок призначення державної допомоги малозабезпеченим сімям та умови, за яких вона призначається.

Між тим, як було показано раніше, практична реалізація цих та інших засобів антикризової політики відбувалася вельми непослідовно й не завжди приносила належний ефект. Слід зауважити, що такі заходи розроблялись та приймались в умовах жорсткого внутрішнього політичного протистояння та блокування роботи Верховної Ради, що негативно позначилось на якості, своєчасності та системності антикризової політики. Зволікання із запровадженням необхідної антикризової політики припускало наростання кризових явищ до рівня, на якому вони вже не могли бути подолані лише передбаченими антикризовими заходами. Різке зниження дієздатності влади в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію, який передбачає чітку координацію владних інституцій. Це повною мірою стосується й дотримання умов укладених урядом галузевих меморандумів.

Чимало з ухвалених заходів антикризової політики досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття наступних нормативних актів. До того ж, слід зважати на те, що значна кількість антикризових заходів, запропонованих урядом і закріплених в законах, прийнятих Верховною Радою, потребує фінансування з державного бюджету, відтак ефективність цих заходів залежатиме від здатності уряду забезпечити належні бюджетні надходження.

Отже, в Україні актуальним залишається завдання визначення пріоритетних термінових заходів антикризового спрямування, а також напрямів, завдань та інструментів антикризової політики на середньострокову перспективу.

8. Пріоритети антикризової політики України на коротко- та середньострокову перспективи

а)    Основні ризики кризового періоду та першочергові завдання антикризової політики

Розвиток ситуації в економіці України на початку 2009 р. засвідчує перманентне наростання ризиків, пов’язаних з кризовими процесами. На вітчизняну економіку продовжують негативно впливати як стагнація світової економіки, так і макроекономічні та валютно-фінансові дисбаланси, які сформувалися в останньому кварталі 2008 року. В Україні чітко сформувався комплекс викликів, пов’язаних із:

-     глибокою депресією основних секторів економіки, викликаною насамперед різким звуженням зовнішніх ринків збуту;

-     втратою стабільності банківської системи через наростання кризи ліквідності в умовах відсутності дієвої політики підтримання останньої;

-     нестабільністю курсу гривні у зв’язку з дисбалансом попиту та пропозиції на валютному ринку та високим рівнем девальваційних очікувань економічних суб’єктів;

-     утрудненням фінансування бюджетних видатків через значно більше, ніж прогнозоване, падіння макроекономічних показників;

-     перманентною втратою дієвості політики держави через глибоку політичну кризу та розбалансування діяльності гілок законодавчої, виконавчої та монетарної (Національний банк) влад;

-     помітною делегітимізацією політики держави через невпинне погіршення якості життя та зростання на цьому підґрунті соціальної напруженості.

З нашої точки зору, в найближчі місяці слід очікувати поширення негативного впливу зазначених кризових явищ. Зокрема, це робить реальними ризики:

-     зниження зайнятості та доходів значної частини працюючих;

-     формування касового розриву у фінансуванні Державного бюджету та Пенсійного Фонду;

-     блокування значної частини безготівкового грошового обороту через банківську кризу;

-     подальшого швидкого зниження обмінного курсу гривні через незбалансоване зростання попиту на іноземну валюту;

-     наростання кризи державного управління, що матиме вияв насамперед у зниженні дієвості фіскальної системи, посиленні відцентрових тенденцій у відносинах з регіонами, розвитку «альтернативного» грошового обігу (іноземної валюти, грошових сурогатів, бартеру);

-     різкої активізації спекулятивних атак на знецінені активи підприємств.

Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених в Україні структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації з поетапною втратою економічного, а ймовірно - і політичного суверенітету. Усвідомлення загрозливості таких ризиків робить вироблення та реалізацію адекватної політики щодо протидії кризі першочерговим завданням забезпечення національної безпеки держави.

Визначаючи пріоритети та інструменти антикризової політики, украй важливо розрізняти першочергові («пожежні») та системні (середньострокові) заходи. Вжиття перших є терміново необхідним для запобігання неконтрольованого розвитку ситуації в економіці та соціальній сфері. Відтак вони мають цільовим чином спрямовуватися на основні кризові виклики – „генератори” ймовірних ризиків, для недопущення їхнього розкриття. Водночас, з огляду на показане вище структурне підґрунтя  кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на коректну адаптацію економічної системи (та економічних суб’єктів) до кризових викликів та здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати іманентні національній економіці підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг. Це свідчить про важливість коректного вибору першочергових заходів та узгодження їх із середньостроковою антикризовою політикою.

Виходячи з проведеного аналізу, першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати:

- заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду;

- заходи щодо відновлення керованості національної економіки.

1. Щодо стабілізації фінансової системи.

В період внутрішньої та зовнішньої нестабільності основним завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери і зупинення кризових тенденцій та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їх використання. Це потребуватиме перегляду орієнтирів збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад, різкого падіння валютного курсу та кризових явищ в банківській сфері. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності. Паралельно має також бути запущено в дію інструменти, які забезпечуватимуть абсорбцію надмірних нецільових потоків грошових коштів.

В цьому контексті необхідно:

-   запровадити мораторій на виплату комерційними банками строкових депозитів населення (в тому числі – примусове продовження строку за депозитами, термін яких сплив) до 1 червня 2009 р. з чітким переліком соціально обґрунтованих винятків та визначенням механізмів використання цих коштів для розрахунків між клієнтами одного банку (з можливістю утворення партнерських мереж банків);

-   скасувати Статті 84, 85 та 86 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» як такі, що створюють підґрунтя для невиправданого втручання уряду в діяльність Національного банку України, натомість створити прозорий механізм рефінансування комерційних банків, який  дозволятиме комерційним банкам розраховувати на «автоматичне» отримання кредиту за умови дотримання певних фінансових параметрів;

-   сформувати механізми забезпечення цільового характеру рефінансування комерційних банків з метою відновлення ними належних обсягів кредитування поточної та інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, фінансування довгострокових інвестиційних та інноваційних програм;

-   посилити спроможність фінансового сектора до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення після вилучення ним депозитів, через розширення спектру державних цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток державної фінансової інфраструктури, зокрема – мережі страхування. Останнє необхідно з огляду на те, що логічним продовженням фінансової кризи має стати погіршення платоспроможності операторів страхового ринку, а відтак – міграція клієнтів до більш надійних страховиків;

-   сформувати на базі Національного банку України тимчасову Клірингову палату для розгляду справ щодо взаємопогашення заборгованості суб’єктів господарювання за взаємною згодою сторін;

-   відновити координацію дій Міністерства фінансів України та НБУ у сферах управління бюджетними видатками та важелями грошової пропозиції.

Невід’ємною складовою фінансової стабілізації має стати забезпечення стабілізації в бюджетній сфері. З нашої точки зору, не пізніше 1 квітня слід забезпечити оперативний перегляд Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», в ході чого:

-   уточнити показники видаткової частини з урахуванням динаміки національної економіки в першому кварталі 2009 року, мала передбачити механізми автоматичного збільшення видаткових статей у випадку перевищення прогнозних надходжень;

-   внести зміни до принципів нарахування соціальних виплат та фінансування соціальної сфери з метою забезпечення цільового характеру соціальних видатків;

-   передбачити виділення бюджетних видатків розвитку на завдання, безпосередньо пов’язані з інвестуванням у розвиток інфраструктурних галузей, підтримання внутрішнього попиту на товари вітчизняної переробної промисловості, збереження робочих місць, зниження витратності тощо. При цьому обсяг таких видатків не повинен бути меншим розміру бюджетного дефіциту. Такими пріоритетними проектами є:

-      підвищення ефективності ресурсовикористання, зокрема – зменшення енергоємності виробництва та побуту;

-      збільшення обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищення продуктивності галузі;

-      створення та реконструкція транспортної, комунікаційної, комунальної, соціальної інфраструктур (в рамках підготовки до «Євро-2012»).

В період, який передуватиме перегляду Бюджету-2009, необхідно забезпечити внесення змін до низки законів з питань оподаткування та передбачити, в порядку винятку, їх запровадження з моменту ухвалення нової версії бюджету. Такі зміни мали б передбачати:

-      встановлення прогресивної шкали прибуткового оподаткування громадян зі зниженням рівня оподаткування малозабезпечених верств населення;

-      запровадження податку на нерухоме майно;

-      раціоналізацію податкової системи в напрямі зменшення кількості дрібних податків з метою економії ресурсів на їх адміністрування.

2. Щодо валютно-курсової стабілізації.

В найближчому майбутньому є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов’язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб’єктів, в тому числі – ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов недоцільно розраховувати на підтримання збалансованого курсу гривні лише шляхом дії ринкових регуляторів курсоутворення.  Лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань та виникнення періодів надмірного знецінення (а у певних випадках – надмірного переоцінення) гривні. На нашу думку, девальвація гривні в умовах кризи та значного нагромадженого в попередні роки негативного сальдо зовнішньої торгівлі є позитивною адаптаційною реакцією економіки та може відіграти роль стимулятора економічного зростання. Проте – лише в разі збереження девальвації в економічно обґрунтованих та прогнозованих межах. Відтак завданням курсової політики в Україні мало б стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у грудні 2008 –січні 2009 рр. проміжної рівноваги, ймовірно – з допущенням певної реальної ревальвації внаслідок стабільності номінального курсу.

Реалізація такого завдання могла б бути відносно нескладною навіть за ліберального регулювання ринку, в разі проведення жорсткої монетарної політики. Проте, як було показано вище, стійке погіршення становища у фінансовому секторі держави вимагає здійснення цілеспрямованих проактивних монетарних кроків, які можуть створювати ризики дестабілізації на валютному ринку, що вимагає додаткових заходів щодо запобігання такій дестабілізації.

Цілком очевидно, що за поточних умов досягнення курсової стабільності за допомогою суто інтервенційних заходів практично неможливо. Відтак, хоча перехід до гнучкого курсу є однією з основних умов надання Україні стабілізаційного кредиту МВФ, проте застосування комплексу заходів щодо стримування надмірних курсових коливань є допустимим і застосовується практично усіма центральними банками зарубіжних країн. Валютна стабілізація сприятиме недопущенню інфляційно-девальваційної спіралі, створить основу для врегулювання заборгованості по валютних кредитах у банківському секторі, слугуватиме чітким і зрозумілим орієнтиром для населення і бізнес-структур, надасть економіці час для пристосування до нової системи цін на основі досягнутих курсових значень, поліпшить середовище для інвестицій. Отже, доцільним є проведення додаткових консультації з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму.

Стабілізація курсової динаміки неможлива без збалансування валютного сегмента фінансового ринку у спосіб ужорсточення монетарної політики НБУ шляхом:

-      посилення контролю над валютними і фінансовими потоками через кордони України у спосіб:

-      подальшого ужорсточення норм контролю за вивозом капіталу,

-      розгляду можливості запровадження оподаткування спекулятивного капіталу («податку Тобіна») у формі 15 % оподаткування капіталу, що виводиться з країни менш ніж через рік після його введення[13];

-      активнішого проведення операцій НБУ на відкритому ринку (РЕПО);

-      посилення норм пруденційного нагляду і контролю за збалансованістю термінової і валютної структури банківських активів і пасивів;

-      запровадження нормативу обов’язкового продажу частини експортної виручки з подальшим наданням НБУ законодавчої можливості використовувати його в кризових умовах;

-      оприлюднення і чіткого дотримання тактики валютних інтервенцій для стабілізації ситуації на валютному ринку і гасіння девальваційних очікувань;

-      здійснення, з метою уникнення надмірних шокових сплесків попиту на валюту, позаринкового цільового продажу валюти з резервів та за офіційним курсом НБУ:  «Нафтогазу України» - для оплати передбачених контрактами обсягів імпорту газу; комерційним банкам – для сплати зовнішніх зобов’язань, набутих не пізніше 1 вересня 2008 р.;

-      розробки механізмів вирішення проблеми валютної заборгованості населення (у т.ч. розгляду можливості відкриття фізичними особами депозитних рахунків для купівлі безготівкової валюти для наступних розрахунків по валютних кредитах), що дозволило б зупинити наростання панічних очікувань та відплив валюти з банківської системи.

3. Щодо сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду.

Багатовимірність та значна глибина кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами:   

3.1. Збільшення внутрішнього попиту

Динаміка та структура внутрішнього попиту формуються під впливом значного числа чинників, еволюція багатьох з яких має значні часові лаги. Між тим, існує низка напрямків, за якими можливо досягти швидкого позитивного ефекту розкриття потенціалу внутрішнього ринку для економічного зростання.

а) Необхідно уникнути зменшення видаткової частини Державного бюджету, в тому числі – шляхом збільшення, в помірних межах, його дефіциту. Пріоритети бюджетного фінансування за таких умов було наведено вище.

б) Слід вжити заходів щодо розбудови внутрішнього ринку з метою якнайповнішого та якнайшвидшого доведення стимулюючого ефекту внутрішнього попиту безпосередньо до виробника. Зменшення трансакційних витрат учасників ринку може дещо компенсувати утруднення кредитного забезпечення діяльності останніх. Для цього необхідно:

-      надавати правову та інформаційну підтримку збутовій діяльності вітчизняних товаровиробників шляхом удосконалення системи інформування реальних та потенційних покупців і продавців щодо кількісних та цінових пропозицій, забезпечення зручного доступу до такої інформації та достатнього рівня її достовірності;

-      забезпечити пріоритетний розвиток мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві (зокрема, шляхом поширення досвіду проведення продовольчих ярмарків, розвитку мережі сільськогосподарських ринків та контролю за порядком на них, відновлення мережі плодоовочевої торгівлі тощо);

-      поширити практику створення муніципальних торговельних закладів з метою забезпечення рівномірності охоплення населення торговельною мережею, створити необхідні умови для відновлення споживчої кооперації членів територіальних громад;

-      конкретизувати програми стимулювання залучення малого бізнесу у легальну зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням регіональних особливостей транскордонного співробітництва та структури товарних ринків у відповідних регіонах.

в) Незважаючи на те, що девальвація гривні обумовила різке скорочення обсягів імпорту, синхронна девальвація валют низки торговельних партнерів України та падіння обсягів вітчизняного виробництва цілком спроможні спричинити відновлення імпортної експансії, причому тепер – разом із потужним «імпортом інфляції». Відтак завдання дієвого регулювання імпорту до України зберігає актуальність, тому необхідна суттєва активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту:

-      запровадження сучасних технічних (автоматизованих) та правових  інструментів митного контролю та оцінки митної вартості імпортованих товарів з метою контролю над обґрунтованістю останньої;

-      здійснення оперативного контролю цінової ситуації з метою оперативного запобігання ціновому та іншими видам демпінгу з боку імпортерів та застосування відповідно до норм ГАТТ/СОТ антидемпінгових та компенсаційних мит з метою захисту вітчизняних виробників;

-      забезпечення належного контролю над якістю імпортованої продукції;

-      запобігання контрабанді та ввезенню контрафактної продукції;

-      застосування, в разі потреби, заходів тимчасового обмеження імпорту для стабілізації платіжного балансу, передбачених нормами СОТ;

-      запровадження жорсткого обмеження (або цілковита заборона) імпорту уживаного одягу та взуття.

г) Важливим чинником стимулювання економічного зростання та збільшення внутрішнього попиту на товари виробничого призначення має стати заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій. Девальвація гривні створила для цього позитивні стартові умови через здешевлення вартості активів, які можуть придбаватися іноземними інвесторами. Проте інвестиційна привабливість України суттєво знижена через перманентну політичну кризу, суперечливість економічної політики, невизначеність макроекономічних прогнозів. Відтак доцільно використовувати досвід країн Центральної та Східної Європи щодо створення в Україні привабливого інвестиційного середовища, активізувати інвестиційну співпрацю насамперед з країнами, які найменш постраждали від світової фінансової кризи.

3.2. Активізація експортної діяльності

Значна експортоорієнтованість української економіки вимагає розглядати відновлення позитивної динаміки експорту як необхідну умову економічного пожвавлення в країні. Актуальність цього завдання посилюється з огляду на необхідність забезпечення поліпшення стану поточного рахунку платіжного балансу в умовах критичного наростання зовнішньої заборгованості. Реалізація позитивного потенціалу девальвації гривні в умовах світової фінансової кризи потребуватиме зрушень у структурі експорту з України в напрямі освоєння ринків продукції з вищим рівнем доданої вартості. Для цього необхідні:

-       створення на базі Укрексімбанку системи експортного кредитування та страхування;

-       активізація діяльності торговельних представництв України за кордоном разом з торговельно-промисловими палатами щодо надання всебічної підтримки у просуванні товарів українського виробництва на зовнішніх ринках;

-       активізація розвитку торговельної та виробничої кооперації в рамках участі України в міжнародних економічних інтеграційних утвореннях (СНД, ГУАМ, ЧЕС тощо);

-       створення умов (із залученням потенціалу торговельно-економічних та дипломатичних місій) для диверсифікації географічної структури експорту, зокрема, виходу на ринки, які найменше потерпають від кризи (арабські країни, Індія, Китай, Латинська Америка);

-       розробка комплексного плану превентивних заходів для запобігання витісненню української товарної продукції з ринків РФ;

-       проведення переговорного процесу та укладення двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур та активізації боротьби з контрабандою у відносинах з країнами – основними торговельними партнерами України;

-       розширення співробітництва податкових і митних органів з метою забезпечення оперативного відшкодування ПДВ добросовісним експортерам;

-       поглиблення транскордонного співробітництва як на західному, так і на північному та східному кордонах, розширення прав місцевих органів влади у цьому процесі, широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу.

4. Щодо відновлення керованості національної економіки.

Досягнення макрофінансової стабільності та створення сприятливих умов для економічного пожвавлення вимагають не лише зміцнення контрольних та регулюючих функцій держави в валютно-фінансовій та фіскальній сферах, але й посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів, гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб’єктів. Для цього насамперед необхідні:

-       запровадження дієвих засобів регулювання діяльності природних монополій та обґрунтованого тарифоутворення на їхні послуги;

-       забезпечення ефективності дій Антимонопольного комітету України у виявленні та припиненні проявів монопольної поведінки вітчизняними та іноземними суб’єктами господарювання на вітчизняному ринку;

-       налагодження обміну інформацією про порушників регуляторного законодавства щодо внутрішнього ринку між державними контролюючими органами;

-       забезпечення дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, в тому числі – введення відповідальності за «інформаційне рейдерство» - цілеспрямоване поширення недобросовісної інформації про стан та дії господарюючих суб’єктів;

-       здійснення жорстких заходів щодо зниження рівня корупції в органах державного управління;

-       зведення до мінімуму негативних інформаційних інтервенцій щодо стану та перспектив української економіки, забезпечення прозорості інформації щодо ключових макроекономічних показників (в т.ч. відновлення публікації оперативної статистики щодо динаміки ВВП), формування у найстисліші терміни та оприлюднення узгодженого між гілками влади плану антикризових  заходів на коротко- та середньострокову перспективи.

б)    Альтернативи фінансування антикризових дій

Як було показано вище, світовий досвід демонструє широкий спектр можливих джерел фінансових ресурсів, які мають спрямовуватися на забезпечення необхідних заходів щодо антикризового стимулювання національної економіки. З нашої точки зору, в умовах України можливим є поєднання застосування усіх трьох можливих джерел: емісійних коштів, внутрішніх запозичень, зовнішніх запозичень. При визначенні конкретного співвідношення використання цих джерел слід, між тим, враховувати таке.

1. Емісійне фінансування антикризових заходів можливе лише за встановлення чіткого зв’язку його розміру з: реалізацією комерційними банками кредитних програм, які забезпечують пожвавлення економічної активності, здійсненням бюджетних видатків розвитку. Натомість намагання адаптації грошової та бюджетної політики до зменшення номінальних обсягів валового випуску містить ризик колапсуючого згортання економічних процесів на підґрунті демонетизації економіки та зменшення попиту.

2. Емісійне фінансування бюджетних видатків з відповідною стерилізацією приросту грошової пропозиції в монетарній політиці містить в кризовий період високі інфляційні ризики, оскільки гальмує економічну активність при стимулюванні внутрішнього попиту. Водночас і відмова від стимулювання внутрішнього попиту через бюджетні видатки з антиінфляційних міркувань є непродуктивною, оскільки також обумовлюватиме гальмування економічної активності.

3. В разі фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішніх запозичень (шляхом реалізації державних цінних паперів безпосередньо Національному банку чи комерційним банкам)  слід уникати ефекту витіснення, згідно з яким ліквідні ресурси банківської системи «заморожуватимуться» в урядових облігаціях. Для цього кредити рефінансування мають не лише покривати обсяг продажу урядом цінних паперів комерційним банкам, але й забезпечувати збереження комерційними банками фінансування основних кредитних програм.

4. Рефінансування комерційних банків має відбуватися на підґрунті його чіткої структурованості та цільового спрямування комерційними банками на реалізацію кредитних програм розвитку, або виконання власних зобов’язань.

5. В концентрації внутрішніх позичкових коштів слід робити акцент насамперед на сегменті фінансових ресурсів, які знаходяться поза межами банківської системи, насамперед – грошових заощадженнях населення.

6. Валютні інтервенції НБУ, спрямовані на підтримання курсової стабільності, ведуть до демонетизації економіки, відтак мають компенсуватися адекватним збільшенням цільового рефінансування комерційних банків.

7. Залучення зовнішніх запозичень має відбуватися лише на умовах, які дозволяють здійснювати проактивну політику в валютно-фінансовій та фіскальній сферах.

8. Надходження валютних ресурсів від зовнішніх запозичень створює ризик формування надмірної пропозиції валюти на валютному ринку внаслідок використання цих запозичень для зміцнення курсу гривні. Відтак важливим є збереження прогнозованих курсових параметрів та уникнення раптових «вкидань» на ринок запозиченої валюти. Зовнішні запозичення мають спрямовуватися безпосередньо на поповнення валютних резервів НБУ, або (без конвертації) на обслуговування зовнішнього державного боргу.

в)    Послаблення соціальних наслідків кризи

Пріоритетність державної політики, спрямованої на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ, видається безсумнівною, зважаючи як на важливість цього процесу для підтримання соціальної та політичної стабільності, так і на необхідність збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації. На відміну від попередніх років соціальні пріоритети мають бути реалізовані в умовах негативних показників економічної динаміки, що спонукає до концентрації ресурсів та зусиль навколо найсуттєвіших напрямів. Відтак пріоритетами найближчого періоду мають стати:

1.        Збереження зайнятості та вітчизняного кадрового потенціалу:

-       розробка Державної програми попередження масового звільнення працівників підприємств;

-       розробка системи заходів, що стимулюють перехід робітників на вакантні місця в інших підрозділах підприємства (організації), в тому числі – інших населених пунктах та регіонах країни; спрямовані на скорочення робочого дня без зменшення чисельності робітників; впровадження інших гнучких форм зайнятості;

-       вдосконалення інструментарію заохочення населення України до самозайнятості, запровадження комплексу стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки шляхом зменшення загального оподаткування фонду заробітної плати до 20-25 %, розширення повноважень місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць;

-       запровадження практики угод між підприємствами та регіональними центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування працівників, вивільнених внаслідок запровадження підприємствами технологій, які підвищують продуктивність праці та вимагають зменшення чисельності зайнятих;

-       впровадження системи заходів щодо утворення на підприємствах цільових фондів зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;

-       сприяння підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювання створення робочих місць на селі,

-       сприяння безробітним громадянам та членам їх родин щодо переселення до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;

-       впровадження розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування (в тому числі – за кордоном, на основі укладення відповідних міждержавних угод);

-       внесення до Державного бюджету України на 2009 рік змін щодо запровадження громадських робіт загальнодержавного значення, фінансованих коштами як державного бюджету, так і централізованих позабюджетних фондів.

2.        Збереження рівня та якості життя населення:

-       перегляд системи соціального захисту населення з метою поліпшення її спроможності компенсації негативних соціальних наслідків кризових явищ шляхом посилення її цільового характеру та внесення відповідних змін до Державного бюджету України на 2009 рік;

-       забезпечення цільового характеру пільг соціального спрямування при різкому спрощенні механізмів отримання таких пільг категоріями населення, які їх потребують;

-       посилення повноважень та ініціативних дій місцевих влад щодо модернізації управління установами соціальної сфери, диверсифікації форм надання послуг на основі активного залучення до цього недержавного сектора, удосконалення механізмів розміщення і реалізації замовлень на надання послуг.

 

 

Додаток

 

Матеріали засідання
«круглого столу»
«
Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи»

 

25 лютого 2009 року в конференц-залі Національного інституту стратегічних досліджень відбулось засідання «круглого столу» «Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи». В обговоренні взяли участь співробітники наукових та аналітичних установ, органів державної влади, представники засобів масової інформації. До засідання було підготовлено аналітичну доповідь, яка стала одним із предметів обговорення.

В обговоренні взяли участь:

БАБАНІН Олександр Сергійович

Завідувач сектору зовнішньоекономічної стратегії відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

БЕЛІНСЬКА Яніна Василівна

Старший науковий співробітник відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

БЕРКІ Тамаш

Радник Посольства Угорської республіки в Україні

БІЛА Світлана  Олексіївна

Завідувач відділу стратегій управління регіональним розвитком Національного інституту стратегічних досліджень

ВОРОТІН Валерій Євгенович

Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень – керівник Центру нормопроектного забезпечення діяльності Президента України

ГОЛОВКО Володимир Вікторович

Керівник Центру політичного аналізу

ГОРДЄЙ Оксана Дмитрівна

Доцент кафедри фінансів  Національного університету Державної податкової служби України

Дубровський Володимир Ілліч

Старший економіст Центру соціально-економічних досліджень (CASE Україна)

ЖАЛІЛО Ярослав Анатолійович

Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, Президент Центру антикризових досліджень       

Капінус Євгеній Валерійович

Заступник керівника Головної служби соціально-економічного розвитку – керівник Департаменту власності та інвестицій Секретаріату Президента України

КОНОПЛЯНІКОВ Анатолій Федорович

Радник-посланник Посольства Республіки Білорусь в Україні

КОПТЮХ Олена Георгіївна

Доцент кафедри фінансів і банківської справи Університету економіки та права «Крок»

ЛИСИЦЬКИЙ Віктор Іванович

Член Ради підприємців при Кабінеті міністрів України

ЛИТВИЦЬКИЙ Валерій Олексійович

Керівник групи радників голови Національного банку України

ЛУПАЦІЙ Володимир Стефанович

Генеральний директор Центру соціальних досліджень «Софія»

ЛЯПІНА Ксенія Михайлівна

Народний депутат України, заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва Верховної Ради України

МАКОГОН Юрій Володимирович

Керівник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Донецьку

МОЛДОВАН Олексій Олександрович

Старший консультант відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

МУНТІЯН Валерій Іванович

Заступник міністра економіки України, член-кореспондент НАН України

НАУМЕНКО Дмитро Олегович

Старший дослідник Українського інституту економічних досліджень і політичних консультацій

НОВИЦЬКИЙ Валерій Євгенович

Заступник директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, член-кореспондент НАН України

Осовий Григорій Васильович

Заступник голови Федерації професійних спілок України

ПАВЛЕНКО Сергій Миколайович

Експерт Центру антикризових досліджень

парнюк Володимир Олександрович

Директор Департаменту макроекономічного прогнозування Міністерства фінансів України

ПАСХАВЕР Олександр Йосипович

Президент Центру економічного розвитку

ПИЩУЛІНА Ольга Миколаївна

Завідувач сектору соціальної і демографічної політики відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

ПОВОРОЗНИК Василь Орестович

Старший науковий співробітник відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

Покришка Дмитро Степанович

Заступник завідувача відділу - завідувач сектору економічної стратегії відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень

РУБАН Юрій Григорович

Директор Національного інституту стратегічних досліджень

СУНЦОВА Олеся Олександрівна

Доцент кафедри фінансів Національного університету Державної податкової служби України

УСТЕНКО Олег Леонідович

Виконавчий директор Міжнародного Фонду Блейзера

ХАРАЗІШВІЛІ Юрій Михайлович

Заступник директора з наукової роботи Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки

ЧЕРНЯК Володимир Кирилович

Головний консультант відділу комплексних проблем державотворення Інституту законодавства Верховної Ради України

ШВАБІЙ Костянтин Іванович

Заступник начальника Науково-дослідного центру з питань оподаткування Національного університету Державної податкової служби України

ШЕВЧЕНКО Ольга Валеріївна

Завідувач сектору регіональної політики відділу стратегій управління регіональним розвитком Національного інституту стратегічних досліджень

ЮРЧИШИН Василь Володимирович

Директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова

ЯВОРСЬКИЙ Олександр Анатолійович

Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців

 

Учасники засідання обговорили особливості кризових явищ в Україні наприкінці 2008 – на початку 2009 рр., висловили своє бачення орієнтирів державної антикризової політики.

Нижче наводяться тексти виступів, викладені за аудіозаписом та надані учасниками «круглого столу».

 

РУБАН Юрій Григорович

Директор Національного інституту стратегічних досліджень

Я радий вітати наших шановних колег і партнерів. Дякую вам за те, що знайшли час проглянути наші матеріали та будемо дуже вдячні за ваші виступи, оцінки та аналіз. Упевнений, що всі учасники круглого столу прийшли до обговорення з серйозним науковим, аналітичним та життєвим багажем. Так само, хотілося б подякувати ЗМІ за ваш інтерес. Я не маю сумніву в тому, що підняті нами питання цікавлять кожного українця. Ще раз їх нагадаю. Це  багатовимірність кризи в Україні, її чинники, прояви і ризики, соціопсихологічний вимір кризи та її вплив на очікування населення та учасників ринку, перспективи розвитку та подолання кризових явищ в економіці України, а також орієнтири, завдання та пріоритети антикризової економічної політики.

 

ЖАЛІЛО Ярослав Анатолійович

Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, Президент Центру антикризових досліджень

Економічна криза, яка набула розвитку в Україні починаючи з вересня 2008 року, здобуває дедалі ширших вимірів, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних громадян. На жаль, суспільство виявилося не готовим протиставити викликам кризи цілеспрямовану консолідовану протидію. Практична реалізація засобів антикризової політики відбувалася вельми непослідовно. Різке зниження дієздатності влади в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію. Чимало з ухвалених заходів антикризової політики досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття подальших нормативних актів. Значна кількість антикризових заходів потребує фінансування з державного бюджету, відтак ефективність цих заходів залежатиме від здатності уряду забезпечити належні бюджетні надходження.

Нами детально проаналізовано ґенезу та прояви кризових процесів в Україні. Це дозволило зробити такі суттєві висновки.

Перше. Підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні міститься насамперед у здійснюваній у попередні періоди економічній політиці, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки.

Друге. Накладання світової фінансової кризи в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи спричинило різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивело на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки.

Третє. Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низько технологічного експорту виявилась вельми вразливою до спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим у негативному впливові на загальну економічну динаміку.

Четверте. Вплив зовнішнього чинника згенерував реалізацію внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися протягом останніх років. Виявилась обмежена ефективність монетарних засобів НБУ в кризових умовах. Принципово вірні та адекватні заходи НБУ часто застосовувалися з запізненням, що послаблювало їхній позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв.

П’яте. Негативні зовнішні чинники було посилено зниженням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення, так і державного та приватного секторів через сповільнення приросту доходів та неможливість залучення кредитних коштів; падінням платоспроможності підприємств, зростанням витрат на основні складові собівартості.

Шосте. Ефект впливу кризи на соціальну політику, стан соціальної сфери, рівень та якість життя населення почав набувати відчутного прояву лише в останні місяці 2008 року, а вплив кризових явищ на становище з фінансуванням соціальних статей Державного бюджету виявився значною мірою відтермінованим на перший квартал 2009 року. З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов’язаних насамперед із наявністю низки значних структурних вад вітчизняних ринку праці та системи соціального захисту.

Сьоме. Не можна обійти увагою регіональний вимір кризи. Найбільше падіння відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи. Це, а також висока питома вага монофункціональних міст та районів в цих регіонах, відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності, відсутність традицій «заробітчанства» сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах. Поглиблення регіональної асиметрії показників економічного та соціального розвитку є вельми загрозливим, оскільки ставить перешкоди процесам консолідації українського суспільства.

Проведений аналіз дозволяє виявити оптимальні напрямки та дієві інструменти антикризової політики, спрямованої як на послаблення негативного впливу кризи, збереження макроекономічної стабільності, так і на якнайшвидше відновлення ділової та інвестиційної активності на підґрунті якісних структурних зрушень в економіці.

Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації.

З огляду на структурне підґрунтя кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг.

Виходячи з проведеного аналізу, першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати: заходи щодо стабілізації фінансової системи, заходи щодо валютно-курсової стабілізації, сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду, заходи щодо відновлення керованості національної економіки. При цьому варто наголосити на такому.

Перше. Щодо стабілізації фінансової системи. Завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їхнього використання. Має бути врахована потреба збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності, в першу чергу – цільового рефінансування комерційних банків.

Невід’ємною складовою фінансової стабілізації має стати забезпечення стабілізації в бюджетній сфері. З нашої точки зору, не пізніше 1 квітня слід забезпечити оперативний перегляд Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», в ході чого уточнити показники видаткової частини з урахуванням динаміки національної економіки в першому кварталі 2009 року, передбачити механізми автоматичного збільшення видаткових статей у випадку перевищення прогнозних надходжень, внести зміни до структури видатків з метою посилення їх цільового характеру та орієнтації на цілі економічного зростання.:

В період, який передуватиме перегляду Бюджету-2009, необхідно забезпечити внесення змін до низки законів з питань оподаткування та передбачити, в порядку винятку, їх запровадження з моменту ухвалення нової версії бюджету.

Друге. Щодо валютно-курсової стабілізації. В найближчому майбутньому є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов’язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб’єктів, в тому числі – ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань. Завданням курсової політики в Україні має стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у грудні 2008 – січні 2009 рр. проміжної рівноваги. Реалізація такого завдання могла б бути відносно нескладною в разі проведення жорсткої монетарної політики. Проте, як було показано вище, стійке погіршення становища у фінансовому секторі держави вимагає здійснення цілеспрямованих проактивних монетарних кроків, які можуть створювати ризики дестабілізації на валютному ринку. Відтак застосування комплексу заходів щодо регуляторного стримування надмірних курсових коливань є припустимим. Доцільним є проведення додаткових консультації з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму щодо надання кредиту standby..

Третє. Щодо сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду. Значна глибина та багатовимірність кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами: збільшення внутрішнього попиту: уникнення зменшення видаткової частини Державного бюджету, вжиття заходів щодо розбудови внутрішнього ринку, активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту, заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій; активізація експортної діяльності: реалізація позитивного потенціалу девальвації гривні за рахунок зрушень у структурі експорту з України через використання фінансових, правових, інформаційних, дипломатичних важелів.

Четверте. Щодо відновлення керованості національної економіки. Досягнення макрофінансової стабільності та створення сприятливих умов для економічного пожвавлення вимагають посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів: гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб’єктів, насамперед – монополістів, забезпечення дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, здійснення жорстких заходів щодо зниження рівня корупції в органах державного управління тощо.

Зазначені кроки мають здійснюватися з урахуванням потреб їхньої спрямованості на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ. Це важливо для підтримання соціальної та політичної стабільності, збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації.

 

ПАСХАВЕР Олександр Йосипович

Президент Центру економічного розвитку

Как заявила министр труда и социальной политики, в феврале безработица не растет. Увеличивается использование мощностей металлургических заводов. О чем говорят эти два фактора?

 

ЖАЛІЛО Я. А.:

Коли ми аналізували питання кризи, яка ще була так би мовити «на порозі» восени минулого року, ми припускали, що можливі два варіанти: може відбутися «просідання» економіки під впливом повного зниження економічної активності у світі, і може відбутися те, що українська економіка почне певні відновлювальні процеси в рамках колишньої моделі, якщо, скажімо, відновиться зовнішній попит. Ми не маємо, на жаль, повної інформації щодо стабільності і стійкості попиту на металургійну продукцію, і експерти не можуть поки що сказати про те, що це якась тривала тенденція. Але це означає що економіка намагається поки що функціонувати і може стабілізуватися у межах колишньої моделі.

Є й інші ознаки певної стабілізації. Технологічний процес підготовки доповіді не дозволив нам врахувати деякі тенденції лютого. Власне, той факт, що в лютому відбувається повноцінне наповнення Пенсійного фонду, свідчить, що процеси пожвавлення існують, проте, на мою думку, в межах попередньої моделі, яка спиралася на експортно-орієнтовані сектори. В такій моделі ми навряд чи зможемо забезпечити повноцінне посткризове відновлення.

 

ГОЛОВКО Володимир Вікторович

Керівник Центру політичного аналізу

Информация, которая была высказана со ссылкой на Минтруда, не совсем точна. Сейчас загрузка металлургических предприятий составляет 60-65 %. Что касается рынка труда, точной статистики нет, но есть сообщения от предприятий о том, что идут сокращения: либо открытые, либо скрытые.

 

ЛИТВИЦЬКИЙ Валерій Олексійович

Керівник групи радників голови Національного банку України

Які важливі критерії кризи визначив Національний інститут стратегічних досліджень? Інститут стверджує, що з вересня економіка України увійшла у кризу. По яких критеріях ви визначаєте, що це криза? У чому різниця між кризою і рецесією? У нас в рецесії за минулий рік перебувала одна галузь – протягом всього року це було будівництво. Промисловість була у рецесії тільки один четвертий квартал – це навіть не технічна рецесія, оскільки для останньої треба два квартали. Яка різниця між кризою і рецесією?

 

ЖАЛІЛО Я. А.:

В науковій літературі є визначення поняття кризи – це ситуація, в якій виявляється недієздатність існуючих зв’язків в межах системи. Якщо звернутись до теорії систем, криза системи полягає в тому, що система в рамках тих взаємозв’язків, які встановилися, стає недієздатною. Тому, коли ми говоримо про кризу, ми насамперед констатуємо те, що наша економічна система, яка спиралася на експортоорієнтовані галузі економіки та грошово-кредитні важелі стимулювання споживання, втратила дієздатність.

 

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

У нас криза перевиробництва чи недовиробництва? За якими критеріями ви все ж стверджуєте, що з вересня економіка у кризі? А може, вона вже з кризи виходить? А може, тільки підходить до кризи? А може, вона тільки однією ногою у кризі? Всі знають, що криза, але які її критерії? Як виміряти кризу? Де її «дно»?

 

РУБАН Ю. Г.:

Валерію Олексійовичу, ви над нами сміятиметеся, проте ми вважаємо, що наша економіка не процвітає. Ви можете нас за це скільки завгодно критикувати, проте ми вважаємо, що, коли за один місяць виробництво падає на 30 %, це погано і називається кризою. Хоча приріст ВВП за 2008 рік і склав 2 %, це, будьмо відверті, багаж першого півріччя. А в другому півріччі реально відбувається дуже помітне економічне падіння, що дозволяє нам говорити про певні кризові явища.

 

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Якщо у січні було 30 % падіння, а 57 % падіння – у будівництві, це аргумент! У нас будівництво було 13 місяців у спаді (весь минулий рік і на початку цього), промисловість – 3 місяці у спаді, а ВВП виріс в середньорічному вимірі на 2,1 %. Тому я ставлю питання, намагаючись зрозуміти: які критерії Інститут вкладає у визначення того, що є початком кризи, що є її серединою? Є галузі, які дали «плюс»: сільське господарство, наприклад, дало 0,5 %. Проте його питома вага – 10 %, воно не в кризі, але і не процвітає. 0,5 % - це рівень статистичної похибки.

На мою думку, по-перше, треба дати ідентифікацію кризи. Що таке криза? Яка у неї симптоматика? По-друге, треба дати діагностику: чому ми це маємо? І по-третє, якою має бути терапія? Як «лікувати»?

 

ЧЕРНЯК В. К. :

А якою має бути реанімація?

 

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Реанімація – це не терапія, шановний Володимире Кириловичу. Інтенсивна терапія – це терапія, а реанімація – це реанімація. Це не синоніми.

Так що є кризою? Економіка входить у рецесію, і в цьому немає приводу для дискусії. Дискусія - в тому, що є рецесією, і що є кризою. Я особисто поки що цієї різниці не знаю. Не готовий про це казати. Це перше.

Друге. У 2008 році повноцінно у рецесії перебувало будівництво. Третє. У січні спад зафіксовано у промисловості. Четверте. Будівництво різко знизило обсяги. І п’яте, промисловість знизила обсяги вже протягом двох кварталів, а це вже називається технічною рецесією. Якщо немає різниці між рецесією і кризою – промисловість вступила в кризу. Будівництво в кризі вже весь минулий рік. Якщо термін «рецесія» не подобається, можна сказати, що воно в спаді. Але разом вони створюють одну третину ВВП. Тобто на одну третину можна сказати, що економіка «не процвітає».

Далі. Дві третини економіки знаходяться на підході до великих проблем. Якщо хочете, назвіть це кризою, хочете – рецесією. Промисловість і транспорт разом «скинули» обсяги на третину: 34 % - промисловість, а 35 % - транспорт. Цього не спостерігалося у січні за всю історію незалежності України. Максимум спаду відзначався у січні 1994 року - 32,7 %. Оці галузі разом створюють одну третину ВВП: приблизно 38 %. Таке «фото» січня. Але це - тільки січень! Найскладніший квартал –перший, а в річній квартальній траєкторії найскладнішими місяцями є січень і лютий. А січень, до речі, до того ж, ще й був теплий.

Торгівля і будівництво. Торгівля, галузь, яка представляє споживчий попит, індикатором якої є роздрібний товарообіг, «скинула» вперше за багато місяців 7,8 %. Ця галузь є індикатором того, вдасться чи ні замістити зовнішні чинники, які послабилися, внутрішнім попитом. Якщо вона почала «знижувати оберти», постає питання діагностики: чому це відбулося. Ці галузі, торгівля і будівництво, створюють одну шосту. І повторюю, вперше за багато місяців торгівля «скинула» майже 8 %, а будівництва питома вага невелика - 5 % (будівництво «скинуло» 57 % - це історичний максимум, здається, за весь повоєнний період також). Сільське господарство зросло за січень на 0,5 %. Минулого року було 0 %. Воно створює всього близько 7 % ВВП. Таким чином, рік тому одна галузь в січні була у спаді, або ж у кризі, або ж, можна сказати, у рецесії – і цією галуззю було будівництво. А сьогодні по січню одна галузь із п’яти базових у зростанні – це сільське господарство. У нас тепер Держкомстат не дає іншої статистики, по послугах, фінансовому сектору, тому Національний банк робив свої оцінки. Мої персональні оцінки падіння ВВП по січню – близько 20 %. Більш точні оцінки моїх колег по департаменту прогнозування (прізвищ вони просили не називати) – приблизно 26-34 %.

Тому січень – старт важкий. По інфляції, як вам відомо – старт високий, по зростанню – старт низький. По інфляції, як і минулого року -  2,9. Таким чином, моя оцінка ситуації (і не тільки моя) така – у січні економіка уже занурилася більш ніж на одну третину у кризу. Я не беруся сказати, наскільки.

Причини. Перше - інвестиційна апатія, а, якщо скористатися медичними аналогіями, я назвав би це «анемією» та «дистонією». За моїми оцінками, «інвестиційна апатія» вже у листопаді-грудні дала негативну динаміку капітальних вкладень в основний капітал. У середньому за рік - близько 2 % (в середньому 2007 році зростання становило 28 %). Це базова причина. Я не беруся казати про вплив інших факторів, наприклад, «анемії» експорту. Я. А. Жаліло дуже правильно сказав, що девальвація ще не виявилася повною мірою. Проте зараз вона вже «вдарила» по імпорту. Сьогодні вже надійшла найсвіжіша статистика: падіння імпорту в січні становило 50 %. Проте ця девальвація чомусь не додала «тяги» експорту. По експорту менше, близько 30 %, але теж падіння. Коли вимагали дати курс, дати девальвацію  і цим захистити вітчизняного виробника, я хочу запитати: де ж імпортозаміщення? Де ж вітчизняний виробник, якщо девальвація відбувається з жовтня? Поки що девальвація одним «крилом» зачепила економіку: це «крило» називається імпортом. Імпорт обвалюється. Треба ще дискутувати: чи це добре, що імпорт обвалюється настільки вже третій місяць поспіль? Правда, частково він обвалюється тому, що в січні ми майже не споживали газу. Що, до речі, і на рецесійну динаміку вплинуло. Тому в такій ситуації експорт «анемічний».

Далі, це «дистонія» споживчого попиту. Вперше за багато місяців споживчий попит зазнав контракції. Падіння роздрібної торгівлі становило 7,8 %. Це найнебезпечніший сигнал, який тільки може бути. Якщо «анемію» експорту й інвесторів доповнимо спадом споживчої активності, тоді ми отримаємо ще той «букет».

Підсумовуючи, я не лякаю даними наведеного аналізу, а пропоную такі засоби «терапії» (поки ще не «реанімації»). Це необхідність невідкладного прийняття нового антикризового пакету-2. Ревізія бюджету (перегляд бюджету з наступним секвестром), навіть із урахуванням електоральних «мінусів» цієї події. Встановлення «стоп-крану» тиску на Національний банк України; «реінкарнація» співпраці з Міністерством фінансів. Ми повинні налагодити співпрацю з Мінфіном, треба, щоби був міністр фінансів, аби щоденно тримати ситуацію під контролем, якщо ми хочемо від передкризи навіть для декількох галузей не перейти у кризу. Рекапіталізація (Нацбанк отримав добрі оцінки по першому етапу діагностики, треба робити другий етап і рекапіталізацію). Рефінансування (це окреме питання, рефінансування мало паузу у січні). Тут я хочу знову підтримати Я. А. Жаліла, який звернув увагу на те, що треба знову пройти між необхідністю дати ін’єкцію ліквідності банківській системі (зараз 15 млрд становлять кореспондентські рахунки, а це 10-15 % від монетарної бази) та зробити ліквідність такою, аби вона не тиснула на валютний ринок і не збудила нової цінової хвилі. Тому щодо курсу окремо можу сказати таке: курс – це не тільки справа психології, невиважених заяв. Курс буде сильнішим тоді, коли буде зростання. Коли буде нижчою інфляція. Коли буде позитивна, а не негативна динаміка експорту. Буде коливатися курс – будуть коливатися ціни, коливатиметься економіка, неприйнятно коливатиметься курс. І тому, хто хоче мати «меню» щодо того, як зробити стабільний курс, треба дати відповіді на ці питання. Якою є фіскальна політика, яким є бюджет, яке економічне зростання, яка інфляція, який платіжний баланс тощо.

І останнє – це політика встановлення більш-менш нейтральних процентних ставок. Ми не можемо зараз підвищувати ставки, тому що не знаємо, як поведеться інфляція у лютому-березні. І тим більше, не можемо знижувати процентні ставки, тому що вони мають бути у позитивному вимірі до інфляції. Тому ми будемо певний час проводити політику вичікування, тобто побачимо, як розвиватиметься ситуація, і тоді запроваджуватимемо адекватні корективи у процентній політиці.

 

ДУБРОВСЬКИЙ Володимир Ілліч

Старший економіст Центру соціально-економічних досліджень (CASE Україна)

Безумовно, те, що ми зараз маємо, є кризою в розумінні Й.Шумпетера: стара модель себе у певному сенсі вичерпала, тому що вона довгий час усім нам забезпечувала зростання, і всі перебували у такому собі «розслабленому» стані, гадаючи, що нічого не треба робити, що ми і без того маємо дивовижне економічне зростання. Дуже добре, що наразі ми це зрозуміли: зростання не було стійким, воно вичерпало свій потенціал, і зараз необхідна певна корекція. І те, в якому напрямку піде ця корекція, визначить, чи буде Україна у подальшому мати економічне зростання, чи вона приєднається до європейської спільноти, чи буде замкненим анклавом на території Європи, як деякі країни-сусіди, повністю залежні від Росії.

Це зараз найголовніше питання: куди піде Україна? Минулого разу, коли в Україні відбувалася економічна криза – у 1998 році, на жаль, не були змінені деякі базові підґрунтя існування нашої економіки. Мені дуже подобається, що Інститут написав таке формулювання: «Посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів». Дійсно, державна політика має бути спрямована саме на забезпечення ефективності роботи ринкових механізмів. А не на те, аби, наприклад, підтримувати старі галузі.

Згадаймо, що відбулося десять років тому. Ту ж металургію підтримували всіма засобами, які тільки можливі, і вона, дійсно, збереглася, але не модернізувалася належним чином. Зараз ми знову маємо кризу, яка пов’язана з домінуванням металургії в нашій економіці, а металургія містить найбільшу у світі частку мартенівського виробництва серед усіх експортерів металу. Тобто, коли держава приходить на допомогу старим галузям, вони розуміють це так: нічого не треба міняти, можна і надалі покладатися на допомогу держави, перечекати погані часи, якимось чином дочекатися кращих часів і потім, у ці кращі часи, знову демонструвати своє домінування.

Ми наразі маємо сказати, що не знаємо, що саме спричинило таку економічну кризу в Україні. Це потребує досліджень. Ми можемо будувати гіпотези, і ваші гіпотези заслуговують на увагу, і у нас є власні гіпотези. Але загалом можна сказати, що це якісь структурні, системні викривлення. Наприклад, завелика концентрація виробництва, завеликі трансакційні видатки, погане середовище для бізнесу, коли кожний крок дається з дуже великими труднощами. Наприклад, так і не були впроваджені дуже хороші закони про захист бізнесу, які протягом цього часу приймалися, але не спрацювали, як, наприклад, закон про дозвільну систему. Дозволи, не дозволені законодавством, продовжують існувати. І їх все ще вимагають від бізнесу. Це, на мій погляд, потребує певних досліджень і саме може вказати шлях виходу із цієї кризи.

А зараз ми маємо таке. З одного боку - певна заспокоєність: ось металургія почала відновлюватися - і все буде гаразд. Не має вся економіка триматися на металургії! Вона трималася на металургії всі ці роки, і ми побачили, що, як ми і попереджали, це - не є гарний шлях розвитку. І це не має продовжуватися! Я не кажу, що не має бути експортної орієнтації. Експортна орієнтація якраз українській економіці притаманна. Сказав би загалом: відкритість і експорт – це те, що може нас врятувати. Тому що у нас, з одного боку, є розвинені технології, а, з іншого боку, немає попиту всередині країни. Візьмемо, наприклад, галузь озброєнь. Бідна країна не може фінансувати розвиток високих технологій: вони можуть розвиватися тільки за рахунок експорту. Це довели й країни Східної Азії свого часу.

Візьмімо інший приклад. В аналітичній доповіді НІСД написано, що треба впровадити жорсткі обмеження, або цілковиту заборону на імпорт вживаного одягу та взуття. Проте вітчизняна легка промисловість виробляє дорогі речі, бо у нас дорога робоча сила, а те, що тут написано – соціально неприйнятне. Тому що найбідніші люди саме і купують оці вживані речі, і таким шляхом виживають. Виходить, що за рахунок найбідніших треба врятувати легку промисловість, яка або не притаманна Україні взагалі, тому що у нас надто дорога робоча сила, або може виробляти дорогі речі, які із задоволенням можуть купувати десь у Європі, в Америці. Проте в нас на них не буде такого попиту, тому що населення збідніле. І так само у багатьох інших вимірах.

Отже, на мою думку, треба будь що зберегти відкритість. В жодному разі не можна зараз проголошувати торговельну війну всьому світові, запроваджуючи ці 13-відсоткові мита, тому що у нас на сьогоднішній день немає проблем із платіжним балансом. А, якщо таке буде зроблено, це буде сприйнято як просто недружній крок, проголошення торговельної війни. В жодному разі не треба згортати експортну орієнтованість. Проте сподіваюся, що металургія вже не займатиме такої великої частки цього експорту і не створюватиме таку собі «голландську» хворобу, придушуючи інші галузі. І це буде та структурна перебудова, яка цю економіку зможе врятувати.

Нарешті, дуже коротко, про важливі політико-економічні наслідки. Якщо ми зараз все ж-таки не зіткнемося з другою хвилею цієї кризи, яка може бути спричинена, наприклад, крахом банків, дуже швидким згортанням внутрішнього попиту і таке інше, то можлива ситуація, коли в країні просто станеться певний «вибух». Оскільки державний бюджет сьогодні не виконується, і немає можливості його виконати, це дуже важка ситуація, яка в Латинській Америці багато разів призводила навіть до встановлення диктатур. В Україні зараз – як доводять, наприклад, дослідження Центру соціальних досліджень «Софія» - існує великий попит на сильні повноваження в економіці. Якщо, борони Боже, таке станеться - мій прогноз щодо цього буде дуже песимістичний. Адже сильні повноваження будуть використані з корупційною метою. У нас просто немає іншого шляху розвитку, як і в більшості країн світу, де такі повноваження отримували певні люди, або певні групи – вони використовувалися для зловживань. Такі випадки як, Корея чи Чилі (навіть Чилі - не дуже гарний приклад) – це виключення! Все інше – це правило. І правило це працюватиме на згортання економіки, згортання конкуренції і, зрештою, згортання ринкових перетворень.

 

ЧЕРНЯК Володимир Кирилович

Головний консультант відділу комплексних проблем державотворення Інституту законодавства Верховної Ради України

Любі друзі, проблема не в тому, існує криза чи ні. Вона існує і, на жаль, поглиблюється. Проблема в тому, що відсутня адекватна ефективна політика у ставленні до кризи. Відсутнє адекватне реагування на кризу. Відсутній план дій. Ось проблема. Сьогодні немає жодного приводу для нас, щоб дискутувати про існування кризи чи рецесії, про процвітання чи занепад. Я б сказав, що відбувся дефолт відповідальності в Україні і в усьому світі. Це стало однією з причин світової кризи.

Пропоную вести розмову в термінах не вини, а, швидше, в термінах відповідальності. Комерційні банки видавали ризиковані кредити у всьому світі. З боку центральних банків за ними не було контролю, зокрема Федеральної резервної системи США, в Україні та європейських країнах - центральних банків. Не було контролю з боку урядів. Цей дефолт відповідальності був спусковим гачком. В мене нема часу говорити про об’єктивні причини того, що сталося. Перш за все - це величезна маса фіктивного капіталу. Світова фінансова система - це величезна «мильна бульбашка» із спекулятивно-фіктивного капіталу, яка забезпечена матеріально-речовим продуктом тільки на 20 %. Це одна із причин кризи.

В Україну криза прийшла з України. Не потрібно весь час повторювати, що ми боремося зі світовою фінансовою кризою. Якби навіть її не було, в Україні кризові явища назрівали. Україна виявилася такою вразливою до світової фінансової кризи, тому що в ній назріла внутрішня фінансово-економічна криза. Серцевиною є інвестиційна криза. Внутрішніми причинами були величезні обсяги заборгованості приватного сектора (близько 90 млрд доларів США), зокрема приватних банків і приватних корпорацій. В цьому році потрібно виплачувати 29-30 млрд доларів США. Приватні корпорації нахапалися боргів. Влада ніякого контролю за цим не здійснювала. Зараз кожна четверта корпорація, яка взяла зовнішні запозичення, неспроможна їх виплатити. Дефіцит торговельного балансу склав 18 млрд доларів США. Наступними причинами є надмірна невиправдана доларизація економіки, недолуга боротьба уряду та НБУ з інфляцією суто монетарними методами. В Україні не було створено сприятливий інвестиційний клімат, стимули до зростання ділової активності та розвитку внутрішнього ринку, витрачання грошей, які були отримані в цих сприятливих умовах, зокрема, металургією, на оновлення виробництва. У нас ХІХ століття: мартенівські печі. Не сучасні, а вкрай застарілі технології, відсутність оновлення та стимулів, низька продуктивність праці, низька заробітна плата.

Внутрішні причини породили фінансово-економічну кризу в Україні. Світова криза стала лише спусковим механізмом. В Україні зустрілася світова та внутрішня фінансово-економічні кризи. Тому Україна виявилася такою вразливою. Україна зараз знаходиться на перших місцях в світі за темпами падіння виробництва, зростання інфляції та падіння валюти. Три основних компоненти, які об'єдналися. Це явище відоме, як стагфляція. Коли є стагнація та інфляція одночасно. З такого стану виводити економіку дуже складно.

Основні виклики і загрози для України такі:

-              затягування «боргового зашморгу» на «шиї» економіки. Це стосується не тільки державного та корпоративного боргу. Це також - борги підприємств один одному, це 50 млрд грн дефіциту бюджету; це заборгованість по заробітній платі;

-              наростання хвилі банкрутств. Третина підприємств уже фактично збанкрутували;

-              зростання безробіття;

-              подальше падіння виробництва;

-              зниження добробуту населення.

Виводити економіку з кризи так важко саме тому, що загроз не одна-дві, а цілий комплекс.

Перерахую, що в цій ситуації потрібно було б зробити.

Зупинити дефолт. Загроза дефолту йде не від державного боргу, а від приватного сектора. Для цього треба здійснити реструктуризацію боргу, або отримати кредити. Відновити функціонування банківської системи: рефінансування, капіталізація, підтримка ліквідності і т. д.

Ми зараз бачимо негативну тенденцію щодо перетворення корпоративного боргу на державний. Крім того, банки розраховуються за кредити депозитами населення.

Необхідно відновити кредитування економіки та дати імпульс інвестиціям. Облікова ставка повинна бути 1 %. Є світова практика - весь час боротися з інфляцією монетарними методами означає губити економіку. Це є загальновизнаним.

Зупинити хвилю банкрутств. Потрібен цілий комплекс заходів, що включає кредитування, державні програми, дефіцит бюджету не можна використати на проїдання.

Застосування державних регуляторів. Криза - це провал роботи державних регуляторів в усьому світі. Криза - це крах лібералізму в тому вигляді, в якому він існував. Коли я кажу про державні регулятори, я маю на увазі не державне втручання в економіку, не ручне управління, а застосування законів, нормативів і стандартів. Зокрема, нормативу рентабельності та інших. Практика свідчить про те, що ми зараз будемо мати справу із ренесансом не втручання держави, а державного регулювання економіки.

 

ЛИСИЦЬКИЙ Віктор Іванович

Член Ради підприємців при Кабінеті міністрів України

У перших рядках доповіді НІСД зазначено, що відсутність економічної політики є причиною кризи. Абсолютно згоден, це - фундаментальна причина. У нас немає Міністерства економіки та міністра економіки уже принаймні 18 років. Українці знають, що у нас є Міністерство внутрішніх справ не тому, що його очолює В. Луценко, а тому, що там є ДАІ та «Беркут». Багато пенсіонерів знають, що є Пенсійний фонд, тому що отримують пенсії. Багато українців, навіть, знають, що у нас є Міністерство оборони, тому що один раз збили літак не той, що треба. Про Міністерство економіки ніхто нічого не може сказати. Я нещодавно перечитав статті про Людвіга Ерхарда, який став міністром економіки Німеччини в 1948 році. Німеччина мала 33 % обсягу виробництва довоєнних часів. Дванадцять мільйонів німців переїхали з Кенігсберга та інших міст. Валютою були кава і цигарки. Л. Ерхард пообіцяв за 10 років підняти економіку Німеччини настільки, щоб повернути всім німцям борги Третього Рейху. Він повернув ці борги через 9 років. У нас Ерхарда немає. Я вважаю, якби у нас було нормальне Міністерство економіки, яке б координувало економічну політику, ситуація б кардинально змінилася. Воно повинно було виникнути не вчора, а, принаймні, в 1991-1992 роках. Є установа, яка називається Міністерством економіки, проте немає стратегії економічного розвитку. Це надзвичайно велика поразка нашої влади.

Щодо сучасної ситуації, я не буду говорити, чи є криза, чи її немає. Можу сказати тільки одне - відбулася різка зміна головних параметрів системи, яка називається економікою. Ця різка зміна призвела до того, що економіка втрачає свої ключові якості - здатність до забезпечення потреб людей у постійному зростанні добробуту. Якщо ми візьмемо тільки монетарні показники, ми побачимо просто жахливу картину. Депозити в національній валюті впали з початку року на десятки мільярдів гривень. Якщо рахувати з піку, який прийшовся на 1.10.2008 р., втрати склали десь близько 70 млрд гривень. Крім того, ви бачите, що робиться з курсом гривні. Я зробив деякі любительські розрахунки. Доходи наших трудящих у грудні 2008 року склали приблизно 90 млрд гривень. З них 2 млрд було витрачено на нагромадження нефінансових активів, і 7 з копійками - на приріст фінансових активів. Тобто, дев’ять мільярдів було зв’язано з того, що дає фактичне зростання економіки. Сьогодні ці гроші нікуди не йдуть. Хто купує авто, квартири — ніхто, гривні в банки не несуть. У січні, з урахуванням падіння витрат на придбання товарів та послуг, в українців було 10-15 млрд «гарячих» гривень - папірців, можливо, навіть, 20. Що робити бідним пересічним українцям, коли вони бачать, що робиться у владі? Який має бути курс, щоб збалансувати ті валютні надходження, які реально можна очікувати?

Сьогодні треба припинити критику НБУ. Те, що відбулося в минулому році, вже історія. Заходи повинні бути, в першу чергу, спрямовані на те, щоб заспокоїти українців. Якщо іще місяць-два продовжуватимуться такі курсові траєкторії, в нас відбудеться зупинка цілих секторів економіки. Я багато їжджу Києвом. Вже декілька місяців як зупинилося будівництво. Можна навести схожі приклади у суднобудуванні. Миколаївський завод «Океан» підписав контрактів на 400 мільйонів євро, а тепер все зупинилося. Тому, що вони не можуть зрозуміти, з ким мають справу.

В першу чергу, повинен з’явитися документ спільних дій уряду, НБУ і комерційних банків. Колись Президент сказав, що треба поділити збитки, які виникли в результаті девальвації гривні, на дві частини — між банками та клієнтами. Проте чому банки мають брати на себе відповідальність за прорахунки, які були зроблені владою? Один із поважних банкірів запропонував поділити збитки на три частини. Одна з частин може бути погашена державою у вигляді цінних паперів, якщо немає грошей.

Сьогодні банки та їхні клієнти кинуті напризволяще. Кожен банк проводить свою політику, кредитування немає. У нас банки були фактично головним фінансистом економічного зростання протягом останніх 5-6 років. 40 млрд доларів США прийшли з-за кордону за п’ять років. Вони всі пішли у реальний сектор економіки. Коли говорять про споживання, це також сприяє розвитку економіки. Не потрібно казати, що споживче кредитування - це щось погане. Воно значно поліпшувало життя пересічного громадянина. Економіка в цілому - це споживання. Кінцева мета економіки - організувати широким масам трудящих гарне споживання.

 

МУНТІЯН Валерій Іванович

Заступник міністра економіки України

Я взяв слово не тільки тому, що В. І. Лисицький звинувачував у тому, що в Україні немає Міністерства економіки. За великим рахунком, я погоджуюсь з Віктором Івановичем. Хотілося б повернутися до нашої проблематики. Навіть, якщо немає Мінекономіки, є Україна. Необхідно докласти зусиль, щоб мінімізувати цю кризу.

Які у нас прогнози? Прогнозувати майбутнє — невдячна справа, а не прогнозувати - неприпустима безвідповідальність. Світовій фінансовій кризі вже два роки. Почалося все з фінансового центру світу - з США. Аналогічної цій кризі не було за всі роки. Чому? По-перше, в цій кризі є об’єктивна і суб’єктивна складові. Об’єктивна полягає в тому, що співпали цикли трьох криз. Перший – кон’юнктурний п’ятирічний цикл, другий – цикл відтворення (десять років), третій - виробнича криза (теорія «великих хвиль», п’ятдесят років). По-друге, є штучна складова. Фінанси - це сфера, яка обслуговує реальний сектор економіки. Криза, в першу чергу - в нашій свідомості, в моделях, в системах, в підходах та в ідеології, призвела до перевиробництва у грошовій системі, і гроші вже почали «робити» гроші. Вони відірвалися від реального сектора економіки. Ця криза показує, що в економіці споживання треба поставити крапку. Потрібні нові підходи. Тому, що не лише людство, а біосфера планети не справляється з цим навантаженням. Далі так не можна.

Якщо епіцентром є криза в США, чому їхні індекси впали лише на 25 %? А, наприклад, України, яка знаходиться на периферії - на 80 %? Наш індекс ПФТС - 222 одиниці. Суть цієї кризи полягає в тому, що там є «підводна течія». Основний задум полягає в тому, що треба віртуальну вартість, яку представляють ці гроші чи деривативи, поміняти на реальну. Якби ми розплющили очі, зробили крок назад, а Міністерство і наш уряд забезпечили заходи безпеки, можна було б набагато мінімізувати цю кризу.

Що ж таке рецесія? Економічною теорією визначено, що це, коли протягом двох звітних кварталів відбувається падіння виробництва та зростання цін. Сама криза передбачає шість фаз. Вона спрацьовує тоді, коли настає виклик економічній системі. Ризик і загроза виводять її зі стану рівноваги.

Повернімося до вітчизняної економіки. Я вважаю, що пріоритетом номер один є забезпечення національної безпеки держави. Економічна безпека є матеріальною основою. Не вирішивши цю проблему, не можна буде забезпечити інші (екологічну, енергетичну, продовольчу і т. д.).

Економіка - точна наука. Цикли включають стадію падіння. Зростання не може бути постійним. Діє об’єктивний закон, який називається законом циклічності, ритмічності і періодичності. Потрібно це передбачати. У 2007 році зростання ВВП було 107,9 %, 2008 рік ми закінчили зі зростанням 102,1 %. Багато це, чи мало? Пересічний громадянин скаже: якщо більше нуля – значить, добре. Вчений скаже, що, за законом Оукена, рівень економічного зростання має бути 102,7 %.

Подивимося в динаміці. Соціально-економічна система — це складна система. Головне подивитись не статистичні дані, а параметри та тенденції. Візьмімо 1990 рік за базу. Станом на 1.01.2009 р. його рівень досягнутий на 72,4 %. Україна ще не вийшла з дна. Тобто, ми ще не вийшли з цієї кризи.

Що таке криза? Під час кризи ми бачимо те, чого не можна побачити, коли йде нормальне економічне зростання. Ми побачили, що потрібно робити, щоб кризи не було. Ми побачили структурні диспропорції. По-перше, це розрив товарно-грошових потоків із товарно-грошовою масою, між нагромадженням, виробництвом і споживанням.

Три складові забезпечують безпеку. Першою умовою є політична стабільність. У нас в політиці – «лебідь, рак і щука». Світ сьогодні знаходиться на рівні глобального протистояння. Я вам назву чесно і відверто ще один вихід з кризи - це світова війна. Якщо подивитися фазу розширення, проаналізувати історію США, які є центром криз, то весь їх історичний цикл це пояснює. Оборонні витрати збільшилися в 2,6 разу, в Російській Федерації за 10 років - в 6 разів. Глобальні країни готуються до зіткнення.

Друге, економічний розвиток. Ми бачимо, що у нас немає економічного зростання. Я вам зачитаю дані на 1 лютого. Кількість зареєстрованих безробітних збільшилась на 35,9 %, а вакантних місць за аналогічний період до попереднього року - зменшилась в 2 рази (на 59,1 %). Так само було сказано про рівень падіння у промисловості - 34,1 %.

Уряд, Верховна Рада зараз кажуть про фінансову кризу, щоб знайти причину і зняти з себе відповідальність. Не будемо дивитися на Америку, хоча у них не відбулося падіння, навіть до нуля. На 2009 рік планується 0,7 % (за даними МВФ). Наприклад, у наших сусідів Білорусії - зростання 1,2 %, в Азербайджані - 3,8 %, Узбекистані - 2,8 % і т. д. І не лише за рахунок нафти, а й за рахунок машинобудування. Може, подивимося і знайдемо причину в себе?

Третє - обороноздатність держави. Федеральний бюджет США за 2008 рік складає 2974 млрд доларів США, а оборонні витрати - 722,8 млрд доларів США. Світ сьогодні не став більш досконалим. Найголовніша диспропорція — між розвитком НТП і духовністю людини. Ми повинні її ліквідувати, щоб забезпечити мир. Україна за інтелектуальним потенціалом, посідала перше місце в світі. А це сьогодні - найбільший ресурс, що є важливішим за фінансовий. Сьогодні ми повинні знайти гідних людей, які розроблять ідеологію, політику, стратегію, доктрину, яких зараз, на жаль, немає. Як же без цього чекати успіхів? Вірю, що є люди, які можуть це зробити. Навіть такій супердержаві, як США, сьогодні потрібна допомога ідеями. Якщо вони знов будуть робити «перезавантаження» своєї економіки тими ж методами, якими вже це робили, то ця криза, цей «Титанік» може затягнути інші країни.

 

КАПІНУС Євгеній Валерійович

Заступник керівника Головної служби соціально-економічного розвитку – керівник Департаменту власності та інвестицій Секретаріату Президента України

Спочатку хотілося б висловитись на підтримку виступаючих. Якщо в нас існує криза, вона існує як через внутрішні, так і через зовнішні проблеми. Ми, на жаль, маємо падіння фінансування, падіння інвестиційної активності та попиту на нашу продукцію. Це вплинуло на багато галузей, які є для нас бюджетоформуючими. Спостерігалося дуже велике падіння в металургії та хімії. Йшлося про те, що у сільському господарстві ми маємо зростання, проте всі чудово знають, з якими результатами ми закінчили минулий рік. Це був один із вдалих років, був зібраний чудовий врожай, проте ми його реалізувати не змогли. Наші аграрії, отримавши такий урожай, опинилися в ситуації, коли вони не могли розрахуватися зі своїми боргами та прокормити свої сім'ї. Ми маємо такі реалії і фінансовому секторі, і в будівництві. Більшість цих сфер показують, що у нас в країні, поряд з рецесією, існує криза. Її зумовлюють дуже багато чинників. З одного боку, ми справді отримали відсутність інвестиційних ресурсів, а з іншого - значне негативне торговельне сальдо. Якщо до кінця минулого року воно скоротилося, то ми маємо констатувати, що в січні та на початку лютого сильних позитивних змін не відбулося. Відбувалося падіння як імпорту, так і експорту. В металургії існує певна позитивна динаміка. Після того, як гривня обвалилася, металурги змогли реалізовувати свою продукцію за кордон та отримали додаткові замовлення. Водночас, склалася ситуація, що не дозволяє їм повністю стати на ноги й давати такі надходження до бюджету, як раніше. Це не є виходом з кризи. Це - тимчасовий прояв появи можливостей для їхнього розвитку. Міжнародні та внутрішні експерти зазначають, що в нас не буде значного поліпшення, доки ми не скажемо як собі, так і всьому світу, правду про ситуацію, яка в нас склалася.

Якщо ми розповідатимемо, що наш бюджет орієнтований на зростання, при тих показниках, які ми маємо в промисловості та в інших сферах, ми вводитимемо в оману себе та інші країни. На жаль, всі чудово бачать, яка склалася ситуація щодо кредиту stand-by. Нам сказали, що, доки ми не змінимо показники бюджету, не отримаємо реальної ситуації в нашій країні,— ми не зможемо отримати додатковий транш. На сьогодні постає питання, яким чином виправити цю ситуацію. Доки міжнародні експерти не побачать, що ми визнаємо падіння та те, що в нашій країні криза, що ми будемо жити за ті кошти, які ми заробляємо,— ніякої позитивної динаміки в цьому напрямку не буде.

Тому, перш за все, потрібно міняти бюджет. Необхідно зробити його реалістичним, щоб він відповідав показникам, які ми маємо на сьогодні. По-друге, ми повинні змінювати ситуацію у фінансовому секторі. Якщо цей сектор не запрацює, якщо люди не повірять, що він діючий, якщо не буде повернення депозитів, а інші країни не будуть довіряти та кредитувати банки, то ми, на жаль, промисловість розвивати не будемо. Тому, що промисловість у нас розвивається завдяки фінансовому сектору. Говорити про те, що це тимчасове явище, можна було б у випадку, якби криза була тільки у фінансовому секторі, або в якомусь одному промисловому секторі. У нас криза в декількох секторах зразу. Ми не маємо підтримки ні з-за кордону, ні від власних виробників, ні від населення, оскільки воно не довіряє тій ситуації, що склалася, та керівництву, яке є сьогодні. Ми ситуацію не виправимо до того часу, доки не буде змінена політика в державі. Щоб люди повірили державі, повірили інвестори та принесли нам додаткові кошти.

 

ПАСХАВЕР Олександр Йосипович

Президент Центру економічного розвитку

Меня сейчас интересует не что должно быть, а что случится. Что должно быть, мы это слышим непрерывно из всех источников. Я не рассматриваю катастрофических сценариев, хотя они реалистичны, но мало реалистичны. Говорят, что не слушали Кассандру, и Троя погибла. Но я уверен, что до того, как это случилось, тысячи кассандр сотни лет предсказывали ее гибель. И вот когда-то это случается. Есть вероятность катастрофы, но она мала, и я ее не рассматриваю. Например, мировая война – но, если это случится, нам незачем это анализировать. Мы будем объектом, причем очень маленьким.

Теперь некатастрофический сценарий. Меня интересует три вопроса. Это: роль государства, изменится ли структура нашей экономики в результате кризиса, и когда мы достигнем «дна». Вот три вопроса.

Роль государства. У нас малодееспособное государство. Вот такая мягкая форма характеристики нашего государства. Тут причин много, но проклятие негосударственности лежит на нашей истории. И для того, чтобы позитивно повлиять на такую мощную вещь, как кризис, тем более на такой, я бы сказал, необычный кризис, нужны большие деньги, нужна системность, и нужна квалификация. Ничего этого у нас нет и не будет. Это значит, что, возможно, мы избежим катастрофических последствий, но государство вряд ли будет играть позитивную роль в том, что мы вышли из этого кризиса. Возможно и негативное влияние. Тут есть два пути. Первый – «заливать» кризис деньгами в реальный сектор. Это негативное влияние, но он нереалистичен. У нас нет больших денег, и мы не сможем этого делать. Мы бедные, и в этом наше достоинство. Второй путь – «теория заговора». То есть, регуляторы, которые у нас есть, мы можем использовать во вред экономике, ради каких то политических целей. Я не рассматриваю этой возможности, хотя должен отметить, что, наблюдая политическую борьбу на протяжении 18 лет, я ни разу не слышал слухов о такой возможности, а сейчас слухи о такой возможности ходят по всей стране. Это тоже интересно. Это что касается роли государства.

Теперь, что касается того, изменится ли структура. Давайте спросим себя: а изменилась ли структура экономики после гигантского кризиса, потрясшего нашу струну в 90-х годах? Ну, изменилась. Доля услуг выросла, а вот, если посмотреть на структуру производства товаров, она не сильно изменилась, и, главное, структура менялась на базе имеющихся отраслей. В каком-то смысле она даже ухудшилась. Мы вышли из этого кризиса с ухудшенной структурой по сравнению с советской экономикой. Хочу подчеркнуть: мы вышли из гигантского структурного кризиса без улучшения структуры производства. Да, экономика адаптировалась к мировому рынку, но сказать, что она стала более современной, стал более высоким уровень добавленной стоимости, невозможно. Поэтому я не предполагаю, что именно изменение структуры является предпосылкой для выхода из кризиса. Я думаю, что будут, возможно, какие-то изменения, связанные с изменениями возможностей экспортировать товары. Но они все будут в рамках имеющихся отраслей. Мы не создадим сейчас, по выходе из кризиса, в ближайшие несколько лет, какие-то новые отрасли.

Теперь – когда мы достигнем «дна»? У меня – «розовый» сценарий. А потом я с удовольствием услышу, как аналитики, особенно молодые, будут меня уничтожать. Это интересно, потому я с удовольствием услышу, что я неправ. В 90-е годы была совершенно фантастическая разруха. Мы имели, если я не ошибаюсь, в самом минимуме, в самой точке «дна», по-моему 40 % ВВП, громадное количество безработных. Тогда, действительно, отмирали гигантские отрасли, направленные на обслуживание имперского военно-промышленного комплекса. Сейчас такого не будет. Нет оснований считать, что такое будет. У нас, в отличие от тех времен, экономика, адаптированная к мировой экономике. Таким образом, трудно себе представить такой уровень падения. Нас спасет то, что у нас есть достаточный внутренний спрос, и отрасли, работающие на внутренний спрос, после определенного падения начнут восстанавливаться. Я не сказал, что спрос будет такой же, я хочу сказать, что люди не сожмутся до уровня нищеты. Даже до уровня бедности они не сожмутся. Нас спасет то, что есть экспортные возможности, даже если останется 65 % металлургии, это все равно возможность. Плюс возможности сельского хозяйства, экспорта зерна. Таким образом, я думаю, что максимум, до которого мы могли бы сжаться – это 30-35 %. Это - максимум, я не думаю, что мы достигнем такого. И мы так быстро сжимаемся, что в ближайшее время мы достигнем этого максимума этого «дна».

Следующая «розовая» предпосылка заключается в том, что выход из кризиса мировой экономики будет происходить таким образом, что реальный сектор достигнет «дна» и начнется оживление до того, как реформируется финансовый сектор. То есть, финансовый сектор будет реформироваться, может, десятилетиями, но это уже будет на фоне оживления. И, таким образом, внешний спрос тоже возникнет. По всей совокупности этих качеств я предполагаю, что мы достигнем «дна» довольно быстро, то есть в этом году и, может, даже не в конце. А что такое «дно»? «Дно» - это значит, что мы имеем возможность считать риски. Как только те, кто готов кредитовать, получат возможность считать риски, тогда и начнется процесс кредитования. Поэтому я предполагаю, что, как только мы достигнем «дна», через какой-то не очень длительный период начнется процесс оживления, возможно, даже раньше, чем в развитых странах мира, которые пострадали от финансового кризиса больше, чем мы. Мы не в такой степени задействованы в этом кризисе.

Таким образом, я не считаю невероятным, что оживление начнется у нас не позже, а раньше, чем по всему миру. И это будет в этом году. Спасибо, прошу уничтожающей критики.

 

ЛЯПІНА Ксенія Михайлівна

Народний депутат України, заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва Верховної Ради України

Ми багато говорили про природу кризи та те, що потрібно робити. Мені дуже сподобався прогноз О. Й. Пасхавера. Але я хочу сказати про те, що може негативно вплинути, і тоді цей прогноз не збудеться.

Кілька слів про те, що таке криза. На мою думку, криза - це, коли система перестає працювати. Я. А. Жаліло намагався це пояснити, але складними системними речами. У нас криза. Припинили працювати різні частини системи. Банківська система дала чіткий виразний збій. Питання не в тому, наскільки вона була досконала. Проте вона працювала, а тепер не працює.

Щодо банківської системи скажу одне. Систему не можна зробити винною. Систему не можна персоніфікувати. Вона не може бути гарною, чи поганою. Вона просто працює, або не працює. Якщо не працює — маємо налагодити. Проте я скажу про іншу систему, яка також дала збій, та ми дуже мало її аналізуємо. Це - система відносин «споживання-добробут-заробітна плата» і повязані з ними відносини. Відбувалося розбалансування між продуктивністю праці, яка була майже радянська, і нашим бажанням покращувати споживання і добробут громадян на сучасному європейському рівні. Ці дві лінії розходились. З одного боку, радянська продуктивність наближалася по деяких позиціях до нуля. З іншого боку, відбувалося постійне підвищення соціальних стандартів, які за собою тягнули підвищення заробітних плат. В результаті ми отримали кризу непродуктивності, яка чітко виражена в багатьох галузях.

Наведу приклад. На одному підприємстві середнього бізнесу було 300 працюючих. Коли почалася криза і не було чим повертати кредити, скоротили третину працюючих. Власник побачив, що він не втратив жодної копійки обсягу. Іншими словами, третина працюючих не додавала нічого у додану вартість. Їхня продуктивність праці дорівнювала нулю. Не люди були в цьому винні. Так була побудована система. Вони виконували якусь роботу, носили папірці з кімнати в кімнату. Але на виході продуктивність їх праці була нульова.

Що може нас, на жаль, затримати в кризі? Негативна роль держави. Що ми намагаємося зробити? Завдяки зусиллям політичної складової (виборам і тому, що потрібно робити різні речі, щоб всім подобатися), ми намагаємося сьогодні законсервувати цю непродуктивність. Ми не даємо змоги позбутися непродуктивної праці, впасти тим підприємствам, які мають впасти. Можливо, і банки. Головне, щоб система відродилася. В системі є неперспективні точки, які не можна рятувати. Як тільки ми намагаємося це зробити, ми затягуємо кризу.

Що іще не треба робити? По-перше, не треба давати гроші чи пільги галузевим підприємствам. Або вони знайдуть можливість вийти з кризи, знайдуть, на чому зекономити ресурс, як поліпшити продуктивність та конкурентоспроможність, або вони не знайдуть. Тоді вони просто зникнуть. Ми не маємо безпосередньо давати їм гроші за допомогою таких неринкових інструментів, як прийняття різноманітних законів про галузеві пільги, як зараз це робиться. За окремим списком Кабміну підприємства отримуватимуть пільги на завезення обладнання. Закон про антикризові заходи рятування галузей уже прийнято. Це заходи по затягуванню кризи, а не рятуванню галузей. Ми побачимо це на практиці.

По-друге, не потрібно заважати бізнесу, який сьогодні відчув ті чи інші проблеми, шукати інші ринкові ніші. Пошук нових ринкових ніш — це практично єдиний шлях виходу з кризи кращими. Якщо ми вийдемо з кризи з тією ж структурою економіки, навіть, якщо загинуть неефективні та неперспективні підприємства, це не означає, що ми не будемо прямувати в наступну кризу. Необхідно зняти бар'єри та не заважати бізнесу шукати. Його пошуки не завжди будуть успішними. Деякі спробують і розоряться, а деякі спробують - і все вийде. Ми отримаємо нові точки зростання, можливо, після кризи зародяться нові галузі.

Ще одне. Не потрібно диктувати бізнесу, що робити. Як тільки держава починає диктувати банкам, які галузі їм кредитувати, а які - ні, давати бізнесу пільгу на конкретну галузь, ми затягуємо кризу. Держава ніколи не могла визначити ефективні бізнесові ніші. Це функція бізнесу.

На жаль, в реаліях ми бачимо, що половина з цих напрямів «успішно» реалізується державою. Цим криза лише погіршується і поглиблюється. Л.Бальцерович якось у вересні на Економічному Форумі в Криниці сказав, що люди, які ненавидять лібералізм, потрапляючи у владу, спеціально називають себе лібералами, щоб знищити всяку довіру до ліберальних підходів в економіці. Так само відбувається в Україні. Люди, які безмежно далекі від лібералізму як невтручання держави туди, куди не треба, нищать перспективу країни. Регулювання безумовно потрібне, воно визнається лібералізмом, проте регулятори використовуються не для реалізації їх головних цілей, а для маніпулювання політичним середовищем.

Я маю надію, що в Україні це минеться, і нам вдасться уникнути штучного заглиблення і затягування кризи. Я переконана, що економіка України здатна вийти з кризи кращою, ніж знайшла в неї.

 

Тамаш БЕРКІ

Радник Посольства Угорської республіки в Україні

Когда я слушал эту дискуссию, у меня перед глазами возник подобный зал в Венгрии, где, скорее всего, коллеги также дискутируют о том, что же делать в сегодняшней ситуации в экономике, где есть проблемы. Давайте не будем их называть кризисом, но проблемы есть.

Весной, когда мы собирались в этом зале и я имел честь быть среди вас, мы обсуждали определенные моменты будущего украинской экономики. Я тогда говорил: смотрите, что делать, на примере Венгрии, потому что то, что там делалось и делается, определенным образом будет повторяться и в Украине.

Сегодня могу сказать то же самое: в определенных моментах Украина - в лучшем положении, потому что государственный долг Украины по отношению к ВВП значительно меньше, чем в Венгрии. А, с другой стороны, Венгрии лучше, потому что она все-таки имеет более диверсифицированную экономику, чем Украина. Передо мной график изменения внешнеторгового оборота между Венгрией и Украиной: в декабре этот оборот был на 50 % меньше, чем средний за год. И не только в декабре, но и в ноябре. То есть, определенные сигналы внешняя экономика дает. И самое интересное, что, несмотря на девальвацию, не только экспорт из Венгрии, но и экспорт из Украины падал такими же темпами.

Я успел прочитать подготовленный к «круглому столу» материал, но не увидел один график: изменения сальдо торговли товарами. И не увидел анализ этого сальдо. Потому что - я говорил об этом весной, и сейчас могу только повторить - торговое сальдо в 16 миллиардов, которое имеет Украина,– критично, и оттуда очень тяжело подниматься. Потому что в соотношении экспорт из Венгрии составляет почти столько же, сколько и экспорт из Украины, но у нас максимальный дефицит составлял 4 миллиарда долларов, а последствия этого дефицита мы ощущаем и сегодня. Я советую проанализировать отрицательное сальдо, из чего оно состоит. И, наверное, также следовало бы проанализировать рост ВВП, то, из чего он состоит. Потому что, если бы этот дефицит был из-за ввоза средств производства - это было бы очень хорошо для Украины. Но, к сожалению, этот дефицит – это именно потребление, которое не особенно генерирует в Украине рост экономики.

У нас неделю назад была объявлена, но пока еще не принята программа, как выйти из этой ситуации. В Венгрии предлагают выйти из этой ситуации следующим образом: уменьшить налоги, которыми нагружаются работодатели, которыми нагружается рабочая сила, и увеличить налоги на потребление, чтобы перераспределить тяжесть этого процесса с работодателей на потребление.

Я думаю, и ничего нового этим не скажу, что, если в Украине найдется политическая воля искать выход из этой ситуации с кризисом (а Украина имеет намного лучшее положение, я согласен в этом с выступающими), выйти из кризиса возможно с намного большим успехом и намного быстрее, чем Венгрия. Но для этого обязательно необходима политическая консолидация.

 

УСТЕНКО Олег Леонідович

Виконавчий директор Міжнародного Фонду Блейзера

Хочу более системно сказать о нескольких причинах возникновения кризиса. Правда, что мировой кризис был лишь частью того кризиса, который мы здесь ощутили, как и в Венгрии, и в других странах.

В Украине были, действительно, огромный дефицит платёжного баланса, слабый банковский сектор, огромное бремя корпоративного и банковского долга, который вырос до 86 миллиардов долларов США на 1 октября. Украина не является какой-то уникальной страной, сейчас испытывая кризис. Падает не только украинское промышленное производство. В Японии падение в реальном секторе экономики за январь составило 27 %. Это самое серьезное падение с 1974 года. Посмотрите на проблемы, которые испытывают Австрия и Румыния. В Болгарии есть привязка к фиксированному обменному курсу, что ещё больше усугубляет кризис. Таким образом, украинская ситуация не единична.

Какие же пути выхода из кризиса могут быть для Украины? Не могу полностью согласиться с мнением В. К. Черняка, когда речь идет о монетарной политике. Для меня гораздо ближе позиция В. А. Литвицкого. Весь мир испытывает одинаковые проблемы, но структура экономик в мире совершенно различна. ВВП Украины сильно зависит от экспорта. Он составляет 30-40 % в зависимости от курса и периода. Посмотрите экономику ЕС и США - они в гораздо меньшей степени зависят от экспорта. Америка потребляет 80 % того, что производит. Разные структуры экономики дают или не дают возможность использовать те или иные инструменты для выхода из кризиса. Существует не так много инструментов, которые можно использовать при любом кризисе. В Венгрии, Исландии, Болгарии, Румынии и в Украине есть одинаковый набор инструментов. Есть инструменты фискальной политики, есть возможности монетарной политики, есть возможности по улучшению бизнес-климата.

Что касается фискальной политики, я хотел бы поддержать доклад, который был сделан НИСИ. Её инструменты очень ограничены. В условиях украинской экономики, в условиях неэффективной бюджетной политики, которая проводилась, ограниченность фискальных стимулов велика. В идеале бюджет должен быть бездефицитным. Однако мы тоже понимаем, что это очень сложно. Необходимо понимать: когда США допускают дефицит своего государственного бюджета порядка 10 % ВВП, они его финансируют самостоятельно. Они печатают деньги или продают свои долговые обязательства. Если бы у нас была возможность напечатать наши долговые обязательства, прийти в Лондон или Нью-Йорк и сказать, чтоб их купили за гривны, в которых они напечатаны - это был бы идеальный вариант. Однако, вряд ли это возможно. Скорее всего, нам придется печатать их в твердой валюте. Сейчас, даже в твердой валюте, продать наши обязательства практически невозможно.

Кредитно-дефолтные свопы для Украины являются иррациональным отражением поведения инвесторов. В этом я согласен с мнением экспертов. Но, при этом, они очень велики. На прошлую пятницу было достигнуто порядка 3700 базовых пунктов. «Страховка за риск» составила 37 %. Кто в состоянии платить такую «страховку»? Кто в состоянии и кто желает одолжить сейчас деньги Украине? Скорее всего — никто. Либо тот, кто будет одалживать эти деньги, будет это делать под очень высокие проценты. Другой вопрос, хотим ли мы взять эти деньги под такой процент, который предлагает сейчас мировой рынок? Наши ценные бумаги торгуются сейчас на лондонских площадках с серьёзным дисконтом порядка 25-30 % с учетом доходности и процента, которые по ним есть. Это наши ценные бумаги, которые должны гаситься в августе. Их общая доходность доходит до 60 %. Мы не в состоянии и не хотим это оплатить. Единственное, что остаётся с точки зрения фискальной политики — признание того, что её возможности очень сильно ограничены. У нас нет фискального пространства, как у США, Европы или, даже, как в Венгрии. Венгрия имеет большое количество проблем, но осознает, что фискальное пространство слабое. По программе с МВФ и по программе, на которую они дополнительно получили деньги от ЕС, у них есть разный дефицит бюджета. Если их экономика падает глубже 1,5 % - вступают новые механизмы, которые больше зажимают фискальную политику. И там, и там есть проблемы.

Надо признать, что фискальные механизмы ограничены. Необходимо пересмотреть всю расходную часть государственного бюджета. Лишь важнейшие статьи должны быть оставлены. Государство, которое не имеет денег, не может финансировать всё и всех, как бы хорошо оно ко всем ни относилось. Если нет денег в семье, она не едет отдыхать на море, а перекладывает это на следующий год.

Хотелось бы отдельно сказать по поводу того, что В. А. Литвицкий говорит о монетарной политике. Понижение ставок, как инструмент монетарной политики, только на слух хорошо звучит. Я понимаю, было бы неплохо это сделать. Но можем ли мы это себе позволить? Абстрагируемся от вопросов теории, возможности раскрутки инфляции и т. д. В условиях Украины, если только мы и пойдем на понижение ставки, первое, что я бы дальше ожидал - это продолжение спекуляции. Возможности монетарной политики сейчас ограничены. США, которые позволяют себе ослабление в монетарной политике, через 2-3 года столкнутся с проблемой инфляции. Но их инфляция - это не та инфляция, которая есть у нас. Я вполне согласен с В. К. Черняком в том, что краеугольный вопрос — как  обеспечить развитие экономики реального сектора, не допустить скатывания в большую бездну. Единственный возможный механизм - улучшение бизнес-климата. Это то, о чем говорят К. М. Ляпина, А. И. Пасхавер. Это то, что может дать возможность, с одной стороны, не упасть местному товаропроизводителю, а с другой стороны — даст возможность иностранцу прийти сюда, закачать новые деньги. Вот почему мне симпатичен доклад, сделанный НИСИ. Они не называют это бизнес-климатом, но речь идет именно о нем. Речь идет о том, что в среднесрочной перспективе государство должно послать очень четкие сигналы того, что необходимо сделать с бизнес-климатом.

Не стоит рассчитывать на то, что кто-то придет и кто-то поможет это. Не стоит рассчитывать на то, что ситуация в Украине уникальна, и о нас беспокоится весь мир. Венгры продолжают иметь программу МВФ. Мы знаем об огромном количестве спекуляций на эту тему. Есть масса рецептов, но какие четкие пути? Во-первых, борьба с коррупцией. Это не так сложно сделать. Есть масса докладов по этому поводу. Кроме того, необходимо обеспечить стабильность законодательного поля в стране, облегчение бизнеса.

 

ПАРНЮК Володимир Олександрович

Директор Департаменту макроекономічного прогнозування Міністерства фінансів України

Хотів би спочатку сказати декілька слів про причини кризи. Я вивчав багато цікавої інформації, закордонні засоби масової інформації, дивився на те, як трактують це поняття за кордоном. На жаль, чіткого розуміння природи сучасної фінансової кризи я там не побачив. Є багато різних думок, проте всі вони різняться. Всі пов’язують її з іпотекою, американською кризою. На мій погляд, це лише прояв того явища, яке відбулося. Насправді, основна причина кризи – це винесення виробництва з розвинених країн в треті країни. Практично, країни, які були розвиненими, залишили в себе сферу послуг, фінансових послуг, і внаслідок міжнародного поділу праці відбувається рух товарів з цих країн в розвинені країни, а в зворотному напрямку йде капітал. Фактично, капітал нагромадився в розвинених країнах. В ті роки розвиваються країни, берімо Китай, Південну Корею, Японію, країни Сходу, там величезне нагромадження капіталу, і капітал іде в зворотному напрямку, в Америку.

Що відбулося в Америці? В Америці власного капіталу нема, виробництва нема, практично економіка працює на залученому капіталі. Достатньо було одного струсу, як для цунамі, створюється хвиля, вона ламає всі банки, ламає фінансові відносини, що склалися, і накриває, іде ланцюгова реакція. Така сама природа в Україні. Відбувся інцидент з Промінвестбанком. Власного виробництва в Україні практично нема, про це говорить величезна частка імпорту відносно ВВП. Як тільки «струсонуло», відбувається зворотна хвиля, і хвиля накриває Україну, спонукає до появи фінансової кризи. Наскільки вдалим і швидким буде вихід України з міжнародного поділу праці? Ми бачимо, конкуренція загострюється. Я не впевнений, що Україна зможе зберегти традиційні ринки машинобудівної продукції, які були. В принципі, і я тут погоджуюсь з О.Й.Пасхавером, значний сегмент збережеться за Україною. Це сільське господарство, металургія, важке машинобудування, вони збережуться. Навряд чи Україна зможе розвивати в себе складне машинобудування, приладобудування і т. д. Тут буде занепад, тому що розвивати ці галузі при сучасній системі управління економікою неможливо.

Треба змінювати підходи до формування і наповнення бюджетної системи. При нинішній системі оподаткування сформувати повноцінний бюджет неможливо, коли скорочуються обсяги виробництва, коли не буде прибутку, коли падає прибутковий податок, ми практично приречені на великий дефіцит бюджету. Але він буде реальним, а не номінальним, тому що номінально інфляція доходи наповнить. Це будуть практично інфляційні доходи.

Який вихід? Змінювати систему, в першу чергу - податкову. На сьогоднішній день податок сплачується з тих галузей, які створюють додану вартість, більше, ніж з тих галузей, які не створюють додану вартість. На сьогоднішній день галузі, які створюють додану вартість (складне машинобудування, наука, всі складні виробництва), на одиницю виробленої продукції сплачують на 10 відсоткових пунктів більше податків, ніж скажімо металургія, хімія, де енергоємне матеріаломістке виробництво. Тому структурні зміни, які мають статися, можуть відбутися за рахунок запровадження принципово нової системи оподаткування. Що я маю на увазі. Високі нарахування на фонди заробітної плати при зменшенні надходжень в економіку з фонду заробітної плати, виплат заробітної плати створюють проблему з Пенсійним фондом. Це бере на себе бюджет. В бюджеті немає таких коштів. Пенсіонерам зменшити виплату пенсій і всі соціальні виплати неможливо. Треба змінити підхід до формування пенсійної бази, щоб підприємці сплачували, виходячи не з оплати праці, яку вони прив’язують до найманої праці, а виходячи з того обороту, який вони на сьогодні мають. Скажімо 2-3 % від обороту, який мають, достатньо, щоб наповнити Пенсійний фонд.

Друге, це фактично відмовитися від податку на прибуток, якого в умовах економічної кризи не буде.

Третє, треба захищати вітчизняний ринок. Я проти підходу, який запропонували зараз депутати, коли прийняли 13 % мита. Тому що це тупиковий шлях. Це економічна війна, хоча на короткий термін це можливо по нормах СОТ, проте це неправильний сигнал світовому співтовариству.

Наостанок хотів би сказати наступне. На сьогоднішній день бюджет виконується, і він буде виконаний в лютому, немає проблеми в нас на сьогоднішній день, проте треба шукати шляхи, яким чином підтримати купівельну спроможність населення. Різкий обвал купівельної спроможності населення - це шлях до затягування економічної кризи. Якщо ми скоротимо соціальні виплати, заробітну плату, ми затягнемо фінансову кризу на довгі роки.

Декілька слів з приводу перспектив, які ми бачимо щодо співпраці з Міжнародним валютним фондом. Дійсно, на сьогоднішній день без цих грошей важко обійтися для того, щоб підтримати курс. Проте виникає проблема в наступні роки, про неї не можна зараз мовчати. Адже для того, щоб взяти ці гроші, треба мати джерело погашення їх в наступні періоди. Зважаючи на те, що вчора Україна отримала надто низький рейтинг "С". Це практично означає, що Україна не може брати зовнішніх запозичень. Тобто, ми повинні тоді формувати бюджети на 2010-2012 рр. з профіцитом. Треба буде додатково скоротити видатки. Тому тут позиція така: співпраця з МВФ нам потрібна, ресурс нам потрібний, можливо, навіть провести розмови про те, що відтермінувати виплату зовнішнього боргу, якщо це можливо, в корпоративному секторі.

 

ОСОВИЙ Григорій Васильович

Заступник голови Федерації професійних спілок України

Цілком упевнений, що ми могли би сказати, що у нас є системна політична криза, причому перманентна, і це сьогодні найголовніший стримуючий фактор подолання фінансово-економічної кризи. Якщо ця перешкода не буде усунена, нічого не відбудеться.

Друга загроза, що фінансова криза перейшла в економічну, економічна переходить в соціальну кризу. Соціальна криза означає, що соціум може здійснити дії, які можуть мати наслідки або соціального вибуху, або інших соціальних збурень. Тому я думаю: відверто кажучи, а скільки нам часу відведено, щоб розмірковувати, що таке криза, які визначені дефініції, чи насправді швидкі і ефективні механізми будуть застосовані для подолання кризи? Проілюструю це на секторі, яким опікуються профспілки. Ми опікуємося питаннями найманої робочої сили. Фактично сьогодні становим хребтом, який поки що убезпечує стабільність, є 10,5 мільйона найманих працівників, які забезпечують добробут інших 34-35 мільйонів населення України. Найманих працівників в період кризи 90-х років було втрачено більш ніж половину, тобто 10 мільйонів втрачено тих, хто створював додану вартість. Якщо криза вдарить по найманих працівниках, фактично економіка України залишиться без найважливішого - трудового ресурсу.

Стосовно безробіття. З нашої точки зору, сьогодні є напруга на ринку праці. Кількість людей, які звернулися до державної служби зайнятості, дійсно збільшилась на 40 %, але вона є некритичною. Якщо виходити з виміру оцінки безробіття в Україні, це приблизно 6,5 %, тоді як, скажімо, Америка, яка десятиліттями мала 5 %, зараз має 7 %, Іспанія - 14 %, Німеччина, Франція - в півтора разу більше, ніж в Україні. Критичним є те, де ми втратимо людей, бо фактично ринок праці є непрозорим. Щодо 10,5 мільйона людей можна відстежити, скільки вони працюють, якими є продуктивність праці, зайнятість. Проте економічно активним населенням в Україні є 21 мільйон. 11 мільйонів неможливо відстежити: 3 мільйони самозайняті і невідомо, чим займаються, 4,7 мільйона - у тіньовій економіці, або так звана «неформальна» зайнятість.

В нас величезний «резервуар», де люди не легалізують свою незайнятість, а ідуть і шукають своє місце. В 90-ті роки вони знайшли собі заняття, тому що почали «вживатися» в малий бізнес, в кооперативи. Зараз цього ресурсу немає, тому що паралізована вся економічна система і це вже небезпечно не тільки для тих, які стаціонарно зайняті, а й для тих, хто мав своє джерело існування, а сьогодні фактично його позбавлені. Це соціальна складова напруги і можливих соціальних вибухів. Коли в Макіївці закрили металургійний комбінат, власник хотів 7 тис. працівників з 9 тис. одночасно викинути на вулицю. Там профспілки знайшли компроміс – 1800 скоротили, видали по 20 середніх заробітних плат, нібито поки що вгамували напругу. Проте підприємство не працює.

Друга небезпека - те, що люди тимчасово не працюють, знаходячись у так званих безоплатних відпустках, плюс часткове безробіття, це до тих 900 тис. безробітних ще 1,8 млн людей. Це фактично незадіяний колосальний ресурс.

Щодо виходу із кризи. Нещодавно українська делегація була на 8-й Регіональній європейській конференції в Лісабоні, де були присутні представники 51 країни Європи і Центральної Азії. Парадигма виходу з кризи полягає в тому, щоб оживити споживчий попит. Це - найголовніша проблема. Інструменти можуть бути різні, причому вони є універсальними, проте я просив би економістів враховувати соціальну структуру українців. Всі ви говорите правильні речі. Виступаєте проти 13 % податку на імпорт, посилаючись на свободи СОТ. Але якщо сьогодні 5 мільйонів тон вугілля завозиться в Україну, а вугілля на складах України горить, люди страйкують, і українські шахтарі не мають шматка хліба, давайте думати про те, як задіяти потенціал і ресурси, які є в Україні. Якщо руда з Бразилії й інших країн завозиться в Україну, а рудокопи стоять, давайте думати. Наші парламентарі говорили: дайте повну лібералізацію, дайте бізнесу свободу. Проте держава має взяти ситуацію під контроль. Коли «дерибанили» економіку, вивозили кошти в офшори, ніхто не питав державу, створили неефективну структуру економіки – ніхто не питав державу. Тепер, коли стало погано, всі до Уряду, як маленькі діти до мамки, і малий, і великий бізнес – підтримайте. Тому, якщо роль держави є, вона має бути фіксованою і чітко зрозумілою.

 

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Ответ для А. И. Пасхавера. Мне нравится ход ваших мыслей относительно того, где будет «дно». Большинство экспертов «дна» пока не видят, оно не просматривается. Цикл бывает V-образный и L-образный. Похоже, что с октября, когда экономика начала уходить в спад, цикл был V-образный, то есть  медленный, «мягкая посадка». Ожидалось, что довольно быстро наступит и выход. Этот V-образный сценарий известен в макроэкономической литературе. Мое мнение состоит в том, что в январе возникает перспектива L-образного сценария, во всяком случае, по промышленности. «L» - это резкий обвал и долгая «стагфляция»…  Хотя термин «стагфляция», как и соответствующее понятие, не существует. Это неологизм. Или стагнация, или депрессия. А  что такое «стагфляция», честно говоря, никто не знает. Это непонятно, почему растут цены при «охлаждающейся» экономике. Поэтому, похоже, что у нас для промышленности будет L-образный сценарий: то есть, на протяжении всего года будет резкий спад, и «дна» в этом году мы не почувствуем.

Что касается других отраслей, то мой прогноз таков: я думаю, что в марте экономика официально может быть зарегистрирована как вошедшая в спад. То есть, если следовать международным стандартам, два месяца спада ВВП следует называть полномасштабной рецессией. У нас был один квартал спада ВВП: 13 % к предыдущему кварталу и 10 % к четвертому кварталу прошлого года. Если в марте повышательная коррекция не будет такой, которая «переплюнет» спад февраля и января, тогда в марте экономика полностью войдет в кризис. Но поскольку Госкомстат уже по месяцам не считает ВВП, а даст квартальную статистику только в мае, мы формально, если быть хоть как-то причастными к международным стандартам, не имеем оснований говорить, что мы вошли в рецессию. Хотя, повторюсь, одна треть отраслей - уже в рецессии.

Второе, что касается возможности снизить процентные ставки. Да, процентные ставки снижают там, где кризис ликвидности. Накачивают ликвидностью и говорят: все равно страшно, ибо может возобновиться инфляция. Позавчера, выступая в Конгрессе, Президент США Б.Обама признал, что будет вносить некоторые коррективы в свой 70-миллиардный план, потому что, оказывается, в  США тоже есть угроза того, что однопроцентная инфляция превратится в трех-четырех-процентную, что опасно. Так там процентные ставки уже 0,25-0,00 уже, и там и инфляции не было в годовом измерении по январю. Была дефляция. Почему процентная ставка должна быть выше, чем уровень инфляции? Вот у меня, например, 1000 гривен, и мне сейчас в банке дают 15 %. Инфляция в годовом измерении - 22,3 %. Скажите, мне в январе выгодно делать покупки, или держать деньги в коммерческом банке? Делать покупки. А теперь нам предлагают: давайте снизим, как в Соединенных Штатах, или как Европейский банк в Европе, ставку до 1 %. Я принесу деньги, а 70 миллиардов уже «корова языком слизала», даже при ставках 15-16 %. Есть некоторые банки, которые уже и 20 % дают, но не могут владельцев депозитов вернуть обратно и «задушить» их в объятиях. А здесь предлагают сделать 1 %, как в США. Так вот, не следует ступать «куда конь с копытком, туда и жабка с лапкой». Вы сначала сбейте инфляцию, которая 5 лет является галопирующей в Украине. Галопирующая инфляция – это инфляция больше 10 %. Начиная с 2004 года, и в этом году тоже, она составляет больше 10 %. Вот тогда и нужно будет заниматься копированием того, что происходит в Европе, в США, еще можно и Японию вспомнить. Китай, кстати, начал снижать ставки. Но Китай сначала сбил инфляцию, превратил ее в дефляцию.

Что касается потребления и потребительской модели. Со стороны В. И. Лисицкого была в мой адрес реплика, что я чуть ли не занижаю роль потребления. Да никоим образом! Потребление – это 85 % всех бюджетов! И у нас тоже где-то за 80 %. Но есть потребление накопительное – мы в СССР жили так десятилетиями, выросли и состарились на этой системе, собирая деньги, а потом покупая. Начиная же с 2006 года, модель потребления стала кредитной, потому что пошел очень большой рост номинальных доходов. В прошлом году – под 40 %, в 2005 году – 50 % роста номинальных доходов. Да, это все вроде бы хорошо, и А. С. Гальчинский, и другие говорили, что хорошо, что потребление нужно поднять. Бедные люди подняли потребление, люди стали брать кредиты.

Теперь третий вопрос: как, на скольких поделить ответственность? О. Л. Устенко говорил, что поделить нужно на троих. Я еще нигде это публично не говорил, но имею право на свою точку зрения: нужно делить не на троих, а на четверых. В 2003-2004 годах ввели валютное кредитование. Можно было не вводить. А альтернатива введению валютного кредитования была: отпускать постепенно курс. Тогда был чистый приток по торговле, чистый приток по финансам, приватизация активно шла, прямые инвестиции шли…. 2003-2004 гг. – прекрасные годы! Вот тогда и нужно было вводить меры, как с поступающей валютой справиться! Можно было ее покупать – а мы ее и покупали, делали эмиссию, и, начиная с 2003 года, пошло ускорение инфляции. А  с 2004 года она стала галопирующей. Альтернатива – дать курсу колебаться, потихоньку, приучить людей к тому, что будут риски, что курс не всегда будет 5,30 грн, а когда-то он будет 5,20, а еще когда-то - 6. То есть виноваты и страна, и государство, и Центральный банк, и правительство, что, повышая доходы людей, не предупреждали в 2003-2004 годах о том, что при таком притоке валюты мы вынуждены давать курсу «дыхание», чтобы он когда-то усиливался, а когда-то уменьшался. И тогда для этого были благоприятные условия, был двойной профицит: и текущего счета, то есть по торговле, и финансового счета. Но, возник вопрос: как же, мы повысим курс, а что нам скажут металлурги? А роль металлургов в жизни страны известна… И в жизни таких структур, как Национальный банк, и других.

Поэтому в 2003-2004 году несут ответственность те, которые подписывали кредитные соглашения, люди в банках  - это одна сторона, центральный банк – другая сторона, государство, которое пошло на такой форсированный рост доходов - третья сторона, и сами вкладчики - четвертая сторона. Вкладчики тоже должны сейчас солидарно часть ответственности взять на себя. Часть ответственности на себя должен взять Центральный банк. Часть ответственности на себя должны взять правительство и Верховная Рада. Это означает, что, например, в 2008 году центральному банку нужно было требовать от коммерческих банков при подписании валютных договоров - раз уже это валютное кредитование, как «джина из бутылки», выпустили, и загнать его обратно нет возможности, - каждого, кто подписывает договор, заставлять читать, что курс может быть не обязательно 4,85, а может быть как больше, так и меньше. И, если это их устраивает, тогда - пожалуйста. Нет – будут иметь место риски. А если людям на бигбордах говорили другое: бери кредит, покупай что хочешь, а как именно отдавать, не писали, то есть если людей к этому не приучили, теперь они приходят и стоят озлобленные... Часть ответственности должны брать на себя те, кто приучил к такому уровню кредитного потребления. Поэтому я и настаиваю на том, что ответственность нужно делить на четверых.

Почему курс колеблется? Мои коллеги уже неоднократно говорили, и я это подтверждаю, о психике, что, конечно же, люди реагируют на все. Особенно, если перед телекамерой слово сказал или написал где-то неосторожно, или назвал курс. Но, если мы имеем базовое политэкономическое или макроэкономическое образование, нам известно, что, если ВВП падает на 20-30 %, не может курс стоять как «под Сталинградом». Это значит, что падает производительность труда! И так обстоит дело во всех странах. Если инфляция составляет 23 %, то не может курс стоять. А ведь падение производства началось с октября! Это позор Нацбанку и всем прогнозистам мира. Никто, кроме, кажется, итальянца Рубини, не ожидал, что в октябре будет такая «просадка». Вот таков уровень нашего прогнозного хозяйства! Это вина! За это нужно отвечать! Это значит, что нужно менять прогнозные структуры.

Далее. Не может быть сильным курс, если платежный баланс до октября был позитивным, а с октября, за один только октябрь, с «плюса» стало несколько миллиардов «минуса». За ноябрь, декабрь, январь знаете, насколько обвалился экспорт? На 70 %! Я последнюю цифру, а она вчера пришла, дал Национальному институту стратегических исследований. Обвал экспорта – 30 %. Предыдущие два месяца – по 15 %. Валютная выручка есть, но она же не такая, чтобы держать курс, который был в первом полугодии. Поэтому курс не может не реагировать на ситуацию с платежным балансом. Центральный банк должен делать свое дело, но впервые с 1998 года в прошлом году валютные резервы Нацбанка сократились на 3 миллиарда, а не приросли. А вообще валютных интервенций было на 10 миллиардов. Поэтому, когда спрашивают, почему мы не завалили рынок валютой в октябре, когда  все наметилось, так можно было бы завалить, но что тогда делать с «Нафтогазом»? Мы не знали, когда он выйдет со своим платежом, так как он только в декабре сказал, сколько будет покупать валюты. «Укравтодор» мог иметь технический дефолт… А за ним пошли бы все, кто имеет с десяток миллиардов, корпоративный сектор…    Так что, Национальный банк должен был «спалить» резервы во имя того, чтобы среагировать на чью-то цифру, 6,6 или 7,7? А обеспечение валюты на март? В январе нет добавки валюты, в феврале нет… Мы за два месяца потратили валютных резервов еще на 3 миллиарда долларов. Осталось 27 миллиардов. И, если продолжать в том же духе, чтобы держать курс на том или ином уровне, и нет доступа к ресурсам МВФ, то в отношении курса нужно занимать такую позицию: да, формально по Конституции мы отвечаем, но фактически на курс влияют очень многие. Экономика влияет, платежный баланс влияет, экспорт влияет, инфляция влияет, безответственные заявления влияют и т.д. и т.п.

 

Питання із залу:

Вы оговорились, или действительно считаете, что ответственность должна быть разделена и вкладчиками?

 

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Конечно, должна быть разделена! Ведь они подписывают договор! Теперь они часть проблемы получат, если подставят плечо государство, банк, бюджет. Я не знаю, в каких объемах. Один мой коллега из Нацбанка, вернувшись недавно из Давоса, говорит: давайте мы как американцы создадим «плохой» банк, сбросим туда все активы и будем вытаскивать. Это теория копирования. Но вы знаете, сколько содержит такой «плохой» банк в Соединенных Штатах? 0,5 триллиона долларов! Какие у нас возможности создавать такой «плохой банк»? Поэтому мы, безусловно, не можем абсолютно освободить вкладчиков от ответственности. Долги нужно реструктуризировать. Или вы хотите, чтобы по договорам создали прецедент, чтобы банки с пассивной частью сразу «легли»? Мы из приблизительно 180 банков десятки держим только потому, что есть негласный мораторий на снятие депозитов. Снимите завтра мораторий, при том, что, начиная с этого года уже 357 минус 327, то есть 30 млрд сошло с депозитов только за эти месяцы, которые мы прожили. Снимите этот мораторий – и «просядет» база пассивов. И кто тогда придет? Кто принесет деньги? Какое может быть кредитование экономики, если нет пополнения? Банки же не свои деньги имеют, а деньги предприятий и населения.

 

Коптюх О. Г.:

 

Яким чином центральний банк припускав протягом останніх років перевищення довгострокових кредитів над довгостроковими депозитами? 70 % кредитів – довгострокові. 10 % депозитів – довгострокові. Це ваша функція. Хто у цьому винен? Хіба вкладники?

 

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Якщо ви маєте пасиви, просто кажучи, щоби краще було зрозуміло, кладете на рік, або на півроку, не вигравайте кредит на 300 доларів. Я, до речі, хочу нагадати, що центральний банк має систему впливу на комерційні банки, але ми не можемо вказувати банкам, це приватні структури, ми можемо тільки через наші нормативи впливати. Постає питання: чому так довго трималася така ситуація, що пасиви були короткотермінові, а активи – довготермінові? Вихід у банків був один: був доступ до ринків зовнішніх запозичень. Прийшов час, знову взяли, прокредитували, реструктуризували. Якщо питання полягає в тому, чи несе центральний банк відповідальність за  те, що він не був настільки вимогливим, то так, він мав бути ще більш вимогливим. Проте, ще раз хочу повторити, у нас комерційні банки не «пристяжні». Це приватні структури. Тому треба шукати механізми впливу на поведінку комерційних банків не тільки адміністративними методами.

 

Коптюх Олена Георгіївна

Доцент кафедри фінансів і банківської справи Університету економіки та права «Крок»

Єдиний шлях розквіту економіки - кредитування. Бурхливий розвиток технологій у світі розпочався через те, що з’явилися доступні (дешеві) кредити. Звичайно, зараз період для цього не найкращий, але навіщо Україні чекати замовлень на метал із-за кордону, коли по наших вулицях їздять застарілі трамваї, коли потреби у житлі перевищують пропозицію у сотні разів? Помилковий підхід – покладатися на бюджетні кошти. Бюджетний розподіл –не шлях до процвітання економіки. Лише кредитування може допомогти наповнювати бюджет і дозволить підвищувати темпи зростання ВВП. Між тим, саме в сфері кредитування в останні роки допущено надзвичайно великі помилки з боку Національного банку України та всієї банківської системи.

Очевидно, що згідно законодавства Уряд не має прямого впливу на НБУ. Проте стаття 2 Закону про Кабінет Міністрів України вказує, що фінансову політику держави формує Уряд. А грошово-кредитна політика є складовою фінансової політики. І ми впевнені у необхідності поєднання зусиль Кабміну та НБУ для вирішення поставлених питань.

В нашому Університеті постійно обговорюються проблемні питання, що виникають в економіці країни. Особливо під час фінансової кризи. В результаті гострих дискусій виявилися надзвичайно актуальні питання для сьогодення української економіки. Перше – додаткова емісія грошей. Друге – розвиток кредитування економіки.

Ми стверджуємо, що в нинішніх умовах світової фінансової кризи –місія додаткових грошей темпами, дещо вищими, аніж раніше, просто життєво необхідна для економіки України. Проте є певні застереження. По-перше, це проблема доларизації української економіки, по-друге, напрями розміщення грошей і жорсткий державний контроль за їхнім використанням.

Отже, щодо першого питання. Основним при емісії грошей є питання достатності чи надлишковості забезпечення грошима економіки держави. Згідно з кількісною теорією грошей, грошей в обігу має бути стільки, скільки необхідно для забезпечення безперебійного виробництва. Зараз для економік розвинених країн основоутворюючою є формула Фішера: MV=PQ, де М – маса грошей в обігу, V – швидкість їхнього обертання, PQ – обсяг валового внутрішнього продукту.

За останні роки з моменту введення в обіг гривні, швидкість їхнього обігу в Україні дорівнює, приблизно, 2. Проте, враховуючи нинішню ситуацію, коли банківські кредити практично не видаються, призупиняються темпи виробництва, робітників масово відправляють у вимушені відпустки, що, відповідно знижує обсяги зарплат, як наслідок – зменшується споживання. Можна з впевненістю стверджувати: при стрімкому зниженні V, незмінних обсягах М, так само стрімко почне знижуватися ВВП. Якщо вважати, що майже половина грошової маси – це долари США, то швидкість обертання гривні знижується ще більшими темпами.

Отже, при стрімкому зниженні швидкості обертання грошей, рівновагу необхідно відновлювати за рахунок збільшення обсягів грошової маси. Якщо масу грошей залишити незмінною, наслідком цього буде, зрозуміло, стрімке падіння обсягів ВВП. Така ситуація відома всім під назвою «велика депресія» в США в 30-ті роки ХХ ст.

Одним із першочергових заходів у подоланні вказаної проблеми є рефінансування. На сьогодні склалася надзвичайно загрозлива для банківської системи України ситуація. Внаслідок недостатнього контролю за ліквідністю банківської системи з боку НБУ та помилкової політики комерційних банків, на протязі останніх років динаміка видачі довгострокових кредитів значно перевищувала динаміку залучення довгострокових депозитів. Так, станом на 1.10.2008 р. комерційними банками України видано довгострокових (на 5-20 років) кредитів на суму 418 млрд грн, що складає понад 70 % від усіх виданих кредитів (618 млрд грн). В цей же час, 90 залучених коштів – це короткострокові депозити (терміном до 1 року). Іпотечних облігацій, за рахунок яких в усьому світі здійснюється іпотечне кредитування, випущено всього на 2,3 млрд грн, і терміни обігу у них 3-5 років. Отже, як регулятор НБУ не виконав основну функцію контролю за ліквідністю банківської системи. Це є першопричиною, суттю фінансової кризи в нашій державі.

Щодо впливу рефінансування на стабільність гривні: Якщо виникає загроза інфляції, це, як правило, значить, що грошової маси забагато з’явилося в обігу, тоді рефінансування проводиться в менших обсягах, або не проводиться взагалі. Якщо ж виникає загроза ремісії (зниження обсягів виробництва) саме за рахунок недостатності кількості грошей в економіці, тоді доцільно проводити рефінансування, збільшуючи кількість грошей в обігу. Від моменту рефінансування до моменту збільшення грошової маси і підвищення темпів виробництва проходить певний період (часовий лаг). Щодо довжини часового лагу серед вчених всього світу точаться суперечки. Але зв’язок – безумовний.

В аналогічному стані, з великим дефіцитом ліквідності, знаходяться зараз більшість банків в усьому світі. Відомо, що всі країни намагаються допомагати банкам грошима, виділяючи їм величезні суми коштів. На сьогодні у світі вже «влито» в банківську систему більше трьох трильйонів доларів. Рішення про подібне рефінансування приймаються конгресом, президентами, за згодою інших гілок влади, урядами країн. Хоча самостійність і незалежність центральних банків в цих країнах є надзвичайно високою і не підлягає ніяким сумнівам, жодного разу не було повідомлення, що центральний банк якоїсь країни прийняв самостійно рішення про виділення банкам мільярдних сум грошових коштів.

Отже, в Україні рішення про допомогу банкам слід приймати скоординовано всіма гілками влади. Напевно, було б доцільно, залучити до цього процесу і Верховну Раду України. Очевидно, що повноважень НБУ не вистачить для порятунку української банківської системи. Особливо під час кризи слід дуже чітко і обережно координувати дії Уряду і НБУ у цих складних питаннях.

Майже 50 % емітованих українською банківською системою безготівкових грошей –долари США (частково євро). Так, в Україні банки приймають депозити в доларах, євро, видають кредити теж, відповідно, у цих валютах, проводять міжбанківські розрахунки між юридичними та фізичними особами в Україні також в іноземних валютах. Це, фактично,- емісія іноземної валюти. Наскільки вона є законною? Відповідь записана в статті 100 Конституції України, де чітко визначено, що грошовою одиницею в Україні є гривня.

Як міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження долар США використовується в Україні, навіть незважаючи на достатньо стабільний валютний курс національної грошової одиниці - гривні - в останні роки. Активне використання іноземної грошової маси фактично означає довгострокове кредитування урядів країн-емітентів, що спричиняє зростання їх економік, підвищення конкурентоспроможності і, відповідно, зниження економічного потенціалу власної країни. Доларизація економіки є одним із факторів інфляції. Тому що долар просто «витісняє» гривню, внаслідок чого вона знецінюється.

Майже 80 % міждержавних угод заключні в доларах США. Стихійно долар США перетворився на міжнародну розрахункову одиницю. Значить, найближчим часом попит на долари у світі стрімко зростатиме. В Україні для оплати імпорту і погашення зобов’язань цей процес буде ще більше підсилюватися. Тому курс долара зараз вийшов за межі звичного процесу формування, і його поведінка практично непередбачувана. Україна мусить зробити певні кроки для зниження попиту на долар.

По-перше, законодавчо перевести доларові кредити і депозити в національну грошову одиницю. Якщо клієнт не погоджується на запропоновані операції з валютою, слід продовжити термін депозиту на 1 рік, можливо - довший термін. А за рахунок проданих доларів поповнити золотовалютні резерви країни.

По-друге, припинити емісію безготівкової іноземної валюти, тобто заборонити розрахунки між резидентами в іноземній валюті в межах України .

По-третє, максимально зменшити кількість міждержавних угод, укладених в доларах. Росія, один із наших найбільших торговельних партнерів, теж надзвичайно зацікавлена в таких кроках.

Щодо загрози інфляції. Добре відомою в економічній теорії є аксіома: якщо гроші надходять у виробництво – інфляції не виникає, якщо ж - на споживання, тоді це загрожує виникненням інфляційних процесів. Отже, слід значно підвищити контроль над використанням емітованих коштів. Рефінансування слід проводити за цільовими програмами. І, коли відбудеться відновлення процесів кредитування, стерилізувати зайву масу грошей. Це дуже поширений та ефективний метод. Відновити кредитування і «розморозити» депозити. Для того, аби розпочати процедуру видачі депозитів, банки слід забезпечити грошима за рахунок рефінансування. Інфляцією дані кроки загрожувати не будуть, оскільки зростання соціальних виплат в бюджеті не передбачено.

 

ШВАБІЙ Костянтин Іванович

Заступник начальника Науково-дослідного центру з питань оподаткування Національного університету Державної податкової служби України

Сьогодні ніхто не сумнівається, що економіка та суспільство України знаходяться в надзвичайно складному, кризовому стані. Проблема полягає не в тому, визнавати чи не визнавати кризу. Адже це - об’єктивне явище, і від нашого ставлення до нього, будь воно позитивне воно чи негативне, нічого не зміниться. Проблема полягає в тому, щоб точно визначити причини явища, його природу і зрозуміти, що потрібно змінювати.

За цим столом вже було сказано про те, що в багатьох випадках існує значна провина держави як регулятора соціально-економічних процесів в тому становищі в якому опинилася наша країна. Це сфера відповідальності держави, а тому є всі підстави робити такі висновки. «Прокляття не державності», як назвав це явище О. Й. Пасхавер, здається, є нашою кармою. У нас немає системної стратегії довгострокового розвитку економіки. Сфера дії монетарних та фіскальних важелів є значно обмеженою. Соціальна політика держави незрозуміла. З цими зауваженнями в більшості випадків слід погодитися та підтримати. Наприклад, якщо казати про фіскальну сферу та податкову політику держави. Доведений численними науковими дослідженнями та самим життям є факт, що в економіках, які належать до категорії «emerging markets», можливості використання фіскальних важелів для проведення антициклічної регулятивної політики обмежені. Причини, що зумовлюють такий стан речей, полягають в неефективності державного сектора економіки, яка виявляється у вигляді таких чинників як «політична рента», корупція, нецільове використання бюджетних коштів. Крім цього, це недосконале податкове адміністрування, малоефективна монетарна політика, недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури та істотні кредитні обмеження урядів під час рецесії.

Через наявність цих та інших чинників, простору для застосування традиційних інструментів подолання кризи – зменшення податків та збільшення автономних видатків держави – в Україні просто не існує. Запасу міцності та ресурсів системи державних фінансів в Україні немає. Тому слід погодитися з думкою, що державний бюджет під час загострення соціально-економічного становища в країні все ж має бути збалансованим. І навіть, якби ми мали фінансові ресурси, щоб використати їх для подолання існуючих проблем, в умовах глобальної економіки користь від дій в стилі «вульгарного кейнсіанства» буде мінімальною.

Одна з причин кризи, яку чомусь ніхто з виступаючих не назвав раніше, полягає в тому, що ця криза разом з усіма причинами, що вже були озвучені, стала можливою завдяки існуючій моделі розвитку світової економіки в умовах глобалізації. Особливість цієї моделі полягає в тому, що економіки різних країн стають все більш відкритими, проте й більш взаємозалежними, що створює можливість ураження за «ефектом доміно» цілої системи при збої в роботі однієї з її складових. При цьому масштаби негараздів прямо пропорційні важливості, ролі та питомій вазі складового елементу в структурі системи.

Якщо ми повернемося на десять років назад, то згадаємо, що тоді саме глобалізаційні чинники були факторами зростання української економіки (девальвація національної валюти та високий попит на зовнішніх ринках на продукцію української промисловості). Сьогодні майже ті самі глобальні, тільки з іншим знаком – знаком негативу, фактори спричинили системну кризу не лише в Україні, а й в усьому світі. Падіння попиту на продукцію українського виробництва та різкий відплив капіталів.

Тому слід констатувати, що така модель світової економіки – умовно її можна назвати глобально‑фрактальна – має не лише переваги, а й суттєві недоліки, які за сумарним збігом негативних обставин можуть призвести до кризи, масштаби якої ми спостерігаємо сьогодні.

З цього прямує логічний висновок, що необхідно переосмислити існуючу модель розвитку світової економіки та, виходячи з ідентифікації причин кризи та наявності потенційних ризиків, спробувати її удосконалити та модернізувати.

Друга причина кризи – криза світогляду. Разом з безсмертним М.Булгаковим, використовуючи афористичний вислів відомого літературного персонажа, слід сказати, що розлад полягає в головах! Це криза світосприйняття та криза світогляду. Вона має щонайменше декілька проявів. Перший - суто економічний, другий – науково-доктринальний.

Криза світогляду в економіці має свій безпосередній прояв у тому, що, невідомо з яких причин, в один момент відбувся крах намірів, ринкових очікувань в бізнес-середовищі й, зокрема, на фінансових ринках. Можливо, що фінансова мильна бульбашка, надмірне накопичення ризиків, проблемних активів досягли критичної межі. А потім сталося те, що сталося. Впевненість в майбутньому знецінилася миттєво. Цей масовий «фінансовий психоз» став каталізатором кризи. Не дарма в більшості меморандумів та заяв міжнародних фінансових інстанцій (МВФ, Світовий банк, ЄБРР тощо) однією з перших позицій, що стоїть в переліку антикризових заходів, є така: «restore the confidence on the markets[14]».

Науково-доктринальний аспект кризи світогляду полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку світової економічної системи, в умовах глобальної фінансової кризи особливого значення набуває проблема переоцінки, переосмислення та критичного перегляду існуючих теоретико-методологічних концепцій. Адже не є новиною, що велика кількість економіко-математичних моделей, які мали чисельне прикладне значення в фінансовій сфері, виявились не зовсім адекватними економічних реаліям, потребують ревізії та удосконалення. Це ж можна сказати й про інші області економічної науки. З економічного мейнстріму випали ідеї Ф. Кене, Т.-Р. Мальтуса, С. Подолинського, М. Туган‑Барановського, нехтування якими, як ми бачимо, обертається матеріальними втратами та фінансовими збитками. Тому відповідальність за розвиток в значній мірі стосується й наукового середовища, яке через генерування теорій та доктрин говорить суспільству, що необхідно робити. Добре, якщо теорія справедлива, й її «рецепти» приносять користь. Проте, якщо вона не адекватна реаліям життя, тоді наслідки її застосування можуть бути непередбачуваними.

 

НАУМЕНКО Дмитро Олегович

Старший дослідник Українського інституту економічних досліджень і політичних консультацій

Люди склонны считать ситуацию плохой, исходя из разнообразных теорий заговоров. То есть, Национальный банк не исполняет своих полномочий, или делает как-то не так, та институция делает как-то так или иначе. Но на самом деле мы должны четко понимать, что существующая мировая экономическая система в первую очередь дала трещину в финансовой сфере. И ошибки были, федеральная система сделала ошибку, накачивая экономику дешевыми деньгами. То есть, они пытались избежать рецессии, но при этом неправильно были оценены риски. Недостаточно эффективной была система контроля над банковской системой. Сейчас, если мы посмотрим на последние шаги того же Евросоюза, увидим, что там собираются создавать специальные государственные органы, которые будут контролировать банковскую систему, качество ее активов.

Специфика нынешнего кризиса, в отличие от всех остальных, в том, что в данном случае у нас «сломалась» финансовая система. То есть – «насос» между производителем и потребителем, канал, по которому поступают деньги. Мы должны понимать, что существуют достаточно негативные внешние условия, которые выражаются в потере наших основных экспортных рынков и в низких уровнях спроса на наши экспортные товары.

Второй аспект этого кризиса – полное прекращение или существенное ограничение притока в страну капитала, который питал наш импорт. Высокая доля импорта происходила от весьма своеобразной структуры экономики, в которой практически не было места или была достаточно низка доля внутреннего производителя, ориентированного на внутренний рынок.

Сегодня четко не прозвучало: какие действия мы сейчас можем предпринять? Действительно, проблемы существуют, с ними столкнулись как правительство, так и Национальный банк. Но конкретные шаги в Украине мы можем разделить на две составляющие – это шаги в краткосрочной перспективе, которые мы можем сделать и на которые мы можем фактически повлиять, и шаги в долгосрочной перспективе – на которые мы сейчас фактически повлиять не можем.

Сейчас первым шагом, важнейшим, как для правительства, так и для Национального банка, является восстановление доверия. Доверия основных экономических агентов: потребителя, банковской системы и производителя. Первые шаги в этой сфере должны быть сделаны в сфере курсовой политики, в сфере поддержки банковской системы, в части поддержки банков, которые столкнутся с проблемами. Это ключевой вопрос нашего доверия. Со стороны правительства это бюджетная политика. Здесь мы должны четко пересмотреть издержки, избавиться от части непродуктивных издержек.

Второй инструмент - это фискальный инструмент, это бюджетный дефицит. Очевидно, хотя наши возможности тут довольно низки, избежать его мы не сможем. И мы должны финансировать инфраструктурные проекты, инвестиционные проекты, с помощью дефицита. Сейчас все европейские страны идут по этому пути.

Если правительство и Национальный банк будут предпринимать эти шаги, мы сможем восстановить доверие. А дальше нам действительно необходимо заниматься структурными вещами, которые нам помогут поменять структуру экономики в целом.

 

ГордЄЙ Оксана Дмитрівна

Доцент кафедри фінансів Національного університету Державної податкової служби України

В умовах кризових явищ, які спостерігаються в усіх країнах світу починаючи з 2008 року, бідність населення набуває більшого розповсюдження і призводить до зменшення рівня життя населення. Не оминуло це і Україну. В наший країні широке розповсюдження бідності є наслідком, перш за все, структурних чинників, вона породжується недосконалістю фінансової, економічної і соціальної систем. Як правило, бідні верстви населення в основному не мають в своєму розпорядженні ні особових, ні соціальних, ні матеріальних ресурсів для подолання бідності і вбачають основною причиною  неефективну фінансову та соціальну політику держави.

Серед багатьох причин розширення масштабів бідності в умовах фінансово-економічної кризи, на наш погляд, слід назвати групу чинників, яка опосередковано відноситься до фінансової сфери та, безумовно, впливає і на стан рівня життя, і на рівень бідності. Необхідно відзначити недостатньо ефективну, безадресну систему соціального захисту, яка надає бідним лише незначну підтримку, проте не дозволяє їм вийти з того фінансового положення, в якому вони існують. Її дієвість, поза сумнівом, багато в чому залежить від економічної ситуації в країні, від якості і спрямованості соціальної політики держави, але у свою чергу, і вона повинна впливати на рівень життя. Центр перерозподілу фінансових ресурсів нерідко віддаляють від суб’єктів, які потребують державної підтримки. Створені інститути для вирівнювання можливостей інколи самим характером своєї діяльності часто підсилюють нерівність (наприклад, діяльність Центрів зайнятості тощо).

Названі основні важливі причини виникнення й існування бідності як явища суспільного життя. У реальному житті названі чинники нерідко утворюють стійкі міжгрупові зв’язки, взаємно поєднуються один з одним, проявляються один в одному. Разом з тим, розмежування існуючих причин бідності дозволяє повніше зрозуміти їх суть і скласти деяке уявлення про напрями вдосконалення методології, логіки їх вивчення і шляхів подолання.

Всебічний економіко-статистичний аналіз є важливою передумовою управління будь-яким явищем. Вимірювання і аналіз бідності з використанням кількісних та якісних даних мають істотне значення, оскільки дають можливість вирішувати на їх основі такі завдання, як оцінка рівня розвитку країни, рівня життя населення – відтінки бідності є складовою частиною цієї загальної оцінки. Визначення заходів державної політики, спрямованої на підвищення рівня життя громадян, направлення необхідної допомоги завдяки точному вимірюванню бідності в усіх її аспектах і по кожній соціально-демографічній групі допоможе визначити, які заходи фінансової політики будуть ефективні, як вони позначаться на положенні бідних. Таким чином, оцінка бідності дозволяє виявити ступінь її впливу на рівень життя населення та допомогти створити ефективну систему його фінансового забезпечення.

Дійсно, продуктивні навички, ефективна економічна поведінка формуються тільки в умовах порядку і повноцінної функціонуючої економіки, а не в умовах кризи. Відповідно, скорочення числа бідних в Україні залежить, перш за все, від позитивних змін в соціальній системі й економіці, а не від змін в характері і поведінці людей. Завдання держави вбачається в створенні стабільних умов соціально-економічного розвитку, що дозволить реалізовувати індивідуальні можливості подолання бідності.

 

 

ХАРАЗІШВІЛІ Юрій Михайлович

Заступник директора з наукової роботи Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки

На превеликий жаль, вимушений оголосити не дуже приємні прогнозні цифри економічного зростання України та основних видів економічної діяльності на кінець 2009 р., отримані за допомогою потужного аналітичного апарату – макроекономічної моделі України “Альфа”.

При збереженні існуючих тенденцій у політичному та соціально-економічному житті країни матимемо наступні результати темпів економічного зростання: ВВП: -17,7 %; промисловість: -28,8 %; сільське господарство: +1,5 %; транспорт: -12,0 %.

 Темпи економічного зростання залежать, крім інших факторів, від завантаження виробничого капіталу. За допомогою макроекономічної моделі ми можемо аналітичними (не статистичними) методами розраховувати в кожному окремому періоді такий важливий показник, як коефіцієнт завантаження виробничого капіталу.

Так на кінець 2009 р. цій коефіцієнт знижується порівняно з 2008 р. по Україні в цілому – з 0,45 до 0,367; по промисловості – з 0,688 до 0,5; по сільському господарству – з 0,477 до 0,463; по будівництву – з 0,806 до 0,4; по транспорту та зв’язку – з 0,453 до 0,4.

В нашому інституті розроблено новий підхід до оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку за інтегральним та окремим критеріями оцінювання, а саме:

1.      Валовий регіональний продукт (ВРП) на одиницю продуктивної потужності (узагальнена продуктивність – відношення ВРП до чисельності зайнятих та завантаженого капіталу).

2.      Соціальна справедливість (відношення коефіцієнта еластичності при затратах праці у виробничій функції до його оптимального значення).

3.      Тіньова економіка (відношення офіційного ВВП (ВДВ) до сумарного з урахуванням тіньової складової ВВП).

4.      Використання трудових ресурсів (відношення оптимального попиту на працю до оптимальної пропозиції праці).

5.      Технологія виробництва (відношення ВВП до випуску).

6.      Використання потенційних можливостей (відношення офіційного ВВП до потенційного).

Після нормування зазначених критеріїв оцінювання, тобто віднесення їх до максимальних або оптимальних значень, можна сформувати інтегральний показник ефективності як добуток перелічених нормованих критеріїв – коефіцієнтів. Визначений таким чином інтегральний критерій оцінювання соціально-економічного розвитку дозволяє:

-         оцінити кінцевий результат ефективності соціально-економічного розвитку (покращання чи погіршення);

-         розгорнути його в систему певних критеріїв для оцінки складових соціально-економічного розвитку;

-         визначити напрям підвищення через вплив на структурні елементи;

-         має бути універсальним і застосовуватися на рівні країни, основних видів економічної діяльності та регіонів.

Для покращання соціально-економічного стану у 2009 р. необхідно: розробити систему стимулювання банків, які будуть кредитувати реальний сектор економіки, підприємств, які будуть впроваджувати інвестиції в основний капітал; розвивати внутрішній ринок та купівельну спроможність громадян України.

 

МАКОГОН Юрій Володимирович

Керівник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Донецьку

Дело в том, что здесь были озвучены некоторые «мифы». Ни одно металлургическое предприятие не вышло на советский уровень производства за все семнадцать лет независимости Украины.  Ни один завод крупного тяжелого машиностроения  не вышел на эти объемы. Химическое производство вышло только в некоторых переделах.

Я имею отношение к этим отраслям не только как ученый, но и как специалист, живущий в регионе и работающий непосредственно с предприятиями. На концерне «Стирол», который занимает сегодня 10 % экспорта только в одной отрасли – химической, и контролировал три процента мировой торговли аммиаком и карбамидом, остановлены абсолютно все агрегаты, кроме производства аммиачной селитры, фармации и упаковки. На запуск любого агрегата по технологии потребуется три месяца.

Ни один завод, который остановил домны и мартены, не задул ни одну печь, все это -фантазии.  Для того, чтобы вернуть домну в работоспособное состояние, в некоторых случаях нужно более полугода сугубо на технологический строительно-монтажный цикл. Не говоря о том, что любой запуск, будь-то металлургический или химический агрегат, требует колоссальных сверхзатрат электроэнергии и других энергоносителей.

Вчера мы совещались в обладминистрации, нужен срочный переход на альтернативные источники.  Причем, некоторые просто забыты. Концерн «Стирол» отметил 75 лет. Как работали «Стирол» и подобные предприятия, когда у нас в Украине не было природного газа, тем более из Тюмени? Они работали на доменном и коксовом газе. Мы просто добывали колоссальные объемы угля, в несколько раз больше, чем сейчас. И мы их пережигали на коксовый газ, которым пользовалась вся металлургия и вся химия. Более того, мы газ из Шебелинки отправляли в Москву и Ленинград. Газопровод работал в совершенно другом направлении до 1960-х гг, пока не были разработаны Самотлор и Тюмень, и пока не появился ямальский газ, который пошел в трубу на которой мы сегодня сидим, ничем своим не занимаясь.

Рабочие места сокращаются, безработицу не показывают. И не показывают по нескольким причинам. Первое – сейчас работники  отправлены в отпуска, кто-то что-то доплачивает, кто-то нашел свое применение или найдет – сейчас пойдет сельскохозяйственный сезон.  В санаторно-курортных заведениях будут приниматься люди.  Где-то ведется частное строительство. И все это будет. Но когда? В.Бойко заявил о том, что металлургии нужна государственная поддержка, я задал вопрос тогда всем, это не понравилось в области: а где сверхприбыли, которые были у химиков и металлургов  на протяжении не менее десяти последних лет? Когда была колоссальная цена и на химические удобрения, и на продукцию металлургии? Ничего на внутренний рынок не поставляли. Все гнали за рубеж. Узкий был рынок сбыта. Узкий перечень номенклатуры, и по итогам 2008 года мы имеем отрицательное сальдо в 13,5 млрд дол. США во внешней торговле, при этом в торговле товарами оно составило 18,5 млрд дол. США. При этом Донецкая область  имеет положительное  сальдо в 9,5 млрд дол. США. А теперь задается вопрос – а где же те все сверхприбыли, которые они спрятали в оффшорных зонах? Почему государство не заставит их вернуть сюда? Представители отрасли обратились с предложением подписать меморандум. Они подписали меморандум с правительством. Ни одна позиция ни одного меморандума, ни металлургического, ни химического, не получила развития ни в одном документе, ничего не было выполнено!

 

ЧЕРНЯК В. К.:

Якою б не була б криза, в кінцевому результаті все залежить від нас. Від здатності адекватно реагувати, від наявності плану відповідних дій, стимулу цих дій, від ентузіазму і так далі. Криза - це не тільки болісний, руйнівний процес. Це процес очищення, це процес санації. Криза - це поштовх до розвитку

 

МАКОГОН Ю. В.:

На Заході воно так і буде, але у нас ніхто не реконструює, не займається структурними поліпшеннями жодне підприємство

 

ЧЕРНЯК В. К.:

Було б неправильно, якби ми не відзначили, що Національний інститут стратегічних досліджень провів глибоке, всебічне, фундаментальне дослідження цієї проблеми. Можна було б дискутувати з певних конкретних моментів, проте це зараз, мабуть, найкраще узагальнення з тих, що на даний момент є. Є текст, контекст й підтекст. І вже на основі цього документу можна рухатися далі. Можна розробляти план дій, можна враховувати якісь моменти, якісь ні. Але я думаю, що це певний етап, певний крок у дослідженні й вирішенні проблеми. І думаю, що у всіх учасників круглого столу є підстави подякувати колективу Інституту стратегічних досліджень за це дуже цікаве й важливе дослідження.

 

РУБАН Ю. Г.:

Шановні колеги! Насамперед, велике спасибі за терпіння, спасибі за участь. Мені здається, що було дуже багато різних цікавих думок. Вони не будуть втрачені.

 

 

 

Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи

Наукове видання

 

Оригінал-макет підготовлено
в Національному інституті стратегічних досліджень:
01030, Київ-30, вул. Пирогова, 7-а

 

Літературне редагування та коректура Т. П. Сластьєн

 

Підп. до друку **.**.09. Формат 60х84\16. Папір офс. № 1. Офс. друк. Гарн. «Таймс NR». Обл. – вид. арк. ***. Наклад 300 пр. Зам.



[1] Моніторинг «Економічна криза в Україні: наслідки та ефективність антикризової політики». Листопад 2008 року. -  К.: Центр економічного розвитку. - 2008. - С. 9.

[2] Тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири економіки України / Я. А. Жаліло та ін. - К.: НІСД. - 2008. - 88 с.

[3] Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2008 році / Жаліло Я. А., Бабанін О. С. , Белінська Я. В. та ін. – К.: НІСД. - 2008. - 108 с.

[4] Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2008 році / Жаліло Я. А., Бабанін О. С. , Белінська Я. В. та ін. – К.: НІСД. - 2008. - 108 с.

[5] За даними Державного комітету фінансового моніторингу України обсяг штучного виведення капіталу за межі країни під виглядом повернення інвестицій досяг у 2007-2008 рр. майже 17 млрд гривень.

[6] MEPS - All Carbon Steel Products Composite Price & Index - with Individual Product Forecasts // www.meps.co.uk/allproducts %20steel %20price.htm)

[8] Загальнонаціональне опитування населення України, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 17-28 грудня 2008 року. Методом інтерв’ю опитано 2012 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, регіон та тип проживання. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,2 %.

[9] Загальноукраїнське опитування дорослого населення України провів Фонд «Демократичні ініціативи». Польову роботу здійснила фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 17–31 березня 2008 р. Методом інтерв’ю опитано 2000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,2 %

[10] Загальнонаціональне опитування населення України, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 17-28 грудня 2008 року. Методом інтерв’ю опитано 2012 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, регіон та тип проживання. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,2 %.

[11] Всеукраїнське соціологічне опитування проведене Національним інститутом стратегічних досліджень 28 січня - 3 лютого 2009 р. Опитування проведене за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитано 2 012 респондентів у всіх областях України, АР Крим та м. Києві. Похибка вибірки становить 2,3 %.

[12] Така робота підшукується державними службами особам, які не мають роботи, й розглядається як тимчасова, що дозволяє одержати необхідний досвід роботи й розвинути необхідні для влаштування на постійну роботу навички.

[13] Під час кризи 1997-1999 рр. саме його застосування врятувало економіки Чилі і Малайзії.

[14] Відновити довіру на ринках – Ред.