МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ

БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

 

Анотація

 

В аналітичній записці на основі аналізу основних тенденцій розвитку благодійної діяльності, визначаються оптимальні механізми державної політики щодо стимулювання розвитку культури. На основі даних соціологічних досліджень, відстежуються основні тенденції та проблеми розвитку благодійної діяльності в українському суспільстві, звертається увага на проблеми створення сприятливої нормативно-правової бази, сформульовані пропозиції щодо оптимізації державного стимулювання благодійної діяльності.

 

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ

БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

 

Протягом останніх років благодійна діяльність в Україні зазнала ряду якісних змін. Зростають обсяги благодійної діяльності за рахунок внеску вітчизняних меценатів, які починають відігравати ключову роль у цій сфері. Так, якщо до 2006 року близько 90 % коштів, які інвестувались в українську філантропію, надходили з-за кордону, то нині частка вітчизняних донорів благодійної діяльності постійно збільшується. Згідно даним Єдиного державного реєстру благодійних організацій, станом на травень 2009 року в Україні зареєстровано Міністерством юстиції 1018 благодійних організацій та фондів.

Благодійність є важливою складовою громадянського суспільства та вагомим сегментом соціокультурного життя кожної країни. Так, близько третини соціальних програм у Західній Європі та у США здійснюється благодійними організаціями. Загальний обсяг витрат благодійних організацій США склав в 2007 році понад 300 мільярдів доларів.

Благодійна діяльність – безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає отримання прибутків від цієї діяльності. У сучасному світі поширеними формами здійснення благодійності є відсоткова та корпоративна філантропія, організація цільових фондів підтримки організацій соціокультурної сфери, дедалі частіше благодійна діяльність набуває форм соціальних інвестицій.

В українському суспільстві також впроваджуються новітні тенденції та засоби здійснення благодійної діяльності. На зміну старим, що полягали у самодостатності виділення коштів на благодійні цілі, розвиваються підходи до благодійної діяльності з використанням новітніх практик, механізмів, зростає професійний рівень її реалізації.

Однак, досі сегмент вітчизняної благодійності залишається мало розвиненим порівняно з країнами США та Європи. Стимулювання цього напрямку суспільної діяльності в Україні дасть можливість:

-    полегшити навантаження державних і місцевих бюджетів щодо фінансування культурної сфери; 
-    здійснювати підтримку організацій культури державного та недержавного сектору та окремих митців; 
-    активізувати культурно-мистецьке життя на регіональному рівні та у суспільстві в цілому.
Вироблення ефективної державної політики у цьому напрямі передбачає запровадження ефективних механізмів стимулювання благодійної діяльності в Україні.

Стан нормативно-правового регулювання

В Україні створена розгалужена нормативно-правова база регулювання благодійної діяльності, які в цілому відповідають європейськими та міжнародним нормам. Так, благодійна діяльність регулюється Законами України: "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. № 2460-XIІ; "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97; "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. № 283/97; "Про гуманітарну допомогу" від 22 жовтня 1999 р. № 1192-XIV; "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ та ін.

Державна підтримка благодійної діяльності задекларована у низці документів: Законі України „Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки” № 2460-IV від 03.03.2005; Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (Розпорядження КМУ №  84-р від 28.05.2008); у Програмі діяльності Кабінету Міністрів Україні „Український прорив: для людей, а не для політиків” (Постанова КМ № 14 від 16.01.2008).

Попри це досі не створено ефективних механізмів стимулювання благодійної діяльності. Розвиток благодійної діяльності в українському суспільстві супроводжується рядом невирішених проблем:

·                    відсутність системної держаної підтримки розвитку благодійної діяльності. У вітчизняному законодавстві не закріплено узгодженого переліку цілей та видів благодійної діяльності;

·                    ускладнена процедура реєстрації благодійних організацій: спочатку Міністерством юстиції України, його обласними та міськими управліннями чи виконавчими комітетами місцевої влади, а пізніше – державним реєстратором;

·                   можливості громадян та бізнесу в благодійності обмежуються через неузгодженість  норм законодавства про оподаткування та проблемами в отриманні податкових пільг, наявна нечіткість норм про оподаткування благодійної допомоги фізичним особам;

·                   непослідовність та складність тлумачення норм вітчизняного законодавства, відсутність законодавчого регулювання окремих видів і форм благодійної діяльності.

·                   обмежений доступ осіб до благодійної допомоги та інформації про її суб’єктів, а суперечливі положення законодавства про соціальну рекламу, меценатство та спонсорство не сприяють формуванню в суспільстві культури благодійності і поваги до благодійної діяльності як такої.

Соціологічні дослідження, проведені Центром філантропії у 2006 та 2008 роках[1] свідчать, що лише 22 % населення знають про діяльність громадських організацій, які діють у містах та селах проживання респондентів; а про існування організацій, які б могли надати конкретну допомогу їм або їхнім сім’ям – 16 %. Основними джерелами отримання інформації про благодійництво є телебачення (52 %), преса (19 %), родичі та знайомі (13 %).

Дослідження демонструють, що порівняно з 2006-м, у 2008 році різко зменшилася інформативність ЗМІ щодо питань благодійної діяльності – роль телебачення зменшилася на 13 %, преси – на 12 %, радіо – на 8 % (проте зросла роль Інтернету – до 5 %). Значна частина населення (18 %) вважає, що насправді інформації про благодійництво та громадську діяльність фактично відсутня. Думки населення щодо оцінок благодійництва поділилися: вірять у хороші історії про благодійництво 35 %, не вірять – 33 %, решта не змогла дати певної відповіді. Тож низька інформаційна кампанія значною мірою унеможливлює подолання негативних стереотипів та формування позитивного ставлення у суспільній свідомості щодо благодійної діяльності.

Окрім того, значною мірою впливає на темпи, характер розвитку благодійної діяльності фінансово-економічна криза. Згідно з результатами опитування “Благодійність в Україні в умовах кризи”, проведеного Українським форумом благодійників у квітні 2009 року[2], 57,9 % опитаних суб’єктів благодійності відчувають потребу економити, а відтак змушені чіткіше визначити пріоритети благодійної діяльності, а 42 % - знайшли партнерів, що дозволило робити більше з використанням менших ресурсів. Більшість респондентів зазначили потребу у широкому комплексі підтримки з боку держави: 60,5 % потребують експертної та консультаційної допомоги; 52,6 % - затвердження змін до законодавства, що регулює благодійну діяльність; 47 % - додаткові освітні програми з питань благодійності; 44,7 % - затвердження змін до Податкового Кодексу щодо зменшення податків на благодійну діяльність.

У Верховній Раді України зареєстровано низку законопроектів, які покликані сприяти удосконаленню нормативно правового поля регулювання сфери: Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" № 2571 від 28.05.2008; Проект Постанови про прийняття у першому читанні проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" № 2571/П від 28.11.2008; Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" № 3108 від 03.09.2008; а також законопроекти "Про волонтерський рух" № 4345 від 13.04.2009; “Про громадські організації” № 3371 від 14.11.2008. З метою реформування "благодійного" законодавства, за активної участі благодійних і громадських організацій, розроблена Концепція розвитку законодавства України про благодійну діяльність та зміни до ряду інших законодавчих актів, які потребують свого подільного впровадження. Не зважаючи на важливість цих законодавчих ініціатив, законопроекти досі не винесені на розгляд Верховної Ради.

Значною мірою стримує розвиток благодійної діяльності у сфері культури та мистецтва відсутність спеціального законодавства про меценатство. Згідно зі статтею 1 Закону України “Про благодійництво і благодійні організації” меценатство є специфічною формою благодійництва. Водночас, специфіка меценатства не відображена в зазначеному Законі, а отже меценатська діяльність потребує регламентації в окремому нормативно-правовому акті. Однак, проект закону „Про меценатство” №. 6176 від 22.09.2004 р. визнаний експертами як такий, що потребує істотного доопрацювання: положення законопроекту значною мірою дублювали, або суперечили положенням Закону “Про благодійництво і благодійні організації”.

Нова редакція проект закону „Про меценатство”, розроблена Міністерством культури і туризму України у 2007 році, вже містить не лише більш розроблену термінологію щодо меценатської діяльності, а й систему державного протекціонізму стимулювання розвитку галузі. Однак досі законопроект не поданий до Верховної Ради України, хоча на важливості і терміновості його прийняття неодноразово наголошувала як громадськість, так і ряд представників владних структур.

Відсутнє законодавче регулювання й ряду новітніх тенденцій розвитку благодійної діяльності, поширеній в світі, зокрема: не містять новітніх форм.

Відсоткова філантропія – правова норма ряду кран Східної Європи, зміст якої полягає у можливості переадресувати 1 % сплаченого податку на суспільні/культурні потреби безпосередньо окремій організацій у цій сфері.

Довідково:

Ініційована Угорщиною в 1996 році, ця практика благодійної діяльності отримала своє поширення в Словаччині з 2002 року, потім в Польщі, в Литві – з 2004 року (впроваджена 2 % філантропія), а в Румунії – з 2005 року. Ця законодавча норма отримала широку суспільну підтримку за можливість адресувати визначені кошти на важливі, з персональної точки зору донорів, справи громади. Крім поліпшення податкової дисципліни, був встановлений зв’язок між зростанням довіри до уряду і відсоткової філантропії.

Стимулювання цього виду благодійної діяльності позитивно впливатиме на впровадження демократичних принципів у врегулюванні сферою та розвитку громадської відповідальності за культуру:

·                   Сприяє участі громадян в управлінні бюджетним процесом, справах громади та вирішенні суспільно-важливих питань;

·                   Децентралізації влади та розподілу її між громадянами та урядовими структурами;

·                   Зростання відповідальності організацій соціокультурного сектору, цінності та значення цих організацій в суспільстві.

Цей механізм надання благодійної допомоги є не так вагомим джерелом позабюджетного фінансування культури, скільки ефективним засобом залучення широких верств суспільної підтримки розвитку та формування громадської відповідальності за культуру.

Впровадження відсоткової філантропії фактично не зменшує базу надходжень до державного бюджету, а сприятиме формування громадянського суспільства, популяризації благодійної діяльності у суспільстві.

Корпоративна благодійність – благодійна діяльність комерційних компаній, основними мотиваціями якої є створення іміджу престижності компанії, або використання благодійності в якості непрямої реклами. В Україну це вид благодійної діяльності прийшов з розвинених країн Заходу, де ця практика нині становить важливу складову соціальної відповідальності бізнесу.

Довідково:

У США 88 % компаній мають свої корпоративні фонди та благодійні програми. За останніми даними Комітету підтримки корпоративної філантропії, кожна із 150 найпотужніших американських компаній виділила на благодійність 23,5 мільйона доларів.

Корпоративне благодійництво в Україні набирає дедалі значніших обертів, створюючи можливості надання значної підтримки громадським організаціям, а також реалізації численних благодійних програм у культурно-мистецькому середовищі. Основними мотивами, що спонукають представників бізнесу спрямовувати кошти на культурний розвиток є:

-         рекламні можливості (промоція бренду чи продукції компанії) в рамках культурного проекту;

-         створення позитивного іміджу компанії, демонстрація політики соціальної відповідальності.

Однак, значне ускладнення бюрократичних процедур, що супроводжують ведення благодійної діяльності, стримує темпи розвитку цього напрямку благодійності та зумовлює не бажання комерційних організацій офіційно займатись благодійністю.

Ендавмент – цільовий фонд, що формується переважно за рахунок благодійних пожертв. В подальшому він використовується як недоторканий капітал. А вже прибуток від розміщення ендавменту в банках або інвестиційних кампаніях спрямовується на благодійні цілі. Фактично всі великі організації культури, музеї, благодійні фонди Заходу мають ендавменти, які складають 10-15 % річного прибутку.

Довідково:

За ініціативи громадськості уряд РФ прийняв закон „Про порядок формування та використання цільового капіталу некомерційних організацій” № 275-ФЗ від 30.12.2006 р. Документ надав широкі та гнучкі можливості здійснення цього виду благодійної діяльності, а також ним передбачено, що фактично весь „шлях” фінансових коштів від пожертводавця до кінцевого утримувача не підлягає оподаткуванню.

Ендавмент створюється, як правило, для підтримки окремої організації та покликаний забезпечити:

-                              часткову незалежність від разового пожертвування та інших доброчинних надходжень;

-                              фінансову стабільність за рахунок гарантованого прибутку;

-                              формування довготривалого джерела фінансування окремої некомерційної організації в соціокультурній сфері.

В Україні тільки починає усвідомлюватися цей інструмент здійснення благодійної діяльності та можливості, які він дає. Все більше організацій зацікавлені у створені ендавменту, проте, розвиток його стримується відсутністю спеціального законодавства.

Венчурна філантропія (соціальні інвестиції) – підхід до благодійної діяльності, який використовує принципи венчурного капіталу – довгострокові інвестиції та безпосередньої підтримки.

Венчурна філантропія виникла в сер. 90-х років у США, проте дуже швидко поширилась у Європі та набула тут свого подальшого розвитку у різноманітних національно-специфічних формах. Благодійна допомога спрямована на досягнення цілей:

-  допомогти некомерційній організації реалізувати свої ідеї;

-  допомогти їй працювати більш професійно та стати стабільною.

В українському суспільстві розвиток цього напряму викликає все більше зацікавлення з боку бізнесових кіл, створюються експертні громадські організації, проводяться профільні семінари, тощо. Однак, подальший розвиток венчурної філантропії потребує підготовку професійних фахівців, проведення фундаментальних та прикладних досліджень, обмін міжнародним досвідом.

Для досягнення високих результатів щодо стимулювання вітчизняної благодійності важливе значення має характер взаємодії держави із суб’єктами благодійності. На підставі дослідження проведеного Інституту Економіки Міста, можна наступні моделі державної політики стимулювання благодійної діяльності:

1.      Добровільно-примусова благодійність. Вибір напрямків благодійних програм здійснюється „з верху” органами державної влади, а так зване „соціальне навантаження” для представників бізнесу є умовою долання адміністративних бар’єрів.

2. Партійна благодійність – фінансування багодійних програм, акцій в рамках виборчих кампаній політичних партій. Характерна „сезонна” активізація благодійної діяльності – підчас виборів, що супроводжується замовним інформаційним висвітленням у засобах масової інформації.

Основним їх недоліком застосування є відсутність громадської ініціативи та суперечність етичним нормам правової держави.

3. Соціальне партнерство на основі взаємовигідного співробітництва. Саме в об’єднанні ресурсів та професійної експертизи кожного сектора вбачається найоптимальніша модель розв’язання соціальних завдань.

Згідно даним дослідженні „Стан розвитку організаційного потенціалу громадянського суспільства в регіонах України”, проведеного Центром Філантропії в 2008 році[3], в українському суспільстві існують елементи всіх перерахованих практик державного впливу на благодійну діяльність. Водночас респондентами високо оцінюються досвід співпраці з органами державної влади при організації проведення благодійної діяльності. Саме ця практика стимулювання благодійності є найефективнішою також відповідно і міжнародному досвіду. Тож, стратегія державної політики стимулювання благодійної діяльності в Україні повинна ґрунтуватись на модель соціального партнерства.

Висновки

Концепція соціального партнерства стимулювання благодійної діяльності орієнтована на створення у суспільстві загального сприятливого поля ведення благодійної діяльності. А саме, усунення надмірної бюрократизації регулювання та підзвітності суб’єктів благодійної діяльності, подолання у суспільні негативних стереотипів та недовіри до суб’єктів благодійної діяльності. Вагоме значення мають заходи, спрямовані на підняття професійного рівня та культури ведення благодійної діяльності в Україні, а саме, забезпечення кадровим потенціалом та проведення фахових досліджень. Впровадження новітні форми проведення благодійної діяльності та їх законодавче врегулювання.

Механізми реалізації цієї моделі включають розгорнутий комплекс заходів державної політики, серед яких :

·                   Створення сприятливого нормативно-правового поля та податкового режиму для здійснення благодійної діяльності, що сприятиме зростанню соціальних інвестицій від вітчизняних та зарубіжних донорів, дасть можливість залучити значні позабюджетні фінансові ресурси для вирішення актуальних проблем соціокультурного розвитку українського суспільства.

·                   Забезпечення відкритості і прозорості діяльності донорських структур для громадськості, висвітлення об’єктивної оцінки їх ролі в соціокультурному житті суспільства / спільноти. Створення інформаційних центрів, структур надання вичерпної інформації про наявні можливості отримання благодійної допомоги.

·                   Розглянути можливість створення при Міністерстві культури та туризму, а також обласних, міських районних управлінь культури спеціальних структурних підрозділів (кадрових посад) відповідальних за налагодження зв’язків між організаціями культури (або митцями) та благодійниками чи благодійними організаціями.

·                   Стимулювання суспільної довіри та морального заохочення до благодійної діяльності значною мірою залежить від широкого висвітлення у засобах масової інформації. А тому вбачається необхідним впровадити заходи зі створення ефективної соціальної реклами. Зокрема удосконалити систему правового регулювання соціальної реклами, включаючи механізми оподаткування, розробити методи заохочення розповсюджувачів такої реклами.

·                   Кадрове забезпечення та організація фахових досліджень. Розглянути можливість введення спеціального навчального курсу у ВНЗ, розробки посібників. Створення наукового підґрунтя і засад для більш активного розповсюдження новітніх тенденцій реалізації благодійної діяльності.

 

Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень

(В. Бакальчук)



[1]              Центр філантропії. Результати загальнонаціонального опитування „Благодійна Україна: практика та ставлення населення України до благодійництва” .).. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.philanthropy.org.ua/filestorage/File/Survey.pdf

[2]              Український форум благодійників. Результати опитування “Благодійність в Україні в умовах кризи” 1-10 квітня 2009 року) [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.ufb.org.ua/events/1082.html

[3]              Центр філантропії. Звіт дослідження організаційної самодостатності (практики фандрайзингу) організацій громадянського суспільства „Стан розвитку організаційного потенціалу громадянського суспільства в регіонах України”. (Київ, 2008 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.philanthropy.org.ua/filestorage/File/Report-res-ukr.doc