ПЕРСПЕКТИВИ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ

ВІЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ТА

ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ

 

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано головні переваги та світові тенденції у переході від пропрієтарного (англ. «property» – власність) до вільного програмного забезпечення (ПЗ) у численних сферах його застосування, а також головні можливості даного процесу в нашій державі. Зазначено, що сьогодні вже в цілому ряді країн визнано доцільність використання вільного ПЗ в державному секторі та сфері освіти. До таких належать, зокрема, країни Західної Європи, Японія, Китай, Росія, Індія, країни Скандинавії та інші. Що ж стосується України, то станом на сьогоднішній день пропрієтарне ПЗ відчутно домінує на вітчизняному IT-ринку. Особливою мірою це стосується державного сектору, чимала частка коштів в якому не завжди виправдано витрачається саме на закупівлю ліцензій пропрієтарного ПЗ.  В експертних колах точиться дискусія відносно переваг вільного ПЗ по відношенню до пропрієтарного. Вільне програмне забезпечення можливо не лише модифікувати, але й також поширювати його або модифіковані версії безкоштовно чи на комерційній основі. Проте недостатня поширеність першого, необізнаність більшості користувачів є одними з найбільш значущих причин того, що перехід до вільного ПЗ поки все ще не відбувся в нашій державі. Даний процес є доволі непростим і вимагає системного бачення та поетапного планування.

 

ПЕРСПЕКТИВИ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ

ВІЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ТА

ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ

 

Актуальність проблеми

Серед пріоритетних напрямів державної політики у сфері освіти повинно бути постійне підвищення якості освіти, її органічне поєднання з наукою, запровадження освітніх інновацій, інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітнього просторів. В значній мірі сприяти цьому можуть інформаційно-комункаційні технології (ІКТ), інтелектуальною складовою яких виступає програмне забезпечення.

 Перехід від пропрієтарного ПЗ до вільного у численних сферах його застосування (у тому числі в освіті та державному управлінні) є на сьогодні загальносвітовим трендом. Використання вільного програмного забезпечення виступає виразником демократичного поступу, свободи, відкритого суспільства та суспільства знань, а також права вивчати та ділитись своїми доробками з іншими. 9 вересня 2005-го року урядовці з 13 країн світу у звіті Світовому банку закликали країни до застосовування відкритих стандартів інформаційних технологій і до зменшення державної залежності від виробників пропрієтарного програмного забезпечення, шляхом використання відкритого (вільного) програмного забезпечення. Світовий банк, у свою чергу, висловив свою зацікавленість у відкритих стандартах інформаційних технологій, насамперед задля сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Відкриті стандарти є одним із важливих показників демократичного розвитку держави. Єврокомісією вільне програмне забезпечення є регламентованим у якості стандарту для використання в урядових і муніципальних структурах, органах громадського управління.

 

Аналіз проблеми

На сьогоднішній день вже цілою низкою країн визнано доцільність використання вільного ПЗ в державному секторі та сфері освіти. До таких належать, зокрема, країни Західної Європи, Японія, Китай, Росія, Індія, країни Скандинавії та інші. Експерти уряду Великої Британії (British Educational Communications and Technology Agency) дійшли висновку, що перехід на нові продукти Microsoft спричинить більше проблем, аніж переваг. На їхню думку, закладам освіти Великобританії не варто оновлювати ПЗ до Windows Vista і Office 2007, а звернути увагу на відкриті та вільні рішення на зразок ОС Linux та OpenOffice. А в сусідній Російській федерації у 2007 році було прийнято трирічний план переходу закладів освіти та державного сектору на вільне ПЗ. Зокрема, в Калінінградській області стартував один із перших у Росії проектів по переведенню інформаційних систем органів державної влади на вільне ПЗ з метою більш раціонального використання бюджетних коштів у близькій перспективі.

Цікавим є те, що у 60-70-х роках минулого сторіччя вільне ПЗ було звичним явищем. Проте з 70-х – початку 80-х років компанії почали обмежувати свободи користувачів і захищати розроблені ними програми копірайтами та поширювати виключно бінарні коди програм, з метою унеможливлення вивчення та зміни програм. На сьогоднішній день пропрієтарне ПЗ починаючи ще з 1992 року відчутно домінує на вітчизняному IT-ринку. Особливо це стосується державного сектору, чимала частка коштів в якому не завжди виправдано витрачається саме на закупівлю ліцензій пропрієтарного ПЗ.  До 2000 року перехід до відкритого ПЗ в державному секторі видавався непростим завданням через недостатню кількість програм, легких для освоєння. У 2005 році представники Української Асоціації розробників та користувачів Вільного (Відкритого) програмного забезпечення навіть звернулися до Кабінету Міністрів України з листом, в якому наголошувалось на критичності ситуації із виробництвом і поширенням вільного та відкритого програмного забезпечення в Україні. Проте протягом останніх років спостерігається накопичення достатньої кількості програм зі зручним інтерфейсом для користувачів, котрі поширюються за вільними ліцензіями.

В Україні задля врегулювання проблем, пов’язаних із широким застосуванням вільного ПЗ було підготовлено та доопрацьовано проект Закону «Про використання відкритих і вільних форм інтелектуальної власності, відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі економіки». На жаль, він ще й до сьогодні проходить узгодження в міністерствах. За словами Міністра освіти і науки України Івана Вакарчука, лише у 2008 році було вперше здійснено кроки з впровадження вільного ПЗ у системі профільного міністерства.

Термін «вільне програмне забезпечення» було запропоновано  Річардом Столменом, засновником Проекту GNU, організованого у 1984 р. для розробки завершеної UNIX-подібної операційної системи GNU, котра є вільним програмним забезпеченням[1]. В рамках проекту GNU в 1988 році було створено GNU General Public License. Її метою є надання користувачеві права копіювати, модифікувати та поширювати (у тому числі на комерційних засадах) програми.  Фондом Вільного Програмного Забезпечення (англ. Free Software Foundation), який пов’язаний із GNU та заснований у 2005 році, було запропоновано визначення вільного програмного забезпечення і терміну «copyleft» на відміну від «copyright».

Поняття копірайт (англ. «copyright») позначає повне збереження майнових і немайнових прав автора і відповідає міжнародному та вітчизняному законодавству про авторське право. В той час як поняття копілефт (англ. «copyleft») означає збереження автором за собою лише немайнових прав. Воно широко використовується в сучасному науковому співтоваристві та значною мірою стосується саме вільного програмного забезпечення. Якщо перше обмежує права на виробництво та поширення інтелектуальної власності, то останнє використовує авторське право задля гарантування кожному, хто отримує інтелектуальний продукт, права вільного користування, модифікування та поширення як копії, так і похідних версій інтелектуального продукту.

До ознак вільного ПЗ, згідно з організацією  Open Source Initiative (OSI), належать, зокрема, наступні: право модифікувати ПЗ, поширювати його безкоштовно чи на комерційній основі, а також поширювати модифіковані версії ПЗ безкоштовно чи на комерційній основі. Вільні ліцензії надають, таким чином, користувачеві право копіювати, використовувати чи модифікувати програми, що дає можливість заощаджувати кошти на відсутності обов’язковості ліцензійних відрахувань.

Тривалий час в експертних колах точиться дискусія стосовно переваг і недоліків вільного та пропрієтарного програмного забезпечення. До сильних сторін пропрієтарного ПЗ належать: більш проста адаптація до використання, підтримка користувачів з боку компаній-постачальників, автоматичне оновлення версій, більш широке функціональне охоплення сфер застосування тощо. Проте його основним недоліком все ж є, у першу чергу, висока вартість ліцензії на право користування. У сфері державного управління застосування пропрієтарного ПЗ впливає на рівень інформаційної безпеки, сприяє технологічній і фінансовій залежності держави, є приводом тиску на країну у зв’язку з проблемою «піратства». На сьогодні переважна більшість вітчизняних державних установ і навчальних закладів використовують ОС Windows від компанії Microsoft, у значній мірі через простоту даної операційної системи та ознайомленість з нею більшості користувачів. Проте, на думку експертів, використання закритого чи не вільного ПЗ у будь-якому державному закладі становить загрозу національній безпеці держави.

Перевагами вільного ПЗ є відкритість кодів програм, відсутність витрат користувачів на придбання ліцензій, безкоштовність (або невисока вартість екземпляра при промисловому виробництві та розповсюдженні копій), безпечність (від вірусів), можливість вільного копіювання та розповсюдження програм, можливість модифікації програм і розробки на їх основі рішень, необхідних для національних економіки, уряду або приватного сектору, висока швидкість розробки нових релізів, випуску нових поправок і програмних продуктів.

До недоліків же вільного ПЗ відносять: відсутність підтримки  розробників, меншу сферу функціональності, а також значно меншу популярність серед користувачів (консерватизм і психологічна інерційність користувачів відносно використання ВПЗ) та високі вимоги до рівня фахівців, котрі займаються впровадженням і підтримкою використання ПЗ (а це впливає, у свою чергу, на високу вартість володіння ПЗ). Проте нерідко вільне ПЗ постає не гіршим за пропрієтарне, особливо, коли йдеться про співвідношення «ціна-якість». Вільне програмне забезпечення дає свободу у керуванні комп’ютерами, на відміну від пропрієтарного дає можливість вивчати самі програми та виступає опосередкованим стимулюючим фактором до навчання[2].

Крім цього, перехід на вільне ПЗ здатен стимулювати розвиток вітчизняного програмного забезпечення, а також сприяти боротьбі з піратськими продуктами. Проте недостатня обізнаність населення стосовно його переваг, а також доволі спорадичні згадки про вільне ПЗ у вітчизняних медіа також є однією з причин інерційності користувачів у даному питанні. Більшість людей сприймає вільне ПЗ в якості чогось нового та невідомого, а відтак має критичне ставлення до цього явища.

Втілення в життя переваг вільного ПЗ є доволі непростим процесом, котрий вимагає системного бачення, прогнозування та поетапного планування. А це, у свою чергу, повинно брати до уваги тенденційність людей до протистояння будь-яким змінам [3].

Висновки та рекомендації

Таким чином, на сьогоднішній день вже цілою низкою країн визнано доцільність використання вільного ПЗ в державному секторі та сфері освіти. Вільне програмне забезпечення містить у собі чималу кількість важливих, у тому числі й стратегічних, переваг, чи не найголовнішою серед яких є можливість суттєвого заощадження бюджетних коштів. Проте нормативна неврегульованість, недостатня обізнаність населення стосовно його переваг, а також доволі спорадичні та несистемні згадки про нього у вітчизняних медіа є найголовнішими причинами інерційності користувачів у даному питанні.

Вирішення проблеми впровадження вільного програмного забезпечення в навчальних закладах та державних установах України вимагає системного підходу і здійснення певного комплексу заходів.

У короткостроковій перспективі:

·         забезпечення населенням доступною, незалежною та реалістичною інформацією про вільне програмне забезпечення;

·         сприяння конкурентоздатності вільного ПЗ і його популяризації для прийняття у сфері державного управління, освіти та науки. Запровадження відповідних курсів у закладах освіти;

·         ознайомлення працівників освітніх закладів і державних органів із відкритим програмним забезпеченням. Для цього були б корисними програми (у тому числі он-лайн) та курси перенавчання.

·         підтримка та актуалізація у наукових і експертних колах уваги до питання вільного програмного забезпечення як унікальної можливості більш інтенсивно долучитися до сучасних світових процесів;

·         ініціювання загальнонаціональної дискусії відносно переваг і недоліків вільного ПЗ та зміщення її акцентів із суто технічного аспекту до гуманітарного, культурного та безпекового. Залучення також до цього процесу як загальнонаціональних, так і регіональних медіа, що дасть змогу підготувати українську громадськість до сприйняття майбутнього Закону «Про використання відкритих і вільних форм інтелектуальної власності, відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі економіки»;

·         інтенсифікація прийняття законопроекту “Про використання відкритих і вільних форм інтелектуальної власності, відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі господарства”;

·         ініціювання транспарентних державних замовлень у сфері ІКТ через відкриті тендери.

 

У середньостроковій перспективі:

·         формування єдиної бази закладів і державних установ, котрими вже використовується вільне ПЗ, а також підтримка тих, котрі збираються це зробити;

·         розглянути можливість існування єдиного стандарту українізованого ПЗ в державних установах;

·         залучення вітчизняних і іноземних компаній до впровадження сучасного вільного програмного забезпечення в освіті та державному управлінні;

·         формування депозитарію вільного програмного забезпечення на базі мережі регіональних і центральних серверів, що дасть змогу швидко оновлювати програми;

·         проведення ефективної ліцензійної політики;

·         визначення тих установ, в яких буде реалізовуватись пілотний проект із впровадження вільного програмного забезпечення.

 

Реалізація вказаних заходів дозволить:

1.    Здійснити поступовий та поетапний перехід населення, освітніх закладів і державного сектору до вільного ПЗ та використання ліцензійних програм.

2.    Суттєво заощадити бюджетні кошти на закупівлю програмного забезпечення від комерційних виробників. Частину зекономлених коштів доцільно сконцентрувати на просуванні вільного ПЗ в Україні та формування внутрішнього держзамовлення.

3.    Вирішити значною мірою питання «інтелектуального піратства» в комп’ютерній сфері, що сприятиме покращенню міжнародного іміджу нашої держави.

4.    Закласти підвалини у відродженні вітчизняної галузі програмування.

5.    Сформувати прозорі ринкові умови для виробників програмного забезпечення в Україні, що сприятиме пожвавленню конкуренції та унеможливленню монополії у цій сфері.

6.    Інтенсифікувати темпи інтеграції вітчизняного інтелектуального й інформаційного просторів до світового та європейського.

 

Відділ гуманітарної політики

(М. Карпенко, М. Кияк)



[1] GNU operating system. – http://www.gnu.org/gnu/gnu-history.html

[2] Чому школи повинні використовувати виключно вільне програмне забезпечення // http://osvita.pedagog.org.ua/text/news/20080228/20080228.html

[3] Free Software in education Advise, vision and proposed action plan // http://www.ond.vlaanderen.be/ict/english/free_software_in_ed_Flemish_Community_advise.pdf