МОЖЛИВОСТІ ОБ’ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ

(НА БАЗІ СОЦОПИТУВАНЬ)

Анотація

 

В аналітичній записці розглядається відношення українських громадян до проблеми консолідації українського православ’я з чотирьох позицій: 1) чи має церква бути національно орієнтованою; 2) чи потрібна Україні Помісна Православна Церква; 3) яка з нині діючих православних юрисдикцій і церков найвірогідніше може вважатися правонаступницею давньої Української церкви; 4) чи є серед предстоятелів православних церков, функціонуючих в Україні, особа, котра користується беззаперечним авторитетом у суспільстві. Автори аналітичної записки дійшли висновку, що попри позитивні зрушення у масовій свідомості впродовж останніх років українське суспільство ще остаточно не визначилося стосовно інструментарію подолання міжправославних колізій та утвердження УППЦ.

При роботі над матеріалом використовувалися опитування, Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології, фонду „Демократичні ініціативи”, фірма „Юкрейніан соціолоджі сервіс” тощо.

 

МОЖЛИВОСТІ ОБ’ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ

(НА БАЗІ СОЦОПИТУВАНЬ)

 

Питання щодо об’єднання православних церков впродовж доби незалежності України перейшло у розряд стратегічно важливих. Адже розкол національного православ’я на три юрисдикції – УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ, – що відбувся ще на початку 90-х рр. минулого століття, не додає іміджу Української Держави на світовому рівні, продовжує залишатися серйозним чинником внутрішньосуспільної дестабілізації та перешкодою на шляху утвердження єдиної Української Помісної Православної Церкви. Конституювання останньої невід’ємний атрибут зміцнення політичного суверенітету та ідентичності Української нації. Невипадково окремі європейські спільноти, формування державності яких нерозривно проходило під визначальним впливом православної традиції, не одне століття боролися за помісний статус власних церков.

Українське вище державне керівництво деякою мірою враховувало необхідність врегулювання міжправославних колізій. Певні зусилля у напрямку об’єднання УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ мали місце як за часів президентства Л. Кравчука, так і його наступника – Л. Кучми. Але саме за роки президентської каденції Віктора Ющенка намітилися істотні зрушення у „просуванні ідеї помісності” українського православ’я порівняно з попереднім періодом. Питання утвердження та визнання самостійної Української Православної Церкви стало пріоритетом гуманітарної політики чинного Глави Держави, який безпосередньо долучився до цього процесу, виступивши одночасно і посередником, і дипломатом у міжправославному діалозі як на внутрішній, так і міжнародній аренах. Саме В. Ющенко презентував ідею „утворення єдиної Помісної Православної Церкви” у якості одного „з найважливіших факторів самоозначення нашої нації, утвердження її ідентичності і єдності”, символу „соборності нашої держави”[1].

Проте ідея конституювання Помісної Церкви та подолання внутрішньоправославного розколу, аби бути успішно реалізованою, має віднаходити підтримку і сприяння не тільки серед патріотично налаштованої національної світської й духовної еліти, але й виглядати привабливою в очах переважної більшості українських громадян.

Тому метою аналітичної записки є аналіз громадської думки стосовно перебігу процесів у лоні вітчизняного православ’я.

В роботі над аналітичною запискою використовувалися наступні матеріали:

1.         Загальнонаціональне опитування „Громадська думка про релігію і церкву в Україні”, проведене соціологічною службою Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова з серпня 2000 р. по червень 2004 року.

2.         Соціологічне опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова „Релігійність українського суспільства: окремі тенденції 2000-2007 рр.”.

3.         Опитування центру „Українське демократичне коло”, проведене з 30 січня по 5 лютого 2009 року.

4.         Всеукраїнське опитування громадської думки, проведене протягом 11‑15 липня 2008 р. Київським міжнародним інститутом соціології.

5.         Опитування киян, проведені у першому півріччі 2008 р. фірмою „Юкрейніан соціолоджі сервіс” та фондом „Громадська думка – Україна”, фондом „Демократичні ініціативи” та Київським міжнародним інститутом соціології.

6.         Соціологічне опитування стосовно визначення рівня довіри до релігійних лідерів, проведене у грудні 2007 р. фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” та фондом “Демократичні ініціативи”.

Жодне із перерахованих досліджень не дає прямої відповіді на питання щодо перспектив об’єднання православних юрисдикцій в Україні. Натомість дані соцопитувань містять низку позицій, що так чи інакше відтворюють сприйняття респондентами ситуації у православному середовищі країни, а тому є цікавими для нас з огляду на мету аналітичної записки. Цих позицій власне чотири – 1) чи має церква бути національно орієнтованою; 2) чи потрібна Україні Помісна Православна Церква; 3) яка з нині діючих православних юрисдикцій і церков найвірогідніше може вважатися правонаступницею давньої Української церкви; 4) чи є серед предстоятелів православних церков, функціонуючих в Україні, особа, яка користується беззаперечним авторитетом у суспільстві.

Позиція перша. Фахівці Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова спробували з’ясувати ставлення громадськості до ідеї національно орієнтованої церкви. Результати опитування показали, що за сім років суспільна думка зазнала певних змін. Якщо у 2000 р. „за“ національно орієнтовану церкву у цілому в Україні висловилися 29,2 % респондентів, то у 2007р. – тільки 27,6 %. Одночасно зменшилася кількість тих, хто виступає „проти” такої церковної структури: з 52,9 % у 2000 р. до 46,2 % у 2007 році.

Таблиця 1.

Чи повинна церква бути національно орієнтованою?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

2000 р

2007 р

2000 р

2007 р

2000 р

2007 р

2000 р

2007 р

2000 р

2007 р

Так

29,2

27,6

54,8

47,5

32,3

33,3

18,6

18,8

14,6

10,9

Ні

52,9

46,2

32,6

29,4

43,6

36,8

68,0

55,5

64,5

69,3

Важко відповісти

17,9

26,2

12,6

23,1

24,1

29,9

13,4

25,7

20,9

19,8

Привертає також увагу той факт, що на Заході країни (відомому високим рівнем релігійності населення, глибокою укоріненістю релігійних традицій у культурний ландшафт, активною участю конфесій у суспільно-громадському житті) за окреслений період відчутно поменшало прибічників національно орієнтованої церкви, тоді як у Східному регіоні відбулося, хоча й незначне, їх збільшення (див. табл. 1). Правда, цю ситуацію можна пояснити відсутністю в опитувальниках визначення „національно орієнтована церква”. Респонденти у своїх відповідях на запропоноване запитання послуговувалися не чіткою дефініцією, а власним, скоріше за все, інтуїтивним і розмитим розумінням того, що являє із себе національно орієнтована церковна інституція. Відтак, не виключається варіативність подібних розумінь: від патріотичної налаштованості релігійної організації до її одержавленого статусу.

Позиція друга. Суспільні уподобання щодо створення Української Помісної Православної Церкви аналізувалися різними соціологічними службами.

Дані УЦЕПД імені Олександра Разумкова віддзеркалюють наступну динамічну картину: у 2000 р. ідею конституювання УППЦ підтримувало 39,9 % опитаних, у 2003 р. – 17,4 %, у 2007 р. – 20,7 %; противників УППЦ відповідно виявилося 42,8 % (2000 р.), 21,7 % (2003 р.), 22,6 % (2007 р.).

Таблиця 2.

Чи вважаєте Ви необхідним створення Єдиної помісної української церкви?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

Так

17,4

20,7

37,2

42,5

18,7

24,3

10,6

11,2

5,0

6,9

Ні

21,7

22,6

13,1

19,5

18,7

17,9

26,0

28,9

29,2

23,4

Я не знаю, що це таке

49,7

39,6

41,2

19,8

48,9

41,8

55,2

42,1

50,2

55,4

Важко відповісти

11,2

17,1

8,5

18,2

13,7

16,0

8,2

17,8

15,6

14,3

Найбільше прихильників помісності українського православ’я (і це природно) проживає в західних областях України. Далі у порядку зменшення їхньої чисельності йдуть центральний, східний та південний ареали. Показово, що за чотири роки у всіх регіонах України стався приріст тих, хто обстоює утвердження Української Помісної Православної Церкви. Разом з тим не може не бентежити високий відсоток опитаних, які не мають жодного уявлення про УППЦ. Особливо вражаючим він є на Півдні країни, де понад 50 % населення далеке від розуміння процесів творення Помісної Церкви (див. табл. 2).

Таблиця 3.

Чиїми зусиллями повинна створюватися Єдина помісна українська церква?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

2003 р

2007 р

Лише зусиллями представників церков

20,8

23,3

22,0

24,1

21,9

21,3

18,8

20,6

22,6

35,2

Зусиллями представників церков і громадськості

10,2

11,2

19,8

18,3

10,8

11,3

5,4

9,2

8,0

7,6

Зусиллями представників церков і державної влади

7,1

10,3

13,1

11,5

6,3

15,2

6,0

6,1

4,0

8,6

Лише зусиллями органів державної влади

1,9

2,6

1,1

2,6

2,6

4,1

1,1

1,9

3,0

1,7

Інше

7,2

4,2

3,2

3,9

6,5

2,3

5,1

7,5

18,6

2,0

Важко відповісти

52,8

48,4

40,8

39,6

51,9

45,8

63,6

54,7

43,8

44,9

Що стосується чинників утвердження УППЦ, то, за індикаторами 2007 р., 23,3 % респондентів вважає, що воно має відбуватися лише зусиллями представників релігійних організацій; 11,2 % – зусиллями представників церков і громадськості; 10,3 % – зусиллями представників конфесій і державної влади; 2,6 % – лише зусиллями органів влади. Знову таки питомий відсоток опитаних виявився не в змозі запропонувати відповідь з означеної проблеми. Чисельність такого контингенту громадськості коливається в межах від 39,6 % на Заході до 54,7 % на Сході. Цікаво також й те, що, за винятком Західного регіону, зросла частка респондентів, які переконані у недостатності для конституювання УППЦ намірів суб’єктів церковного життя: до цього процесу мають долучитися обов’язково владні структури (див. табл. 3).

За результатами Всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного протягом 11‑15 липня 2008 р. Київським міжнародним інститутом соціології, майже 41 % опитаних сказали, що ставляться до створення єдиної помісної Української православної церкви позитивно або скоріше позитивно, близько 9 % – негативно або скоріше негативно. 34,5 % відповіли, що не знають, що це таке, а 15,9 % не змогли визначитись із відповіддю на поставлене запитання.

Таблиця 4.

 Як Ви ставитеся до створення в Україні без втручання держави та політиків єдиної помісної Української православної церкви?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

Позитивно

29,6

39,9

30,7

16,4

31,0

Скоріше позитивно

11,2

14,0

15,5

9,2

5,6

Важко сказати позитивно чи ні

10,4

11,0

12,4

8,7

8,9

Скоріше негативно

2,9

3,8

3,0

2,2

2,8

Негативно

5,9

6,8

4,3

5,4

7,2

Я не знаю, що це таке

34,5

18,9

30,7

50,7

38,2

Немає відповіді

5,5

5,6

3,3

7,4

6,3

Разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Якщо брати до уваги регіональний зріз, то ідея УППЦ найпопулярніша серед резидентів Заходу України, де її підтримує майже 54 % опитаних, а найменш прийнятна з-поміж жителів східноукраїнських областей – рівень підтримки складає 25,6 %. Одночасно у Західному регіоні тільки 18,9 % респондентів не знає, що таке Помісна Церква, тоді як на Сході аналогічний показник становить 50,7 % (див. табл. 4).

45,2 % опитаних (серед інформованих про Помісну Церкву) на уточнююче запитання „Як ви ставитеся до створення єдиної помісної  Української православної церкви на основі Київського Патріархату?” відповіли, що ставляться позитивно або скоріше позитивно, 17,2 % – негативно або скоріше негативно (див. табл. 5).

 

Таблиця 5.

Як Ви ставитеся до створення в Україні єдиної помісної Української православної церкви на основі Київського Патріархату?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

Позитивно

29,9

38,3

31,2

19,2

26,5

Скоріше позитивно

15,3

16,5

19,9

11,0

11,1

Важко сказати позитивно чи ні

22,5

16,8

27,3

26,0

20,2

Скоріше негативно

6,1

5,3

5,0

7,3

7,5

Негативно

11,1

9,5

7,7

13,7

15,4

Я не знаю, що це таке

1,7

1,4

1,0

2,7

2,1

Немає відповіді

13,4

12,3

7,9

20,1

17,2

Разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Водночас, 39,6 % (серед тих, хто вважають, що знають, що таке Помісна Церква) на уточнююче запитання „Як ви ставитеся до створення єдиної помісної Української православної церкви на основі Московського Патріархату?” відповіли, що ставляться негативно або скоріше негативно, 18,4 % – позитивно або скоріше позитивно (див. табл. 6).

Таблиця 6.

Як Ви ставитеся до створення в Україні єдиної помісної Української православної церкви на основі Московського Патріархату?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

Позитивно

12,0

6,7

10,5

21,5

13,3

Скоріше позитивно

6,4

3,1

5,3

7,8

10,5

Важко сказати позитивно чи ні

24,7

17,5

29,2

28,3

24,4

Скоріше негативно

10,9

15,8

12,4

7,3

6,0

Негативно

28,7

42,2

29,9

12,8

23,2

Я не знаю, що це таке

2,0

1,9

1,2

2,7

2,7

Немає відповіді

15,3

12,8

11,5

19,6

19,9

Разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Результати Всеукраїнського опитування, яке провів на початку 2009 р. центр „Українське демократичне коло”, стверджують: 39 % опитаних впевнені в тому, що єдина Помісна Православна Церква в Україні повинна утвердитися на основі УПЦ Київського Патріархату, а 24 % – на базі УПЦ Московського Патріархату. Водночас більше третини (35 %) респондентів  завагалися з формулюванням свого ставлення до проблеми помісності.

Якщо зважати на дані опитування, проведеного у першому півріччі 2008 р. фірмою „Юкрейніан соціолоджі сервіс” та фондом „Громадська думка – Україна”, фондом „Демократичні ініціативи” та Київським міжнародним інститутом соціології, то майже 41 % киян у відповідь на питання про конфесійну приналежність заявляють, що вірять у Бога, але не належать до жодної церкви. Серед тих мешканців столиці, для кого належність до конкретної церковної інституції є актуальною, найбільш популярна Українська православна церква Київського Патріархату. Про свою належність до неї заявили 18 % опитаних. Наступною за чисельністю є група „нерелігійних”, яка становить 15,5 %. Четверту та п’яту позицію – по 7,3 % – розділяють ті, хто не може визначитися, релігійний він чи ні, а також вірні Української православної церкви Московського Патріархату.

У разі відсутності в анкеті варіанта відповіді, який дозволяє респонденту зайняти нейтральну позицію щодо тієї чи іншої конфесії і вибір є обов’язковим, то більш як половина (50,3 %) киян асоціюють себе з УПЦ КП, тоді як з її основним конкурентом – УПЦ МП – асоціює себе майже ушестеро менше (8,8 %) киян.

Відповідно лише 6 % жителів столиці вважають, що Православна церква в Україні має „бути підрозділом єдиної Росiйської Православної Церкви й перебувати в підпорядкуванні Московського Патріархату”. 30,7 % кажуть, що Православна церква в Україні має бути „національною Православною Церквою, підпорядкованою власному (тобто Київському) Патрiархату”, а 32,7 % респондентів припускають, що „в Україні можливе співіснування кількох Православних Церков різного підпорядкування”.

Позиція третя. Експерти Київського міжнародного інституту соціології напередодні святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі спробували з’ясувати, яку православну церкву українці вважають спадкоємицею тієї попередниці, що була утверджена ще за часів рівноапостольного князя Володимира. Громадська думка продемонструвала певні розбіжності у відповідях. Близько 33 % опитаних в якості історичної правонаступниці древньої Володимирової церкви називають Українську православну церкву Київського Патріархату, біля 16 % – Українську православну церкву Московського Патріархату, майже 2 % і 10 % – відповідно Українську автокефальну православну церкву та Російську православну церкву. Найбільше (48,3 %) респондентів відстоює спадкоємність УПЦ КП у західноукраїнських областях, найменше (13,3 %) – на Сході країни. Ситуація з УПЦ МП діаметрально протилежна: у Східному регіоні її правонаступність визнає 25,2 % опитаних, а на Заході України тільки 10,6 % (див. табл. 7). Привертає увагу значний масив (37,5 % по Україні загалом) тих, хто обрав анкетний варіант відповіді „Важко сказати”.

 

Таблиця 7.

Яка православна церква скоріше має право вважатися історичною правонаступницею Православної церкви, утвердженої в Київській Русі 1020 років тому?

% опитаних

Варіанти відповідей

Україна

Захід

Центр

Схід

Південь

Українська православна церква (Київський Патріархат)

32,6

48,3

41,1

13,3

26,0

Українська православна церква (Московський Патріархат)

15,6

10,6

12,0

25,2

15,6

Українська автокефальна православна церква

1,9

4,1

2,3

0,2

0,9

Російська православна церква

10,1

1,1

9,4

17,1

12,6

Інша

2,3

1,1

1,3

1,6

5,0

Важко сказати

37,5

34,8

33,8

42,6

39,8

Разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

 

Позиція четверта. Опитування громадської думки не виявляє абсолютного лідера у православному середовищі України. Українці найбільше симпатизують двом церковним ієрархам – Патріарху Філарету (предстоятель УПЦ КП) та митрополитові Володимиру (предстоятель УПЦ МП). Очільники двох православних церков мають приблизно рівну довіру громадян, яка істотно перевищує рівень недовіри. Так, владиці Філарету цілком та переважно довіряють 31,4 %, а його опонентові – 31,3 % респондентів. Це дані соцопитування, проведеного фірмою „Юкрейніан соціолоджі сервіс” спільно з фондом „Демократичні ініціативи” у грудні 2007 року.

У регіональному розрізі, згідно окресленого дослідження, предстоятелю УПЦ КП цілком або переважно довіряють 39 % у м. Києві, 35,6 % – у Західному регіоні, 34 % – у Центральному та Північно-Східному регіоні, 30 % – у регіоні Донбасу та Криму, 27 % – на Півдні та у Південно-Східному регіоні.

Митрополиту Володимиру найбільше довіряють у регіоні Донбасу та Криму (43 %), значною мірою довіряють у Центральному й Північно-Східному регіоні, Південному й Південно-Східному регіонах (по 30 %), а також у м. Києві (36 %). Західний регіон у ставленні до предстоятеля УПЦ МП ділиться: 23 % довіряють, 20 % – ні, проте більшість там свого ставлення до владики Володимира не виявляє: 58 % опитаних його або не знають, або не визначилися.

Принагідно зауважимо, що предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій не є знаною фігурою в більшості регіонів України. Виняток – це Захід країни, де йому довіряє 24 % респондентів.

Висновки

1.        Аналіз результатів проведених опитувань є своєрідним індикатором того, якою мірою українська спільнота усвідомлює необхідність об’єднавчих процесів у православному середовищі. Безперечно, за кілька останніх років у масовій свідомості відбулися позитивні зрушення. Дедалі більше українців дізнається про факт існування в Україні не просто православної церкви, а кількох православних церков, виявляє інтерес до перебігу взаємовідносин між ключовими юрисдикціями православ’я в країні, прагне бачити в Українській Державі українську по духові православну церкву.

Так майже 41 % опитаних стверджують, що ставляться до створення єдиної Української Помісної Православної Церкви позитивно або скоріше позитивно і лише близько 9 % – негативно або скоріше негативно.

2.        Однак сфера суспільно-релігійних та державно-церковних відносин для основного загалу пересічних громадян залишається все-таки не надто пріоритетною. Помітний відсоток українців не виявляє акцентованого розуміння стосовно того, що таке „національно орієнтована церква” чи „помісна церква”. Їхня думка з приводу цих сутностей або ґрунтується на інтуїтивних відчуттях, або продиктована груповою належністю.

3.        Контингент віруючих православної належності не сконцентрований поки що у своїй переважаючій більшості навколо одного центру православ’я, а розділений, принаймні, між трьома православними юрисдикціями. Поступове превалювання тих, хто ідентифікує себе з УПЦ КП – закономірна, але повільна тенденція, що ще потребує закріплення своєї загальнонаціональної спрямованості.

Так 45,2 % опитаних відповіли позитивно або скоріше позитивно, на запитання „Як ви ставитеся до створення єдиної помісної Української православної церкви на основі Київського Патріархату?” і лише 17,2 % ‑ негативно або скоріше негативно. Водночас, 39,6 % відповіли, що ставляться негативно або скоріше негативно на запитання „Як ви ставитеся до створення єдиної помісної Української православної церкви на основі Московського Патріархату?” і лише 18,4 % – позитивно або скоріше позитивно.

4.        Українському православ’ю на поточний момент бракує безапеляційного лідера, який би зміг згуртувати православну спільноту. Сьогодні ця роль демаркована між предстоятелями двох православних церков – УПЦ КП та УПЦ МП. І за Патріархом Філаретом, і за Митрополитом Володимиром стоять серйозні людські, матеріальні, фінансові, політичні ресурси, що, безумовно, перешкоджає об’єднавчим процесам в лоні національного православ’я. Так, Патріархові Філарету цілком та переважно довіряють 31,4 %, а його опонентові – 31,3 % респондентів.

Відділ гуманітарної політики

(С. Здіорук, В. Токман)



[1]       Вступне слово Президента України Віктора Ющенка на зустрічі з членами Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій 14 червня 2005 року // http://www.president.gov.ua/news/546.html